номер провадження справи 26/52/21
26.10.2021 Справа № 908/1916/21(908/2908/21)
м.Запоріжжя Запорізької області
Суддя Юлдашев Олексій Олексійович, розглянувши матеріали позовної заяви
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Стадіон “Машиностроитель”, м. Мелітополь, Запорізька область
до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю “Євро-Грація”, м. Запоріжжя
про визнання права власності
в межах справи № 908/1916/21
про банкрутство - Товариства з обмеженою відповідальністю “Євро-Грація”, м. Запоріжжя
кредитор - Товариство з обмеженою відповідальністю “Птахоферма “Курничок”, с. Жабокрич, Крижопільський район, Вінницька область
За участю (найменування сторін та інших осіб, що беруть участь у справі):
Позивачвід Товариства з обмеженою відповідальністю «Стадіон «Машиностроитель» - адвокат Верещагін М.В., ордер серія АР № 1066012 від 11.10.2021 року.
Ухвалою суду від 08.10.2021 прийнято до розгляду позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Стадіон “Машиностроитель” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Євро-Грація”, про визнання права власності, в межах справи № 908/1916/21 про банкрутство відповідача, судове засідання призначено на 19.10.2021р. о 09-30.
Ухвалою від 19.10.2021 закрито підготовче провадження у справі №908/1916/21 (908/2908/21) з розгляду позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю “Стадіон “Машиностроитель” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Євро-Грація” про визнання права власності, та призначено справу до розгляду по суті на 26.10.2021. о 12-45 год.
Відповідно до вимог ст. 222 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 26.10.2021 здійснювався звукозапис судового процесу за допомогою програмно-апаратного комплексу “Акорд”.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився. Відповідач про час та місце проведення судового засідання повідомлений своєчасно та належним чином.
Натомість, відповідачем надано суду відзив на позовну заяву в якому визнає позов та зазначає, що не може в повному обсязі виконати взятих на себе зобов'язань за договором будівельного підряду від 20.08.2020, у зв'язку зі скрутним фінансовим становищем підприємства.
В судовому засіданні 26.10.2021 судом, в порядку ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення, судом оголошено, що повний текст рішення буде складено протягом 10 днів.
Заслухавши доводи представника позивача, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд установив наступне.
За приписами ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.
Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.
20.08.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Стадіон «Машиностроитель» (надалі - Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Євро-Грація» (надалі - Виконавець) було укладено Договір будівельного підряду (надалі - Договір).
Предметом договору (п.2.1.) є будівництво та введення в експлуатацію Виконавцем будівлі, загальною площею 6,0 м2 на відведеній земельній ділянці, для провадження господарської діяльності Замовника.
Орієнтовний термін виконання робіт, відповідно до п. 3.1. Договору - 6 місяців, тобто до 20 лютого 2021 року.
Відповідно до умов Договору, встановлено додаткові права та обов'язки, та інші суттєві умови договору будівельного підряду, а саме договором обумовлено наступне:
- п. 6.2.1. Замовник визначає Виконавця як генерального підрядника Будівництва Об'єкту. В зв'язку із чим Виконавець самостійно організує фінансує та планує хід будівництва Об'єкту.
- п. 6.2.2. Виконавець забезпечує будівництво Об'єкту та інвестування «під ключ». Таким чином, Виконавець самостійно, на свій розсуд здійснює закупівлю будівельних матеріалів, найму кваліфікованих працівників, проектного, дозвільного та іншого супроводження процесу будівництва Об'єкту до завершення будівництва, введення в експлуатацію в установленому Законодавством порядку та здійснення реєстрації права власності на об'єкт за Замовником.
- п. 6.2.3. Інвестування будівництва Об'єкту здійснюється Виконавцем як в грошовій формі, так і в матеріальній, зокрема, матеріалами. Під «матеріалами» Сторони розуміють будівельні матеріали, устаткування, вироби, конструкції, комплектуючі вироби, інвентар, інструменти, пристрої тощо, які використовуються в процесі будівництва.
- 6.4. Замовник не відшкодовує будь-які роботи з будівництва, та не сплачує вартість виконаних за договором робіт, якщо Виконавець здійснив їх без відповідних дозволів та проектів або в порушення технічних регламентів виконання будівельних робіт.
