23.11.2021м. СумиСправа № 920/1100/21
Господарський суд Сумської області у складі судді Джепи Ю.А. розглянувши без повідомлення (виклику) учасників справи про дату, час і місце судового засідання за наявними у справі матеріалами у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи № 920/1100/21
за позовом: Комунального підприємства «Міськводоканал» Сумської міської ради (40009, м. Суми, вул. Білопільський шлях, буд. 9, ідентифікаційний код 03352455),
до відповідача: Акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання» (40004, Сумська область, м. Суми, вул. Горького, буд. 58, ідентифікаційний код 05747991),
про стягнення 56 061,56 грн.
Позивач звернувся до суду 05.10.2021 з позовною заявою про стягнення з відповідача 54 515,60 грн заборгованості, 14,10 грн інфляційних втрат, 247,21 грн - 3 % річних та 1 284,65 грн пені за неналежне виконання відповідачем укладеного між сторонами 24.10.2019 договору № 3906/1 на централізоване водопостачання.
Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що відповідачем було порушено умови договору на централізоване водопостачання від 24.10.2019 № 3906/1 з протоколом розбіжностей від 11.11.2019 та протоколом узгодження розбіжностей від 15.11.2019 щодо оплати наданих відповідачу послуг з централізованого водопостачання, а тому наявні підстави для нарахування 3 % річних від простроченої суми основної заборгованості та інфляційних втрат відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, а також пені на підставі пунктів 3.4, 4.2.4, 5.1.2 договору на централізоване водопостачання від 24.10.2019 № 3906/1.
У позовній заяві позивачем наведено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які складаються з судового збору в сумі 2 270,00 грн.
Стислий виклад позицій сторін по справі. Заяви, які подавались сторонами. Процесуальні дії, які вчинялись судом.
Ухвалою від 07.10.2021 постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі № 920/1100/21; справу розглядати у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін; розгляд справи по суті призначити на 18.11.2021, 11:00; встановити відповідачу строк для подання відзиву на позов із урахуванням вимог статей 165, 251 ГПК України протягом п?ятнадцяти днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі; встановити позивачу строк для подання до суду відповіді на відзив із урахуванням вимог статей 166, 251 ГПК України - до 15.11.2021; встановити відповідачу строк для подання до суду заперечення із урахуванням статей 167, 25 ГПК України - до 16.11.2021.
Ухвалою від 19.10.2021 у справі № 920/1100/21 постановлено виправити описку, допущену при виготовленні повного тексту ухвали Господарського суду Сумської області від 07.10.2021 у справі № 920/1100/21, зазначивши у вступній частині ухвали Господарського суду Сумської області від 07.10.2021 у справі № 920/1100/21 найменування та реквізити відповідача в наступній редакції: «Акціонерне товариство «Сумське машинобудівне науково-виробниче об?єднання» (40004, м. Суми, вул. Горького, буд. 58, ідентифікаційний код 05747991)».
02.11.2021 представником відповідача подано до суду відзив від 01.11.2021 № 18-7/867 (вх. № 9210 від 02.11.2021), в якому представник відповідача просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 10 805,92 грн заборгованості за послуги з водопостачання, надані у серпні 2021 року.
12.11.2021 позивачем подано до суду відповідь на відзив від 10.11.2021 № 7150/22, в якому позивач заперечує проти доводів відповідача, викладених останнім у відзиві на позов, підтримує заявлені позовні вимоги та просить суд задовольнити позов повністю, посилаючись на те, що розрахунок заборгованості по водопостачанню здійснено позивачем за період з квітня по серпень 2021 року у розмірі 54 515,60 грн, проте помилково не додано до позовної заяви копію супровідного листа від 31.08.2021 № 24/5748, копію рахунку від 31.08.2021 № 3906/1 та копію акту від 31.08.2021 № 3906/1 приймання-передачі послуг на централізоване водопостачання за серпень 2021 року. На підставі наведеного позивач просить суд долучити до матеріалів справи копії помилково не доданих до позовної заяви доказів та врахувати їх при розгляді справи.
Згідно пункту 3 частини першої статті 42 ГПК України учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
Частинами першою, другою статті 161 ГПК України визначено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.
Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
Відповідно до частини другої статті 164 ГПК України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні у нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Статтею 169 ГПК України визначено, що при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань.
Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених Господарським процесуальним кодексом України, або на вимогу суду заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі.
Заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України. У випадках, коли Господарським процесуальним кодексом України такий порядок не встановлений, він встановлюється судом.
