18 листопада 2021 року м. Дніпросправа № 160/14917/21
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач),
суддів: Білак С.В., Шальєвої В.А.,
за участю секретаря судового засідання Солодкова К.А.
за участю представників: позивача - Малиновська О.П., Колодочка Г.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "ЮНІКОН" на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.09.2021 ( суддя першої інстанції Віхрова В.С.) в адміністративній справі №160/14917/21 за позовом Приватного акціонерного товариства "ЮНІКОН" до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), третя особа : Акціонерне товариство “Завод “Електроважмаш” про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
ПАТ «Юнікон» звернулось до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), третя особа Акціонерне товариство «Завод «Електроважмаш», з позовною заявою: визнати протиправною бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), що полягає в невиконанні вимог ч. 2 ст. 4 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень та у нездійсненні належних дій, необхідних для подання виконавчих документів, а також інших документів та відомостей у виконавчих провадженнях № 63312568 і № 63705168, до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для виконання судових рішень від 03.09.2020 р. та від 16.09.2020 р. у справі №922/2312/20 за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду; зобов'язати Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) поновити виконавчі провадження № 63312568 і № 63705168 та, на виконання вимог ч. 2 ст. 4 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень подати до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування ПАТ ЮНІКОН коштів, стягнутих за рішеннями Господарського суду Харківської області від 03.09.2020 р. та від 16.09.2020 р. у справі № 922/2312/20, за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду; зобов'язати Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) повідомити суд та ПАТ ЮНІКОН про виконання рішення, постановленого за результатами розгляду даного позову не пізніше, ніж у десятиденний термін з дня його одержання; стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача (код ЄДРНОУ43315445) на користь Приватного акціонерного товариства ЮНІКОН судові витрати, що складаються із суми судового збору у розмірі 4 540,00 грн. (по 2 270,00 грн. за 2-і позовні вимоги відносно 2-х судових наказів), в порядку ч. 1 ст. 139 КАС України та суми витрат на правничу допомогу, в порядку ч. 1 ст. 134 КАС України.
Підставами позову зазначено, що позивач не погоджується з бездіяльністю державного виконавця стосовно невиконання рішення господарського суду у справі №922/2312/20 та зупиненням виконавчих дій на невизначений термін. Позивач вказує, що 17.04.2021 року (для виконавчого провадження № 63212568, яке було відкрито 16.10.2020 року) та, відповідно, 25.05.2021 року (для виконавчого провадження № 63705168, відкритого 24.11.2020 року) закінчились шестимісячні строки, в межах яких виконавчий орган повинен був здійснити сукупність дій, що спрямовані на примусове виконання судових рішень по справі № 922/2312/20 та виданих на їх виконання наказів на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Законом України «Про виконавче провадження», іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а з 18.04.2021 року та, відповідно, з 26.05.2021 року примусове виконання цих рішень повинно було здійснюватися за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду, що прямо визначено у ч.2 ст.4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", яка встановлює особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства. Отже, законодавством передбачений нічим не обумовлений перехід до процедури виконання рішення суду за рахунок бюджетних коштів лише по факту спливу шестимісячного строку з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, який, виконаний відповідачем не був, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2021 року у задоволені позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції з апеляційною скаргою звернувся позивач, в обґрунтування якої зазначив обставини на які посилався в позові, а саме, зазначеною нормою п. 12 ч. 1 ст. 34 Закону України "Про виконавче провадження" фактично позбавлено стягувачів, які є суб'єктами господарювання приватного сектора економіки, можливості у визначений законом порядок та строк отримати стягнення з боржника, яким є державне підприємство, за рішенням суду, що набрало законної сили. Апелянт зазначає, що постановою про зупинення вчинення виконавчих дій на підставі п. 12 ч. 1 ст. 34 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець фактично зупинив на невизначений строк виконавче провадження та таким чином позбавив стягувача можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, що становить втручання держави у право особи на мирне володіння майном.
