15 листопада 2021 року м. Дніпросправа № 160/17226/21
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач),
суддів: Білак С.В., Шальєвої В.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.09.2021 ( суддя першої інстанції Сидоренко Д.В.) в адміністративній справі №160/17226/21 за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства "Управління контролю за благоустроєм міста" Дніпровської міської ради, Виконавчого комітету Дніпровської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення в частині, визнання протиправним та скасування припису,-
22.09.2021 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позов до Виконавчого комітету Дніпровської міської ради, Комунального підприємства "Управління контролю за благоустроєм міста" Дніпровської міської ради, в якому позивач просила:
визнати протиправними та скасувати пункти 12, графічний матеріал №5 додатку до рішення виконавчого комітету Дніпровської міської ради від 09.09.2021 №859 “Про вжиття заходів щодо усунення порушень Правил благоустрою території міста Дніпра”;
визнати протиправним та скасувати припис №350 від 20.09.2021 р., винесений Комунальним підприємством “Управління контролю за благоустроєм міста” Дніпровської міської ради.
В обґрунтування позовної заяви зазначено, що 20.09.2021 року на огорожі належної позивачу на праві приватної власності будівлі було розміщено припис №350 від 20.09.2021 року в якому зазначено, що відповідно до рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 09.09.2021 року №859 “Про вжиття заходів щодо усунення порушень Правил благоустрою території міста Дніпра” власнику споруди, розташованої в районі будинку АДРЕСА_1 , необхідно демонтувати власними силами протягом п'яти днів самостійно встановлені на території міста ворота та привести земельну ділянку на місці демонтованого об'єкта до первісного стану. Також, у вказаному приписі попереджено, що у разі ігнорування вказаного рішення, буде вжито заходів щодо примусового демонтажу цієї споруди із подальшим стягненням з власника всіх витрат, пов'язаних із здійсненням цих заходів. Позивач зазначає, що на офіційному сайті Дніпровської міської ради вона ознайомилась із рішенням виконавчого комітету Дніпровської міської ради від 09.09.2021 №859 “Про вжиття заходів щодо усунення порушень Правил благоустрою території міста Дніпра” і з'ясувала, що виконавчим комітетом вирішено вжити заходів щодо усунення порушень Правил благоустрою території міста Дніпра, затверджених рішенням міської ради від 27.11.2013 44/43 (зі змінами) (далі - Правила), стосовно самовільно встановлених на території міста гаражів, споруд (у тому числі пересувних), огорож згідно з переліком (додаток), а саме: зобов'язати власників зазначених об'єктів демонтувати їх власними силами протягом 5 днів із дня прийняття цього рішення та привести земельні ділянки на місцях демонтованих об'єктів до первісного стану. Позивач також зазначає, що на підставі рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 12.12.2007 року у справі №2-4822 та ухвали від 22.04.2008 року, право власності на нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , поновлено за ОСОБА_1 25.04.2008 року право власності на нерухоме майно було зареєстроване КП “Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації” ДОР та видано витяг 18665488. 14.03.2014 року право власності на нерухоме майно по АДРЕСА_1 , а саме: нежитлова будівля літ А-2, загальною площею 514,0 кв.м, ґанок літ а1, вхід підвал літ.А-1, приямок літ.а2, огорожа, зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що зроблено запис 4978138 від 14.08.2014 року. Відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серія ДП Д*№007256/69041010, виданого Дніпропетровською міською радою народних депутатів 03.12.2997 року та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №007256, земельна ділянка розташована на території АДРЕСА_1 , площею 0,1049 га передана у постійне користування ОСОБА_1 . Отже, позивач зазначає, що нерухоме майно, у тому числі й огорожа, належить їй на праві приватної власності, яке зареєстроване у відповідності із нормами чинного законодавства, розташовано на земельній ділянці, право постійного користування якою є у позивача, тому вважає, що у рішенні виконавчого комітету відповідач-1 посилається на наявність самовільного встановлення на території міста огорожі, але вказане твердження не відповідає фактичним даним та спростовується фактами, а саме, територія на якій встановлено огорожу не є територією міста, а перебуває у законному володінні та використанні позивача. Наголошує, що огорожа, яка зазначена у рішенні виконавчого комітету, як самовільно встановлена, та підлягає демонтажу, є частиною об'єкту нерухомого майна, яке перебуває у приватній власності позивачки, і підстав для його припинення не існує. Позивач вважає вказане рішення в частині п.12 та графічного матеріалу №5 Додатку до рішення виконавчого комітету міської ради 09.09.2021 №859 “Про вжиття заходів щодо усунення порушень Правил благоустрою території міста” та припис №350 від 20.09.2021 року протиправними та такими, що підлягають скасуванню, тому звернулася із даним позовом до суду.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.09.2021 відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 170 КАС України.
