вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"17" листопада 2021 р. Справа№ 910/3944/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мальченко А.О.
суддів: Агрикової О.В.
Чорногуза М.Г.
при секретарі судового засідання Найченко А.М.,
розглянувши матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Ліки України»
на рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2021
у справі №910/3944/21 (суддя Марченко О.В.)
за позовом Приватного акціонерного товариства «Інфузія»
до Публічного акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Ліки України»
про стягнення 1 457 774,21 грн,
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання,
Приватне акціонерне товариство «Інфузія» (далі - ПрАТ «Інфузія», Товариство, позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Ліки України» (далі - ПАТ «ДАК «Ліки України», Компанія, відповідач) про стягнення 1 453 879,14 грн, з яких 1 190 810,18 грн основного боргу, 73 168,93 грн втрат від інфляції, 153 169,32 грн пені та 36 730,71 грн річних, у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань щодо оплати поставленого товару за договором поставки від 17.09.2019.
Під час розгляду справи судом прийнято заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій позивач просив суд стягнути з Компанії на користь Товариства 1 457 774,21 грн, з яких 1 190 810,18 грн основного боргу, 76 564,69 грн втрат від інфляції, 153 589,79 грн пені та 36 809,55 грн річних з простроченої суми.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.08.2021 у справі №910/3944/21 позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «ДАК «Ліки України» на користь ПрАТ «Інфузія» 1 190 810,18 грн основного боргу, 76 564,69 грн інфляційних втрат, 36 629,44 грн 3% річних, 96 648,88 грн пені та 21 009,80 грн судового збору.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог щодо поставки відповідачеві товару; оскільки відповідачем товар не був оплачений у строк, визначений договором, позовні вимоги в частині стягнення основної заборгованості суд задовольнив повністю, а здійснивши перевірку нарахування позивачем 3% річних, пені та інфляційних втрат, встановив неправильне визначення останнім періодів нарахування пені, у зв'язку з чим в цій частині задовольнив позовні вимоги частково.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ПАТ «ДАК «Ліки України» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, вказуючи на незаконність постановленого судом рішення через порушення норм процесуального законодавства, просив його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову повністю.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, апелянт зазначив, що суд першої інстанції ухвалою від 20.07.2021 зустрічну позовну заяву про визнання недійсним договору поставки від 17.09.2019, на підставі якого позивачем заявлено позовні вимоги, повернув скаржникові у зв'язку з пропуском строку для його подачі, тим самим безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про поновлення строку на її подання. На переконання апелянта, обставини, наведені в обґрунтування причин пропуску строку є поважними, з огляду на те, що після звільнення з посади попереднього керівника Компанії було виявлено втрату ряду бухгалтерських документів, що ускладнювало скаржникові вивчити стан господарських відносин Компанії з її контрагентами у зв'язку з відсутністю первинної документації; за наведених обставин господарський суд мав поновити строк на пред'явлення зустрічного позову та розглянути питання недійсності договору поставки від 17.09.2019 і в залежності від встановленого вирішити спір.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.09.2021, з урахуванням ухвали Північного апеляційного господарського суду від 15.09.2021 про виправлення описки, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПАТ «ДАК «Ліки України» на рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2021 у справі №910/3944/21, розгляд апеляційної скарги призначено на 20.10.2021, встановлено ПрАТ «Інфузія» строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.
Позивач скористався правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін; доводи апеляційної скарги вважає необґрунтованими, оскільки за твердженнями відповідача голова правління Поліщук Ольга Петрівна, яка підписувала договір поставки від 17.09.2019 була звільнена з посади в листопаді 2020 року, а скаржником 04.01.2021 за вищевказаним договором було перераховано на банківський рахунок позивача частину боргу в розмірі 300 000,00 грн, наведене свідчить про схвалення відповідачем своїми діями правочину, підписаного колишнім головою правління Компанії; крім того, позивач, укладаючи з відповідачем договір поставки, керувався принципом належного адміністрування, адже відповідач є суб'єктом публічного права, а тому правомочність дій голови правління не є обов'язком перевірки позивачем; позивач зауважив на тому, що відповідач у своїй відповіді на претензію зазначав про визнання ним боргу перед позивачем.
13.10.2021 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване неможливістю забезпечення явки уповноваженого представника скаржника в судове засідання у зв'язку з зайнятістю в іншому судовому засіданні.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.10.2021, розгляд апеляційної скарги відкладено на 17.11.2021.
У судове засідання відповідач повторно не з'явився, явку свого уповноваженого представника не забезпечив, про день, місце та час розгляду справи був повідомлений належним чином.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.
