Постанова
Іменем України
19 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 204/7071/20
провадження № 61-14036св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: підприємство об'єднання громадян (релігійної організації, профспілки) виробничо-комерційне підприємство «Укрпромзабезпечення» міського громадського об'єднання інвалідів Дніпропетровська «Творчість», товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпробілдінггруп»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська у складі судді Токар Н. В. від 09 лютого 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду у складі колегії суддів: Свистунової О. В., Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А., від 29 липня 2021 року.
Зміст позовної заяви та її обґрунтування
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом
до підприємства об'єднання громадян (релігійної організації, профспілки) виробничо-комерційне підприємство «Укрпромзабезпечення» міського громадського об'єднання інвалідів Дніпропетровська «Творчість»
(далі - ВКП «Укрпромзабезпечення»), товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпробілдінггруп» (далі - ТОВ «Дніпробілдінггруп»), про встановлення факту перебування у трудових відносинах та зобов'язання вчинити певні дії.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у вересні 2016 року вона отримала запрошення щодо працевлаштування від відповідача та після проведення співбесіди їй запропонували залишитися на підприємстві й виконувати роботу, погодивши при цьому розмір заробітної плати у розмірі 5 тис грн.
З 19 вересня 2016 року по 14 жовтня 2016 року вона приходила на роботу та виконувала доручені їй завдання. З 01 жовтня 2016 року їй встановлено заробітну плату в розмірі 8 тис. грн на місяць. 14 жовтня 2016 року директор ВКП «Укрпромзабезпечення» повернув їй надані для працевлаштування документи, однак у трудовій книжці був відсутній запис про її роботу. З нею проведено розрахунок та видано їй 5 тис. грн, які вона забрала та залишила місце роботи, оскільки не хотіла працювати з таким до себе ставленням керівника і без офіційного працевлаштування. На думку позивачки, записи про працевлаштування до трудової книжки не були внесені з причини незнання роботодавцями положень трудового законодавства, зокрема Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників. Вважала такі дії ВКП «Укрпромзабезпечення» незаконними, такими що порушують
статтю 48 КЗпП України й мають наслідком створення труднощів для неї щодо отримання соціальних виплат та в майбутньому оформленні пенсії, у зв'язку з чим вона змушена звернутися до суду з позовною заявою.
Посилаючись на зазначені обставини, позивачка просила суд: встановити факт існування трудових відносин між нею та ВКП «Укрпромзабезпечення» в період з 19 вересня 2016 року по 14 жовтня 2016 року на посаді інженера з кошторисної справи; зобов'язати відповідача ВКП «Укрпромзабезпечення» внести записи до трудової книжки про прийняття її на роботу до
ВКП «Укрпромзабезпечення» на посаду інженера з кошторисної справи
19 вересня 2016 року та запис про звільнення із займаної посади 14 жовтня 2016 року, видати накази про призначення на посаду та звільнення з посади, видати копію трудової угоди; зобов'язати відповідача
ВКП «Укрпромзабезпечення» подати дані про період роботи позивачки
з 19 вересня 2016 року по 14 жовтня 2016 року
у ВКП «Укрпромзабезпечення» до державної податкової інспекції по встановленому факту трудових відносин з ВКП «Укрпромзабезпечення» та зареєструвати в цій установі трудову угоду; зобов'язати
ВКП «Укрпромзабезпечення» подати дані про період роботи позивачки
з 19 вересня 2016 року по 14 жовтня 2016 року
у ВКП «Укрпромзабезпечення» та зарахуванню стажу до Чечелівського відділу обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області по встановленому факту трудових відносин з ВКП «Укрпромзабезпечення»; зобов'язати
ВКП «Укрпромзабезпечення» передати до архівного управління департаменту забезпечення діяльності виконавчих органів Дніпровської міської ради дані про період роботи позивачки з 19 вересня 2016 року
по 14 жовтня 2016 року в ВКП «Укрпромзабезпечення» на посаді інженера з кошторисної справи; стягнути з ВКП «Укрпромзабезпечення» на користь позивачки заборгованість з невиплаченої заробітної плати в сумі
1 844, 96 грн за період роботи з 19 вересня 2016 року по 14 жовтня
2016 року; зобов'язати ВКП «Укрпромзабезпечення» із загальної нарахованої суми по заробітній платі за фактично відпрацьований позивачкою час у ВКП «Укрпромзабезпечення» з 19 вересня 2016 року
по 14 жовтня 2016 року 8 503, 10 грн здійснити утримання та сплатити до бюджету податок на доходи фізичних осіб в сумі 1 530, 56 грн; зобов'язати ВКП «Укрпромзабезпечення» здійснити утримання із загальної нарахованої суми по заробітній платі за фактично відпрацьований позивачкою час
у ВКП «Укрпромзабезпечення» з 19 вересня 2016 року по 14 жовтня
2016 року 8 503, 10 грн та сплатити до бюджету військовий збір в сумі
127, 55 грн; зобов'язати ВКП «Укрпромзабезпечення» за отримані працівником доходи за фактично відпрацьований позивачкою час
у ВКП «Укрпромзабезпечення» з 19 вересня 2016 року по 14 жовтня
2016 року в розмірі 6 844, 94 грн сплатити єдиний соціальний внесок в розмірі 1 505, 90 грн; зобов'язати ВКП «Укрпромзабезпечення» виплатити позивачці загальну суму нарахованої заборгованості вихідної допомоги