Згідно статті 113 ГПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Початок та закінчення процесуальних строків визначено статтею 116 Господарського процесуального кодексу України.
Саме тому всі процесуальні дії суду та учасників процесу повинні вчинятися своєчасно з тим, щоб під час підготовки справи до розгляду не залишилося невирішених питань, які можуть затримати розгляд справи по суті.
Відповідно до частин четвертої, п'ятої статті 80 ГПК України якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.
За змістом частини восьмої статті 80 ГПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Приймаючи до уваги наведене, а також те, що суму заборгованості відповідача за послуги з водопостачання, надані у серпні 2021 року, у розмірі 10 805,92 грн включено позивачем до розрахунку заборгованості, доданого позивачем до позовної заяви (а.с. 30), проте помилково не надано суду доказів на обґрунтування підстав стягнення цієї суми, суд дійшов висновку про долучення до матеріалів справи № 920/1100/21 доданих представником позивача до відповіді на відзив від 10.11.2021 № 7150/22 письмових доказів та покладення їх в основу судового рішення у цій справі.
Відповідно до статті 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
За приписами статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами у відповідності до вимог частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до частини третьої статті 222 ГПК України фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками справи.
Згідно з частиною четвертою статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Між комунальним підприємством «Міськводоканал» Сумської міської ради та Акціонерним товариством «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання» укладено договір на централізоване водопостачання від 24.10.2019 № 3905/1 з протоколом розбіжностей від 11.11.2019 та протоколом узгодження розбіжностей від 15.11.2019 (далі - договір).
Згідно з протоколом узгодження розбіжностей від 15.11.2019 договір на централізоване водопостачання від 24.10.2019 № 3905/1 набирає чинності з 01.01.2020 та діє до 31.12.2020 (пункт 9.1 договору).
Між сторонами у справі укладена додаткова угода від 16.12.2019 № 1 до договору на централізоване водопостачання від 24.10.2019 № 3905/1, відповідно якої сторони дійшли згоди змінити додаток № 1 до договору «Перелік об'єктів надання послуг з централізованого водопостачання - центральні теплові пункти (ЦТП), на яких встановлені (введені в експлуатацію) та прийняті на абонентський облік вузли комерційного обліку холодної води», доповнивши його новими об'єктами водопостачання та виклавши його в новій редакції.
Відповідно до п. 1.1 договору позивач зобов'язується надати відповідачу відповідної якості послуги з централізованого водопостачання, а відповідач зобов'язується своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, що передбачені договором (предмет договору).
Відповідно до п.п. 1.3, 6.1 договору об'єктами надання послуг з централізованого водопостачання холодної води є центральні теплові пункти (ЦТП), в яких здійснюється передача послуг від виконавця (позивача) відповідачу (споживачу), розташовані за адресами, зазначеними у додатку № 1 до договору, який є невід'ємною частиною договору. Транспортування виконавцем обсягів холодної води здійснюється водопровідними мережами виконавця до точок розподілу, визначених сторонами за умовами договору. Точками розподілу, в яких здійснюється передача послуг з централізованого водопостачання холодної води від виконавця споживачу, є (ЦТП), визначені в додатку № 1 до договору.
Обсяг наданих споживачу послуг визначається сторонами за показаннями взятих виконавцем, на момент укладення договору, на абонентський облік засобів вимірювальної техніки (вузлів обліку холодної води, далі ЗВТ), встановлених (введених в експлуатацію) в точках розподілу (ЦТП) за адресами об'єктів водопостачання, зазначених в додатку № 1, в яких здійснюється передача холодної води від виконавця споживачеві, що передбачено пунктом 1.4 договору.
Відповідно до пункту 2.2 договору розмір щомісячної плати за надані послуги з централізованого водопостачання визначається сторонами за загальним об'ємом фактично наданих послуг згідно показань ЗВТ в точках розподілу (ЦТІІ) за адресами об'єктів водопостачання, зазначених в додатку № 1 до договору, в яких здійснюється передача холодної води від виконавця споживачеві та встановленими уповноваженими органами тарифами на послуги з централізованого водопостачання.
Пунктом 2.1 договору передбачено, що тарифи на централізоване водопостачання на момент укладення договору становлять 9 792,00 грн за 1 м. куб. з ПДВ у відповідності до постанови НКРЕКП від 17.09.2019 № 1968 «Про внесення змін до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 16.06.2016 № 1141». Тарифи на централізоване водопостачання встановлюються та змінюються уповноваженими органами згідно з чинним законодавством. У разі зміни тарифів на централізоване водопостачання, вони є обов'язковими для сторін з моменту їх введення в дію. Інформацію про зміну тарифу доводиться до відома споживача шляхом надсилання (вручення) останньому рахунку без внесення додаткових змін до даного договору.
