вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"03" листопада 2021 р. м. Київ Справа № 911/2222/21
Господарський суд Київської області у складі судді Колесника Р.М., за участю секретаря судового засідання Бойко О.Ю., розглянувши в порядку загального позовного провадження справу за позовом
товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-Вет» (01001, місто Київ, вул. Прорізна, будинок 18/1Г, приміщення 2, код 37616771)
до
Харути Вікторії Анатоліївни ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 )
про стягнення 1313662,38 гривень,
за участю представників учасників справи:
від позивача: Шилов В.В.;
від відповідача: не з'явився;
До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-Вет» (далі по тексту - позивач/ТОВ «Альфа-Вет») про стягнення з Харути Вікторії Анатоліївни (далі по тексту - відповідачка/ Харута В.А. ) заборгованості за договором поворотної фінансової допомоги від 21.07.2017 № ФД-3 у загальному розмірі 1313662,38 гривень, з яких: 1020000,00 гривень основний борг, 84170,96 гривень 3% річних, 207437,58 гривень інфляційні втрати.
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що в порушення умов договору поворотної фінансової допомоги від 21.07.2017 № ФД-3, відповідачка грошові кошти в повному обсязі не повернула, внаслідок чого утворилася стягувана сума заборгованості у розмірі 1020000,00 гривень, що стало підставою для додаткових нарахувань та вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 03.08.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 911/2222/21 та постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження.
На виконання приписів ч. 6 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України 06.08.2021 судом здійснено запит до органу реєстрації щодо зареєстрованого місця проживання (перебування) відповідача у справі - Харути Вікторії Анатоліївни .
27.08.2021 до суду від Управління адміністративних послуг Білоцерківської міської ради надійшло повідомлення про зняття з зареєстрованого місце проживання відповідачки та повідомлено про відсутність інших відомостей про подальшу реєстрацію її місця проживання.
Частиною 10 статті 176 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи, суд вирішує питання про відкриття провадження у справі. Подальший виклик такої особи як відповідача у справі здійснюється через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.
Враховуючи, що отримана судом інформація у встановленому процесуальним законодавством порядку не дала можливості встановити фактичне місце проживання (перебування) відповідачки, інформацію про розгляд даної справи судом розміщено на офіційному веб-порталі судової влади України.
Підготовче судове засідання у справі неодноразово судом відкладалося та остаточно ухвалою суду від 13.10.2021 підготовче провадження закрито та призначено розгляд справи по суті на 03.11.2021.
В судове засідання 03.11.2021 з'явився представник позивача, який заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити.
Відповідачка процесуальним правом на подання відзиву не скористалася, щодо розгляду справи повідомлялася судом належним чином, шляхом розміщення на офіційному веб-порталі судової влади України відповідного оголошення.
Приймаючи до уваги те, що відповідачка не скористалася наданими їй процесуальними правами, а наявних у матеріалах справи доказів достатньо для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній матеріалами відповідно до ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.
У відповідності до ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані документи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
21.07.2017 між ТОВ «Альфа-Вет» (позикодавець) та ФОП Харута В.А. (позичальник) укладено договір поворотної фінансової допомоги № ФД-3 (надалі - договір позики), відповідно до умов якого:
- позикодавець надає позичальнику позику, а останній зобов'язується повернути позику у визначений цим договором строк (пункт 1.1.);
- сума позики становить 1250000 гривень (пункт 2.1.);
- строк позики становить 30 (тридцять) календарних днів з моменту надходження суми позики на банківський рахунок позичальника (пункт 4.1.);
Додатковою угодою від 18.08.2017 № 1 до договору поворотної фінансової допомоги № ФД-3 від 21.07.2017 позикодавець та позичальник погодили продовжити строк повернення позики до 31.12.2017, виклавши п. 4.1. договору у новій редакції.
Додатковою угодою від 29.12.2017 № 2 до договору поворотної фінансової допомоги № ФД-3 від 21.07.2017 позикодавець та позичальник погодили продовжити строк повернення позики до 31.05.2018, виклавши п. 4.1. договору у новій редакції.
Додатковою угодою від 01.06.2018 № 3 до договору поворотної фінансової допомоги № ФД-3 від 21.07.2017 позикодавець та позичальник погодили продовжити строк повернення позики до 30.09.2018, виклавши п. 4.1. договору у новій редакції.
Отже, остаточно строк повернення позики було визначено сторонами до 30.09.2018.
На виконання умов договору позикодавцем було перераховано на рахунок позичальника обумовлену договором суму позики в розмірі 1250000,00 гривень, що підтверджується долученим до матеріалів справи платіжним дорученням від 24.07.2017 № 2031.
Як стверджує позивач, відповідачка лише частково повернула надану суму позики у розмірі 230000 гривень.
