вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"03" листопада 2021 р. м. Київ Справа №911/1840/21
Суддя: Грабець С.Ю.
Секретар судового засідання: Сорока П.М.
Суд, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Неогрупп”
до товариства з обмеженою відповідальністю “Ясенсвіт”
про стягнення заборгованості в сумі 3 060 121,99 грн.,
за участю представника:
позивача: Іващенко А.В. - (паспорт, серії № НОМЕР_1 , виданий 01.10.2020 року);
відповідача: не з'явився,
23 червня 2021 року до Господарського суду Київської області надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю "Неогрупп" (далі - позивач) до товариства з обмеженою відповідальністю "Ясенсвіт" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 3 060 121,99 грн.
В обґрунтування заявлених вимог, позивач послався на порушення відповідачем умов договору поставки товару №01042020 від 01.04.2020 року (далі - договір), згідно з якими позивач зобов'язувався передати відповідачу товар, а відповідач зобов'язувався переданий товар прийняти і оплатити вчасно та в повному обсязі.
Відповідач товар, переданий позивачем, оплатив частково.
Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду, просив стягнути з відповідача 3 060 121,99 грн. заборгованості.
Ухвалою суду від 29.06.2021 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 04 серпня 2021 року.
03 серпня 2021 року на адресу Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву від 29.07.2021 року. Крім цього, на електронну адресу суду представник відповідача направив клопотання про відкладення розгляду справи, яке підлягало задоволенню судом.
04 серпня 2021 року представники позивача та відповідача у засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
Ухвалою суду від 04.08.2021 року підготовче засідання відкладено на 18 серпня 2021 року.
12 серпня 2021 року на адресу Господарського суду Київської області від представника позивача надійшла відповідь на відзив №3-с від 09.08.2021 року та клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке підлягало задоволенню судом. Крім цього, представник позивача подала заяву про уточнення позовних вимог, в якій просила суд стягнути з відповідача 2 931 304,67 грн. основного боргу та 128 817,32 грн. пені.
18 серпня 2021 року на адресу Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи з метою подання заперечень на відповідь на відзив.
Представник позивача в засіданні проти задоволення вищевказаного клопотання заперечувала.
Представник відповідача у засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Суд, розглянувши у засіданні клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, визнав його таким, що підлягало задоволенню, та надав строк до наступного засідання для надання заперечень на відповідь на відзив.
Ухвалою суду від 18.08.2021 року продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів, підготовче засідання відкладено на 08 вересня 2021 року.
08 вересня 2021 року на електронну адресу Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення судового засідання, яке задоволенню судом не підлягало. Крім цього, від представника відповідача надійшло клопотання про залишення позову без розгляду, яке також задоволенню судом не підлягало.
08 вересня 2021 року представник позивача в засіданні заявлені позовні вимоги підтримала, вважала їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Представник відповідача у засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Ухвалою суду від 08.09.2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 29 вересня 2021 року.
29 вересня 2021 року, до початку судового розгляду справи по суті, представник відповідача подав клопотання про призначення технічної експертизи, а також просив суд поновити пропущений строк для подання вищевказаного клопотання, у зв'язку з його лікуванням та неможливістю подання цього клопотання у встановлений законом строк.
Представник позивача проти задоволення клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку для подання клопотання про призначення технічної експертизи не заперечувала.
Суд, розглянувши у засіданні клопотання представника відповідача про поновлення пропущеного процесуального строку для подання клопотання про призначення технічної експертизи, визнав його таким, що підлягало задоволенню, а причини пропуску процесуального строку поважними.
Представник відповідача в засіданні клопотання про призначення технічної експертизи просив задовільнити.
Представник позивача в засіданні проти задоволення вищевказаного клопотання представника відповідача заперечувала.
Заслухавши пояснення представників учасників справи, суд дійшов висновку про те, що вищевказане клопотання представника відповідача задоволенню не підлягало.
Крім цього, в засіданні представник відповідача подав клопотання про залишення позову без руху, а також просив суд поновити пропущений строк для надання вищевказаного клопотання.
Представник позивача проти задоволення клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку для подання клопотання про залишення позову без руху не заперечувала.