За результатами апеляційного перегляду справи просив скасувати рішення суду та прийняти нове, яким задовольнити апеляційну скаргу, скасувавши рішення суду першої інстанції та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Під час апеляційного перегляду встановлено, рішенням Господарського суду Харківської області від 03.09.2020 у справі №922/2312/20 позов задоволено повністю. Стягнуто з Державного підприємства "ЗАВОД "ЕЛЕКТРОВАЖМАШ" на користь Приватного акціонерного товариства "ЮНІКОН" 3 963 грн. 19 коп. один процент річних, 39 953 грн. 63 коп. втрат від інфляції та 2 102 грн. 00 коп. витрати зі сплати судового збору.
29.09.2020 на виконання вказаного рішення Господарського суду Харківської області видано відповідний наказ.
16.10.2020 за заявою скаржника державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Сімоновим К.К. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП№63312568.
16.10.2020 державним виконавцем Сімоновим К.К на підставі ст. 30 Закону України "Про виконавче провадження" винесено постанову про приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження №62856266.
20.10.2020 (17,18 жовтня вихідні дні) державним виконавцем Сімоновим К.К також винесено постанову про зупинення вчинення виконавчих дій ВП№63312568 на підставі п.12 ч.1 ст.34, ст.35 Закону України "Про виконавче провадження".
Не погоджуючись з таким зупиненням вчинення виконавчих дій, позивач звернувся до суду, рішення про відмову у задоволені позову набрало законної сили.
Предметом даного судового розгляду є вимоги стягувача про визнання незаконною бездіяльності державного виконавця, яка полягає у невиконанні відділом примусового виконання рішень вимог Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» щодо передачі виконавчого документа до органу Держказначейства для його виконання за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду і зобов'язання державного виконавця подати до вказаного органу документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів, стягуваних за рішенням суду.
За матеріалами справи встановлено, що на виконання рішення Господарського суду Харківської області від 03.09.2020 у справі №922/2312/20 місцевим господарським судом 29.09.2020 видано відповідний наказ.
За заявою стягувача ПрАТ "Юніком" державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Сімоновим К.К. 16.10.2020 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №63312568.
Державним виконавцем Сімоновим К.К. 16.10.2020 на підставі статті 30 Закону України "Про виконавче провадження" винесено постанову про приєднання виконавчого провадження №63312568 з примусового виконання наказу Господарського суду Харківської області №922/2312/20 від 29.09.2020 до зведеного виконавчого провадження №62856266, яке веде відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків).
Постановою ВП №63312568 від 20.10.2020 державний виконавець Сімонов К.К. зупинив вчинення виконавчих дій з примусового виконання наказу Господарського суду Харківської області №922/2312/20 від 29.09.2020 на підставі пункту 12 частини першої статті 34 Закону України "Про виконавче провадження" до усунення обставин, що стали підставою для зупинення вчинення виконавчих дій, в зв'язку з тим, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.01.2019 №36-р затверджено перелік об'єктів великої приватизації державної власності, до якого входить Державне підприємство "Завод "Електроважмаш".
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, обов'язковість судового рішення.
Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб)- сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (стаття 5 Закону України Про виконавче провадження.
За п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Примусове виконання рішень державними виконавцями здійснюється на підставі положень Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 №512/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 30.09.2016 за №1302/29432, якою, зокрема, закріплено, що основною інформаційною базою про здійснення виконавчого провадження є автоматизована система виконавчого провадження. Відомості про боржників вносяться до Єдиного реєстру боржників, що є складовою автоматизованої системи (частина 5 Інструкції).
Відповідно до п. 14 розділу 3 Інструкції, в разі якщо в органі державної виконавчої служби відкрито кілька виконавчих проваджень про стягнення коштів з одного боржника, вони об'єднуються у зведене виконавче провадження та виконуються державним виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження.
Згідно з приписами ст. 30 Закону України "Про виконавче провадження" виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється державним виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження щодо такого боржника, у рамках зведеного виконавчого провадження.