Не погоджуючись з таким рішенням, позивач звернулась з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким направити справу до суду першої інстанції для подальшого розгляду.
Доводами апеляційної скарги зазначено, що спір не є цивільно-правовим і стосується виключно оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, прийнятого з порушенням чинного законодавства.
Відзиви на апеляційну скаргу сторонами до суду не надано.
Згідно з ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатися ця справа, колегія суддів виходить із таких міркувань.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
У свою чергу, суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Водночас помилковим є застосування статті 19 КАС та поширення юрисдикції адміністративних судів на всі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних, господарських чи цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.
До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого суб'єкта (інших суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний (зобов'язані) виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17 та від 17 лютого 2021 року у справі № 821/669/17.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду, що ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду з позовом про визнання протиправним та скасування пункту 12, графічний матеріал №5 додатку до рішення виконавчого комітету Дніпровської міської ради від 09.09.2021 №859 “Про вжиття заходів щодо усунення порушень Правил благоустрою території міста Дніпра” та визнання протиправним та скасування припису №350 від 20.09.2021 р., винесеного КП “Управління контролю за благоустроєм міста” Дніпровської міської ради.
Мотивуючи позовні вимоги позивач вважає, що спірними рішеннями порушуються її права як власника нерухомого майна, у тому числі й огорожа, яка належить їй на праві приватної власності та зареєстрована у відповідності із нормами чинного законодавства, і розташована на земельній ділянці, право постійного користування якого є у позивача.
Отже, у цій справі існує спір про право власності, що унеможливлює його розгляд за правилами адміністративного судочинства.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ст. 317 ЦК України).
Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Статтею 386 ЦК України визначено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Встановлені обставини справи в їх сукупності дають підстави для висновку, що як суб'єктний склад спору, так і зміст спірних правовідносин, у даній справі є приватноправовими, а оскарження рішення (дій) суб'єкта владних повноважень у даному випадку поглинається спором про речове, приватне право, яке належить особі.
В той же час колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
При цьому, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
За висновками Великої Палати Верховного Суду викладеними у постанові від 13 червня 2018 року (справа № 819/362/16), публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року (справа № 826/27224/15) зазначено, що під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 821/772/18, від 05.06.2019 у справі № 806/1640/17, від 27.11.2019 у справі № 923/236/19 та від 20.11.2019 у справі №815/4031/15.
При цьому, захист цивільних права у зв'язку з прийняттям рішення органом місцевого самоврядування може здійснюватися в порядку цивільного судочинства, оскільки відповідно до пункту 10 частини 2 статті 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Отже, зважаючи на суб'єктний склад правовідносин у цій справі, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що дану справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Отже, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі.
Вищезазначене є мотивом для відхилення судом апеляційної інстанції аргументів, викладених в апеляційній скарзі, оскільки аргументи позивача спростовуються нормами процесуального законодавства України, що регулює дані правовідносини.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правове обґрунтування, покладене в основу ухвали суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування.
Керуючись п.1 ч.1 ст.238, 241-245, 250, 312, 315, 316, 321, 322, 327, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.09.2021 в адміністративній справі №160/17226/21 залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Повний текст постанови складено 15 листопада 2021 року.
Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко
суддя С.В. Білак
суддя В.А. Шальєва