вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"17" листопада 2021 р. Справа№ 911/1279/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мальченко А.О.
суддів: Чорногуза М.Г.
Агрикової О.В.
при секретарі судового засідання Найченко А.М.,
розглянувши матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»
на рішення Господарського суду Київської області від 02.08.2021
у справі № 911/1279/21 (суддя Христенко О.О.)
за позовом Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»
до Комунального підприємства «Васильківтепломережа»
про стягнення 7 108 657,14 грн
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання,
Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - НАК «Нафтогаз України», позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Комунального підприємства «Васильківтепломережа» (далі - КП «Васильківтепломережа», відповідач) про стягнення 7 108 657,14 грн, з яких 6 320 898,52 грн основного боргу, 154 345,20 грн пені, 195 876,65 грн 3 % річних та 437 536,77 грн інфляційних втрат, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов'язань щодо здійснення оплати за поставлений природний газ за договором постачання природного газу № 5005/1920-БО-17 від 20.09.2019.
Рішенням Господарського суду Київської області від 02.08.2021 у справі № 911/1279/21 позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з КП «Васильківтепломережа» на користь НАК «Нафтогаз України» 6 320 898,52 грн заборгованості, 15 434,52 грн пені, 195 876,65 грн 3 % річних, 437 536,77 грн інфляційних втрат та 106 629,86 грн судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Ухвалюючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив із доведеності факту порушення відповідачем договірних зобов'язань з оплати поставленого природного газу, у зв'язку з чим визнав правомірним стягнення з останнього на користь позивача основного боргу, 3 % річних та інфляційних витрат, однак, враховуючи майновий стан сторін, відсутність доказів понесення позивачем збитків в результаті дій відповідача з виконання умов договору та виходячи із загальних засад цивільного законодавства, суд дійшов висновку про можливість зменшення стягуваної суми пені на 90 %.
Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, НАК «Нафтогаз України» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині відмови у стягненні пені на суму 138 910,68 грн та постановити в цій частині нове рішення про задоволення вказаних вимог.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте за неповного з'ясування обставин, які мають значення для справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема ст. 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України), ст.ст. 549-552, 599 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та порушенням норм процесуального права, зокрема ст.ст. 7, 86, 238 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт вказував на те, що суд першої інстанції прийняв необґрунтоване рішення щодо зменшення заявленого розміру пені за відсутності в матеріалах справи доказів значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків позивача та наявності виняткових обставин на стороні боржника; в момент підписання договору відповідач погодився з тим, що за неналежне виконання умов договору на нього буде покладено відповідальність відповідно до умов договору; виконання умов договору не ставиться в залежність від виконання будь-яких зобов'язань з боку третіх осіб, зокрема кінцевих споживачів природного газу; відповідач не обмежений у способах та шляхах виконання своїх зобов'язань, зокрема, шляхом перенесення оплати, взаємозаліку, залучення кредитних коштів, зменшення власних витрат тощо; безпідставно зменшивши розмір пені до стягнення, суд фактично частково звільнив відповідача від відповідальності за порушення виконання грошового зобов'язання, неправильно застосувавши таким чином норми частини 1 статті 625 ЦК України та частини 1 статті 299 ГК України; поза увагою суду залишився фінансовий стан позивача, а також те, що нараховані штрафні санкції не є надмірно великими в порівнянні із зобов'язанням за договором зі сплати поставленого природного газу; судом не враховано висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 918/116/19 та не прийнято до уваги, що зменшення розміру штрафних санкцій на 90 % нівелюватиме саме значення пені як відповідальності за порушення грошового зобов'язання, що має на меті захист прав та інтересів кредитора у зв'язку з порушенням його права на своєчасне отримання грошових коштів за надані ним послуги.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.10.2021 поновлено НАК «Нафтогаз України» пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Київської області від 02.08.2021 у справі № 911/1279/21; відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою; розгляд апеляційної скарги призначено на 17.11.2021; встановлено КП «Васильківтепломережа» строк для подання відзиву на апеляційну скаргу; зупинено дію рішення Господарського суду Київської області від 02.08.2021 у справі № 911/1279/21.
Відповідач скористався правом, наданим статтею 263 ГПК України, через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу НАК «Нафтогаз України» залишити без задоволення, а рішення першої інстанції - без змін.
Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, відповідач вказував на правомірність врахування судом обставин, що є підставою для зменшення пені та які не були спростовані позивачем; відповідачем прострочено виконання зобов'язання з незначним періодом та позивач не поніс ніяких збитків у зв'язку з вказаним простроченням; несвоєчасна оплата за використаний на потреби теплопостачання природний газ, що стала наслідком нарахування штрафних санкцій, виникла внаслідок несвоєчасної сплати бюджетними установами за отримані послуги з теплопостачання; відповідач перебуває у важкому фінансовому становищі, у тому числі внаслідок несплати боргів населенням, а тому обставини, що зумовлюють зменшення пені є соціально значимими та винятковими; на підтвердження скрутного фінансового становища відповідачем до клопотання про зменшення розміру пені було додано копії звітів про фінансові результати та баланс коштів; у позивача порушуються лише майнові інтереси, а у відповідача - майнові та інші інтереси, зокрема, соціальні: забезпечення безперебійного надання населенню послуг з теплопостачання, виплата заробітної плати працівникам підприємства, безперебійне теплопостачання, зокрема, в опалювальний період тощо; судом враховано, що позивачем не надано будь-яких доказів понесення ним збитків внаслідок допущеного відповідачем порушення грошових зобов'язань у спірних правовідносинах.
У судовому засіданні 17.11.2021 представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, а рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати та прийняти в цій частині нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача проти доводів апеляційної скарги заперечив повністю, вказуючи на їх безпідставність та необґрунтованість, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги.
У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Враховуючи межі перегляду справи судом апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає, що предметом апеляційного перегляду у даній справі є рішення суду першої інстанції лише в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення 138 910,68 грн пені, тобто рішення суду щодо необхідності зменшення заявленої до стягнення пені на 90%.
Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 20.09.2019 між НАК «Нафтогаз України» (у тексті договору - постачальник) та КП «Васильківтепломережа» (у тексті договору - споживач) було укладено Договір постачання природного газу №5005/1920-БО-17 (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ за кодом згідно з УКТ ЗЕД 2711 21 00 00 власного видобутку (природний газ, видобутий на території України) та/або ввезений на митну територію України, а споживач зобов'язується оплатити його на умовах цього договору (п.п. 1.1, 1.3 договору).
Згідно з п. 2.1 договору позивач передає споживачеві у жовтні 2019 року - квітні 2020 року замовлений споживачем (об'єм) природний газ в кількості 2503,870 тис. куб метрів, у тому числі за місяцями: жовтень 2019 - 175,500 тис.куб.м., листопад 2019 - 390,420 тис.куб.м., грудень 2019 - 466,180 тис.куб.м., січень 2020 - 514,890 тис.куб.м., лютий 2020 - 487,890 тис.куб.м., березень 2020 - 420,390 тис.куб.м., квітень 2020 - 48,600 тис.куб.м.
Відповідно до п. 3.8 договору приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Споживач в акті приймання-передачі природного газу, зазначає виключно той обсяг, який відповідає обсягам газу, які були використанні споживачем в той період, коли споживач був включений до Реєстру постачальника, що підтверджується споживачем в акті приймання-передачі газу.
Не пізніше 7 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, споживач зобов'язується подати постачальнику копію акту про надання послуг з розподілу природного газу за розрахунковий період, складеного між споживачем та оператором ГРМ (п.п. 3.9, 3.9.1 договору); підписані споживачем два примірники акта приймання-передачі природного газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу у розрахунковому місяці, його фактична ціна та вартість (п. 3.9.3 договору).
Згідно з п. 3.10 договору постачальник не пізніше 10 числа наступного за розрахунковим повертає відповідачу один примірник оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надає в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта.
Відповідно до п. 4.2 договору ціна за 1000 куб.м. природного газу визначається сторонами щомісяця шляхом підписання додаткової угоди на підставі прейскуранту.
Оплата природного газу здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100 відсоткової поточної оплати протягом розрахункового періоду. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем постачання газу (п. 5.1 договору).
Згідно з п. 9.3 договору строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить 5 років.
Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, і діє в частині постачання природного газу до 30 квітня 2020 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п. 11 договору).
В подальшому між сторонами було укладено низку додаткових угод до договору, а саме: № 1 від 25.10.2019, № 2 від 12.11.2019, № 3 від 09.12.2019, № 4 від 24.12.2019, № 5 від 28.01.2020, № 6 від 24.02.2020, № 7 від 23.03.2020, № 8 від 23.04.2020, якими, зокрема, внесено зміни до умов договору щодо порядку та умов передачі природного газу, ціни природного газу та відповідальності сторін.
