22 листопада 2021 року справа №320/11601/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Коздровської К.Д., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмови, зобов'язання вчинити певні дії.
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач або ОСОБА_1 ) з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною відмову, яка відображена в листах військової частини НОМЕР_1 від 07.07.2020 №430/1080, від 22.07.2020 №430/1174 в нарахуванні та виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в період з 07.09.2017 по 15.03.2019;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.09.2017 по 19.03.2019 фактичний день розрахунку відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.
Позовні вимоги мотивовано тим, що станом на день видання наказу про виключення зі списків особового складу відповідач не виплатив йому грошову компенсацію за речове майно, підйомної допомоги за передислокацію військової частини та добових витрат за службові відрядження.
Вказує, що фактично остаточний розрахунок відповідач здійснив 19.03.2020.
Так, частина грошової компенсації за речове майно в сумі 2 882,62 грн. виплачена 17.04.2018, підйомна допомога за передислокацію військової частини в сумі 4 999,00 грн. виплачена 12.06.2018, а добові витрати за службові відрядження в сумі 10 050,00 грн. виплачені 19.03.2020.
Зазначає, що звернувся до військової частини НОМЕР_1 із заявою про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 06.09.2017 по 19.03.2020, однак листами від 07.07.2020 № 430/1080 та від 22.07.2020 №430/1174 відповідач відмовив у його виплаті.
Заперечуючи проти позовних вимог відповідач зазначив, що на військовослужбовців не поширюються норми Кодексу законів про працю України. Крім того, що відповідно до норм чинного законодавства, військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Проте позивач був виключений за його згодою та відповідний наказ ним не оскаржувався.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.12.2020 відкрито спрощене провадження у справі №320/11601/20 без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; витребувано докази у справі від сторін.
Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З огляду на зазначене, суд вважає за можливе розглянути та вирішити справу по суті у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2 , виданим Миронівським РВ ГУ МВС України в Київській області 09.12.2003, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.24-25).
Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 , виданим Командуванням Військово-Морських Сил Збройних Сил України від 03.10.2016 (а.с.29).
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 у період з 01.02.2015 по 06.09.2017 проходив військову службу в Збройних Силах України на посаді лікаря медичного пункту Військової частини НОМЕР_1 (а.с.30).
Наказом тимчасово виконуючого обов'язки Командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 15.08.2017 № 132 позивач був звільнений з військової служби у запас відповідно до пункту «а» частини 6 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку із закінченням строку контракту) (а.с.27).
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №179 від 06.09.2017, був виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення (а.с.27).
Як вбачається з наявного в матеріалах справи листа Військової частини НОМЕР_1 №274 від 21.02.2018, позивачу у грудні 2017 року Військовою частиною НОМЕР_1 було частково (у зв'язку з обмеженим фінансуванням) виплачено грошову компенсацію за речове право в сумі 8 015,04 грн. Решту суми грошової компенсації 2 882,62 грн. заплановано виплатити до кінця першого кварталу 2018 року (а.с.31).
Згідно з випискою з банківського рахунку ОСОБА_1 , Військова частина НОМЕР_1 нарахувала позивачу суму компенсації за речове право в розмірі 2 882,62 грн. та виплатила її 17.04.2018 (а.с.35).
Отже, повний розрахунок по грошовій компенсації за речове право в сумі 10 897,66 грн. проведено з позивачем 17.04.2018 року.
Також, з матеріалів справи установлено, що у жовтні 2017 року позивач звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати протиправними бездіяльність командування Військової частини НОМЕР_1 щодо порушення його прав, передбачених чинним законодавством України, та не нарахування йому підйомної допомоги у зв'язку з передислокацією Військової частини НОМЕР_1 ;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на його користь грошові кошти з розмірі 4999, 00 грн., що складаються з неотриманої підйомної допомоги у зв'язку з передислокацією Військової частини НОМЕР_1 .
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 25.01.2018 у справі №810/3512/17, яке набрало законної сили 27.02.2018, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення нарахування та невиплати гр. ОСОБА_1 підйомної допомоги у зв'язку з передислокацією військової частини НОМЕР_1 . Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь гр. ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 4 999 (чотири тисячі дев'ятсот дев'яносто дев'ять) грн. 00 коп., що складаються з неотриманої підйомної допомоги у зв'язку з передислокацією військової частини НОМЕР_1 (а.с.41-42).
Відповідно до виписки з банківського рахунку ОСОБА_1 , Військова частина НОМЕР_1 нарахувала позивачу суму неотриманої підйомної допомоги у зв'язку з передислокацією в розмірі 4 999,00 грн. та виплатила її 12.06.2018, що відповідачем не заперечується.