20.10.2020 державним виконавцем Сімоновим К.К. винесено постанову про зупинення вчинення виконавчих дій ВП№63312568 на підставі п.12 ч.1 ст.34, ст.35 Закону України "Про виконавче провадження".
Матеріалами справи підтверджується той факт, що на даний час відносно підприємства боржника Державного підприємства "Завод Едектроважмаш" наказом Фонду державного майна №777 від 08.06.2018 прийнято рішення про приватизацію. Розпорядженням Кабінету міністрів України від 16.01.2019 №36-р Про затвердження переліку об'єктів великої приватизації державної власності продовжено приватизацію об'єктів державної власності, включених до переліку, рішення про приватизацію яких були прийняті в 2018 році.
Відповідно до п.12 ч.1 ст.34 Закону України "Про виконавче провадження" згідно з п.12 ч.1 ст.34 Закону України "Про виконавче провадження", виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі включення державних підприємств або пакетів акцій (часток) господарських товариств до переліку об'єктів малої або великої приватизації, що підлягають приватизації.
Таким чином, законодавством надано вичерпний перелік обставин, за якими виконавче провадження підлягає зупиненню.
Щодо бездіяльності відповідача, що полягає у невиконанні вимог ч. 2 ст. 4 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень та у нездійсненні належних дій, слід зазначити наступне.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначаються Законом України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII (Закон №1404-VIII).
Статтею 1 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Статтею 18 Закону № 1404-VIII установлені обов'язки і права виконавців, зокрема, виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії; здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Згідно із статтею 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є:
1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;
2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;
3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;
4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;
5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Порядок звернення стягнення на кошти та інше майно боржника визначено статтею 48 Закону №1404-VIII згідно до ч.1, ч.2 якої звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.
Порядок зупинення вчинення виконавчих дій визначено статтями 34, 35 Закону № 1404-VIII. Конкретні підстави зупинення вчинення виконавчих дій зазначені у пунктах з 1 по 12 частини 1 статті 34 цього Закону. Слід також зазначити, що підстави зупинення вчинення виконавчих дій, визначені пунктами 1, 3, 4, 7 частини 1 статті 34 Закону № 1404-VIII мають застереження щодо винятків, у яких зупинення вчинення виконавчих дій не застосовується.
Відповідно до приписів пункту 12 частини 1 статті 34 Закону № 1404-VIII виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі включення державних підприємств або пакетів акцій (часток) господарських товариств до переліку об'єктів малої або великої приватизації, що підлягають приватизації.
Обставина щодо включення боржника до переліку об'єктів малої приватизації є встановленою і не спростовується.
Згідно із частиною 2 статті 34 Закону № 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня, коли йому стало відомо про обставини, зазначені в частині першій цієї статті, а з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, - у день надіслання виконавчого документа до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, зупиняє вчинення виконавчих дій, про що виносить відповідну постанову.
Згідно частин 4, 5 статті 35 Закону № 1404-VIII арешт, накладений виконавцем на майно боржника, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах, протягом строку, на який виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій, не знімається, крім випадку, передбаченого пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону. У період зупинення вчинення виконавчих дій виконавець має право звертатися до суду в порядку, встановленому цим Законом, а також вживати заходів до розшуку боржника (його майна) або проведення перевірки його майнового стану.
Після усунення обставин, що стали підставою для зупинення вчинення виконавчих дій, виконавець не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли йому стало про це відомо, зобов'язаний продовжити примусове виконання рішення у порядку, встановленому цим Законом, про що виносить відповідну постанову.
Під час приватизації об'єкта державної або комунальної власності шляхом його продажу на аукціоні, викупу між продавцем і покупцем укладається відповідний договір купівлі-продажу.
З моменту переходу права власності на об'єкт приватизації покупець, який придбав об'єкт приватизації, зобов'язаний виконувати всі умови договору купівлі-продажу об'єкта приватизації. Особи, які придбали державні або комунальні підприємства як єдині майнові комплекси, є правонаступниками їх майнових прав (крім права постійного користування земельною ділянкою) і обов'язків відповідно до умов договору між продавцем і покупцем та законодавства України.
