вул. В'ячеслава Чорновола, 29/32, м. Кропивницький, 25022,
тел. (0522) 32 05 11, факс 24 09 91, код ЄДРПОУ 03499951,
e-mail: inbox@kr.arbitr.gov.ua, web: http://kr.arbitr.gov.ua
17 листопада 2021 рокуСправа № 912/2562/21
Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Кабакової В.Г., за участю секретаря судового засідання Пастухової А.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи № 912/2562/21
за позовом ОСОБА_1 , АДРЕСА_1
до відповідачів 1. Приватного підприємства "Арсенал 1С", просп. Університетський, 25, м. Кропивницький, 25031
2. ОСОБА_2 , АДРЕСА_2
3. ОСОБА_3 , АДРЕСА_3
4. ОСОБА_4 , АДРЕСА_4
про визнання припиненими трудових відносин
Представники сторін:
від позивача - Тупало М.П. адвокат, посвідчення № 73 від 26.05.2008;
від відповідачів - участі не брали;
У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
До Господарського суду Кіровоградської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Приватного підприємства "Арсенал 1С", ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання припиненими трудових відносин між позивачем та ПП "Арсенал 1С" з 21 листопада 2020 року, у зв'язку із звільненням за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що подана ним 20.10.2020 засновникам ПП "Арсенал 1С" заява про звільнення з посади директора за власним бажанням, не розглянута на запланованих 21.11.2020 позачергових загальних зборах у зв'язку з тим, що вони не відбулися через неприбуття засновників та відсутністю кворуму, що порушує права позивача на припинення трудового договору.
Ухвалою від 21.09.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 912/2562/21 за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 02.11.2021 о 16:30. Встановлено сторонам строк для подання заяв по суті справи.
Ухвалою від 02.11.2021 закрито підготовче провадження у справі №912/2562/21 та призначено справу до судового розгляду по суті на 17.11.2021 о 10:00 год.
У судовому засіданні 17.11.2021 був присутній представник від позивача.
Відповідачі участі у судовому засіданні не брали.
Відповідачі 2, 3, 4 належним чином повідомлені про призначене засідання суду, що підтверджується наявними у матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.
Конверти з ухвалою суду від 21.09.2021 та 02.11.2021 направлені на адреси відповідача 1 повернуто органом поштового зв'язку із відмітками "адресат відсутній за вказаною адресою".
Згідно ч. 7 ст. 120, п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.
У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місце проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Будь-яких пояснень чи клопотань від відповідача 1 не надходило.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.
Отже, з метою не затягування розгляду справи, та не порушення прав сторін на справедливий розгляд справи у продовж розумного строку, суд дійшов висновку, що неотримання ухвал суду від 21.09.2021 та 02.11.2021 у даній справі відповідачем 1 та повернення їх до суду з відповідною відміткою є наслідком діяння (бездіяльності) відповідача щодо їх належного отримання, тобто його власною волею.
Господарський суд приймає до уваги, що відповідач мав можливість отримати інформацію по справі, що розглядається, на сторінці Господарського суду Кіровоградської області на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет за вебадресою: http://kr.arbitr.gov.ua, а також у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
До того ж засновники відповідача повідомлені належним чином про розгляд справи.
З огляду на наведене, відповідач вважається повідомленим про призначене судове засідання належним чином і причини неявки представника відповідача у засідання судом не визнаються поважними.
Відзив на позов від відповідачів не надходив.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно частини 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
З огляду на викладене, господарський суд розглядає справу №912/2562/21 в судовому засіданні 17.11.2021 за відсутності представників відповідачів за наявними у справі матеріалами.
В судовому засіданні 17.11.2021 досліджено докази у справі.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд, -
На підставі рішення №2 від 29.05.2019 року ОСОБА_1 призначено на посаду директора Приватного підприємства "АРСЕНАЛ 1С". (а.с. 6)
Засновниками Приватного підприємства "АРСЕНАЛ 1С" на даний час є ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .
Рішенням Загальних зборів засновників Приватного підприємства "АРСЕНАЛ 1С" затвердженого протоколом № 3 від 19.06.2019 року прийнято Статут Приватного підприємства "АРСЕНАЛ 1С" (нова редакція). (а.с. 8 - 16)
Позивач із посиланням на положення п. 7.2. Статуту Приватного підприємства "АРСЕНАЛ 1С" зазначає, що до виключної компетенції засновників належить обрання, звільнення та відкликання членів виконавчого органу.
Позивач посилаючись на п. 7.4. Статуту Приватного підприємства "АРСЕНАЛ 1С" вказує, що директор підприємства є виконавчим органом, що призначається засновниками.
ОСОБА_1 20.10.2020 засновникам Приватного підприємства "АРСЕНАЛ 1С" подано заяву про звільнення з посади директора товариства за власним бажанням. (а.с. 17)
Також, 20.10.2020 року позивачем вручено засновникам Приватного підприємства "АРСЕНАЛ 1С" повідомлення про проведення позачергових загальних зборів засновників Приватного підприємства "АРСЕНАЛ 1С" 21.11.2020 з метою вирішення заяви позивача про звільнення, призначення директора та надання повноважень на вчинення реєстраційних дій по внесенню змін щодо директора. (а.с. 18)
Відповідно до протоколу загальних зборів засновників №4 від 21.11.2020 року позачергові загальні збори засновників Приватного підприємства "АРСЕНАЛ 1С" 21.11.2020 не відбулися в зв'язку з неприбуттям засновників ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і відповідно відсутністю кворуму. (а.с. 19)
Враховуючи порушення права позивача на припинення трудового договору на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП, останній звернувся із вказаним позовом до суду.
Розглядаючи спір по суті, господарський суд враховує наступні норми права.
Верховний Суд у складі Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11.08.2021 у справі 404/1255/21 визначив, що розгляд даного спору підстуний господарським судам вказавши на наступне: "Припинення повноважень члена виконавчого органу товариства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи (тобто розірвання з ним трудового договору) на підставі положень КЗпП України. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу міститься не в приписах КЗпП України, а у статті 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання трудового права.
Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, звільнення, відкликання членів виконавчого органу стосується також наділення їх повноваженнями на управління товариством або позбавлення таких повноважень на управління товариством. Хоч такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини.
У зв'язку із цим припинення повноважень члена виконавчого органу товариства відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою (чи можливою шкодою) для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень.
Отже, зміст положень частини третьої статті 99 ЦК України надає право компетентному (уповноваженому) органу товариства припинити на свій розсуд повноваження члена виконавчого органу у будь-який час з будь-яких підстав.
Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права.
Встановивши, що ОСОБА_1 перебував на посаді директора у ПП "Арсенал 1С" та був членом виконавчого органу підприємства, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову у відкритті провадження у цій справі, оскільки спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Вказане узгоджується із правовим висновком, висловленим у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 лютого 2021 року у справі № 753/17776/19 (провадження № 14-163цс20).".
Дослідивши наведені в позовній заяві доводи, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
Звертаючись до суду з позовом, позивач посилається на те, що у зв'язку з не звільненням його з посади директора товариства з 21.11.2020 він позбавлений можливості реалізувати передбачене частиною першою статті 38 КЗпП України право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.
Положеннями ч. 1 - 3 ст. 62 Господарського кодексу України підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності. Підприємство, якщо законом не встановлено інше, діє на основі статуту або модельного статуту. Підприємства незалежно від форми власності, організаційно-правової форми, а також установчих документів, на основі яких вони створені та діють, мають рівні права та обов'язки.
Відповідно до ч. 1 ст. 63 Господарського кодексу України залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів, зокрема, приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи).
Згідно з ч. 1, 2 ст. 113 Господарського кодексу України приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб'єкта господарювання - юридичної особи.
Порядок організації та діяльності приватних підприємств визначається цим Кодексом та іншими законами.