Крім того, у жовтні 2017 року позивач звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність командування Військової частини НОМЕР_1 щодо порушення прав ОСОБА_1 , передбачених чинним законодавством України та не нарахування ОСОБА_1 добових за час перебування у відрядженні, не надання вихідних днів за виконання службових і спеціальних обов'язків під час відрядження;
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 48 875,02 грн., що складаються з неотриманих добових за час перебування у відрядженні в сумі 7 560,00 грн., компенсації за ненадані дні відпочинку за виконання службових та спеціальних обов'язків під час вихідних, святкових і неробочих днів у сумі 38 875,02 грн., заподіяної моральної шкоди в сумі 10 000,00 грн.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 28.09.2018 у справі №810/3513/17, яке набрало законної сили 29.10.2018, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність командування Військової частини НОМЕР_1 щодо порушення прав ОСОБА_1 , передбачених чинним законодавством України та не нарахування ОСОБА_1 добових за час перебування у відрядженні, не надання вихідних днів за виконання службових і спеціальних обов'язків під час відрядження. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 суму добових за 314 днів перебування у відрядженні та компенсацію за ненадані 96 днів відпочинку за виконання службових і спеціальних обов'язків під час вихідних, святкових і неробочих днів, з урахуванням висновків суду; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с.43-49).
Згідно з випискою з банківського рахунку ОСОБА_1 , Військова частина НОМЕР_1 нарахувала позивачу суму добових витрат за службові відрядження в розмірі 10 050,00 грн. та виплатила її 19.03.2020, що підтверджується банківською випискою (а.с.32).
27.05.2020 позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_1 з заявою, у якій просив виплатити середній заробіток за час затримки повного розрахунку з моменту його фактичного звільнення - з 06.09.2017 по день фактичного розрахунку - 19.03.2020 (а.с.17).
Листами від 07.07.2020 № 430/1080 та від 22.07.2020 №430/1174 Військова частина НОМЕР_1 повідомила позивача про відсутність підстав для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. У листах зазначено, що трудові відносини та військова служба мають різну правову природу, а тому норми законодавства про оплату праці не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб, оскільки вони врегульовані спеціальним законодавством і не підпадають під дію трудового законодавства, що підтверджено також листом Міністерства соціальної політики від 24 липня 2013 року №774/13/84-13. Крім того, вказано, що Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» нарахування середнього заробітку за несвоєчасну виплату відповідних сум грошового забезпечення не передбачено.
Не погоджуючись із вказаною відмовою, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ).
Статтею 1 Закону №2011-XII встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі статтею 12 Закону №2011-ХІІ військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до частин першої та третьої статті 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 встановлено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Згідно з пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації.
Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок №260). Цей Порядок визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.
Відповідно до пункту 1 розділу XXXI Порядку №260 грошове забезпечення у разі звільнення з військової служби виплачується військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі грошового забезпечення, передбаченого для займаної посади з дня одержання військовою частиною наказу чи письмового повідомлення про звільнення до дня виключення наказом зі списків особового складу включно, але не більше ніж до дня здавання справ та посади (в межах установлених Міністром оборони України строків) або до дня закінчення щорічної відпустки, яка надається після здавання справ та посади.
Отже, зазначеними нормативно-правовими актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку з особою звільненою з військової служби.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Водночас питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців із військової служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Проте такі питання врегульовані КЗпП України.
Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд вважає, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення із військової служби.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців неодноразово викладено Верховним Судом, зокрема у постановах від 10.05.2019 у справі №П/811/276/16, від 31.10.2019 у справі №828/598/17, від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19, від 16.07.2020 у справі № 400/2884/18, від 20.01.2021 у справі № 200/4185/20-а, від 20.01.2021 у справі № 240/12238/19, від 05.03.2021 у справі № 120/3276/19-а, від 31.03.2021 у справі № 340/970/20, від 24.06.2021 у справі № 480/2577/20.
За змістом частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України обумовлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Статтею 94 КЗпП України унормовано, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України “Про оплату праці” та іншими нормативно-правовими актами.
Так, економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці, визначає Закон України “Про оплату праці” від 24.03.1995 №108/95-ВР, відповідно до статті 1 якого заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу; розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
У статті 2 “Структура заробітної плати” зазначеного Закону в редакції, яка була чинна на час звільнення позивача з військової служби, надані такі визначення.
Основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 висловлено правову позицію, яка підтримана Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 13.05.2020 у справі № 810/451/17, відповідно до якої статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, а саме: в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
Водночас, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Положення частини першої та частини другої статті 117 КЗпП України стосуються відмінних (різних) правових ситуацій, які передбачають різні правові наслідки для роботодавця у разі затримки виплати заробітної плати при звільненні працівника, водночас істотне значення має наявність спору щодо суми належних працівникові при звільненні сум.
Дійсно, частина перша статті 117 КЗпП України передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає.
Інша правова ситуація виникає, коли є спір щодо суми заборгованості із заробітної плати, яку роботодавець повинен виплати працівникові при звільненні. У цьому випадку працівник, за змістом частини другої статті 117 КЗпП України, має право на відшкодування, якщо спір буде вирішено на його користь. Розмір заборгованості та відшкодування встановлює орган, який вирішує спір, у цьому випадку - суд.
Отже, у разі якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в такому випадку, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).
Зрештою, законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (пункт 71 постанови від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково (пункт 92 постанови від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц).
Таким чином, правомірним є висновок про те, що суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалено постанову від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, в якій сформовано наступний правовий висновок.
Синтаксичний розбір текстуального змісту статті 117 КЗпП України дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Таким чином, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 дійшов висновку, що залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Як було установлено судом вище, відповідачем при виключенні ОСОБА_1 , 06.09.2017 із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення останньому не виплачено всіх належних сум, адже при розрахунку таких сум відповідачем не було виплачено грошову компенсацію за речове майно, підйомну допомогу за передислокацію військової частини та добові витрати за службові відрядження, позаяк матеріалами справи підтверджується, що останні були виплачені 17.04.2018, 12.06.2018 та 19.03.2020 на виконання рішень Київського окружного адміністративного суду від 25.01.2018 у справі №810/3512/17 та від 28.09.2018 у справі №810/3513/17. Відтак, остаточний розрахунок з позивачем проведено лише 19.03.2020.
Наведене свідчить, що остаточний розрахунок з позивачем при звільненні було здійснено відповідачем з порушенням строків, встановлених статтею 116 Кодексу законів про працю України, а тому суд приходить до висновку про те, що позивач має право на виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно статті 117 Кодексу законів про працю України.
Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Пунктами 5, 8 Порядку №100 передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відтак, за правилами Порядку №100 у розрахунок середньої заробітної плати для цілей визначення розміру відшкодування середнього заробітку за час затримки при звільненні включаються виплати, які були нараховані працівникові за останні 2 календарні місяці роботи перед звільненням.
При цьому, відповідно до пункту 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, за службу понад установлений службовий час, у дні відпочинку, святкові, вихідні та неробочі дні грошове забезпечення військовослужбовцям додатково не виплачується. Розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Отже, при визначенні середньоденного заробітку позивача слід використовувати календарні дні, а не робочі дні.
Як уже було зазначено, у день виключення позивача із списків особового складу військової частини, позивачу не була виплачена грошова компенсація за неотримане речове майно в сумі 10 897,66 грн., підйомна допомога за передислокацію військової частини в сумі 4 999,00 грн. та добові витрати за службові відрядження в сумі 10 050,00 грн., всього на суму 25 946,66 грн.
Остаточний розрахунок з позивачем проведено лише 19.03.2020.
Згідно з довідкою Військової частини НОМЕР_1 про розмір грошового забезпечення позивача від 01.02.2021 №23, позивачу нараховано за липень-серпень 2017 року 18 201,60 грн. Сукупна кількість календарних днів за цей період складає 62 дні.
Таким чином середньоденне грошове забезпечення позивача складає 293,57 грн. (18 201,60 грн. : 62 календарних дні служби).
Кількість днів затримки розрахунку при звільненні за період з 07.09.2017 (наступного дня після виключення позивача із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення) по 19.03.2020 (день виплати добових витрат за перебування у відрядженні) становить 925 календарних днів.
З урахуванням періоду затримки розрахунку 925 днів, розрахунку середньоденного грошового забезпечення позивача 293,57 грн., розмір середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні складає 271 552,25 грн. (293,57 грн. х 925).
Для застосування критеріїв пропорційності розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, суду слід з'ясувати загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат для вирахування проценту, що складає грошова компенсація за неотримане речове майно, підйомна допомога за передислокацію військової частини та добові витрати за службові відрядження, у співвідношенні до загальної суми, що слугує підставою для застосування такого ж проценту середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні від загальної її суми, який буде визначений належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача, виходячи з принципу пропорційності.
В даному випадку суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.
Як свідчить надана відповідачем довідка щодо розрахунку ОСОБА_1 при звільненні на вересень 2017 року, додана суду до клопотання від 19.11.2021 №430/1776, при звільненні з військової служби позивачу було виплачено грошове забезпечення у сумі 20 786,48 грн., а саме матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у сумі 5 688,00 грн., грошова допомога на оздоровлення у сумі 5 688,00 грн., грошове забезпечення у сумі 9 410,48 грн.
З урахуванням грошової компенсації за неотримане речове майно в сумі 10 897,66 грн., підйомної допомоги за передислокацію військової частини в сумі 4 999,00 грн. та добових витрат за службові відрядження в сумі 10 050,00 грн., всього на суму 25 946,66 грн., загальний розмір виплат, належних позивачеві при звільненні, становить 46 733,14 грн. (20 786, 48 грн. + 25 946,66 грн.), а частка грошової компенсації за речове майно, підйомної допомоги за передислокацію військової частини та добових витрат за службові відрядження у цих виплатах складає 55,52 % (25 946,66 х 100 : 46 733,14).
