18 листопада 2021 року м.Київ №320/5128/21
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Управління соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області, у якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області, яка призвела до ненарахування та невиплати ОСОБА_1 із 17 липня 2018 року щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";
- зобов'язати Управління соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області здійснити ОСОБА_1 з 17 липня 2018 року нарахування та виплату щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та постановою Кабінету Міністрів України №106 від 23 липня 1991 року у розмірі, що дорівнює 40% від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправним нездійсненням відповідачем нарахування та виплати позивачеві з 17.07.2018 щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства внаслідок проживання та території радіоактивного забруднення, враховуючи, що рішенням Конституційного Суду України від 17.08.2018 №6-р/2018 відновлено дію статті 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII (далі - Закон № 796-ХІІ), якою закріплено право на отримання такої допомоги.
Ухвалою суду від 02.08.2021 адміністративний позов ОСОБА_1 у частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання здійснити нарахування та виплату щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої ст. 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та постановою Кабінету Міністрів України №106 від 23 липня 1991 року, за період з 17.07.2018 по 27.10.2020, повернуто позивачеві на підставі ч.2 ст. 123 КАС України.
Щодо решти позовних вимог, ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.08.2021 відкрито провадження у справі, та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Отже, у рамках цієї справи розглядаються виключно позовні вимоги щодо нарахування та виплати щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства за період з 28 жовтня 2020 року по теперішній час.
Відповідач не скористався наданим йому правом подачі відзиву на позовну заяву, копію ухвали про відкриття провадження у справі, копію позовної заяви з додатками до неї, отримав 10.08.2021, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення з трек-номером 0113300862810.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 є громадянином України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Іванківським РВ ГУ МВС України в Київській області 04.06.2010 (а.с. 6).
Згідно з довідкою виконавчого комітету Іванківської селищної ради Вишгородського району Київської області від 18.03.2021 № 557, позивач з 01.01.1986 по 23.10.2001 та з 20.04.2002 по даний час зареєстрований та проживає у с.Луговики Поліського району Київської області (а.с. 13).
Аналогічні відомості наявні у паспорті позивача (а.с. 6).
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 № 106 «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» с. Луговики Поліського району Київської області віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, а також до переліку населених пунктів, жителям яких з 1 квітня 1991 року виплачується щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва і особистого підсобного господарства (додаток №2 до вказаної постанови).
Позивач є громадянином, який постійно працював чи працює, або проживає чи проживав у зонах безумовного (обов'язково) та гарантованого добровільного відселення у 1986-1993 роках (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 20.08.1993 (а.с. 8).
Також, з довідки МСЕК серії КИО-1 №178100 від 14.08.2002 вбачається, що позивачеві встановлено другу групу інвалідності з 01.08.2002 (а.с. 10).
У березні 2021 року позивач звернувся до відповідача з заявою про здійснення нарахування та виплати щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства у розмірі 40% від мінімальної заробітної плати, починаючи з 17.07.2018 (а.с. 11).
Проте, відповідач, листом від 02.04.2021 №45 повідомив про те, що у Державному бюджеті України на 2018-2021 роки не передбачено видатків за відновленою, рішенням Конституційного Суду України від 17.08.2018 № 6-р/2018, статтею 37 Закону 796-ХІІ, тому тільки після внесення змін до Державного бюджету України, паспорту бюджетної програми та кошторису видатків за бюджетною програмою КПКВК 2501200 «Соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» нарахування та виплату компенсацій, передбачених статтею 37 Закону 796-ХІІ, буде відновлено (а.с. 12).
Не погоджуючись з такою позицією відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, соціального захисту потерпілого населення визначено в Законі № 796-XII.
Відповідно до положень статті 37 цього Закону № 796-ХІІ (у редакції, чинній з 09.07.2007) громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в таких розмірах:
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - 30 процентів від мінімальної заробітної плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - 40 процентів від мінімальної заробітної плати;
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - 50 процентів від мінімальної заробітної плати.
Перелік населених пунктів, жителям яких виплачується щомісячна грошова допомога, затверджується Кабінетом Міністрів України.
Ця допомога виплачується щомісячно за місцем роботи, пенсіонерам - органами, які виплачують пенсію, непрацюючим громадянам - місцевими державними адміністраціями або виконавчими органами рад за місцем проживання. Виплата за два і більше місяців забороняється.
Підпунктом 8 пункту 28 розділу ІІ Закону України від 28.12.2007 № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 107-VI), який вступив в силу 01.01.2008, текст статті 37 Закону № 796-XII викладено в новій редакції.
Так, громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Перелік населених пунктів, жителям яких виплачується щомісячна грошова допомога, затверджується Кабінетом Міністрів України.
Ця допомога виплачується щомісячно органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації. Виплата за два і більше місяців забороняється.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 положення пункту 28 розділу ІІ Закону № 107-VI визнані неконституційними.
У 2012-2014 роках на підставі законів України про Державний бюджет України на відповідні роки норми і положення статті 37 Закону № 796-XII застосовувалися у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
01 січня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 (далі - Закон № 76-VIII) підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого виключено, зокрема, статтю 37 Закону № 796-XII.
Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VIII визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
Отже, вказаним Рішенням Конституційного Суду України відновлено дію статті 37 Закону № 796-XII, яка із 17 липня 2018 року є чинною.
Відповідно до статті 63 Закону № 796-XII фінансування витрат, пов'язаних із його реалізацією, здійснюється за рахунок державного бюджету.
Правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства визначаються БК України.
Згідно з підпунктом 5 пункту 63 розділу І Закону України від 28 грудня 2014 року № 79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України доповнено пунктом 26, відповідно до якого норми і положення, зокрема, статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону № 796-XII застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Вказані доповнення Конституційним Судом України в установленому порядку неконституційними не визнавалися.
Водночас, Кабінет Міністрів України не визначив порядку та розміру виплати грошової допомоги, передбаченої статтею 37 Закону № 796-XII, а тому за відсутності постанови Кабінету Міністрів України про порядок та розмір виплати грошової допомоги, передбаченої статтею 37 Закону № 796-XII, до спірних правовідносин застосуванню підлягають безпосередньо норми статті 37 Закону № 796-XII (у редакції, чинній з 09 липня 2007 року).
У відповідності до частин першої та другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
З огляду на висновки Європейського суду з прав людини під терміном «закон» слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам «доступності» та «передбачуваності» (рішення у справі «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom), заява № 18139/91, рішення від 23 червня 1995 року, п. 37). Також закон має відповідати всім вимогам нормативного акта. «Доступність закону» означає наявність доступу та знань щодо цього закону в суспільстві та у осіб. «Передбачуваність» означає можливість передбачити певні дії або наслідки, що можуть виникнути у зв'язку із застосуванням закону. Так, ведучи мову про «закон», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції (рішення у справі «Шпачек s.r.o.» проти Чеської Республіки» (Spacek s.r.o. v. the Czech Republic), заява № 26449/95, п. 54, від 9 листопада 1999 року). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого законодавства, вимагаючи, щоб воно було доступним для зацікавлених осіб, чітким і передбачуваним у застосуванні (рішення у справі «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), [ВП], заява № 33202/96, п. 109, ECHR 2000-I).
Згідно з частиною третьою статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
У випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
За такого правового регулювання та за відсутності постанови Кабінету Міністрів України про порядок та розмір виплати компенсації, передбаченої ст. 37 Закону № 796-ХІІ, до спірних правовідносин у даній адміністративній справі застосуванню підлягають безпосередньо норми даної статті.
При цьому, відсутність у Державному бюджеті України коштів на виплату такої допомоги не є підставою для позбавлення позивачки права на її отримання, яке гарантоване Законом № 796-XII.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції вперше у рішенні від 16 грудня 1974 року у справі «Міллер проти Австрії», де Суд встановив принцип, згідно з яким обов'язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні «Гайгузус проти Австрії» від 16 вересня 1996 року, якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» (рішення від 08 листопада 2005 року) в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Європейський суд з прав людини у цій справі зазначив, що посилання відповідача на відсутність коштів на проведення соціальних виплат в перерахованому розмірі є необґрунтованим, оскільки зазначена бездіяльність відповідача порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу Конвенції право мирно володіти своїм майном. Оскільки чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (рішення Європейського суду у справі «Кечко проти України» від 08 листопада 2005 року).
На підставі викладеного, оскільки позивач проживає на території радіоактивного забруднення, після прийняття рішення Конституційним Судом України, він мав право на відновлення та виплату щомісячної грошової допомоги, передбаченої статтею 37 Закону № 796-XII.
Саме такий правовий висновок викладено у рішенні Верховного Суду від 21.01.2019 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 79349431) та постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 у зразковій справі № 240/4946/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86877145).
У цих рішеннях вказані обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права:
1) позивач: особа, яка має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, та проживає в населеному пункті, жителям яких з 1 квітня 1991 року виплачується щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва і особистого підсобного господарства, відповідно до додатку 2 постанови Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 року № 106;
2) відповідач: Управління праці та соціального захисту населення районної державної адміністрації, на обліку якого перебуває позивач;
3) предмет спору: нарахування та виплата щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Таким чином, дана адміністративна справа є типовою та відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи.
Частиною третьою статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
За таких обставин, враховуючи правовий висновок Верховного Суду, викладений у рішенні за результатами розгляду зразкової справи, суд дійшов висновку щодо обґрунтованості вимог позивачки.
У зв'язку з цим, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачеві з 28.10.2020 щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Крім того, відновлення порушених прав позивача потребує зобов'язання відповідача здійснити позивачеві з 28.10.2020 нарахування та виплату щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, передбаченої статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі, що дорівнює 40% від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.
Отже, вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати не підлягають стягненню з відповідача.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області, яка призвела до ненарахування та невиплати ОСОБА_1 з 28 жовтня 2020 року щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Зобов'язати Управління соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області (код ЄДРПОУ - 03193815) здійснити з 28 жовтня 2020 року нарахування та виплату ОСОБА_1 (код РНОКПП - НОМЕР_3 ) щомісячної грошової допомоги у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та постановою Кабінету Міністрів України №106 від 23 липня 1991 року у розмірі, що дорівнює 40% від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лисенко В.І.