Справа № 620/2040/21
22 листопада 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Бужак Н. П.
Суддів: Костюк Л.О., Кобаля М.І.
За участю секретаря: Шевченко Е.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 липня 2021 року, суддя Непочатих В.О., у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу,-
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Чернігівській області, в якому просив:
- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13.05.2019 № Ф-1358-17 У на суму 32933,30 грн, винесену Чернігівським управлінням Головного управління ДФС у Чернігівській області;
- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14.02.2020 № Ф-1358-17 У на суму 8262,54 грн, винесену Головним управлінням ДПС у Чернігівській області.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачем самостійно нарахована та задекларована сума єдиного внеску була своєчасно та в повному обсязі сплачена ним до бюджету, а тому як станом на 13.05.2019, так і станом на 14.02.2020 у нього відсутня заборгованість з ЄСВ в сумі 32933,38 грн та в сумі 8262,54 грн, які відображені в оскаржуваних вимогах про сплату боргу. Також зазначає, що у 2018-2020 роках відповідачем не проводилися будь-які перевірки у відношенні позивача, які б могли бути підставою для винесення вимоги про сплату боргу (недоїмки), а тому вважає оскаржувані ним вимоги протиправними та такими, що підлягають скасуванню.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 липня 2021 року адміністративний позов задоволено повністю.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Головне управління ДПС у Чернігівській області звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 липня 2021 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу та призначено справу до апеляційного розгляду на 22 листопада 2021 року о 10 годині 30 хвилин.
01 листопада 2021 року від представника фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - адвоката Шамко Олександра Борисовича надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням системи "EasyCon".
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2021 року заяву представника фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - адвоката Шамко Олександра Борисовича про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі за апеляційною задоволено, а судове засідання за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 липня 2021 року у справі №620/2040/21 призначене на 22 листопада 2021 року о 10 годині 30 хвилин вирішено провести в режимі відеоконференції з використанням для проведення судового засідання системи "EasyCon".
Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши осіб, що з'явились в судове засідання, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем та перебуває на обліку в Головному управлінні ДПС у Чернігівській області, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 11.10.2017 (а.с. 6).
З 01.11.2017 позивач зареєстрований платником єдиного податку 2 групи, що підтверджується витягом з реєстру платників єдиного податку від 11.10.2017 № 1725223403624 (а.с. 7).
Позивачем було подано звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2018 рік (форма № Д5) від 10.02.2019 (а.с. 10)
Згідно поданого звіту річна сума отриманого доходу складає 44676,00 грн, а щомісячна складає 3723,00 грн. Сума єдиного внеску була нарахована позивачем в розмірі 22% від мінімальної заробітної плати, встановленої на 2018 рік, та склала 819,06 грн за один календарний місяць.
Як вбачається з виписки по рахунку, самостійно визначена сума єдиного внеску була сплачена до бюджету, а саме: за січень 2018 року в розмірі 819,06 грн - 18.01.2018; за лютий 2018 року в розмірі 819,06 грн - 19.02.2018; за березень 2018 року в розмірі 819,06 грн - 19.02.2018; за квітень 2018 року в розмірі 819,06 грн.- 19.02.2018; за травень 2018 року в розмірі 819,06 грн - 15.05.2018; за червень 2018 року в розмірі 819,06 грн - 19.07.2018; за липень 2018 року в розмір 819,06 грн - 19.07.2018; за серпень 2018 року в розмірі 819,06 грн - 03.08.2018; за вересень 2018 року в розмірі 819,06 грн - 06.09.2018; за жовтень 2018 року в розмірі 819,06 грн - 05.10.2018; за листопад 2018 року в розмір 819,06 грн - 06.11.2018; за грудень 2018 року в розмірі 819,06 грн - 05.12.2018 (а.с. 11-15).
Крім того, відповідно до Звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2019 (форма № Д5) від 10.02.2020, річна сума отриманого доходу складає 50076,00 грн, а щомісячна - 4173,00 грн. Сума єдиного внеску була нарахована позивачем в розмірі 22% від мінімальної заробітної плати, встановленої на 2019 рік, і склала - 918,06 грн за один календарний місяць (а.с. 16).
