ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
18 листопада 2021 року Справа № 924/441/20
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Маціщук А.В. , суддя Гудак А.В.
секретар судового засідання Ткач Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроплантеко" та Фермерського господарства "Золотий жайвір" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 30.08.2021 р. у справі № 924/441/20 (суддя Димбовський В.В., повний текст рішення складено 01.09.2021 р.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроплантеко"
до Фермерського господарства "Золотий жайвір"
про стягнення 2 862 222, 06 грн
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився;
відповідача - Покотило Ю.В.;
У квітні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Агроплантеко" звернулося до Господарського суду Хмельницької області з позовною заявою про стягнення з Фермерського господарства "Золотий жайвір" 2 862 222, 06 грн - пені, інфляційних втрат та річних.
Позов обґрунтовано тим, що відповідачем порушено строки оплати товару поставленого за договором поставки № 60 від 10.05.2018 р., з урахуванням умов укладеного сторонами договору та положень законодавства, позивач вважає, що наявні підстави для нарахування інфляційних втрат, пені та 50 % річних.
Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 29.09.2020 р. позов задоволено частково. Стягнуто з ФГ "Золотий жайвір" на користь ТОВ "Агроплантеко" 140 049,82 грн - пені, 1 567 509, 39 грн - 50 % річних, 38 496, 98 грн - інфляційних втрат та судовий збір. В решті позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:
- рішенням Господарського суду Хмельницької області від 09.08.2019 р. у справі 924/455/19 підтверджено прострочення оплати відповідачем поставленого товару за договором поставки № 60 від 10.05.2018 р., а тому наявні підстави для нарахування пені, інфляційних втрат та 50 % річних;
- прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання розпочалось з 16.11.2018 р., позивач звернувся до суду з даним позовом 08.04.2020 р., строк позовної давності для вимог про стягнення пені, нарахованої за період з 16.11.2018 р. по 27.05.2019 р. на заборгованість за договором, сплив 17.11.2019 р., про застосування строку позовної давності заявлено відповідачем, матеріалами справи не підтверджено поважність причини пропуску позивачем строку позовної давності щодо пені за вказаний період в розмірі 520 646,50 грн. Разом з цим, в частині стягнення пені за період з 08.04.2018 р. по 27.05.2019 р. в розмірі 140 049, 82 грн позивач звернувся до суду в межах строку позовної давності, отже, позовні вимоги в частині стягнення пені за період з 08.04.2018 р. по 27.05.2019 р. в розмірі 140 049, 82 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню;
- перевіривши суму нарахованих позивачем 50 % річних за період з 16.11.2018 р. по 17.11.2019 р., на підставі п. 8.2 договору поставки № 60 від 10.05.2018 р., суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 567 509, 39 грн 50% річних є обґрунтованими та підлягають задоволенню;
- щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 202 731,74 грн інфляційних втрат, суд встановивши, що позивачем невірно розраховано інфляційні втрати, а саме включено в розрахунок заборгованості індекс інфляції за період прострочення зобов'язань менше ніж місяць, що є неправомірним, отже, позовні вимоги є обґрунтованими в частині стягнення з відповідача 38 496,98 грн інфляційних втрат, в іншій частині щодо стягнення 164 234,76 грн інфляційних втрат слід відмовити.
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.11.2020 р., рішення Господарського суду Хмельницької області від 29.09.2020 р. у справі № 924/441/20 скасовано в частині відмови у стягненні 951 931,11 грн - пені та 137 590,30 грн - інфляційних втрат та ухвалено в цій частині нове рішення про задоволення позову. Стягнуто з ФГ "Золотий жайвір" на користь ТОВ "Агроплантеко" 951 931,11 грн - пені, 137 590,30 грн - інфляційних втрат та 16 342,82 грн - витрат зі сплати судового збору. В решті рішення залишено без змін.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача 50 % річних у розмірі 1 567 509, 39 грн
Разом з цим, апеляційний суд не погодився з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для перерахунку пені та інфляційних втрат. Так, апеляційний суд посилаючись на положення ст.ст. 258, 259 ЦК України та враховуючи п. 8.3 договору, зазначив, що не вбачає підстав для застосування наслідків спливу строку позовної давності, при цьому, апеляційним судом зазначено, що позивач, нараховуючи пеню за період з 16.11.2018 р. по 17.11.2019 р., врахував періоди існування заборгованості та відповідні суми, які протягом загального періоду збільшувались, у зв'язку із поставками товару та зменшувались, у зв'язку із частковою сплатою вартості поставленого товару. Нарахування пені здійснювалось виходячи з розміру подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у відповідні періоди заборгованості і не має арифметичних помилок. Отже, вимога про стягнення 1 091 980,93 грн пені є обґрунтованою і підлягає задоволенню в повному обсязі. Оскільки судом першої інстанції задоволено вимоги в частині стягнення пені тільки у розмірі 140 049, 82 грн, з відповідача на користь позивача належить стягнути 951 931,11 грн пені.
Щодо перерахунку інфляційних втрат, апеляційний суд вказав на те, що заборгованість відповідача на початок періоду нарахування 16.11.2018 р. становила 2 919 175,00 грн та в подальшому збільшилась до 4 659 784, 06 грн і станом на 12.12.2018 р. і на дату закінчення нарахування інфляційних 31.10.2019 р. становила 2 550 000 грн. Тобто, заборгованість не виникала, а лише частково зменшувалася внаслідок її часткового погашення відповідачем, тому, в подальшому заборгованість існувала і тривала протягом календарних місяців. Зважаючи на зазначене, апеляційний суд виконавши перерахунок інфляційних втрат на суму боргу, дійшов висновку, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у стягненні 137 590, 30 грн інфляційних втрат, а тому в цій частині вимоги є обґрунтованими і з відповідача на користь позивача належить стягнути 137 590, 30 грн інфляційних втрат, оскільки суд задовольнив вимогу про стягнення інфляційних втрат лише в сумі 38 496, 98 грн.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.03.2021р. касаційну скаргу Фермерського господарства "Золотий жайвір" задоволено частково; постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.11.2020 р. та рішення Господарського суду Хмельницької області від 29.09.2020 р. у справі № 924/441/20 скасовано; справу № 924/441/20 направлено на новий розгляд до Господарського суду Хмельницької області.
Касаційний господарський суд вказав, що суди приймаючи рішення про наявність підстав для нарахування позивачем пені, відсотків річних та інфляційних втрат, мали б врахувати п.п. 5.1-5.2 договору, якими визначено порядок оплати отриманого за договором товару, таким чином: - 20% від вартості товару відпущеного згідно договору-попередня передоплата; - 10% від вартості товару відпущеного згідно договору оплачується в строк до 01.09.2018 р.; - 70% від вартості товару відпущеного згідно договору оплачується в строк до 15.11.2018 р.
