ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
28.10.2021Справа № 910/7099/21
За позовом Фізичної особи-підприємця Міщанин Анастасії Едуардівни
до Адвокатського об'єднання «Гапоненко Роман і партнери»
про визнання договору суборенди недійсним та стягнення грошових коштів
Суддя Котков О.В.
Секретар судового засідання Кошляк М.І.
Представники учасників справи:
від позивача Богуш М.К. (адвокат);
від відповідача Чадюк Л.В. (представник за довіреністю), Гапоненко Р.І. (адвокат).
В судовому засіданні 28.10.2021 року, відповідно до положень ст. 233, 240 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення, повідомлено представників позивача та відповідача, що повне рішення буде складено 11.11.2021 року, проте у зв'язку з перебуванням судді на лікарняному та навчанні повний текст рішення складено 22.11.2021 року.
30 квітня 2021 року до Господарського суду міста Києва від Фізичної особи-підприємця Міщанин Анастасії Едуардівни (позивач) надійшла позовна заява б/н від 28.04.2021 року до Адвокатського об'єднання «Гапоненко Роман і партнери» (відповідач), в якій викладені позовні вимоги, щоб в судовому порядку:
- визнати недійсним договір суборенди № 03-4, укладений 05.11.2020 року між Фізичною особою-підприємцем Міщанин Анастасією Едуардівною та Адвокатським об'єднанням «Гапоненко Роман і партнери» щодо передачі у тимчасове платне користування (суборенду) квартири АДРЕСА_1 ;
- стягнути з Адвокатського об'єднання «Гапоненко Роман і партнери» на користь Фізичної особи-підприємця Міщанин Анастасії Едуардівни грошові кошти у сумі 182 056,00 грн. (сто вісімдесят дві тисячі п'ятдесят шість гривень).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не набувши статусу наймача за договором найму (оренди) № 03-3 від 05.11.2020 року, не мав необхідного обсягу повноважень для передання такого майна в суборенду, внаслідок чого у позивача виникла необхідність звернутися з даним позовом до суду.
Відповідач у відзиві на позовну заяву проти позовних вимог заперечив. Заперечення мотивує тим, що позивачем не доведено існування обставин, з якими законодавець пов'язує недійсність правочину, оскаржуваний договір суборенди № 03-4 від 05.11.2020 року відповідає нормам чинного законодавства.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.05.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/7099/21, ухвалено розгляд справи здійснювати у порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 08.06.2021 року.
В підготовчому засіданні 08.06.2021 року судом оголошувалася перерва.
За ч. 4 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України ухвали суду, які оформлюються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати.
Так, в підготовчому засіданні 01.07.2021 року судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження, яка занесена до протоколу судового засідання, та призначено справу № 910/7099/21 до судового розгляду по суті на 13.07.2021 року.
В судових засіданнях 13.07.2021 року, 10.08.2021 року, 07.09.2021 року, 21.09.2021 року, 28.09.2021 року та 07.10.2021 року судом оголошувалася перерва.
30.08.2021 року через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання № 06-661 від 28.08.2021 року «Про притягнення позивача та його представника до відповідальності за надання недостовірної інформації та введення суду в оману», в якому відповідач просить стягнути в дохід державного бюджету з ФОП Міщанин А.Е. та її представника - адвоката Почерняк І.С. штраф у розмірі передбаченому ч. 1 ст. 135 ГПК України.
Частиною 1 статті 131 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених в суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов'язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 135 Господарського процесуального кодексу України, суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі від одного до десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадках зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству.
Отже у випадку зловживання скаржником процесуальними правами суд залишає за собою право застосувати заходи процесуального примусу, визначені Господарським процесуальним кодексом України.
Положеннями статті 207 Господарського процесуального кодексу України врегульовано питання щодо розгляду заяв та клопотань учасників справи на стадії відкриття розгляду справи по суті. Вказаною статтею визначено, що головуючий з'ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов'язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи. Суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.