Водночас, колегія звертає увагу на те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності представника відповідача, явка якого у судове засідання обов'язковою не визнавалась, враховуючи, що останній про поважність причин нез'явлення до суду апеляційної інстанції не повідомив та не заявив клопотання про відкладення розгляду справи, колегія суддів, зважаючи на те, що наявні в матеріалах справи докази є достатніми для вирішення спору у даній справі без заслуховування додаткових пояснень відповідача, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд скарги без участі вказаної особи.
У судовому засіданні представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив оскаржуване рішення суду залишити без змін, а скаргу відповідача - без задоволення.
17.11.2021 у судовому засіданні колегією суддів апеляційного господарського суду було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 17.09.2019 між ПрАТ «Інфузія» (у тексті договору - постачальник) та ПАТ «ДАК «Ліки України» (у тексті договору - покупець) було укладено договір поставки від 17.09.2019 (далі - договір), за умовами пункту 1.1 якого постачальник зобов'язується передати у власність, а покупець - прийняти та сплатити вартість лікарських засобів та товарів медичного призначення (товар) на умовах договору.
Найменування товару, кількість, асортимент, якість, ціна та загальна сума відповідної партії товару вказуються в накладних, сертифікатах та інших відвантажувальних документах, які є невід'ємною частиною договору (пункт 1.2 договору).
Оплата проводиться шляхом перерахування суми вартості партії товару, яка відвантажується, з поточного рахунку покупця на поточний рахунок постачальника (п.3.4 договору).
Відповідно до п. 3.5 договору датою оплати вважається дата надходження коштів на поточний рахунок постачальника.
Датою поставки вважається дата фактичної передачі товару, що зазначається в накладній постачальника (п. 4.2 договору).
Договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2020 (п. 9.1 договору).
У зв'язку з порушенням умов договору в частині строків оплати товару позивач надіслав відповідачеві претензію №504 від 27.07.2020, в якій просив погасити заборгованість за отриманий товар та штрафні санкції на загальну суму 1 659 844,57 грн до 14.08.2020.
За результатами розгляду вказаної претензії відповідачем направлено листа №369 від 13.10.2020, в якому останній визнав наявність боргу у повному обсязі та зобов'язувався вжити необхідні заходи щодо його погашення у найкоротші терміни.
Посилаючись на порушення встановлених договором строків оплати поставленого товару та наявність непогашеної заборгованості відповідача за вказаним договором, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача основного боргу, пені, 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на суму боргу за період прострочення його сплати.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з рішенням суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог, а твердження скаржника вважає безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне.
Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, за своєю правовою природою договірні відносини, що склалися між сторонами у справі, мають ознаки договору поставки, за яким, відповідно до ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною другою цієї статті визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін
Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України) за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Отже, укладення ПрАТ «Інфузія» та ПАТ «ДАК «Ліки України» договору поставки від 17.09.2019 було спрямоване на отримання останнім товару та одночасного обов'язку по здійсненню його оплати.
Вказаний договір недійсним не визнавався та станом на час виникнення спірних правовідносин сторін був чинним.
При цьому, доводи апелянта щодо безпідставної відмови суду першої інстанції у прийнятті зустрічної позовної заяви про визнання договору недійсним колегія суддів відхиляє, з огляду на те, що такі обставини не підлягають дослідженню під час даного апеляційного провадження та були предметом дослідження під час перегляду ухвали Господарського суду міста Києва від 20.07.2021 у даній справі, за результатами якого Північним апеляційним господарським судом прийнято постанову від 01.09.2021, якою вказану ухвалу залишено без змін та встановлено правомірність дій місцевого господарського суду щодо повернення зустрічної позовної заяви ПАТ «ДАК «Ліки України» як такої, що подана з пропуском встановленого строку.
За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Статтею 664 ЦК України передбачено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема, шляхом маркування.
Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходження, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
Як встановлено судом першої інстанції, на виконання умов договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар за видатковими накладними №294 від 24.03.2020 на суму 699 460,70 грн, №351 від 07.04.2020 на суму 942 327,60 грн, №412 від 22.04.2020 на суму 50 000,00 грн.
Водночас, позивач зауважив, що видаткові накладні № 294 від 24.03.2020 та № 351 від 07.04.2020 були виписані без урахування положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 №540-IX (далі - Закон), який набрав чинності 02.04.2020.
