79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
15.11.2021 справа № 914/2772/21
За позовом:Фізичної особи-підприємця Вовк Олександра Васильовича, м. Львів
до відповідача:Фізичної особи-підприємця Назарко Миколи Корнельовича, м. Броди, Львівська обл.
про:стягнення заборгованості по орендній платі №01/16-10/2020 від 16.10.2020
Суддя - Р.В. Крупник Секретар - О.О. Шевчук
Представники сторін:
від позивача:Яцуляк Т.Р. - адвокат;
від відповідача:Кавчук А.В. - адвокат; Назарко М.К.
ІСТОРІЯ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ.
На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява ФОП Вовка О.В. до ФОП Назарка М.К. про стягнення боргу за договором оренди нерухомого майна №01/16-10/2020 від 16.10.2020.
Ухвалою суду від 15.09.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи по суті призначено на 04.10.2021.
Ухвалою суду від 04.10.2021 розгляд справи відкладено на 08.11.2021.
В судовому засіданні 08.11.2021 оголошено перерву до 15.11.2021.
15.11.2021 представник позивача в судове засідання з'явився, просив задовольнити позовні вимоги повністю.
Представники відповідача у судове засідання призначене на 15.11.2021 з'явилися, проти позовних вимог заперечили.
КЛОПОТАННЯ СТОРІН.
11.11.2021 відповідач подав до суду письмові пояснення по справі №914/2772/21. 15.11.2021 у судовому засіданні представник відповідача заявив клопотання про продовження строку для подання таких пояснень та долучення до матеріалів справи доказів, поданих на їх підтвердження. Пропущення строку для подання письмових пояснень представник обґрунтовував тим, що можливості подати відповідні пояснення раніше у нього не було. Така можливість з'явилась у нього лише після укладення з ним, як адвокатом, договору та безпосереднього ознайомлення з матеріалами справи.
Позивач проти задоволення клопотання відповідача заперечував.
За результатами розгляду клопотання відповідача, суд визнав поважними причини пропуску відповідачем строку для подання письмових пояснень по справі та ухвалив продовжити відповідачу пропущений строк та долучив до матеріалів справи надані ним докази.
Крім цього, 11.11.2021 та 12.11.2021 відповідач подав до суду два клопотання про зупинення провадження у справі до:
1) моменту набрання законної сили рішенням у справі №914/3382/21 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Фірма «Ластівка» про визнання недійсним договору дарування нерухомого майна;
2) моменту набрання законної сили рішенням у справі №914/3118/21 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Фірма «Ластівка» про визнання недійсними рішення загальних зборів учасників ТОВ «Фірма «Ластівка».
Представник відповідача в судовому засіданні 15.11.2021 зазначив, що 19.10.2021 ОСОБА_1 , як учасницею фірми ТОВ «Фірма «Ластівка» оскаржено до Господарського суду Львівської області рішення загальних зборів учасників ТОВ «Фірма «Ластівка», яким вирішено укласти із ФОП Вовком О.В. договір дарування нерухомого майна, а 10.11.2021 ОСОБА_1 подала до Господарського суду Львівської області позов про визнання недійним самого договору дарування від 22.09.2020 за №2899, на підставі якого позивач набув право власності на передані в оренду нежитлові приміщення.
На переконання представника відповідача у разі задоволення позову у справах №914/3382/21 та №914/3118/21 позивач буде позбавлений права власності на об'єкт оренди, що виключатиме правові підстави для стягнення із відповідача заборгованості за договором оренди. Зазначене, має наслідком неможливість об'єктивного розгляду справи, що розглядається до вирішення вказаних справ.
Представник позивача проти задоволення клопотань про зупинення розгляду справи заперечив.
За результатами розгляду зазначених клопотань суд зазначає наступне.
За змістом п. 4 ч. 1 ст. 229 ГПК України провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому п. 5 ч. 1 ст. 227 цього Кодексу, - до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи.
Відповідно до положень п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадку об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Отже, підставами для зупинення провадження у справі є наявність іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, тобто справи, провадження у якій відкрито на підставі відповідного судового рішення, а також об'єктивна неможливість розгляду однієї справи до вирішення іншої справи.
