308/4094/21
03.11.2021 року місто Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:
головуючого судді - Бедьо В.І.
за участі секретаря судових засідань - Пазяк С.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом адвоката Турецької Євгенії Андріївни в інтересах ОСОБА_1 до ТОВ ДЕВЕЛОП ФІНАНС», ПАТ «КБ «НАДРА» про визнання частково недійсним договору про відступлення права вимоги, -
Позивач звернувся до суду з позовом до ТОВ ДЕВЕЛОП ФІНАНС», ПАТ «КБ «НАДРА» про визнання частково недійсним Договору про відступлення права вимоги № CL3N017514 від 18.05.2020 р. в частині відступлення права вимоги по кредитного договору № 489/07-2004 та договору іпотеки на квартиру загальною площею 64, 4 кв. м. за адресою АДРЕСА_1 , обґрунтовуючи позов наступним.
08.07.2004 року між ПАТ «КВ «Надра» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір № 489/07-2004 із зобов'язанням надати позивачу кредит у розмірі 14 240,00 доларів США. 23.09.2004 року на забезпечення вищевказаного кредиту укладено договір іпотеки на квартиру загальною площею 64,4 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 . 19.07.2012р. Ужгородським міськрайонним судом ухвалено заочне рішення у справі № 2- 4816/11 про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно на користь ПАТ «КБ «Надра» 230 708,69 грн. боргу за договором про надання кредиту № 489/07-2004 від 08.07.2004р. На адресу позивача надійшла від відповідача 1 вимога про усунення порушення виконання зобов'язання за кредитним договором № 489/07-2004 від 08.07.2004 року за вих. № 18- 09/ДФ11 від 18.09.2020р. з вимогою сплати 19 791,33 доларів США, тобто 556 334,28 грн. по курсу НБУ на дату вимоги, а також повідомлено про звернення стягнення на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, а саме квартири за адресою АДРЕСА_1 . Із зазначеної вимоги позивач дізнався, що відповідач 2 за Договором про відступлення права вимоги № GL3N017514 від 18.05.2020р. відступив своє право вимоги за кредитним договором на користь відповідача 1 в межах кредитного портфелю. Позивач вважає, що відповідач 1 ще до укладення з відвідачем 2 вищевказаного договору вже реалізував своє право грошової вимоги до нього шляхом пред'явлення позову, який в подальшому був задоволений Ужгородським міськрайонним судом у справі № 2-4816/11. Зазначеним Рішенням встановлено, що станом на 20.05.2011р. заборгованість по кредиту становить 230 708,69 грн. На виконання даного рішення позивачем добровільно сплачувалися кошти, що підтверджується довідкою відповідача 2 та вказаним у позові розрахунком. Виходячи з вказаної у позові довідки станом на 01.01.2014р. розмір заборгованості позивача по кредиту становить 208 945,44 грн. З цих підстав позивач вважає, що є недійсним відступлення права грошової вимоги щодо стягнення кредитної заборгованості в іншому розмірі, ніж у встановленому рішенням суду. Відповідно дії відповідачів щодо самостійної зміни розміру боргу є безпідставними та незаконними. Позивач вважає, що після ухвалення рішення, яким встановлено розмір заборгованості за кредитним договором, відповідач 2 мав право передати відповідачу 1 виключно ті права, які він мав і лише в межах визначеної судом суми заборгованості, яка зменшена на розмір погашення заборгованості. Крім того, сума 19 791,33 доларів США, тобто 556 334,28 грн., яку вимагає відповідач 1 значно перевищує суму боргу, а саме 208 945,44 грн., що порушує права позивача, адже відповідачами незаконно нараховувалися відсотки. Таким чином позивач звертає увагу на постанову від 04.07.2018 р. у справі № 310/11534/13-ц, в якій Великою Палатою ВС сформульовано висновок про те, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. Після