Самостійно визначена сума єдиного внеску також була сплачена до бюджету, що підтверджується виписками з поточного рахунку та платіжними дорученнями, а саме: за січень 2019 року в розмірі 918,06 грн - 18.01.2019; за лютий 2019 року в розмірі 918,06 грн - 08.02.2019; за березень 2019 року в розмірі 918,06 грн - 04.03.2019; за квітень 2019 року в розмірі 918,06 грн - 03.04.2019; за травень 2019 року в розмірі 918,06 грн - 27.05.2019; за червень 2019 року в розмірі 918,06 грн - 10.06.2019; за липень 2019 року в розмірі 918,06 грн - 05.07.2019; за серпень 2019 року в розмірі 918,06 грн - 05.08.2019; за вересень 2019 року в розмірі 918,06 грн - 19.09.2019; за жовтень 2019 року в розмірі 918,06 грн - 18.10.2019; за листопада 2019 року в розмірі 918,06 грн - 19.11.2019; за грудень 2019 року в розмірі 918,06 грн - 17.12.2019 (а.с. 17-22).
13.05.2019 Чернігівським управлінням Головного управління ДФС у Чернігівській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-1358-17 У суму 32933,30 грн (а.с. 8).
14.02.2020 Головним управлінням ДПС у Чернігівській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-1358-17 У на суму 8262,54 грн (а.с. 9).
Вважаючи вказані вимоги про сплату боргу (недоїмки) протиправними та такими, що прийняті всупереч нормам податкового законодавства, а тому підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку врегульовані Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 2464-VI).
Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI встановлено, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з частиною четвертою статті 8 Закону № 2464-VI порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Відповідно до підпункту 14.1.1-1. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України адміністрування податків, зборів, митних платежів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та інших платежів відповідно до законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи - це сукупність рішень та процедур контролюючих органів і дій їх посадових осіб, що визначають інституційну структуру податкових та митних відносин, організовують ідентифікацію, облік платників податків і платників єдиного внеску та об'єктів оподаткування, забезпечують сервісне обслуговування платників податків, організацію та контроль за сплатою податків, зборів, платежів відповідно до порядку, встановленого законом.
Абзацами четвертим та сьомим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI передбачено, що платниками єдиного внеску є: фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту); підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, військові частини та органи, які виплачують грошове забезпечення, допомогу по тимчасовій непрацездатності, допомогу у зв'язку з вагітністю та пологами, допомогу, надбавку або компенсацію відповідно до законодавства для таких осіб.
За приписами пунктів 1, 6 частини другої статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування. У разі надсилання звітності поштою вона вважається поданою в день отримання відділенням поштового зв'язку від платника єдиного внеску поштового відправлення із звітністю.
Згідно вимог статті 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок (частина третя статті 9 Закону № 2464-VI).
Положеннями пункту 6 частини першої статті 1, частини третьої статті 25 Закону № 2464-VI передбачено, що сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені та штрафів.
Відповідно до пункту 2 частини одинадцятої статті 25 Закону № 2464 за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.
Одночасно на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу. Нарахування пені, передбаченої Законом № 2464, починається з першого календарного дня, що настає за днем закінчення строку внесення відповідного платежу, до дня його фактичної сплати (перерахування) включно (частини десята, тринадцята статті 25 Закону № 2464).
Процедура, форма, строки подання звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування регулюються Порядком формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженим наказом Міністерства фінансів України 14.04.2015 № 435 (далі - Порядок № 435).
За приписами пункту 2 розділу ІІІ Порядку № 435 фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, формують та подають до органів доходів і зборів Звіт самі за себе один раз на рік до 10 лютого року, що настає за звітним періодом. Звітним періодом є календарний рік. Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску подається за формою № Д5 згідно з додатком 5 до цього Порядку із зазначенням типу форми "початкова".
Як убачається із матеріалів справи, позивачем подано звіт, визначений Порядком № 435, за 2018 рік, в якому визначено зобов'язання зі сплати єдиного внеску в розмірі 22% від мінімальної заробітної плати встановленої на 2018 рік, і склала 819,06 грн за один календарний місяць. Інформація з поданої позивачем звітності за 2018 рік на паперових носіях, була введена (перенесена) до бази даних "Податковий блок" відповідачем вручну.
Разом з тим, право позивача на подачу звітності на паперових носіях прямо передбачене пунктом 1 розділу II "Загальні правила формування та подання Звіту" Порядку № 435.
Так, наказом Державної податкової служби України від 24.12.2012 № 1197 "Про введення в експлуатацію інформаційної системи "Податковий блок" з 01.01.2013 введено в експлуатацію ІС "Податковий блок" в органах державної податкової служби усіх рівнів.