Суд, розглянувши у засіданні клопотання представника відповідача про поновлення пропущеного процесуального строку для подання клопотання про залишення позову без руху, визнав його таким, що підлягало задоволенню, а причини пропуску процесуального строку поважними.
Заслухавши пояснення представників учасників справи, суд дійшов висновку про те, що вищевказане клопотання представника відповідача задоволенню не підлягало.
Також, в засіданні представник відповідача заявив клопотання про зупинення провадження у справі.
Судом встановлено, що клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі задоволенню не підлягало, у зв'язку з його необґрунтованістю.
Крім цього, в засіданні представник відповідача заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи з метою мирного врегулювання спору.
Представник позивача в засіданні проти задоволення клопотання про відкладення розгляду справи не заперечувала.
Ухвалою суду від 29.09.2021 року судове засідання відкладено на 03 листопада 2021 року.
02 листопада 2021 року на електронну адресу суду представник відповідача направив клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з його щепленням та поганим самопочуттям, а також у зв'язку із намірами надати суду свої доводи та міркування.
03 листопада 2021 року в судовому засіданні представник позивача проти задоволення клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи заперечувала.
Судом встановлено, що 03 серпня 2021 року представником відповідача був поданий відзив на позовну заяву, ухвалою суду від 18.08.2021 року представнику відповідача, за його клопотанням, був поновлений строк для надання заперечень на відповідь на відзив на позовну заяву, 29 вересня 2021 року представник відповідача взяв участь у судовому засіданні, в якому виклав свої заперечення, доводи та міркування, а також заявляв клопотання з процесуальних питань, які були розглянуті судом. Крім цього, відповідач не був позбавлений права направити іншого представника в судове засідання 03 листопада 2021 року.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи задоволенню не підлягало.
У судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримала, просила суд позов задовільнити.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі "Смірнова проти України").
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судом враховуються при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.
У зв'язку із заявленням представником відповідача клопотання про відкладення розгляду справи для мирного врегулювання спору, а також з метою дотримання принципів змагальності та рівності сторін, розгляд справи по суті закінчився 03 листопада 2021 року.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність, вірогідність кожного доказу окремо, а також взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.
01 квітня 2020 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Неогрупп" (далі - позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю "Ясенсвіт" (далі - відповідач) був укладений договір поставки товару №01042020 (далі - договір), згідно з умовами якого позивач зобов'язувався передати відповідачу товар, а відповідач зобов'язувався переданий товар прийняти і оплатити вчасно та в повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 264 Господарського кодексу України, матеріально-технічне постачання та збут продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання як власного виробництва, так і придбаних у інших суб'єктів господарювання, здійснюються суб'єктами господарювання шляхом поставки, а у випадках, передбачених цим Кодексом, також на основі договорів купівлі-продажу.
Згідно з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Частиною 3 ст. 180 Господарського кодексу України встановлено, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Згідно з ч. 1 ст. 266 Господарського кодексу України, предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.
Відповідно до ч. 2 ст. 266 Господарського кодексу України, загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.
Частиною 2 ст. 267 Господарського кодексу України встановлено, що строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.
Згідно з п. 4.1 договору, позивач поставляє товар партіями на умовах, зазначених в специфікаціях або додаткових угодах до договору, на кожну партію товару та згідно правил DDP "Інконтермс" (редакція 2010 року), і застосовуються із урахуванням особливостей, пов'язаних із внутрішньодержавним характером даного договору, а також тих особливостей, що випливають із умов даного договору.
Відповідно до п. 4.4 договору, строки поставки товару визначаються сторонами в специфікаціях або додаткових угодах до даного договору.
Пунктом 4.6 договору встановлено, що право власності на товар, що поставляється, переходить від позивача до відповідача в момент фактичної передачі товару відповідачу та підписання сторонами товарно - транспортної накладної, видаткової накладної. Датою поставки вважається дата підписання сторонами видаткових накладних.
Згідно з ч. 1 ст. 189 Господарського кодексу України, ціна в цьому Кодексі є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються в системі оподаткування.
Відповідно до ч. 2 ст. 189 Господарського кодексу України, ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.
