Рішення від 22.11.2021 по справі 922/3540/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" листопада 2021 р.м. ХарківСправа № 922/3540/21

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Ємельянової О.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Акціонерне товариство «українська залізниця» (03680, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5) в особі регіональної філії «Південна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (61052, м. Харків, вул. Котляра, буд. 7)

до Ізюмського комунального виробничого водовідвідного - каналізаційного підприємства (64303, Харківська обл., м. Ізюм, вул. Чумацька, буд. 11

простягнення 5 591, 45 грн.

без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство “Українська залізниця” в особі регіональної філії “Південна залізниця” Акціонерного товариства “Українська залізниця” звернулось до Господарського суду Харківської області із позовом до Ізюмського комунального виробничого водовідвідного - каналізаційного підприємства про стягнення збитків у розмірі 5 591,45 грн. Також до стягнення заявлені судові витрати у розмір 2 270,00 грн.

Ухвалою суду від 06.09.2021 року позовну заяву Акціонерного товариства “Українська залізниця” в особі регіональної філії “Південна залізниця” Акціонерного товариства “Українська залізниця” (вх. № 3540/21 від 01.09.2021 року) залишено без руху. Встановлено Акціонерному товариству “Українська залізниця” в особі регіональної філії “Південна залізниця” Акціонерного товариства “Українська залізниця” строк на усунення недоліків позовної заяви - п'ять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

13.09.2021 року від позивача через канцелярію суду надійшла заява (вх. № 21381) про усунення недоліків позовної заяви. Крім того у 2 пункті заяви про усунення недоліків, позивач просить суд, розглядати позовну заяву у порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суду від 20.09.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/3540/21. Задоволено клопотання позивача викладене у 2 пункті прохальної частини заяви про усунення недоліків від 13.09.2021 року вх. № 21381 про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження. Розгляд справи № 922/3540/21 призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами. Встановлено відповідачу 15 (п'ятнадцятиденний) строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву. Встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив - протягом 5 днів з дня отримання відзиву на позов. Роз'яснено сторонам, що у випадку неподання відповідачем відзиву, а також не подання позивачем відповіді на відзив у строки встановлені цією ухвалою розгляд справи буде відбуватися за наявними матеріалами в межах строків встановлених статтею 248 Господарського процесуального кодексу України.

20.10.2021 року від відповідача через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 24612) у якому останній, просить суд, відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі (а.с. 103-105).

20.10.2021 року від відповідача через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 24612).

Ухвалою суду від 22.10.2021 року повернуто без розгляду заяву (вх. № 24613 від 20.10.2021 року) про застосування строку позовної давності. Направлено на адресу відповідача акт Господарського суду Харківської області від 20.10.2021 року.

29.10.2021 року від позивача через канцелярію суду надійшла відповідь на позовну заяву (вх. № 25353) у якій останній зазначає, що позивач не може скористатись підставами для нарахування сум, що відносяться до податкового кредиту, які визначені пунктом 201.11 статті 201 Податкового кодексу України без отримання податкової накладною, оскільки такою підставою є рахунок, виставлений платнику податку за інші послуги, вартість яких визначається за показниками приладів обліку, що містять загальну суму платежу, суму податку та податковий номер продавця, крім тих, форма яких встановлена міжнародними стандартами. Прилади обліку на водовідведення у позивача відсутні. Відсутність зазначених приладів обліку не дає права на податковий кредит. У зв'язку із чим, на думку позивача, посилання відповідача на лист Державної фіскальної служби України від 17.02.2015 року № 5292/7/99-99-19-03-02-17 є помилковим, зміст вказаного листа не стосується формування податкового кредиту за відсутності податкової накладної у випадку відсутності приладів обліку. Тому твердження відповідача, щодо застосування пункту 201.11. статті 201 Податкового кодексу України є необґрунтованим.