цього норми законодавства за якими нараховуються та стягуються проценти за кредитом (за правомірне користування кредитом), не підлягають застосуванню, оскільки між сторонами немає домовленості про порядок повернення позики та нарахування процентів поза межами строку дії договору. Тобто, факт подання позову прямо спричиняє неможливість подальшого нарахування та стягнення процентів за правомірне користування кредитом. Відповідно до чого, ні відповідач 1, ні відповідач 2 не мали права нараховувати проценти за користування кредитом. Таким чином, настання одного із вищенаведених обставин змінює строк кредитування, що має наслідком припинення права кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти, а саме припинення нарахування відсотків за правомірне користування грошовими коштами за статтями 1048 та 1054 ЦК України. Заміна особи кредитора не може тягнути за собою збільшений обсягу вимог кредитора до боржника у зв'язку зі зміною особи кредитора та ставить позивача після заміни особи кредитора у зобов'язанні, в якому вона є боржником, у становище гірше, аніж те, у якому вона була до заміни, тому оспорюваний договір, на підставі якого було здійснено заміну кредитора у зобов'язанні, порушує законні права та інтереси позивача, як боржника у таких зобов'язаннях. За цих обставин уступка вимоги суперечить положенням ЦПК України, відповідно до яких рішення суду ухвалюється іменем України, є обов'язковим на всій території України. ч. 1 ст. 203 ЦКУ зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам невільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Відповідно до наведеного порушення відповідачами положень ст. 514 ЦКУ, в частині зміни розміру боргу, тобто зміни обсягу і умов, що існували на момент переходу цих прав, призводить до недійсності договору про уступку права вимоги в частині уступки вимоги щодо кредитного договору № 489/07-2004 та договору іпотеки на квартиру загальною площею : 64,4 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 . При цьому до Відповідача 1, згідно вказаного договору, перейшли права первісного кредитора у зобов'язанні в інших обсягах і на умовах, що не існували на момент переходу прав, що не відповідає вимогам статті 514 ЦК України. Отже, зміст договору про відступлення права вимоги не відповідає вимогам ЦК України, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, що передбачає виконання вимоги дійсності правочину, передбаченої частиною 1 статті 203 ЦК України, відповідно до чого зазначений договір уступки вимоги суперечить закону, а відтак є недійсним.
Ухвалою ужгородського міськрайонного суду від 06.04.2021 року відкрито провадження у справі та вирішено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.
06.05.2021 року представником відповідача ТОВ ДЕВЕЛОП ФІНАНС» подано відзив на позов, у якому просить відмови в задоволенні позовних вимог. Свою правову позицію обґрунтовує тим, що нормами цивільного законодавства не передбачено визнання недійсним договору відступлення права вимоги з тих підстав, що позичальник не погоджується з розміром заборгованості. Так відповідач вважає, що сам факт укладення сторонами договору про відступлення права вимоги не вимагає від позивача сплати того розміру заборгованості, що зазначений в оспорюваному договорі. Таким чином сторона відповідача вважає, що позивач не обмежений у справах і може оспорити такий розмір заборгованості, отримавши від нового кредитора вимогу про стягнення заборгованості. Також відповідач вважає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами порушення його суб'єктивних прав та законних інтересів внаслідок укладення оспорюваного договору.
