Справа № 308/6628/21
17 листопада 2021 року місто Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі: головуючого - судді Фазикош О.В., за участю секретаря судових засідань Химинець О.Я., позивача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгороді в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальних збитків заподіяних в результаті ДТП,-
Відповідно до ч. 6 ст. 268 ЦПК України 17.11.2021 року було проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення виготовлено та підписано 19.11.2021 року.
Позивач, мотивує позовну заяву тим, що 01.04.2021 о 08 год. 43 хв. в м. Ужгород, по вулиці Легоцького, 71, громадянин України ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , керуючи транспортним засобом «ВАЗ 21099» державний номерний знак НОМЕР_1 , не вибрав безпечної швидкості руху, не дотримався безпечної дистанції та скоїв зіткнення з його автомобілем «Skoda Octavia» транзитний номерний знак НОМЕР_2 , номер кузова НОМЕР_3 , що мало наслідком пошкодження транспортного засобу. Власність на автомобіль підтверджує копією свідоцтва про реєстрацію ТЗ, серія № НОМЕР_4 від 20.05.2021.
Постановою судді Ужгородського міськрайонного суду м. Ужгорода, від 21 квітня 2021 року (справа 308/4290/21) ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП України - зазначеного ДТП. Цивільно-правова відповідальність відповідача на момент скоєння ДТП застрахована не була. Згідно висновку про вартість матеріального збитку, заподіяного ушкодженням транспортного засобу №01-04/09/21, вартість відновлювального ремонту його автомобіля складає 21 423,58 коп. Одночасно до суми відшкодування додає витрати на експертні послуги, які склали 1000 грн. (одна тисяча гривень), (копія розрахункової квитанції №004104 додається).
Позивач вказує на те, що ним вчинялися заходи досудового врегулювання спору, а саме: неодноразова спроба зв'язатись з відповідачем з допомогою телефонного зв'язку. Згодом позивачу стало відомо, що ОСОБА_2 змінив номер телефону, також позивачем здійснено візит за адресою проживання відповідача.
Позивач просить суд: стягнути з ОСОБА_2 на його користь відшкодування матеріальної шкоди заподіяної у наслідок дорожньо-транспортної пригоди в розмірі 21 423 (двадцять одна тисяча чотириста двадцять три) грн. 58 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача витрати на експертні послуги в розмірі 1000 грн. (одна тисяча гривень).
Стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача судовий збір в розмірі 908 (дев'ятсот вісім гривень) 00 коп.
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17.06.2021 року вказаний позов прийнято до розгляду та відкрито провадження в даній цивільній справі, розгляд справи постановлено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Позивач в судове засідання з'явився, підтримав позовні вимоги та доводи, викладені в позові, в повному обсязі, просив розглянути справу за відсутності відповідача. Проти ухвалення заочного рішення не заперечував. Додатково пояснив, що цивільно-правова відповідальність відповідача на час ДТП не була застрахована, у зв'язку з чим на нього поліцією було складено відповідну постанову. До страховика МТСБУ із заявою про здійснення страхового відшкодування він не звертався, оскільки вважав що має право звернення до суду безпосередньо до заподіювача шкоди, позовних вимог МТСБУ не заявляє.
Відповідач в судове засідання повторно не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, відзиву на позов суду не подав, будь-яких заяв або клопотань на адресу суду від останнього не надходило.
Згідно ч.1 ст.280 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
На підставі наведеного, враховуючи відсутність заперечень позивача про вирішення справи в такому порядку, суд керуючись ч.4 ст.223, 280-281ЦПК України ухвалив провести заочний розгляд справи.
Заслухавши учасників судового засідання, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом статтею 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.
Судом встановлено, що 01.04.2021 о 08 год. 43 хв. в м. Ужгород, по вулиці Легоцького, 71, громадянин України ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , керуючи транспортним засобом «ВАЗ 21099» державний номерний знак НОМЕР_1 , не вибрав безпечної швидкості руху, не дотримався безпечної дистанції та скоїв зіткнення з моїм автомобілем «Skoda Octavia» транзитний номерний знак НОМЕР_2 , номер кузова НОМЕР_3 , що мало наслідком пошкодження транспортного засобу. Власність на автомобіль підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію ТЗ, серія № НОМЕР_4 від 20.05.2021.
