10 листопада 2021 р.Справа № 440/6564/20
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Спаскіна О.А.,
Суддів: Любчич Л.В. , Присяжнюк О.В. ,
за участю секретаря судового засідання Медяник А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Кобеляцької міської рада, Кобеляцького комунального підприємства "Водоканал плюс" на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 30.04.2021 року, головуючий суддя І інстанції: І.С. Шевяков, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 11.05.21 року по справі № 440/6564/20
за позовом Керівника Кобеляцької місцевої прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Полтавського обласного управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства "Кременчуцьке лісове господарство"
до Кобеляцької міської рада
третя особа Кобеляцьке комунальне підприємство "Водоканал плюс"
про визнання протиправним та скасування рішення,
Керівник Кобеляцької місцевої прокуратури Полтавської області, діючи в інтересах держави в особі Полтавського обласного управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства "Кременчуцьке лісове господарство" звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кобеляцької міської ради третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Комунальне підприємство "Водоканал плюс", в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати пункт 11 рішення сесії Кобеляцької міської ради №3 від 06.09.2019 "Про внесення змін до рішення позачергової сесії від 16.08.2019 №7 "Про заходи щодо ліквідації стихійного звалища по вул. Покровській 1 Д".
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 30.04.2021 позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано пункт 11 рішення сесії Кобеляцької міської ради № 3 від 06.09.2019 року "Про внесення змін до рішення позачергової сесії від 16.08.2019 року № 7 "Про заходи щодо ліквідації стихійного звалища по вул. Покровській, 1д".
Відповідач, Кобеляцька міськаї рада, та третя особа, Кобеляцьке комунальне підприємство "Водоканал плюс", не погодившись з даним рішенням суду, подали апеляційні скарги, в яких просили скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що приймаючи зазначене рішення суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків, які призвели до неправильного вирішення справи, неповно з'ясував всі обставини справи, що мають значення при вирішенні спору, невірно застосував до спірних правовідносин вимоги матеріального та процесуального права.
В судове засідання суду апеляційної інстанції сторони не прибули, про дату, час і місце судового засідання повідомлені своєчасно та належним чином.
Перший заступник керівника Решетилівської окружної прокуратури Полтавської області подав відзиви на апеляційні скарги, в яких зазначив, що рішення суду першої інстанції є правомірним та обґрунтованим і підстав для його скасування не вбачає.
Відповідно до ч.2 ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
У зв'язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог ч.4 ст.229 КАС України не здійснювалось.
Суд апеляційної інстанції розглянув справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до вимог ст.308 КАС України та керуючись ст.229 КАС України.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи та вимоги апеляційних скарг, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що рішенням позачергової сорок другої сесії сьомого скликання Кобеляцької міської ради Кобеляцького району Полтавської області від 06.09.2019 №3 "Про внесення змін до рішення позачергової сесії від 16.08.2019 №7 "Про заходи щодо ліквідації стихійного звалища по вул. Покровській 1 Д" /а.с. 26-27, том 1/, зокрема пунктом 11: зобов'язано директора Кобеляцького комунального підприємства "Водоканал плюс" Юрка В.В. з 15.09.2019 здійснювати розміщення твердих побутових відходів на земельній ділянці, розташованій на відстані 2,2 км від міста Кобеляки на території сміттєзвалища, яке утворене у 60-роки ХХ століття.
Позивачами зазначалося, що ДП "Кременчуцький лісгосп" листом від 25.09.2020 №402 зверталося до Кременчуцької міської ради із проханням встановлення меж земельних ділянок лісогосподарського призначення, наданих в постійне користування ДП "Кременчуцький лісгосп" /а.с. 219, том 1/. До вказаного листа надало технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) /а.с. 210-258, том 1, а.с. 1-20, том 2/.