18.05.2021 року представником Фонду гартування вкладів фізичних осіб з питань безпосереднього виведення ПАТ «КБ «НАДРА» з ринку подано відзив на позов, у якому просить повністю відмовити у позові. Свою правову позицію обґрунтовує тим, що відповідно до інформації розміщеної в електронній торговій системи 08.04.2020 року було проведено аукціон з продажу Кредитного портфелю, що складається з прав вимоги за кредитними договорами, до якого входило і право вимоги за кредитним договором від 08.07.2004 року № 489/07-2004, укладеним між ПАТ «КБ «НАДРА» та ОСОБА_1 . Переможцем даного аукціону було визначено ТОВ ДЕВЕЛОП ФІНАНС». Відповідно 18.05.2020 року між ПАТ «КБ «НАДРА» та ТОВ ДЕВЕЛОП ФІНАНС» було укладено Договір про відступлення права вимоги № CL3N017514. Відповідач вказує, що дострокове присудження до виконання судового зобов'язання в натурі не тягне його припинення з дня набрання законної сили судового рішення і не виключає стягнення процентів, пені та збитків, а також інших штрафних санкцій, передбачених угодою до дня фактичного задоволення (повного розрахунку). Відповідач звертає увагу на те, що позивач не надав доказів того, що ним у повному обсязі виконано кредитні зобов'язання. Крім того посилаючись на вимоги ст.. 204 ЦК України відповідач вказує, що позивачем не надано жодних доказів, що свідчать про недійсність спірного договору. Так відповідач вважає, що позивачем не доведено в чому саме після укладення сторонами договору купівлі-продажу прав вимоги порушено його обсяг прав та обов'язків, оскільки він не змінився, адже фактично був змінений лише кредитор в існуючому зобов'язанні.
12.08.2021 року представником Фонду гартування вкладів фізичних осіб з питань безпосереднього виведення ПАТ «КБ «НАДРА» з ринку подано до суду клопотання про закриття провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору. Дане клопотання обґрунтовується тим, що незгода позивача з розміром заборгованості та її складових не є підставою для визнання Договору про відступлення прав вимоги недійсним, обраний позивачем спосіб захисту вважають неналежним, вказують на відсутність порушеного права позивача і тому вважають, що в даному позові відсутній предмет спору.
В судове засідання на визначену судом дату сторони не з'явилися, хоч були належним чином повідомлені про дату та час розгляду справи.
Разом з тим від представника позивача до суду подано заяву про розгляд справи без їх участі.
Представники відповідачів заяв про відкладення до суду не подали.
З огляду на те, що сторонами висловлено свою правову позицію по суті позову, суд вважає за можливе розглянути спір на підставі наданих письмових доказів.
У відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку наявним у справі доказам шляхом їх всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження, судом встановлено наступні обставини.
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ ДЕВЕЛОП ФІНАНС», ПАТ «КБ «НАДРА» про визнання частково недійсним Договору про відступлення права вимоги № CL3N017514 від 18.05.2020 р. в частині відступлення права вимоги по кредитного договору № 489/07-2004 та договору іпотеки на квартиру загальною площею 64, 4 кв. м. за адресою АДРЕСА_1 .
Позивач надавши копію рішення Ужгородського міськрайонного суду від 20.05.2011 р. у справі № 2-4816/11 ( а.с. 22-23) доводить, що таким встановлено заборгованість ОСОБА_1 по кредиту за Кредитним договором № 489/07-2004 від 08.07.2004 року у розмірі 230 708,69 грн.
Також позивач вказує, що на виконання даного рішення позивачем добровільно сплачувалися кошти, що підтверджується довідкою відповідача 2 та вказаним у позові розрахунком, згідно яких станом на 01.01.2014 р. розмір заборгованості позивача по кредиту становить 208 945,44 грн.
З наданої стороною позивача копії Вимоги Вих. 18-09/ДФ 11 від 18.09.2020 року про усунення порушення виконання зобов'язання за кредитним договором № 489/07-2004 від 08.07.2004 року ( а.с. 17) вбачається, що ТОВ ДЕВЕЛОП ФІНАНС» на підставі Договору про відступлення права вимоги № CL3N017514 від 18.05.2020 р. в частині відступлення права вимоги по кредитного договору № 489/07-2004 та договору іпотеки на квартиру загальною площею 64, 4 кв. м. за адресою АДРЕСА_1 . придбало право вимоги за кредитним договором № 489/07-2004, укладеним між ВАТ «КБ НАДРА» та ОСОБА_1 . З цих підстав ТОВ ДЕВЕЛОП ФІНАНС» звернулося до ОСОБА_1 з вимогою про сплату 19 791,33 доларів США, тобто 556 334,28 грн. по курсу НБУ на дату вимоги, а також повідомлено про звернення стягнення на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, а саме квартири за адресою АДРЕСА_1 .