Як встановлено судом першої інстанції, на виконання умов договору позивач поставив у жовтні 2019 - квітні 2020 року, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 9 039 945,31 грн, що підтверджується підписаними та скріпленими печатками обох сторін актами приймання-передачі природного газу від 31.10.2019 на суму 192 661,22 грн, від 30.11.2019 на суму 1 777 713,82 грн, від 31.12.2019 на суму 1 970 471,99 грн, від 31.01.2020 на суму 2 242 163,10 грн, від 29.02.2020 на суму 1 632 110,39 грн, від 31.03.2020 на суму 1 117 114,36 грн, від 30.04.2020 на суму 107 710,43 грн.
Разом з тим, як вбачається з розрахунку позивача та не заперечується відповідачем, останнім не виконано зобов'язання по оплаті поставленого природного газу у строки та в порядку, передбаченому договором, у зв'язку з чим залишається неоплаченим вартість природного газу на суму 6 320 898,52 грн, що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом про стягнення з відповідача основного боргу, пені, інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на заборгованість, що виникла у вказаний період.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, враховуючи вищенаведені межі перегляду справи судом апеляційної інстанції, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про часткове задоволення позовної вимоги про стягнення пені, а доводи апелянта вважає необґрунтованими та безпідставними з огляду на наступне.
Статтею 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За правовою природою укладений сторонами договір є договором поставки, за яким, відповідно до ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною другою цієї статті визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін
Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України) за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Отже, укладення НАК «Нафтогаз України» та КП «Васильківтепломережа» договору постачання природного газу № 5005/1920-БО-17 від 20.09.2019 було спрямоване на отримання останнім природного газу та одночасного обов'язку по здійсненню його оплати у встановлений строк.
Положеннями статті 691 та частини 1 статті 692 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною 1 статті 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з п. 5.1. договору сторони погодили, що остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Частиною першою ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як правильно встановлено місцевим господарським судом та не заперечується відповідачем, останній допускав порушення взятих на себе зобов'язань з оплати природного газу, оскільки не розраховувався за нього у встановлений договором строк.
Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).
Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов'язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій - неустойка, штраф, пеня. При цьому, порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути встановлені договором, встановлені частиною 4 ст. 231 ГК України: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, в певній визначеній грошовій сумі, у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.
Згідно зі ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Умовами укладеного сторонами договору (п. 7.2) передбачено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно з п.п. 5.1, 5.2 цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі 17,8 % річних (14,2 % - в редакції Додаткової угоди № 5 від 28.01.2020 до договору), але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
З огляду на прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені за відповідний період, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що такі нарахування є арифметично правильними та здійсненими з урахуванням приписів чинного законодавства та умов договору.
Водночас, як вбачається з матеріалів справи, відповідач у відзиві на позовну заяву виклав клопотання про зменшення розміру пені на 90 %.
В обґрунтування поданого клопотання відповідач зазначав, що засновником КП «Васильківтепломережа» є Васильківська міська рада, а отже майно підприємства перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Васильків; основною метою діяльності підприємства є здійснення виробничої діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією, одержання прибутку для здійснення діяльності підприємства; несвоєчасне погашення заборгованості перед позивачем сталося не з вини відповідача, оскільки єдиним джерелом для оплати за спожитий природний газ є кошти, отримані в якості оплати за спожиту теплову енергію з споживачів, а саме, внаслідок несвоєчасної сплати бюджетними установами; заборгованість споживачів та невідповідність фактичної вартості теплової енергії тарифам, що затверджені органами державної влади, є тією об'єктивною обставиною, що і викликає неможливість сплати додаткових сум неустойки; зобов'язання за договором було прострочено відповідачем з незначним періодом та позивач не поніс збитків у зв'язку з вказаним простроченням.
Відповідач також просив врахувати, що 19.12.2017 рішенням Васильківської міської ради № 04-34 п/ч-VII «Про затвердження Програми фінансової допомоги з відшкодування різниці між фактичною вартістю теплової енергії, її виробництво, транспортування, постачання та послуги з централізованого опалення, що надаються КП «Васильківтепломережа» м. Василькова Київської області та встановленими тарифами виконавчим комітетом Васильківської міської ради на 2017 - 2020 роки» було затверджено вказану Програму, яка розроблена саме з метою недопущення загрози збоїв в роботі підприємства, пов'язаної з недостатністю грошових коштів, з метою фінансової підтримки підприємства, тобто з метою відшкодування витрат фактично понесених підприємством і недоотриманих від споживачів в результаті прийнятих тарифів, та з метою фінансової підтримки підприємства саме на виконання рішення виконавчого комітету Васильківської міської ради від 18.10.2017 № 399, з прямим зобов'язанням відшкодування різниці в цінах за рахунок міського бюджету.