з 15 жовтня 2016 року по день прийняття судом рішення по справі станом, що станом на 01 грудня 2020 року без утримань і сплати податків становить 447 581 грн; зобов'язати ВКП «Укрпромзабезпечення» з загальної суми нарахованої заборгованості вихідної допомоги 447 581 грн з 15 жовтня
2016 року по 01 грудня 2020 року станом на 01 грудня 2020 року здійснити утримання та сплатити до бюджету податок на доходи фізичних осіб в сумі 81 061, 56 грн; зобов'язати ВКП «Укрпромзабезпечення» із загальної суми нарахованої заборгованості вихідної допомоги 447 581 грн з 15 жовтня
2016 року по 19 жовтня 2020 року станом на 01 грудня 2020 року здійснити утримання та сплатити до бюджету військовий збір в сумі 6 755, 13 грн; зобов'язати ВКП «Укрпромзабезпечення» за фактично отримані працівником доходи в розмірі 362 525, 31 грн у вигляді вихідної допомоги з 15 жовтня 2016 року по 01 грудня 2020 року станом на 01 грудня 2020 року сплатити до бюджету єдиний соціальний внесок в сумі 79 755, 57 грн; визнати недійсним оформлення трудових відносин між позивачкою та
ТОВ «Дніпробілдінггруп»; зобов'язати відповідача ТОВ «Дніпробілдінггруп» скасувати записи в державних реєстрах податкової інспекції та пенсійному фонді на 1 робочий день, замість цих даних зобов'язати відповідача
ВКП «Укрпромзабезпечення» виконати вимоги позовної заяви.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська
від 09 лютого 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачці було достовірно відомо про існуючі, на її думку, між нею та
ВКП «Укрпромзабезпечення» правовідносини з жовтня 2016 року, оскільки про існування розбіжностей у відомостях органів пенсійного фонду та державної податкової служби внаслідок помилкового подання відповідних декларацій відповідачем ВКП «Укрпромзабезпечення» та про факт оформлення її працевлаштування у ТОВ «Дніпробілдінггруп» ОСОБА_1 дізналася у 2017 році, отримавши відповідні відомості з органів фіскальної служби та в порядку листування з відповідачами, однак з позовною заявою вона звернулася до суду лише у жовтні 2020 року, чим було порушено вимоги статті 233 КЗпП України щодо строку звернення до суду в частині всіх позовних вимог, крім вимог про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що між нею та
ВКП «Укрпромзабезпечення» було укладено трудову угоду та виконання нею будь-яких робіт чи фактичного допуску її до роботи без оформлення трудових відносин.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 09 лютого 2021 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що вирішуючи спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, правильно виходив із того, що позивачка не довела факт перебування у трудових відносинах із відповідачем у період з 19 вересня 2016 року по 14 жовтня 2016 року. ОСОБА_1 звернулась із зазначеними вимогами з пропуском строку, а обраний спосіб захисту не відповідає способу встановленому трудовим законодавством, отже позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та основні доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі, яка подана 18 серпня 2021 року, ОСОБА_1 просить скасувати рішення Красногвардійського районного суду
м. Дніпропетровська від 09 лютого 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 липня 2021 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявниця зазначила неправильне застосування судами норм матеріального права,
вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених
у постанові Верховного Суду України від 03 липня 2013 року у справі
№ 6-60цс13, від 29 січня 2014 року у справі № 6-144цс13, від 04 лютого
2015 року у справі № 6-239цс14, від 24 червня 2015 року у справі
№ 6-738цс15, від 26 жовтня 2016 року у справі № 1395цс16, від 14 грудня 2016 року у справі № 428/7002/14-ц, від 18 січня 2017 року у справі
№ 6-2912цс16, від 06 грудня 2017 року у справі № 6-331цс17 та постанові Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 820/1432/17,
від 08 жовтня 2018 року у справі № 553/954/17, від 06 березня 2019 року
у справі № 802/2066/16-а, від 24 квітня 2019 року у справі № 607/14495/16-ц, від 13 червня 2019 року у справі № 815/954/18, від 14 травня 2020 року
у справі № 640/1099/19, від 17 червня 2020 року у справі № 688/4284/13-ц (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також вказала, що суди не дослідили належним чином зібрані
у справі докази, розглянули справу у порядку спрощеного позовного провадження, в той час, як справа підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, та за відсутності учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги обґрунтовані тим, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки клопотанню позивачці про поновлення строку для звернення до суду з позовом. ОСОБА_1 вказує, що суди не врахували, що позовні вимоги стосуються встановлення факту трудових відносин та стягнення заробітної плати, які не обмежуються будь-яким строком. Посилається на порушення судами попередніх інстанцій строків, передбачених ЦПК України, для відкриття провадження та розгляду справи. Вказує, що суди не встановили фактичні обставини, не перевірили підстави позову, не надали належної оцінки доказам. ОСОБА_1 вважає, що відповідачі допустили порушення трудового законодавства, що залишилось поза увагою судів.
