Справа № 320/237/21 Головуючий у І інстанції - Дудін С.О.
Суддя-доповідач - Губська Л.В.
17 листопада 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Губської Л.В.,
суддів: Епель О.В., Карпушової О.В.,
за участю секретаря Кондраток А.В.,
представника позивача Дубовика В.В.,
представника відповідача Баладжаєва Орхан Фаіг Огли,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 липня 2021 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інбуд проект» до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Інбуд проект» звернулось до суду з даним позовом, в якому просило визнати неправомірними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 05.10.2020 за формою «Р» №0000480715, яким позивачу нараховано грошове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 58 881, 00 грн, у тому числі податкове зобов'язання у сумі 47 105, 00 грн та штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1 776, 00 грн, та формою «В4» №0000470715, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на суму 128 668, 00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні податкові повідомлення-рішення контролюючого органу прийняті за результатом проведеної перевірки, в ході якої був зроблений висновок про нереальний характер господарських операцій позивача з його контрагентом - ТОВ «Держінвестбуд», внаслідок чого ним завищено від'ємне значення, що підлягає бюджетному відшкодуванню на розрахунковий рахунок за червень 2020 року на суму ПДВ 175 773, 00 грн. Позивач не погоджується з висновками податкового органу, посилаючись на те, що до перевірки були надані всі необхідні первинні документи, які підтверджують реальність господарської операції з виконання вказаним контрагентом підрядних робіт з капітального ремонту та реконструкції, а чинне законодавство не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентами, а тому спірні податкові повідомлення-рішення є такими, що не ґрунтуються на Законі.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 15 липня 2021 року адміністративний позов задоволено в повному обсязі. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що з урахуванням руху активів позивача, установлена спеціальна податкова правосуб'єктність учасників господарської операції, господарська мета при вчиненні позивачем правочинів з ТОВ «Держінвестбуд», а їх реальність безпосередньо підтверджується наявними в матеріалах справи документами.
Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. Свої доводи обґрунтовує тим, що нереальність господарських операцій між ТОВ «Інбуд проект» та його контрагентом свідчать такі фактори: відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності, у зв'язку з відсутністю управлінського та технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; здійснення операцій з надання податкової вигоди третім особам з метою штучного формування податкового кредиту, та які не мають реального характеру; відсутність необхідної кількості трудових ресурсів та залучення фізичних осіб для реального здійснення операцій, що свідчить із звітності по ЄСВ, звіту І-ДФ; відсутність придбання (отримання) наданих послуг на адресу ТОВ «Інбуд проект» у інших контрагентів відповідно до ЄРПН; не встановлення ТОВ «Держінвестбуд» та його посадових осіб за місцезнаходженням; відсутність фізичної та технологічної можливості здійснення досліджувальної операції ТОВ «Держінвестбуд» одночасно із задекларованими обсягами надання послуг (виконання робіт) обмеженими трудовими ресурсами у великих обсягах в різних областях.
В судовому засіданні представник відповідача вимоги апеляційної скарги підтримав, наполягав на їх задоволенні, в той час, як представник позивача проти цього заперечував, просив рішення суду залишити без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Так, судом першої інстанції установлено і підтверджується матеріалами справи, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Інбуд проект» 28.02.2017 зареєстровано в якості юридичної особи, про що свідчить виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
У період з 20.08.2020 по 27.08.2020 посадовими особами Головного управління ДПС у Київській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні від'ємного значення з податку на додану вартість у червні 2020 року, за результатами якої складено акт від 03.09.2020 №398/10-36-05-10/41178709.
В акті перевірки контролюючий орган дійшов висновку про наступні порушення:
- п.п. 198.1, 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від'ємне значення з ПДВ, що зараховується до складу податкового кредиту у наступному звітному (податковому) періоду (рядок 21 декларації) за червень 2020 року на суму 175 773, 00 грн;
- п.п. 198.1, 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено позитивне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду (рядок 9, рядок 17 декларації) (позитивне значення), яке сплачується до державного бюджету за червень 2020 на суму 47 105, 00 грн.
На підставі висновків акта перевірки Головним управлінням ДПС у Київській області 05.10.2020 були прийняті наступні податкові повідомлення - рішення:
- №0000470715, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на уму 128 668, 00 грн;
- №0000480715, яким позивачу нараховано грошове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 58 881, 00 грн, у тому числі податкове зобов'язання у сумі 47 105, 00 грн та штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1 776, 00 грн.
Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів суду, що діяв правомірно, з чим погоджується і колегія суддів з огляду на наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, правовідносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема: визначають вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України).
За пп. 14.1.27 п. 14.1 статті 14 ПК України, витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України передбачено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням п.п. 138.2, 138.11 цієї статті, п.п. 140.2-140.5 ст. 140, ст.ст. 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
Згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Підпунктом «а» пункту 198.1, пункту 198.2, пункту 198.3 статті 198 ПК України закріплено право на віднесення сум податку до податкового кредиту у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно п. 198.6 ст. 198 ПК України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Відповідно до вимог п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Пунктом 200.2 ст. 200 ПК України визначено, що при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.
