ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
10.11.2021Справа № 910/4851/21
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Бабич М.А., розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Міністерства оборони України
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Міроіл"
про стягнення 228 730,00 грн,
Представники сторін:
від позивача: Боберський І.М.,
від відповідача: Озюменко Є.Ю.
До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Міністерства оборони України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Міроіл" про стягнення 228 730,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору № 286/1/20/18 про постачання для державних потреб мастильних засобів (09210000-4) (моторні оливи) для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) від 27.03.2020.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.03.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/4851/21, вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
12.05.2021 через загальний відділ діловодства суду від відповідача надійшли заперечення на позовну заяву, у яких, з-поміж іншого, заявлено про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2021 справу №910/4851/21 вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі, підготовче засідання призначено на 28.07.2021.
В підготовче засідання 28.07.2021 з'явилися представники сторін.
Представник позивача надав суду відповідь на відзив.
Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів; оголосити перерву до 08.09.2021; встановити відповідачу у строк протягом 5 днів з моменту отримання відповіді на відзив надати до суду заперечення на відповідь на відзив; зобов'язати позивача надати письмові обґрунтовані пояснення з приводу розірвання договору.
04.08.2021 через загальний відділ діловодства суду від позивача надійшли додаткові пояснення.
В підготовче засідання 08.09.2021 з'явилися представники сторін.
Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив оголосити в підготовчому засіданні перерву до 27.09.2021; зобов'язати позивача надати письмові пояснення щодо додаткової угоди; зобов'язати відповідача надати докази направлення додаткової угоди представнику позивача.
24.09.2021 через загальний відділ діловодства суду від позивача надійшли додаткові пояснення.
27.09.2021 на електронну пошту суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
В підготовче засідання 27.09.2021 з'явився представник позивача.
Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив відкласти підготовче засідання на 13.10.2021.
В підготовче засідання 13.10.2021 з'явився представник позивача.
Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 10.11.2021.
В судовому засіданні 10.11.2021 представник позивача підтримав позов та просив його задовольнити у повному обсязі. Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог та просив відмовити у його задоволенні.
Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
В судовому засіданні 10.11.2021 оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
27.03.2020 між Міністерством оборони України (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "МІРОІЛ" (постачальник) було укладено договір № 286/1/20/18 про постачання для державних потреб мастильних засобів (09210000-4) (моторні оливи) для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) (надалі також - Договір), за умовами п. 1.1 якого постачальник зобов'язався у 2020 році поставити мастильні засоби (0921000-4) (моторні оливи) (лот 3: (09211100-2) моторні оливи (олива моторна для автотракторних дизелів М-10Г2к (вищий сорт)) (далі - продукція) для потреб Міністерства оборони України згідно Специфікації, а замовник забезпечити приймання продукції та її оплату товару в асортименті, кількості, у строки і за цінами згідно з нижчевикладеною специфікацією.
Відповідно до наведеної у Договорі специфікації, строк постачання 40 тонн оливи загальною вартістю 757 132,00 грн - 30 календарних днів з дати підписання договору, в термін до 26.04.2020 включно; 30 тонн оливи загальною вартістю 567 849,00 грн - 90 календарних днів з дати підписання договору, в термін до 25.06.2020 включно.
Відповідно до п. 3.1 Договору ціна Договору становить без ПДВ 1 324 981 грн, крім того ПДВ 264 996,20 грн. ціна Договору, що підлягає оплаті становить 1 589 977,20 грн, у тому числі ПДВ та вартість вантажних робіт і місцях завантаження та транспортні витрати.
У п. 5.1 Договору сторони погодили, що постачальником продукція постачається на умовах DDP до складу замовника відповідно до Міжнародних правил по тлумаченню термінів «Інкотермс» у редакції 2010 року згідно з встановленими нормами відвантаження в тарі і упаковці, яка забезпечує її збереження під час транспортування, вантажно-розвантажувальних робіт та збереження в межах термінів установлених діючими технічними умовами.
Договір вважається виконаним при умові постачання 99% продукції. (п. 5.5 Договору).
Згідно з п. 7.2 Договору у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань постачальник сплачує замовнику штрафні санкції (неустойка, штраф, пеня) у розмірах, передбачених пунктом 7.3 Договору.
Як визначено п. 7.3.2 Договору, за порушення строків постачання продукції постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 відсотка вартості продукції, з якої допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості.
Нарахування неустойки (штраф, пеня) здійснюється замовником, починаючи з наступного дня від кінцевої дати постачання товару визначеної договором, до моменту надходження (постачання) товару визначеного актом приймання-передачі у випадках, а саме:
при постачанні залізничним транспортом (залізнична станція призначення), документом, що підтверджує поставку товару є належним чином оформлена залізнична накладна з відміткою про надходження товару;
при постачанні автомобільним транспортом (бази, склади замовника, одержувача) датою постачання товару є дата, що зазначена у акті приймання-передачі товару (графа надходження).
Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2020, а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення. (п. 10.1 Договору).
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору сторонами підписано акт приймання-передачі військового майна № 35 та № 34, а також акти приймання-передачі № 34, № 43, № 42.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що всупереч умовам укладеного договору постачальником договірні зобов'язання було виконано лише на 43 %, решту обсягу продукції не було поставлено та не виконано договірні зобов'язання.
Так, за першою партією постачання продукції до 26.04.2020 (з урахуванням сертифікату про форс-мажорні обставини від 14.05.2020 № 2300-20-0662) строк перенесено до 15.05.2020, однак постачальником було поставлено лише 19,98 тон продукції, взагалі не здійснено постачання 20,02 тон продукції вартістю 454 733,48 грн. (період прострочення постачання з 15.05.2020 по 12.11.2020).
За другою партією строк постачання до 25.06.2020, постачання продукції постачальником було постачено лише у кількості 9,9 тон, однак, взагалі не було здійснено постачання 20,10 тон продукції вартістю 456 550,60 грн. (період прострочення з 26.06.2020 по 23.12.2020).
У зв'язку з цим, зважаючи на прострочення відповідача, на підставі п. 7.3.2 Договору позивачем нараховано до стягнення з відповідача пеню в розмірі 164 941,00 грн та штраф у розмірі 63 789,00 грн.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму; до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Особливості укладання договорів за державним замовленням (державних контрактів) визначаються Законом України "Про публічні закупівлі" та Законом України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони".
Згідно з пунктом 6 статті 1 Закону України "Про публічні закупівлі" договір про закупівлю - господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.
Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Як вбачається з матеріалів справи, за умовами Договору № 286/1/20/18 від 27.03.2020 та рознарядки до Договору, відповідач зобов'язаний був поставити у 2020 році моторну оливу для автотракторних дизелів М-10Г2к у кількості 40,0 т до 26.04.2020 та 30,0 т до 25.06.2020 загальною вартістю 1 589 977,20 грн. (у м. Біла Церква - 60 т та у м. Сміла - 10 т).
Проте, листами від 10.04.2021 № 89/07, від 22.04.2020 № 104/07 відповідачем було повідомлено Департамент державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України про виникнення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) під час виконання договору № 286/1/20/18 від 27.03.2020.
За умовами п. 8.2 Договору, сторона, що не може виконувати зобов'язання за договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом п'яти календарних днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі.
Пунктом 8.3 Договору визначено, що доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідний документ - сертифікат, який видається Торгово-промисловою палатою України або регіональними торгово-промисловими палатами.
Згідно з пп. 2 п. 3 ст. 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" торгово-промислова палата України засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження виникнення форс-мажорних обставин відповідачем було додано до відзиву сертифікат Запорізької Торгово-Промислової палати від 14.05.2020 № 2300-20-0662, відповідно до якого період дії форс-мажорних обставин: дата настання - 06.04.2020, дата закінчення - тривають на 14.05.2020 (дату видачі сертифікату).
Зі змісту позовної заяви судом встановлено, що позивачем було прийнято до розгляду вказаний сертифікат про форс-мажорні обставини від 14.05.2020 № 2300-20-0662 та відповідно визначено кінцевий термін поставки товару у кількості 40,0 т до 15.05.2020, з урахування цього сертифікату, що також не заперечується відповідачем.
Тож, за першою партією відповідач, з урахуванням сертифікату про форс-мажорні обставини від 14.05.2020 № 2300-20-0662 зобов'язаний був поставити продукцію у кількості 40,0 т до 15.05.2020, однак поставив лише 19,98 т продукції у м. Біла Церква, що підтверджується актами приймання-передачі № 34 від 17.06.2020, № 43 від 24.06.2020, № 42 від 24.06.2020, які підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств. Отже, не поставлено продукцію у кількості 20,02 т вартістю 454 733,48 грн. з урахуванням ПДВ.
За другою партією відповідач зобов'язаний був поставити продукцію у кількості 30 т до 25.06.2020, однак поставив лише 9,9 т продукції у м. Сміла, що підтверджується актами приймання-передачі № 34 та № 35 від 03.07.2020, які підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств. Отже, не поставлено продукцію у кількості 20,10 т вартістю 456 550,60 грн. з урахуванням ПДВ.