Враховуючи, що підготовче провадження у справі було закрито 01.07.2021 року, суд не приймає до розгляду клопотання № 06-661 від 28.08.2021 року «Про притягнення позивача та його представника до відповідальності за надання недостовірної інформації та введення суду в оману» Адвокатського об'єднання «Гапоненко Роман і партнери» та залишає його без розгляду, оскільки подане клопотання не містить обгрунтування поважних причин, з яких останнє не було заявлене в підготовчому провадженні.
08.09.2021 року через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання № 06-672 від 08.09.2021 року «Про виклик позивача в судове засідання для надання особистих пояснень», в якому відповідач просить викликати ФОП Міщанин А.Е. в судове засідання для надання особистих пояснень щодо обставин справи з метою встановлення всіх обставин у даній справі.
Вказане клопотання судом не прийнято до розгляду та залишено його без розгляду, з огляду на те, що підготовче провадження у справі було закрито 01.07.2021 року, а подане клопотання не містить обгрунтування поважних причин, з яких останнє не було заявлене в підготовчому провадженні.
20.09.2021 року через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання № 06-684 від 17.09.2021 року «Про забезпечення витрат на професійну правничу допомогу», в якому відповідач просить зобов'язати позивача внести на депозитний рахунок суду 54 000,00 грн. для забезпечення можливого відшкодування витрат відповідача на професійну правничу допомогу, які поніс відповідач у зв'язку із розглядом даної справи. Вказане клопотання мотивоване тим, що поданий ФОП Міщанин А.Е. позов має ознаки завідомо безпідставного, аргументи наведені позивачем в позовній заяві є необґрунтованими, що є зловживанням процесуальними правами.
З огляду на те, що підготовче провадження у справі було закрито 01.07.2021 року, суд не приймає до розгляду клопотання № 06-684 від 17.09.2021 року «Про забезпечення витрат на професійну правничу допомогу» Адвокатського об'єднання «Гапоненко Роман і партнери» та залишає його без розгляду, обгрунтування поважних причин, з яких останнє не було заявлене в підготовчому провадженні подане клопотання не містить.
Крім того, сам факт понесення відповідачем витрат на професійну правничу допомогу, у зв'язку із розглядом справи не може бути підставою для постановлення ухвали про забезпечення судових витрат, оскільки за приписами частини 1 статті 16 Господарського процесуального кодексу України користування правничою допомогою є правом учасника справи.
В судовому засіданні 28.10.2021 року представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов. Представники відповідача проти задоволення позову заперечили та просили відмовити в задоволені позову в повному обсязі.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
05.11.2020 року між Фізичною особою-підприємцем Міщанин Анастасією Едуардівною (надалі - позивач, суборендар) та Адвокатським об'єднанням «Гапоненко Роман і партнери» (надалі - відповідач, орендар) укладено договір суборенди № 03-4 (надалі - договір суборенди), за умовами якого орендар на основі договору оренди № 03-3 від 17.07.2020 року, а суборендар приймає у тимчасове платне користування (суборенду) майно та майнові права на квартиру (приміщення або об'єкт нерухомості).
В п. 1.1. договору суборенди визначено, що адреса будинку, у якому знаходиться квартира, що орендується: АДРЕСА_1.
Загальна площа квартири, що орендується 183,7 кв.м. Орендар підтверджує, що квартира, що орендується, перебуває у нього на законних підставах, що підтверджується договором оренди № 03-3 від 17.07.2020 року та має майнове право на передачу в (суборенду) цього приміщення, права третіх осіб на це приміщення відсутні (п. 1.2. договору суборенди).
Пунктом 3.1. договору суборенди визначено, що строк оренди триває з 10 листопада 2020 року по 31 липня 2023 року.
Згідно з п. 4.1. договору суборенди розмір орендної плати складає 60 000,00 грн. Сторони домовились, що на період півроку, а саме з 10 листопада 2020 року по 10 травня 2021 року орендна плата становить 45 000,00 грн. (п. 4.8. договору суборенди).