Позивач вказує те, що в даному випадку заміна особи кредитора потягла за собою збільшений обсягу вимог кредитора до боржника у зв'язку зі зміною особи кредитора та ставить позивача після заміни особи кредитора у зобов'язанні, в якому вона є боржником, у становище гірше, аніж те, у якому вона була до заміни, тому оспорюваний договір, на підставі якого було здійснено заміну кредитора у зобов'язанні, порушує законні права та інтереси позивача, як боржника у таких зобов'язаннях.
Позивач вважає, що в даному випадку має місце порушення відповідачами положень ст. 514 ЦКУ в частині зміни розміру боргу, тобто зміни обсягу і умов, що існували на момент переходу цих прав, що на його думку призводить до недійсності договору про уступку права вимоги в частині уступки вимоги щодо кредитного договору № 489/07-2004 та договору іпотеки на квартиру загальною площею : 64,4 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 .
Відповідачі по справі не погоджуються з такою позицією позивача та вказують, що сам факт укладення сторонами договору про відступлення права вимоги не вимагає від позивача сплати того розміру заборгованості, що зазначений в оспорюваному договорі. Таким чином такі вважають, що позивач не обмежений у праві оспорити такий розмір заборгованості, отримавши від нового кредитора вимогу про стягнення заборгованості. Також відповідачі вважають, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами порушення його суб'єктивних прав та законних інтересів внаслідок укладення оспорюваного договору.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
Натомість договір факторингу має на меті фінансування однієї сторони договору іншою стороною шляхом надання їй визначеної суми грошових коштів. Ця послуга згідно з договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу.
Отже, ознаками договору факторингу є: 1) фактор (новий кредитор) надає послуги з фінансування діяльності клієнта (первісний кредитор) шляхом надання в його розпорядження коштів; 2) такі послуги надаються за винагороду у вигляді здійснення клієнтом (первісний кредитор) відповідної плати послуг фактора (новий кредитор); 3) грошові кошти передаються в рахунок грошової вимоги клієнта (первісного кредитора) до третьої особи (боржника).
Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18), договір факторингу є правочином, який характеризується тим, що: а) йому притаманний специфічний суб'єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника;
г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватися у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Правочин, якому не притаманні перелічені ознаки, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги. Порушення вимог до форми, змісту, суб'єктного складу договору факторингу відповідно до статті 203 ЦК України зумовлює його недійсність.
Таким чином, за договором факторингу фактор передає грошові кошти клієнту, за що отримує право вимоги за грошовим зобов'язанням боржника та плату за надані грошові кошти, а клієнт отримує грошові кошти, за що передає право вимоги до боржника та сплачує плату за отримані кошти.
Такий правовий висновок Верховний Суд виклав у постановах: від 14 лютого 2018 року у справі № 756/668/15-ц (провадження № 61-153св18) та від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18).
Вивчивши зміст оспорюваного Договору про відступлення права вимоги № CL3N017514 від 18.05.2020 р. судом встановлено, що такий має ознаки договору факторингу, оскільки за цим договором новий кредитор ТОВ ДЕВЕЛОП ФІНАНС» сплачує ВАТ «КБ НАДРА» грошову кошти у сумі 20 250 006,00 грн., за що отримало право вимоги належного виконання Боржником зобов'язань за Основними договорами щодо сплати Боржниками грошових коштів у сумах, вказаних у Додатку № 1 до цього Договору та визначених на момент набуття Новим Кредитором права вимоги, включаючи право вимагати сплати нарахованих і не сплачених на момент набуття Права вимоги процентів у розмірах, вказаних у Додатку № 1 до цього Договору, право вимагати сплати нарахованих і не сплачених на момент набуття Прав вимоги штрафних санкцій, неустойок (штрафів, пеней).
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) також викладено правові висновки про те, що після направлення кредитодавцем вимоги про дострокове повернення кредитної заборгованості та, відповідно, припинення дії кредитного договору права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості у кредитному зобов'язанні, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором.
