вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"11" листопада 2021 р. Справа№ 910/14431/18
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Кравчука Г.А.
суддів: Козир Т.П.
Коробенка Г.П.
при секретарі судового засідання: Нагулко А.Л.
за участю представників сторін:
від позивача: Бондаренко О.О., адвокат, довіреність б/н від 04.03.2021;
від відповідача-1: Юлдашев Ю.М., самопредставництво;
від відповідача-2: не з'явився;
від третьої особи: Сіренко С.В., посвідчення № 086 від 15.10.2015;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства юстиції України, м. Київ
на рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2020 (повний текст складено 18.12.2020)
у справі № 910/14431/18 (суддя Лиськов М.О.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Брукхаймер Інвестментс", м. Київ
до 1. Міністерства юстиції України, м. Київ
2. Державної казначейської служби України, м. Київ
третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Старший державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України - Сіренко С.В.
про стягнення 35 791 346,99 грн,
Короткий зміст позовних вимог.
У листопаді 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Систем Пауер Інжиніринг" (після зміни найменування Товариство з обмеженою відповідальністю "Брукхаймер Інвестментс", далі - ТОВ "Брукхаймер Інвестментс", Товариство, позивач, стягувач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України (далі - Міністерство, відповідач 1) і Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ, відповідач 2) про стягнення 35 791 346,99 грн шкоди, завданої неправомірним рішенням державного виконавця.
В обґрунтування позовних вимог позивач послався на заподіяння збитків, а саме матеріальної шкоди в сумі 35 791 346,99 грн, обумовленої неправомірним діями (рішенням) державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо зняття арешту з грошових коштів, які знаходились на поточних рахунках боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Зв'язоктехсервіс" (далі - ТОВ "Зв'язоктехсервіс", боржник) у наведеному розмірі, відповідно до постанови від 11.12.2017 ВП № 54339026, в результаті чого виконавчий документ позивача було повернуто без виконання згідно з постановою від 21.08.2018 ВП № 54339026, у зв'язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення. Отже, на думку позивача, зазначена сума має бути відшкодована з бюджету на підставі ст. 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Ухвалою від 15.07.2020 місцевим господарським судом залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України - Сіренко С.В. (далі - державний виконавець, третя особа).
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Справа розглядалася неодноразово.
За результатами нового розгляду рішенням Господарського суду міста Києва від 02.12.2020 у справі №910/14431/18 позов задоволено.
Стягнуто з держави Україна в особі Міністерства юстиції України шляхом списання з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ТОВ "Систем Пауер Інжиніринг" 35 729 306,27 грн шкоди.
Задовольняючи позовні вимоги в заявленій позивачем сумі, суд першої інстанції встановив, що протиправна поведінка державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС МЮУ полягала у виданні (прийнятті) ним неправомірного (незаконного) рішення - постанови від 11.12.2017 у ВП №54339026 про зняття арешту з грошових коштів за відсутності передбачених підстав для такого зняття арешту.
Після зняття арешту з коштів за неіснуючим судовим рішенням, боржником вчинені заходи з метою виведення грошових коштів з власних арештованих рахунків на рахунок у АТ "КБ "Приватбанк" з подальшим перерахуванням грошових коштів третім особам, що підтверджується випискою з рахунку ТОВ "Зв'язоктехсервіс" в АТ "КБ "Приватбанк" за період з 01.12.2017 по 05.07.2018, яка міститься в матеріалах ВП №54339026. Зокрема, згідно даної виписки з рахунків ТОВ "Зв'язоктехсервіс", з яких було незаконно знято арешт, на рахунок боржника у АТ "КБ "Приватбанк" після 12.12.2017 зараховані грошові кошти, зокрема, 26.12.2017 - 952 700,00 грн, 28.12.2017 - 34 630 800,00 грн, у період з 29.12.2017 по 15.01.2018 з вказаного рахунку боржником перераховані спірні грошові кошти на загальну суму 35 610 000,00грн за "цінні папери" третім особам.
Отже, за висновком суду першої інстанції:
- державним виконавцем вчинені протиправні дії з прийняття неправомірної постанови про зняття арешту з грошових коштів від 11.12.2017 у ВП №54339026 під час примусового виконання наказу суду у справі № 910/3060/17;
- наявний причинно-наслідковий зв'язок між неправомірними діями державного виконавця та втратами позивача, які полягали у не стягненні з боржника наявних на його рахунках грошових коштів на часткове примусове виконання рішення суду з причини неправомірного зняття арешту з рахунків останнього, внаслідок протиправних дій державного виконавця, а не якихось інших обставин.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Міністерство юстиції України звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2020 скасувати та постановити нове, яким в позові відмовити.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу з урахуванням наданих до апеляційної скарги доповнень, відповідач зазначає, що ухвалене у даній справі рішення є незаконним та необґрунтованим, оскільки судом першої інстанції:
- не враховано, що державним виконавцем прийнята постанова від 11.12.2017 про зняття арешту з коштів ТОВ "Зв'язоктехсервіс" у повній відповідності до вимог ст. ст. 18, 59 Закону України "Про виконавче провадження";
- не взято до уваги, що в обов'язки державного виконавця не входить надання оцінки судовим рішенням та жодним нормативно-правовим актом не передбачено проведення державним виконавцем перевірки наявності судового рішення у базі даних Єдиного державного реєстру судових рішень, про підроблення судового рішення у справі №910/18588/17 на момент прийняття постанови державний виконавець не знав і не міг знати;
- не звернуто уваги на факт наявності кримінального провадження, не з'ясовано хід цього провадження, стадію слідства та його результати, в той час коли така можливість у суду була на відміну від Міністерства;
- не залучено до участі у справі боржника на права і обов'язки якого може вплинути прийняте рішення у даній справі;
- не враховано, що відсутні законні підстави вважати втраченою можливість виконання судового рішення у справі №910/3060/17 боржником;
- зроблено помилковий висновок щодо залишення державним виконавцем без розгляду клопотання стягувача від 29.11.2017 про списання арештованих коштів з боржника на його користь на підставі ухвали Печерського районного суду м. Києва від 17.11.2017 у справі №757/6765/17-к, оскільки виконання таких ухвал не відноситься до повноважень державної виконавчої служби, такі ухвали виконуються безпосередньо банківськими установами;
- здійснено неправильний розподіл коштів, внаслідок чого за умови, якби позивачем було доведено факт заподіяння йому шкоди діями відповідача 1 у виконавчому провадженні, розмір такої шкоди не міг перевищувати суму, яку б позивач мав право отримати при розподілі коштів у виконавчому провадженні, а саме 16 800 393,00 грн, а не 35 729 306,27 грн як зазначено судом;
- залишено поза увагою, що вина Міністерства юстиції України та державного виконавця не доведена жодним доказом.