Для перерахування податку до бюджету центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, надсилає центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, реєстр платників, в якому зазначаються назва платника, податковий номер та індивідуальний податковий номер платника, звітний період та сума податку, що підлягає перерахуванню до бюджету. На підставі такого реєстру центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, не пізніше останнього дня строку, встановленого цим Кодексом для самостійної сплати податкових зобов'язань, перераховує суми податку до бюджету.
У силу вимог п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.
Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України - податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.
Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Відповідно до ст. 1 вказаного Закону - первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно зі ст. 9 вказаного Закону - підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (податкові накладні), оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».
При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документа не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.
Таким чином, оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, які пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника податку, а також відповідають змісту й обсягу, відображеному в укладених платником податку договорах та складених на їх підставі первинних документах, тому у разі якщо певна господарська операція не здійснювалась, визначення податкового кредиту було б безпідставним і сума ПДВ не підлягала би відшкодуванню з бюджету, незважаючи на наявність у платника податку (позивача у справі) податкової накладної, а також доказів сплати постачальнику сум ПДВ у складі вартості товару.
Як вказує податковий орган в акті перевірки, про нереальність вчинення господарських операцій між ТОВ «Інбуд проект» та ТОВ «Держінвестбуд» свідчать такі фактори:
- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності, у зв'язку з відсутністю управлінського та технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;
- здійснення операцій з надання податкової вигоди третім особам з метою штучного формування податкового кредиту, та які не мають реального характеру;
- відсутність необхідної кількості трудових ресурсів та залучення фізичних осіб для реального здійснення операцій, що свідчить із звітності по ЄСВ, звіту І-ДФ;
- відсутність придбання (отримання) наданих послуг на адресу ТОВ «Інбуд проект» у інших контрагентів відповідно до ЄРПН;
- невстановлення ТОВ «Держінвестбуд» та його посадових осіб за місцезнаходженням;
- відсутність фізичної та технологічної можливості здійснення досліджувальної операції ТОВ «Держінвестбуд» одночасно із задекларованими обсягами надання послуг (виконання робіт) обмеженими трудовими ресурсами у великих обсягах в різних областях.
Так, з матеріалів справи вбачається, що Товариством «Інбуд проект» з метою виконання своїх господарських зобов'язань за рядом договорів перед Управлінням капітального будівництва Білоцерківської міської ради та Департаментом житлово-комунального господарства та енергоефективності Київської обласної державної адміністрації з капітального будівництва та реконструкції відповідних об'єктів було залучено до виконання відповідних підрядних робіт ТОВ «Держінветбуд» на підставі договорів підряду №15-05 від 15.05.2020, №15-05 від 15.05.2020, №30-04 від 30.04.2020, №16-1 від 16.06.2020, №06-05 від 06.05.2020 та №2-6 від 04.05.2020, що свідчить про факт використання позивачем у власній господарській діяльності отриманих від вказаного суб'єкта господарювання наданих робіт та послуг.
На підтвердження виконання договорів підряду позивачем надано платіжні доручення, розрахунки, акти виконаних робіт,
У зв'язку з цим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач правомірно включив до складу податкового кредиту за червень 2020 року суму ПДВ у розмірі 175 773, 00 грн.
Колегія суддів звертає увагу, що чинне податкове законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, наявності чи відсутності у останніх основних фондів, трудових ресурсів тощо. Відсутність у контрагента добросовісного платника податку матеріальних та трудових ресурсів, не виключає можливості реального виконання таким платником господарської операції, та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем.
Будь-яка податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах стосовно контрагентів суб'єкта господарювання по ланцюгах постачання, а також податкова інформація, надана іншими контролюючими органами, в тому числі й складена з причин неможливості проведення документальних перевірок, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом у розумінні процесуального закону.
Зазначені висновки відповідають правовій позиції викладеній у постанові Верховного Суду від 23.07.2020 у справі № 826/6806/17, а відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Щодо відсутності достатньої кількості трудових ресурсів та основних засобів, що, на думку апелянта, свідчить про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності, колегія суддів приймає до уваги постанову Верховного Суду від 07.08.2018 у справі № 808/760/16, де зазначено, що відсутність у контрагента достатньої кількості трудових ресурсів для здійснення будь-якого виду діяльності не є підставою для визнання господарської операції нереальною. Залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу).
Цю ж думку Верховний Суд висловлював у рішеннях від 22.10.2019 по справі № 822/5413/15, від 15.04.2020 по справі № 826/13929/17 та від 16.04.2020 по справі № 520/7467/19 і вказав, що нереальність господарських операцій не може підтверджуватися відсутністю працівників у контрагента.
Окрім того, в постановах від 22.10.2019 №822/5413/15, від 19.11.2019 №826/16304/17, від 12.12.2019 №826/10751/18, від 18.09.2019 року №826/5910/17 Верховний Суд зазначив, що відсутність працівників і залучення персоналу на умовах аутстафінгу є законодавчою можливістю для суб'єкта господарювання.
Отже, ці та інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і не підлягає скасуванню.
Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
При цьому, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 липня 2021 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.
Постанова в повному обсязі складена і підписана 22.11.2021 року.
Головуючий-суддя: Л.В. Губська
Судді: О.В. Епель
О.В. Карпушова