Дата документу 11.11.2021
Справа № 334/40/21
Провадження № 2/334/1421/21
11 листопада 2021 року Ленінський районний суд міста Запоріжжя у складі:
головуючого судді Філіпової І. М.,
за участю секретаря Єременко А. В.,
представника позивача Коняшина А. М.,
представника відповідача Аксьонової С .В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Запоріжжя у порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
06.01.2021 року АТ КБ «Приватбанк» звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 5552, 07 грн за кредитним договором №б/н від 24.11.2008 року, а також вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що ОСОБА_2 звернувся до банку з метою отримання банківських послуг у зв'язку з чим підписав заяву №б/н від 24.11.2008 року. При укладенні договору сторони керувалися вимогами ч. 1 ст. 634 ЦК України щодо договору приєднання.
При підписанні заяви - анкети позичальник підтвердив, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами складає між ним та банком договір про надання банківських послуг. Заявою позичальника також підтверджується той факт, що він був повністю поінформований про умови кредитування в АТ КБ «Приватбанк», які були надані йому для ознайомлення у письмовій формі.
Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту банк керувався п.п. 3.2, 3.3 договору, на підставі яких відповідач при укладанні договору надав свою згоду, щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за ініціативою банку.
Позивач виконав свої зобов'язання у повному обсязі надавши відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Проте позичальник в процесі користування кредитним рахунком позичальник не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов'язаннями.
ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник ОСОБА_2 помер. Згідно зі ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини. Станом на дату смерті заборгованість ОСОБА_2 перед позивачем за договором №б/н від 24.11.2008 року становить 5552,07 грн, яка складається з тіла кредиту в розмірі 5552,07 грн.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу не заявив про відмову від неї. Спадкоємцем після смерті ОСОБА_2 є ОСОБА_1 , який постійно проживав зі спадкодавцем на час прийняття спадщини, що підтверджується їх копіями паспортів. 21.07.2020 року позивачем було направлено до спадкоємців лист - претензію, проте відповідачем не було здійснено дій щодо задоволення вимог позивача.
25.10.2021 року представником відповідача було подано відзив на позовну заяву. У відзиві відповідач просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, а також стягнути витрати на правову допомогу у розмірі 4000,00 грн. Відповідач пояснив, що він є дійсно спадкоємцем ОСОБА_2 . Відповідач просить застосувати позовну давність та вважає, що строк позовної давності слід відраховувати від 11.11.2017 року, з дати подання позовної заяви до суду. Згідно наданого розрахунку та виписки по рахунку вбачається, що позивачем відсотки нараховуються у розмірі 3,5 відсотків щомісячно, проте у заяві від 24.11.2008 року процентна ставка вказана у розмірі 2,5 відсотки на місяць. Позивачем не надано доказів на підтвердження обсягу та вартості майна, яке входить до спадкової маси. Згідно розрахунку відповідача ( здійсненим відповідно до виписки по рахунку наданої банку за період позовної давності) позивальником було поповнено картку на суму 16 740, 48 грн, використано з картки грошові кошти в розмірі 12 848,70 грн, тобто позивальником було повернуті отримані кошти банку.
09.11.2021 року позивачем було надано відповідь на відзив. Загалом, позивач посилається на ті самі обставини, що вказані у позовній заяві. Щодо позовної давності, позивач вказує, що позичальник отримав кредит у виді встановленого кредитного ліміту на кредитну картку. Відповідно до Правил користування карткою строк дії карти вказано на лицьовій стороні карти. Згідно довідки про видачу кредитних карт, строк останньої випущеної карти - до останнього дня 03.2022 року. Отже позивач звернувся до суду в межах строку позовної давності. Також, позивач не погоджується з заявленими витратами на правову допомогу, оскільки відповідачем не надано документального підтвердження витрат на правову допомогу.