Незважаючи на зазначене, суди визначили початком строку невиконання відповідачем зобов'язань 16.11.2018 р. При цьому, суди посилались на положення ст. 75 ГПК України, та вказували на преюдиціальність фактів, встановлених рішенням суду у справі № 924/455/19. Водночас суд касаційної інстанції зауважив, що за змістом ст. 75 ГПК України преюдицію утворюють лише ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. У справі № 924/455/19, позивач звернувся з позовом про стягнення заборгованості по оплаті отриманого відповідачем товару за договором поставки.
Отже, у цій справі судом було досліджено та встановлено наявність заборгованості по оплаті за товар отриманий відповідачем за договором. У вказаній справі не були предметом дослідження обставини, підстави (з урахуванням періодів прострочення, сум прострочення) для нарахування позивачем на суму заборгованості пені, інфляційних та відсотків річних.
Суд апеляційної інстанції, посилаючись на те, що сторонами у договорі погоджено продовження строку, визначеного ч. 6 ст. 232 ЦК України, саме - "до повного виконання сторонами своїх зобов'язань", тобто, погоджено нарахування штрафних санкцій без обмежень строку, визначеного цією нормою, вказаного не врахував та дійшов до передчасних висновків про наявність підстав для стягнення з відповідача пені у розмірі нарахованому позивачем.
Зважаючи, на те, що судами встановлено, що сторонами у п. 8.2. договору погоджено, що у випадку порушення термінів або умов оплати товару покупець сплачує продавцю, зокрема 50 % річних від простроченої суми, суди мали б врахувати вказану правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі № 902/417/18 та положення ст. 551 ЦК України, і з урахуванням встановленого прийняти законне і обґрунтоване рішення. Суди обох інстанцій не дослідили належним чином періоду прострочення виконання зобов'язань за договором відповідачем.
За результатом нового розгляду, рішенням Господарського суду Хмельницької області від 30.08.2021 р. у справі № 924/441/20 позов задоволено частково. Стягнуто з Фермерського господарства "Золотий жайвір" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроплантеко" 470 252, 82 грн - 50 % річних, 164 655, 92 грн - інфляційних втрат, 25 982, 48 грн - витрат зі сплати судового збору. В частині позовних вимог про стягнення 1 091 980, 93 грн - пені, 1 097 256, 57 грн - 50 % річних та 38 075, 82 грн - інфляційних втрат - відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:
- з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум 50% річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання, беручи до уваги, що нараховані позивачем 50% річних надмірно великі порівняно із самою заборгованістю відповідача, яка, в той же час, була сплачена останнім ще до подачі позову, суд поважав справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір річних до 30% від заявленої суми - 470252,82 грн., задовольнивши позов в частині вимог про стягнення річних в вищенаведеному розмірі. Відповідно в позові в частині вимог про стягнення з відповідача 1097256,57 грн 50 % річних - відмовив.
- перевіривши розрахунок заявлених до стягнення сум, враховуючи вищенаведені встановлені судом прострочення по оплаті товару, періодичність поставок товару за видатковими накладними та здійснені відповідачем оплати, враховуючи заявлені позивачем періоди нарахування, суми боргу, що протримались протягом місяця та існували на останній день місяця, суд вважає правомірним та арифметично вірним нарахування за заявлений позивачем період інфляційних втрат в розмірі 164655,92 грн., з яких: за грудень 2018р. на суму 3099531,00 грн. інфляційні втрати складають 24796,25 грн., за січень 2019р. на суму 4129784,06 грн. - 41297,84 грн., за лютий 2019р. на суму 3849784,06 грн. - 19248,92 грн., за березень 2019р. на суму 3799784,06 грн. - 34198,06 грн., за квітень - вересень 2019р. на суму 2749784,06 грн. - 27264,85 грн., за жовтень 2019р. на суму 2550000,00 грн. - 17850,00 грн. З огляду на викладене, позов в частині вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 164655,92 грн. підлягає задоволенню. У решті заявлених до стягнення 38075,82 грн. інфляційних втрат у позові - відмовлено.
- з огляду на періодичність здійснених позивачем поставок, враховуючи те, що перебіг строку позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане і встановлені судом періоди прострочення, а також враховуючи заявлені позивачем періоди нарахувань пені на заборгованість по здійсненим поставкам, остання з яких датована 10.12.2018 р., враховуючи подачу позову 07.07.2020 р., суд дійшов висновку про те, що позовна давність сплила по кожному із здійснених позивачем нарахувань пені, а тому, враховуючи подання відповідачем відповідної заяви, суд застосував строк позовної давності до вимог про стягнення з відповідача пені в розмірі 1 091 980, 93 грн за період з 16.11.2018 р. по 17.11.2019 р. та дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Агроплантеко" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові про стягнення 1 091 980, 93 грн - пені, 1 097 256, 57 грн - 50 % річних та 38 075, 82 грн - інфляційних втрат, прийняти в цій частині нове рішення, яким позов задоволити.
Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник посилаючись на п. 8.3. договору, ст. 259 ЦК України, п. 6 ст. 232 Г К України зазначає, що ним правомірно було нараховано відповідачу пеню за період з 16.11.2018 р. по 17.11.2019 р. за порушення умов договору поставки № 60 від 10.05.2018 р.
Апелянт вказує, що сторони передбачили в договорі поставки № 60 від 10.05.2018 р. проценти річних (за користування грішми) у розмірі 50 % річних від простроченої суми. Зважаючи, що товар поставлявся позивачем відповідачу з відстроченням платежів, товариство вимушене закладати ризики та встановлювати відсотки більші за мінімальні. Сторони добровільно передбачали в договорі можливість стягнення 50 % річних, у випадку прострочення термінів проведення розрахунку за отриманий товар. Наголошуємо, що позивач лише через 2 роки після того як здійснило відвантаження товару відповідачу, отримало розрахунок, чим товариству було завдано збитки, які є значними. Товар, який поставлявся відповідачу є імпортним, та купується за іноземну валюту. Крім зростання цін на товар, відбулося також зростання долара та євро. На підставі вищевикладеного, позивач вважає про відсутність у суду першої інстанції підстав у зменшенні процентів річних, ніж ті, які передбачені договором.
Апелянт звертає увагу суду на те, що за весь період, за який позивач нарахував інфляційні з 16.11.2018 р. по 31.10.2019 р. заборгованість відповідача не припинялася та існувала постійно. Проте, протягом місяця розмір даної заборгованості міг кілька раз змінюватися, починаючи з грудня 2018 р. лише зменшуватися. Тому з метою справедливого нарахування інфляційних, позивач, в випадку зміни протягом місяця суми заборгованості (а з грудня 2018 р. заборгованість лише зменшувалася), проводив нарахування на суму реального боргу. Розмір прострочення виконання боржником грошового зобов'язання в жодному випадку не становив менше ніж місяця. Таким чином, вважає, що суд першої інстанції несправедливо та всупереч чинному законодавству відмовив в стягненні 38 075, 82 грн інфляційних нарахувань.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.10.2021 р. було відкрито апеляційне провадження; розгляд справи призначено на 10.11.2021 р. об 15:00 год.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Фермерське господарство "Золотий жайвір" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову про стягнення 470 252, 82 грн - 50 % річних та 164 655, 92 грн - інфляційних втрат, прийняти в цій частині нове рішення, яким в позові відмовити.
Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, що заборгованість відповідача перед позивачем була повністю погашена 17.11.2019 р. і станом на момент звернення до суду з позовом заборгованість за договором поставки відсутня. Таким чином, основне зобов'язання відповідача за вказаним зобов'язанням припинилось 17.11.2019 р. у зв'язку із його повним виконанням. При цьому, як вбачається із претензії позивача від 17.12.2018 р. № 48, останній не пред'являв вимог про сплату суми боргу разом із відсотками річних та інфляційними нарахуваннями. Не пред'являв таких вимог позивач і при поданні позову про стягнення заборгованості за поставлений товар згідно договору поставки № 60, що підтверджується змістом рішення Господарського суду Хмельницької області від 09.08.2019 р. у справі № 924/455/19. Так само позивач не пред'являв вимог про сплату боргу разом з відсотками річних та інфляційними нарахуваннями і при добровільному виконанні відповідачем рішення суду від 09.08.2019 р. у справі № 924/455/19. З врахуванням наведених обставин, положень ч. 2 ст. 625 ЦК України, а також висновків Верховного Суду, позовні вимоги про стягнення процентів річних та інфляційних нарахувань до задоволення не підлягали.
Апелянт вказує, що ним було прострочено сплату ціни договору лише на суму 298 740 грн і лише на 30 днів (15.11.2018 р. - 14.12.2018 р.). Строки оплати товару, який виходить за межі кількості та ціни, передбачених договором поставки № 60 від 10.05.2018 р., вказаним договором не визначались. При цьому, варто зауважити, що частина товару на загальну суму 1 890 609, 06 грн була поставлена позивачем після 15.11.2018 р., а тому і виходячи з умов договору, однозначно не підлягала оплаті в строк до 15 листопада. У зв'язку із цим нарахування позивачем штрафних санкцій, інфляційних нарахувань та процентів річних в періоди після 14.12.2018 р. на суми понад 298 740 грн є неправомірним і таким, що не відповідає умовам договору. З врахуванням викладених обставин, позовні вимоги позивача були такими, що до задоволення не підлягали в повному обсязі.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.10.2021 р. у справі №924/441/20 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Маціщук А.В., суддя Василишин А.Р.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ФГ "Золотий жайвір" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 30.08.2021 р. у справі № 924/441/20 та призначено дату судового засідання на 10.11.2021 р. об 15:00 год.
Розпорядженням керівника апарату суду від 08.11.2021 р. № 01-04/912, відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, статті 155 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", пункту 20 розділу VIII Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п. 7.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Північно-західному апеляційному господарському суді, здійснено передачу судової справи № 924/441/20 раніше визначеному складу суду.
Відповідно до витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 08.11.2021 р. визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Маціщук А.В., суддя Гудак А.В.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.11.2021 р. прийнято до провадження у новому складі суду апеляційну скаргу Фермерського господарства "Золотий жайвір" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 30.08.2021 р. у справі № 924/441/20. Об'єднано для спільного розгляду апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроплантеко" та Фермерського господарства "Золотий жайвір" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 30.08.2021 р. у справі № 924/441/20.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.11.2021 р. задоволено клопотання позивача та відкладено розгляд скарг на 18.11.2021 р. о 15:30 год.
Фермерське господарство "Золотий жайвір" надіслало до суду відзив на апеляційну скаргу ТОВ "Агроплантеко", в якому зазначає, що враховуючи правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 09.03.2021 р. у даній справі, суд першої інстанції обґрунтовано та законно застосував позовну давність до заявлених вимог про стягнення пені та відмовив у позові в цій частині. У зв'язку із цим доводи апеляційної скарги позивача в частині вирішення позовних вимог про стягнення пені є безпідставними та необґрунтованими. Нарахування позивачем штрафних санкцій, інфляційних нарахувань та процентів річних в періоди після 14.12.2018 р. на суми понад 298 740 грн є неправомірним і таким, що не відповідає умовам договору.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Агроплантеко" надіслало до суду відзив на апеляційну скаргу ФГ "Золотий жайвір", в якому зазначає, що твердження апелянта про те, що суд першої інстанції безпідставно зробив висновок, щодо задоволення підлягають позовні вимоги в сумі 1 097 256, 57 грн - 50 % річних, є невірним, надуманим і таким, що суперечить чинному законодавству. Відповідач зазначає, що за весь період, за який позивач нарахував інфляційні з 16.11.2018 р. по 31.10.2019 р. заборгованість відповідача не припинялася та існувала постійно. Проте, протягом місяця розмір даної заборгованості міг кілька раз змінюватися, починаючи з грудня 2018 р., лише зменшуватися. А тому, з метою справедливого нарахування інфляційних, позивач, в випадку зміни протягом місяця суми заборгованості (а з грудня 2018 року заборгованість лише зменшувалася), проводив нарахування на суму реального боргу. Розмір прострочення виконання боржником грошового зобов'язання в жодному випадку не становив менше ніж місяця. Таким чином, вважаємо, що суд першої інстанції справедливо встановив, що до стягнення підлягає 164 655,92 грн інфляційних нарахувань.
Адвокат ТОВ "Агроплантеко" - Пасічник О.О. надіслав до суду клопотання, в якому просить відкласти розгляд справи, оскільки він не зможе з'явитися в судове засідання у зв'язку із зайнятістю у іншому судовому розгляді.
Розглянувши в судовому засіданні 18.11.2021 р. клопотання позивача про відкладення розгляду справи, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 216 ГПК України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених ч. 2 ст. 202 цього Кодексу.
Статтею 202 ГПК України встановлено наслідки неявки в судове засідання учасників справи.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (ст. 202 ГПК України).
Обґрунтовуючи клопотання про відкладення розгляду справи позивач посилається на те, що не зможе з'явитися в судове засідання у зв'язку із зайнятістю у іншому судовому розгляді.
Тобто подаючи до суду клопотання про відкладення розгляду справи, заявник жодним чином не обґрунтовує необхідність такого відкладення, з метою вчинення будь-яких процесуальних дій, що потребують особистої його явки в судове засідання.
Також господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах.
Також суд приймає до уваги, що ухвалою суду від 10.11.2021 р. за клопотанням позивача вже відкладався розгляд справи. Заявник в клопотанні про відкладення розгляду справи посилається на ухвалу Господарського суду м. Києва від 07.10.2021 р. у справі № 910/6453/21, при цьому, суд вказує, що подаючи вперше клопотання про відкладення розгляду справи у даній справі, представник позивача не повідомляв суд про дати та час судових засідань, в яких він буде приймати участь в майбутньому, тому суд вказаного не міг врахувати.