Позиції інших учасників справи.
03.02.2021 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від третьої особи надійшов відзив на апеляційну скаргу Міністерства юстиції України, в якому підтримано вимоги апеляційної скарги відповідача 1 та фактично викладено підстави для скасування рішення суду першої інстанції у даній справі, що є аналогічними зазначеним в апеляційній скарзі підставам.
10.02.2021 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін.
Позивач, заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, зазначив, що оскаржуване рішення є законним, обґрунтованим та таким, що прийняте без порушень норм матеріального та процесуального права.
Аргументи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, позивач вважає надуманими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.
Так, позивач наголошує, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні враховано та оцінено послідовність дій з виконання державним виконавцем наказу господарського суду, зокрема, (1) спочатку неправомірну бездіяльність з повного невиконання клопотання стягувача з повідомленням про наявність вільних від інших арештів коштів боржника та їх списання з рахунків боржника, залишення його без розгляду з грубим порушенням встановленого на це строку; (2) в подальшому, через 12 днів, неправомірні дії з поспішного прийняття неправомірної постанови про зняття арешту з коштів за відсутності для цього підстав без вжиття заходів реагування для максимального забезпечення основного завдання та функції виконавчої служби - виконання судового рішення.
Крім того, у відзиві на апеляційну скаргу позивач акцентує, що в силу спеціальних норм ст. ст. 1173, 1174 ЦК України необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох елементів цивільного правопорушення: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинного зв'язку між неправомірними діями і заподіяною шкодою, незалежно від вини цих органів та осіб. Також позивач стверджує, що відшкодування шкоди позивачеві за конкретно визначене незаконне рішення, дії державного виконавця чинне законодавство жодною нормою не ставить в залежність від наявності формальної можливості продовжувати виконання судового рішення.
Відповідач 2 не скористався своїм правом на надання відзиву на апеляційну скаргу у передбаченому ст. 263 ГПК України порядку.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №910/14431/18 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Кравчука Г.А. (судді доповідача), суддів Козир Т.П. та Коробенка Г.П.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.01.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Міністерства юстиції України на рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2020 у справі №910/14431/18, справу призначено до розгляду на 11.03.2021 о 15 год 00хв.
Розгляд справи у судовому засіданні 11.03.2021 не відбувся у зв'язку участю судді Кравчука Г.А. у роботі XVII чергового з'їзду судів.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.03.2021 розгляд справи призначено на 08.04.2021 о 15год 10хв.
У зв'язку із тимчасовою непрацездатністю головуючого судді Кравчука Г.А. у період з 31.03.2021 по 09.04.2021 судове засідання у призначений час не відбулось.
Після закінчення терміну тимчасової непрацездатності головуючого судді Кравчука Г.А. ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.04.2021 розгляд справи призначено на 27.05.2021 о 16год 00хв.
Однак у зв'язку з перебуванням судді Козир Т.П. 27.05.2021 у відпустці, судове засідання у призначений час не відбулось.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2021 розгляд апеляційної скарги Міністерства юстиції України на рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2020 у справі №910/14431/18 призначено на 06.07.2021 о 16год 30хв.
У судових засіданнях 06.07.2021, 27.07.2021 колегією суддів апеляційного господарського суду у відповідності до вимог ч. ч. 2, 3 ст. 216 ГПК України оголошено перерви до 27.07.2021, 28.09.2021, про що винесено відповідні ухвали.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.09.2021 задоволено клопотання третьої особи про відкладення розгляду справи, розгляд апеляційної скарги Міністерства юстиції України на рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2020 у справі № 910/14431/18 відкладено на 19.10.2021 о 16год 00хв.
У судових засіданнях 19.10.2021, 28.10.2021 відповідними ухвалами Північним апеляційним господарським судом у відповідності до вимог ч. ч. 2, 3 ст. 216 ГПК України оголошено перерви до 28.10.2021, 09.11.2021.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.04.2017 у справі № 910/3060/1 задоволено позов ТОВ "Систем Пауер Інжиніринг" про стягнення з ТОВ "Зв'язоктехсервіс" 46 298 506,95 грн основного боргу, 1 065 499,89 грн 17,5 % річних, 509 283,58 грн інфляційних втрат, 1 704 799,82 грн пені та 240 000,00 грн витрат зі сплати судового збору.
На виконання цього рішення, яке набрало законної сили, судом видано наказ від 06.06.2017.
За заявою стягувача 20.07.2017 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рубель І. В. відкрито виконавче провадження № 54339026 із примусового виконання зазначеного наказу від 06.06.2017 у справі № 910/3060/17.
Крім цього на примусовому виконанні у відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебувало зведене виконавче провадження № 54209375 із примусового виконання виконавчих документів, боржником за якими є ТОВ "Зв'язоктехсервіс".