У судовому засіданні представник позивача позов підтримав, просив задовольнити у повному обсязі. Представник позивача повідомив, що 29.05.2019 року банку стало відомо про смерть ОСОБА_2 , з 05.06.2019 картковий рахунок було закрито. 17.04.2020 року банк звернувся до державного нотаріуса з вимогою кредитора, а 24.06.2020 року звернувся з листом - претензією до відповідача. Відповідач не вчинив жодних дій для задоволення вимоги кредитора. Також. представник позивача звернув увагу, що від ОСОБА_2 за час користування карткою не було висловлено жодних заперечень щодо умов укладеного кредитного договору, позичальник користувався карткою та періодично погашав заборгованість. Крім того, навіть після смерті ОСОБА_2 протягом місяця вносилися кошти на погашення заборгованості за кредитним договором.
Представник відповідача проти позову заперечувала у повному обсязі. Повідомила, що після смерті батька відповідач звернувся у кінці травня 2019 року до банку, повідомив про смерть ОСОБА_2 , надав копію свідоцтва про смерть. Відповідач не погоджується з розрахунком заборгованості, надав до відзиву власний розрахунок, вважає, що заборгованість перед банком погашена у повному обсязі. Крім того, звертає увагу, що відсотки за користування кредитом нараховувалися у розмірі вищому, ніж передбачено заявою від 24.11.2008 року. Також, представник відповідача повідомив, що жодних листів - претензій від банку не отримував.
Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 звернувся до ПАТ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 24.11.2008 року, згідно якої він погодився, що вказана заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг та тарифами складають між банком та особою договір про надання банківських послуг. Згідно заяви ОСОБА_2 виявив бажання оформити на своє ім'я кредитку «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», кредитний ліміт встановлено у розмірі 200,00 грн, базова процентна ставка по кредиту 2,5 відсотків на місяць на залишок заборгованості, щомісячна комісія 0,5 відсотків.
Згідно з вказаним договором ОСОБА_2 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку в розмірі 200,00 грн, який в подальшому був збільшено до 11 000,00 грн.
З довідки Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» вбачається, що за вказаним договором ОСОБА_2 надано кредитні картки № НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , остання з яких з терміном дії до останнього дня березня 2022 року.
Із розрахунку заборгованості за договором № б/н від 24.11.2008 року вбачається, що станом на 31.10.2020 року ОСОБА_2 має заборгованість в розмірі 5552,07 грн, яка складається з заборгованості за простроченим тілом кредиту в розмірі 5552,07 грн.
ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про його народження.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. що підтверджується копією свідоцтва про смерть. Представник АТ КБ «ПриватБанк» у судовому засіданні пояснив, що копію свідоцтва про смерть ОСОБА_2 банком отримано 29.05.2019 року. Представник відповідача стверджував, що у кінці травня 2019 року відповідач звернувся до позивача та повідомив про смерть батька, надав копію свідоцтва про його смерть.
17.04.2020 року АТ КБ «ПриватБанк» до Другої Запорізької державної нотаріальної контори надіслав претензію кредитора від 06.04.2020 року, в якому просив включити кредиторські вимоги банку в спадкову масу та повідомити спадкоємців померлого про наявність заборгованості перед банком в розмірі 5552,07 грн тощо. У претензії кредитора зазначено, що відповідно до інформаційної довідки зі Спадкового реєстру спадкова справа після смерті боржника заведена у Другій Запорізькій державній нотаріальній конторі.
12.05.2020 року АТ КБ «ПриватБанк» отримав з Другої Запорізької державної нотаріальної контори лист №467/01-16 від 21.04.2020 року, в якому повідомлено, що отримано 21.04.2020 року претезія кредитора до спадкоємців померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , зареєстрована у журналі реєстрації вхідних документів за №620/01-16. Додатково повідомлено, що Другою Запорізькою нотаріальною конторою спадкова справа після смерті ОСОБА_2 не заводилася.