Згідно з п. 1.2 договору, загальна сума договору складається з суми специфікацій або додаткових угод укладених між сторонами.
Відповідно до п. 3.1 договору, відповідач зобов'язаний здійснити оплату вартості товару, що постачається за даним договором в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача протягом строків погоджених сторонами у відповідній специфікації або додатковій угоді до договору.
Пунктом 3.2 договору встановлено, що датою здійснення оплати є дата списання грошових коштів з рахунку відповідача на користь позивача.
Згідно з п. 8.1 договору, даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2020 р., але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором. У випадку, якщо за 10 (десять) робочих днів до закінчення строку дії договору, жодна із сторін не виявить бажання його розірвати, даний договір вважається пролонгованим (продовженим) строком на 1 (один) рік на тих самих умовах. Сторона, яка виявила бажання розірвати даний договір, за 10 (десять) робочих днів до закінчення строку його дії, повинна повідомити про те іншу сторону у письмовій формі з підписом уповноваженого представника. Кількість пролонгацій не є обмеженою.
01 квітня 2020 року сторонами підписана специфікація №1 до договору №01042020 поставки товару від 01 квітня 2020 р., на загальну суму 2 050 000,00 грн. з ПДВ, 10 квітня 2020 року сторонами підписана специфікація №2 до договору №01042020 поставки товару від 01 квітня 2020 р., на загальну суму 2 870 000,00 грн. з ПДВ, 27 квітня 2020 року сторонами підписана специфікація №3 до договору №01042020 поставки товару від 01 квітня 2020 р., на загальну суму 2 870 000,00 грн. з ПДВ та 13 травня 2020 року сторонами підписана специфікація №4 до договору №01042020 поставки товару від 01 квітня 2020 р., на загальну суму 1 224 000,00 грн. з ПДВ.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар, згідно зі специфікаціями №1, №2, №3 та №4, на загальну суму 8 769 838,00 грн., про що сторонами підписані видаткові накладні №3 від 02 квітня 2020 року, на суму 555 960,00 грн., №10 від 06 квітня 2020 року, на суму 546 530,00 грн., №20 від 08 квітня 2020 року, на суму 545 300,00 грн., №26 від 10 квітня 2020 року, на суму 540 790,00 грн., №30 від 13 квітня 2020 року, на суму 539 150,00 грн., №43 від 16 квітня 2020 року, на суму 537 100,00 грн., №4 від 21 квітня 2020 року, на суму 554 320,00 грн., №5 від 22 квітня 2020 року, на суму 561 290,00 грн., №18 від 27 квітня 2020 року, на суму 554 730,00 грн., №22 від 28 квітня 2020 року, на суму 544 480,00 грн., №26 від 29 квітня 2020 року, на суму 554 320,00 грн., №35 від 04 травня 2020 року, на суму 552 270,00 грн., №46 від 06 травня 2020 року, на суму 537 100,00 грн., №51 від 09 травня 2020 року, на суму 546 530,00 грн., №64 від 14 травня 2020 року, на суму 551 616,00 грн., №65 від 15 травня 2020 року, на суму 548 352,00 грн.; товарно - транспортні накладні №Р3 від 02 квітня 2020 року, №111 від 06 квітня 2020 року, №375 від 08 квітня 2020 року, №128 від 10 квітня 2020 року, №188 від 13 квітня 2020 року, №945 від 16 квітня 2020 року, №128 від 21 квітня 2020 року, №131 від 22 квітня 2020 року, №223 від 27 квітня 2020 року, №243 від 28 квітня 2020 року, №235 від 29 квітня 2020 року, №133 від 04 травня 2020 року, №138 від 06 травня 2020 року, №211 від 09 травня 2020 року, №114 від 14 травня 2020 року, №115 від 15 травня 2020 року, копії яких долучені до матеріалів справи.
Крім цього, до матеріалів справи долучені податкові накладні №86 від 29.04.2020 року, №1 від 04.05.2020 року, №2 від 06.05.2020 року, №3 від 09.05.2020 року, №4 від 14.05.2020 року, №5 від 15.05.2020 року, а також 6 квитанцій про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних від 08.07.2020 року.
Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору позивачем були надані відповідачу рахунки на оплату №6 від 02 квітня 2020 року, на суму 555 960,00 грн., №14 від 06 квітня 2020 року, на суму 546 530,00 грн., №20 від 08 квітня 2020 року, на суму 545 300,00 грн., №25 від 10 квітня 2020 року, на суму 540 790,00 грн., №30 від 13 квітня 2020 року, на суму 539 150,00 грн., №43 від 16 квітня 2020 року, на суму 537 100,00 грн., №4 від 21 квітня 2020 року, на суму 554 320,00 грн., №5 від 22 квітня 2020 року, на суму 561 290,00 грн., №8 від 27 квітня 2020 року, на суму 554 730,00 грн., №21 від 28 квітня 2020 року, на суму 544 480,00 грн., №25 від 29 квітня 2020 року, на суму 554 320,00 грн., №34 від 04 травня 2020 року, на суму 552 270,00 грн., №45 від 06 травня 2020 року, на суму 537 100,00 грн., №51 від 09 травня 2020 року, на суму 546 530,00 грн., №64 від 14 травня 2020 року, на суму 551 616,00 грн., №65 від 15 травня 2020 року, на суму 548 352,00 грн., копії яких долучені до матеріалів справи.
Проте відповідач товар, поставлений позивачем, згідно зі специфікаціями №1, №2, №3 та №4, оплатив частково, а саме в сумі 5 838 533,33 грн., що підтверджується реєстром банківських документів по рахунку позивача за період з березня 2020 року до червня 2021 року та 12 жовтня 2020 року.
Згідно з умовами п. 3 специфікацій №1, №2, №3 та №4, оплата за товар здійснюється протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дати поставки товару згідно видаткової накладної.
Так, остання партія товару, поставленого позивачем відповідачу, повинна була бути оплачена відповідачем не пізніше 29 травня 2020 року (15 травня 2020 року, - дата останньої поставки товару позивачем відповідачу).
Оскільки відповідачем борг оплачений не був, позивач звернувся до суду, просив стягнути з відповідача 3 060 121,99 грн. заборгованості.
12 серпня 2021 року на адресу Господарського суду Київської області від представника позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, в якій вона просила суд стягнути з відповідача 2 931 304,67 грн. основного боргу та 128 817,32 грн. пені.
Згідно з ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України, не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У справі "Мала проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що рівність сторін вимагає "справедливого балансу між сторонами", і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її опонентом.
03 серпня 2021 року на адресу Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву від 29.07.2021 року, в якому він проти боргу перед позивачем заперечував, послався на те, що позивач порушив умови договору та не зареєстрував податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних, у зв'язку з чим, у відповідача не наступив обов'язок сплатити грошові кошти за отриманий товар.
Доводи представника відповідача спростовуються, у зв'язку з наступним.
Згідно з п. 6.8 договору, зокрема, позивач, якщо він має статус платника податку на додану вартість (ПДВ), зобов'язаний надати відповідачу податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням вимог порядку реєстру електронного підпису уповноваженої платником особи та заповнення податкових накладних, визначених законодавством України. Податкова накладна має бути зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) з дотриманням законодавства щодо реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних у законодавчо встановлені граничні строки, і спрямована відповідачу (отримувачу) в електронному вигляді. У разі невиконання зазначених вище вимог, а також у разі зупинення реєстрації податкової накладної позивачу, відповідач має право затримати оплату відповідного товару в розмірі, еквівалентному сумі податку на додану вартість, яка була відображена в податковій накладній, не зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних або оформленої з порушенням вимог порядку заповнення податкових накладних або реєстрація якої зупинена, на строк до реєстрації (розблокування реєстрації) податкової накладної в ЄРПН (оплата здійснюється після отримання письмового повідомлення від позивача за підписом уповноваженої особи про реєстрацію накладної в строк 5 (п'ять) банківських днів).