Отже, у зв'язку із невиконанням відповідачкою своїх зобов'язань за договором позивач звернувся до суду із розглядуваним позовом та просить стягнути з відповідачки суму основного боргу в розмірі 1020000,00 гривень, 3% річних в сумі 84170,96 гривень та інфляційні нарахування у розмірі 209491,42 гривень.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов наступних висновків.
Досліджуючи питання віднесення розглядуваного спору до господарської юрисдикції, суд зазначає, що згідно відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця Харута Вікторія Анатоліївна припинено з 30.09.2020 (номер запису 2003530060010006788).
Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці (п. 1 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України).
Фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до відповідного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою (ч. 8 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»).
Отже, з 30.09.2020 Харута Вікторія Анатоліївна втратила статус підприємця.
За змістом правових висновків, що викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18 та від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Відтак, з 15 грудня 2017 року господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов'язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).
Отже, відповідно до суб'єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, права та обов'язки за яким у Харути Вікторії Анатоліївни із втратою нею статусу фізичної особи-підприємця не припинились, а тому спір у справі належить до господарської юрисдикції.
Щодо суті позовних вимог суд приходить до наступних висновків.
За змістом ст. ст. 11, 509, 627 Цивільного Кодексу України та ст. 179 Господарського кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Укладений договір за своїм змістом є договором позики та є належною правовою підставою для виникнення у сторін взаємних прав та обов'язків, обумовлених цим договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частинами 1, 3 статті 1049 Цивільного кодексу України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У відповідності до умов договору позики, з урахуванням укладених додаткових угод, позичальник був зобов'язаний повернути отриману позику не пізніше 30.09.2018. А тому, відповідно до приписів ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України та умов договору позики строк повернення грошових коштів отриманих у вигляді позики у відповідачки є таким що настав.
Однак, як стверджує позивач та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами відповідачка свій обов'язок щодо повернення грошових коштів у вигляді поворотної фінансової допомоги виконала лише частково, а саме у розмірі 230000 гривень.
Поряд із цим, з долучених до матеріалів справи, а саме платіжних доручень № 5340 від 01.08.2017 на суму 60000 гривень, № 5455 від 23.08.2017 на суму 110000 гривень, № 474 від 17.10.2017 на суму 10000 гривень, № 5667 від 17.10.2017 на суму 10000 гривень, № 483 від 19.10.2017 на суму 10000 гривень, № 490 від 23.10.2017 на суму 10000 гривень, № 5719 від 01.11.2017 на суму 20000 гривень, № 5776 від 17.11.2017 на суму 10000 гривень, вбачається, що відповідачкою було повернуто на користь позивача 240000 гривень, а тому заборгованість відповідачки перед позивачем становить 1010000,00 гривень.
Відповідачка в перебігу розгляду справи доводів позивача щодо наявності заборгованості не спростувала, доказів повернення грошових коштів не надала, процесуальним правом на подання відзиву не скористалася.
З огляду на встановлені судом обставини, суд вважає доведеним факт існування заборгованості відповідачки перед позивачем в розмірі 1010000,00 гривень, а вимога позивача про стягнення з відповідачки зазначеної суми заборгованості є обґрунтованою, матеріалами справи підтверджена, отже позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу підлягають частковому задоволенню, а саме в розмірі 1010000,00 гривень.
Щодо вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних.
Позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідачки 84170,96 гривень 3% річних, розрахованих за загальний період з 01.10.2018 по 01.07.2021 та 209491,42 гривень інфляційних втрат розрахованих за період з жовтня 2018 року по травень 2021 року.
За змістом ч 1 ст. 1050 Цивільного кодексу України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Перевіривши розрахунок позивача на предмет правильності та обґрунтованості, та приймаючи до уваги висновки суду щодо задоволення позову в частині вимог про стягнення суми основного боргу, судом встановлено, що вірно розрахований розмір належних до стягнення з відповідачки 3% річних становить 83345,75 гривень, а вірно розрахований розмір інфляційних втрат становить 207437,58 гривень.
Отже, позовні вимоги про стягнення з відповідачки 3% річних та інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню у зазначеному вище розмірі.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
А саме суд приймає рішення про стягнення з Харути Вікторії Анатоліївни на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-Вет» 1010000,00 гривень основного боргу, 83345,75 гривень 3% річних та 207437,58 гривень інфляційних втрат.
Згідно приписів п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже витрати по сплаті судового збору, покладаються судом на відповідачку у розмірі 19511,75 гривень.
Керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 73-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-Вет» задовольнити частково.
Стягнути з Харути Вікторії Анатоліївни ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-Вет» (01001, місто Київ, вул. Прорізна, будинок 18/1Г, приміщення 2, код 37616771) 1010000,00 гривень основного боргу, 83345,75 гривень 3% річних, 207437,58 гривень інфляційних втрат та 19511,75 гривень судового збору.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення у відповідності до ст. ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено та підписано 22.11.2021.
Суддя Р.М. Колесник