17.07.2020 року АТ КБ «ПриватБанк» надіслав ОСОБА_1 лист-претензію № SAMDN50ОТС002603914 від 24.06.2020 року, в якому просив сплатити виниклу заборгованість, що виникла у ОСОБА_2 .
При зверненні до суду позивач зазначав, що згідно копії паспортів померлого ОСОБА_2 та відповідача ОСОБА_1 вони були зареєстровані за однією адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до копії спадкової справи №11/2021 року після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 з заявою про прийняття спадщини звернувся 26.03.2021 року ОСОБА_1 . Приватним нотаріусом Нечипуренко О. О. 12.04.2021 року було видано ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину на 1/2 частину частки квартири, за адресою: АДРЕСА_1 .
За повідомленням АТ КБ «ПриватБанк» копію свідоцтва про смерть ОСОБА_2 надійшла у розпорядження банку 29.05.2019 року.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
За правилом статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до частини другої статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.
За змістом частин першої, третьої, п'ятої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Згідно з частиною першою статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.
Законодавством визначено, що у подібних випадках відбувається припинення одних правовідносин і виникнення інших, при цьому правовідносини за змістом і природою продовжують існувати за основними своїми характеристиками.
Таким чином, у разі смерті спадкодавця спадкоємці, які прийняли спадщину, не відмовились від її прийняття, замінюють його у всіх правовідносинах, що існували на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті спадкодавця.
При цьому необхідно враховувати, що спадкування - це вольовий акт (окрім деяких винятків), яким спадкоємець свідомо приймає рішення про прийняття спадщини або свідомо не користується правом відмовитися від такого прийняття спадщини.
Виходячи з існування вольового критерію, у цивільних правовідносинах прийнято вважати, що кожен спадкоємець діє добросовісно, є зваженим, передбачливим і розсудливим під час прийняття юридично значимих рішень та обранні варіанта власної поведінки. Дотримання наведених норм забезпечуватиме стабільність цивільного обороту.
Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
За змістом частини першої статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Однак відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).
Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що хоч отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до статті 1296 ЦК України є правом, а не обов'язком спадкоємця, однак відсутність у спадкоємця такого свідоцтва не може бути підставою для відмови у задоволенні вимог кредитора.
Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постановах від 25 квітня 2018 року у справі № 645/3265/13-ц (провадження № 61-5552свп18), від 08 серпня 2018 року у справі № 686/10026/16-ц (провадження № 61-6373св18), від 14 січня 2019 року у справі № 311/917/15-ц (провадження № 61-38428св18), від 14 травня 2021 року у справі № 205/6803/19 (провадження № 61-9908св20).
У разі смерті фізичної особи, боржника за зобов'язанням у правовідносинах, що допускають правонаступництво у порядку спадкування, обов'язки померлої особи (боржника) за загальним правилом переходять до іншої особи її спадкоємця, тобто відбувається передбачена законом заміна боржника у зобов'язанні, який несе відповідальність у межах вартості майна, одержаного у спадщину.
Таким чином, правовідносини, що виникли між банком та боржником (який помер), після його смерті трансформуються у зобов'язальні правовідносини, що виникли між кредитодавцем та спадкоємцями боржника і вирішуються у порядку, передбаченому положеннями статті 1282 ЦК України.
Відповідно до частин 2-4 статті 1281 ЦК України кредиторові спадкодавця належить пред'явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги.
Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину.
Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 червня 2018 року у справі № 758/8549/15-ц (провадження № 61-8438св18) зроблено висновок по застосуванню і зазначено, що «вказана норма не встановлює певного порядку пред'явлення вимог кредиторів. Пред'являння вимог може відбуватися як безпосередньо спадкоємцю, так і через нотаріуса».