Відповідно до п. 187.1. Податкового кодексу України (у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Згідно з п. 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України (у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Відповідно до положень п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України (у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
До матеріалів справи представником позивача долучені податкові накладні, на загальну суму 639 111,34 грн., а саме: №86 від 29.04.2020 року, №1 від 05.05.2020 року, №2 від 06.05.2020 року, №3 від 09.05.2020 року, №4 від 14.05.2020 року, №5 від 15.05.2020 року, а також квитанції про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних від 08.07.2020 року (6 шт.).
Зазначення сторонами у договорі про обов'язок позивача здійснити реєстрацію податкової накладної, розрахунку коригування кількісних та вартісних показників до податкової накладної у ЄРПН протягом передбаченого законодавством строку не має наслідком зміну характеру відповідних правовідносин з податкових на господарські.
Так, невиконання або неналежне виконання таких умов договору (здійснення реєстрації податкової накладної тощо) не є правопорушенням у сфері господарювання, а обов'язок відповідача щодо оплати вартості поставленого позивачем товару не може ставитись у залежність від оформлення (неоформлення) податкових накладних позивачем.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).
17 жовтня 2019 року набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким, зокрема, внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши до господарського процесу стандарт доказування "вірогідності доказів".
У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 року наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 року в справі №910/18036/17, від 23.10.2019 року в справі №917/1307/18, від 18.11.2019 року в справі №902/761/18, від 04.12.2019 року в справі №917/2101/17).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 року в справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 року в справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 року в справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд, оцінюючи фактичні обставини справи, звертаючись до балансу вірогідностей, вирішуючи спір, виходив з того, що факти, встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Документів, що підтверджували б наявність у відповідача претензій до позивача щодо предмету, якості або кількості переданого позивачем товару, а також документів, що підтверджували б оплату боргу перед позивачем, представник відповідача суду не надав.
Так, суд дійшов висновку про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача боргу в сумі 2 931 304,67 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Крім стягнення основного боргу, позивач просив стягнути з відповідача пеню в сумі 128 817,32 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Так, пеня - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання у відсотках від суми визначеною обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Пунктом 6.1. договору встановлено, що за порушення умов даного договору винна сторона несе відповідальність в порядку, передбаченому чинним законодавством України та даним договором.
Згідно з п. 6.2 договору, у випадку невиконання або порушення виконання зобов'язань по оплаті товару/партії товару, відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, за кожен день прострочення платежу від суми несплаченого платежу.
Статтею 253 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно з ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Оскільки відповідач повинен був сплатити грошові кошти за отриманий від позивача товар протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дати поставки товару, згідно з видатковою накладною, то сплату за отриманий товар за видатковою накладною №26 від 29 квітня 2020 року, в сумі 162 863,89 грн., відповідач повинен був сплатити до 13.05.2020 року включно;
- за видатковою накладною №35 від 04 травня 2020 року, відповідач повинен був сплатити до 18.05.2020 року включно;
- за видатковою накладною №46 від 06 травня 2020 року, відповідач повинен був сплатити до 20.05.2020 року включно;
- за видатковою накладною №51 від 09 травня 2020 року, відповідач повинен був сплатити до 23.05.2020 року (оскільки 23.05.2020 року припадало на вихідний, останнім днем виконання зобов'язання відповідачем мало стати 25.05.2020 року, перший за ним робочий день);
- видаткова накладна №64 від 14 травня 2020 року, відповідач повинен був сплатити до 28.05.2020 року включно;
- видаткова накладна №65 від 15 травня 2020 року, відповідач повинен був сплатити до 29.05.2020 року включно.