Щодо посилання на постанову Верховного суду від 31.05.2019 року у справі № 820/4728/17 зазначає, що зі змісту даної постанови вбачається, що погашення податкового боргу Ізюмського комунального виробничого водовідвідного - каналізаційного підприємства відбулося на підставі договору про проведення взаєморозрахунків відповідно до механізму погашення податкової заборгованості за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам для погашення заборгованості з різниці в тарифах на умовах та в порядку, передбачених Законом України «Про державний бюджет на 2017 рік» від 21.12.2016 року та постановою Кабінету Міністрів України від 18.05.2017 року № 332 «Про затвердження порядку та умов надання у 2017 році субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використання внутрішньо будинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та / або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та / або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування». Отже, за наявності погашеного податкового боргу відповідач обов'язку щодо реєстрації податкових накладних не виконав. Тому у даному випадку є прямий причинно - наслідковий зв'язок між бездіяльністю відповідача щодо виконання обов'язку зареєструвати податкові накладні, та неможливістю включення сум ПДВ до податкового кредиту позивачем, а тому, відповідно, зменшення податкового зобов'язання на зазначену суму, яка фактично є збитками цієї особи.

29.10.2021 року від відповідача через канцелярію суду надійшла заява (вх. № 25372) про застосування строку позовної давності.

03.11.2021 року від позивача через канцелярію суду надійшли заперечення (вх. № 25868) на заяву відповідача про застосування строків позовної давності.

Згідно вимог статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

При цьому, будь-яких клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідно до вимог статті 252 Господарського процесуального кодексу України від учасників справи не надходило.

Крім того, відповідач своїм правом на подання до суду відзиву на позовну заяву у відповідності до вимог статті 165 Господарського процесуального кодексу України не скористався.

Разом з тим, за висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали та надані сторонами докази, суд встановив наступне.

Як зазначає позивач, 10.02.2017 року між Акціонерним товариством “Українська залізниця” в особі регіональної філії “Південна залізниця” Акціонерного товариства “Українська залізниця” (споживач, позивач) та Ізюмським комунальним виробничим водовідвідним - каналізаційним підприємством (виробник, відповідач) було укладено договір № 2/1/17 П/П-17217/НЮ на централізоване водопостачання та водовідведення (а.с. 13-20).

Згідно пункту 7.1. договору цей договір укладається на 1 рік з 01.01.2017 року по 31.12.2017 року, а вступає в дію з моменту його підписання сторонами (а.с. 20).

Як зазначає позивач, у січні - лютому 2017 року на виконання умов договору відповідачем було надано послуги з водопостачання та водовідведення, та були підписані акти на суму 4 175,68 грн., ПДВ 695,95 грн.

З березня 2017 року по червень 2018 року на виконання умов договору відповідачем надані послуги зокрема, з централізованого водовідведення (у тому числі поверхневих стічних вод) відповідно до актів виконаних робіт, а саме:

- від 20.01.2017 року на суму 2282,68 грн. (у т.ч. ПДВ 380,45 грн.);

- від 27.02.2017 року на суму 1893,00 грн. (у т.ч. ПДВ 315,50 грн.);

- від 28.03.2017 року на суму 1553,31 грн. (у т.ч. ПДВ 258,89 грн.);

- від 20.04.2017 року на суму 847,11 грн. (у т.ч. ПДВ 141,19 грн.);

- від 19.05.2017 року на суму 3125,63 грн. (у т.ч. ПДВ 520,94 грн.);

- від 23.06.2017 року на суму 1985,26 грн. (у т.ч. ПДВ 330,87 грн.);

- від 25.07.2017 року на суму 1519,45 грн. (у т.ч. ПДВ 253,24 грн.);

- від 22.08.2017 року на суму 1289,05 грн. (у т.ч. ПДВ 214,84 грн.);

- від 21.09.2017 року на суму 720,41 грн. (у т.ч. ПДВ 120,07 грн.);

- від 31.10.2017 року на суму 1471,26 грн. (у т.ч. ПДВ 245,21 грн.);