У такому разі положення абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України, за яким проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики, не підлягають застосуванню, оскільки між сторонами не існує домовленості про порядок повернення позики поза межами строку дії договору.
Оскільки кредитодавець самостійно, на власний розсуд, скориставшись своїм правом, достроково припинив на майбутнє дію кредитного договору та змінив строк кредитування, то за відсутності належної правової підстави (яка через власні дії кредитодавця є такою, що припинена), відсутні й підстави для нарахування процентів та пені.
Як вже попередньо встановлено судом у цій справі установлено, згідно рішення Ужгородського міськрайонного суду від 20.05.2011 р. у справі № 2-4816/11 ( а.с. 22-23) встановлено заборгованість ОСОБА_1 по кредиту за Кредитним договором № 489/07-2004 від 08.07.2004 року у розмірі 230 708,69 грн.
У оспорюваному Договору про відступлення права вимоги № CL3N017514 від 18.05.2020 р. в частині відступлення права вимоги по кредитного договору № 489/07-2004 встановлено заборгованість за сумою кредиту у розмірі 19 791,33 доларів США, тобто 556 334,28 грн. по курсу НБУ на дату вимоги, а також повідомлено про звернення стягнення на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, а саме квартири за адресою АДРЕСА_1 .
Суд на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов висновку про те, що у ВАТ «КБ НАДРА» на момент укладення оспорюваного договору про відступлення прав вимоги не існувало вимоги до позивача в обсязі, відступленому банком на користь TOB ТОВ ДЕВЕЛОП ФІНАНС», а обсяг прав вимоги, що були відступлені банком на користь останнього, не відповідав вимогам щодо наявності та дійсності обсягу прав, які можуть передаватися первісним кредитором новому кредитору.
Відповідно до положень пункту 4 частини другої статті 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції, чинній на момент початку ліквідації банку) ВАТ «КБ НАДРА» не могло здійснюватися нарахування відсотків та пені на заборгованість позивача.
Разом з тим надавши правову оцінку вказаної позивачем підстави недійсності договору щодо відступлення права вимоги у зв'язку з передачею вимоги за зобов'язанням, із розміром якого сторона не погоджується, або якщо окремі складові такої заборгованості нараховані безпідставно, суд вважає за необхідне звернутися до практики Верховного суду у відповідності до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України.
Так у постанові Верховного суду від 19 лютого 2020 року у справі № 639/4836/17 провадження № 61-21697св19 суд зазначає, що законодавством не встановлено підстав недійсності договору щодо відступлення права вимоги у разі передачі вимоги за зобов'язанням, із розміром якого сторона не погоджується, або якщо окремі складові такої заборгованості нараховані безпідставно. Обставини, пов'язані з фактичним виконанням чи невиконанням, чи частковим виконанням зобов'язань за відповідним договором не визначаються нормами матеріального права як підстава для визнання недійсним правочину щодо відступлення права вимоги за такими договорами (договору цесії). Питання про належне чи неналежне виконання сторонами зобов'язань за договором кредиту, право вимоги за яким передавалося за оспорюваним договором, підлягає дослідженню у межах спору про стягнення заборгованості та не впливає на правомірність та дійсність договору про відступлення права вимоги.
Сам по собі факт укладення договору відступлення права вимоги не створює для позивача безумовного обов'язку сплатити борг саме у такому розмірі, який зазначено у оспорюваному договорі під час його виконання. У разі отримання відповідної вимоги від нового кредитора, позивач не позбавлений права висловлювати свої заперечення проти такої вимоги на підставі наявних у нього доказів за основним зобов'язанням, що виникло на підставі кредитного договору.
Аналогічних за своїм змістом правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 16 жовтня 2018 року у справі № 914/2567/17, у постанові від 19 листопада 2019 року у справі № 924/1014/18, у постанові від 28 січня 2020 року у справі № 924/1208/18.