При цьому, під неможливістю розгляду справи необхідно розуміти відсутність у господарського суду можливості самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин (правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у справі №904/6636/17 від 27.02.2018).
Пов'язаність справ полягає у тому, що рішення у іншій справі, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для справи, що розглядається.
Проаналізувавши докази додані представником відповідача до клопотань про зупинення, суд дійшов висновку, що у їх задоволенні слід відмовити адже відповідачем не долучено доказів, які б підтверджували факт відкриття провадження у справі №914/3382/21 та у справі №914/3118/21, що є необхідною умовою для застосування положень п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України.
Крім цього, суд також виходить із того, що відповідачем не доведено об'єктивної неможливості розгляду справи №914/2772/21 до вирішення справ №914/3382/21 і №914/3118/21.
Зокрема, як вбачається з матеріалів справи, предметом позову в справі №914/2772/21 є матеріально-правова вимога про стягнення заборгованості з орендної плати за Договором оренди нерухомого майна №01/16-10/2020. З позовних заяв ОСОБА_1 вбачається, що цей Договір не є предметом оскарження у справах №914/3382/21 і №914/3118/21 провадження в котрих ще не відкрито (відсутні докази протилежного).
За таких умов, враховуючи приписи ст. 204 ЦК України, яка закріплює презумпцію правомірності правочину, можливість задоволення судом позовних вимог ОСОБА_1 у справах №914/3382/21 і №914/3118/21 не означатиме автоматичної недійсності Договору оренди нерухомого майна №01/16-10/2020. Так, як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14.11.2018 у справі №2-383/2010 правомірний правочин породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки презумція правомірності не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Також, суд бере до уваги той факт, що згідно позиції Пленуму ВГСУ, викладеної в п.2.7 Постанови від 29.05.2013р. №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» якщо зі змісту господарського договору випливає, що зобов'язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним (наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму (оренди), користування електроенергією, спожиті послуги, зберігання, здійснене за відповідним договором, тощо), то господарський суд одночасно з визнанням господарського договору недійсним (за наявності підстав для цього) зазначає в резолютивній частині рішення, що зобов'язання за договором припиняється лише на майбутнє.
При цьому слід враховувати, що зобов'язання припиняються на майбутнє не на підставі відповідної вказівки в рішенні суду, а в силу закону, тому при визнанні недійсним правочину (господарського договору) зобов'язання його сторін припиняються на майбутнє з моменту набрання чинності рішення суду про визнання правочину (договору) недійсним, хоча б у судовому рішенні й не було зазначено про таке припинення.
Відтак, з огляду на викладене, враховуючи той факт, що ні відповідачем, ні його представником не лише не надано доказів того, що Договір оренди №01/16-10/2020 визнано недійсним до моменту виникнення спору між сторонами, а також не надано доказів, що вказаний договір оскаржується в судовому порядку, суд вважає, що на момент розгляду справи, положення вказаного договору є чинними і обов'язки за ним повинні виконуватися на умовах, погоджених сторонами під час його укладення, а тому відсутні підстави для зупинення провадження у справі, що розглядається до справ №914/3382/21 і №914/3118/21.
На думку суду, прийняті судом рішення у справах №914/3382/21 і №914/3118/21 матимуть правове значення виключно для осіб, які є учасниками відповідних правовідносини (ТОВ «Фірма «Ластівка» та ФОП Вовк О.В.), однак не впливатимуть на права та обов'язки відповідача, як сторони договору оренди, який фактично одержав в користування майно і за користування яким, законодавством встановлено обов'язок здійснювати оплату.
АРГУМЕНТИ СТОРІН.
Аргументи позивача.
Позов обґрунтовано тим, що 16.10.2020 між позивачем (орендодавцем) і відповідачем (орендарем) укладено Договір оренди нерухомого майна №01/16-10/2020, на виконання якого відповідачеві було передано нежитлове приміщення, загальною площею 149,8 м.кв., розташоване в будинку, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Краківська, №30. За умовами договору відповідач зобов'язувався не пізніше 20 числа кожного місяця, перераховувати орендну плату в розмірі 60 000,00 грн. Як стверджує позивач, за період з квітня по серпень 2021 відповідачем лише частково внесено орендну плату в розмірі 12 000,00 грн., відповідно несплаченою залишається орендна плата в розмірі 288 000,00 грн. Допущення відповідачем заборгованості по орендній платі слугувало підставою для звернення позивача до суду із цим позовом.