За умовами п. 2.2. договору суборенди передача приміщення здійснюється за актом здачі-приймання, підписання якого свідчить про фактичну передачу приміщення в суборенду.
10.11.2020 року орендар передав, а суборендар прийняв у строкове платне користування приміщення розташоване за адресою: АДРЕСА_1 та інвентар, а саме: ключі від приміщення (2); мікрохвильову піч gorenje MO20MW (1); посудомийку Electrolux AEG favorit 50760 (1); холодильник аrdo (1); плиту electrolux AEG (1); витяжку кухону (1); холодильник Nord class A+ (1); холодильник Nord (1); пральну машинку Atlant optima control 60c88 (1); пральну машинку Atlant optima control 50Y108 (1); газову колонку Bosch (1); кондиціонер samsung (1); охоронну систему AJAX: 1. ППК AJAX № 00088543; 2. датчик AJAX № 40303a021; 3. датчик AJAX № 3ffadb021; 4. датчик AJAX 4000cc021 ; 5. датчик ВІБРО AJAX № 410e5f0fl; 6. датчик CMK AJAX № 35ea4601; 7. брелок AJAX № 379aa00b1, про що сторонами було складено акт приймання-передачі.
17.07.2020 року між ОСОБА_2, в імені та в інтересах якої діє її представник ОСОБА_3 (орендодавець) та Адвокатським об'єднанням «Гапоненко Роман і партнери» (орендар) укладено договір найму (оренди) № 03-3, за яким орендодавець, на основі права власності передає, а орендар приймає у тимчасове платне користування (оренду) майно та майнові права на 1/2 частину квартири (приміщення або об'єкт нерухомост»).
Згідно з п. 1.1. договору адреса будинку, у якому знаходиться квартира, що орендується: АДРЕСА_1 .
В п. 1.2. договору визначено, що загальна площа квартири 183,7 кв.м, площа, що орендується: 91,85 кв.м. Орендодавець підтверджує, що 1/2 частина квартири, що орендується, перебуває у нього на законних підставах, що підтверджується договором дарування 1/2 частини квартири, посвідченого 20.08.2018 року державним нотаріусом П'ятої київської державної нотаріальної контори Василевською О.А. за реєстровим №3-527 та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за індексним номером 212305239 від 12.06.2020 вона має майнове право на передачу в оренду (суборенду) цього приміщення, права третіх осіб на це приміщення відсутні.
За умовами п. 2.2. договору передача приміщення здійснюється за актом здачі-приймання, підписання якого свідчить про фактичну передачу приміщення в оренду.
Строк оренди триває з 17 липня 2020 року по 17 липня 2021 року (п. 3.1. договору).
Як вказує позивач, 12.02.2021 року власники орендованого майна ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (представник ОСОБА_2 ) звернулися до ФОП Міщанин А.Е. з вимогою звільнити безпідставно зайняте нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 .
На твердження позивача, така вимога була мотивована тим, що на підставі договору дарування 1/2 частини квартири від 20.08.2018 року, посвідченого державним нотаріусом П'ятої київської державної нотаріальної контори Василевською О.А., зареєстрованим у реєстрі за № 3-527, ОСОБА_3 (дарувальник), подарував, а ОСОБА_2 (обдарована), прийняла у дар, належну дарувальнику на праві приватної власності, 1/2 (одну другу) частину квартири АДРЕСА_1 . Вказана квартира складається з 7-ми житлових кімнат, загальною площею 183,7 кв.м, у тому числі житловою площею 126,9 кв.м.
У пункті 2 договору дарування визначено, що документом, який підтверджує право власності дарувальника на відчужувану 1/2 частину квартири, є рішення Печерського районного суду міста Києва, виданого 22 травня 2017 року за реєстровим № 757/24826/14-ц. Право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 02 березня 2018 року Департаментом з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації). Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 65773180000.