При вирішенні спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника судам для правильного вирішення справи необхідно встановлювати такі обставини:
- чи пред'явлено вимогу кредитором спадкодавця до спадкоємців боржника у строки, визначені частинами другою та третьою статті 1282 ЦК України, оскільки у разі пропуску таких строків, на підставі частини четвертої статті 1281 ЦК України кредитор позбавляється права вимоги;
- коло спадкоємців, які прийняли спадщину;
- при дотриманні кредитором строків, визначених статтею 1282 ЦК України, та правильному визначенні кола спадкоємців, які залучені до участі у справі як відповідачі, суд встановлює дійсний розмір вимог кредитора (перевіряє розрахунок заборгованості станом на день смерті боржника, який є днем відкриття спадщини);
- при доведеності та обґрунтованості вимог кредитора боржника, суду належить встановити обсяг спадкового майна та його вартість, визначивши тим самим межі відповідальності спадкоємця (спадкоємців) за боргами спадкодавця відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України.
Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2019 року у справі № 640/6274/16-ц, від 29 січня 2020 року у справі № 496/4363/15-ц, від 15 липня 2020 року у справі № 645/1566/16-ц, від 04 березня 2020 року у справі № 2609/30529/12, від 26 травня 2021 року у справі № 519/783/16-ц (провадження № 61-1222св21).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в справі № 522/407/15-ц (провадження № 14-53цс18) зроблено висновок, що «оскільки зі смертю позичальника зобов'язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, строки пред'явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України. Тобто, стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред'явлення таких вимог, застосовується і до кредитних зобов'язань, забезпечених іпотекою.
Поняття «строк пред'явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців» не тотожне поняттю «позовна давність». Так, частина четверта статті 1281 ЦК України визначає наслідком пропуску кредитором спадкодавця строків пред'явлення вимог до спадкоємців позбавлення права вимоги такого кредитора, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті. Тоді як згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відтак, визначені статтею 1281 ЦК України строки пред'явлення кредитором вимоги до спадкоємців і позовна давність є різними строками. Сплив перших має наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права), а отже, і неможливість вимагати у суді захисту відповідного права. Натомість, сплив позовної давності не виключає наявність у кредитора права вимоги та є підставою для відмови у позові за умови, якщо про застосування позовної давності у суді заявила одна зі сторін.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, АТ КБ «ПриватБанк» дізнався про смерть боржника ОСОБА_2 29.05.2019 року, отже шестимісячний строк, передбачений частиною 2 статті 1281 ЦК України, почав відлік від дати, коли кредитор дізнався про смерть боржника, тобто з 29.05.2019 року та тривав до 29.11.2019 року. Подібний за змістом висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 195/1633/18 (провадження № 61-12408св20).
Проте, матеріали справи свідчать про те, що лише 17.04.2020 року засобами поштового зв'язку АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до нотаріальної контори з претензією кредитора 06.04.2020 року, в якому просив включити кредиторські вимоги банку в спадкову масу та повідомити спадкоємців померлого про наявність заборгованості перед банком в розмірі 5552, 07 грн та ін.
Враховуючи викладене, суд прийшов висновку, що, дізнавшись про смерть боржника у травні 2019 року та звернувшись з претензією кредитора у квітні 2020 року, АТ КБ «ПриватБанк» пропустив установлений статтею 1281 ЦК України преклюзивний строк, тобто банк втратив права вимоги до спадкоємців боржника за кредитним договором, що є підставою для відмови в задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк».
Враховуючи, що позивач втратив право вимоги до спадкоємців боржника, суд вважає недоцільним досліджувати інші обставини, на які посилаються сторони.
Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, суд дійшов висновку про відмову у позові у даній справі з підстав зазначених вище.
Керуючись 4, 12, 13, 76- 81, 89, 95, 141, 258, 259, 263-265, 354, 355 ЦПК України,
У задоволенні позовної заяви Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.
Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду через Ленінський районний суд м. Запоріжжя.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Проголошення повного тексту рішення 19.11.2021 року о 15 год. 30 хв.
Інформація про учасників справи відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:
Позивач:Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», юридична адреса: 01001, м. м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299;
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Суддя: Філіпова І. М.