Спарва№ 308/13765/21
19.11.2021 м. Ужгород
Суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Фазикош О.В., в присутності особи відносно якої складено про протокол про адміністративне правопорушення, ОСОБА_1 , розглянувши справу адміністративне правопорушення, що надійшла із УПП в Закарпатській області ДПП, відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 мешк. АДРЕСА_1 ,за ч.1 ст. 139 КУпАП, -
З протоколу про адміністративне правопорушення серії ДРП 18 №292863 від 07.10.2021, що 07.10.2021 о 14 год. 00 хв. в м. Ужгород, по вул. Ф. Тихого, біля буд. 13, будучи особою відповідальною за проведення будівельних робіт, допустив розвантаження будівельного матеріалу, а саме щебеню, в межах проїжджої частини вул. Ф. Тихого.
ОСОБА_1 , в судовому засіданні вину у вчиненні правопорушення передбаченого ч.1 ст. 139 КУпАП, заперечував повністю. Пояснив, що робили парковочне місце перед кафе. При вивантаженні щебеню Камазом, невелика частина такого висипалась на проїзну частину. При складанні протоколу працівникам поліції пояснював, що має приїхати грейдер (трактор) який має вирівняти парковочне місце, однак внаслідок заторів такий не прибув вчасно. Який приїхав через годину та відповідно все вирівнявПід час розвантаження гравію не був присутнім, особисто не здійснював його розвантаження. Просив суворо не карати, призначити найменше покарання.
Заслухавши пояснення ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи суддя приходить до наступного висновку.
Зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що протокол складено на ОСОБА_1 , за те, що він будучи особою відповідальною за проведення будівельних робіт, допустив розвантаження будівельного матеріалу, а саме щебеню, в межах проїжджої частини вул. Ф. Тихого.
На підтвердження викладеного у фабулі протоколу до матеріалів справи додано схему складену на місці вчинення правопорушення, акт обстеження ділянки вулично-шляхової мережі від 07.10.2021 о 14 год. 45 хв. по вул. Тихого, 13 в м. Ужгород, а також фотоілюстрації, з місця вчинення правопорушення.
У акті обстеження вказано на те, що наявне місце провадження дорожніх робіт з наявним забрудненням проїжджої частини будівельними матеріалами.
Суддя звертає увагу на те, що на зображеннях на фотокартках, доданих до протоколу, відсутній час та місце де саме вони були зроблені. Також у матеріалах справи відсутні показання або пояснення свідків, відеодокази, які б достовірно засвідчували факт вчинення саме ОСОБА_1 , інкримінованого йому адміністративного правопорушення.
Згідно із ст. 256 КпАП України в протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.
При цьому у протоколі вказано, що ОСОБА_1 , будучи особою відповідальною за проведення будівельних робіт, допустив розвантаження будівельного матеріалу, а саме щебеню, в межах проїжджої частини вул. Ф. Тихого. Разом із тим, у фабулі протоколу не вказано, що мало місце саме забруднення дорожнього покриття, що не відповідає диспозиції статті 139 КУпАП.
Окрім того, слід зазначити, що у протоколі про адміністративне правопорушення вказано ОСОБА_1 , як особу, що є відповідальною за проведення будівельних робіт. Разом із тим, жодного підтвердження наведеному матеріали справи не містять.
Так, матеріали справи на підтвердження того, що відповідальним за проведення будівельних робіт, є ОСОБА_1 , що йому на праві власності належить прилегла до проїжджої частини дороги територія, до матеріалів справи не надано.
Згідно зі ст.7 КУпАП провадження у справах про адміністративне правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Відповідно до ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням є протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до ст.245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Відповідно до вимог ст.ст. 251, 252 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами.
Згідно ст. 280 КУпАП орган ( посадова особа ) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
За умовами ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Європейський суд з прав людини, ухвалюючи рішення у справах «Шенк проти Швейцарії» від 12.07.1988 року, «Тейксейра де Кастро проти Португалії» від 09.06.1998 року, «Яллог проти Німеччини» від 11.07.2006 року, «Шабельник проти України» від 19.02.2009 року, зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази, а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією.