Пунктом 2 вказаного рішення міської ради було вирішено передбачити в міському бюджеті видатки, пов'язані з реалізацією заходів Програми фінансової допомоги на 2017-2020 роки.
Як зазначає позивач, заборгованість з різниці в тарифах за період з листопада 2017 року по грудень 2020 року становить 44 277 812,53 грн, у зв'язку з чим КП «Васильківтепломережа» неодноразово зверталося до міської ради про відшкодування збитків від різниці цін (тарифів) за надані комунальні послуги, однак, станом на 18.05.2021 різниця не відшкодована.
На підтвердження свого скрутного фінансового становища відповідачем додано до відзиву на позовну заяву копії звітів про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 2019 рік та за 2020 рік, згідно з якими відповідач є збитковим підприємством.
Разом з тим, у відповіді на відзив на позовну заяву позивач заперечував проти зменшення заявленої до стягнення пені, посилаючись на те, що нараховані штрафні санкції у розмірі 154 345,20 грн не є надмірно великими в порівнянні з зобов'язанням за договором зі сплати поставленого природного газу у розмірі 9 039 945,31 грн, яке виконувалось неналежним чином протягом дії договору, і складають всього 1,7 % від суми зобов'язання за договором; боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання за будь-яких обставин, зокрема, від виконання будь-яких зобов'язань з боку третіх осіб (споживачів, Держави).
У свою чергу, позивач також надав витяг з Консолідованої фінансової звітності НАК «Нафтогаз України» за рік, який закінчився 31 грудня 2020 року та відповідно до якого чистий збиток НАК «Нафтогаз України» становить 19 002 млн грн, сукупний збиток НАК «Нафтогаз України» становить 33 199 млн грн (станом на 30.09.2020 чистий збиток становив 17 034 млн грн, сукупний збиток - 17 293 млн грн).
Позивач наголошував на тому, що НАК «Нафтогаз України», як підприємство державного сектору економіки, є об'єктом, що має стратегічне значення для економіки, суспільства і безпеки держави, а відсутність можливості вчасно розраховуватись за природний газ має наслідком відсутність можливості вчасно надати послуги з постачання природного газу, що спричинить значні соціально та економічно негативні наслідки для всієї України.
Частиною 1 статті 233 ГК України передбачено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір стягуваних санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Аналогічне положення міститься в ч. 3 ст. 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Отже, чинне законодавство передбачає неустойку в якості засобу виконання зобов'язань та міру майнової відповідальності за їх невиконання або неналежне виконання, а правом на пом'якшення неустойки суд наділений задля усунення явної її неспіврозмірності й подальшого порушення зобов'язань.
Враховуючи комплексний характер цивільно-правової відповідальності, під співрозмірністю суми неустойки у результаті порушення зобов'язань, кодекс допускає виплату кредитору такої компенсації його втрат, які будуть адекватними й співрозмірними з порушеним інтересом.
При цьому, відповідач має надати докази явної неспіврозмірності неустойки наслідкам порушення зобов'язання, зокрема, що покладений розмір збитків кредитора, які могли виникнути внаслідок порушення зобов'язань, значно вище основного невиконаного зобов'язання.
Крім того, правовий аналіз наведених норм свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду, і відповідно питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто, сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.
Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме, частиною третьою статті 551 ЦК України і статтею 233 ГК України.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені та штрафу є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду, зокрема, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 29.09.2020 у справі № 909/1240/19 (909/1076/19).
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
З мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Судом апеляційної інстанції враховано, що купуючи газ у позивача, відповідач надає послуги з теплопостачання бюджетним установам та організаціям і саме від вчасності та повноти розрахунків споживачів з відповідачем залежить вчасність виконання зобов'язань відповідачем перед позивачем по спірному договору. При цьому, встановлений алгоритм розрахунків передбачає автоматичне перерахування коштів за природний газ з відкритого рахунку відповідача на користь позивача і відповідач фактично не може притримувати отримані від споживачів кошти.
У свою чергу, позивачем не надано суду доказів понесених ним збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором або погіршення матеріального стану підприємства, саме в зв'язку з порушенням відповідачем умов договору.