- від 10.11.2017 року на суму 3341,86 грн. (у т.ч. ПДВ 556,97 грн.);

- від 04.12.2017 року на суму 2341,08 грн. (у т.ч. ПДВ 390,18 грн.);

- від 02.01.2018 року на суму 1555,11 грн. (у т.ч. ПДВ 259,19 грн.);

- від 26.02.2018 року на суму 2309,90 грн. (у т.ч. ПДВ 384,98 грн.);

- від 27.03.2018 року на суму 1348,90 грн. (у т.ч. ПДВ 224,82 грн.);

- від 30.04.2018 року на суму 3829,91 грн. (у т.ч. ПДВ 638,32 грн.);

- від 22.05.2018 року на суму 1509,96 грн. (у т.ч. ПДВ 251,66 грн.);

- від 29.06.2018 року на суму 624,74 грн. (у т.ч. ПДВ 104,13 грн.) (а.с. 26-43).

Позивачем на виконання умов договору було сплачено надані за договором послуги, що підтверджується виписками банку та платіжними дорученнями (а.с. 44-59).

Проте відповідачем обов'язку щодо реєстрації податкової накладної про надані послуги з водопостачання та водовідведення не виконано. У зв'язку зі чим, позивач з посиланням на Податковий кодекс України зазначає, що податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відноситься до податкового кредиту. У разі якщо платник не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних / рахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 1095 календарних днів з дати складання податкової накладної / розрахунку коригування. Також зазначає, що позивач не може скористатись підставами для нарахування сум, що відносяться до податкового кредиту, які визначені пунктом 201.11. статті 201 Податкового кодексу України без отримання податкової накладної.

Також зазначає, що підставою є рахунок, виставлений платнику податку за інші послуги, вартість яких визначається за показниками приладів обліку, що містять загальну суму платежу, суму податку та податковий номер продавця, крім тих, форма яких встановлена міжнародними стандартами. Прилади обліку на водовідведення у позивача відсутні.

Станом на день подання позову вказаний вище строк - 1095 календарних днів з дати надання послуг з водопостачання та водовідведення за період з січня 2017 року по червень 2018 року та можливість віднесення сум до податкового кредиту сплинув.

Відповідачем так і не були зареєстровані податкові накладні про надання послуг з водопостачання та водовідведення за період з січня 2017 року по червень 2018 року у Єдиному реєстрі податкових накладних. У зв'язку зі спливом вказаного строку та не реєстрації податкової накладної відповідачем, позивач був позбавлений можливості на включення сплаченої суми ПДВ до податкового кредиту.

Позивач зазначає, що у зв'язку із тим, що відповідачем було порушено норми Податкового кодексу України, що позбавило позивача права включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та відповідно скористатись правом на зменшення податкового зобов'язання на суму 5 591,45 грн., позивачем понесено відповідні збитки.

Вищевказані обставини, стали причиною звернення позивача із відповідним позовом до суду про стягнення із відповідача збитків у розмірі 5 591,45 грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить із наступного.

Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки (стаття 11 Цивільного кодексу України).

Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно з частинами 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Як вбачається і матеріалів справи, укладений між сторонами договір, за своєю правовою природою, є договором про надання послуг.

Відповідно до вимог статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надані йому послуги в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (частина 1 статті 903 Цивільного кодексу України).