У відповідності до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про рестрацію права власності № 134932424 від 20.08.2018 року за ОСОБА_2 на підставі договору дарування та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного нотаріуса Василевської О.А. було зареєстровано право спільної часткової приватної власності на 1/2 квартири загальною площею 183,7 кв.м., житловою площею 126,9 кв.м, яка складається з 7 (семи) кімнат за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до довідки № 83/02-14 від 01.09.2020 року приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Марченко О.І. ОСОБА_1 успадкував 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 . Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 65773180000.
Як зазначає позивач, за наведених вище обставин 12.02.2021 року ФОП Міщанин А.Е. звільнила орендовану квартиру, про що було складено акт звільнення квартири особою, яка безпідставно нею користувалася, складений між ОСОБА_1 , ОСОБА_3 (представником ОСОБА_2 ) та ФОП Міщанин А.Е.
01.03.2021 року на адресу відповідача ФОП Міщанин А.Е. було направлено повідомлення про розірвання договору суборенди квартири, в якому ФОП Міщанин А.Е. повідомляє про розірвання договору суборенди № 03-4 від 05.11.2020 року та просить договір вважати розірваним 13 лютого 2021 року. Крім того, у вказаному повідомлення орендар просить орендодавця відшкодувати збитки у сумі 100 178,50 грн.
Звертаючись до суду з даним позовом позивач стверджує, що згідно з ч. 2 ст. 640 Цивільного кодексу України, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідним є передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії, тоді як акт здачі-приймання приміщення (квартири) між орендодавцем та орендарем за договором найму (оренди) № 03-3 не підписувався, тому приміщення фактично не було передано в оренду, отже орендар не набув прав орендаря, відтак договір найму (оренди) № 03-3 є неукладеним. Тобто відповідач, не набувши статусу наймача за договором найму (оренди) № 03-3, не мав необхідного обсягу повноважень для передання такого майна в суборенду, тому в силу положень ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України оскаржуваний договір суборенди № 03-4 від 05.11.2020 року є недійсним.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).
Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлюється презумпція правомірності правочину, яка означає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Отже, ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом як порушеного права, так і охоронюваного законом інтересу.
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Одним із способів захисту цивільних прав та інтересу є визнання правочину недійсним (пункт 2 частини другої статті 16 ЦК України).
Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх і непрацездатних дітей.
Отже, відповідно до статей 16, 203, 215 Цивільного кодексу України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання оспорюваного правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 року у справі №904/2979/20, у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 року у справі № 910/8357/18, у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 року у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 року у справі № 6-806цс16.
Водночас, у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 року у справі № 761/26815/17 викладений висновок про те, що недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.
Виходячи з наведених норм, при розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину судом повинно вирішуватися питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним, але й чи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення.
Крім того, суд враховує, що в постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду Верховного Суду від 16.10.2020 року у справі № 910/12787/17 викладено правову позицію, відповідно до якої особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
При цьому об'єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду Верховного Суду від 16.10.2020 року у справі № 910/12787/17 зазначила, що відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 04.12.2019 року у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 року у справі № 910/6091/19).
Як вже було встановлено судом вище, 05.11.2020 року між позивачем, як суборендарем, та відповідачем, як орендарем, було укладено договір суборенди № 03-4, за яким суборендар прийняв у тимчасове платне користування (суборенду) майно та майнові права на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 183,7 кв.м. Строк оренди з 10 листопада 2020 року по 31 липня 2023 року.
У договорі суборенди № 03-4 від 05.11.2020 року визначено, що орендар підтверджує, що квартира, що орендується, перебуває у нього на законних підставах, що підтверджується договором оренди № 03-3 від 17.07.2020 року та має майнове право на передачу в суборенду цього приміщення, права третіх осіб на це приміщення відсутні.