Отже, враховуючи те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, судом не встановлено наявності обставин, які б унеможливлювали вирішення справи без участі позивача, судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення його про день, час та місце розгляду справи, явка сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалась, а позиція позивача достатньо повно була викладена у апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу ФГ "Золотий жайвір", враховуючи строки розгляду апеляційної скарги на рішення суду, суд дійшов висновку відмовити в задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи.
Окрім того, за приписами ст. 129 Конституції України, ст. 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Роль національних судів полягає в організації судових проваджень таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Шульга проти України").
Національним судам належить функція керування провадженнями таким чином, щоб вони були швидкими та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Скордіно проти Італії"). Держави-учасниці мають організувати правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати право кожного на отримання остаточного рішення у справах, що стосуються цивільних прав і обов'язків упродовж відповідного терміну (рішення ЄСПЛ у справах "Скордіно проти Італії", "Сюрмелі проти Німеччини").
В судовому засіданні 18.11.2021 р. представник відповідача підтримав доводи своєї апеляційної скарги, просить її задоволити; відмовити в задоволенні апеляційної скарги відповідача.
Позивач не забезпечив явку повноважного представника в судове засідання 10.11.2021 р. та 18.11.2021 р., про день, час та місце судового розгляду повідомлявся у встановленому порядку.
Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників справи про день, час та місце розгляду справи, явка представників учасників судового процесу в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу в даному судовому засіданні за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, заслухавши в судовому засіданні представника відповідача, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами, 10.05.2018 р. між ТОВ "Агроплантеко" (продавець) та ФГ "Золотий жайвір" (покупець) укладено договір поставки № 60 (далі -договір поставки).
Відповідно до п. п. 1.3 договору, продавець зобов'язався поставити товар, а покупець зобов'язався оплатити його на умовах, визначених цим договором.
Згідно з п. п. 2.1-2.3 договору, асортимент товару, його ціна і кількість, місце передачі та термін поставки визначаються в додатках до даного договору, рахунках та видаткових накладних, що є невід'ємною частиною цього договору. Всі рахунки та видаткові накладні, що виписані в період дії даного договору, є його невід'ємною частиною. Якість товару, який поставляється продавцем, відповідає сертифікату якості виробника, який продавець повинен передати покупцю разом з товаром.
Відповідно до п.п. 4.1, 4.3, 4.4 договору, приймання товару по кількості і якості проводиться покупцем в момент його передачі від продавця. В разі виявлення можливих недоліків покупцем має бути складений відповідний акт та негайно повідомлено про це продавця. Акт складається з обов'язковою присутністю представника продавця. Якщо продавцеві на протязі трьох робочих днів з дня отримання товару не надходить повідомлення про недоліки товару, товар вважається прийнятим покупцем, як такий, що відповідає вимогам.
Пунктами 5.1, 5.2 договору визначено, що покупець здійснює оплату партії товару за ціною, вказаною в додатку та/або вказаною в рахунку-фактурі, що може виписуватися продавцем.
Товар оплачується на розрахунковий рахунок продавця в національній валюті. Оплата товару проводиться наступним чином: - 20 % від вартості товару відпущеного згідно договору-попередня передоплата; - 10 % від вартості товару відпущеного згідно договору оплачується в строк до 01.09.2018 р.; - 70 % від вартості товару відпущеного згідно договору оплачується в строк до 15.11.2018 р.
Згідно з п. 6.2 договору, продавець зобов'язаний: передати товар покупцю згідно умов договору; передати покупцю копію сертифікату якості (походження, аналізу) товару, який надається виробником.
Пунктами 8.1-8.3 договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання умов договору сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства та умов даного договору. У випадку порушення термінів або умов оплати товару покупець сплачує на користь продавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої у відповідний період прострочення платежу, від суми простроченого або неналежно здійсненого платежу за кожен день прострочення розрахунку, а також проценти річних (за користування грішми) у розмірі 50% річних від простроченої суми. Сторони, відповідно до ст. 259 ЦК України, домовились про те, що строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій збільшується до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за даним договором. Крім того, сторони, відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України домовились про те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань за даним договором, здійснюється без обмеження строку
Відповідно до п. 10.2 договору, всі додатки до цього договору є його невід'ємною частиною.
Згідно з п. 11.1 договору, договір діє з моменту його підписання обома сторонами до повного виконання сторонами обов'язків по договору.
Договір підписано представниками та скріплено відтисками печаток сторін.
На виконання умов договору, позивачем за період з 10.05.2018 р. по 10.12.2018 р. було здійснено відповідачу поставки товару згідно видаткових накладних, а саме: №118 від 10.05.2018 р. на суму 879 666 грн; № 146 від 21.05.2018 р. на суму 1 292 397, 14 грн; № 157 від 29.05.2018 р. на суму 609 953, 40 грн; № 177 від 07.06.2018 р. на суму 1 980 00 грн; № 180 від 11.06.2018 р. на суму 132 889, 20 грн; № 181 від 11.06.2018 р. на суму 233 262, 72 грн; № 196 від 14.06.2018 р. на суму 60 436, 22 грн; № 223 від 03.07.2018 р. на суму 202 408, 80 грн; № 226 від 04.07.2018 р. на суму 202 408, 80 грн; № 225 від 05.07.2018 р. на суму 53 652, 96 грн; № 227 від 05.07.2018 р. на суму 202 408, 80 грн; № 287 від 22.08.2018 р. на суму 52 950, 96 грн; № 430 від 20.11.2018 р. на суму 280 356 грн; № 445 від 03.12.2018 р. на суму 33 600 грн; № 446 від 04.12.2018 р. на суму 262 136, 70 грн; № 448 від 05.12.2018 р. на суму 197 100 грн; № 449 від 06.12.2018 р. на суму 207 900 грн; № 450 від 06.12.2018 р. на суму 419 333, 46 грн; № 452 від 07.12.2018 р. на суму 167152,50 грн; № 454 від 10.12.2018 р. на суму 323 030, 40 грн. В видаткових накладних зазначено, що поставка товару здійснюється на підставі договору поставки № 60 від 10.05.2018 р.
Загалом позивачем поставлено відповідачу товару на суму 6 011 044, 06 грн.
Також поставка та отримання товару підтверджується товарно-транспортними накладними від № Р118 від 10.05.2018 р., № Р146 від 21.05.2018 р., № Р157 від 29.05.2018 р.; № Р177 від 07.06.2018 р.; № Р180 від 11.06.2018 р.; № Р181 від 11.06.2018 р.; № Р196 від 14.06.2018 р.; № Р223 від 03.07.2018 р.; № Р225 від 05.07.2018 р.; № Р226 від 04.07.2018 р.; №Р227 від 05.07.2018 р.; №Р287 від 22.08.2018 р.; № Р430 від 20.11.2018 р.; № Р445 від 03.12.2018 р.; № Р446 від 04.12.2018 р.; № Р448 від 05.12.2018 р.; № Р449 від 06.12.2018 р.; № Р450 від 06.12.2018 р.; № Р452 від 07.12.2018 р.; № Р454 від 10.12.2018 р., підписаними представниками та скріплені відтисками печаток постачальника та покупця.