Правовідносини, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг з водопостачання та водовідведення між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги", Законом України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення", Правилами користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених Наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 27.06.2008 року № 190.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору, Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як вбачається із матеріалів справи, та не заперечується сторонами, на виконання умов договору № 2/1/17 на централізоване водопостачання та водовідведення від 10.02.2017 року були надані послуги відповідно актів здачі - прийому виконаних робіт, наданих послуг за період з січня 2017 року по червень 2018 року на загальну суму 33 548, 62 грн. (в. т.ч. ПДУ 5 591,45 грн.), а саме: від 20.01.2017 року на суму 2282,68 грн. (у т.ч. ПДВ 380,45 грн.); від 27.02.2017 року на суму 1893,00 грн. (у т.ч. ПДВ 315,50 грн.); від 28.03.2017 року на суму 1553,31 грн. (у т.ч. ПДВ 258,89 грн.); від 20.04.2017 року на суму 847,11 грн. (у т.ч. ПДВ 141,19 грн.); від 19.05.2017 року на суму 3125,63 грн. (у т.ч. ПДВ 520,94 грн.); від 23.06.2017 року на суму 1985,26 грн. (у т.ч. ПДВ 330,87 грн.); від 25.07.2017 року на суму 1519,45 грн. (у т.ч. ПДВ 253,24 грн.); від 22.08.2017 року на суму 1289,05 грн. (у т.ч. ПДВ 214,84 грн.); від 21.09.2017 року на суму 720,41 грн. (у т.ч. ПДВ 120,07 грн.); від 31.10.2017 року на суму 1471,26 грн. (у т.ч. ПДВ 245,21 грн.); від 10.11.2017 року на суму 3341,86 грн. (у т.ч. ПДВ 556,97 грн.); від 04.12.2017 року на суму 2341,08 грн. (у т.ч. ПДВ 390,18 грн.); від 02.01.2018 року на суму 1555,11 грн. (у т.ч. ПДВ 259,19 грн.); від 26.02.2018 року на суму 2309,90 грн. (у т.ч. ПДВ 384,98 грн.); від 27.03.2018 року на суму 1348,90 грн. (у т.ч. ПДВ 224,82 грн.); від 30.04.2018 року на суму 3829,91 грн. (у т.ч. ПДВ 638,32 грн.); від 22.05.2018 року на суму 1509,96 грн. (у т.ч. ПДВ 251,66 грн.); від 29.06.2018 року на суму 624,74 грн. (у т.ч. ПДВ 104,13 грн.) (а.с. 26-43).

Проте відповідачем обов'язку щодо реєстрації податкової накладної про надані послуги з водопостачання та водовідведення не виконано, та доказів спростування матеріали справи не містять.

Відповідно до пункту 14.1.181 статті 14 Податкового кодексу України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг.

За приписами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 1095 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування. Суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням строку реєстрації, включаються до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж через 1095 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, у тому числі для платників податку, які застосовують касовий метод.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що платники податку в разі здійснення постачання товарів/послуг протягом періоду, за який складається така податкова накладна, постачання яких має безперервний або ритмічний характер: покупцям - платникам податку - можуть складати не пізніше останнього дня місяця, в якому здійснено такі постачання, зведені податкові накладні на кожного платника податку, з яким постачання мають такий характер протягом періоду, за який складається така податкова накладна, з урахуванням усього обсягу постачання товарів/послуг відповідному платнику протягом такого місяця; покупцям - особам, не зареєстрованим платниками податку, - можуть складати не пізніше останнього дня місяця, в якому здійснено такі постачання, зведену податкову накладну з урахуванням всього обсягу постачання товарів/послуг таким покупцям, з якими постачання мають такий характер, протягом такого місяця.

Судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази реєстрації і передачі податкових накладних, сторонами відповідні докази до суду також надані не були.

Відповідач у наданому до суду відзиві на позовну заяву (вх. № 247612 від 20.10.2021 року) заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначив, що як зазначено самим позивачем у позовній заяві «Для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправна поведінка (дії чи бездіяльність) особи (порушення зобов'язання); 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного з цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає».

Тому, за твердженнями відповідача, у даному випадку відсутні, як вина з боку відповідача, так і причинно - наслідковий зв'язок між неможливістю реєстрації податкових накладних відповідачем та неможливістю позивачем скористатися правом включення сум ПДВ до складу податкового кредиту, та відповідно на зменшення податкового зобов'язання, оскільки, відповідач надає послуги централізованого водопостачання та водовідведення за регульованим тарифом, який згідно Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлюється органами місцевого самоврядування. Самостійно відповідач не має права змінювати тариф на послуги, які надає. Також зазначає, що через збитковість тарифу, у відповідача виникла податкових заборгованість, яка в свою чергу унеможливлює реєстрацію податкових накладних.