У складі цього зведеного виконавчого провадження № 54209375 перебували:
- виконавче провадження № 52419400 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 29.03.2016 у справі № 910/9162/16 про стягнення з ТОВ "Зв'язоктехсервіс" на користь Національного технічного університету "Київський політехнічний інститут" боргу у сумі 82 301,37 грн;
- виконавче провадження № 54062613 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 12.08.2016 у справі № 910/19917/15 про стягнення з ТОВ "Зв'язоктехсервіс" на користь ДП НЕК "УКРЕНЕРГО" боргу в сумі 4203,17 грн;
- виконавче провадження № 53532533 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 09.02.2017 у справі № 910/7545/16 про поворот виконання рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2016 у справі № 910/7545/16 про стягнення з ТОВ "Зв'язоктехсервіс" на користь Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" 43 900 925,25 грн основного боргу, 2 011 023,20 грн пені, 274 230,43 грн - 3% річних, 658 513,87 грн збитків від інфляції, 206 700,00 грн судового збору.
На підставі положень ст. 30 Закону України "Про виконавче провадження" та п. 14 розділу ІІІ Інструкції з примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29.09.2016 № 2832/5), згідно з постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рубель І. В. 20.07.2017 провадження № 54339026 було приєднано до зведеного виконавчого провадження № 54209375.
04.08.2017 згідно з постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рубель І. В. у виконавчому провадженні №54339026 накладено арешт на грошові кошти, розміщені на всіх рахунках боржника у ПАТ "ЮНЕКС БАНК" (МФО 322539), ПАТ "АБ "РАДАБАНК" (МФО 306500), ПАТ "Фінансовий партнер" (МФО 380872), ПАТ "БМ Банк" (МФО 380913), ПАТ "АКБ "ІНДУСТРІАЛБАНК" (МФО 313849), ПАТ "СБЕРБАНК" (МФО 320627), а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, розміщених на рахунках, накладення арешту та/або, звернення стягнення на які заборонено законом, у межах суми стягнення з урахуванням виконавчого збору 54 882 200,63 грн.
У листі від 06.11.2017 №176/10-1-1 ПАТ "АБ "РАДАБАНК" у відповідь на запит повідомило державного виконавця, що на 02.11.2017 вихідний залишок коштів на рахунку ТОВ "Зв'язоктехсервіс" 26005300001645 становить 34 840 678,47 грн.
У відповідь на запит державного виконавця листом від 30.10.2017 №1026Г ПАТ "ЮНЕКС БАНК" повідомило, що станом на 27.10.2017 залишок коштів на рахунку ТОВ "Зв'язоктехсервіс " 26005000388601 становить 950 668,52 грн.
З метою примусового виконання рішення суду у справі № 910/3060/17 позивач 29.11.2017 звернувся до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України з клопотанням про списання арештованих коштів ТОВ "Зв'язоктехсервіс" на користь ТОВ "Систем Пауер Інжиніринг" (вх.№36164-01-33-17 від 29.11.2017).
До зазначеного клопотання позивач додав ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 17.11.2017 у справі №757/67651/17-к, роздруковану з ЄДРСР, згідно якої клопотання власника арештованого майна представника ТОВ "ЗВ'ЯЗОКТЕХСЕРВІС", про скасування арешту на майно, накладеного ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва м. Києва від 14.02.2017 у кримінальному провадженні № 42016000000002752 (справа №757/8430/17-к), задоволено; арешт, накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 14.02.2017 у кримінальному провадженні № 42016000000002752 від 06.10.2016, на грошові кошти в ПАТ "АБ "РАДАБАНК", МФО 306500, № НОМЕР_1 , які належать ТОВ "ЗВ'ЯЗОКТЕХСЕРВІС", скасовано.
Проте, 11.12.2017 старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Сіренком С.В. прийнята постанова про зняття арешту з грошових коштів, які знаходяться на поточному рахунку боржника № НОМЕР_1 в ПАТ "АБ "РАДАБАНК", МФО 322539, у розмірі 34 840 678,47 грн та на поточному рахунку № НОМЕР_2 в ПАТ "ЮНЕКС БАНК", МФО 306500, у розмірі 950 668,52 грн у ВП №54339026 (зведене ВП №54209375), всього у розмірі 35791346,99грн, з посиланням на норму ст.59 Закону України "Про виконавче провадження", згідно якої у разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.
Як зазначено у цій постанові, до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України надійшла заява представника боржника за довіреністю Кіптенко О.О. від 06.12.2017 (вх. від 08.12.2017 № 37126-0-33-17) про зняття арешту з грошових коштів, разом із заявою до відділу надано рішення Господарського суду м. Києва від 23.11.2017 у справі №910/18588/17, яким визнано право власності ТОВ "Варлейт" на грошові кошти у розмірі 35 791 346,99 грн, що знаходяться на поточних рахунках ТОВ "ЗВ'ЯЗОКТЕХСЕРВІС". Знято арешти з грошових коштів у розмірі 34840678,47 грн, що знаходяться на поточному рахунку № НОМЕР_1 в ПАТ "АБ РАДАБАНК" (МФО 306500) та знято арешти з грошових коштів у розмірі 950 668,52 грн, що знаходяться на поточному рахунку № НОМЕР_2 в ПАТ "ЮНЕКС БАНК" (МФО 306500), на які накладено арешт згідно постанов про арешт коштів боржника ВП №54339026 від 04.08.2017 та ВП № 54962294 від 23.10.2017.