Аргументи відповідача.
11.11.2021 відповідач подав до суду письмові пояснення у яких заперечив проти заявлених позивачем позовних вимог повністю. Позиція відповідача ґрунтується на тому, що позивач систематично створював відповідачу перешкоди у використанні орендованого приміщення, у зв'язку з чим останній був позбавлений можливості використовувати об'єкт оренди за призначенням. Відтак, на переконання відповідача, він на підставі ч.6 ст. 762 ЦК України звільняється від сплати орендної плати за увесь період, протягом якого він не міг використовувати орендоване приміщення через обставини, за які він не відповідає.
Як зазначає відповідач, позивач порушив його право на зменшення орендної плати у період карантину, передбачене п. 14. Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, та продовжив нараховувати орендну плату в повному розмірі, хоча відповідач звертався до позивача з листом зверненням з проханням зменшити орендну плату у зв'язку з карантином.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.
16.10.2020 між ФОП Вовк О.В., як орендодавцем, та ФОП Назарко М.К., як орендарем, укладено договір оренди нерухомого майна №01/16-10/2020, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дячуком О. А. та зареєстрований в реєстрі за №7635 (надалі - Договір).
Відповідно до п.1.1. Договору орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування (оренду) наступне нерухоме майно: нежитлове приміщення, загальною площею 149,8 кв.м., що розташоване в підвалі та на першому поверсі будинку за адресою: м. Львів, вул. Краківська, буд. №30, а саме: підвал (II) - площею 22,5 кв.м., зал (4) - площею 34,4 кв.м., зал (5) - 33 кв.м., підсобне приміщення (7а) - 10,9 кв.м., Зал (26-6) - площею 24,5 кв.м., підсобне приміщення (26-7) - площею 20,5 кв.м., санвузол (26-5) - площею 4 кв.м. відповідно до технічного паспорту, виготовленого Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» станом на 02.07.2020, інвентаризаційна справа №854, що надалі у цьому договорі іменується «Об'єкт оренди».
Згідно з п. 2.1.-2.2. Договору орендодавець зобов'язаний передати, а орендар прийняти об'єкт оренди за актом протягом 5 (п'яти) календарних днів з моменту нотаріального посвідчення цього договору. Орендар вступає в користування об'єктом оренди у день підписання сторонами акта. Передача об'єкта оренди в оренду не спричиняє виникнення в орендаря права власності на об'єкт оренди.
Як вбачається з акту приймання-передачі об'єкта оренди підписаного сторонами 19.10.2020 позивач свої зобов'язання за Договором виконав повністю та передав в оренду відповідачу нежитлове приміщення, загальною площею 149,8 кв.м., що розташоване в підвалі та на першому поверсі будинку за адресою: м. Львів, вул. Краківська, буд. №30. Відповідач підтвердив, що об'єкт оренди передано у стані, придатному для використання за цільовим призначенням та в нього відсутні зауваження щодо стану об'єкта оренди.
Відповідно до п. 2.3. Договору об'єкт оренди передається в оренду строком на 4 (чотири) роки, який обчислюється з моменту передачі об'єкта оренди за актом.
Об'єкт оренди надається орендареві для здійснення ним господарської діяльності, в т.ч. з метою здачі об'єкта оренди в суборенду третім фізичним та юридичним особам. Орендар зобов'язується використовувати об'єкт оренди за його призначенням (п. 1.4 Договору).
Згідно п. 3.1.-3.2. Договору за користування об'єктом оренди орендар сплачує орендодавцю орендну плату. Нарахування орендної плати здійснюється з дня підписання акту до моменту закінчення строку дії договору. Розмір місячної орендної плати за користування об'єктом оренди становить: в період перших трьох років оренди - 60 000,00 (шістдесят тисяч) гривень за один місяць оренди; в період четвертого року оренди 70 000,00 (сімдесят тисяч) гривень за один місяць оренди.
Відповідно до п. 3.6. та п. 3.7. Договору орендар сплачує орендну плату за кожний поточний місяць оренди не пізніше 20 (двадцятого) числа кожного місяця, за який здійснюється оплата, шляхом перерахунку коштів на банківський рахунок орендодавця або в інший погоджений між сторонами спосіб, незаборонений законодавством. Поточний місяць оренди обчислюється з дня підписання сторонами акту приймання-передачі об'єкта оренди. Сторони домовились, що орендар сплачує орендодавцю орендну плату за перший та останній поточні місяці оренди в розмірі 130 000,00 (сто тридцять тисяч) гривень не пізніше 5 (п'яти) днів з моменту підписання цього договору.
Пунктом 3.9. Договору сторони погодили, що до орендної плати не входить плата за комунальні послуги. Орендар самостійно щомісячно оплачує комунальні послуги пропорційно до площі об'єкта оренди відносно загальної площі усіх приміщень, щодо яких надаються такі послуги, які безпосередньо пов'язані з об'єктом оренди, або які споживаються орендарем, в тому числі, але не виключно, послуг газопостачання, транспортування газу, за послуги розподілу газу, водопостачання та водовідведення, каналізації, електропостачання, центрального опалення, підігріву води, гарячого водопостачання, утримання будинку та прибудинкової території, вивіз сміття, телекомунікаційні послуги, послуги телефонного зв'язку тощо, вартість плати за користування земельною ділянкою (якщо така здійснюється).
Згідно наданого позивачем повного розрахунку заборгованості відповідача по сплаті орендної плати за Договором за період з 16.10.2020 по 30.09.2021 від 30.09.2021 останній повинен був сплатити на користь позивача за період з квітня 2021 по серпень 2021 включно 300 000,00 грн. орендної плати.
Судом встановлено, що відповідач за спірний період сплачував орендну плату несвоєчасно та не в повному розмірі, провівши лише часткову оплату за квітень 2021 року у загальному розмірі 12 000,00 грн., що підтверджується заключною випискою АТ КБ «Приватбанк» сформованою 19.09.2021 за період з 16.10.2020-19.09.2021, фільтрованими виписками АТ КБ «Приватбанк» сформованими 19.09.2021 за період з 16.10.2020 по 19.09.2021.
У зв'язку із цим, станом на момент розгляду справи у відповідача утворилась заборгованість зі сплати орендної плати за період з квітня 2021 по серпень 2021 включно на загальну суму 288 000,00 грн.
ОЦІНКА СУДУ.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Як передбачено ст. 174 ГК України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Судом встановлено, що між сторонами укладено договір оренди нерухомого майна №01/16-10/2020 від 16.10.2020.
За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ч. 1 ст. 759 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Частиною 5 цієї статті встановлено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
У відповідності до ч. 1 ст. 286 ГК України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.
Відповідно до п. 3.2. договору розмір місячної орендної плати за користування об'єктом оренди становить: в період перших трьох років оренди - 60 000,00 (шістдесят тисяч) гривень за один місяць оренди; в період четвертого року оренди - 70 000,00 (сімдесят тисяч) гривень за один місяць оренди.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як передбачено ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Судом встановлено, що відповідач порушив свої зобов'язання щодо своєчасної та повної сплати орендної плати за Договором за період з квітня 2021 по серпень 2021 включно, внаслідок чого на момент розгляду справи у нього утворилась заборгованість у загальному розмірі 288 000,00 грн..
Будь-яких заперечень щодо розміру наявної заборгованості, а також доказів повної чи часткової сплати такої заборгованості відповідачем до суду надано не було. За таких умов, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення заборгованості на загальну суму 288 000,00 грн. є обґрунтованими та підлягають до задоволення у повному обсязі.
Що стосується доводів відповідача про відсутність в нього обов'язку сплачувати орендну плату у зв'язку з тим, що він не міг використовувати об'єкт оренди за цільовим призначенням, а саме здавати його в суборенду, то такі відхиляються судом з огляду на наступне.
Як вбачається з Акту приймання-передачі об'єкта оренди підписаного сторонами 19.10.2020, об'єкт оренди був переданий позивачем та прийнятий у користування відповідачем.