Обрахована судом відповідно до Порядку №100 сума середнього заробітку за несвоєчасну виплату компенсації за невикористане речове майно, підйомної допомоги за передислокацію військової частини та добових витрат за службові відрядження, становить 271 552,25 грн.
Таким чином, виходячи з принципу пропорційності, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь 150 765,81 грн. як середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (55,52 % від 271 552,25 грн.).
Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності у подібних правовідносинах викладена в постанові Верховного Суду від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 (адміністративне провадження №К/9901/5696/20) і підтримана Верховним Судом у постановах від 29.12.2020 у справі №520/11337/18, від 18.03.2021 у справі №240/12375/19, від 14.07.2021 у справі №240/12178/20, від 22.07.2021 у справі №200/5764/20-а, від 11.08.2021 у справі №821/2093/16, від 23.09.2021 у справі №340/1405/20, від 21.10.2021 у справі №640/14764/20 та багатьох інших.
З огляду на вищенаведене, суд вважає, що у даному випадку слід стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.09.2017 по 19.03.2020 в розмірі 150 765,81 грн.
При цьому, суд звертає увагу на необґрунтованість доводів відповідача про непоширення на військовослужбовців Кодексу законів про працю України, оскільки спеціальним законодавством України не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця, відтак, у даному разі застосуванню підлягає трудове законодавство.
Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 31.10.2019 року у справі №825/598/17, від 01.03.2018 року у справі № 806/1899/17, по справі № 806/1309/17, від 31.01.2019 року у справі №826/5469/15, від 26.06.2019 року у справі №826/15235/16 від 09.07.2020 року у справі №821/2093/16, від 29 січня 2020 року у справі №440/4332/18, від 13 лютого 2020 року у справі №809/698/16, від 06 березня 2020 року у справі №1240/2162/18, від 27 квітня 2020 року у справі № 812/639/18.
Доводи відповідача про те, що тільки надання підйомної допомоги відповідає розумінню одноразового додаткового виду грошового забезпечення, а грошова компенсація за неотримане речове майно та добові витрати за службові відрядження не є одноразовими додатковими видами грошового забезпечення - є необґрунтованими.
Відповідно до ч.2 ст.9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до п.2 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197, далі - Порядок №260) грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту); допомоги.
Згідно з п.3 розділу ХХХІ Порядку №260 у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, враховуючи викладене, грошова компенсація за неотримане речове майно, підйомна допомога за передислокацію військової частини та добові витрати за службові відрядження є складовими грошового забезпечення, а тому на суму належної компенсації розповсюджуються вимоги ст.116 , 117 КЗпП України щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку (виплати компенсації) при звільненні військовослужбовця.
Інші доводи та аргументи учасників не спростовують висновків суду.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково.
При цьому суд звертає увагу, що позивачем у позові помилково вказано період часу затримки розрахунку при звільненні, а саме позивач просить зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.09.2017 по 19.03.2019, в той час як останнім фактичним днем повного розрахунку з позивачем при звільненні є 19.03.2020, що підтверджується банківською випискою (а.с.32).
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про допущення позивачем описки при викладі позовних вимог.
Відповідно до частин 1, 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Разом з тим суд звертає увагу на те, що принцип пропорційності при стягненні судового збору у разі часткового задоволення позову щодо позовної вимоги немайнового характеру не застосовується.
Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 01.12.2020 № 45999430.
Таким чином, судові витрати щодо сплати судового збору підлягають присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Військової частини НОМЕР_1 у повному обсязі на суму 840,80 грн.
Разом з позовною заявою позивачем подано заяву про встановлення судового контролю.
Відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Отже, судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється з метою реалізації завдань адміністративного судочинства. Суд займає активну позицію не лише під час вирішення публічно-правового спору, але й після набрання судовим рішенням законної сили.
Проте, враховуючи відсутність підстав вважати, що відповідач буде ухилятися від виконання судового рішення, суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю на цій стадії розгляду справи, що не позбавляє позивача можливості звернутися до суду із заявою про встановлення судового контролю після ухвалення судового рішення.
Керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні починаючи з 07.09.2017, викладену у листах №430/1080 від 07.07.2020, №430/1174 від 22.07.2020.
3. Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.09.2017 по 19.03.2020 в сумі 150 765,81 (сто п'ятдесят тисяч сімсот шістдесят п'ять грн. 81 коп.
4. В іншій частині позовних вимог відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) судовий збір у сумі 840,80 грн. (вісімсот сорок грн. 80 коп.).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Повний текст рішення суду виготовлено та підписано - 22.11.2021.
Суддя Кушнова А.О.