Згідно виписки з рахунку ТОВ "Зв'язоктехсервіс" в АТ "КБ "Приватбанк" за період з 01.12.2017 по 05.07.2018, яка міститься в матеріалах ВП №54339026:
- 26.12.2017 з рахунків ТОВ "Зв'язоктехсервіс", на яких знаходились звільнені з-під арешту грошові кошти, на рахунок ТОВ "Зв'язоктехсервіс" у АТ "КБ "Приватбанк" зараховані грошові кошти в сумі 952 700,00 грн;
- 28.12.2017 з рахунків ТОВ "Зв'язоктехсервіс", на яких знаходились звільнені з-під арешту грошові кошти, на рахунок ТОВ "Зв'язоктехсервіс" у АТ "КБ "Приватбанк" зараховані грошові кошти в сумі 34 630 800,00 грн;
- у період з 29.12.2017 по 15.01.2018 з рахунку ТОВ "Зв'язоктехсервіс" у АТ "КБ "Приватбанк" перераховані грошові кошти третім особам за "цінні папери" в загальній сумі 35 610 000,00 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.01.2018 у справі №910/3060/17 за результатами розгляду скарги ТОВ "Систем Пауер Інжиніринг" на дії відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у виконавчому провадженні № 54339026 з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 06.06.2017 у справі №910/3060/17 постанову відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 11.12.2017 ВП № 54339026 про зняття арешту з коштів визнано недійсною та скасовано, з огляду на відсутність підстав для зняття арешту.
Як було встановлено судом, справа №910/18588/17 за позовом ТОВ "Варлейт" до ТОВ "Зв'язоктехсервіс" про визнання права власності ТОВ "Варлейт" на грошові кошти у сумі 35 791 346,99 грн, розміщені на поточних рахунках ТОВ "Зв'язоктехсервіс" та зняття арешту не розглядалась; рішення про задоволення позову про визнання права власності ТОВ "Варлейт" на грошові кошти у розмірі 35 791 346,99 грн, що знаходяться на поточних рахунках ТОВ "Зв'язоктехсервіс" і про зняття арешту Господарським судом міста Києва не приймалось.
24.01.2018 постановою начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби МЮУ у ВП №54339026 на підставі ухвали Господарського суду міста Києва від 11.01.2018 у справі №910/3060/17 скасовано постанову про зняття арешту з майна від 11.12.2017, що видав державний виконавець Сіренко С.В. при примусовому виконанні наказу Господарського суду міста Києва № 910/3060/17 від 06.06.2017.
12.01.2018 за заявою ТОВ "Систем Пауер Інжиніринг" Шевченківським управлінням поліції ГУ Національної поліції у м. Києві порушене кримінальне провадження №42018101100000014 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 Кримінального кодексу України, а саме подання невстановленими особами до Департаменту державної виконавчої служби МЮУ заяви про зняття арешту з грошових коштів, до якої додано підроблене рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2017, що унеможливило виконання рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2017. Вказаний факт підтверджується відповідним витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань, наданим позивачем.
У подальшому на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження", згідно з якою виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними, старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Сіренком С. В. 21.08.2018 було прийнято постанову ВП № 54339026 про повернення виконавчого документа від 06.06.2017 у справі № 910/3060/17 стягувачу у зв'язку з відсутністю майна, на яке може бути звернено стягнення.
Як стверджував позивач, боржник мав на поточних рахунках грошові кошти у розмірі 35791346, 99 грн, однак внаслідок протиправних дій з незаконного зняття арешту з вказаних коштів боржником вжиті заходи щодо перерахування коштів на інші рахунки та, як наслідок, кошти на рахунках ТОВ "Зв'язоктехсервіс" відсутні, в зв'язку з чим державним виконавцем була прийнята постанова про повернення виконавчого документа стягувачу від 21.08.2018 у ВП №54339026.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив про завдання йому шкоди протиправними діями з видання (прийняття) незаконного рішення державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 11.12.2017 у ВП №54339026 про безпідставне зняття арешту з грошових коштів боржника за неіснуючим (підробленим) рішенням суду, яке стало причиною завдання позивачу шкоди в розмірі суми, що реально знаходилась на рахунках боржника та була забезпечена арештом у виконавчому провадженні і підлягала перерахуванню позивачу в сумі 35 729 306,27грн на часткове виконання рішення суду проти юридичної особи приватного права - боржника у виконавчому провадженні.
У зв'язку з наведеним позивач просив стягнути з держави в особі Міністерства юстиції України шляхом списання з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на його користь 35 729 306,27 грн шкоди, завданої неправомірним рішенням державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби МЮУ.
У постанові Верховного Суду від 27.05.2020 у даній справі, відповідно до якої частково задоволено касаційну скаргу позивача, постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.10.2019 і рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2019 скасовано з направленням цієї справи на новий розгляд до суду першої інстанції, суд касаційної інстанції посилаючись на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі №920/715/17, вказав, що при вирішенні спору у даній справі суди мали самостійно оцінити дії державного виконавця в контексті ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження", якою врегульовано зняття арешту з майна, та відповідно зробити висновок про правомірність чи неправомірність таких дій. При цьому судам слід було врахувати та оцінити також послідовність дій виконання державним виконавцем наказу господарського суду, їх повноту та дотримання ним строків, встановлених Законом України "Про виконавче провадження", щодо прийняття відповідних постанов та заходів реагування для максимального забезпечення основної задачі та функції виконавчої служби - виконання судового рішення.
Так, за висновком суду касаційної інстанції, суди не звернули увагу та не оцінили своєчасність та повноту дій державного виконавця щодо клопотання позивача від 29.11.2017 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про списання арештованих коштів ТОВ "Зв'язоктехсірвіс" на користь ТОВ "Систем Пауер Інжиніринг" (вх.№36164-01-33-17 від 29.11.2017) у зв'язку із скасуванням ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 17.11.2017 у кримінальному провадженні №42016000000002752 арешту, накладеного ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 14.02.2017.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 27.05.2020 у даній справі зазначив, що судами не встановлено чи проявив державний виконавець розумну обачність при отриманні копії судового рішення від представника боржника про зняття арешту з майна боржника у порядку, передбаченому п.1 ч.2 ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження", та чи вчинив будь-які дії, щоб мінімалізувати ризик помилки, приймаючи процесуальний документ, в основу якого покладено такий доказ.