У відповідності до підпункту 2.1. пункту 2 вказаного наказу на керівників структурних підрозділів ДПС України, Інформаційно-довідкового департаменту ДПС, Департаменту розвитку та модернізації ДПС, голів ДПС в АР Крим, областях, мм. Києві та Севастополі покладено забезпечення своєчасного внесення, актуалізації та обробки даних в ІС "Податковий блок".
Таким чином, дії контролюючого органу щодо внесення до електронної бази даних інформації, незалежно від джерела її отримання, є службовою діяльністю працівників податкового органу на виконання своїх професійних обов'язків в порядку передбаченому чинним законодавством України. Способом здійснення таких дій є, зокрема, інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів. Інформація, зібрана відповідно до норм Податкового кодексу України, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах контролюючих органів або безпосередньо посадовими (службовими) особами контролюючих органів.
Отже, як вірно зазначено судом першої інстанції, позивач не може нести відповідальність за неправильність відображення відповідачем інформації в базі даних "Податковий блок".
Водночас, дії відповідача щодо внесення до ІС "Податковий блок" інформації не породжують правових наслідків для позивача, оскільки розміщена в цій системі інформація є службовою та використовується контролюючими органами для обробки зібраної інформації в автоматичному режимі з метою здійснення відповідних прав та обов'язків.
Разом з тим, чинним законодавством передбачено, що відповідальність за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату єдиного внеску настає лише якщо платник податків не сплатить або несвоєчасно сплатить передбачені Законом № 2464-VI суми єдиного внеску.
Матеріалами справи підтверджено, що самостійно нарахована та задекларована позивачем сума єдиного внеску була своєчасно та в повному обсязі сплачена до бюджету та станом на 13.05.2019 і на 14.02.2020 у останнього відсутня заборгованість з єдиного соціального внеску в сумі 32933,38 грн та в сумі 8262,54 грн.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) від 13.05.2019 № Ф-1358-17 У та від 14.02.2020 № Ф-1358-17 У.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що позивач самостійно визначив суму єдиного внеску в розмірі 46 434,34 грн, то колегія суддів не може прийняти їх до уваги, оскільки такі доводи не підтверджуються зібраними у справі доказами.
До позовної заяви позивач додав звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2018 рік.
На даному звіті має місце відтиск штампу податкового органу про його отримання 11.02.2019.
Окрім того, даний звіт підписаний позивачем власноручно. Також має місце підпис позивача на таблиці нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, додаток №5.
Як вже зазначено колегією суддів, позивач надав до суду документи про сплачу єдиного внеску за 2018 рік у повному обсязі відповідно до поданої декларації.
Відзив на позов та додані до нього документи поступили до суду першої інстанції 13.04.2021року, тоді як рішення судом було ухвалено 22 березня 2021 року. Отже, подані відповідачем документи не були предметом розгляду суду першої інстанції.
Із пояснень, наданих представником позивача в ході апеляційного розгляду справи убачається, що подані відповідачем Звіт про суми нарахованого доходу застахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2018 рік, таблиця 1 Нарахування єдиного внеску (а.с.63-64) не подавались позивачем, у цих документах відсутній підпис позивача та зазначені в цих документах суми доходу позивач не декларував і не отримував.
Відповідно до відзиву по справі (а.с.56), як зазначив відповідач, згідно даних інтегрованої картки станом на 13.05.2019 заборгованість з єдиного внеску становила 35 687,56 грн.
Проте, інгегрована картка є сформований працівником податкового органу документ для службового використання і не є тим документом, який свідчить про те, які суми самостійно задекларував платник податків та зборів у декларації.
В той же час, позивач надав до суду поданий ним звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску та таблицю нарахування внесків, на яких міститься відмітка податкового органу про її отримання та підпис самого платника.
У який спосіб було сформовано звіт та таблицю, що подана податковим органом не відомо і будь-яких доводів про це відповідач до суду не надав.
Прийнятим Верховною Радою України Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» з 01.01.2018 р. установлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі - 3 723 грн. Тож мінімальний страховий внесок у 2018 році становить 819,06 грн.
Саме зазначені суми Єдиного внеску задекларував позивач та здійснив їх сплату.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, так як суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 липня 2021 року.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не має.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 195, 241, 242, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Чернігівській області залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 липня 2021 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.
Суддя-доповідач: Бужак Н.П.
Судді: Костюк Л.О.
Кобаль М.І.
Повний текст виготовлено: 22 листопада 2021 року.