Однак, листом від 29.10.2020 №0219/801 Кобеляцький міський голова повідомив ДП "Кременчуцький лісгосп" /а.с. 218, том 1/, що технічна документація виготовлена з грубим порушенням чинного законодавства, а тому в її погодженні відмовлено.
Позивачі, Полтавське обласне управління лісового та мисливського господарства та ДП "Кременчуцьке лісове господарство", не погодилися з пунктом 11 рішення Кобеляцької міської ради від 06.09.2019 № 3 та звернулися до прокурора з клопотаннями про подання цього позову до суду.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог та не доведеності відповідачем правомірності прийнятого ним рішення.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно приписів статті 19 Земельного кодексу України Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Частиною першою, другою статті 20 Земельного кодексу України встановлено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.
Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Приписами статті 57 Лісового кодексу України визначено, що зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України.
Згідно частини першої статті 164 Земельного кодексу України, охорона земель включає, зокрема, захист сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб.
А відповідно до приписів статті 63 Лісового кодексу України ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.
Щодо доводів апеляційних скарг про відсутність у прокурора повноважень на звернення до суду судова колегія зазначає наступне.
Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" (далі - Закон №1697-VІІ) прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
За положеннями частин першої, третьої цієї статті прокурор вправі представляти інтереси громадянина або держави в суді, представництво яких полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких повноважень обґрунтовуються прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Із наведених нормативних положень вбачається, що прокурор як посадова особа державного правоохоронного органу з метою реалізації встановлених для цього органу конституційних функцій вправі звертатися до адміністративного суду із позовною заявою про захист прав, свобод та інтересів громадянина чи держави, але не на загальних підставах, право на звернення за судовим захистом яких гарантовано кожному (стаття 55 Конституції України), а тільки тоді, коли для цього були виняткові умови, і на підставі визначеного законом порядку такого звернення.
Законодавство України не дає переліку випадків, за яких прокурор здійснює представництво в суді, однак встановлює оцінні критерії, орієнтири й умови, коли таке представництво є можливим. Здійснювати захист інтересів держави в адміністративному суді прокурор може винятково за умови, коли захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Існування інтересу і необхідність його захисту має базуватися на справедливих підставах, які мають бути об'єктивно обґрунтовані (доведені) і переслідувати законну мету. Право на здійснення представництва інтересів держави у суді не є статичним, тобто не має обмежуватися тільки визначенням того, у чиїх інтересах діє прокурор, а спонукає і зобов'язує обґрунтовувати існування права на таке представництво або, інакше кажучи, пояснити (показати, аргументувати), чому в інтересах держави звертається саме прокурор, а не органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, які мають компетенцію на звернення до суду, але не роблять цього. Знову ж таки, таке обґрунтування повинно основуватися на підставах, за якими можна виявити (простежити) інтерес того, на захист якого відбувається звернення до суду, і водночас ситуацію в динаміці, коли суб'єкт правовідносин, в інтересах якого діє прокурор, неспроможний сам реалізувати своє право на судовий захист.
Для представництва у суді інтересів держави прокурор за законом має визначити й описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а виокремити ті ознаки, за якими його можна віднести до виняткового випадку, повинен зазначити, що відбулося порушення або існує загроза порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.
Процесуальні і матеріальні норми, які регламентують порядок здійснення прокурором представництва у суді, чітко й однозначно визначають наслідки, які настають і можуть бути застосовані у разі, якщо звернення прокурора відбувалося з порушенням встановленого законом порядку.
У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) Конституційний Суд України в Рішенні від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99, з'ясовуючи поняття "інтереси держави" зазначив, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).
Такі правові висновки міститься у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2018 року у справі №826/3492/18.
За змістом частини третьої статті 23 Закону №1697-VІІ прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.
Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.
Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, зокрема, включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Згідно ж із частиною четвертою статті 23 цього Закону наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Водночас прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.