Поряд з цим, судами взагалі не надано оцінку постанові від 24.01.2018 начальника відділу примусового виконання рішень про скасування процесуального документу - постанови про зняття арешту з майна.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
Предметом позову у цій справі є вимога про стягнення шкоди, завданої позивачу діями з видання (прийняття) незаконного рішення державним виконавцем про безпідставне зняття арешту з грошових коштів боржника за неіснуючим (підробленим) рішенням суду, яке стало причиною завдання позивачу шкоди в розмірі суми, що реально знаходилась на рахунках боржника та була забезпечена арештом у виконавчому провадженні і підлягала перерахуванню позивачу в сумі 35 729 306,27грн на часткове виконання рішення суду проти юридичної особи приватного права - боржника у виконавчому провадженні.
З огляду на сформовані позивачем позовні вимоги та зазначені правові норми в обґрунтування цих вимог, при вирішенні даного спору суд повинен надати відповідну кваліфікацію та оцінку змісту правовідносин сторін, наявності порушеного права, його характеру та обраного способу захисту, з'ясувавши наявність або відсутність всього складу цивільного правопорушення, з яким пов'язується відшкодування шкоди (стягнення збитків).
Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Згідно з ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Отже, загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди (цивільне правопорушення).
Для настання відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача, г) вина.
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
За приписами ст. 22 ЦК України під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов'язкова умова, але й міра відповідальності, оскільки за загальним правилом статті, що коментується, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі. Мова йде про реальну шкоду та упущену вигоду.
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.
Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди. Відсутність у діях особи умислу або необережності звільняє її від відповідальності, крім випадків, коли за нормами Цивільного кодексу України відповідальність настає незалежно від вини.
Особливістю деліктної відповідальності за завдану шкоду є презумпція вини.
Відповідно до ч. 2 ст. 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди.
Умовами ст. 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2)доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Статтею 1173 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
На відміну від загальної норми ст. 1166 ЦК України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди), спеціальні норми ст. 1173 ЦК України допускають можливість відшкодування шкоди незалежно від вини органу державної влади та його посадової або службової особи.
Таким чином, необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій чи бездіяльності цього органу чи його посадових або службових осіб, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями чи бездіяльністю і заподіяною шкодою. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає цивільну відповідальність за заподіяну шкоду.
У спірних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди (її розмір), протиправність (незаконність) поведінки органу державної влади та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
З огляду на вказані норми чинного законодавства колегія суддів апеляційного господарського суду відхиляє заперечення апелянта стосовно того, що судом першої інстанції залишено поза увагою не доведення жодним доказом у даній справі вини Міністерства юстиції України та державного виконавця.
Дії (бездіяльність) державного виконавця, внаслідок яких (якої) було завдано шкоди, є основним предметом доказування та, відповідно встановлення у цій справі, оскільки відсутність такого елемента делікту свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов'язки (ст. 11 ЦК України).
Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби, інші докази (правова позиція Великої Палати Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц).
Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи виключну правову проблему в питанні самостійного встановлення господарськими судами незаконності дій органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування під час розгляду справ про відшкодування шкоди, у постанові від 12.03.2019 у справі № 920/715/17 зазначила, що питання наявності між сторонами деліктних зобов'язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та держави, що не регулюються нормами Кримінального процесуального кодексу України, а господарський суд, оцінюючи надані сторонами докази, самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди.
Судом першої інстанції з огляду на обов'язкові вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 27.05.2020 у даній справі, здійснено оцінку дій (бездіяльності) державного виконавця що розгляду клопотання позивача від 29.11.2017 поданого до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (вх. №36164-01-33-17 від 29.11.2017).
Надаючи оцінку наявним в матеріалах справи доказам, суд врахував положення Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до ст. 1 якого передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій, визначених у цьому Законі, органів і посадових осіб, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Так, за приписами ч. 1 ст. 18 цього Закону виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до ч. 3 ст. 13 Закону України "Про виконавче провадження" платіжні вимоги на примусове списання коштів надсилаються не пізніше наступного робочого дня після накладення арешту та в подальшому не пізніше наступного робочого дня з дня отримання інформації про наявність коштів на рахунках.
У поданому до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України клопотанні від 29.11.2017 позивач повідомив про наявність вільних від інших арештів коштів боржника та необхідності їх списання з рахунків боржника на користь стягувача за виконавчим документом, додавши до цього клопотання ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 17.11.2017 у справі № 757/67651/17-к на підтвердження факту скасування раніше накладеного арешту на належні ТОВ "Зв'язоктехсірвіс" грошові кошти ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 14.02.2017 у кримінальному провадженні №42016000000002752.
Із змісту даного клопотання вбачається, що позивач інформуючи державного виконавця про наявність коштів на рахунку боржника вільних від інших арештів, заявив про списання коштів з рахунку боржника на його користь, і не порушував питання про виконання ухвали суду про зняття арешту з коштів боржника, поставленої у кримінальному провадженні, як помилково стверджує апелянт у апеляційній скарзі, посилаючись на те, вчинення таких дій не відноситься до повноважень Державної виконавчої служби. Отже вказані заперечення апелянта відхиляються судом апеляційної інстанції як безпідставні.
Враховуючи концепцію належного врядування, зміст якої, зокрема, розкритий у практиці Європейського суду з прав людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб, саме на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що державний виконавець в порушення вимог ст. ст. 13, 18 Закону України "Про виконавче провадження" залишив без розгляду та належного виконання клопотання позивача від 29.11.2017, не надіслав платіжні вимоги на примусове списання грошових коштів з рахунків ТОВ "Зв'язоктехсірвіс" в порядку виконання зведеного виконавчого провадження у встановленому законом порядку після отримання інформації про скасування арешту наявних на рахунках боржника коштів.