Судом встановлено, що оскаржуваний договір суборенди № 03-4 від 05.11.2020 року укладено на основі договору оренди № 03-3 від 17.07.2020 року, укладеним між ОСОБА_2, в імені та в інтересах якої діє її представник ОСОБА_3 (орендодавець) та Адвокатським об'єднанням «Гапоненко Роман і партнери» (орендар).
Так, за умовами договору оренди № 03-3 від 17.07.2020 року орендодавець, на основі права власності передає, а орендар приймає у тимчасове платне користування (оренду) майно та майнові права на 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 183,7 кв.м. Площа, що орендується 91,85 кв.м.
З наявних у матеріалах справах доказів вбачається, що на виконання умов договору суборенди № 03-4 від 05.11.2020 року позивач у період з 09.11.2020 року по 09.02.2021 року сплатив на рахунок відповідача кошти за оренду квартири та комунальні послуги у загальному розмірі 182 056,00 грн.
Матеріалами справи підтверджується, що 12.02.2021 року на вимогу власників орендованого майна ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (представника ОСОБА_2 ) ФОП Міщанин А.Е. звільнила орендовану квартиру АДРЕСА_1 , про що було складено акт звільнення квартири особою, яка безпідставно нею користувалася.
За твердженням позивача на момент укладення договору суборенди № 03-4 від 05.11.2020 року відповідач не набув статусу наймача нерухомого майна, тому не мав достатньої правової підстави, щоб вважатися наймачем такого майна та не мав правової підстави передавати таке майно позивачеві в суборенду.
За вказаних обставин позивач просить визнати недійсним договір суборенди № 03-4 від 05.11.2020 року, оскільки відповідач, не набувши статусу наймача за договором найму (оренди) № 03-3, не мав необхідного обсягу повноважень для передання такого майна в суборенду позивачу. Крім того, на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України позивач просить стягнути з відповідача на його користь кошти у розмірі 182 056,00 грн., як такі, що набуті відповідачем без достатньої правової підстави - на підставі недійсного правочину.
В свою чергу, відповідач проти позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що приймання ним майна в користування та подальше виконання договору оренди № 03-3 від 17.07.2020 року, зокрема, сплата орендної плати за умовами договору, свідчать про досягнення згоди між сторонами вказаного правочину всіх істотних умов та вчинення відповідачем дій, спрямованих на його реальне виконання. Щодо відсутності акту прийому-передачі приміщення відповідач зазначає, що такий акт не є обов'язковим, оскільки сам по собі акт приймання-передачі в оренду приміщення є окремим документом, що підтверджує виконання орендодавцем, в даному випадку ОСОБА_2 , умов договору оренди з передачі майна в користування орендаря (відповідача), а договором оренди прямо не передбачено, що акт прийому-передачі є невід'ємною частиною такого договору, тому не є обов'язковим документом без якого не може існувати договір оренди.
Крім того відповідач вказує, що у зв'язку з тим, що на 1/2 частину квартири, що є об'єктом оренди/суборенди, право власності ні за ким не зареєстровано, то майнові права на вказану частину квартири тимчасово належать власнику іншої частини квартири, тобто ОСОБА_2 . Даний факт обґрунтований тим, що квартира АДРЕСА_1 не була розділена на дві частини в натурі, частка квартири право власності на яку ні за ким не зареєстровано не виділена, вхід до квартири один, а кімнати в ній знаходяться у відкритому доступі для ОСОБА_2 . При цьому, навіть при користуванні 1/2 частиною квартири комунальні послуги сплачуються за всю квартиру в цілому, як при особистому користуванні нею власником та і при здачі її в оренду. З огляду на те, що ОСОБА_2 має законне право на користування всією квартирою, то орендар при укладенні договору оренди має аналогічне право, оскільки йому надається право тимчасового користування 1/2 частиною квартири та майновими правами на іншу 1/2 частину квартири. На твердження відповідача, при укладенні оскаржуваного правочину ним надано позивачу всю наявну в нього та достовірну інформацію, що стосується спірної квартири.