Цим Законом, зокрема, внесено зміни до пункту 71 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, відповідно до якого тимчасово, на період, що закінчується останнім календарним днем місяця, в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України та/або операції з постачання на митній території України товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), перелік яких визначено Кабінетом Міністрів України. У разі здійснення операцій, звільнених відповідно до цього пункту, положення пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу та положення статті 199 цього Кодексу не застосовуються щодо таких операцій. Норми цього пункту застосовуються до операцій, здійснених починаючи з 17 березня 2020 року.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2020 №224 «Про затвердження переліку лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання, необхідних для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), які звільняються від сплати ввізного мита та операції з ввезення яких на митну територію України звільняються від оподаткування податком на додану вартість, поставлені відповідачу за видатковими накладними від 24.03.2020 № 294 та від 07.04.2020 № 351 лікарські засоби, а саме: Моксифлокс-Інфузія, розчин для інфузій 400 мг/250 мл; Рінгера лактат розчин, розчин для інфузій 200 мл та Рінгера розчин, розчин для інфузій 200 мл, входили до зазначеного переліку та підпадали під дію Закону.
З урахуванням наведеного, позивачем 31.07.2020 складено акти № 14 та № 15 про надання Компанії пільги з ПДВ на зазначені лікарські засоби: за видатковою накладною № 294 від 24.03.2020 на суму 40 834,12 грн, а за видатковою накладною № 351 від 07.04.2020 на суму 60 144,00 грн.
Крім того, Товариством зареєстровано нові податкові накладні від 31.07.2020 № 171 та № 172 на вказані лікарські засоби.
Відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
За приписами ст. 693 ЦК України, відповідно до якої, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу.
Разом з тим, строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими ч. 1 ст. 692 ЦК України, за приписами якої покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Згідно з п. 3.3 договору оплата вартості товару виконується у національній валюті України у вигляді перерахувань грошових сум на розрахунковий рахунок постачальника на умовах відтермінування платежу - 30 календарних днів з моменту поставки.
Положеннями статті 530 ЦК України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач здійснив часткову оплату поставленого товару на загальну суму 400 000,00 грн, а саме, 19.05.2020 у сумі 100 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 19.05.2020 №776, а також 04.01.2021 у сумі 300 000,00 грн, що підтверджується банківською випискою з рахунку позивача.
Як правильно встановлено місцевим господарським судом та не заперечується відповідачем, останній допустив порушення взятих на себе зобов'язань з оплати товару, у зв'язку з чим сума основного боргу ПАТ «ДАК «Ліки України» перед ПрАТ «Інфузія» становить 1 190 810,18 грн.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (пункт 1 статті 612 ЦК України).
З огляду на вищевикладене та враховуючи, що строк оплати відповідно до договору настав, доказів повної оплати поставленого товару відповідачем не надано, борг перед позивачем на час прийняття рішення у повному обсязі не погашений, а його розмір підтверджується наявними матеріалами справи та не спростований відповідачем, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду та вважає, що позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу підлягає задоволенню в розмірі 1 190 810,18 грн.
Крім суми основного боргу, посилаючись на несвоєчасне виконання відповідачем грошового зобов'язання, позивач заявив вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 153 589,79 грн, нарахованої наступним чином:
1) за видатковою накладною № 294 від 24.03.2020:
- з 25.04.2020 по 18.05.2020 сума пені, нарахованої на 658 626,58 грн заборгованості, становить 6 929,11 грн;
- з 19.05.2020 по 11.06.2020 сума пені, нарахованої на 558 626,58 грн заборгованості, становить 5 877,06 грн;
- з 12.06.2020 по 03.01.2021 сума пені, нарахованої на 558 626,58 грн заборгованості, становить 37 833,56 грн;
- з 04.01.2021 по 11.03.2021 сума пені, нарахованої на 258 626,58 грн заборгованості, становить 5 696,87, а всього 56 336,60 грн;
2) за видатковою накладною № 351 від 07.04.2020:
- з 09.05.2020 по 11.06.2020 сума пені, нарахованої на 882 183,60 грн заборгованості, становить 13 148,16 грн;
- з 12.06.2020 по 11.03.2021 сума пені, нарахованої на 882183,60 грн заборгованості, становить 79 179,00 грн, а всього 92 327,16 грн;
3) за видатковою накладною № 412 від 22.04.2020:
- з 23.05.2020 по 11.06.2020 сума пені, нарахованої на 50 000,00 грн заборгованості, становить 438,36 грн;
- з 12.06.2020 по 11.03.2021 сума пені, нарахованої на 50 000,00 грн заборгованості, становить 4 487,67 грн, а всього 4 926,03 грн.
Згідно з частиною 1 статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов'язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій - неустойка, штраф, пеня. При цьому, порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути встановлені договором, встановлені частиною 4 ст. 231 ГК України: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, в певній визначеній грошовій сумі, у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.
З системного аналізу вищенаведених положень чинного законодавства вбачається, що вказані штрафні санкції можуть бути стягнуті лише у тому випадку (якщо не встановлено законом), коли основне зобов'язання прямо забезпечено неустойкою (пеня, штраф) у чинному договорі, а також ним встановлено її розмір (встановлено за згодою сторін).