Вина відповідача у виникненні податкової заборгованості та неможливості реєстрації податкових накладних відсутня. Причиною податкової заборгованості відповідача є збитковість тарифу. Сума заборгованості перед позивачем з різниці в тарифах становить 27 317,88 грн. Заборгованість перед відповідачем в тарифах в свою чергу спричинила існування податкової заборгованості відповідача. Проте вина відповідача в існуванні податкової заборгованості відсутня. У зв'язку із чим, посилається на постанову Верховного суду від 31.05.2019 року у справ № 820/4728/17 та зазначає, що враховуючи проведення взаєморозрахунків відповідно до механізму погашення податкової заборгованості за рахунок субвенцій з держаного бюджету місцевим бюджетам для погашення заборгованості з різниці в тарифах на умовах та в порядку, передбачених законодавством України - встановив відсутність підстав для застосування штрафних санкцій до позивача (Ізюмського комунального виробничого водовідвідного - каналізаційного підприємства ) за несвоєчасну сплату податкових зобов'язань.

У зв'язку із чим, на думку відповідача, відсутність вини відповідача у утворенні податкової заборгованості підтверджено судовим рішенням.

Також зазначає, що відповідач неодноразово повідомляв позивача про наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасну реєстрацію податкових накладних. Також відповідачем проінформовано позивача, про можливість віднесення сум до податкового кредиту без реєстрації податкових накладних. Проте позивач на власний розсуд не скористався таким правом, та вимагає від відповідача відшкодувати нібито заподіяні йому збитки. У зв'язку із чим, просить суд, відмовити у задоволенні позовних вимог (а.с. 103-105).

Суд не приймає вищевикладені заперечення відповідача, з огляду на наступне.

Пунктом 201.7 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

За пунктом 187.1. статті 187 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження. Податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня. З метою отримання податкової накладної/розрахунку коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, покупець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та податкову накладну/розрахунок коригування в електронному вигляді. Такі податкова накладна/розрахунок коригування вважаються зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими покупцем.

Крім того, згідно з підпунктом 14.1.181 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

У статті 198 Податкового кодексу України встановлено підстави, за яких у платника ПДВ виникає право на податковий кредит; визначено умови, дату, час та порядок його формування; права й обов'язки платників податку в сфері податкових правовідносин; підстави, що унеможливлюють віднесення сплаченого (нарахованого) податку до податкового кредиту.

Згідно з пунктами 198.1, 198.2 цієї статті право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

З аналізу вищевикладеного слідує, що відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення обов'язкових реквізитів податкової накладної, передбачених пунктом 201.1 статті 201 цього Кодексу, не дає права покупцю на включення сум ПДВ до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми ПДВ, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

При цьому, у разі порушення продавцем/покупцем товарів/послуг порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування покупець/продавець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого продавця/покупця. Таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або порушено порядок її заповнення та/або порядок реєстрації в Єдиному реєстрі. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Водночас звернення покупця послуг зі скаргою на продавця, який не виконав передбаченого наведеною нормою обов'язку, відповідно до положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, не надає покупцю права на включення суми податку з цих операцій до складу податкового кредиту, а можливість подання скарги на цього продавця є лише підставою для проведення документальної позапланової перевірки його контролюючим органом.

Як вже зазначалось, доказів здійснення вищенаведених дій щодо реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкових накладних на суму ПДВ в розмірі 5 591,45 грн. матеріали справи не містять.

Як вбачається з викладеного вище, згідно з пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України на продавця товарів/послуг покладено обов'язок в установлені терміни скласти податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних, чим зумовлено обґрунтоване сподівання контрагента на те, що це зобов'язання буде виконано, оскільки тільки підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних суми податку можуть бути віднесені до складу податкового кредиту.