Отже захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Наведені вище положення законодавства регламентують порядок та підстави здійснення прокурором процесуального представництва держави в суді в межах правил участі в судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Отже представництво може бути реалізовано у виключних випадках, зокрема у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; прокурор у позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, зазначає орган, уповноважений державною здійснити відповідні функції у спірних правовідносинах; прокурор повинен пересвідчитися, що відповідний державний орган не здійснює захисту інтересів держави (тобто, він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається), приміром, повідомити такий державний орган про виявлені порушення, а у разі не вчинення цим органом дій спрямованих на захист інтересів держави, представляти інтереси держави в суді відповідно до статті 23 Закону №1697-VІІ, навівши відповідне обґрунтування цього.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Аналогічна правова позиція щодо здійснення прокурором процесуального представництва держави в суді викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року (справа №826/13768/16) та постанові Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі №806/1000/17.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження необхідності захисту порушення інтересів держави та підстав для звернення до суду прокурор зазначив, що оскаржуваним рішенням, яке прийняте з перевищенням наданих відповідачу повноважень, дозволено розміщення твердих побутових відходів на території ДП "Кременчуцького лісгоспу".
Згідно пункту 4.3 Положення про обласні управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 21.03.2012 №13, обласні управління лісового та мисливського господарства здійснюють державний контроль за додержанням норм, правил та інших нормативно-правових актів з ведення лісового господарства.
Таким чином, компетентним суб'єктом, який має право здійснювати захист вказаних інтересів держави при використанні земель державного лісового фонду є Полтавське обласне управління лісового та мисливського господарства в особі ДП "Кременчуцьке лісове господарство".
У зв'язку з чим, прокурор, під час опрацювання матеріалів кримінального провадження №12019170190000713 від 18.09.2019 за ч. 1 ст. 239 КК України щодо можливого незаконного зайняття земельної ділянки лісогосподарського призначення в кварталі 60 Кобеляцького лісництва та розміщення на ній звалища побутових відходів, направив директору ДП "Кременчуцьке лісове господарство" лист №31-11632вих-20 від 30.09.2020, в якому просив повідомити про вжиті заходи з метою усунення порушень вимог лісового законодавства щодо розміщення твердих побутових відходів, у тому числі шляхом звернення до суду. Просив повідомити про причини, що унеможливили звернення до суду з позовними заявами за захистом порушених прав, а також щодо можливості захисту прав держави прокурором в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру" /а.с. 36, том 2/.
А листом від 02.10.2020 №31-11736вих-20 керівник Кобеляцької прокуратури просив Полтавське обласне управління лісового та мисливського господарства, враховуючи наявність повноважень самостійно звернутись до суду з позовом про визнання незаконним та скасування рішення Кобеляцької міської ради №3 від 06.09.2019, повідомити чи будуть вживатися такі заходи, зазначивши строк, необхідний для підготовки позовної заяви /а.с. 53-55, том 2/.
Полтавське обласне управління лісового та мисливського господарства листом від 05.10.2020 за №04-32/838 та ДП "Кременчуцьке лісове господарство" листом №409 від 30.09.2020 звернулися до Кобеляцької місцевої прокуратури з проханням здійснити представництво інтересів держави в особі вказаного підприємства.
Полтавське обласне управління лісового та мисливського господарства листом від 05.10.2020 за №04-32/838 повідомило прокурора, що управління не має можливості належним чином вжити заходів щодо захисту інтересів ДП "Кременчуцьке лісове господарство" та інтересів держави в цілому шляхом звернення з відповідним позовом до суду у зв'язку з вакантною посадою провідного спеціаліста - юрисконсульта та відсутністю необхідних доказів містобудівного та землевпорядного характеру.
Таким чином, прокурором встановлено, що Полтавським обласним управлінням лісового та мисливського господарства та ДП "Кременчуцьке лісове господарство" не вчинено належних заходів для захисту інтересів держави.
Прокурором повідомлено позивачів про намір здійснити дії представницького характеру, направлені на захист інтересів держави та подано позов в інтересах держави щодо скасування пункту 11 спірного рішення.