У свою чергу, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач зазначає, що з метою виконання умов Договору ним було укладено договір №138 від 29.01.2018 з товаровиробником - ТОВ "НВП "Агрінол", проте на адресу відповідача від ТОВ "НВП "Агрінол" надійшло повідомлення, що підприємство підпало під дію форс-мажорних обставин - частина працівників віком 60+, які безпосередньо задіяні на виробництві моторних олив та тари переведено на самоізоляцію, у зв'язку з чим виробництво мастил, олив та тари вимушено зупинено.
Однак, суд не приймає до уваги посилання відповідача на обставини неможливості поставки товару у визначені договором строки, у зв'язку з тим, що ТОВ "НВП "Агрінол" зупинено виробництво мастил, олив, оскільки відповідно до ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
При цьому, порушення контрагентом відповідача своїх зобов'язань за договором поставки за своєю природою не є об'єктивними обставинами, які унеможливлюють належне (своєчасне) виконання зобов'язання постачальником товару, а мають характер звичайних ризиків підприємницької діяльності та могли бути ним передбачені при укладенні договору.
Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Згідно ст. 44 Господарського кодексу України, підприємництво здійснюється на основі, зокрема комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.
Підсумовуючи викладене вище, суд зазначає, що юридична особа здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, укладаючи спірний договір із строком поставки першої партії товару до 26.04.2020 (включно) та другої партії товару до 25.06.2020 (включно) позивач повинен був оцінити погоджений сторонами строк виконання зобов'язання з поставки товару та відповідно об'єктивно оцінити можливість виконання такого зобов'язання у вказаний договором строк.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/14628/17, від 13.06.2018 у справі № 910/17259/17, від 14.08.2018 у справі № 910/496/18, від 15.08.2018 у справі № 910/21804/17, від 22.05.2019 у справі № 904/1782/19 та від 05.09.2019 у справі № 910/1338/19.
Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.
Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі.
При цьому, відповідно до п. 11.4 Договору зміни і доповнення до цього договору здійснюються тільки у письмовій формі шляхом укладення відповідних додаткових угод, які додаються до договору та будуть його невід'ємними частинами.
Тобто, як визначено умовами укладеного між позивачем та відповідачем Договору зміни договору здійснюються шляхом укладення додаткової угоди до договору, проте, у матеріалах справи відсутні докази укладення між сторонами відповідної додаткової угоди до договору в частині збільшення строків поставки продукції.
Отже, суд зазначає, що підписуючи Договір, у пункті 1.1 якого вказано строк поставки першої партії продукції до 26.04.2020 (включно) та другої партії товару до 25.06.2020 (включно), відповідач мав оцінити можливість своєчасного виконання договору, ризики та негативні наслідки для себе, у зв'язку з невиконанням зобов'язань в строк.
При цьому, суд звертає увагу, що договір № 286/1/20/18 про постачання для державних потреб мастильних засобів (моторні оливи) для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) від 27.03.2020 укладений саме між Міністерством оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Міроіл", а участь третіх осіб у договорі не передбачена.
Стосовно доводів відповідача, що договір є розірваним за ініціативою позивача, суд зазначає таке.
Так, пунктом 6.2 Договору передбачено право замовника достроково розірвати договір у разі невиконання зобов'язань постачальником, повідомивши його про це у строк 5 робочих днів.
Проте, у матеріалах справи відсутні листи позивача, надіслані на адресу відповідача щодо дострокового розірвання саме Договору № 286/1/20/18 про постачання для державних потреб мастильних засобів (моторні оливи) для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) від 27.03.2020, у зв'язку з чим суд вважає безпідставними твердження відповідача стосовно того, що договір є розірваним за ініціативою позивача.
Крім того, відповідно до п. 8.4 Договору, у разі коли строк дії обставин непереборної сили продовжується більше ніж 30 календарних днів, кожна із сторін в установленому порядку має право розірвати договір. Якщо обставини, зазначені у пункті 8.1 договору, будуть продовжуватись більше 30 календарних днів, то кожна із сторін буде вправі розірвати договір повністю чи частково і в такому випадку, жодна із сторін не буде мати права вимагати від іншої відшкодування можливих збитків.
Сторони можуть бути звільнені від відповідальності за часткове чи повне невиконання обов'язків за договором, якщо доведуть, що невиконання зобов'язань викликано неконтрольованою перешкодою, яка відбулась поза контролем сторін, і виникла після укладення договору.
Згідно з п. 8.5 Договору, продовження строку (терміну) виконання зобов'язань (постачання товару, виконання робіт, надання послуг) можливе у випадку істотної зміни обставин, які впливають на можливість виконання своїх зобов'язань за договором у разі, якщо вони змінились настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали його на інших умовах. У разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладені договору він може бути змінений або розірваний за згодою сторін.
