Постанова
Іменем України
10 листопада 2021 року
м. Київ
справа № 2п-3069/09
провадження № 61-16979св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І.,
Яремка В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації м. Ужгорода»,
особа, яка подавала апеляційну скаргу, - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Стецяк Тетяна Іванівна, на постанову Закарпатського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Фазикош Г. В., Джуги С. Д., Куштана Б. П.,
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У березні 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації м. Ужгорода» (далі - КП «БТІ м. Ужгорода») про визнання права власності на житловий будинок на АДРЕСА_1 .
На обґрунтування позову посилався на те, що він з дитинства проживає у будинку на АДРЕСА_1 , однак зареєструвати право власності на будинок не може, оскільки правовстановлюючі документи у нього відсутні.
Заочним рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 02 лютого 2010 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок на АДРЕСА_1 .
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідно до довідки Комунального підприємства «Житловий ремонтно-експлуатаційний район № 4» від 23 січня 2009 року № 456 ОСОБА_1 є власником будинку на АДРЕСА_1 , де зареєстрований з 13 вересня 1994 року. У 2008 році науковим виробничим підприємством «Технічне бюро кадастру» для ОСОБА_1 виготовлений технічний звіт по виконавчому зніманню житлового будинку на АДРЕСА_1 , а 27 лютого 2008 року виготовлений технічний паспорт на зазначений будинок. З урахуванням зазначених доказів, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову на підставі статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно», оскільки право власності на спірний будинок набуто правомірно, позивач ним користується та розпоряджається.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ОСОБА_2 як особа, яка не брала участі у справі, у січні 2020 року звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційної скаргою на заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 02 лютого 2010 року.
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 02 лютого 2010 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_1 пред'явив позов до КП «БТІ м. Ужгорода», однак зазначене комунальне підприємство лише виготовило технічну документацію на спірний будинок. Відомості про власника будинку, його забудовника у матеріалах справи відсутні. Рішення суду першої інстанції впливає на права та інтереси ОСОБА_2 , оскільки він на час розгляду спору у суді першої інстанції був зареєстрований у спірному будинку, проте не був залучений до участі у справі.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Стецяк Т. І., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд безпідставно поновив строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та відкрив апеляційне провадження, не дослідив надані позивачем докази, які підтверджують відсутність підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції від 02 лютого 2010 року та спростовують твердження ОСОБА_2 про порушення рішенням суду першої інстанції його прав та інтересів. Апеляційний суд не врахував, що реєстрація ОСОБА_2 у спірному будинку свідчить лише про наявність у нього права на користування цим будинком і жодним чином не свідчить про наявність іншого цивільного права чи інтересу, який би підлягав захисту.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 2-881/07; недослідження зібраних у справі доказів (пункт 1 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - (ЦПК України)); необґрунтоване відхилення клопотання про витребування, дослідження доказів та інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України); встановлення обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини третьої 411 ЦПК України).
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2021 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Стецяк Т. І., на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пунктів 1, 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України.
Ухвалою Верховного Суду від 01 листопада 2021 року справу призначено до розгляду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.
З матеріалів справи випливає, що у січні 2020 року року ОСОБА_2 як особа, яка не брала участі у розгляді справи, але суд вирішив питання про її права оскаржив в апеляційному порядку заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 02 лютого 2010 року.
На обґрунтування клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції посилався на те, що рішення суду першої інстанції отримав 13 грудня 2019 року.
Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 17 січня 2020 року поновлено ОСОБА_2 строк на апеляційне оскарження заочного рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 02 лютого 2010 року та відкрито апеляційне провадження у зазначеній справі.
Поновлюючи строк на апеляційне оскарження, апеляційний суд посилався на те, що ОСОБА_2 не був залучений до участі у справі, а про оскаржуване судове рішення дізнався 13 грудня 2019 року.
Конституцією України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55 Конституції України).
Відповідно до статті 17 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Частиною першою статті 352 ЦПК України встановлено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Зазначені норми права визначають коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, і поділяються на дві групи: учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їхніх прав, інтересів та (або) обов'язків. На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов'язок і такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
Судове рішення, яке оскаржується в апеляційному порядку особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є заявник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 02 вересня 2020 року у справі № 202/39038/13 (провадження № 61-16185св19).
Відповідно до частин першої, третьої статті 294 ЦПК України у редакції, чинній на час ухвалення рішення суду першої інстанції (далі - ЦПК України 2004 року), заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо апеляційний суд за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
У справі «Bellet v. France» (Беллет проти Франції) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна із сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення у справах «Устименко проти України», «Brumarescu v. Romania» (Брумареску проти Румунії»)).
Відстоюючи принцип правової визначеності, як у випадках перегляду судових актів у порядку нагляду (рішення у справах «Світлана Науменко проти України», «Трегубенко проти України», «Ryabykh v. Russia» (Рябих проти Росії»)), так і у випадках перегляду справ за нововиявленими обставинами (рішення у справах «Pravednaya v. Russia» (Праведна проти Росії), «Желтяков проти України»), ЄСПЛ вважає за доцільне слідувати тому ж правилу та вказує, що цей основоположний принцип підривається за допомогою інших процесуальних механізмів, таких як продовження строку на оскарження.
У справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ дійшов висновку про порушення статті 6 Конвенції з тих підстав, що строк на оскарження судового рішення був поновлений за спливом значного періоду часу не для усунення серйозних судових помилок, а лише з метою повторного розгляду та ухвалення нового рішення у справі.
