ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
18 листопада 2021 року м. Київ № 640/2441/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Добрянської Я.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Червонозоряний-Сервіс»
до Головного управління Держпраці у Київській області
про визнання протиправною та скасування постанови, -
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Червонозоряний-Сервіс» з позовом до Головного управління Держпраці у Київській області в якому просив: визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами Головного управління Держпраці у Київській області від 24.12.2019р.№ КВ1807/1520/АВ/ТД/ФС-715.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскаржувана постанова прийнята без врахування наданих позивачем документів, а саме копії цивільно-правового договору від 12.05.2019р. предметом якого є надання послуг, внаслідок чого відповідач прийшов до помилкового висновку про наявність в діях позивача складу правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 21, ч. 3 ст. 24 КЗпП України та наклав на нього штраф. З огляду на вищевикладене просить скасувати оскаржувану постанову.
Відповідачем подано відзив на адміністративний позов в якому зазначає, що під час прийняття оскаржуваної постанови діяв у межах повноважень, у порядку та в спосіб встановлений Конституцією та законами України, а відтак відсутні підстави для скасування такої постанови та задоволення позовних вимог.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
На підставі наказу «Про проведення інспекційного відвідування Товариства з обмеженою відповідальністю «Червонозоряний-Сервіс»» від 24.10.2019р. № 5284 та направлення на проведення інспекційного відвідування від 24.10.2019р. № 1807 Головним управлінням Держпраці у Київській області проведено інспекційне відвідування Товариства з обмеженою відповідальністю «Червонозоряний-Сервіс» на предмет дотримання вимог законодавства про працю. Питання, що підлягали контролю: не оформлення трудових відносин.
Одночасно, 09.11.2019р. Головним управлінням Держпраці у Київській області позивачу направлена вимога про надання документів № 1807 за визначеним переліком, якою вказані документи зобов'язано надати в строк до 08.11.2019р. до 10 год. 00 хв.
З огляду на ненадання інформації, необхідної для проведення інспекційного відвідування 08.11.2019р. відповідачем оформлено акт про неможливість проведення інспекційного відвідування № КВ 1807/1520/НД/АВ.
22.11.2019р. Головним управлінням Держпраці у Київській області винесено акт інспекційного відвідування юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю № КВ1807/1520/АВ в якому вказано про порушення позивачем ч. 1 ст. 21, ч. 3 ст. 24 КЗпП України, а саме ТОВ «Червонозоряний-Сервіс» було допущено до роботи громадянку ОСОБА_1 без оформлення трудових відносин відповідно діючого законодавства України.
Позивачем направлено пояснення до відповідача в яких зазначив, що громадянка ОСОБА_1 працювала на підставі цивільно-правового договору.
Однак, на підставі висновків акту інспекційного відвідування юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю від 22.11.2019р. № КВ1807/1520/АВ відповідачем винесено постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 24.12.2019р. № КВ1807/1520/АВ/ТД/ФС-715, якою за порушення вимог ч. 1 ст. 21, ч. 3 ст. 24 КЗпП України на позивача накладено штраф у розмірі 125 190, 00 грн.
Позивач вважаючи вищезазначену постанову протиправною, звернувся до суду з позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.
Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначено Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».
Відповідно до статті 1 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.
Статтею 2 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» встановлено, що дія цього Закону поширюється на відносини, пов'язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Так, згідно частиною четвертою та п'ятою статті 2 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», заходи контролю здійснюються органами Державної фіскальної служби (крім митного контролю на кордоні), державного нагляду за дотриманням вимог ядерної та радіаційної безпеки (крім здійснення державного нагляду за провадженням діяльності з джерелами іонізуючого випромінювання, діяльність з використання яких не підлягає ліцензуванню), державного архітектурно-будівельного контролю (нагляду), державного нагляду у сфері господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім діяльності з переказу коштів, фінансових послуг з ринку цінних паперів, похідних цінних паперів (деривативів) та ринку банківських послуг), державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зокрема державного нагляду (контролю) в галузі цивільної авіації - з урахуванням особливостей, встановлених Повітряним кодексом України, нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання (Авіаційними правилами України), та міжнародними договорами у сфері цивільної авіації. Зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов'язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону.