У спростування доводів позивача щодо звільнення орендованого майна відповідач надав диск DVD+R та фото з офіційної сторінки Instagram, які, на переконання відповідача, підтверджують факт перебування ФОП Міщанин А.Е. в орендованій за оскаржуваним договором суборенди квартирі.
В судовому засіданні 28.10.2021 року судом досліджувався диск DVD+R та фото з офіційної сторінки Instagram, які своїм змістом належним чином не підтверджують факт перебування ФОП Міщанин А.Е. саме у квартирі АДРЕСА_1 .
При цьому суд відмічає, що посилання відповідача на те, що договір оренди № 03-3 від 17.07.2020 року є діючим та повинен виконуватись сторонами, є безпідставним, оскільки вказаний договір не є предметом розгляду у даній справі.
Згідно ч. 1 ст. 761 Цивільного кодексу України, право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.
Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (частина перша статті 316 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Частинами 1 та 2 ст. 319 Цивільного кодексу України унормовано, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Частина 2 статті 761 Цивільного кодексу України допускає випадки, коли наймодавцем може бути не власник майна, а інша особа. Така особа має бути уповноважена на укладення договорів найму. Відповідні повноваження не власнику можуть бути надані а) законом, б) самим власником.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що договір суборенди № 03-4 від 05.11.2020 року суперечить приписам статей 203, 215, 230 Цивільного кодексу України, з огляду на те, що у Адвокатського об'єднання «Гапоненко Роман і партнери» відсутні правові підстави для розпорядження та передачі в суборенду всієї квартири за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 183,7 кв.м.
Таким чином, судом встановлено, що укладаючи спірний договір суборенди № 03-4 від 05.11.2020 року відповідач не мав необхідного обсягу повноважень та прав для передання в суборенду позивачу квартири за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 183,7 кв.м., оскільки за договором найму (оренди) № 03-3 від 17.07.2020 року відповідач прийняв в оренду майно та майнові права на 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 , площею 91,85 кв.м., що підтверджується встановленими вище обставинами та підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами.
З огляду на вказане суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання недійсним договору суборенди № 03-4 від 05.11.2020 року є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з Адвокатського об'єднання «Гапоненко Роман і партнери» на користь Фізичної особи-підприємця Міщанин Анастасії Едуардівни 182 056,00 грн.
Вимога про стягнення коштів у розмірі 182 056,00 грн. обґрунтована положеннями статей 216, 1212 Цивільного кодексу України.
Загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, згідно з якою особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Отже, чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Загальна умова частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах. Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Тобто в разі, коли правочин утворює правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Отже, правовими наслідками недійсності правочину є двостороння реституція обов'язок кожної із сторін повернути все одержане від другої сторони, що було передано на виконання недійсного правочину.
Тобто обов'язок повернути майно покладається на кожну сторону недійсного правочину. Одностороння реституція чинним законодавством не передбачена.
Однак, всупереч положенням статті 216 Цивільного кодексу України, позивач фактично заявив позовні вимоги про застосування односторонньої реституції, оскільки орендоване за договором суборенди № 03-4 від 05.11.2020 року майно за актом звільнення квартири особою, яка безпідставно нею користується від 12.02.2021 року фактично було повернуто власникам цього майна, а не орендодавцю за договором суборенди, який суд визнає недійсним.
Водночас суд зауважує, що кошти у розмірі 182 056,00 грн. були сплачені позивачем за час фактичного користування орендованим майном - квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , тому кошти у заявленому розмірі не можуть вважатися набутими та збереженими відповідачем без достатньої правової підстави.
Таким чином, позовні вимоги про стягнення з Адвокатського об'єднання «Гапоненко Роман і партнери» на користь Фізичної особи-підприємця Міщанин Анастасії Едуардівни коштів у розмірі 182 056,00 грн. задоволенню не підлягають за викладених вище обставин.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства та матеріалів справи в цілому, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню в частині визнання недійсним договору суборенди № 03-4 від 05.11.2020 року.