У справі «Bezrukovy v. Russia» (Безрукови проти Росії) ЄСПЛ вказав, що, хоча продовження строку оскарження і проводиться на розсуд національних судів, останні, на думку Суду, повинні визначити, чи виправдовують підстави для подібного продовження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує межі розсуду суду ні щодо тривалості, ні щодо підстав для визначеності нових тимчасових строків.
Відступи від принципу правової визначеності виправдані лише у випадках необхідності при обставинах істотного і непереборного характеру (рішення у справах «Проценко проти України», «Kravchenko v Russia» (Кравченко проти Росії)). Зокрема, відступ від цього принципу допустимий не в інтересах правового пуризму, а з метою виправлення «помилки, що має фундаментальне значення для судової системи» (рішення у справі «Sutyazhnik v. Russia» (Сутяжник проти Росії)).
Національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для оскарження рішення до вищого суду, проте така свобода розсуду не може бути необмежена.
ЄСПЛ наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Поновлюючи строк на апеляційне оскарження судового рішення та відкриваючи апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 02 лютого 2010 року, суд апеляційної інстанції не дослідив, коли саме ОСОБА_2 дізнався про оскаржуване судове рішення, та не надав жодної оцінки доказам поважності його пропуску, а лише зазначив про те, що апелянт не брав участі у справі та дізнався про оскаржуване рішення 13 грудня 2019 року.
Апеляційний суд безпідставно не перевірив надані позивачем докази (проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 , витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку ОСОБА_2 та інші), які, на думку позивача, підтверджують, що ОСОБА_2 ще з 2015 року був обізнаний, що позивач є власником спірного будинку. Апеляційний суд не взяв до уваги зазначені документи з підстав того, що вони були виготовлені після розгляду справи судом першої інстанції, проте не звернув уваги на те, що надані позивачем докази можуть свідчить про обізнаність ОСОБА_2 про власника спірного будинку значно раніше, ніж він про це зазначав в апеляційній скарзі.
Отже, апеляційний суд у порушення зазначеним вимог поновив пропущений строк на апеляційне оскарження зі спливом значного періоду часу (понад 9 років) без наведення відповідних підстав, чим порушив принцип правової визначеності.
Оскільки зі змісту касаційної скарги ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Стецяк Т. І., на постанову Закарпатського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року випливає, що позивач фактично оскаржує і ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 17 січня 2020 року щодо поновлення ОСОБА_2 строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та відкриття апеляційного провадження у справі, то Верховний Суд вважає обґрунтованими аргументи касаційної скарги про порушення норм процесуального права апеляційним судом при постановленні зазначеної ухвали щодо поновлення ОСОБА_2 строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та відкриття апеляційного провадження у справі, а тому ухвала Закарпатського апеляційного суду від 17 січня 2020 року підлягає скасуванню.
Подібні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 2-881/07 (провадження № 61-4158св18), на яку посилається заявник у касаційній скарзі.
Крім того, апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, виходив з порушення судом першої інстанції норм процесуального права та зазначав, що суд не вирішив питання про склад осіб, які беруть участь у справі, не залучив до участі у справі ОСОБА_2 , який був зареєстрований у спірному будинку, що є підставою для ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Проте апеляційний суд не встановив наявність у особи, яка подала апеляційну скаргу, права на оскарження рішення суду до апеляційної інстанції. Постанова Закарпатського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року не містить мотивів та обґрунтувань висновку про те, що рішенням суду першої інстанції вирішено питання про права та інтереси ОСОБА_2 , а лише містить посилання на те, що обидва мешканці спірного будинку мали однакові житлові права на час подачі позову до суду. Апеляційний суд зробив лише припущення щодо порушених прав та обов'язків ОСОБА_2 .
Вирішення такого питання є першочерговим завданням для апеляційного суду та винятково у разі встановлення, що рішенням суду першої інстанції вирішено питання про права та інтереси особи, яка подала апеляційну скаргу, апеляційний суд наділений повноваженнями здійснювати перегляд по суті рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку. У разі, якщо апеляційний суд встановить, що рішенням суду першої інстанції не вирішено питання про права та інтереси особи, яка звернулася із апеляційною скаргою, апеляційне провадження підлягає закриттю.
Подібний висновок викладений Верховний Суд у постанові від 03 березня 2021 року у справі № 333/537/13-ц (провадження № 61-17767св19).
Згідно з частинами першою та другою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , виходив з того, що у суді першої інстанції справа розглядалася без участі ОСОБА_2 , який був зареєстрований у спірному будинку.
Вирішуючи питання про наявність правових підстав для перегляду рішення суду першої інстанції за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у розгляді справи в суді першої інстанції, апеляційний суд зобов'язаний був виконати вимоги частини першої статті 352 та пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.
Водночас апеляційний суд не зазначив обґрунтованих висновків про порушення прав та інтересів особи, яка подала апеляційну скаргу, а виходив лише з припущень порушення прав чи інтересів ОСОБА_2 , тому постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, з направлення справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до підпункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК Українипідставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Стецяк Т. І., оскільки ухвала апеляційного суду від 17 січня 2020 року та постанова суду апеляційної інстанції від 13 жовтня 2020 року не можуть вважатися законними й обґрунтованими та підлягають скасуванню, а справа - передачі до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду - вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Водночас підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції із залишенням в силі рішення суду першої інстанції від 02 лютого 2010 року відсутні.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки за результатами касаційного перегляду оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Стецяк Тетяна Іванівна,задовольнити частково.
Ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 17 січня 2020 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді: І. Ю. Гулейков
С. О. Погрібний
Г. І. Усик
В. В. Яремко