Постанова
Іменем України
17 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 461/7551/19
провадження № 61-13935 св 20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - Львівське комунальне підприємство «Снопківське»;
відповідач - ОСОБА_1 ;
третя особа - ОСОБА_2 ;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на окрему ухвалу Львівського апеляційного суду від 10 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2019 року Львівське комунальне підприємство «Снопківське» (далі - ЛКП «Снопківське») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , у якому просило зобов'язати ОСОБА_1 привести будинок АДРЕСА_1 до належного стану за власний рахунок з метою усунення замокання будинку
АДРЕСА_2 зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 09 грудня 2019 року у складі судді Зубачик Н. Б. у задоволенні позову ЛКП «Снопківське» відмовлено.
Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 10 серпня 2020 року апеляційну скаргу ЛКП «Снопківське» залишено без задоволення.
Рішення Галицького районного суду м. Львова від 09 грудня 2019 року залишено без змін.
Окремою ухвалою Львівського апеляційного суду від 10 серпня 2020 року повідомлено про наведене в описовій частині цієї ухвали Львівську міську раду та виконавчий комітет Львівської міської ради, Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради. Про вжиті заходи щодо приведення житлового будинку АДРЕСА_1 до належного стану, що відповідає вимогам збереження історико-культурної спадщини м. Львова та вимогам ДБН, дотримання вимог Закону України «Про охорону культурної спадщини» зобов'язано повідомити Львівський апеляційний суд протягом одного місяця з дня отримання окремої ухвали.
Окрема ухвала суду мотивована тим, що відповідно до наказу Міністерства культури України від 20 лютого 2018 року № 150 житловий будинок АДРЕСА_1 визнано пам'яткою архітектури кінця ХІХ століття та занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України за категорією місцевого значення. Впродовж останніх років вказаний житловий будинок руйнується, проте, незважаючи на те, що він знаходиться у центральній частині історичного ареалу міста, Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради не вживає заходів для збереження архітектурної спадщини та приведення будинку до належного стану. Вказане свідчить про безгосподарне відношення до пам'ятки архітектури культурної спадщини та приведення її до повного знищення, що є упущенням в роботі органів виконавчої влади, які наділені правом контролю та управління охорони історичного середовища Львівської міської ради. У зв'язку з наведеним, з метою недопущення повної руйнації вказаного будинку, суд вважав за необхідне постановити окрему ухвалу, якою довести до відома Львівської міської ради про недоліки в діяльності юридичної особи, відповідальної за виконання обов'язків по утриманню житлових будинків, які відносяться до пам'яток архітектури, містобудування, історії м. Львова.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У вересні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати окрему ухвалу Львівського апеляційного суду від 10 серпня 2020 року.
Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначав неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 лютого 2019 року у справі № 800/500/16, у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 911/961/17, від 04 травня 2018 року у справах № 922/3997/15 та № 922/1733/17, що не відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Також заявник посилався на неповне дослідження наявних у справі матеріалів та невідповідність висновків суду обставинам справи.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 листопада 2020 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано справу № 461/7551/19 із Галицького районного суду м. Львова.
У липні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2021 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що окрема ухвала суду апеляційної інстанції постановлена з порушенням вимог статті 262 ЦПК України. Також апеляційним судом не враховано норми матеріального права, зокрема, частини першої статті 22 Закону України «Про охорону культурної спадщини», відповідно до якої пам'ятки, їхні частини, пов'язане з ними рухоме та нерухоме майно забороняється зносити, змінювати, замінювати, переміщувати (переносити) на інші місця; частини другої статті 24 цього Закону, відповідно до якої використання пам'ятки повинно здійснюватися відповідно до режимів використання, встановлених органами охорони культурної спадщини, у спосіб, що потребує якнайменших змін і доповнень пам'ятки та забезпечує збереження її матеріальної автентичності, просторової композиції, а також елементів обладнання, упорядження, оздоби тощо. Режими використання пам'яток встановлює: центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини щодо пам'яток національного значення; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації щодо пам'яток місцевого значення. Частиною першою статті 26 вказаного Закону передбачено, що консервація, реставрація, реабілітація, музеєфікація, ремонт, пристосування пам'яток національного значення здійснюються лише за наявності письмового дозволу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини на підставі погодженої з ним науково-проектної документації. Консервація, реставрація, реабілітація, музеєфікація, ремонт, пристосування пам'яток місцевого значення здійснюються за наявності письмового дозволу органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції, на підставі погодженої з ними науково-проектної документації. Розробленню проектів консервації, реставрації, реабілітації, музеєфікації, ремонту, пристосування пам'яток передує проведення необхідних науково-дослідних робіт, у тому числі археологічних і геологічних. Отже, в контексті перелічених приписів Закону України «Про охорону культурної спадщини», апеляційний суд не врахував режим використання пам'ятки архітектури, тому постановив незаконну окрему ухвалу.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
У жовтні 2019 року ЛКП «Снопківське» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 27 вересня 2019 року № 899 визнано за доцільне припинити ЛКП «Снопківське» та приєднати його до Львівського комунального підприємства «Княже місто» (далі - ЛКП «Княже місто») (а. с. 43).
Ухвалою Львівської міської ради від 10 жовтня 2019 року № 5635 припинено ЛКП «Снопківське» шляхом приєднання до ЛКП «Княже місто» (а. с. 44).
Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, власником земельної ділянки, площею 0,0977 га, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку, розташованої по АДРЕСА_1 , є об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Свєнціцького-16» (далі - ОСББ «Свєнціцького-16»). Дата державної реєстрації 05 вересня 2014 року.
Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань керівником ОСББ «Свєнціцького-16» є ОСОБА_1 , засновком - ОСОБА_3 (а. с. 61-63).
Встановлено, що до створення ОСББ «Свєнціцького-16» будинок АДРЕСА_1 перебував на обслуговуванні ЛКП «Снопківське», яке в подальшому було приєднано до ЛКП «Княже місто», які не вживали заходів щодо його належного утримання та збереження.
Відповідно до наказу Міністерства культури України від 20 лютого 2018 року № 150 житловий будинок АДРЕСА_1 визнано пам'яткою архітектури кінця ХІХ століття та занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України за категорією місцевого значення (а. с. 39, 40).
Впродовж останніх років вказаний житловий будинок руйнується, проте, незважаючи на те, що він знаходиться у центральній частині історичного ареалу міста, Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради не вживає заходів для збереження архітектурної спадщини та приведення будинку до належного стану.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно абзацу другого частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частинами першою та другою статті 400 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Згідно з частиною першою статі 385 ЦПК України суд апеляційної інстанції у випадках і в порядку, встановлених статтею 262 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу.
У частині п'ятій статті 262 ЦПК України передбачено, що в окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги якого порушено, і в чому саме полягає порушення.
Згідно з частиною восьмою статті 262 ЦПК України окрему ухвалу може бути постановлено судом першої інстанції, судами апеляційної чи касаційної інстанції.
Суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу (частина перша статті 262 ЦПК України).
Тлумачення частини першої статті 262 ЦПК України свідчить, що суд постановляє окрему ухвалу лише тоді, якщо встановить порушення певним органом чи іншою особою вимог законодавства або недоліки в їхній діяльності під час вирішення спору.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 лютого 2019 року у справі № 800/500/16 (провадження № 11-1156заі18) зазначено, що окрема ухвала суду є процесуальним засобом необхідного належного реагування (судового впливу) на порушення законності, а також на причини та умови, що цьому сприяли, які виявлені ним саме під час судового розгляду. Постановлення такої ухвали є правом, а не обов'язком суду.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд встановив, що відповідно до наказу Міністерства культури України від 20 лютого 2018 року № 150 житловий будинок АДРЕСА_1 визнано пам'яткою архітектури кінця ХІХ століття та занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України за категорією місцевого значення.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до преамбули Закону України «Про охорону культурної спадщини» (далі - Закон) охорона об'єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Охорона культурної спадщини - система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об'єктів культурної спадщини (стаття 1 Закону).
Підставою для постановлення окремої ухвали зазначено, що впродовж останніх років житловий будинок АДРЕСА_1 руйнується, проте, незважаючи на те, що він знаходиться у центральній частині історичного ареалу міста, Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради не вживає заходів для збереження архітектурної спадщини та приведення будинку до належного стану, що свідчить про безгосподарне відношення до пам'ятки архітектури культурної спадщини та приведення її до повного знищення. Вказане є упущенням в роботі органів виконавчої влади, які наділені правом контролю та управління охорони історичного середовища Львівської міської ради. Посилаючись вказані обставини, вищевказані положення Закону України «Про охорону культурної спадщини», з метою недопущення повної руйнації вказаного будинку, суд вважав за необхідне довести до відома Львівської міської ради про недоліки в діяльності юридичної особи, відповідальної за виконання обов'язків по утриманню житлових будинків, які відносяться до пам'яток архітектури, містобудування, історії м. Львова.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21 березня 2018 року у справі № 911/961/17 вказано, що в окремій ухвалі має бути зазначено закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його стаття, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення. Просте перерахування допущених порушень без зазначення конкретних норм чинного законодавства або перерахування норм права, порушення яких встановлено у судовому розгляді, є неприпустимим.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 04 травня 2018 року у справі № 922/3997/15, від 04 травня 2018 року у справі № 922/1733/17.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, в оскаржуваній окремій ухвалі апеляційного суду зазначено закон, у тому числі його статті, вимоги якого порушено, так і в чому саме полягає порушення, що спростовує доводи касаційної скарги.
Колегія суддів звертає увагу, що у задоволенні позову у справі, що переглядається, про зобов'язання ОСОБА_1 привести будинок АДРЕСА_1 до належного стану за власний рахунок судами попередніх інстанцій відмовлено. Окремою ухвалою не вирішувалось питання про зобов'язання відповідача або ОСББ «Свєнціцького-16» на вчинення будь-яких дій, а лише доведено до відома Львівської міської ради, на яку законом покладено обов'язок з охорони об'єктів культурної спадщини, про певні недоліки відповідних органів, з метою збереження історико-культурної спадщини м. Львова, отже права ОСОБА_1 оскаржуваною окремою ухвалою ніяким чином не зачіпаються.
З огляду на вказане вище в сукупності, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про наявність підстав, передбачених частиною першою статті 262 ЦПК України, для постановлення окремої ухвали.
Доводи, наведені у касаційній скарзі, не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, що можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
Частиною першою статті 410 ЦПК України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану окрему ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Окрему ухвалу Львівського апеляційного суду від 10 серпня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
С. Ф. Хопта