Постановою НКРЕКП від 16.12.2020 № 2499 затверджено тарифи на централізоване водопостачання з 01.01.2021 - 13,752 грн за 1 м/куб з ПДВ.
Виконавець на підставі показань ЗВТ, встановлених на ЦТП, не пізніше 3 числа місяця, наступного за рахунковим, складає двосторонній акт приймання-передачі обсягів поставленої холодної води, який є підставою для проведення розрахунків за договором. Споживач протягом 5-ти робочих днів з моменту одержання вищезазначених документів підписує та повертає виконавцю один примірник акту приймання-передачі обсягів поставленої холодної води або надає обгрунтовані заперечення щодо обсягу та вартості послуг, зазначених у відповідному акті, що передбачено пунктом 3.1 договору.
Згідно з пунктами 3.1, 3.2 вищезазначеного договору розрахунковим періодом по договору є календарний місяць з 01 по 31 (30) число. Між сторонами застосовується щомісячна система оплати послуг з централізованого водопостачання, платежі вносяться споживачем не пізніше 20-го числа місяця, що настає за розрахунковим. Послуги оплачуються у безготівковій формі на банківський рахунок виконавця.
Судом встановлено, що на виконання умов договору сторонами підписано акти приймання-передачі послу з централізованого водопостачання: від 30.04.2021 № 3906/1 на суму 14 161,00 грн, від 31.05.2020 № 3906/1 на суму 13 347,43 грн, від 30.06.2021 № 3906/1 на суму 13 452,77 грн, від 29.07.2021 № 3906/1 на суму 2 748,48 грн та від 31.08.2021 № 3906/1 на суму 10 805,92 грн, а також виставлено відповідні рахунки на оплату від 30.04.2021№ 3906/1, від 31.05.2021 № 3906/1, від 30.06.2021 № 3906/1, від 29.07.2021 № 3906/1 та від 31.08.2021.
Всі рахунки та акти приймання-передачі послуг отримано відповідачем, про що свідчить відмітка канцелярії відповідача на супровідних листах позивача з датою отримання та вхідним номером.
Акт приймання-передачі послуг на централізоване водопостачання підписано відповідачем та скріплено його печаткою без будь-яких зауважень.
Таким чином, позивач виконав свої зобов'язання за договором та надав відповідачеві послуги у повному обсязі.
Згідно пунктом 4.2.1 договору № 3906/1 споживач зобов'язаний оплачувати послуги з централізованого водопостачання в установлений договором строк.
Однак відповідачем порушено умови договору щодо оплати наданих послуг з централізованого водопостачання, внаслідок чого заборгованість відповідача перед позивачем за період з квітня по серпень 2021 року за надані послуги складає 54 515,60 грн, що підтверджується договором, детальним розрахунком позивача, вищезазначеними актами приймання-передачі послуг на централізоване водопостачання, рахунками на оплату послуг та не спростовується відповідачем.
Оцінка суду, висновки суду та законодавство, що підлягає застосуванню.
Відповідно до частин першої, другої статті 11 ЦК України однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, який в силу вимог частини першої статті 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 901 ЦК України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про падання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Частина перша статті 903 ЦК України визначає, що у разі, коли договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Таким чином, договір про надання послуг є складним зобов'язанням, що складається з двох, органічно поєднаних між собою зобов'язань: по-перше, правовідношення, в якому виконавець повинен надати послугу, а замовник наділений правом вимагати виконання цього обов'язку; по-друге, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати.
Беручі до уваги зазначене, правовідносини, які склалися на підставі договору про надання послуг, є грошовим зобов'язанням та, зважаючи на таку юридичну природу правовідносин сторін, на них поширюється дія частини другої статті 625 Цивільного кодексу України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з статі 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Приписами частини першої статті 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до вимог статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько- господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов'язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.
Частиною першою статті 193 ГК України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Вимогами статтею 224 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійсненні господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Сума заборгованості відповідача перед позивачем за надані послуги з централізованого водопостачання за період з квітня по серпень 2021 року за надані послуги складає 54 515,60 грн, що підтверджується договором, детальним розрахунком позивача, актами приймання-передачі послуг на централізоване водопостачання від 30.04.2021 № 3906/1 на суму 14 161,00 грн, від 31.05.2020 № 3906/1 на суму 13 347,43 грн, від 30.06.2021 № 3906/1 на суму 13 452,77 грн, від 29.07.2021 № 3906/1 на суму 2 748,48 грн, від 31.08.2021 № 3906/1 на суму 10 805,92 грн та рахунками на оплату від 30.04.2021№ 3906/1, від 31.05.2021 № 3906/1, від 30.06.2021 № 3906/1, від 29.07.2021 № 3906/1 та від 31.08.2021.
Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем не спростував, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за надані послуги з централізованого водопостачання в сумі 54 515,60 грн за період з квітня по серпень 2021 року обґрунтовані, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню.
Щодо стягнення інфляційних втрат та 3 % річних суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі статте 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді нарахування на суму боргу трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Згідно з пунктами 4.2.4, 5.1.2 договору та статтею 625 ЦК України, відповідач зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від суми заборгованості.
Відповідно до доданого позивачем за первісним позовом до позовної заяви розрахунку сума річних, нарахованих за загальний період з 21.05.2021 по 31.08.2021, складає 247,21 грн, сума інфляційних втрат, нарахованих за загальний період з 21.05.2021 по 31.08.2021, складає 14,10 грн.
Перевіривши розрахунки позивача за первісним позовом, суд дійшов висновку, що розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних здійснено позивачем за первісним позовом арифметично вірно та у відповідності до вимог законодавства та договору.
Таким чином, суд задовольняє позовні вимоги в частині стягнення з відповідача за первісним позовом інфляційних втрат в сумі 14,10 грн та 3 % річних в сумі 247,21 грн.
Щодо стягнення пені суд зазначає наступне.
Відповідно до пунктів 3.4, 4.2.4, 5.1.2 договору на централізоване водопостачання від 24.10.2019 № 3906/1 та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання» за неналежне виконання грошового зобов'язання позивачем нараховано відповідачу пеню в сумі 1 284,65 грн за загальний період з 21.05.2021 по 31.08.2021.
Згідно з вимогами частини другої статті 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно пункту 3 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до статті 216 ГК України за правопорушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського пов'язання (частина перша статті 230 ГК України).
Згідно з частинами першою, третьою статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Стаття 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Відповідно до статті 3 цього ж Закону розмір пені, передбачений статтею 1 Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Пунктом пунктів 3.4 договору на централізоване водопостачання від 24.10.2019 № 3906/1 визначено, що за несвоєчасне внесення плати із споживача стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
Згідно з пунктами 4.2.4, 5.1.2 договору та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» відповідач зобов'язаний сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
Відповідно до доданого позивачем до позовної заяви розрахунку, сума нарахованої пені складає 1 284,65 грн за загальний період з 21.05.2021 по 31.08.2021. Розрахунок пені, що підлягає стягненню за цим позовом здійснено у відповідності до вимог статті 232 ГК України.
Суд погоджується з підставами для застосування до відповідача пені у зазначеному розмірі та з правильністю проведеного розрахунку. Відтак вимоги позивача в цій частині суд вважає правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, допустимими, та достовірними доказами в розуміння статей 76-78 ГПК України, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі з урахуванням вищевикладеного.
Частиною третьою статті 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов'язковість судового рішення; розумність строків розгляду справи судом; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (стаття 79 ГПК України).
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини п'ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами у справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.
Розподіл судових витрат між сторонам.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до статті 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до вимог статті 129 ГПК України витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 2 270,00 грн покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з Акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання» (вул. Горького, буд. 58, м. Суми, 40004, ідентифікаційний код 05747991) на користь Комунального підприємства «Міськводоканал» Сумської міської ради (вул. Білопільський шлях, буд. 9, м. Суми, 40009, ідентифікаційний код 03352455) заборгованість за договором на централізоване водопостачання від 24.10.2019 № 3906/1 в сумі 54 515,60 грн (п?ятдесят чотири тисячі п'ятсот п'ятнадцять гривень 60 коп.), інфляційні втрати в сумі 14,10 грн (чотирнадцять гривень 10 коп.), 3 % річних в сумі 247,21 грн (двісті сорок сім гривень 21 коп.), пеню в сумі 1 284,65 грн (одна тисяча двісті вісімдесят чотири гривні 65 коп.) та відшкодування витрат по сплаті судового збору в сумі 2 270,00 грн (дві тисячі двісті сімдесят гривень 00 коп.).
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.
Повні реквізити сторін зазначені у пункті 2 резолютивної частини цього рішення.
Повний текст рішення складено та підписано суддею 23 листопада 2021 року.
Суддя Ю.А. Джепа