Аналогічна правова позиція щодо обґрунтованого сподівання контрагента на виконання зобов'язання наведена у постанові Верховного Суду від 03.12.2018 року у справі №908/76/18 та у постанові Верховного суду від 03.08.2018 року у справі №917/877/17.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач не виконав обов'язок по реєстрації податкових накладних, чим порушив права позивача на відшкодування податкового кредиту за результатами наданих за договором послуг, тобто, відповідач позбавив позивача права включити заявлену суму ПДВ до складу податкового кредиту, скористатись правом на зменшення податкового зобов'язання на суму 5 591,45 грн.

При цьому, доказів виконання обов'язку щодо реєстрації і передачі податкових накладних відповідачем до суду надано не було.

Відповідно до частин 1, 2 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно зі статтею 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов'язання); 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.

Судом встановлено, що відповідачем на виконання умов договору № 2/1/17 на централізоване водопостачання та водовідведення від 10.02.2017 року у період з січня 2017 по лютий 2017 року, та з березня 2017 року по червень 2018 року поставлено позивачу, а позивачем оплачено товар, на загальну суму 33548,62 грн., сума ПДВ становить 5591,45 грн. (незареєстровані податкові накладні з сумою ПДВ 5591,45 грн.).

З наведених вище норм вбачається, що такі порушення відповідача позбавили позивача права включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатись правом на зменшення податкового зобов'язання на суму 5591,45 грн., тобто позивач поніс збитки.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, про порушення відповідачем з вимог Податкового кодексу України, щодо не реєстрування податкових накладних, у зв'язку із чим позивач був позбавлений права включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатись правом на зменшення податкового зобов'язання на суму 5591,45 грн.

З огляду на викладене у цьому випадку є прямий причинно-наслідковий зв'язок між бездіяльністю відповідача щодо виконання визначеного законом обов'язку зареєструвати податкові накладні та неможливістю включення сум ПДВ до податкового кредиту позивача, а також, відповідно, зменшення податкового зобов'язання на зазначену суму, яка фактично є збитками цієї особи. Отже, наявні усі елементи складу господарського правопорушення, що спростовує позицію відповідача викладену у наданому до суду відзиві на позовну заяву (вх. № 24612 від 20.10.2021 року а.с. 103-105).

Аналогічна правова позиція щодо порушення продавцем вимог пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України викладена у постанові Верховного Суду від 03.12.2018 року у справі №908/76/18 та у постанові Верховного суду від 03.08.2018 року у справі №917/877/17.

Також суд не приймає посилання відповідача на постанову Верховного суду від 31.05.2019 року у справ № 820/4728/17, яка на думку останнього підтверджує відсутність вини відповідача у утворенні податкової заборгованості, оскільки правовідносини у даній справі про скасування податкового повідомлення-рішення не спростовують, наявність у даній праві № 922/3540/21 виникнення у Відповідача податкового зобов'язання з ПДВ за операціями з поставки послуг відповідно до умов договору у розумінні податкового законодавства та виконання обов'язку зі складення згідно з пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України податкової накладної та її реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних, крім того, період, який заявлено позивачем, в межах розгляду справи 922/3540/21, є з січня 2017 року по червень 2018 року.

Враховуючи вищевикладене, суд перевіривши розрахунок позивача наданий до позовної заяви (в. с. 91) дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги позивача про стягнення збитків у розмірі 5 591,45 грн. є обґрунтовані.

Крім того, від відповідача 29.10.2021 року через канцелярію суду надійшла заява (вх. № 25372) про застосування строків позовної давності, у якій просить суд, застосувати строк позовної давності до позовних вимог позивача, та відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування наданої до суду заяви зазначає, що позов мотивовано тим, що у період з січня 2017 року по червень 2018 року позивач оплачував відповідачу за послуги водопостачання та водовідведення, а відповідач не здійснював реєстрацію податкових накладних, через що позивач не мав можливості зарахувати відповідні суми ПДВ до податкового кредиту.