На виконання вказівок Верховного Суду, що містяться у постанові від 27.05.2020, які є обов'язковими для судів при новому розгляді цієї справи, оцінюючи послідовність дій виконання державним виконавцем наказу господарського суду у виконавчому провадженні №54339026, їх повноту та дотримання ним строків, встановлених Законом України "Про виконавче провадження" щодо прийняття відповідних постанов та заходів реагування для максимального забезпечення основної задачі та функції виконавчої служби - виконання судового рішення, колегія суддів апеляційного господарського суду відзначає таке.
Як вбачається із матеріалів виконавчого провадження №54339026 (зведене ВП №54209375) в ньому наявними були два судових рішення, якими встановлені різні власники на одні й ті самі грошові кошти - подана 29.11.2017 позивачем з клопотанням ухвала Печерського районного суду м. Києва від 17.11.2017 у справі №757/67651/17-к, в якій судом встановлено, що грошові кошти в ПАТ "АБ "РАДАБАНК" належать ТОВ "Зв'язоктехсервіс" та подане 08.12.2017 боржником рішення Господарського суду м. Києва від 23.11.2017 у справі №910/18588/17, яким визнано право власності ТОВ "Варлейт" на грошові кошти у розмірі 35 791 346,99 грн, що знаходяться на поточних рахунках ТОВ "Зв'язоктехсервіс".
Як вже встановлено судом державний виконавець в порушення вимог ст. ст. 13, 18 Закону України "Про виконавче провадження" залишив без розгляду та належного виконання клопотання позивача від 29.11.2017, яке надійшло першим, не надіслав платіжні вимоги на примусове списання грошових коштів з рахунків ТОВ "Зв'язоктехсірвіс" в порядку виконання зведеного виконавчого провадження у встановленому законом порядку після отримання інформації про скасування арешту наявних на рахунках боржника коштів, чим допустив протиправну бездіяльність.
Водночас, на підставі поданої пізніше, 06.12.2017 (вх. №37126-0-33-17 від 08.12.2017), заяви представника боржника державним виконавцем 11.12.20017 прийнято постанови у виконавчих провадженнях №54339026 (стягувач - ТОВ "Систем Пауер Інжиніринг") та № 54962294 (стягувач - ДП "НЕК "Укренерго") у зведеному ВП №54209375 про зняття арешту з грошових коштів, які знаходилися на поточному рахунку № НОМЕР_1 в ПАТ "АБ "РАДАБАНК" МФО 322539 у розмірі 34 840 678,47 грн та на поточному рахунку № НОМЕР_2 в ПАТ "ЮНЕКС БАНК" МФО 306500 у розмірі 950 668,52 грн, всього у розмірі 35791346, 99 грн. В обґрунтування заяви боржник надав рішення Господарського суду м. Києва від 23.11.2017 у справі №910/18588/17, яким визнано право власності ТОВ "Варлейт" на вказані грошові кошти та знято арешти з цих коштів, на які накладено арешт згідно постанов про арешт коштів боржника ВП №54339026 від 04.08.2017 та ВП № 54962294 від 23.10.2017.
Матеріалами справи підтверджується, що справа № 910/18588/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Варлейт" до ТОВ "Зв'язоктехсервіс" про визнання права власності ТОВ "Варлейт" на грошові кошти у розмірі 35 791 346,99 грн, що знаходиться на поточних рахунках ТОВ "Зв'язоктехсервіс" та зняття арешту не розглядалась; рішення про задоволення позову про визнання права власності ТОВ "Варлейт" на грошові кошти у розмірі 35791346,99 грн, що знаходиться на поточних рахунках ТОВ "Зв'язоктехсервіс" та зняття арешту Господарським судом міста Києва не приймалось.
Поряд з цим, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає правомірним дослідження та встановлення судом першої інстанції тієї обставини, що державний виконавець залишив поза увагою, що боржником подане судове рішення про визнання права власності іншої особи - ТОВ "Варлейт" на грошові кошти боржника у виконавчому провадженні №54339026, у якому державний виконавець своєю постановою від 04.08.2017 наклав арешт в інтересах ТОВ "Систем Пауер Інжиніринг".
При отриманні цього рішення, державний виконавець не звернув необхідної уваги на те, що справа за позовом ТОВ "Варлейт" вирішена без залучення та участі в ній в якості відповідача особи, в інтересах якої накладено арешт на кошти - ТОВ "Систем Пауер Інжиніринг", та без участі відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС МЮУ, який мав бути залученим у якості третьої особи, оскільки вирішувалось питання про скасування накладеного ним арешту на грошові кошти.
Враховуючи положення ст. 91 ГПК України (в редакції до 15.12.2017), ст. 254 ГПК України (в редакції з 15.12.2017), державний виконавець не скористався правом подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції у справі №910/18588/17.
За встановлених обставин, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що державний виконавець не проявив розумну обачність при отриманні копії судового рішення від представника боржника при наявності в матеріалах виконавчого провадження іншого судового рішення, якими судами встановлені різні власники на ті ж самі грошові кошти, неправомірно надав перевагу судовому рішенню, яким вирішено питання про права і обов'язки органу виконавчої служби, який наклав арешт на кошти боржника та не був залучений до участі у такій справі. Отже державний виконавець не вчинив будь-якої дії, щоб мінімалізувати ризик помилки, приймаючи 11.12.2017 постанову про зняття арешту з грошових коштів, в основу якої покладено неіснуючий доказ.
Державний виконавець передчасно прийняв до виконання та неправомірно виконав "неіснуюче" рішення суду, яким вирішено питання про права і інтереси стягувача у ВП №54339026 ТОВ "Систем Пауер Інжиніринг", а також яке вплинуло на права і обов'язки відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС МЮУ щодо стягувача і боржника у ВП №54339026 у вигляді позбавлення можливості здійснити завершальну стадію судового процесу з виконання рішення суду у справі № 910/3060/17.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Постанова державного виконавця від 11.12.2017 про зняття арешту з коштів боржника була оскаржена позивачем до господарського суду, який видав виконавчий документ, відповідно до приписів ч. 1 ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження" в порядку, встановленому ст. ст. 339, 340 ГПК України.