При цьому, в силу положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до ст.1 Конституції Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (ст.3 Конституції України).
У відповідності зі ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року (далі - ЄСПЛ ), не тільки Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), але й, практика ЄСПЛ застосовується судами України як джерело права, та має більшу юридичну силу чим норми КПК України, оскільки згідно ст.19 Закону, законодавчий орган держави (орган представництва) має здійснювати експертизу та перевірку чинних законів і підзаконних актів на відповідність Конвенції та практиці ЄСПЛ.
На підставі ст.23 КУпАП, адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами. Проте покарання не є самоціллю, воно виступає необхідним засобом виховання правопорушника і запобігання правопорушенням.
Відповідно до ст.62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Європейський суд з прав людини у рішеннях від 07.11.2002 року по справі «Лавентес проти Латвії» та від 08.02.2011 року по справі «Берктай проти Туреччини» наголосив, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву, що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумцій».
Окрім цього, згідно з рішенням Конституційного суду України від 22 грудня 2010 року №23-рп/2010, яке є обов'язковим до виконання на території України, фактичні дані або будь-які інші докази, одержані в незаконний спосіб, а саме: з порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина; з порушенням встановлених законом порядку, засобів, джерел отримання фактичних даних; не уповноваженою на те особою тощо, є неналежними доказами.
Аналізуючи докази які знаходяться в матеріалах справи в їх сукупності, прихожу до висновку, що винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.139 ч.1 КУпАП не доведена.
Відповідно до п. 1.5 Правил дорожнього руху України, дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків. Особа, яка створила такі умови, зобов'язана негайно вжити заходів до забезпечення безпеки дорожнього руху на цій ділянці дороги та вжити всіх можливих заходів до усунення перешкод, а якщо це неможливо, попередити про них інших учасників дорожнього руху, повідомити уповноважений підрозділ Національної поліції, власника дороги або уповноважений ним орган.
Згідно положень п.п. ґ) п. 2.3 ПДР України для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний: не забруднювати проїзну частину та смугу відведення автомобільних доріг.
З аналізу положень п.п. ґ) п. 2.3 ПДР України вбачається, що порушником вказаних положень може бути лише водій, а отже ОСОБА_1 , який як вказується в протоколі будучи відповідальною особою за проведення будівельних робот, не може бути порушником вищезазначених ПДР України.
Зокрема, схема місця пригоди та акт обстеження ділянки вулично-шляхової мережі містить лише відомості про місце розташування забруднення дороги; фотокартки місця події містять візуальне відображення місця розсипання щебеню. Додані до матеріалів протоколу докази не підтверджують того, що безпосередньо ОСОБА_1 здійснював розвантаження щебеню.
Вказані невідповідності в матеріалах справи не дають змогу суду виконати вимоги ст. 280 КУпАП щодо встановлення наявності або відсутності вини ОСОБА_1 у правопорушенні, що вказує на недоведеність складу адміністративного правопорушення, передбаченого зазначеною статтею.
Крім того, диспозиція ч.1 ст. 139 КУпАП визначає склад адміністративного правопорушення, яке полягає у пошкодженні автомобільних доріг, вулиць, дорожніх споруд, залізничних переїздів, трамвайних колій, технічних засобів регулювання дорожнього руху, самовільне знімання, закриття чи встановлення технічних засобів регулювання дорожнього руху, створення перешкод для дорожнього руху, в тому числі забруднення дорожнього покриття тощо.
Відповідальність за ч. 1 ст. 139 КУпАП настає за створення перешкод для дорожнього руху та тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб, відповідальних за технічний стан, обладнання, експлуатацію транспортних засобів, утримання автомобільних доріг та вулиць.
Відповідно до ст. 14 КУпАП посадові особи підлягають адміністративній відповідальності за адміністративні правопорушення, зв'язані з недодержанням установлених правил у сфері охорони порядку управління, державного і громадського порядку, природи, здоров'я населення та інших правил, забезпечення виконання яких входить до їх службових обов'язків.