Вказаними обставинами, як вказує прокурор, підтверджується невжиття позивачами будь-яких самостійних заходів щодо попередження незаконного вибуття земельних ділянок лісового фонду з користування позивачів.
Отже викладеними вище обставинами підтверджується, що ДП "Кременчуцьке лісове господарство", як компетентний орган, після отримання від Кобеляцької місцевої прокуратури листів від 30.09.2020 №31-11632вих20 та від 02.10.2020 №31-11736вих20 щодо необхідності повідомити про вжиті заходи з метою усунення порушень вимог лісового законодавства під час виділення земельних ділянок, протягом розумного строку не звернулося до суду з відповідним позовом, а навпаки, як зазначалось вище, у відповіді на вказаний лист від 30.09.2020 №409 та 05.10.2020 №04-32/838, просило саме прокуратуру вжити заходів, у тому числі шляхом направлення позову до суду в інтересах ДП "Кременчуцьке лісове господарство" про скасування оскаржуваного рішення Кобеляцької міської ради.
Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що у прокурора були наявні підстави для звернення до суду з цим позовом та відповідно відхиляє доводи апелянта про зворотне.
Щодо строку звернення прокурора з цим позов, судова колегія зазначає, що порушення інтересів держави, яке виявилось у незаконному користуванні земельною ділянкою лісового фонду для розміщення твердих побутових відходів є триваючим і продовжує порушувати права позивача на сьогоднішній день, а відтак не може обмежуватись будь-яким строком до його відновлення.
Як свідчать матеріали справи, предметом спору є правомірність пункту 11 рішення сесії Кобеляцької міської ради №3 від 06.09.2019 "Про внесення змін до рішення позачергової сесії від 16.08.2019 №7 "Про заходи щодо ліквідації стихійного звалища по вул. Покровській 1 Д".
Так, пунктом 11 цього рішення сесії було зобов'язано директора Кобеляцького комунального підприємства "Водоканал плюс" Юрка В.В. з 15.09.2019 здійснювати розміщення твердих побутових відходів на земельній ділянці, розташованій на відстані 2,2 км від міста Кобеляки на території сміттєзвалища, яке утворене у 60-роки ХХ століття.
Предумовою припису Кобеляцькому комунальному підприємству "Водоканал плюс" з 15.09.2019 здійснювати розміщення твердих побутових відходів на земельній ділянці, розташованій на відстані 2,2 км від міста Кобеляки на території сміттєзвалища, яке утворене у 60-роки ХХ століття - є прийняття рішення про виділення для цілей облаштування сміттєзвалища земельної ділянки “орієнтовною площею 4 га на відстані 2, 2 км від міста Кобеляки на території сміттєзвалища, яке утворено у 60-роки ХХ століття”.
В оскаржуваному рішенні відсутня чітка ідентифікація (локалізація) цієї земельної ділянки.
Разом з тим прокурор у позові вказував, що спірна ділянка фактично розташована в 60 кварталі Кобеляцького лісництва, що перебуває у користуванні ДП "Кременчуцьке лісове господарство", а тому відповідач не мав права розпоряджатися цими землями для розміщення на них твердих побутових відходів.
При цьому позивачі зазначали, що факт віднесення спірної земельної ділянки до категорії земель лісогосподарського призначення підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування та таксаційними описами.
Пунктом 5 розділу VІІІ "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України визначено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
Аплянт заперечує проти тверджень позивачів про перебування у користуванні ДП "Кременчуцьке лісове господарство" спірної земельної ділянки, оскільки планово-картографічні матеріали підтверджують право постійного користування лише на ті землі, які були раніше надані в установленому порядку, однак Кобеляцька міська рада не приймала жодного рішення щодо передачі ДП "Кременчуцький лісгосп" у користування будь-яких земельних ділянок.