За правилом статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Тобто за наведеним загальним правилом до нового кредитора переходять усі права, які належали первісному кредиторові у зобов'язанні, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір факторингу є підставою для сингулярного правонаступництва, в силу якого не відбувається припинення попереднього кредитного зобов'язання. У такому разі відбувається зміна суб'єктного складу - на стороні кредитора - у правовідношенні, тобто цивільні правовідносини існують безперервно, не припиняючись, відбувається лише заміна одного з їх учасників. Отже, у подібних випадках не відбувається припинення одних правовідносин і виникнення інших, при цьому правовідносини за змістом і природою продовжують існувати за основними своїми характеристиками.
Таким чином, у разі відступлення права вимоги новий кредитор замінює собою особу у всіх правах, що існували на момент здійснення відступлення і не припинилися внаслідок такої заміни кредитора у зобов'язанні.
Визначаючи, що зобов'язання переходить до нового кредитора в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, необхідно враховувати, що відступлення таких прав є неможливим лише стосовно недійсних вимог (тобто лише в разі недійсності самого правочину, в силу якого виникло кредитне зобов'язання).
Зміст зобов'язання як правовідношення визначається сукупністю певних прав та обов'язків, відповідно, у разі описаного відступлення права вимоги до нового кредитора переходять усі права, які належали первісному кредитору. А отже, у спірних правовідносинах обсяг прав визначається обсягом прав, пов'язаних із обов'язком з повернення суми кредиту і виконанням усіх похідних від цього зобов'язань.
Наведене не стосується конкретного розміру та грошового вираження вимог за усіма складовими такого зобов'язання, оскільки в силу такого відступлення права вимоги відбувається перенесення на нового кредитора усіх прав, що випливають із договору, укладеного первісним кредитором з боржником, окрім тих, що нерозривно не пов'язані з особою первісного кредитора.
Таким чином суд приходить до переконання, що позивачем не наведено обґрунтованих підстав, що в момент вчинення оскаржуваного договору порушено його права та/або інтереси як не сторони цього правочину.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Тобто саме на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Надавши оцінку всім доводам сторони позивача суд приходить до переконання, що оскільки законодавством не встановлено підстав недійсності договору щодо відступлення права вимоги у разі передачі вимоги за зобов'язанням, із розміром якого сторона не погоджується, або якщо окремі складові такої заборгованості нараховані безпідставно, позивачем не наведено законних підстав, що в момент вчинення оскаржуваного договору порушено його права та/або інтереси як не сторони цього правочину, а тому відсутні підстави для визнання частково недійсним Договору про відступлення права вимоги № CL3N017514 від 18.05.2020 р. в частині відступлення права вимоги по кредитного договору № 489/07-2004 та договору іпотеки.
З урахуванням наведеного, зважаючи на вимоги до ефективності захисту порушеного права, принципу неможливості захисту права, що не є порушеним, підставою для відмови у задоволенні позову є недоведеність факту порушення прав позивача в результаті укладення оспорюваного договору.
За таких обставин суд відмовляє у позовних вимогах в повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.
Керуючись ст. ст. 4, 5, 133,137, 174, 175, 177, 263, 264, 265, 352, 353, 360 ЦПК України, ст.15, 203, 512, 514, 625, 1048, 1050 ЦК України, суд, -
В задоволенні позову адвоката Турецької Євгенії Андріївни в інтересах ОСОБА_1 до ТОВ ДЕВЕЛОП ФІНАНС», ПАТ «КБ «НАДРА» про визнання частково недійсним договору про відступлення права вимоги- відмовити.
Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 .
Відповідач: ТОВ ДЕВЕЛОП ФІНАНС», ЄДРПОУ41937164, адреса: 01001, м. Київ, провул. Рильський, 4
Відповідач: ПАТ «КБ «НАДРА», ЄДРПОУ 20025456, адреса: 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 15.
Рішення може бути оскаржено до Закарпатського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 15.11.2021 року
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду: В.І.Бедьо