Постановою судді Ужгородського міськрайонного суду м. Ужгорода, від 21 квітня 2021 року (справа 308/4290/21) ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП України - зазначеного ДТП, що підтверджується, копією постанови у справі про адміністративне правопорушення №308/4590/21 від 21.04.2021. Відомостей щодо оскарження вказаної постанови суду не надано.
Відповідно до звіту про оцінку вартості матеріального збитку, заподіяної ушкодженням транспортного засобу №01-04/09/21 від 09.04.2021 (дата проведенян оцінки 01.04.2021) при проведенні розрахунків станом на дату оцінки, оцінювач отримав наступне значення оціночної вартості матеріального збитку, спричиненого власнику транспортного засобу SKODA OCTAVIA, реєстраційний номер НОМЕР_5 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , що дорівнює 21423,58 грн. (двадцять одна тисяча чотириста двадцять три гривні 58 коп.).
Суд звертає увагу на те, що на момент коли мала місце дорожньо-транспортна пригода цивільно-правова відповідальність винуватця ДТП ОСОБА_2 , не була застрахована. Відомостей про зворотне суду надано не було.
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 7 Закону України «Про страхування» встановлено види обов'язкового страхування, одним із яких є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Також, у вищенаведеному законі визначено, що особами, відповідальність яких вважається застрахованою, є страхувальник та інші особи, що правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом, тобто таким, який зазначається у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована.
Страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів спрямоване на захист матеріальних інтересів потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та на компенсацію шкоди, заподіяної їх життю та здоров'ю, а також завданих їм матеріальних та моральних збитків, у тому числі за рахунок Моторно-транспортного бюро, у випадках, передбачених Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Моторно-транспортного бюро України, є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у моторно-транспортного бюро України є умовою здійснення діяльності щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Відповідно до пп.а) п.41.1, ст. 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння: а) транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.
Слід констатувати, що факт вини відповідача ОСОБА_2 , у порушенні ним ПДР, наслідком чого стала ДТП повністю підтверджується постановою суду від 21.04.2021, яка не оскаржена до суду апеляційної інстанції, окрім того при розгляді справи про притягнення останнього до адміністративної відповідальності за ст..124 КУпАП, ним в судовому засіданні вина була визнана повністю.
Як вказано у постанові Верховного Суду від 05.09.2019 року у справі №234/16272/15-ц, з огляду на презумпцію вини заподіювана шкоди (частина друга статті 1166 ЦК України) особа звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду якщо доведе, що шкоди було завдано не з її вини. Таким чином цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. При розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, ця постанова обов'язкова для суду з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Тому, розглядаючи цей позов, суд не вправі обговорювати вину такої особи, а може вирішувати питання лише про розмір відшкодування. У такому разі і призначення відповідної експертизи не вимагається.
Згідно із рішенням Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553 / 99 «Совтрансавто - Холдинг» проти України», а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою 28342 / 95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь - якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Суд вважає доведеним наявність вини відповідача у порушенні правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортного засобу позивача - «Skoda Octavia» транзитний номерний знак НОМЕР_2 , номер кузова НОМЕР_3 .
Разом із тим встановленим є також і те, що автомобіль «Skoda Octavia» номер кузова НОМЕР_3 , д.н.з. НОМЕР_6 , був розмитнений позивачем згідно наявної в матеріалах справи електронної митної декларації форма МД-2 №UA305130/2021/004168, та належить позивачу.
Відповідно до звіту про оцінку вартості матеріального збитку, заподіяної ушкодженням транспортного засобу №01-04/09/21 при проведенні розрахунків за станом на дату оцінки, оцінювач отримав наступне значення оціночної вартості матеріального збитку, спричиненого власнику транспортного засобу SKODA OCTAVIA, реєстраційний номер НОМЕР_5 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , що дорівнює 21423,58 грн. (двадцять одна тисяча чотириста двадцять три гривні 58 коп.).
Разом із тим, на день розгляду даної справи винуватцем ДТП, не зважаючи на вимоги позивача, не відшкодовано завданої майнової шкоди.