- 6.5. У разі зведення будь-яких будівельних споруд або їх частин, без відповідних дозволів, проектної документації та регламенту виконання таких робіт, Виконавець повинен на вимогу Замовника демонтувати зведені будівельні об'єкти та споруди, при цьому не порушуючи стан приміщення, який зведений з дотриманням норм Законодавства України.
- 6.6. Виконавець зобов'язаний на вимогу Замовника відшкодувати будь-які збитки причинені здійсненням будівельних робіт або усунути їх за власні кошти.
- 6.7. Замовник має право залишити собі у власність будь-які поліпшення та прибудови, зведені споруди або будь-які інші будівельні роботи здійснені Виконавцем, в тому числі будівельні матеріали, у разі відмови Виконавця від їх демонтажу, за умови що дані споруди та об'єкти не є аварійними, не створюють загрози життю та здоров'ю інших осіб, не порушують їх законні права та інтереси та не створюють своїм розташуванням перешкод іншим особам.
Після фактичного зведення будівлі загальною площею 6,0 м2, Виконавець порушив умови Договору, а саме:
- не надав підписаний екземпляр акту виконаних робіт;
- не передав дозвільну та проектну документацію на зведену будівлю.
Позивач 22.03.2021 року направив на адресу Виконавця лист вих. №01/ДБП-2021 з вимогою усунути порушення умов Договору, передати дозвільні та проектні документи та інші документи, відповідно до яких було зведено будівлю (новозбудовану) та введено її в експлуатацію, підписані акти виконаних робіт.
Листом вих. №01/04-2021 від 16.04.2021 року Відповідач повідомив, що ним частково було виконано взяті на себе зобов'язання за Договором будівельного підряду від « 20» серпня 2020 року, а саме зведено обумовлену будівлю, яка відповідає всім вимогам та нормам будівельних стандартів. Однак скрутне фінансове становище підприємства виключає подальшу можливість введення в експлуатацію такої будівлі та реєстрацію права власності на неї за Замовником.
20.04.2021 року Позивач звернувся до Відповідача з листом вих. №02/ДБП-2021 у якому просив передати всю наявну у Виконавця документацію на підставі якої здійснювалось будівництво та яка необхідна для подальшого введення в експлуатацію будівлі і реєстрації права власності на неї за Замовником.
Згідно до відповіді Виконавця вих. №02/05-2021 від 19.05.2021 року така документація у останнього відсутня.
Зважаючи на те, що у Виконавця відсутні будь-які документи на підставі яких здійснювалось будівництво та які необхідні для подальшого введення в експлуатацію будівлі і реєстрації права власності на неї за Замовником, керуючись положеннями п. 6.5. Договору, Замовник направив Виконавцю вимогу про демонтаж будівлі спорудженої на підставі Договору будівельного підряду від « 20» серпня 2020 року.
Листом вих. №03/08-2021 від 19.08.2021 року Відповідач відмовився демонтувати збудовану ним будівлю посилаючись на скрутний фінансовий стан та відриту відносно нього справу про банкрутство.
Згідно з Договором оренди земельної ділянки від 18.12.2006 року, Позивач володіє земельною ділянкою площею 18 763, 35 кв.м., за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Ломоносова буд. 215, кадастровий номер 2310700000:01:018:001 на підставі Договору оренди земельної ділянки укладеного 18.12.2006 року з Мелітопольською міською радою.
Відповідно до п. 26 Договору оренди земельної ділянки від 18.12.2006 року, Позивач у справі має право: самостійно визначати напрямки своєї господарської діяльності відповідно до цільового призначення земельної ділянки та умов Договору; зводити в установленому законодавством порядку будівлі і споруди відповідно до цільового призначення земельної ділянки та закладати насадження.
Як установлено судом, після завершення будівельних робіт, Відповідач порушив умови договору, ухилився від підписання акту виконаних робіт, здійснив будівельні роботи у незаконний спосіб (самовільне будівництво) та відмовився демонтувати зведену будівлю.
Частинами 1, 2 ст. 376 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) визначено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Таким чином, за загальними правилами особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
В той же час, згідно ч. 1 ст. 331 ЦК України встановлено, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.
Згідно ч. 4 ст. 376 ЦК України, встановлено якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
Однак, згідно ч. 5 ст. 376 ЦК України встановлено, що на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
Згідно Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 р. №461 прийняття в експлуатацію об'єктів, що належать до І-ІІІ категорії складності, та об'єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації органами державного архітектурно-будівельного контролю поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації (далі - декларація). У випадку визнання права власності на самочинно збудований об'єкт за рішенням суду він приймається в експлуатацію згідно з цим Порядком за умови можливості його надійної та безпечної експлуатації.