Як встановлено судом, відповідач плату за отриманий товар від позивача оплатив частково, а саме:
- за видатковою накладною №3 від 02 квітня 2020 року, - 28 квітня 2020 року, що підтверджується реєстром банківських виписок за квітень 2020 р. - червень 2021 р., на суму 463 300,00 грн. (555 960,00 грн. - 463 300,00 грн. = 92 660,00 грн. (борг)) та 04 травня 2020 року, що підтверджується реєстром банківських виписок за квітень 2020 р. - червень 2021 р., на суму 455 441,67 грн. (455 441,67 грн. - 92 660,00 грн. = 362 781,67 грн. (переплата));
- за видатковою накладною №14 від 06 квітня 2020 року, - 05 травня 2020 року, що підтверджується реєстром банківських виписок за квітень 2020 р. - червень 2021 р., на суму 455 441,67 грн. (362 791,67 грн. (переплата) (546 530,00 грн. - 362 781,67 грн. = 183 748,33 грн. (борг) та 05 травня 2020 року, що підтверджується реєстром банківських виписок за квітень 2020 р. - червень 2021 р., на суму 454 416,67 грн. (454 416,67 грн. - 183 748,33 грн. = 270 668,34 грн. (переплата));
- за видатковою накладною №20 від 08 квітня 2020 року, - 05 травня 2020 року, що підтверджується реєстром банківських виписок за квітень 2020 р. - червень 2021 р., на суму 454 416,67 грн. (270 668,34 грн. (переплата) (545 300,00 грн. - 270 668,34 грн. = 274 631,66 грн. (борг), 06 травня 2020 року та 08 травня 2020 року, що підтверджується реєстром банківських виписок за квітень 2020 р. - червень 2021 р., на загальну суму 599 950,00 грн. (599 950,00 грн. - 274 631,66 грн. = 325 318,34 грн. (переплата);
- за видатковою накладною №26 від 10 квітня 2020 року, - 08 травня 2020 року, що підтверджується реєстром банківських виписок за квітень 2020 р. - червень 2021 р., на суму 449 291,67 грн. (325 318,34 грн. (переплата) (540 790,00 грн. - 325 318,34 грн. = 215 471,66 грн. (борг) та 12 травня 2020 року, що підтверджується реєстром банківських виписок за квітень 2020 р. - червень 2021 р., на суму 300 000,00 грн. (300 000,00 грн. 215 471,66 грн. = 84 528,34 грн. (переплата);
- за видатковою накладною №30 від 13 квітня 2020 року, - 12 травня 2020 року, що підтверджується реєстром банківських виписок за квітень 2020 р. - червень 2021 р., на суму 300 000,00 грн. (84 528,34 грн. (переплата) (539 150,00 грн. - 84 528,34 грн. = 454 621,66 грн. (борг), 13 травня 2020 року та 14 травня 2020 року, що підтверджується реєстром банківських виписок за квітень 2020 р. - червень 2021 р., на загальну суму 909 516,66 грн. (909 516,66 грн. - 454 621,66 грн. = 454 895,00 грн. (переплата);
- за видатковою накладною №43 від 16 квітня 2020 року, - 14 травня 2020 року, що підтверджується реєстром банківських виписок за квітень 2020 р. - червень 2021 р., на загальну суму 909 516,66 грн. (454 895,66 грн. (переплата) (537 100,00 грн. - 454 895,00 грн. = 82 205,00 грн. (борг) та 15 травня 2020 року, що підтверджується реєстром банківських виписок за квітень 2020 р. - червень 2021 р., на суму 467 741,67 грн. (467 741,67 грн. - 82 205,00 грн. = 385 536,67 грн. (переплата);
- за видатковою накладною №4 від 21 квітня 2020 року, - 15 травня 2020 року, що підтверджується реєстром банківських виписок за квітень 2020 р. - червень 2021 р., на суму 467 741,67 грн. (385 536,67 грн. (переплата) (554 320,00 грн. - 385 536,67 грн. = 168 783,33 грн. (борг), 15 травня 2020 року та 20 травня 2020 року, що підтверджується реєстром банківських виписок за квітень 2020 р. - червень 2021 р., на загальну суму 200 000,00 грн. (200 000,00 грн. - 168 783,33 грн. = 31 216,67 грн. (переплата);