Однак, відповідачем не надано суду будь-якого документального підтвердження існування форс-мажорних обставин після 14.05.2020, відповідні сертифікати про виникнення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) у матеріалах справи відсутні.
Так, відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Отже, відповідач за першою партією, з урахуванням сертифікату про форс-мажорні обставини від 14.05.2020 № 2300-20-0662, зобов'язаний був поставити продукцію у кількості 40,0 т до 15.05.2020, однак поставив лише 19,98 т продукції, тому, починаючи з 15.05.2020 відбулося прострочення виконання зобов'язання з поставки продукції у кількості 20,02 т вартістю 454 733,48 грн. з урахуванням ПДВ.
За другою партією відповідач зобов'язаний був поставити продукцію у кількості 30 т до 25.06.2020, однак поставив лише 9,9 т продукції, тому, починаючи з 26.06.2020 відбулося прострочення виконання зобов'язання з поставки продукції у кількості 20,10 т вартістю 456 550,60 грн. з урахуванням ПДВ.
Як визначено п. 7.3.2 Договору, за порушення строків постачання продукції постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 відсотка вартості продукції, з якої допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості.
Нарахування неустойки (штраф, пеня) здійснюється замовником, починаючи з наступного дня від кінцевої дати постачання товару визначеної договором, до моменту надходження (постачання) товару визначеного актом приймання-передачі у випадках, а саме:
при постачанні залізничним транспортом (залізнична станція призначення), документом, що підтверджує поставку товару є належним чином оформлена залізнична накладна з відміткою про надходження товару;
при постачанні автомобільним транспортом (бази, склади замовника, одержувача) датою постачання товару є дата, що зазначена у акті приймання-передачі товару (графа надходження).
На підставі вказаного положення Договору позивач просить суд стягнути з відповідача пеню за прострочення поставки першої партії продукції з 15.05.2020 по 12.11.2020 у розмірі 82 306,00 грн та за прострочення поставки другої партії продукції з 26.06.2020 по 23.12.2020 у розмірі 82 635,00 грн, а також штраф (7 % від вартості непоставленого товару) у загальному розмірі 63 789,00 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша, друга статті 217 Господарського кодексу України).
Виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими ГК та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК (частина перша статті 199 Господарського кодексу України).
Видами забезпечення виконання зобов'язання за змістом положень частини першої статті 546 ЦК є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, а частиною другою цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.
Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі спливом 6 місяців.
Отже, сторонами у договорі погоджено, що за порушення строків постачання продукції постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 % вартості продукції, з якої допущено прострочення виконання за кожний день прострочення.
Згідно з ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
За таких обставин суд дійшов висновку, що сторони за взаємною згодою визначили вид штрафних санкцій та їх розмір за порушення зобов'язань за договором, беручи до уваги той факт, що дані зобов'язання з приводу поставки товару не є грошовими зобов'язаннями та положення щодо обмеження розміру штрафних санкцій законом на них не поширюються.
Зазначена позиція кореспондується з висновками Верховного Суду викладеними у постановах від 03.03.2020 у справі № 922/2220/19, від 17.09.2020 у справі № 922/3548/19 та від 16.02.2021 у справі № 910/1972/20.
Перевіривши розрахунок пені, суд зазначає, що вимоги в цій частині розраховані позивачем правильно, а тому визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають стягненню у заявленому позивачем обсязі, загалом на суму 164 941,00 грн, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України суд позбавлений можливості самостійно виходити за межі заявлених позовних вимог.
Крім того, відповідно до п. 7.3.2 Договору, за порушення строків постачання продукції понад 30 днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7 % вказаної вартості.
Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу та можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань надано сторонам частинами другою та четвертою статті 231 ГК України. В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, а також приписами статті 546 ЦК України та статті 231 ГК України.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Відповідна правова позиція узгоджується з позицією, що викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19 .
Перевіривши розрахунок штрафу, суд зазначає, що вимоги в цій частині обґрунтовані та підлягають стягненню у заявленому позивачем обсязі на суму 63 789,00 грн, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України суд позбавлений можливості самостійно виходити за межі заявлених позовних вимог.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та задоволенню підлягають у повному обсязі.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Міроіл" (бул. Марії Приймаченко, буд. 1/27, м. Київ; ідентифікаційний код 39248284) на користь Міністерства оборони України (пр-т Повітрофлотський, буд. 6, м. Київ; ідентифікаційний код 00034022) пеню у розмірі 164 941,00 грн, штраф у розмірі 63 789,00 грн та судовий збір у розмірі 3430,95 грн.
3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 22.11.2021.
Суддя Т. Ю. Трофименко