Приватизація об'єкта вважається завершеною з моменту його продажу та переходу до покупця права власності або завершення розміщення всіх акцій, передбачених до продажу планом розміщення акцій, і оформлюється наказом відповідного органу приватизації.
Враховуючи викладене, приватизація державного підприємства не унеможливлює в подальшому примусове виконання рішень щодо стягнень, це стягнення лише відтерміновується у часі.
У даному випадку виконавець відкрив виконавче провадження, у його межах не вжив необхідних заходів для забезпечення в майбутньому реального виконання рішення.
Докази припинення роботи щодо приватизації об'єкта державної власності Державне підприємство «Завод Едектроважмаш» - відсутні, у зв'язку чим підстави для поновлення виконавчого провадження у відповідача відсутні.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень, держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, в тому числі державні підприємство, установа, організація.
Частиною 2 ст. 30 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. При цьому, строк здійснення зведеного виконавчого провадження обчислюється з моменту приєднання до такого провадження останнього виконавчого документа.
Згідно із ч. 1 ст. 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження» з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.
Так, за визначенням ч. 2 ст. 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», на приписи якої посилається стягувач, у разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Разом з тим, за ч. 3 ст. 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (зі змінами, внесеними Законами № 583-VII від 19.09.2013, № 1404-VIII від 02.06.2016) протягом десяти днів з дня встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до пунктів 2-4, 9 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, але не пізніше строку, встановленого ч.2 цієї статті, керівник відповідного органу державної виконавчої служби подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, про що повідомляє в установленому порядку стягувача.
За визначенням п. 2-4, 9 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу якщо:
у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними;
стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення;
стягувач перешкоджає проведенню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат виконавчого провадження, передбачене статтею 43 цього Закону, незважаючи на попередження виконавця про повернення йому виконавчого документа;
законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.
Матеріали справи не містять доказів наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачеві відповідно до зазначеної норми, що виключає обов'язок керівника відповідного органу державної виконавчої служби вчинити дії згідно із ч. 3 ст. 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».
Посилання скаржника, що невиконання судового рішення понад шість місяців з моменту винесення постанови про відкриття виконавчого провадження є самостійною підставою для звернення до Казначейства з відповідними документами, незалежно від встановлення державним виконавцем підстав для поновлення виконавчого провадження, судом відхиляються як неправомірні, оскільки погашення заборгованості боржника за рахунок бюджетної програми за наявності майна та відкритих рахунків боржника не відповідає приписам Закону України "Про виконавче провадження" та Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".
Жодних посилань на бездіяльність державного виконавця щодо розшуку майна, на яке може бути звернуто стягнення, або рахунків боржника апелянтом не наведено, як не надано і відповідних доказів.
Суд погоджується з тими твердженнями, що тривале невиконання або несвоєчасного виконання національних судових рішень, за виконання яких Україна несе відповідальність, є структурною та системною проблемою, яку визначено в пілотному рішенні Європейського суду з прав людини, і запровадження ефективних засобів юридичного захисту стосовно відповідних порушень є прямим обов'язком держави.
У пілотному рішенні, на яке посилається скаржник, Європейський суд з прав людини, встановив, що було порушено п. 1 статті 6 Конвенції та статтю 1 Протоколу № 1 через невиконання або несвоєчасне виконання остаточних судових рішень. Суд зазначив, що затримки були спричинені комбінацією чинників, включаючи відсутність бюджетних коштів, бездіяльністю державної виконавчої служби та недоліками національного законодавства, внаслідок чого пан Іванов та інші заявники у подібній ситуації не змогли добитись примусового виконання судових рішень (див. рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", від 15.10.2009, N 40450/04, п. 83-84). Всі ці чинники належали до компетенції української влади, і, отже, Україна несе повну відповідальність за таке невиконання (там же, п. 85). Суд також постановив, що зазначені вище порушення є наслідком несумісної з положеннями Конвенції практики, яка полягає в систематичному невиконанні державою-відповідачем рішень національних судів, за виконання яких вона несе відповідальність і у зв'язку з якими сторони, права яких порушені, не мають ефективних засобів юридичного захисту (п. 4 резолютивної частини рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України").