Відповідно до виписок з банківського рахунку відповідачем за період з 10.05.2018 р. по 18.04.2019 р. перераховано на користь позивача 2 910 000 грн. Відповідачем 05.07.2018 р. згідно видаткової накладної № 07-0000002 було передано позивачу товару на суму 351 260 грн.
17.12.2018 р. позивачем на адресу відповідача було надіслано претензію № 48 про сплату заборгованості, яка отримана відповідачем 19.12.2018 р., що підтверджується копією повідомлення про вручення поштового відправлення. Згідно акту звірки взаємних розрахунків за період 10.05.2018 р. - 10.04.2019 р. за договором, заборгованість відповідача станом на 10.04.2019 р. становить 3 749 784, 06 грн. Акт звірки розрахунків підписано представниками та скріплено відтисками печаток сторін. Крім того, у акті звірки розрахунків відображено операцію повернення товару згідно видаткової накладної №07-0000002 на суму 351 260 грн.
Оскільки відповідач в добровільному порядку та у встановлені договором терміни не здійснив оплату заборгованості, позивач звернувся до суду про стягнення з відповідача 3 101 044,06 грн боргу.
Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 09.08.2019 у справі № 924/455/19 позов задоволено частково. Стягнуто з ФГ "Золотий жайвір" на користь ТОВ "Агроплантеко" 2 749 784,06 грн заборгованості, 41 246,76 грн судового збору, 3286,21 грн витрат на оплату послуг адвоката.
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.10.2019 апеляційну скаргу Фермерського господарства "Золотий жайвір" залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Хмельницької області від 09.08.2019 р. у справі № 924/455/19 в частині стягнення 60 436,22 грн заборгованості залишено без змін. До апеляційного суду оскаржувалось рішення суду першої інстанції тільки в частині стягнення 60 436, 22 грн заборгованості.
Предмет спору у даній справі є нараховані позивачем пеня за період з 16.11.2018 р. по 17.11.2019 р., 50% річних за період прострочення з 16.11.2018 р. по 17.11.2019 р., а також інфляційні втрати за період листопад 2018 року - жовтень 2019 року у зв'язку із порушенням відповідачем строків оплати товару поставленого за договором поставки № 60 від 10.05.2018 р.
Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, на підставі встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Так, постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.03.2021р. касаційну скаргу Фермерського господарства "Золотий жайвір" задоволено частково; постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.11.2020 р. та рішення Господарського суду Хмельницької області від 29.09.2020 р. у справі № 924/441/20 скасовано; справу № 924/441/20 направлено на новий розгляд до Господарського суду Хмельницької області.
Касаційний господарський суд вказав, що суди приймаючи рішення про наявність підстав для нарахування позивачем пені, відсотків річних та інфляційних втрат, мали б врахувати п.п. 5.1-5.2 договору, якими визначено порядок оплати отриманого за договором товару, таким чином: - 20% від вартості товару відпущеного згідно договору-попередня передоплата; - 10% від вартості товару відпущеного згідно договору оплачується в строк до 01.09.2018 р.; - 70% від вартості товару відпущеного згідно договору оплачується в строк до 15.11.2018 р.
Незважаючи на зазначене, суди визначили початком строку невиконання відповідачем зобов'язань 16.11.2018 р. При цьому, суди посилались на положення ст. 75 ГПК України, та вказували на преюдиціальність фактів встановлених рішенням суду у справі № 924/455/19. Водночас суд касаційної інстанції зауважив, що за змістом ст. 75 ГПК України преюдицію утворюють лише ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. У справі № 924/455/19, позивач звернувся з позовом про стягнення заборгованості по оплаті отриманого відповідачем товару за договором поставки.
Отже, у цій справі судом було досліджено та встановлено наявність заборгованості по оплаті за товар отриманий відповідачем за договором. У вказаній справі не були предметом дослідження обставини, підстави (з урахуванням періодів прострочення, сум прострочення) для нарахування позивачем на суму заборгованості пені, інфляційних та відсотків річних.
Суд апеляційної інстанції, посилаючись на те, що сторонами у договорі погоджено продовження строку, визначеного ч. 6 ст. 232 ЦК України, саме - "до повного виконання сторонами своїх зобов'язань", тобто, погоджено нарахування штрафних санкцій без обмежень строку, визначеного цією нормою, вказаного не врахував та дійшов до передчасних висновків про наявність підстав для стягнення з відповідача пені у розмірі нарахованому позивачем.
Зважаючи, на те, що судами встановлено, що сторонами у п. 8.2. договору погоджено, що у випадку порушення термінів або умов оплати товару покупець сплачує продавцю, зокрема 50 % річних від простроченої суми, суди мали б врахувати вказану правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі № 902/417/18 та положення ст. 551 ЦК України, і з урахуванням встановленого прийняти законне і обґрунтоване рішення. Суди обох інстанцій не дослідили належним чином періоду прострочення виконання зобов'язань за договором відповідачем.
Враховуючи вказівки суду касаційної інстанції, які в силу ч. 1 ст. 316 ГПК України, є обов'язковими для суду під час нового розгляду справи, колегія суддів зазначає наступне.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 1 091 980, 93 грн за період з 16.11.2018 р. по 17.11.2019 р., суд зазначає слідуюче.
Відповідно до ч. 1 статті 230 ГК України учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).
Згідно із ч. 4 статті 231 ГК України розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Цивільним кодексом України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання; стаття 610 ЦК України), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).
Відповідно до частин першої та третьої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Судом встановлено порушення зобов'язань відповідачем за договором щодо оплати отриманого за договором товару.
Як вже зазначалось, пунктами 8.1-8.3 договору сторонами було погоджено, що за невиконання або неналежне виконання умов Договору Сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства та умов даного Договору. У випадку порушення термінів або умов оплати товару Покупець сплачує на користь Продавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої у відповідний період прострочення платежу, від суми простроченого або неналежно здійсненого платежу за кожен день прострочення розрахунку, а також проценти річних (за користування грішми) у розмірі 50% річних від простроченої суми. Сторони, відповідно до ст. 259 ЦК України, домовились про те, що строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій збільшується до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за даним Договором. Крім того, сторони, відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України домовились про те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань за даним договором, здійснюється без обмеження строку.
Однак, згідно з частиною шостою статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Приписами частини шостої статті 232 ГПК України передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане.
При цьому, частиною шостою статті 232 ГК України визначено строк та порядок нарахування штрафних санкцій, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється Цивільним кодексом України.
Разом з цим, згідно зі статтею 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
За приписами статті 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).
Частиною першою статті 259 ЦК України визначено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін.
Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
З урахуванням викладеного, якщо господарська санкція нараховується за кожен день прострочення на відповідну суму, то позовна давність до вимог про її застосування обчислюється окремо за кожний день прострочення. Право на подання позову про стягнення такої санкції виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.
Відповідно до пункту 1 частини другої статі 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік.
Отже, з огляду на те, що нарахування господарських санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконаним, то позовна давність спливає через рік від дня, за який нараховано санкцію.
Близька за змістом правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 22.07.2019 зі справи № 911/1563/18, від 22.08.2019 зі справи №914/508/17, від 11.11.2019 зі справи №904/1038/19, від 11.02.2020 у справі №916/612/19.
При цьому, суд звертає увагу, що законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов'язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.
Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі №910/6379/14.
Зважаючи на вищенаведене, суд зазначає, що приписами частини шостої статті 232 ГК України передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане. Водночас, хоча законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього строку, але такий строк, з урахуванням положень ст.ст. 251, 252 ЦК України має бути визначений. При цьому, перебіг вказаного строку починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок перебігу такого строку не може бути змінений за згодою сторін.
Зазначене стосується і строку позовної давності, який за своєю суттю є строком, згідно положень ст. 256 ЦК України, і також може бути збільшений за домовленістю сторін, але обов'язково повинен мати конкретно визначений період, зважаючи на положення ст.ст. 251, 252 ЦК України.
Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.08.2020 р. у справі № 902/959/19, від 07.06.2019 р. у справі № 910/23911/16, від 13.09.2019 р. у справі № 902/669/18, від 12.06.2018 р. у справі № 910/4164/17, від 22.11.2018 р. у справі №903/962/17.
З огляду на викладене, беручи до уваги періодичність здійснених позивачем поставок, враховуючи те, що перебіг строку позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане і встановлені судом періоди прострочення, а також враховуючи заявлені позивачем періоди нарахувань пені на заборгованість по здійсненим поставкам, остання з яких датована 10.12.2018 р., враховуючи подачу позову 07.07.2020 р., суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позовна давність сплила по кожному із здійснених позивачем нарахувань пені, а тому, враховуючи подання відповідачем відповідної заяви, суд застосував строк позовної давності до вимог про стягнення з відповідача пені в розмірі 1 091 980, 93 грн за період з 16.11.2018р. по 17.11.2019р. та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині.
Позивач вважає безпідставним застосування судом першої інстанції позовної давності до позовних вимог про стягнення пені, посилаючись на п. 8.3. договору поставки № 60 від 10.05.2018р.
Однак, колегія суддів апеляційного суду, беручи до уваги вищевказані вимоги законодавства та правові висновки викладені у постановах Верховного Суду, зокрема і у постанові суду касаційної інстанції у постанові від 09.03.2021 р. у даній справі, зазначає, що приписами частини шостої статті 232 ГК України передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане. Водночас, хоча законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього строку, але такий строк, з урахуванням положень ст. ст. 251, 252 ЦК України має бути визначений. При цьому, перебіг вказаного строку починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок перебігу такого строку не може бути змінений за згодою сторін. Зазначене стосується і строку позовної давності, який за своєю суттю є строком, згідно положень ст. 256 ЦК України, і також може бути збільшений за домовленістю сторін, але обов'язково повинен мати конкретно визначений період, зважаючи на положення ст. ст. 251, 252 ЦК України.
Отже, посилання позивача на те, що сторонами у договорі погоджено продовження строку, визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, саме - "до повного виконання сторонами своїх зобов'язань", тобто, погоджено нарахування штрафних санкцій без обмежень строку, визначеного цією нормою, суперечать вказаним вище висновкам Верховного Суду, а тому позивачем неправомірно здійснено нарахування пені поза межами шестимісячного строку, визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України.
Крім того, про порушення строку або порядку внесення попередньої оплати за договором поставки, яка складала 20 % від загальної вартості поставленого товару, позивачем не заявляється, а тому нарахування штрафних санкцій на 20 % від суми загальної заборгованості за поставлений товар є безпідставним, необґрунтованим та неправомірним.
У той же час, позовні вимоги про стягнення пені, нарахованої в межах вищевказаного шестимісячного строку на 80 % загальної заборгованості за поставлений товар, пред'явлені поза межами позовної давності. Так, п. 5.2. договору поставки № 60 від 10.05.2018 р., товар оплачується на розрахунковий рахунок продавця в національній валюті. Оплата товару проводиться наступним чином: 20 % від вартості товару відпущеного згідно договору - попередня передоплата; 10 % від вартості товару відпущеного згідно договору оплачується в строк до 01.09.2018 р.; 70 % від вартості товару відпущеного згідно договору оплачується в строк до 15.11.2018 р.
Таким чином, строк позовної давності до вимог про стягнення заборгованості, у тому числі штрафних санкцій, на підставі вищевказаного договору поставки розпочав свій перебіг: 02.09.2018 р. - для 10 % від загальної суми заборгованості за поставлений товар; 16.11.2018 р. - для 70 % від загальної суми заборгованості за поставлений товар.
З врахуванням тієї обставини, що в договорі поставки № 60 від 10.05.2018 р. сторони не визначили збільшеного строку позовної давності для штрафних санкцій, який би визначався роками, місяцями, тижнями, днями або годинами або ж календарною датою чи вказівкою на подію, яка має неминуче настати, строком позовної давності для стягнення штрафних санкцій був 1 рік, що повністю узгоджується із висновками Верховного Суду у постанові від 09.03.2021р. у даній справі.
Тобто строк позовної давності для вимог про стягнення штрафних санкцій у даній справі сплив, оскільки згідно позовної заяви ТОВ "Агроплантеко" звернувся до суду з даним позовом майже через 5 місяців від дня спливу позовної давності до вимог про стягнення неустойки у виді пені, що було підставою для відмови в позові в цій частині позовних вимог у зв'язку із спливом позовної давності.
Відтак, суд першої інстанції обґрунтовано та законно застосував позовну давність до заявлених вимог про стягнення пені та відмовив у позові в цій частині, а доводи апеляційної скарги ТОВ "Агроплантеко" в частині вирішення позовних вимог про стягнення пені є безпідставними та необґрунтованими.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 50 % річних за період прострочення з 16.11.2018 р. по 17.11.2019 р., а також інфляційних втрат за період листопад 2018 р. - жовтень 2019 р., суд зазначає слідуюче.
Пунктами 5.1-5.2 договору, сторони передбачили, що порядок оплати отриманого за договором товару, а саме
- 20% від вартості товару відпущеного згідно договору-попередня передоплата;
- 10% від вартості товару відпущеного згідно договору оплачується в строк до 01.09.2018р.;
- 70% від вартості товару відпущеного згідно договору оплачується в строк до 15.11.2018р.
Визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок пені, інфляційних втрат та 50% річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду (п. 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17).