З приводу висвітлення всіх доводів відповідача суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 року Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.
Судові витрати позивача по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених вимог в сумі 2270,00 грн. відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
Щодо витрат на правничу допомогу у розмірі 30 000,00 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
У позовній заяві ФОП Міщанин А.Е. було наведено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, відповідно до якого розмір витрат на правничу допомогу становить 25 000,00 грн.
У відповідності до статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті першій Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За приписами частини третьої статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з положеннями статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
При цьому обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.
Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 16.07.2020 року у справі № 909/452/19, 02.11.2020 року у справі № 922/3548/19 та 18.11.2019 року у справі № 923/1121/17.
Як зазначає позивач, розмір понесених ним витрат на правничу допомогу становить 30 000,00 грн.
В обґрунтування понесених витрат на правову допомогу позивач надав наступні докази: копію договору про надання правової допомоги від 12.04.2021 року; копію акту № 1 наданих послуг (правової допомоги) від 12.07.2021 року; копію акту № 2 наданих послуг (правової допомоги) від 09.08.2021 року; копію рахунку № 1-09/08/21 від 09.08.2021 року.
Представництво інтересів позивача у даній справі здійснювали адвокат Почерняк І.С. на підставі ордеру серія КВ № 817450 від 12.05.2021 року та адвокат Богуш М.К. на підставі ордеру серія АА № 1103873 від 27.05.2021 року.
На підтвердження наявності у Почерняк І.С. статусу адвоката надано копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серія ЗР № 21/1126 від 10.02.2017 року.
Також на підтвердження наявності у Богуш М.К. статусу адвоката надано копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 386 від 21.09.2012 року.
Від Адвокатського об'єднання «Гапоненко Роман і партнери» надійшли заперечення № 06-647 від 18.08.2021 року щодо суми судових витрат позивача, в яких відповідач просить відмовити у стягненні на користь ФОП Міщанин А.Е. витрат на правничу допомогу у розмірі 30 000, 00 грн., оскільки заявлені витрати не є спів мірними із заявленими позовними вимогами.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що позивач надав належні та допустимі докази на доведення понесених ним витрат на правову допомогу, пов'язаних з розглядом даної справи. Тому з огляду на часткове задоволення позову та зважаючи на приписи ст. 129 Господарського процесуального кодексу України щодо порядку розподілу судових витрат між сторонами, відшкодуванню за рахунок відповідача підлягають судові витрати на правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн.
Керуючись ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати недійсним договір суборенди № 03-4, укладений 05.11.2020 року між Фізичною особою-підприємцем Міщанин Анастасією Едуардівною (ідентифікаційний код НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_4 ) та Адвокатським об'єднанням «Гапоненко Роман і партнери» (ідентифікаційний код 42270428, адреса: 03150, м. Київ, вул. Предславинська, 30, офіс 15, 16) щодо передачі у тимчасове платне користування (суборенду) квартири АДРЕСА_1.
3. В іншій частині позові відмовити.
4. Стягнути з Адвокатського об'єднання «Гапоненко Роман і партнери» (ідентифікаційний код 42270428, адреса: 03150, м. Київ, вул. Предславинська, 30, офіс 15, 16) на користь Фізичної особи-підприємця Міщанин Анастасії Едуардівни (ідентифікаційний код НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_4 ) витрати на правничу допомогу адвоката в сумі 15 000,00 грн. (п'ятнадцять тисяч гривень) та судовий збір в сумі 2270,00 грн. (дві тисячі двісті сімдесят гривень).
5. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Міщанин Анастасії Едуардівни (ідентифікаційний код НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_4 ) на користь Державного бюджету України судовий збір в сумі 168,00 грн. (сто шістдесят вісім гривень).
6. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 22.11.2021р.
Суддя О.В. Котков