При цьому, обставини встановлені в даній справі є дещо іншими, як вже було зазначено, боржником в цій справі є державне підприємство, на яке розповсюджується дія Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" від 29 листопада 2001 року N 2864
Суд обізнаний щодо правової позиції яка викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18 липня 2018 року у справі № 905/3773/14-908/5138/14, але зазначає про відступ від зазначеної позиції, хоча Європейським судом з прав людини і констатовано, що тривале невиконання рішення та відсутність засобів захисту прав стягувача на національному рівні спричиняє порушення параграфу 1 ст. 6 і 13 Конвенції та ст. 1 Протоколу № 1, проте останнє виключає можливість порушення національного законодавства шляхом ігнорування його норм.
За змістом частини третьої статті 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» вбачається, що передумовами для виконання судового рішення про стягнення боргу з державного підприємства або юридичної особи за рахунок бюджету є звернення стягувача до органу ДВС з відповідною заявою та встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до пунктів 2 - 4, 9 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій.
З огляду на такі обставини керівник відповідного органу ДВС подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів.
Водночас у разі винесення державним виконавцем постанови про зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні на підставі пункту 12 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» внаслідок включення державного підприємства або пакетів акцій (часток) господарського товариства, що є боржником у виконавчому провадженні, до переліку об'єктів малої або великої приватизації, які підлягають приватизації, у державного виконавця відсутні підстави для повернення виконавчого документа стягувачеві відповідно до пунктів 2 - 4, 9 частини першої статті 37 цього Закону. Зазначене унеможливлює подальше звернення керівника органу ДВС, державним виконавцем якого вчинялися виконавчі дії з виконання рішення суду про стягнення коштів із такого боржника, до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, задля перерахування стягуваних коштів у порядку, визначеному статтею 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».
На підставі вищезазначеного суд дійшов висновку, що скарга щодо бездіяльності відповідача яка полягає в неподанні до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документів та відомостей, що необхідні для перерахування ПАТ "Юнікон" коштів відповідно наказів від 16.09.2020 року та від 29.09.2020 року, є необґрунтованою і у суду відсутні підстави для задоволення скарги Товариства.
Відмовляючи у задоволенні скарги, суд виходить з того, що позивачем - стягувачем не доведено належними доказами бездіяльності начальника органу ДВС у спірному виконавчому провадженні; відсутні підстави для вчинення державним виконавцем дій з виконання судового рішення в порядку, визначеному статтею 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», тому бездіяльність органу ДВС щодо невжиття заходів, передбачених статтею 4 цього Закону, не може вважатися неправомірною; дії органу ДВС з виконання судового рішення у цій справі відповідають положенням Закону України «Про виконавче провадження».
З огляду на викладене суд зауважує про наявність виключної правової проблеми в контексті забезпечення ефективності судового захисту прав стягувачів у правовідносинах з державними підприємствами, які тривалий час не виконують рішень судів про стягнення коштів у добровільному порядку та включені до переліку об'єктів малої або великої приватизації, що зумовлює зупинення вчинення виконавчих дій щодо таких боржників на підставі пункту 12 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження», а відтак унеможливлює виконання судових рішень про стягнення коштів із такої категорії боржників за рахунок бюджету.
За таких обставин, аргументи апеляційної скарги позивача є безпідставними та необґрунтованими, носять формальний характер і не ґрунтуються на фактичних обставинах та спростовуються матеріалами справи. Крім того, апеляційна скарга не містить посилань на обставини, передбачені статтями 317-319 КАС України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "ЮНІКОН" залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.09.2021 в адміністративній справі №160/14917/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили відповідно до ст.325 Кодексу адміністративного судочинства України, може бути оскаржена до касаційного суду в порядку, встановленому ст.ст.328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови складено 18 листопада 2021 року.
Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко
суддя С.В. Білак
суддя В.А. Шальєва