Разом з тим, відповідно до вимог п.3 ст.12 Закону України «Про дорожній рух», посадова особа, яка відповідає за будівництво, реконструкцію, ремонт, експлуатацію та облаштування автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів, мостів, шляхопроводів, інших споруд зобов'язана забезпечувати утримання їх у стані, що відповідає вимогам щодо забезпечення безпеки дорожнього руху, у разі забруднення проїзної частини доріг, вулиць, залізничних переїздів невідкладно здійснювати заходи для очищення і своєчасного попередження учасників дорожнього руху про загрозу безпеці руху.
Стаття 9 Закону України «Про дорожній рух» передбачено, що до компетенції власників автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів або уповноважених ними органів у сфері дорожнього руху належить забезпечення безпечних, економічних та комфортних умов дорожнього руху; своєчасне виявлення перешкод дорожнього руху та їх усунення, а у разі неможливості - невідкладне позначення дорожніми знаками, огороджувальними і направляючими засобами; організація виконання встановлених вимог щодо забезпечення безпеки дорожнього руху; вирішення інших питань дорожнього руху згідно з чинним законодавством.
Згідно вимог ст. 24 Закону України «Про дорожній рух», власники доріг, вулиць та залізничних переїздів або уповноважені ними органи несуть відповідальність за створення безпечних умов руху на дорогах, вулицях та залізничних переїздах, що знаходяться у їх віданні.
Враховуючи положення вказаних норм та зміст протоколу про адміністративне правопорушення суб'єктом адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 139 КУпАП може бути посадова особа організацій, які є балансоутримувачами доріг і на яку згідно чинного законодавства покладено обов'язок утримувати автомобільні дороги та вулиці.
При цьому, матеріалами справи не доведено, що ОСОБА_1 , є відповідальним за утримання автомобільних доріг та вулиць зокрема вул. Ф.Тихого.
Склад адміністративного правопорушення - це сукупність установлених законом об'єктивних і суб'єктивних ознак, наявність яких характеризує діяння як адміністративне правопорушення (проступок). За допомоги такої характеристики, як склад адміністративного правопорушення, є можливість отримати його загальну характеристику. Ознаками адміністративного правопорушення є: об'єкт; об'єктивна сторона; суб'єкт; суб'єктивна сторона. Лише у разі наявності всіх складових адміністративного правопорушення можна стверджувати про наявність в діях особи складу того чи іншого адміністративного правопорушення.
Оскільки ж наявність будь-якого правопорушення визначається такими обов'язковими складовими як суб'єкт, суб'єктивна сторона, об'єкт, об'єктивна сторона, можна зробити висновок, що за відсутності хоча б однієї зі складових, відсутній і склад адміністративного правопорушення.
Таким чином, матеріали справи не містять достатніх доказів того, що ОСОБА_1 , порушив вимоги п. 1.5. Правил дорожнього руху України, а також доказів того, що він є суб'єктом правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 139 КпАП України.
Відповідно до ч.3 ст.62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Аналогічне положення закріплене у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які зводяться до того, що кожен вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Зокрема, у справі «Barbera, Messeguand Jabardo v. Spain» від 06 грудня 1998 року (п. 146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов'язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.
У відповідності до вимог ст.7 КпАП України ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням, інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КпАП України провадження в справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Аналізуючи вищенаведене, суд приходить до переконання про відсутність в діях ОСОБА_2 , складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.139 КпАП України, а тому вважає, що провадження в справі про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.139 КУпАП підлягає закриттю на підставі п.1 ч.1 ст 247 КпАП України.
Керуючись статтями 7, 9, 139, 247, 280, 283, 284, 294 КпАП України, суд,-
Провадження по справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за ч.1 ст. 139 КУпАП, закрити на підставі п.1 ст.247 КУпАП, за відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, щодо якої її винесено, потерпілим, прокурором у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 7 цього Кодексу, протягом десяти днів з дня винесення постанови, а щодо постанов по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такої постанови. Апеляційна скарга подається до відповідного апеляційного суду через місцевий суд, який виніс постанову.
Строк звернення постанови для виконання три місяці з дня винесення постанови.
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду О.В. Фазикош