Натомість, матеріали справи містять документи лісовпорядкування на підтвердження користування ДП "Кременчуцький лісгосп" спірною земельною ділянкою, зокрема, 60 кварталом Кобеляцького лісництва, а саме: план лісонасаджень Кобеляцького лісництва Кременчуцького лісгоспу Полтавської області, лісовпорядкування 1989 року із зображенням 60 кварталу Кобеляцького лісництва на ньому /а.с. 13-14, том 1/; планшет лісовпорядкування 2017 року із зображенням 60 кварталу Кобеляцького лісництва на ньому /а.с. 200, том 1/, проект організації та розвитку лісового господарства ДП "Кременчуцьке лісове господарство" Полтавського обласного управління лісового та мисливського господарства, виготовлений ДП "Харківська державна лісовпорядна експедиція" 2018 року /а.с. 207, том 1/; таксаційні описи лісових насаджень /а.с. 208-217, том 1/.
При цьому, листом відділу у Кобеляцькому районі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 17.09.2019 вих №110/107-19 підтверджено, що запитувана ДП "Кременчуцький лісгосп" земельна ділянка (квартал 60 Кобеляцького лісництва) /а.с. 199-200, том 1/, знаходиться в межах м. Кобеляки та перебуває в постійному користуванні ДП "Кременчуцький лісгосп" відповідно до пункту 5 розділу VІІІ "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України. Належність цієї земельної ділянки підтверджується наявними картографічними матеріалами лісовпорядкування 2017 року, які розробляло ДП "Харківська державна лісовпорядна експедиція". У цьому листі вказано, що відповідно до земельно-облікових документів, вказана земельна ділянка має цільове призначення: для ведення лісового господарства /а.с. 201, том 1/.
Крім того, прокурором зазначено, що розпорядженням Кобеляцької районної державної адміністрації Полтавської області від 29.07.2020 №208, ДП "Кременчуцький лісгосп" надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), орієнтовною площею 62,00 га, що знаходиться в межах м. Кобеляки Кобеляцького району Полтавської області /а.с. 221, том 1/. Вказане розпорядження є чинним та в судовому порядку не оскаржувалося.
Водночас, відповідачем доказів того, що спірна земельна ділянка належить до комунальної власності, а тому Кременчуцька міська рада має право нею розпоряджатися - суду не надано.
Зважаючи, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що спірна земельна ділянка перебуває у межах адміністративної юрисдикції Кобеляцької міської ради, належить до земель комунальної власності, та те, що міська рада має повноваження розпоряджатися цією земельною ділянкою, суд приходить до висновку, що станом на момент прийняття спірного рішення передача земельної ділянки, що перебуває у державній власності та знаходиться у користуванні ДП "Кременчуцький лісгосп", для нелісогосподарських потреб, а саме для розміщення твердих побутових відходів, не відноситься до компетенції відповідача.
Відповідно до частини другої статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають, зокрема, підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності.
Статтею 123 Земельного кодексу України передбачено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.
Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання).
Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 Земельного кодексу України).
Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (стаття 126 Земельного кодексу України).
Як передбачено приписами частин першої та третьої статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав. Права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до вимог цього закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Матеріалами справи встановлено, що спірна земельна ділянка належить до державної форми власності, не сформована як об'єкт цивільних прав, а тому зміна цільового призначення та користування земельною ділянкою без дотримання процедури затвердження проекту землеустрою, державної реєстрації такої земельної ділянки не відповідають вимогам чинного законодавства.
При цьому, ані в рішенні Кобеляцької міської ради від 06.09.2019 № 3, ані в протоколі засідання виконавчого комітету Кобеляцької міської ради народних депутатів від 18.05.1984 № 5 не визначено просторової ідентифікації земельної ділянки, як і не зазначено інформації щодо меж розташування такої земельної ділянки, на якій будуть розміщуватися тверді побутові відходи. У цьому рішенні зазначено лише, що розміщення твердих побутових відходів буде здійснюватися на земельній ділянці, розташованій на відстані 2,2 км від міста Кобеляки, на території сміттєзвалища, яке утворене у 60-ті роки ХХ століття.