- за видатковою накладною №5 від 22 квітня 2020 року, - 20 травня 2020 року, що підтверджується реєстром банківських виписок за квітень 2020 р. - червень 2021 р., на суму 100 000,00 грн. (31 216,67 грн. (переплата) (561 290,00 грн. - 31 216,67 грн. = 530 073,33 грн. (борг), за період з 20 липня 2020 року до 24 липня 2020 року та 28 липня 2020 року, що підтверджується реєстром банківських виписок за квітень 2020 р. - червень 2021 р., на загальну суму 600 000,00 грн. (600 000,00 грн. - 530 073,33 грн. = 69 926,67 грн. (переплата);
- за видатковою накладною №18 від 27 квітня 2020 року, - 28 липня 2020 року, що підтверджується реєстром банківських виписок за квітень 2020 р. - червень 2021 р., на суму 100 000,00 грн. (69 926,67 грн. (переплата) (554 730,00 грн. - 69 926,67 грн. = 484 803,33 грн. (борг), 29 липня 2020 року, з 03 серпня 2020 року до 07 серпня 2020 року, 11 серпня 2020 року та 13 серпня 2020 року, що підтверджується реєстром банківських виписок за квітень 2020 р. - червень 2021 р., на загальну суму 531 746,33 грн. (531 746,33 грн. - 484 803,33 грн. = 46 943,00 грн. (переплата);
- за видатковою накладною №22 від 28 квітня 2020 року, - 13 серпня 2020 року, що підтверджується реєстром банківських виписок за квітень 2020 р. - червень 2021 р., на суму 62 275,00 грн. (46 943,00 грн. (переплата) (544 480,00 грн. - 46 943,00 грн. = 497 537,00 грн. (борг), 14 серпня 2020 року, 04 вересня 2020 року, 07 вересня 2020 року, 08 вересня 2020 року, 10 вересня 2020 року, 21 вересня 2020 року, 23 вересня 2020 року та 12 жовтня 2020 року, що підтверджується реєстром банківських виписок за квітень 2020 р. - червень 2021 р., за жовтень 2020 року, на загальну суму 506 420,33 грн. (506 420,33 грн. - 497 537,00 грн. = 8 883,33 грн. (переплата);
- за видатковою накладною №26 від 29 квітня 2020 року, - 12 жовтня 2020 року, що підтверджується реєстром банківських виписок за жовтень 2020 року, на суму 50 000,00 грн. (8 883,33 грн. (переплата) (554 320,00 грн. - 8 883,33 грн. = 545 436,67 грн. (борг), з 19 травня 2021 року до 21 травня 2021 року, 24 травня 2021 року, 25 травня 2021 року, 27 травня 2021 року та 31 травня 2021 року, що підтверджується реєстром банківських виписок за березень 2020 р. - червень 2021 р., на загальну суму 350 000,00 грн. (545 436,67 грн. - 350 000,00 грн. = 195 436,67 грн. (борг)).
Судом встановлено, що станом на 13 серпня 2020 року борг відповідача перед позивачем за поставлений товар за видатковою накладною №26 від 29 квітня 2020 року, становив 554 320,00 грн. з ПДВ.
Так, розмір пені за видатковою накладною №26 від 29 квітня 2020 року, враховуючи період заборгованості з:
14.05.2020 року до 11.06.2020 року, сума боргу в розмірі 461 933,33 грн. без ПДВ., облікову ставку Національного банку України, що становила 8,0%, складає 5 856,20 грн.;
12.06.2020 року до 13.11.2020 року, сума боргу в розмірі 461 933,33 грн. без ПДВ., облікову ставку Національного банку України, що становила 6,0%, складає 23 475,30 грн..;
- за видатковою накладною №35 від 04 травня 2020 року, враховуючи період заборгованості з:
19.05.2020 року до 11.06.2020 року, сума боргу в розмірі 460 225,00 грн. без ПДВ., облікову ставку Національного банку України, що становила 8,0%, складає 4 828,59 грн.;
12.06.2020 року до 18.11.2020 року, сума боргу в розмірі 460 225,00 грн. без ПДВ., облікову ставку Національного банку України, що становила 6,0%, складає 24 142,95 грн..;
- за видатковою накладною №46 від 06 травня 2020 року, враховуючи період заборгованості з:
21.05.2020 року до 11.06.2020 року, сума боргу в розмірі 447 583,34 грн. без ПДВ., облікову ставку Національного банку України, що становила 8,0%, складає 4 304,63 грн.;