Оскільки позивач не заявляв вимоги про стягнення з відповідача нарахувань 50 % річних, інфляційних втрат та пені за період до 16.11.2018 р. та фактично здійснює нарахування за період з 16.11.2018 р. по 17.11.2019 р., суд в межах заявленого періоду здійснив перерахунок заявлених до стягнення сум та встановив, що на дату початку нарахувань (16.11.2018 р.) сума, на яку було здійснено поставку товару за договором склала 4 120 435 грн (за видатковими накладними: № 118 від 10.05.2018 р. на суму 879 666 грн; № 146 від 21.05.2018 р. на суму 1 292 397, 14 грн; № 157 від 29.05.2018 р. на суму 609 953, 40 грн; № 177 від 07.06.2018 р. на суму 198 000 грн; № 180 від 11.06.2018 р. на суму 132 889, 20 грн; № 181 від 11.06.2018 р. на суму 233 262,72 грн; № 196 від 14.06.2018 р. на суму 60 436, 22 грн; № 223 від 03.07.2018 р. на суму 202 408, 80 грн; № 226 від 04.07.2018 р. на суму 202 408, 80 грн; № 225 від 05.07.2018 р. на суму 53 652, 96 грн; № 227 від 05.07.2018 р. на суму 202 408, 80 грн; № 287 від 22.08.2018 р. на суму 52 950, 96 грн).
Відповідач, станом на дату початку нарахувань (16.11.2018 р.) здійснив оплату на суму 1 251 260 грн. Тобто, станом на дату початку нарахувань (16.11.2018 р.) заборгованість відповідача по договору складала 2 869 175 грн (4 120 435 грн - 1 251 260 грн = 2 869 175 грн). При цьому, позивач вказує, що заборгованість станом на 16.11.2018 р. складає 2 869 175 грн та здійснює нарахування саме на вказану суму.
Як встановлено судом, в подальшому за видатковою накладною № 430 від 20.11.2018 р., позивач поставив відповідачу товар на суму 280 356 грн. Тобто, у період з 16.11.2018 р. по 20.11.2018 р. заборгованість складала 2 869 175 грн, однак, в силу ч. 1 ст. 692 ЦК України, з наступного дня після поставки товару за видатковою накладною № 430 від 20.11.2018 р., у відповідача за вказаною накладною виникло прострочення виконання зобов'язання по оплаті поставленого товару, а заборгованість з 21.11.2018 р. складала 3 149 531 грн. Оскільки відповідач сплатив 23.11.2018 р. 50 000 грн, заборгованість відповідача зменшилася з 23.11.2018 р. до 3 099 531 грн.
Як встановлено судом, в подальшому за видатковою накладною № 445 від 03.12.2018 р., позивач поставив відповідачу товар на суму 33 600 грн. Тобто, у період з 23.11.2018 р. по 03.12.2018 р. заборгованість складала 3 099 531 грн, однак, 04.12.2018 р. заборгованість складала 3133131 грн.
Після поставки товару за видатковою накладною № 446 від 04.12.2018 р. на суму 262 136, 70 грн заборгованість 05.12.2018 р. складала 3 395 267, 70 грн.
Після поставки товару за видатковою накладною № 448 від 05.12.2018 р. на суму 197 100 грн, а також враховуючи оплату товару відповідачем на суму 50 000 грн заборгованість 06.12.2018 р. складала 3 542 367, 70 грн.
Позивач поставив відповідачу товар за видатковою накладною № 449 від 06.12.2018 р. на суму 207 900 грн та за видатковою накладною № 450 від 06.12.2018 р. на суму 419 333, 46 грн, а тому 07.12.2018 р. заборгованість складала 4 169 601, 16 грн.
Після поставки товару за видатковою накладною № 452 від 07.12.2018 р. на суму 167 152,50 грн заборгованість у період з 07.12.2018 р. по 10.12.2018 р. складала 4 336 753, 66 грн.
Позивач поставив відповідачу товар за видатковою накладною № 454 від 10.12.2018 р. на суму 323 030, 40 грн, а тому 11.12.2018 р. заборгованість складала 4 659 784, 06 грн.
Оскільки відповідач сплатив 12.12.2018 р. за товар 50 000 грн у період з 12.12.2018 р. по 13.12.2018 р. заборгованість складала 4 609 784, 06 грн; після сплати 50 000 грн 14.12.2018 р. у період з 14.12.2018 р. по 18.12.2018 р. заборгованість складала 4 559 784, 06 грн; після сплати 50000 грн 19.12.2018 р. у період з 19.12.2018 р. по 27.12.2018 р. заборгованість складала 4 509 784, 06 грн; після сплати 180 000 грн 28.12.2018 р. у період з 28.12.2018 р. по 07.01.2019 р. заборгованість складала 4 329 784, 06 грн; після сплати 100 000 грн 08.01.2019 р. у період з 08.01.2019 р. по 24.01.2019 р. заборгованість складала 4 229 784, 06 грн; після сплати 100 000 грн 25.01.2019 р. у період з 25.01.2019 р. по 05.02.2019 р. заборгованість складала 4 129 784, 06 грн; після сплати 100 000 грн 06.02.2019 р. у період з 06.02.2019 р. по 13.02.2019 р. заборгованість складала 4 029 784, 06 грн; після сплати 100 000 грн 14.02.2019 р. у період з 14.02.2019 р. по 25.02.2019 р. заборгованість складала 3 929 784, 06 грн; після сплати 80 000 грн 26.02.2019 р. у період з 26.02.2019 р. по 05.03.2019 р. заборгованість складала 3 849 784, 06 грн; після сплати 50000 грн 06.03.2019 р. у період з 06.03.2019 р. по 07.04.2019 р. заборгованість складала 3 799 784, 06 грн; після сплати 50 000 грн 08.04.2019 р. у період з 08.04.2019 р. по 10.04.2019 р. заборгованість складала 3 749 784, 06 грн; після сплати 50 000 грн 11.04.2019 р. у дату 11.04.2019 р. заборгованість складала 3 699 784, 06 грн; після сплати 300 000 грн 12.04.2019 р. у період з 12.04.2019 р. по 15.04.2019 р. заборгованість складала 3 399 784, 06 грн; після сплати 300 000 грн 16.04.2019 р. у дату 16.04.2019 р. заборгованість складала 3 099 784, 06 грн; після сплати 300 000 грн 17.04.2019 р. у дату 17.04.2019 р. заборгованість складала 2 799 784, 06 грн; після сплати 50 000 грн 18.04.2019 р. у період з 18.04.2019 р. по 27.10.2019 р. заборгованість складала 2 749 784, 06 грн; після сплати 80 000 грн, 70 000 грн та 49 784, 06 грн 28.10.2019 р. у період з 28.10.2019 р. по 04.11.2019 р. заборгованість складала 2 550 000 грн; після сплати 100 000 грн 05.11.2019 р. у період з 05.11.2019 р. по 07.11.2019 р. заборгованість складала 2 450 000 грн; після сплати 100 000 грн 08.11.2019 р. у період з 08.11.2019 р. по 16.11.2019 р. заборгованість складала 2 350 000 грн.
