Постанова
Іменем України
18 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 369/8608/18
провадження № 61-17460св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі - ОСОБА_2 , Боярська міська рада Києво-Святошинського району Київської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 жовтня 2019 року у складі судді Дубас Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Рейнарт І. М., Кирилюк Г. М., Мостової Г. І.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області про визнання недійсними свідоцтва про право на спадщину та рішення сесії, визнання права власності на спадкове майно.
Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_3 , яка проживала та була зареєстрована до дня смерті за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач стверджував, що прийняв спадщину за законом після смерті матері шляхом вступу в управління і володіння спадковим майном, як передбачено статтею 549 ЦК України (в редакції 1963 року), оскільки з 03 січня 1997 року постійно проживав та був зареєстрований в спадковому будинку, що підтверджується відповідними записами у його паспорті та будинковій книзі, він сплачував всі комунальні послуги, в тому числі і за спадкову частину житлового будинку, до закінчення шести місяців з дня смерті матері провів капітальний ремонт спадкової частини житлового будинку, уклав договір на користування стаціонарним телефоном, який раніше був на матері, успадкував частину предметів домашньої обстановки і вжитку, особисті речі матері та як спадкоємець сплатив її борг, що свідчить про фактичне прийняття ним спадщини.
Спадкова справа була заведена тільки 12 березня 2013 року за заявою представника відповідача та 19 березня 2014 року державним нотаріусом Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори Панікар В. М. безпідставно видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на ім'я ОСОБА_2 , оскільки останнім не надано доказів фактичного прийняття спадщини, а наявність у нього ощадних книжок, виписаних на ім'я ОСОБА_3 , цю обставину не підтверджують. ОСОБА_2 вибув зі спірного будинку 09 лютого 1988 року до міста Києва, де з 05 березня 1988 року зареєстрований по АДРЕСА_2 ; у 1995 році вибув до міста Челябінська, а з 1996 року до міста Уфи Російської Федерації. Повернувся ОСОБА_2 в Україну лише у 2000 році, тобто до дня смерті матері він з нею не проживав, не надсилав до нотаріальної контори листа із заявою про прийняття спадщини після смерті матері та після повернення в Україну у 2000 році не звертався до суду із заявою про продовження строку на прийняття спадщини, тому вважається таким, що не прийняв спадщину у встановлений законом строк.
Позивач вважає, що ОСОБА_2 оформив право власності на спадщину після смерті матері ОСОБА_3 без врахування його прав та інтересів як спадкоємця першої черги, у зв'язку з чим він позбавлений права на оформлення права власності на спадкове майно, яке залишилось, а тому свідоцтво про право на спадщину від 19 березня 2014 року, видане державним нотаріусом Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори Панікар В. М. на ім'я ОСОБА_2 , зареєстроване в реєстрі за № 1-884, необхідно визнати недійсним.
Крім того, позивач посилався на те, що неправомірно отримавши свідоцтво про право на спадщину на 39/100 частин житлового будинку, відповідач отримав у власність і частину земельної ділянки, площею 0,0303 га для його обслуговування, тому рішення Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області від 16 липня 2015 року № 61/2816 про передачу земельної ділянки та реєстрація права власності на дану земельну ділянку за відповідачем повинні бути визнані також недійсними.
Враховуючи викладене, просить
встановити факт прийняття ним спадщини після смерті матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 19 березня 2014 року на 39/100 часток домоволодіння АДРЕСА_1 , видане державним нотаріусом Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори Панікар В. М., зареєстроване в реєстрі за №1-884, на ім'я ОСОБА_2 ;
визнати недійсним рішення Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області від 16 липня 2015 року №61/2816 в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки, площею 0,0303 га, з кадастровим номером: 3222410300:01:048:5024, розташованої в АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд;
скасувати реєстрацію права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером: 1087256532224 на ім'я ОСОБА_2 та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексовий номер: 32410360 від 17 листопада 2016 року на земельну ділянку, площею 0,0303 га, кадастровим номером: 3222410300: 01:048:5024, розташовану в АДРЕСА_1 ;
визнати за ним право власності на 39/100 частин житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року, позов задоволено частково.
Встановлено факт прийняття ОСОБА_1 спадщини після смерті матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 19 березня 2014 року на 39/100 часток домоволодіння АДРЕСА_1 , видане державним нотаріусом Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори Панікар В. М., зареєстроване в реєстрі за № 1-884, на ім'я ОСОБА_2 ;
визнано недійсним рішення Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області від 16 липня 2015 року № 61/2816 в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки, площею 0,0303 га, з кадастровим номером: 3222410300:01:048:5024, розташовану в АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд;
скасовано реєстрацію права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером: 1087256532224 на ім'я ОСОБА_2 та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексовий номер: 32410360 від 17 листопада 2016 року на земельну ділянку площею 0,0303 га кадастровим номером: 3222410300: 01:048:5024, розташовану в АДРЕСА_1 ;
визнано за ОСОБА_1 право власності на 39/200 частин житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
В іншій частині позову відмовлено та вирішено питання судових витрат.