В своїй апеляційній скарзі відповідач не зміг пояснити, яким саме чином третьою особою Кобеляцьким комунальним підприємством "Водоканал Плюс" без інформації про ідентифікацію координат земельної ділянки, визначено її локалізацію та місце, де саме потрібно здійснювати розміщення твердих побутових відходів.
Згідно вимог статті 33 Закону України "Про відходи" зберігання та видалення відходів здійснюються відповідно до вимог екологічної безпеки та способами, що забезпечують максимальне використання відходів чи передачу їх іншим споживачам (за винятком захоронення).
На кожне місце чи об'єкт зберігання або видалення відходів складається спеціальний паспорт, в якому зазначаються найменування та код відходів (згідно з державним класифікатором відходів), їх кількісний та якісний склад, походження, а також технічні характеристики місць чи об'єктів зберігання чи видалення і відомості про методи контролю та безпечної експлуатації цих місць чи об'єктів.
Видалення відходів здійснюється відповідно до встановлених законодавством вимог екологічної безпеки з обов'язковим забезпеченням можливості утилізації чи захоронення залишкових продуктів за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.
Зберігання та видалення відходів здійснюються в місцях, визначених органами місцевого самоврядування з врахуванням вимог земельного та природоохоронного законодавства, за наявності дозволу на здійснення операцій у сфері поводження з відходами, в якому визначені види та кількість відходів, загальні технічні вимоги, заходи безпеки, відомості щодо утворення, призначення, методів оброблення відходів відповідно до встановлених умов їх зберігання.
Як вбачається із наявних в матеріалах справи доказів, відповідачем вищезгадану процедуру визначення місця чи об'єкта зберігання або видалення відходів під час прийняття оскаржуваного рішення від 06.09.2019 № 3 жодним чином не дотримано.
При цьому зі змісту картографічних документів встановлено, що сміттєзвалище, яке утворилося на земельній ділянці для ведення лісового господарства (60 квартал Кобеляцького лісництва) знаходиться поряд з основним руслом річки Ворскла, яка протікає в межах м. Кобеляки, та що у свою чергу створює ризик забруднення ґрунтових вод та створення небезпечної екологічної ситуації.
Таким чином, за відсутності повноважень розпорядження земельною ділянкою для ведення лісового господарства Кобеляцькою міською радою протиправно прийнято рішення від 06.09.2019 №3, зокрема пункт 11 про зобов'язання директора Кобеляцького комунального підприємства "Водоканал плюс" Юрка В.В. з 15.09.2019 здійснювати розміщення твердих побутових відходів на земельній ділянці, розташованій на відстані 2,2 км від міста Кобеляки, на території сміттєзвалища, яке утворене в 60-роки ХХ століття.
З огляду на викладене, суд не може погодитись із доводами апеляційної скарги про законність такого рішення. Належних та допустимих доказів правомірності рішення Кобеляцької міської ради від 06.09.2019 №3 матеріали справи не містять.
Аргументи відповідача не відповідають дійсним обставинам справи, суперечать положенням чинного законодавства України, а тому пункт 11 рішення сесії Кобеляцької міської ради №3 від 06.09.2019 "Про внесення змін до рішення позачергової сесії від 16.08.2019 №7 "Про заходи щодо ліквідації стихійного звалища по вул. Покровській 1 Д" слід визнати протиправним та скасувати.
Враховуючи викладені обставини справи, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог апелянтів.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.
Керуючись ч. 4 ст. 241, ч. 3 ст. 243, ст.ст. 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -
Апеляційні скарги Кобеляцької міської рада, Кобеляцького комунального підприємства "Водоканал плюс" - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 30.04.2021 року по справі № 440/6564/20 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.А. Спаскін
Судді Л.В. Любчич О.В. Присяжнюк
Повний текст постанови складено 19.11.2021 року