Колегія суддів вказує, що частиною 2 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Пунктом 8.2 договору визначено, що у випадку порушення термінів або умов оплати товару покупець сплачує на користь продавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої у відповідний період прострочення платежу, від суми простроченого або неналежно здійсненого платежу за кожен день прострочення розрахунку, а також проценти річних (за користування грішми) у розмірі 50 % річних від простроченої суми.
З огляду на викладене, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення сум 50 % річних, суд першої інстанції правомірно встановив, що 1 567 509, 39 грн 50 % річних заявлені позивачем в межах можливих нарахувань. Відповідач не заперечив в суді апеляційної інстанції правильності здійсненого судом розрахунку.
Судом враховується, що Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.
Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов'язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.
Відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
За частиною третьою статті 509 ЦК України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві суд дійшов висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Аналогічний висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020р. у справі № 902/417/18.
З огляду на викладене, враховуючи очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум 50% річних, беручи до уваги те, що нараховані позивачем 50 % річних надмірно великі порівняно із самою заборгованістю відповідача, яка, в той же час, була сплачена останнім ще до подачі позову, суд першої інстанції вірно поважав справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір річних до 30 % від заявленої суми - 470 252, 82 грн, задовольнивши позов в частині вимог про стягнення річних в вищенаведеному розмірі. В позові в частині вимог про стягнення з відповідача 1 097 256, 57 грн - 50 % річних обґрунтовано відмовив.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи позивача, що суд першої інстанції неправомірно зменшив розмір 50 % річних, зважаючи на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі № 902/417/18 та положення ст. 551 ЦК України, а також вказівки, викладені в постанові Верховного Суду від 09.03.2021 р. у даній справі.
Апеляційний господарський суд, перевіривши розрахунок заявлених до стягнення сум, враховуючи вищенаведені встановлені судом прострочення по оплаті товару, періодичність поставок товару за видатковими накладними та здійснені відповідачем оплати, враховуючи заявлені позивачем періоди нарахування, суми боргу, що протримались протягом місяця та існували на останній день місяця, суд вважає правомірним та арифметично вірним нарахування за заявлений позивачем період інфляційних втрат в розмірі 164 655, 92 грн, з яких: за грудень 2018 р. на суму 3 099 531 грн інфляційні втрати складають 24 796, 25 грн, за січень 2019 р. на суму 4 129 784, 06 грн - 41 297, 84 грн, за лютий 2019 р. на суму 3 849 784, 06 грн - 19 248, 92 грн, за березень 2019 р. на суму 3 799 784, 06 грн - 34 198, 06 грн, за квітень - вересень 2019 р. на суму 2 749 784, 06 грн - 27 264, 85 грн, за жовтень 2019 р. на суму 2 550 000 грн - 17 850 грн.
З огляду на викладене, колегія судді погоджується з висновком суду першої інстанції, що позов в частині вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 164 655, 92 грн підлягає задоволенню, врешті заявлених до стягнення 38 075, 82 грн - інфляційних втрат, місцевий господарський суд правомірно відмовив.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі про те, що основне зобов'язання відповідача за зобов'язанням припинилось 17.11.2019 р. у зв'язку із його виконанням, позивач не пред'являв вимог про сплату суми боргу разом із відсотками річних та інфляційними нарахуваннями, зокрема, при поданні позову про стягнення заборгованості за поставлений товар згідно договору поставки № 60 та при добровільному виконанні відповідачем рішення суду у справі № 924/455/19, тому позовні вимоги про стягнення процентів річних та інфляційних нарахувань до задоволення не підлягали, враховуючи наступне.
За змістом загальних положень щодо виконання зобов'язань, встановлених ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зокрема, стаття 599 цього Кодексу передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Приписами статті 604 ЦК України унормовано, що зобов'язання припиняється за домовленістю сторін. Зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація).
З аналізу вищевказаних норм закону слідує, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання, порядок розрахунків та підстав виникнення відповідного боргу. Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.04.2018 р. у справі № 908/1394/17.
Доводи відповідача про те, що суд першої інстанції невірно здійснив розподіл судового збору за подання позовної заяви, суд апеляційної інстанції вважає безпідставним, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України, у зв'язку із частковим задоволенням позову, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При цьому, судовий збір у разі зменшення судом розміру нарахованих сум покладається на відповідача повністю без урахування такого зменшення, оскільки таке зменшення є наслідком не необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а виключно застосування судами свого права на таке зменшення, передбаченого наведеними нормами. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 04.05.2018р. у справі № 917/1068/17.
А відтак, суд першої інстанції, з врахуванням положень ч. 1 ст. 129 ГПК України правомірно стягнув з відповідача 25 982, 48 грн витрат зі сплати судового збору.
Щодо заяви позивача про стягнення з відповідача витрат на правову (правничу) допомогу в розмірі 4 054 грн, то суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в її задоволенні, з врахуванням положень ст. ст. 16, 124, 126, 129 ГПК України, ст. ст. 1, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", беручи до уваги те, що позивачем до позовної заяви долучено копію договору про надання правової допомоги № 4/19, який датований 05.05.2019 р. та не надано договору про надання правової допомоги № 4/20, який датований 05.05.2020 р. (в той час як позовну заяву надіслано до суду 08.04.2020 р.) та не надано детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає інші посилання скаржників, викладені ними в апеляційних скаргах такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржників не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.
Окрім того, колегія суддів вказує, що в рішенні ЄСПЛ "Кузнєцов та інші проти Росії" від 11.01.2007, аналізуючи право особи на справедливий розгляд її справи відповідно до статті 6 Конвенції, зазначено, що обов'язок національних судів щодо викладу мотивів своїх рішень полягає не тільки у зазначенні підстав, на яких такі рішення ґрунтуються, але й у демонстрації справедливого та однакового підходу до заслуховування сторін. Аналізуючи мотивацію прийнятого місцевим господарським судом рішення крізь призму статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та зазначеної практики ЄСПЛ, апеляційний суд зазначає про належне виконання покладеного на суд обов'язку щодо мотивації прийнятого рішення, тому його висновки є вірними.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, Північно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення Господарського суду Хмельницької області від 30.08.2021 р. у справі № 924/441/20 необхідно залишити без змін, а апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроплантеко" та Фермерського господарства "Золотий жайвір" - без задоволення.
Судові витрати за розгляд апеляційних скарг покладаються на скаржників згідно ст. ст. 129, 282 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд -
1. Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроплантеко" та Фермерського господарства "Золотий жайвір" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 30.08.2021 р. у справі № 924/441/20 - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду, відповідно до ст. ст. 287-291 ГПК України.
3. Справу повернути до Господарського суду Хмельницької області.
Повний текст постанови складено 22 листопада 2021
Головуючий суддя Олексюк Г.Є.
Суддя Маціщук А.В.
Суддя Гудак А.В.