Судові рішення суду першої та апеляційної інстанції мотивовані тим, що позивачем надано належні докази на підтвердження прийняття ним спадщини ОСОБА_3 відповідно до норм матеріального права, які діяли на час відкриття спадщини. Крім того, позивачем надано докази на спростування того, що ОСОБА_2 у встановлений законом строк прийняв спадщину матері, а відтак свідоцтво про право на спадщину за заповітом є недійсним, а спадкування повинно відбуватися за законом, спадкоємцями за законом першої черги, які прийняли спадщину, є позивач та чоловік спадкодавця, які спадкують у рівних частках.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У листопаді 2020 року ОСОБА_2 та його представник - ОСОБА_5 подали до Верховного Суду касаційну скаргу з урахуванням уточнень, просили скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду від 16 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції винесене рішення із порушенням вимог матеріального та процесуального права, а відтак є незаконним, оскільки судом без наявних на те правових підстав встановлено факт прийняття спадщини позивачем, яким не надано до суду обґрунтування позовних вимог належними та допустимими доказами. Крім того, суд апеляційної інстанції розглянув справу з грубим порушенням норм процесуального права, оскільки розгляд даної справи проходив без участі ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_5 , враховуючи те , що на передодні представником ОСОБА_5 на електронну адресу суду було направлено клопотання про відкладення судового засідання, на яке наступного дня отримано відповідь, в якій зазначалось, що суд апеляційної інстанції отримав лист з відповідним клопотанням про відкладення та перенесено судове засідання у справі № 369/8608/18 на 06 жовтня 2020 року о 09 год 50 хв. Однак, дана справа була розглянута 22 вересня 2020 року, перевіривши інформацію на сайті, виявилося, що під номером справи перебувала зовсім інша справа, яка не має відношення до розгляду даної справи.
Аргументи учасників справи
У червні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якій просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.
Відзив мотивований тим, що касаційна скарга не містить доводів незаконності рішення суду в частині визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Що стосується посилання в касаційній скарзі на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального законодавства, то суд апеляційної інстанції визнавши неповажною причиною неявки у судове засідання відповідача та з урахуванням, що він був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, правомірно 22 вересня 2021 розглянув справу та прийняв оскаржену постанову.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2021 року поновлено строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції.
У червні 2021 року матеріали цивільної справи № 369/8608/18 надійшли до Верховного Суду та 17 червня 2021 року передані судді-доповідачу.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 29 квітня 2021 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України
Фактичні обставини
Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є синами ОСОБА_3 .
ОСОБА_3 на день смерті проживала у будинку АДРЕСА_1 . Також у будинку проживали та були зареєстровані позивач ОСОБА_1 та чоловік спадкодавця ОСОБА_6
22 січня 1998 року ОСОБА_3 складений заповіт, посвідчений державним нотаріусом К-Святошинської державної нотаріальної контори Стратілат П. І., згідно якого все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що їй буде належати на день смерть і на що за законом вона буде мати право, заповіла ОСОБА_7
19 березня 2014 року державним нотаріусом Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори Мірошниченку В. А. видане свідоцтво про право на спадщину за заповітом ОСОБА_3 , згідно якого спадщина складається з 39/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 .
Рішенням Боярської міської ради № 61/2816 від 16 липня 2015 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 0,0303 га, розташованої в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222410300:01:048:5024, у власність ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.
Відповідно до статей 524, 529 ЦК УРСР (у редакції, чинній на момент смерті ОСОБА_3 ) спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Спадкоємцями за законом першої черги є, в рівних частках, діти та дружина померлого.
Статтею 548 ЦК УРСР визначено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій.
Згідно з положеннями статей 549, 554 ЦК УРСР визнавалося, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Вищевказані дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. В разі неприйняття спадщини спадкоємцем за законом або за заповітом або позбавлення спадкоємця права спадкування (статті 528 і 534 цього Кодексу) його частка переходить до спадкоємців за законом і розподіляється між ними в рівних частках.
Відповідно до статті 553 ЦК УРСР спадкоємець за законом або за заповітом в праві був відмовитися від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Вважалося, що відмовився від спадщини той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчить про прийняття спадщини. Отже, прийняття спадщини як за заповітом, так і за законом було правом спадкоємця й залежало виключно від його власного волевиявлення. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій. Неприйняття спадкоємцем спадщини може бути виражено фактично, коли спадкоємець протягом строку, встановленого для прийняття спадщини, не здійснює дій, що свідчать про намір прийняти спадщину, або може бути виражено явно, коли спадкоємець шляхом подачі заяви в нотаріальну контору виражає свою незгоду прийняти спадщину.
Встановивши на підставі належних та допустимих доказів, що позивач, як спадкоємець першої черги, фактично вступив в управління та володіння спадковим майном, суди дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в частині встановлення факту прийняття спадщини.
Доводи касаційної скарги в цій частині зводяться до переоцінки доказів у справі, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
На підставі статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
Аналіз статті 1301 ЦК України свідчить, що заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину.
У частині третій статті 12, частинах першій, п'ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Встановивши, що відповідач не прийняв спадщину у встановленому законом порядку, тобто фактично не мав права на спадкування, суди дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину.
Доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права щодо розгляду справи у зв'язку з неявкою відповідача є необґрунтованими, оскільки клопотання від 21 вересня 2020 року ОСОБА_2 про відкладення розгляду справи з посиланням на погане самопочуття та контакт з особою, яка також себе погано почуває не підписане, направлене до суду з електронної адреси невідомої особи та не містить електронного підпису (т. 2 а. с. 131). Крім того, відповідачем не надано медичних документів неможливості прибути у судове засідання за станом здоров'я. ОСОБА_2 , будучи належним чином повідомленим про день та час розгляду апеляційної скарги, двічі у судове засідання не з'явився, направивши 21 липня 2020 року на електронну пошту суду клопотання про відкладення розгляду справи з посиланням на запровадження у країні карантину.
За змістом статей 43, 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов'язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов'язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов'язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами.
Посилання в касаційній скарзі на те, що відповідача було повідомлено про задоволення його клопотання та відкладення розгляду справи спростовується матеріалами цивільної справи.
В іншій частині судових рішень касаційна скарга доводів не містить.
Висновки Верховного Суду
Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, не дають підстав для висновку, що судом першої та апеляційної інстанцій судові рішення ухвалено без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, оскаржені судові рішення залишити без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 вересня 2020 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: І. О. Дундар
Н. О. Антоненко
М. М. Русинчук