За результатами розгляду скарги позивача ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.01.2018 у справі №910/3060/17 визнано недійсною постанову відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ВП №54339026 від 11.12.2017, оскільки вона прийнята за відсутністю передбачених підстав для зняття арешту, тобто незаконно. Суд першої інстанції визнав вказану постанову державного виконавця неправомірною та такою, що підлягає скасуванню.
Судом першої інстанції правомірно враховано, що на підставі ухвали Господарського суду м. Києва від 11.01.2018 у справі №910/3060/17 постановою начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби МЮУ від 24.01.2018 у ВП №54339026 скасовано постанову про зняття арешту з майна від 11.12.2017, що видав Сіренко С.В. при примусовому виконанні наказу Господарського суду м. Києва № 910/3060/17 від 06.06.2017.
Таким чином, досліджені та встановлені судом першої інстанції у даній справі обставини доводять, що протиправна поведінка державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС МЮУ полягала у виданні (прийнятті) ним неправомірного (незаконного) рішення - постанови від 11.12.2017 у ВП №54339026 про зняття арешту з грошових коштів за відсутності передбачених підстав для такого зняття арешту.
Матеріалами справи підтверджується, що після незаконного зняття арешту з коштів за неіснуючим судовим рішенням, боржником вчинені заходи з метою виведення грошових коштів з цих рахунків на рахунок у АТ "КБ "Приватбанк" з подальшим перерахуванням коштів третім особам за "цінні папери".
Так, як убачається з виписки з рахунку ТОВ "Зв'язоктехсервіс" в АТ "КБ "Приватбанк" за період з 01.12.2017 по 05.07.2018, яка міститься в матеріалах ВП №54339026, з рахунків боржника, з яких було незаконно знято арешт, на його рахунок, відкритий у АТ "КБ "Приватбанк" після 12.12.2017 зараховані кошти, зокрема, 26.12.2017 - 952 700,00 грн, 28.12.2017 - 34 630 800,00 грн, а у період з 29.12.2017 по 15.01.2018 з вказаного рахунку боржником перераховані спірні грошові кошти на загальну суму 35 610 000,00 грн за "цінні папери" третім особам.
Отже, протиправна бездіяльність державного виконавця щодо надіслання відповідних платіжних документів після отримання клопотання позивача від 29.11.2017 з інформацією про скасування арешту наявних на рахунках боржника коштів згідно з ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 17.11.2017 у справі №757/67651/17-к та вчинення ним (державним виконавцем) протиправних дій з прийняття неправомірної постанови про зняття арешту з грошових коштів від 11.12.2017 стало причиною перерахування боржником коштів з своїх рахунків на користь третіх осіб, а не стягувачів у зведеному виконавчому провадженні.
Відповідачем 1 зазначені обставини не спростовані.
При визначенні розміру завданої протиправними діями державного виконавця шкоди колегією суддів господарського суду враховано, що станом на момент вчинення протиправних дій (бездіяльності) у зведеному виконавчому провадженні №54209375 перебували на виконанні виконавчі провадження № 52419400, № 54062613, № 53532533, №54962294, № 54339026.
Розподіл стягнутих з божника грошових сум, зокрема і їх черговість, визначені ст. 45 Закону України "Про виконавче провадження". Відповідно до п. 3 ч. 1 цієї статті Закону у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми або основна винагорода приватного виконавця пропорційно до фактично стягнутої з боржника суми.
За змістом ст. 46 Закону України "Про виконавче провадження" у разі якщо під час розподілу грошових сум у випадку, передбаченому пунктом 3 частини першої статті 45 цього Закону, стягнутої суми недостатньо для задоволення вимог стягувачів за виконавчими документами, кошти розподіляються виконавцем між стягувачами у встановленій черговості та вимоги задовольняються пропорційно до належної кожному стягувачу суми.
За наведених обставин сума коштів, яка підлягала перерахуванню кожному стягувачу при належному виконанні зведеного виконавчого провадження №54209375 та надходженні з рахунку боржника суми 35 791 346,99 грн мала становити: у виконавчому провадженні № 52419400 - 27 754,88 грн, у виконавчому провадженні № 54062613 - 1 417,16 грн, у виконавчому провадженні №54862294 - 15 708 022,84 грн, у виконавчому провадженні №54339026 - 16 800 393,00 грн (аналогічний розрахунок здійснений Міністерством юстиції України міститься в матеріалах справи - т. 3, а.с. 33).
Таким чином, позивачу завдана шкода у розмірі неотриманих грошових коштів у сумі 16 800 393,00 грн.
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає необґрунтованим визначення судом першої інстанції розміру шкоди, завданої позивачу неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця, на підставі даних зведеного виконавчого провадження станом на момент повернення виконавчих документів та з урахуванням постанови від 17.04.2018 про закінчення виконавчого провадження № 54862294 у зв'язку зі скасуванням постановою Верховного Суду від 29.03.2018 у справі №910/7545/16 судових рішень судів першої та апеляційної інстанції у цій справі, оскільки вони мали місце після вчинення державним виконавцем протиправних дій (бездіяльності).
Станом на час розгляду даної справи судове рішення від 20.04.2017 у справі №910/3060/17 боржником невиконано, незважаючи на реальну можливість такого виконання у листопаді 2017 року за фактичної наявності на рахунках боржника - ТОВ "Зв'язоктехсервіс" грошових коштів в сумі 35 791 346,99 грн, які в подальшому в зв'язку з неправомірною бездіяльністю державного виконавця щодо списання звільнених від інших арештів коштів боржника та протиправним прийняттям постанови від 11.12.2017 про зняття арешту з грошових коштів у межах виконавчого провадження № 54339026 були перераховані боржником на інші рахунки та на користь третіх осіб.