Також зазначає, що для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення) моменти. Порівняльний аналіз змісту термінів «дізналася» та « міг дізнатися», що містяться в статті 261 цивільного кодексу України, діє підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав. У зв'язку із чим, посилається на правову позицію викладену у постановах Верховного суду України від 17.02.2016 року у справі № 6-2407цс15, від 01.07.2015 року у справі № 6-178гс-15, У постановах Верховного суду від 15.05.2018 року у справі № 911/3210/17, від 08.05.2018 року у справі № 911/2534/17. У зв'язку із чим, на думку відповідача, а також виходячи із змісту позовних вимог, перебіг позовної давності у спірних правовідносинах закінчився у період з березня 2020 року по червень 2021 року. Проте позивачем позовну заяву подано до суту 01.09.2021 року.

Суд, розглянувши вищезазначену заяву відповідача, зазначає наступне.

Згідно вимог статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Частинами 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

В даному випадку, матеріалами справи підтверджено порушення відповідачем вимог Податкового кодексу України щодо не реєстрування податкових накладних, у зв'язку із чим позивач був позбавлений права включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатись правом на зменшення податкового зобов'язання на суму 5591,45 грн. У зв'язку зі чим, суд дійшов до висновку, про обґрунтованість позовних вимог позивач про стягнення з відповідача збитків у розмірі 5 591,45 грн.

Крім того, позивач у наданих до суду запереченнях (вх. № 25868 від 03.11.2021 року) на заяву про застосування строків позовної давності, заперечував проти заяви відповідача про застосування строків позовної давності, та зазначив, що як зазначено у позовній заяві, з березня 2017 року по червень 2018 року на виконання умов договору відповідачем були надані послуги, зокрема з централізованого водовідведення. Також із посиланням на пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначає, що саме після спливу 1095 календарних днів (строку, встановленого нормами Податкового кодексу України для можливості включення сум до податкового кредиту) й починається відрахування строку позовної давності, який встановлений статтею 257 Цивільного кодексу України. У зв'язку із чим, з урахуванням вищевикладеного, позивач вважає, що початок перебігу строку позовної давності після спливу 1095 календарних днів можливої реєстрації відповідачем податкових накладних в єдиному реєстрі, тобто з березня 2020 року по червень 2021 року. Тому, позовні вимоги пред'явлені у межах строку позовної давності.

Суд не приймає вищевикладені заперечення позивача, з огляду на наступне.

Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами статті 261 Цивільного кодексу України, частина перша якої пов'язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права й саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

При цьому за змістом зазначеної норми (статті 261 Цивільного кодексу України) законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.

Якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права.

Під можливістю довідатисья про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов'язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатися про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто перш ніж застосувати позовну давність суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє в позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 909/1165/19 від 29.12.2020 року, та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 року у справі № 369/6892/15-ц; від 31.10.2018 року у справі № 367/6105/16-ц; від 07.11.2018 року у справі № 575/476/16-ц; від 14.11.2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 73); від 28.11.2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 80); від 5.12.2018 року у справах № 522/2202/15-ц (пункт 61); № 522/2201/15-ц (пункт 62) та № 522/2110/15-ц (пункт 61); від 7.08.2019 року у справі № 2004/1979/12 (пункт 71); від 18.12.2019 року у справі № 522/1029/18 (пункт 134); від 16.06.2020 року у справі № 372/266/15-ц (пункт 51).

З аналізу вищевикладеного слідує, для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. При цьому, суд враховує, що під можливістю довідатисья про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов'язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатися про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив.

Враховуючи вищевикладене, у даній справі, строк позовної давності слід обраховувати саме з дати підписання актів здачі - прийому виконаних робіт, наданих послуг, а саме: