79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
16.11.2021 справа № 914/2846/21
За позовом: Приватного акціонерного товариства «Страхової компанії «УНІКА», м. Київ
до відповідача: Львівського комунального автотранспортного підприємства №1, м. Львів
про стягнення 5030,00 грн.
Суддя Мороз Н.В
при секретарі Дребот І. Я.
Представники:
Від позивача: не з'явився
Від відповідача: не з'явився
Суть спору:
Позовну заяву подано Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "УНІКА" до Львівського комунального автотранспортного підприємства №1 про стягнення 5030,00 грн.
Ухвалою суду від 20.09.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання призначено на 12.10.2021.
У зв'язку з перебуванням судді Мороз Н. В. на лікарняному з 04.10.2021 по 13.10.2021, розгляд справи № 914/2846/21, призначений на 12.10.2021 не відбувся.
Ухвалою суду від 18.10.2021 судове засідання призначено на 02.11.2021.
02.11.2021 розгляд справи відкладено на 16.11.2021, про що представників сторін повідомлено в порядку ст. 121 ГПК України.
12.11.2021 через електронну пошту суду від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності позивача, позов просив задоволити у повному обсязі на підставі наявних у справі доказів.
В судове засідання 16.11.2021 представник позивача не з'явився.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про розгляд справи, відзив на позов не подав.
Відповідно до ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Враховуючи те, що відповідач був належним чином повідомлений про час та місце розгляду даної справи, однак не забезпечив явки представника в судове засідання та не повідомив причин неявки, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача, за наявними у матеріалах справи документами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.
Позиція позивача.
Позовна заява обґрунтована тим, що позивач є страховиком за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АМ/6317832, укладеного з страхувальником - Львівським комунальним автотранспортним підприємством №1, забезпеченим транспортним засобом за яким є автобус «Електрон А18501» державний номерний знак НОМЕР_1 .
23.10.2018 у м. Львів на перехресті вул. Городоцька та Народна, ОСОБА_1 (працівник підприємства відповідача), керуючи транспортним засобом «Електрон А18501» ДНЗ - НОМЕР_1 , скоїв зіткнення з транспортним засобом «TOYOTA Auris» ДНЗ - НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 , після чого самовільно залишив місце дорожньо-транспортної пригоди.
Постановою Шевченківського районного суду м. Львова від 13.11.2018 у справі №466/8661/18 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
Постановою Шевченківського районного суду м. Львова від 13.11.2018 у справі №466/8662/18 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-4 КУпАП.
На підставі вищевказаних постанов суду, а також довідки про дорожньо-транспортну пригоду Управління патрульної поліції у Львівській області №3018297607756849 від 02.11.2018; повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду ОСОБА_1 від 25.10.2018; заяви ОСОБА_2 про виплату матеріального збитку від 22.11.2018; акту огляду транспортного засобу (дефектна відомість) №00276792 від 29.10.2018; ремонтної калькуляції №00276792 від 25.11.2018 року системи AUDATEX (ліцензований програмно-технічний комплекс з розрахунків вартості відновлювальних ремонтів транспортних засобів з використанням рекомендованих нормативів заводу виробника та цін на запасні частини, рекомендованих імпортером) акту узгодження розміру страхового відшкодування (угода про відшкодування матеріальної шкоди) №00276792 від 22.11.2018 та страхового акту №00276792 від 26.11.2018 - позивачем виплачено страхове відшкодування в розмірі 5 030,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №056275 від 28.11.2018.
Посилаючись на п.п. "в" п. 38.1.1. ст. 38 Закону «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», позивач просить суд стягнути з відповідача, як власника транспортного засобу, яким завдано шкоду внаслідок ДТП (автобуса «Електрон А18501»), а також як юридичної особи-роботодавця особи, що завдала шкоду - в порядку регресу, майнову шкоду в розмірі 5 030,00 грн.
Позиція відповідача.
Відповідач щодо позовних вимог не заперечив, відзиву на позовну заяву не подав.
Обставини справи.
02.08.2018 між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «УНІКА» та Львівським комунальним автотранспортним підприємством №1 укладено Поліс №АМ/6317832 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, забезпеченим транспортним засобом за яким є автобус «Електрон А18501» державний номерний знак НОМЕР_1 . Строк дії полісу - з 03.06.2018 до 02.02.2019 включно.
Згідно умов полісу, страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором (полісом) (п.3).
Страхова сума (ліміт відповідальності) на одного потерпілого - за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю - 200000,00 грн., за шкоду, заподіяну майну - 100000,00 грн (п.4).
23.10.2018 о 16:35 год. у м. Львові на перехресті вул. Городоцька та Народна сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автобуса «Електрон А18501» (державний номерний знак НОМЕР_1 ) під керуванням водія - працівника підприємства відповідача - громадянина ОСОБА_1 . Страхувальником транспортного засобу на момент дорожньо-транспортної пригоди було Львівське комунальне автотранспортне підприємство №1.
Як вбачається з матеріалів справи, під час вказаної ДТП було заподіяно матеріальну шкоду (технічні пошкодження) автомобілю марки «Toyota» державний номерний знак НОМЕР_2 . Дана обставина встановлена та підтверджується Постановою Шевченківського районного суду м. Львова від 13.11.2018 у справі №466/8661/18, яка набрала законної сили (в матеріалах справи).
Крім того, водій автобуса «Електрон А18501» ОСОБА_1 , будучи причетним до дорожньо-транспортної пригоди, не залишився на місці події та не повідомив про це орган чи підрозділ поліції. Дана обставина встановлена та підтверджується Постановою Шевченківського районного суду м. Львова від 13.11.2018 у справі №466/8662/18, яка набрала законної сили (в матеріалах справи).
На підставі заяви про виплату матеріального збитку від 22.11.2018; акту огляду транспортного засобу (дефектна відомість) №00276792 від 29.10.2018; ремонтної калькуляції №00276792 від 25.11.2018 року системи AUDATEX (ліцензований програмно-технічний комплекс з розрахунків вартості відновлювальних ремонтів транспортних засобів з використанням рекомендованих нормативів заводу виробника та цін на запасні частини, рекомендованих імпортером); акту узгодження розміру страхового відшкодування (угода про відшкодування матеріальної шкоди) №00276792 від 22.11.2018 та страхового акту №00276792 від 26.11.2018, страховиком виплачено страхове відшкодування в розмірі 5030,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №056275 від 28.11.2018 (в матеріалах справи).
Беручи до уваги факт самовільного залишення водієм автобуса «Електрон А18501» ОСОБА_1 місця ДТП, позивачем на адресу відповідача було надіслано претензію від 24.04.2020 №23799/1 про відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 5030,00 грн. Однак, вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Враховуючи наведене, позивач в порядку регресу, звернувся до господарського суду за захистом свого порушеного права з позовом про стягнення з відповідача - Львівського комунального автотранспортного підприємства №1 майнової шкоди в розмірі 5 030,00 грн.
Оцінка суду.
Згідно з ст. 11 ЦК України, підставою виникнення цивільних прав і обов'язків, у тому числі щодо відшкодування кредиторові або іншій особі збитків (шкоди), є зобов'язання, які виникають з договорів та інших правочинів або внаслідок завдання шкоди.
Відповідно до п. 2.1. ст. 2 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про страхування», цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону. Відносини, пов'язані з відшкодуванням шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України, регулюються Законом.
Відповідно до абз. 1 статті 16 Закону України «Про страхування», договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Системний аналіз положень цього Закону дає підстави для висновку, що в момент укладення договору страхування майна страховик бере на себе зобов'язання відшкодовувати майнову шкоду, завдану майну страхувальника внаслідок настання страхових подій, тобто приймає на себе увесь обсяг фінансових ризиків щодо виплати суми відшкодування завданої шкоди застрахованому майну.
Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Згідно п.п. "в" п. 38.1.1. ст. 38 вищевказаного Закону, страховик, після виплати страхового відшкодування, має право подати регресний позов до Страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди чи відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду щодо стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, або вжив алкоголь, наркотики чи лікарські препарати, виготовлені на їх основі (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником).
У відповідності до правової позиції викладеної у постановах ВСУ від 12.12.2018 по справі №752/14629/15-ц та від 17.10. 2019 по справі 701/167/18-ц, факт самовільного залишення водієм забезпеченого транспортного засобу місця пригоди є підставою для відшкодування страхувальником у порядку регресу сплаченого страховиком страхового відшкодування.
Особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом (ст. 1191 ЦК України).
За загальними правилом ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела.
Факт вини у скоєнні ДТП, заподіяння шкоди, а також самовільного залишення водієм забезпеченого транспортного засобу місця пригоди встановлено Постановою Шевченківського районного суду м. Львова від 13.11.2018 у справі №466/8661/18 та Постановою Шевченківського районного суду м. Львова від 13.11.2018 у справі №466/8662/18, які набрали законної сили.
В силу приписів ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з нормою ч. 1 ст. 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Аналіз положень ст.ст. 1166,1167, 1187, 1188 ЦК України, свідчить про встановлення в цивільному праві України змішаної системи деліктів, до якої входить: по-перше, правило генерального делікту, відповідно до якого будь-яка шкода (в т. ч. моральна), завдана потерпілому неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; по-друге, правило спеціальних деліктів, яке передбачає особливості відшкодування шкоди, завданої у певних спеціально обумовлених у законодавстві випадках (спеціальними суб'єктами, у спеціальний спосіб тощо).
Статті 1187, 1188 ЦК України відносяться до спеціальних деліктів, які передбачають особливості суб'єктного складу відповідальних осіб (коли обов'язок відшкодування шкоди покладається не на безпосереднього заподіювача, а на іншу вказану у законі особу - власника джерела підвищеної небезпеки) та встановлюють покладення відповідальності за завдання шкоди незалежно від вини заподіювача.
Так, стаття 1187 ЦК України встановлює особливого суб'єкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки. Згідно з ч. 2 ст. 1187 ЦК України, таким суб'єктом є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Не є таким суб'єктом і не несе відповідальності перед потерпілим за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом.
Факт перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах із Львівським комунальним автотранспортним підприємством №1 підтверджується матеріалами справи, зокрема витягом з наказу Львівського комунального автотранспортного підприємства №1 від 01.10.2018 №21 про закріплення транспортних засобів за водіями ЛК АТП №1, постановами Шевченківського районного суду м. Львова
Положення ч. 1 ст. 1188 ЦК України про застосування принципу вини у разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки не скасовує правила про відповідальність саме власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки (ч. 2 ст. 1187 ЦК України).
В такому випадку обов'язок по відшкодуванню шкоди покладається на того власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки, з вини водія якого завдана шкода, а не безпосередньо на винного водія.
З матеріалів справи вбачається, що транспортний засіб - автобус «Електрон А18501» (державний номерний знак НОМЕР_1 ), належить відповідачу - Львівському комунальному автотранспортному підприємству №1.
Отже, з урахуванням викладених вище положень Цивільного кодексу України, Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", відповідач є особою, що відповідальна за шкоду, заподіяну потерпілому чи його майну у результаті ДТП, що сталась 23.10.2018, а до ПАТ "Страхова компанія "УНІКА" як позивача у справі та особи, що виплатила страхове відшкодування, перейшло право зворотної вимоги (регресу).
Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що факти виплати позивачем страхового відшкодування та перебування винної у ДТП особи ( ОСОБА_1 ) у трудових відносинах із відповідачем (Львівським комунальним автотранспортним підприємством №1 підтверджено належними доказами, не спростовано відповідачем, а відтак, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача, в порядку регресу, майнової шкоди в розмірі 5 030,00 грн.
Відповідно до ст. ст. 73, 74 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Згідно з ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 ст. 77 ГПК України, передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію ст. 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
За приписами ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З аналізу матеріалів справи та наявних доказів у сукупності вбачається, що право позивача, за захистом якого мало місце звернення до суду, є порушеним відповідачем.
Судові витрати.
Пунктом 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відтак, витрати зі сплати судового збору слід покласти на відповідача.
Керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 76-79, 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України суд,
1. Позов задоволити повністю.
2. Стягнути з Львівського комунального автотранспортного підприємства №1 (79066, м. Львів, вул. Грунтова, 1Б, ідентифікаційний код 23884071) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхової компанії «УНІКА» (04112, м. Київ, вул. Теліги Олени, будинок 6, літ. В, ідентифікаційний код 20033533) 5030,00 грн. - страхового відшкодування та 2270,00 грн. - судового збору.
Рішення складено 22.11.2021
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Рішення може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені ст. ст. 256, 257 ГПК України.
Суддя Мороз Н.В.