Так, у постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 06.03.2018 року у справі № 907/167/17 зазначено, що порядок створення та діяльності уповноважених власником органів управління приватним підприємством не врегульований ні ЦК України, ні ГК України. Зокрема, наведеними нормативно-правовими актами не передбачений порядок скликання та проведення загальних зборів учасників приватного підприємства. Відтак - відповідно до положень ст. 8 ЦК України щодо вказаних правовідносин слід застосувати правові норми цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). Оскільки підприємство відповідача засноване на приватній власності кількох осіб (засновників), а його статутний капітал поділений між учасниками на частки, правильним є застосування до спірних у справі правовідносин положень ЦК України та ГК України, які регулюють правовідносини щодо порядку скликання та проведення загальних зборів товариства з обмеженою відповідальністю.
Відповідно до змісту частини першої статті 167 Господарського кодексу України корпоративні права визначаються як права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи у управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Згідно з частиною третьою статті 167 Господарського кодексу України корпоративні відносини визначаються як відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.
Повноваженнями щодо управління товариством наділені учасники товариства, права яких передбачено у Главі IV Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" (далі - Закон).
Органами товариства є загальні збори учасників, наглядова рада (у разі утворення) та виконавчий орган. Загальні збори учасників є вищим органом товариства. Кожен учасник товариства має право бути присутнім на загальних зборах учасників, брати участь в обговоренні питань порядку денного і голосувати з питань порядку денного загальних зборів учасників. Кожен учасник товариства на загальних зборах учасників має кількість голосів, пропорційну до розміру його частки у статутному капіталі товариства, якщо інше не передбачено статутом (статті 28, 29 Закону).
У частині першій статті 98 ЦК України передбачено, що загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і тих, що належать до компетенції інших органів товариства.
Компетенція загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю визначена у статті 30 Закону.
Відповідно до ч. 1 - 4 ст. 33 Закону загальні збори учасників проводяться в порядку, встановленому цим Законом та статутом товариства. Учасники товариства беруть участь у загальних зборах учасників особисто або через своїх представників. Загальні збори учасників передбачають спільну присутність учасників товариства в одному місці для обговорення питань порядку денного або можуть проводитися у режимі відеоконференції, що дозволяє бачити та чути всіх учасників загальних зборів учасників одночасно. На загальних зборах учасників, що проводяться відповідно до частини третьої цієї статті, ведеться протокол, у якому фіксуються перебіг загальних зборів учасників та прийняті рішення. Протокол підписує голова загальних зборів учасників або інша уповноважена зборами особа. Кожен учасник товариства, який взяв участь у загальних зборах учасників, може підписати протокол.
У частині першій статті 98 ЦК України передбачено, що загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і тих, що належать до компетенції інших органів товариства.
Пунктом 7.1. Статуту Приватного підприємства "АРСЕНАЛ 1С" встановлено, що вищим органом управління підприємства є загальні збори засновників, які приймають рішення, що викладаються у формі протоколів. Кожному засновнику належить кількість голосів, яка пропорційна його частці в статутному капіталі підприємства. Засновники повноважні приймати рішення, якщо для їх прийняття з'явились засновники, які володіють 50 і більше відсотками статутного капіталу підприємства. Рішення приймаються простою більшістю голосів від загальної кількості голосів в підприємстві.
Відповідно до частини першої статті 99 ЦК України виконавчий орган створюють загальні збори товариства. У частині 3 статті 99 ЦК України передбачено, що члени виконавчого органу можуть бути у будь-який час усунені від виконання своїх обов'язків, якщо у установчих документах не визначені підстави їх усунення.
Пунктом 7.2. Статуту Приватного підприємства "АРСЕНАЛ 1С" визначено, що до виключної компетенції засновників належить, зокрема обрання, звільнення та відкликання членів виконавчого органу.
У п. 7.4. Статуту Приватного підприємства "АРСЕНАЛ 1С" встановлено, що Директор підприємства є виконавчим органом, що призначається засновниками.
Згідно КЗпП України до трудових відносин належать відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. У КЗпП України визначено виключний перелік підстав припинення трудового договору.