Відповідно до ч. 1-2 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно норм ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч. 2 ст. 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Положеннями ст. 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Замовник не відшкодовує будь-які роботи з будівництва, та не сплачує вартість виконаних за договором робіт, якщо Виконавець здійснив їх без відповідних дозволів та проектів або в порушення технічних регламентів виконання будівельних робіт (п.6.4. Договору будівельного підряду).
Відповідно до п. 6.7. Договору встановлено, що Замовник має право залишити собі у власність будь-які поліпшення та прибудови, зведені споруди або будь-які інші будівельні роботи здійснені Виконавцем, в тому числі будівельні матеріали, у разі відмови Виконавця від їх демонтажу, за умови що дані споруди та об'єкти не є аварійними, не створюють загрози життю та здоров'ю інших осіб, не порушують їх законні права та інтереси та не створюють своїм розташуванням перешкод іншим особам.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року за №6 «Про практику застосування судами ст. 376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва )» визначено, що відповідно до ст. 376 ЦК України суди розглядають справи щодо самочинного будівництва, зокрема, про визнання права власності на самочинно збудоване майно власником земельної ділянки; про визнання права власності на самочинно збудоване майно на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснила самочинно будівництво.
Норми статті 331 ЦК України визначають загальні підстави та порядок набуття права власності на новостворене майно, побудоване із дотриманням встановленого законодавством порядку (за наявності всіх необхідних дозволів та актів), однак не регулюють правового режиму самочинного будівництва.
Поняття самочинного будівництва, а також правові підстави та умови визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно наведено у статті 376 ЦК України.
З аналізу змісту цієї статті вбачається, що самочинно збудований об'єкт нерухомості може бути оформлено у власність особи як такий, що споруджений правомірно, за таких умов:
а) надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване самочинно нерухоме майно і прийняття судом рішення про визнання права власності за цією особою;
б) на вимогу власника (користувача)земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
Судам необхідно мати на увазі, що у випадках, коли загальний порядок будівництва було порушено, правова конструкція, передбачена статтею 376 ЦК України, є спеціальною нормою при врегулюванні спірних відносин. Отже, у разі застосування положень статті 376 ЦК України норми статей 331 і 392 цього Кодексу не застосовуються (постанова Верховного суду у справі №11/384-06 від 12.03.2018).
Статтями 15, 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, є примусове виконання обов'язку в натурі.
Відповідно до ст. ст. 11, 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цивільними актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення зобов'язання (правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку), зокрема, є договори та інші правочини.
Сторони досягли всіх суттєвих умов договору, встановили його предмет, ціну, строк дії, а тому в розумінні вимог ст. ст. 638, 639 ЦК України договір вважається укладеним. Укладений договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно зі статтями 173, 174, 175 ГК України (статтями 11, 202, 509 ЦК України) і відповідно до ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Частиною 1 статті 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В силу загальної норми, передбаченої у статті 599 ЦК України, та спеціальної норми, визначеної у частині першій ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ч., ч. 1-4 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ст. 74 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ч.1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Позивач довів суду факт часткового невиконання з боку відповідача своїх зобов'язань за договором, а сааме: не надав підписаний екземпляр акту виконаних робіт; не передав дозвільну та проектну документацію на зведену будівлю.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За змістом статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
У відповідності до пункту 4 частини 2 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
Згідно із ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Поняття і види доказів викладені у статті 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).
Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 7, 9 Кодексу України з процедур банкрутств, ст. ст. 46, 74, 80, 129, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позов задовольнити.
Визнати право власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «Стадіон «Машиностроитель», код ЄДРПОУ 32533680 (72310, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Гетьмана Сагайдачного, 57) на об'єкт нерухомості: Будівлю Літ. Г-1, загальною площею 6,0 кв.м., розташовану за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Ломоносова, 215).
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Грація», код ЄДРПОУ 40435078 (69063, м. Запоріжжя, вул. Покровська, 23-А) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Стадіон «Машиностроитель», код ЄДРПОУ 32533680 (72310, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Гетьмана Сагайдачного, 57) судовий збір у розмірі 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн 00 коп.
Видати наказ.
Судове рішення складено “22” листопада 2021р.
Суддя О.О. Юлдашев
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.