Справа № 485/1334/21
Провадження №2/485/440/21
Рішення
іменем України
22 листопада 2021 року м.Снігурівка
Снігурівський районний суд Миколаївської області у складі:
головуючого - судді Соловйова О.В.,
секретар судового засідання Забаровська С.А.,
за участю позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача - адвоката Трофименка А.О.,
відповідача ОСОБА_2 ,
представника відповідача - адвоката Козирєвої А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засідання в залі суду м.Снігурівка в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Трофименко Андрій Олександрович, до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням,
встановив:
06 жовтня 2021 року ОСОБА_1 через свого представника адвоката Трофименка А.О. звернувся до суду з вказаним позовом.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що він є власником житлового будинку АДРЕСА_1 . У вказаному житлі зареєстрована відповідачка ОСОБА_2 , яка є його колишньою дружиною. Посилаючись на те, що відповідачка в спірному житловому будинку не проживає більше року без поважних причин, витрат по його утриманню та сплаті комунальних послуг не здійснює, просить визнати її такою, що втратила право користування вказаним житлом.
09 листопада 2021 року від відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить в задоволенні позову відмовити в повному обсязі, посилаючись на те, що оскільки спірний будинок було придбано в період шлюбу за спільні кошти, вона є його співвласником та має право користуватися ним. Однак не має можливості користуватися будинком так як позив чинить перешкоди в цьому, забрав ключі, придбав алабая (а.с. 31).
У судовому засіданні позивач та представник позивача позов підтримали та просили його задовольнити.
Відповідач та представник відповідача позов не визнали посилаючись на те, що спірний будинок придбано в шлюбі, відповідач є співвласником будинку, однак через перешкоди з боку позивача не має можливості користуватися будинком.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, суд дійшов до таких висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище ОСОБА_3 ) перебували у зареєстрованому шлюбі з 14 листопада 1987 року. Рішенням Снігурівського районного суду Миколаївської області від 09 вересня 2020 року шлюб між сторонами розірвано. Після розірвання шлюбу прізвище дружини " ОСОБА_4 " не змінено (а.с.10-11).
В період шлюбу, 06 грудня 2013 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 був укладений договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Снігурівського районного нотаріального округу Лєбєдєвою І.М., зареєстрований у реєстрі за №384, за яким ОСОБА_1 придбав житловий будинок АДРЕСА_1 (а.с.5-6), право власності на який підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 06 грудня 2013 року за №14132100, виданим державним реєстратором: приватний нотаріус Лєбєдєва І.М., Снігурівський районний нотаріальний округ (а.с.7).
У вказаному житловому будинку зареєстрована відповідачка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить витяг № 398 виданий Василівським старостинським округом Снігурівської міської ради Миколаївської області від 15 вересня 2021 року №232 (а.с.8).
Згідно акту обстеження від 04 березня 2021 року, складеного старостою Василівського старостинського округу Гентош І.І., з 10 травня 2020 року ОСОБА_2 за адресою реєстрації: АДРЕСА_1 не проживає (а.с.9).
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.
Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.
Позивач в судовому засіданні не заперечував, що вказаний будинок є об"єктом права спільної сумісної власності.
Частиною 1 статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Сторони не заперечували, що питання визнання будинку особистою приватною власністю одного із подружжя, поділу будинку, визнання права власності на частину будинку ними не порушувалося, отже, на час розгляду даної справи, будинок є спільним сумісним майном набутим подружжям у шлюбі, а отже, відповідач ОСОБА_6 є співвласником даного будинку.
Частиною першою та другою статті 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд, а також має право вчиняти зі своїм майном будь-які дії, що не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватись моральних засад суспільства.
Згідно зі статтею 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
Статтею 346 ЦК України визначено підстави припинення права власності, а саме: відчуження власником свого майна; відмови власника від права власності; припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; знищення майна; викупу пам'яток культурної спадщини; примусового відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника; реквізиції; конфіскації; припинення юридичної особи чи смерті власника; визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.
Таким чином, враховуючи, що будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , був придбаний позивачем та відповідачем під час шлюбу, отже у відповідності до ч. 1 ст. 60 СК України був набутий подружжям у спільну сумісну власність, ч. 2 ст. 405 ЦК України, на яку посилається позивач, не передбачає можливості позбавлення права користування будинком особи, яка є її співвласником. З огляду на досліджені судом докази, в матеріалах справи відсутні відомості, які б свідчили про припинення права власності відповідача на вказаний будинок, а отже відсутні підстави для задоволення позову.
За таких обставин, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 4, 13, 81, 263-265, 141, 268 ЦПК України, суд
ухвалив:
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду, який відраховується з дати складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення - 23 листопада 2021.
Суддя О. В. Соловйов