Таким чином, державним виконавцем допущена неправомірна бездіяльність та вчинені протиправні дії під час примусового виконання наказу суду у справі № 910/3060/17, наявний причинно-наслідковий зв'язок між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця та втратами позивача, які полягали у не стягненні з боржника наявних на його рахунках грошових коштів на часткове примусове виконання рішення суду.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що позовні вимоги про відшкодування позивачеві матеріальної шкоди підлягають частковому задоволенню у сумі 16 800 393,00 грн.
Відповідно до ч.4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що стадія виконання судового рішення є частиною правосуддя (рішення у справах "Півень проти України" від 29.06.2004 заява № 56849/00, "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997).
У справі "Фуклев проти України" Європейським судом з прав людини вказано, що Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці.
Відповідальність держави за виконання судових рішень щодо приватних осіб зводиться до участі державних органів у виконавчому провадженні (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Антонюк проти України").
У рішенні Європейського суду з прав людини "Матківська проти України" зазначено про те, що судовий розгляд і виконавче провадження - це перша та друга стадії загального провадження, які стосуються тривалості провадження; виконання рішення є другим етапом судового провадження, а також що реалізоване право знаходить свою ефективну реалізацію саме у момент виконання.
В свою чергу безрезультатність, неефективність заходів та бездіяльність органів державної влади в ході здійснення даного етапу судового провадження, що має результатом невиконання судового рішення, відтак неотримання захисту та відновлення порушених прав особи на користь якої ухвалено рішення може бути наслідком застосування до них заходів відповідальності, у тому числі стягнення шкоди.
У такому випадку дії органу влади, який здійснює виконання судового рішення мають природу неправомірності чи характеризуються як бездіяльність.
Відповідно до усталеної практики Суду неспроможність державних органів надати заявнику майно, присуджене йому згідно з остаточним рішенням суду, зазвичай становить втручання, несумісне з гарантіями, закріпленими в пункті 1 статті 1 Першого протоколу . Уряд не надав жодного пояснення, яке б виправдало невиконання рішення у цій справі як "законне" та дозволило б відхід від зазначених принципів. (п. 67 рішення ЄСПЛ від 20.10.2011 у справі "Рисовський проти України", заява № 29979/04).
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (п. 71 рішення ЄСПЛ від 20.10.2011 у справі "Рисовський проти України", заява № 29979/04).
Так, у п.п.53-55 рішення ЄСПЛ від 29.06.2004 у справі "Войтенко проти України" Суд нагадує свою практику, що неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту 1 статті 1 Першого протоколу ("Бурдов проти Росії", "Ясіуньєне проти Латвії"). Тому у цій справі Суд вважає, що неможливість заявника домогтися виконання його рішення протягом чотирьох років становить втручання у його право на мирне володіння майном у сенсі пункту 1 статті 1 Першого протоколу.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц вирішена виключна правова проблема, розв'язання якої має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики щодо визначення кола відповідачів у спорах про спричинення шкоди діями або бездіяльністю представника виконавчої служби та суб'єкта відшкодування такої шкоди, та зроблені такі висновки.
Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого заподіяну шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки ДКСУ чи її територіальний орган не є тим суб'єктом який порушив права чи інтереси позивача (п.30 постанови).
Сам факт стягнення коштів із Державного бюджету України не може бути підставою для обов'язкового залучення до участі у справі відповідачем ДКСУ чи її територіального органу (п.31 постанови).
Належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав (п.43 постанови).
З огляду на викладене, при розгляді позовів про відшкодування шкоди, заподіяної діями (бездіяльністю) органів Державної виконавчої служби, які входять до системи органів примусового виконання рішень, співвідповідачами можуть бути відповідні органи Державної казначейської служби України, до компетенції яких належить казначейське обслуговування бюджетних коштів. До того ж, не вимагається наявність порушення вказаними органами прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.
В той же час викладеним спростовується доводи відповідача 1 стосовно не залучення до участі у справі боржника. До того ж, колегія суддів апеляційного господарського суду враховує, що відповідачем 1 в апеляційній скарзі не обґрунтовано яким чином та на які права і обов'язки може вплинути прийняте у даній справі рішення.
Таким чином, з огляду на встановлені обставини справи, колегія суддів апеляційного господарського суду доходить висновку, що апеляційна скарга Міністерства юстиції України підлягає частковому задоволенню.
При цьому колегія суддів апеляційного господарського суду враховує положення ч.1 ст. 9 Конституції України та бере до уваги практику Європейського суду з прав людини, зокрема, у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010, в яких Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноматність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Зважаючи на викладене, решту аргументів відповідача 1 та доводів інших учасників справи апеляційний господарський суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття постанови у даній справі.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Пунктом 2 ч. 1 ст.275 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Згідно з п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи встановлені обставини, оскільки при прийнятті оскаржуваного рішення, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, допустив порушення норм процесуального права, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про повне задоволення позовних вимог, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга Міністерства юстиції України підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване апелянтом рішення суду першої інстанції у даній справі частковому скасуванню щодо стягнення 18 928 913,27 грн з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у вказаній сумі.
Судові витрати.
Відповідно до вимог ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2020 у справі №910/14431/18 задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2020 у справі №910/14431/18 в частині стягнення з держави Україна в особі Міністерства юстиції України шляхом списання з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Систем Пауер Інжиніринг" 18 928 913,27 грн шкоди скасувати.
3. Прийняти в цій частині нове рішення, яким в позові відмовити.
4. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2020 у справі №910/14431/18 залишити без змін.
5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Брукхаймер Інвестментс" (01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, буд. 18/7, кв. 28, ідентифікаційний код: 37702760) на користь Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького, 13, ідентифікаційний код: 00015622) 425 900,54 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
6. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ із зазначенням усіх необхідних реквізитів.
7. Матеріали справи №910/14431/18 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст постанови 22.11.2021.
Головуючий суддя Г.А. Кравчук
Судді Т.П. Козир
Г.П. Коробенко