В ході розгляду справи, ні відповідач, ні його представник не зазначали та не надали відповідних доказів, що позивачем вчиняються дії, які б унеможливлювали фактичний доступ відповідача до об'єкта оренди та безпосереднього користування цим об'єктом за цільовим призначенням.
Доводи відповідача та його представника про неможливість користування приміщеннями зводяться лише до того, що внаслідок певної поведінки позивача (певних висловлювань на адресу потенційних суборендарів) вказані особи відмовлялися від укладення договорів суборенди із відповідачем.
Разом з тим, як вбачається зі змісту п. 1.4 Договору, відповідач брав в користування об'єкт оренди не лише з метою здачі його в суборенду, але для здійснення ним господарської діяльності.
Водночас, з наявної у загальному доступі інформації з ЄДРПОУ вбачається, що відповідач здійснює цілий ряд видів господарської діяльності. При цьому, надання в оренду і експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (код 68.20) не є основним видом діяльності відповідача. Основним видом діяльності відповідача є агентства нерухомості (код 68.31).
Враховуючи це, доводи відповідача про неможливість укладати договори суборенди з третіми особами не є свідченням того, що об'єкт оренди неможливо використовувати за цільовим призначенням, оскільки ці доводи не спростовують можливість використання відповідачем спірних приміщень в своїй господарській діяльності при здійсненні інших видів діяльності.
Більше того, згідно п. 5.2.2 Договору орендар має право передавати об'єкт оренди в суборенду без усного чи письмового дозволу (погодження) орендодавця.
Дана умова Договору, на думку суду, виключає можливість позивача якимось чином впливати на можливість укладення відповідачем договорів суборенди із третіми особами.
На підтвердження своїх заперечень, відповідач та його представник надали договір про наміри від 29.03.2021 та договори про завдаток від 04.05.2021 та від 09.06.2021, укладені відповідачем із третіми особами (потенційними суборендарями). На кожному із цих договорів є відмітки потенційних суборендарів про те, що вони відмовляються від укладення договорів суборенди через поведінку та висловлювання позивача, а також те, що вони отримали від відповідача сплачені ними завдатки.
Суд критично оцінює такі докази відповідача, оскільки за своїм змістом ці докази є лише показаннями третіх осіб. Інших доказів, які б підтверджували правдивість та обґрунтованість обставин про котрі зазначають треті особи, ні відповідачем, ні його представником не надано. В той же час, вказані покази спростовуються, як самими поясненнями представника позивача, так і наявними в матеріалах справи доказами, про котрі йшлося вище (актом приймання-передачі об'єкта оренди, умовами укладеного договору оренди).
Також матеріалами справи підтверджується те, що в період коли позивач начебто перешкоджав відповідачу у користуванні об'єктом оренди відповідач двічі частково сплачував орендну плату, а саме: 12.04.2021 в розмірі 6 000,00 грн. та 05.05.2021 в розмірі 6 000,00 грн.
Крім цього, в судовому засіданні відповідач зазначив, що позивач чинить йому перешкоди в користуванні орендованими приміщеннями, починаючи з березня 2021 року. Водночас, як вбачається з листа відповідача від 25.03.2021, в ньому останній дякує позивачу за зменшення орендної плати в січні 2021 року та просить відмінити або зменшити на 70% орендну плату за березень і квітень у зв'язку з неможливістю проводити діяльність в даному приміщенні через введення карантину, спричиненого пандемією Covid-19.
Таким чином, в листі від 25.03.2021 відповідач не висловлював жодних застережень про неможливість використання орендованого приміщення через поведінку позивача. Також ним не надано жодних доказів того, що до моменту розгляду даної справи в суді, відповідач звертався як до позивача, так і до інших осіб (в т.ч. правоохоронних органів) з вимогою усунути перешкоди в користуванні орендованим приміщенням.
З огляду на все викладене вище, суд вважає, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами вчинення позивачем перешкод у користуванні спірними приміщеннями, а тому доводи про звільнення його від сплати орендної плати є необґрунтованими.
З приводу твердження представника відповідача щодо наявного в останнього права на зменшення розміру орендної плати у період карантину, передбаченого п. 14 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, то суд зазначає таке.