Пунктом 6.3 договору передбачено, що у випадку прострочення термінів платежу, зазначених у пункті 3.3 договору, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості несвоєчасно оплаченого чи неоплаченого товару за кожен день прострочення оплати за весь час прострочення.
В силу ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного Закону визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно з ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до частини шостої статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
З урахуванням пунктів 3.3 та 4.2 договору, кінцевою датою оплати товару за видатковою накладною № 294 від 24.03.2020 є 23.04.2020, за видатковою накладною № 351 від 07.04.2020 - 07.05.2020; за видатковою накладною № 412 від 22.04.2020- 22.05.2020.
Враховуючи зазначене, нарахування пені за прострочення виконання зобов'язань за видатковою накладною № 294 від 24.03.2020 припиняється 23.10.2020, за видатковою накладною № 351 від 07.04.2020 - 07.11.2020; за видатковою накладною № 412 від 22.04.2020 - 22.11.2020.
З огляду на прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що її розмір за заявленими позивачем накладними, враховуючи здійснені оплати та дати, з яких зобов'язання можна вважати простроченими, а також заявлений період, становить 96 648,88 грн, у зв'язку з чим вимога про стягнення пені підлягає задоволенню частково у вказаному розмірі. У задоволенні вимог про стягнення з відповідача 56 940,91 грн пені необхідно відмовити.
Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати за отриманий товар позивачем були заявлені вимоги про стягнення з відповідача 76 564,69 грн втрат від інфляції та 36 809,55 грн 3% річних, що були нараховані наступним чином:
3% річних нараховані позивачем:
1) за видатковою накладною № 294 від 24.03.2020:
- з 25.04.2020 по 18.05.2020 сума 3% річних, нарахованих на 658 626,58 грн заборгованості, становить 1 299,21 грн;
- з 19.05.2020 по 03.01.2021 сума 3% річних, нарахованих на 558 626,58 грн заборгованості, становить 10 560,34 грн;
- з 04.01.2021 по 11.03.2021 сума 3% річних, нарахованих на 258 626,58 грн заборгованості, становить 1 424,22 грн, а всього 13 283,77 грн;
2) за видатковою накладною № 351 від 07.04.2020
- з 09.05.2020 по 11.03.2021 сума 3% річних, нарахованих на 882 183,60 грн. заборгованості, становить 22 260,03 грн.;
3) за видатковою накладною № 412 від 22.04.2020
- з 23.05.2020 по 02.03.2021 сума 3% річних, нарахованих на 50 000,00 грн заборгованості, становить 1 265,75 грн.
Втрати від інфляції нараховані позивачем:
1) за видатковою накладною № 294 від 24.03.2020:
за травень - грудень 2020 року, нарахованих на 558 626,58 грн заборгованості, 19 196,95 грн втрат від інфляції;
за січень - лютий 2021 року, нарахованих на 258 626,58 грн заборгованості, 5 982,03 грн втрат від інфляції;
2) за видатковою накладною № 351 від 07.04.2020
- за червень 2020 - лютий 2021, нарахованих на 882 183,60 грн заборгованості, 48 629,51 грн втрат від інфляції;
3) за видатковою накладною № 412 від 22.04.2020
- за червень 2020 - лютий 2021, нарахованих на 50 000,00 грн заборгованості, 2 756,20 грн втрат від інфляції.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
З огляду на прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних та втрат від інфляції за заявлений позивачем період прострочення, враховуючи здійснені оплати та дати, з яких зобов'язання можна вважати простроченими, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 76 564,69 грн інфляційних втрат та 36 629,44 грн 3% річних. В частині вимог про стягнення з відповідача 180,11 грн 3% річних необхідно відмовити.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на встановлені обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог частково, а саме, стягнення з ПАТ «ДАК «Ліки України» на користь ПрАТ «Інфузія» 1 190 810,18 грн основного боргу, 76 564,69 грн інфляційних втрат, 36 629,44 грн 3% річних, 96 648,88 грн пені, а також відмови у задоволенні позову в іншій частині позовних вимог.
За приписами ч.ч. 1, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, інші доводи сторін, викладені в апеляційній скарзі та у відзиві на неї, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.
Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарським судом міста Києва від 02.08.2021 у справі №910/3944/21 прийнято з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду не спростовують, у зв'язку з чим апеляційна скарга ПАТ «ДАК «Ліки України» має бути залишена без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 129 ГПК України покладається на скаржника.
Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Ліки України» на рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2021 у справі №910/3944/21 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2021 у справі №910/3944/21 залишити без змін.
3. Матеріали справи №910/3944/21 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.
Повний текст постанови складено 22.11.2021.
Головуючий суддя А.О. Мальченко
Судді О.В. Агрикова
М.Г. Чорногуз