Оцінюючи доводи апелянта про безпідставність зменшення місцевим господарським судом розміру пені, колегія суддів враховує, що суд першої інстанції зменшив розмір пені на 90 %, з дотриманням принципу збалансованості інтересів сторін, а також врахував ту обставину, що відповідач є комунальним підприємством, яке створено для задоволення потреб споживачів у теплопостачанні, отже сплата штрафних санкцій у повному обсязі, в даному випадку, зачіпає майнові інтереси не лише відповідача, а і інші інтереси щодо реальної можливості забезпечувати централізоване теплопостачання установами бюджетної сфери.
Також, наданими доказами підтверджуються доводи відповідача щодо причин несвоєчасного виконання зобов'язань за договором, при цьому, позивачем не доведено понесення збитків, у результаті несвоєчасного виконання грошового зобов'язання.
Колегія суддів також враховує, що в сукупності із об'єктивними обставинами, а саме, складною ситуацією в державі та її економічним становищем, обставини, на які посилався відповідач у клопотанні про зменшення розміру пені, свідчать про їх винятковість, у зв'язку з чим вбачається наявність підстав для задоволення такого клопотання.
Поряд з цим, колегія суддів зазначає, що розмір збитків, який міг понести позивач у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору, компенсується за рахунок стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань.
Таким чином, врахувавши ступінь виконання відповідачем своїх зобов'язань з оплати отриманого природного газу, встановивши обставини збиткової господарської діяльності останнього, та зважаючи, що нарахування та стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних та інфляційних втрат у значній мірі компенсує позивачу негативні наслідки від несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язань, дотримуючись необхідного балансу інтересів сторін у справі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру пені на 90 %.
З огляду на вищенаведене, судова колегія відхиляє доводи апеляційної скарги та зазначає, що суд першої інстанції, з урахуванням конкретних обставин справи, зробив правильні висновки про можливість зменшення пені на підставі частини третьої статті 551 ЦК України, статті 233 ГК України, зважаючи на: ступінь виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором; відсутність доказів понесення позивачем збитків внаслідок порушення відповідачем грошових зобов'язань; правовий статус відповідача, основним видом господарської діяльності якого є безперебійне забезпечення тепловою енергією споживачів, а також те, що основним споживачем послуг відповідача з централізованого теплопостачання є бюджетні установи/організації, беручи до уваги суспільну необхідність господарської діяльності відповідача та її соціальну спрямованість.
Крім того, колегія суддів зазначає, що застосоване у частині третій статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що суд користується певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення.
Вказані висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеною у постановах, зокрема, від 24.02.2020 у справі № 925/259/19, від 29.04.2020 № 917/693/19, від 29.07.2020 у справі № 914/1470/19, від 30.09.2020 у справі № 922/3667/19, від 26.01.2021 у справі № 916/880/20, від 13.04.2021 у справі № 914/883/19.
При цьому, посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, колегія суддів відхиляє, оскільки висновки суду першої інстанції про зменшення пені у даній справі зроблені на підставі встановлених судом обставин та оцінки зібраних доказів і не суперечать висновкам у зазначеній справі, які стосуються застосування норм права у справі з іншими фактичними обставинами, у тому числі щодо зменшення пені на 99%, а не на 90%, як просив відповідач у даній справі.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами частин 1, 3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на встановлені обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову в частині стягнення з КП «Васильківтепломережа» на користь НАК «Нафтогаз України» 138 910,68 грн пені.
Доводи апелянта щодо неправильного застосування норм матеріального права, зокрема, ст. 233 ГК України, ст.ст. 549-552, 599, 625 ЦК України та процесуального права, а саме, ст.ст. 7, 86, 236, 238 ГПК України, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.
При цьому, Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, інші доводи сторін, викладені в апеляційній скарзі та у відзиві на неї, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.
Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду Київської області від 02.08.2021 у справі №911/1279/21 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга НАК «Нафтогаз України» має бути залишена без задоволення.
Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта.
Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Київської області від 02.08.2021 у справі № 911/1279/21 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 02.08.2021 у справі № 911/1279/21 залишити без змін.
3. Поновити дію рішення Господарського суду Київської області від 02.08.2021 у справі № 911/1279/21.
4. Матеріали справи № 911/1279/21 повернути до Господарського суду Київської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.
Повний текст постанови складено 22.11.2021.
Головуючий суддя А.О. Мальченко
Судді М.Г. Чорногуз
О.В. Агрикова