В п. 14 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлено, що з моменту встановлення карантину, введеного Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11 березня 2020 року N 211 (із наступними змінами і доповненнями), і до його відміни (скасування) в установленому законом порядку, плата за користування нерухомим майном (його частиною) підлягає зменшенню за вимогою наймача, який здійснює підприємницьку діяльність з використанням цього майна, впродовж усього часу, коли майно не могло використовуватися в підприємницькій діяльності наймача в повному обсязі через запроваджені обмеження та (або) заборони.
Таким чином, за змістом наведеного пункту вбачається, що орендар в період дії карантину, спричиненого коронавірусом SARS-CoV-2, має право на зменшення орендної плати, якщо існують запроваджені обмеження та (або) заборони, які перешкоджають орендарю в повному обсязі використовувати орендоване майно в підприємницькій діяльності.
В своїх поясненнях представник відповідача покликається на те, що встановлення карантину та запровадження Кабінетом Міністрів України обмежень і заборон унеможливило використання об'єкта оренди, оскільки попит на отримання цього приміщення в суборенду суттєво знизився.
Разом з тим, відповідач не навів і не надав відповідних доказів, що в період, за котрий позивач вимагає оплату існували запроваджені законодавством чи рішеннями органу місцевого самоврядування чи інших органів державної влади обмеження та (або) заборони, які б повністю перешкоджали йому використовувати орендоване майно в господарській діяльності.
Відсутність попиту на отримання майна в суборенду через наявність пандемії COVID-19 є лише ризиком господарської діяльності відповідача, який він несе згідно ст. 42 ГК України, однак не є підставою для звільнення його від обов'язку сплачувати орендну плату.
Більше того, суд бере до уваги також ту обставину, що відповідач уклав з позивачем Договір оренди 16.10.2020, тобто в період дії карантину, введеного Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11.03.2020 року №21.
Відтак, на момент укладення Договору оренди відповідачу достеменно було відомо як про введений карантин, так і про всі ризики спричинені цим карантином, які він може понести під час виконання умов Договору. Однак, не зважаючи на це, в п. 3.2 Договору відповідач визначив розмір орендної плати, який готовий сплачувати за користування приміщенням. Зі змісту Розділу 3 Договору не вбачається, що сторони погодили зменшення розміру орендної плати внаслідок настання певних ризиків, спричинених пандемією COVID-19.
Водночас, в п. 3.8 Договору сторони визначили, що розмір орендної плати може переглядатися (змінюватися) виключно за згодою сторін, або за рішенням суду, а також у випадку передбаченому п. 3.4 цього Договору (у разі зміни офіційного курсу гривні до долара США).
Таким чином, суд зазначає, що згідно умов укладеного між сторонами Договору змінити (зменшити) розмір орендної плати можна лише за згодою позивача. Якщо сторони не досягнуть згоди щодо зміни цього розміру, то на вимогу відповідача цей розмір може бути змінений судом на підставі ст. 652 ЦК України у зв'язку з істотною зміною обставин.
Відповідно до ч. 2 ст. 652 ЦК України якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:
1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;
2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;
3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;
4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Однак, з обставин, які зазначені вище випливає, що відповідачем не доведено сукупності вказаних умов, які дозволяють змінити розмір орендної плати в судовому порядку. Враховуючи це, доводи відповідача про необхідність зменшення орендної плати є безпідставними.
Підсумовуючи викладене, позовні вимоги про стягнення орендної плати за період з квітня 2021 по серпень 2021 включно на загальну суму 288 000,00 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.
СУДОВІ ВИТРАТИ.
У відповідності до ч. 1 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Так, п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України встановлено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, судовий збір підлягає стягненню з Відповідача на користь Позивача у розмірі 4 320,00 грн..
Керуючись ст.ст. 2, 12, 42, 123, 129, 222, 233, 236, 238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Назарко Миколи Корнельовича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи-підприємця Вовк Олександра Васильовича ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) 288 000,00 грн. основного боргу та 4 320,00 грн. судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст. 327 ГПК України.
6. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 22.11.2021.
Суддя Крупник Р.В.