В постановах Верховного Суду від 08.08.2019 р. у справі №450/1686/17 та від 15.07.2019 р. у справі №235/499/17 зазначено, що аналіз наведених норм процесуального та матеріального права дає підставу вважати, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.
Позивач звернувся до суду з метою стягнення з відповідача майнової шкоди, внаслідок ДТП.
Варто зазначити, що суд при розгляді справи має виходити зі складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред'явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів. Належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом. Тобто, відповідач - це особа, яка має безпосередній зв'язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред'явленими вимогами. В постанові Верховного Суду від 04.07.2018 р. у справі №752/19715/14-ц зазначено, що позивач визначає відповідача у справі самостійно. Суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов'язується вирішити справу за тим позовом, що пред'явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому. Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд відмовляє у задоволенні позову.
Між тим, МТСБУ в якості співвідповідача до участі у справі позивачем залучена не була.
Відповідно до ст.1166 ЦК України, шкода завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала
Згідно до ч.2 ст.1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку
Відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов'язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.
Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку з порушенням.
У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі №6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення із винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов'язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).
Якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов'язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов'язку згідно зі статтею 1194 ЦК України відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.
Таким чином, у разі звернення потерпілого до страховика винної особи у ДТП, страховик має виплатити потерпілому страхові відшкодування у розмірі ліміту страхових виплат, передбачених договором, у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням фізичного зносу деталей.
У пункті 33.1.4 статті 33 Закону № 1961-IV передбачено, що у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально.
Згідно з підпунктом «а» пункту 41.1статті 41 Закону № 1961 - IV МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння: транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.
Отже, обов'язок із виконання договору обов'язкового страхування цивільно - правової відповідальності покладено на страхову компанію, а у разі заподіяння шкоди: транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону - на МТСБУ.
Згідно п. 35.1 ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.
Згідно з пунктом 36.1 статті 36 Закону № 1961-IV страховик, керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.
Відповідно до пунктів 37.1.1, 37.1.4 статті 37 Закону № 1961-IV підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є:
- навмисні дії особи, відповідальність якої застрахована (страхувальника), водія транспортного засобу або потерпілого, спрямовані на настання страхового випадку;
- неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
При цьому зазначений у пункті 37.1.4 статті 37 Закону № 1961-ІV строк є присічним і поновленню не підлягає.
Такий правовий висновок щодо застосування норм права висловлений Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 03 жовтня 2018 року у справі № 753/5293/16-ц (провадження № 14-310цс18), від 11 грудня 2019 року у справі № 465/4287/15 (провадження № 14-406цс19) та Верховним Судом в постановах від 21 березня 2019 року у справі № 758/16132/16-ц (провадження № 61-30263св18), від 01 липня 2019 року у справі № 513/1275/14-ц (провадження № 61-22420св18) та від 05 лютого 2020 року у справі № 748/1893/18 (провадження № 61-11557св19).
Статтею 1194 ЦК України урегульовано питання відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Отже, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37 цього Закону), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів») (пункт 73 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), пункт 62 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 752/16797/14-ц (провадження № 14-80цс19).
Непред'явлення вимоги до страховика, який має відшкодувати шкоду відповідно до Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», є підставою для відмови у позові до особи, яка завдала шкоди. За загальним правилом, належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована відповідно до Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», є страховик у межах страхової суми, зазначеної у страховому полісі. У разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої шкоди як співвідповідач має залучатися до участі у справі.
З огляду на зазначене, вбачається, що позивач повинен був вимагати кошти за майнову шкоду зі страхової компанії, а у разі недостатності ліміту цивільно-правової відповідальності страховика для страхової виплати, решту завданої і доведеної шкоди відшкодовує особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність (стаття 1194 ЦК України).
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 , вказував що із заявою про відшкодування шкоди до МТС БУ він не звертався. Суду не надано доказів того, що позивач ОСОБА_1 , звертався із заявою про відшкодування шкоди до МТС БУ, та про отримання ним будь-якого відшкодування. Суду не надано доказів наявності у відповідача страхового полісу також.
Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку, обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Відповідний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2019 року в справі №286/1643/18, провадження №61-11107св19.
Покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди.
Саме такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц.
Зазначеним судовим рішенням Велика Палата Верховного Суду відступила від правового висновку Верховного Суду України, відповідно до якого право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним, і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована, визнавши, що наведений правовий висновок не відповідає змісту та сенсу чинного законодавства.
Отже, у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.
За таких обставин, у разі, якщо позивач (особа, якій завдана шкода) не звертався до страховика відповідача (завдавач шкоди) та не отримував його відмову у виплаті страхового відшкодування, а пред'явив відразу вимогу до особи, відповідальної за шкоду, то відсутні передбачені законом підстави для задоволення його позовних вимог.
Зазначене відповідає правовим висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 січня 2019 року, справа №640/12615/15-ц, провадження №61-31141св18; у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2019 року, справа № 369/8675/16-ц, провадження № 61-25447св18; у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 листопада 2019 року, справа №759/9261/15-ц, провадження №61-15093св18.
Отже, зобов'язаною особою внаслідок заподіяних позивачу у результаті дорожньо-транспортної пригоди збитків, є страховик відповідача.
Згідно зі ст.993 ЦК та ст.27 закону «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.
У Постанові Верховного Суду від 4.12.2019 у справі №359/2309/17 зазначено, що системний аналіз п.32.7 ч.1 ст.32 закону №1961-IV, ст.22, абз.3 п.3 ч.1 ст.988, стст.1166, 1187, 1194 ЦК, пп.1.6, 8.6, 8.6.1, 8.6.2 Методики дає можливість дійти висновків, що власник пошкодженого внаслідок ДТП транспортного засобу має право на відшкодування у повному обсязі завданої йому майнової шкоди. При цьому, якщо цивільна відповідальність заподіювача шкоди була застрахована, але розміру страхового відшкодування не вистачає для повного відшкодування завданої майнової шкоди, у тому числі й у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком, то в такому разі майнова шкода у вигляді втрати товарної вартості транспортного засобу повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду, в загальному порядку.
Відомостей про те, що позивач звертався з вимогою про відшкодування спричиненої ДТП матеріальної шкоди до МТСБУ немає, в судовому засіданні позивач підтвердив що не звертався до такого.
Покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961 - IV).
За таких обставин, у разі якщо позивач (особа, якій завдана шкода) не звертався до страховика відповідача (завдавач шкоди) та не отримував його відмову у виплаті страхового відшкодування, а пред'явив відразу вимогу до особи відповідальної за шкоду, то відсутні передбачені законом підстави для задоволення його позовних вимог.
Звернення потерпілого до страховика із заявою про здійснення страхового відшкодування є позасудовою процедурою здійснення страхового відшкодування, яка загалом не виключає право особи безпосередньо звернутися до суду з позовом про стягнення відповідного відшкодування.
З огляду на викладене, враховуючи, що відповідач на момент скоєння ДТП не був застрахований, позивач повинен був вимагати кошти за майнову шкоду (у розмірі визначеному відповідно до законодавства) від МТСБУ. Відтак, враховуючи те, що цивільно-правова відповідальність відповідача на час ДТП не була застрахована, саме МТСБУ повинно відповідати за завдану шкоду в межах ліміту відповідальності, але позовних вимог до них у справі не заявлено.
Позивачем не надано доказів, що у МТСБУ не виникає обов'язок з виплати страхового відшкодування.
Відповідно до положень ст.ст. 12, 13, 81, 82 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків,встановлених цим Кодексу. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Докази надаються сторонами та іншими особами, що беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч.4 ст.77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч.2 ст.78 ЦПК України).
Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності, враховуючи, що позивачем не надано суду доказів, що у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування позивачу, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст. 2, 4, 10-13, 76-82, 89, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280-282, 352, 354 ЦПК України, суд,-
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальних збитків заподіяних в результаті ДТП відмовити.
Відомості щодо учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання позивача: АДРЕСА_1 .
Відповідач - ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання відповідача: АДРЕСА_2
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду, при цьому відповідно до п. п. 15.5 п. 15 Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 року № 2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією кодексу.
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду О.В. Фазикош