12.06.2020 року до 20.11.2020 року, сума боргу в розмірі 447 583,34 грн. без ПДВ., облікову ставку Національного банку України, що становила 6,0%, складає 23 773,27 грн..;
- за видатковою накладною №51 від 09 травня 2020 року, враховуючи період заборгованості з:
26.05.2020 року до 11.06.2020 року, сума боргу в розмірі 455 441,67 грн. без ПДВ., облікову ставку Національного банку України, що становила 8,0%, складає 3 384,70 грн.;
12.06.2020 року до 25.11.2020 року, сума боргу в розмірі 455 441,67 грн. без ПДВ., облікову ставку Національного банку України, що становила 6,0%, складає 24 937,29 грн..;
- за видатковою накладною №64 від 14 травня 2020 року, враховуючи період заборгованості з:
29.05.2020 року до 11.06.2020 року, сума боргу в розмірі 459 680,00 грн. без ПДВ., облікову ставку Національного банку України, що становила 8,0%, складає 2 813,34 грн.;
12.06.2020 року до 28.11.2020 року, сума боргу в розмірі 459 680,00 грн. без ПДВ., облікову ставку Національного банку України, що становила 6,0%, складає 25 621,50 грн..;
- за видатковою накладною №65 від 15 травня 2020 року, враховуючи період заборгованості з:
30.05.2020 року до 11.06.2020 року, сума боргу в розмірі 456 960,00 грн. без ПДВ., облікову ставку Національного банку України, що становила 8,0%, складає 2 596,93 грн.;
12.06.2020 року до 29.11.2020 року, сума боргу в розмірі 456 960,00 грн. без ПДВ., облікову ставку Національного банку України, що становила 6,0%, складає 25 619,72 грн.,
а разом 171 354,42 грн. (за розрахунком суду).
Частиною 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
Оскільки позивачем пеня визначена в розмірі 128 817,32 грн., то стягненню підлягає саме ця сума.
Згідно з ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", п. 187.1 ст. 187, п. п. 201.1, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, ч. 1 ст. 173, п. 3 ч. 1 ст. 174, ч. ч. 2, 3 ст. 180, ч. ч. 1, 2 ст. 189, ч. ч. 1, 7 ст. 193, ч. 1 ст. 202, ч. 1 ст. 216, ч. ч. 1, 2 ст. 218, ч. 1 ст. 230, ч. 6 ст. 231, ч. 6 ст. 232, ч. 5 ст. 254, ч. 1 ст. 264, ч. 1 ст. 265, ч. ч. 1, 2 ст. 266, ч. 2 ст. 267 Господарського кодексу України, ст. 253, ч. 1 ст. 530, ст. 610, п. 3 ч. 1 ст. 611, ч. 1 ст. 612, ч. ч. 1, 3 ст. 549, ч. 2 ст. 625, ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, ст. ст. 2, 3, ч. 2 ст. 4, ч. 1 ст. 5, ст. 7, ч. ч. 1, 2, 4 ст. 11, ст. 12, ч. ч. 3, 4 ст. 13, ст. ст. 14-15, ст. 18, ч. 1 ст. 73, ч. ч. 1, 3 ст. 74, ст. 79, ч. 1 ст. 123, ч. 9 ст. 129, ч. ч. 1, 2 ст. 222, ст. 223, ч. 3 ст. 232, ст. 233, ст. 236, ч. 2 ст. 237, ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, суд
Задовільнити повністю позов товариства з обмеженою відповідальністю “Неогрупп” до товариства з обмеженою відповідальністю “Ясенсвіт” про стягнення заборгованості в сумі 3 060 121,99 грн.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “Ясенсвіт” (09623, Київська область, Рокитнянський район, село Ромашки, вулиця Покровська, будинок 22 А, ідентифікаційний код 32619343) на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Неогрупп” (54001, Миколаївська область, місто Миколаїв, вулиця Нікольська, будинок 61/11, ідентифікаційний код 42248279) 2 931 304,67 грн. (два мільйони дев'ятсот тридцять одну тисячу триста чотири грн. 67 коп.) основного боргу; 128 817,32 грн. (сто двадцять вісім тисяч вісімсот сімнадцять грн. 32 коп.) пені; 45 901,83 грн. (сорок п'ять тисяч дев'ятсот одну грн. 83 коп.) витрат на сплату судового збору.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення.
Повний текст рішення складено 22.11.2021 року.
Суддя С. Грабець