Ухвалою Верховного Суду від 13 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.
У визначений судом строк відзиву на касаційну скаргу не надійшло.
До Верховного Суду ОСОБА_1 подала заяву про уточнення позовних вимог, заяву про виклик та допит свідків, а також клопотання про витребування доказів, які підлягають залишенню без розгляду, оскільки Верховний Суд не наділений повноваженнями вирішувати зазначені процесуальні питання.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 посилалася на те, що з 19 вересня
2016 року по 14 жовтня 2016 року вона працювала на посаді інженера кошторисної справи у відповідача ВКП «Укрпромзабезпечення», яким не було здійснено оформлення трудових відносин та не доплачено нараховану заробітну плату, що створило для неї труднощі щодо отримання соціальних виплат та в майбутньому оформлення пенсії.
У довідках Державної податкової інспекції у Чечелівському районі
м. Дніпра Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області № 2532/10/04-66-08-20 від 29 серпня 2017 року та № 2646/10/04-66-08-20 від 14 вересня 2017 року, наданих на запит позивачки, наявні відомості про працевлаштування ОСОБА_1 у
ТОВ «Дніпробілдінггруп». Відомості про працевлаштування ОСОБА_1 в 2016 році у ВКП «Укрпромзабезпечення» відсутні.
Відповідні записи в трудовій книжці ОСОБА_1 відсутні.
Згідно листа директора ВКП «Укрпромзабезпечення» Бондаренка Л. П.
від 10 жовтня 2017 року за результатами перевірки наданих позивачкою відомостей було встановлено, що ОСОБА_1 ніколи не працювала
у ВКП «Укрпромзабезпечення» та будь-які документи відносно
ОСОБА_1 на підприємстві відсутні.
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до частини першої статті 21 Кодексу законів про працю України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Згідно з положеннями статті 24 КЗпП України (у редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої
статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
За змістом частини першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Згідно статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Вирішуючи спір у частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано виходив із того, що позивачка не надала належних та допустимих доказів на підтвердження існування трудових відносин між нею та
ВКП «Укрпромзабезпечення», фактичного її допуску до роботи за вказаною нею посадою та виконання трудової функції.
У частині заявлення позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення факту перебування у трудових відносинах з ВКП «Укрпромзабезпечення»
з 19 вересня 2016 року по 14 жовтня 2016 року й похідних позовних вимог судами правильно взято до уваги, що про порушене, на думку позивачки, право вона дізналась у 2017 році, про що сама зазначила у позовній заяві, а до суду звернулась з позовом у жовтні 2020 року, тобто з пропуском строку, передбаченого статтею 233 КЗпП України.
Колегія суддів відхиляє посилання касаційної скарги на те, що суди попередніх інстанцій не розглянули клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на звернення до суду, оскільки зі змісту рішення суду першої інстанції слідує, що суд розглянув клопотання позивачки, при цьому визнав причини пропуску на звернення до суду неповажними. Суд апеляційної інстанції також відхилив посилання ОСОБА_1 як на підставу для поновлення пропущеного строку на ту обставину, що на цей час органами поліції проводиться перевірка правильності нарахованої заробітної плати, поданої звітності роботодавців до податкової інспекції щодо отриманих позивачкою доходів, зазначивши, що частина друга
статті 233 КЗпП України надає особі право на звернення до суду без обмеження строком лише з позовом про стягнення належної їй до виплати заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що суди помилково розглянули справи у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення її про дату та час розгляду справи з огляду на наступне.
За змістом пункту 2 частини першої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи, що виникають з трудових правовідносин.
Частинами першою, третьою статті 368 ЦК України визначено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 08 червня 2021 року справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження на 29 липня 2021 року о 10 годині 25 хвилин.
ОСОБА_1 отримала вказану ухвалу суду апеляційної інстанції 16 червня 2021 року, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (т. 2, а. с. 151). Згідно протоколу судового засідання Дніпровського апеляційного суду від 29 липня 2021 року ніхто з учасників справи в судове засідання не з'явився.
Отже, позивачка була належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи судом апеляційної інстанції та не була позбавлена можливості користуватись своїми процесуальними правами.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що неявка належним чином повідомлених учасників справи не перешкоджає її розгляду.
Посилання касаційної скарги на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, є безпідставним, оскільки висновки судів не суперечать висновкам, викладеним у зазначених заявницею у касаційній скарзі постановах.
Доводи касаційної скарги висновки судів попередніх інстанцій не спростовують, оскільки по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
Порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції зроблена належна правова оцінка доказів.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська
від 09 лютого 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду
від 29 липня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Синельников
С. Ф. Хопта
В. В. Шипович