Згідно ч. 1 ст. 38 КЗпП працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Отже, відповідно до трудового законодавства України, керівник товариства (директор), як будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган про таке звільнення письмово за два тижні.
Разом з тим особливість звільнення директора полягає в тому, що воно відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства.
Судом встановлено, що в матеріалах справи відсутнє рішення учасника яким вирішено питання про звільнення позивача з посади директора товариства за його заявою від 20.10.2020.
Згідно наявного у матеріалах справи Протоколу № 4 від 21.11.2020 загальних зборів засновників Приватного підприємства "АРСЕНАЛ 1С", на порядок денний якого було винесено питання про звільнення з посади директора ОСОБА_1 , серед засновників з яких ОСОБА_2 (51% статутного капіталу), ОСОБА_3 (24,5 % статутного капіталу), ОСОБА_4 (24,5 % статутного капіталу) серед присутніх на зборах засновників була лише ОСОБА_4 .
Таким чином, засновники не були повноважні приймати рішення, оскільки не було дотримано встановленої п. 7.1. Статуту більшості присутніх для прийняття із визначених у порядку денному питань рішень.
Відповідно, суд прийшов до висновку, що Приватне підприємство "АРСЕНАЛ 1С" не виконало вимоги трудового законодавства, не здійснило будь-яких дій, спрямованих на вирішення питання про звільнення позивача з 21.11.2020 з посади директора товариства. Тобто існує порушення права позивача на припинення трудових відносин.
Відповідно до частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно частини першої, другої статті 42 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
За змістом статті 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.
Згідно з частиною першою статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Європейський суд з прав людини вказує, що приватне життя «включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру». Стаття 8 Конвенції «захищає право на особистий розвиток та право встановлювати та розвивати стосунки з іншими людьми та оточуючим світом». Поняття «приватне життя» в принципі не виключає відносини професійного або ділового характеру. Врешті-решт, саме у рамках трудової діяльності більшість людей мають значну можливість розвивати стосунки з оточуючим світом. Отже, обмеження, накладені на доступ до професії, були визнані такими, що впливають на «приватне життя» (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Олександр Волков проти України» (Oleksandrv., № 21722/11, § 165)).
З урахуванням положень частини першої статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та усталеної практики Європейського Суду з прав людини необхідно зробити висновок, що наявність у реєстрі інформації щодо позивача як про керівника товариства відноситься до професійної діяльності останнього та охоплюється поняттям «приватне життя».
У пункті 4 частини першої статті 36 КЗпП України визначено, що підставами припинення трудового договору, зокрема, є розірвання трудового договору з ініціативи працівника, яке регламентоване ст. 38 КЗпП.
Конституційний Суд України у рішеннях від 07 липня 2004 року №14-рп/2004, від 16 жовтня 2007 року № 8-рп/2007 та від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом. Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.
Враховуючи порушення права позивача на припинення трудового договору, обраний ним спосіб захисту направлений на відновлення його трудових прав, гарантованих Конституцією України.
Передбачений частиною першою статті 38 КЗпП України порядок розірвання трудового договору з ініціативи працівника передбачає попередження ним про це власника або уповноважений орган письмово за два тижні.
За встановлених у цій справі обставин положення закону щодо письмового попередження власника про бажання працівника звільнитись нівелюється, а іншого порядку звільнення з ініціативи працівника чинне законодавство не передбачає.
Недосконалість національного законодавства та прогалини у правовому регулюванні певних правовідносин не можуть бути підставою для позбавлення особи права на захист його порушених прав у обраний ним спосіб.
Згідно з частиною першою статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.
Елементом принципу верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. На думку Європейського суду з прав людини, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. Bulgaria», заява № 1365/07, § 39), «Олександр Волков проти України» («Oleksandr Volkov v. Ukraine», заява № 21722/11, § 170)).
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах «Кантоні проти Франції» («Cantoni v. France», заява № 17862/91, § 31-32), «Вєренцов проти України» («Vyerentsov v. Ukraine», заява «№ 20372/11, § 65)).
Статтею 5 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно підкреслює цінність та важливість дотримання формалізованих норм процесу, за допомогою яких сторони забезпечують вирішення спору, оскільки завдяки цьому може обмежуватися обсяг дискреції, забезпечуватися рівність сторін, запобігатися свавілля, забезпечуватися ефективне вирішення спору та розгляд справи судом упродовж розумного строку, а також забезпечуватися правова визначеність та повага до суду. В той же час «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду позову заявника по суті із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах «Белеш та інші проти Чеської Республіки» (Beles and Others v. the Czech Republic, заява № 47273/99, § 50-51, 69); «Волчі проти Франції» (Walchli., заява № 35787/03, § 29).
При проведенні оцінювання Європейський суд з прав людини часто наголошує на питаннях «правової визначеності» та «належного здійснення правосуддя» як на двох основних елементах для проведення розмежування між надмірним формалізмом та прийнятим застосуванням процесуальних формальностей. Зокрема, Європейський суд з прав людини виходить з того, що є порушенням права на доступ до суду, коли норми не переслідують цілі правової визначеності та належного здійснення правосуддя та утворюють свого роду перепону, яка перешкоджає вирішенню справи учасників судового процесу по суті компетентним судом (див., наприклад, рішення у справах «Карт проти Туреччини» (Kart. Turkey [ВП], заява № 8917/05, § 79 (в кінці); «Ефстатіу та та інші проти Греції» (Efstathiou and Others v. Greece, заява № 36998/02, § 24 (в кінці); «Ешим проти Туреччини» (Esim., заява № 59601/09, § 21).
Зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що він просить суд визнати його таким, що звільнений з посади директора товариства з 21.11.2020.
Встановлені у справі обставини, а саме: написання позивачем заяви про звільнення за власним бажанням, ознайомлення із вказаною заявою усіх учасників товариства, ініціювання позивачем проведення загальних зборів із винесенням питання про зміни у виконавчому органі товариства на порядок денний свідчать про те, що позивачем дотримана процедура звільнення із займаної посади директора товариства.
Разом з тим, відповідно до вимог статті 5 ГПК України, з урахуванням встановлених обставин справи та виходячи з того, що пред'явлення позову по суті спрямоване на припинення трудових правовідносин між директором ОСОБА_1 і Приватним підприємством "АРСЕНАЛ 1С", суд вважає таким, що не суперечить закону такий спосіб захисту як припинення трудових відносин позивача з товариством на підставі частини першої статті 38 КЗпП України.
Визначення запропонованим чином способу захисту прав позивача судом не призводить до порушення диспозитивних засад господарського судочинства, оскільки справа розглядається у межах заявлених позивачем вимог і на підставі доказів, поданих ним.
Відповідно до ст. ст. 74, 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Згідно ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
За результатами розгляду цієї справи суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 довів наявність правових підстав для визнання припиненими трудових відносин із Приватним підприємством "АРСЕНАЛ 1С" у зв'язку із звільненням із займаної посади директора товариства з 21 листопада 2020 року на підставі частини першої статті 38 КЗпП України, оскільки не вирішення питання про звільнення працівника з посади директора є порушенням його права щодо вільного вибору праці, а тому позов підлягає задоволенню в повному обсязі.
Керуючись ст. ст. 74, 76, 77, 129, 233, 236-241, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позов задовольнити.
Визнати припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та Приватним підприємством "Арсенал 1С" (просп. Університетський, 25, м. Кропивницький, 25031, код ЄДРПОУ 42536940) з 21.11.2020 у зв'язку зі звільненням ОСОБА_1 за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення в порядку передбаченому Господарським процесуальним кодексом України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Примірники рішення надіслати ОСОБА_1 (на електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_2 ), ПП "Арсенал 1С" (просп. Університетський, 25, м. Кропивницький, 25031) та на електронну пошту tovtmi1@gmail.com, ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 ), ОСОБА_4 ( АДРЕСА_4 ).
Повне рішення складено 22.11.2021.
Суддя В.Г. Кабакова