Статтею 259 Кодексу законів про працю України визначено, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до Положення про Головне управління Держпраці у Київській області, затверджене наказом Державної служби України з питань праці від 03.08.2018 №84 (далі - Положення №84), Головне управління Держпраці у Київській області (далі - Головне управління) є територіальним органом Державної служби України з питань праці, що їй підпорядковується.
Пунктом 2 Положення №84 визначено, що Головне управління у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами Міністра соціальної політики, іншими актами законодавства України, а також цим Положенням.
Головне управління Держпраці у Київській області при проведенні інспекційних відвідувань керується Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 № 295 (далі - Порядок № 295) (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до п. 8 Порядку № 295, про проведення інспекційного відвідування інспектор праці повідомляє об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі.
Про проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин інспектор праці повідомляє об'єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі, якщо тільки він не вважатиме, що таке повідомлення може завдати шкоди інспекційному відвідуванню.
Згідно з п. 11 Порядку № 295, інспектори праці за наявності службового посвідчення безперешкодно, без попереднього повідомлення мають право:
1) під час проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин за наявності підстав, визначених пунктом 5 цього Порядку, самостійно і в будь-яку годину доби з урахуванням вимог законодавства про охорону праці проходити до будь-яких виробничих, службових, адміністративних приміщень об'єкта відвідування, в яких використовується наймана праця;
2) ознайомлюватися з будь-якими книгами, реєстрами та документами, ведення яких передбачено законодавством про працю, що містять інформацію/відомості з питань, які є предметом інспекційного відвідування, невиїзного інспектування, з метою перевірки їх відповідності нормам законодавства та отримувати завірені об'єктом відвідування їх копії або витяги;
3) наодинці або у присутності свідків ставити керівнику та/або працівникам об'єкта відвідування запитання, що стосуються законодавства про працю, отримувати із зазначених питань усні та/або письмові пояснення;
4) за наявності ознак кримінального правопорушення та/або створення загрози безпеці інспектора праці залучати працівників правоохоронних органів;
5) на надання робочого місця з можливістю ведення конфіденційної розмови з працівниками щодо предмета інспекційного відвідування;
6) фіксувати проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин засобами аудіо-, фото- та відеотехніки;
7) отримувати від державних органів інформацію, необхідну для проведення інспекційного відвідування, невиїзного інспектування.
Відповідно до п. 12 Порядку № 295, вимога інспектора праці про надання об'єктом відвідування для ознайомлення документів та/або їх копій чи витягів з документів, пояснень, доступу до приміщень, організації робочого місця, внесена в межах повноважень, є обов'язковою для виконання.
Згідно з п.п. 3 п. 14 Порядку № 295, під час проведення інспекційного відвідування об'єкт відвідування має право, зокрема, подавати в письмовій формі свої пояснення, зауваження про усунення порушень до акта або припису.
Відповідно до п. 19-21 Порядку № 295, за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення.
Акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об'єкта відвідування або його уповноваженим представником.
Один примірник акта залишається в об'єкта відвідування.
Якщо об'єкт відвідування не погоджується з викладеною в акті інформацією, акт підписується із зауваженнями, які є його невід'ємною частиною.
Зауваження можуть бути подані об'єктом відвідування не пізніше трьох робочих днів з дати підписання акта. Письмова вмотивована відповідь на зауваження надається інспектором праці не пізніше ніж через три робочих дні з дати їх надходження.
Згідно з п. 27 Порядку № 295, у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об'єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.
Механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України "Про зайнятість населення" визначає Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509 (далі - Порядок № 509).
Відповідно до п. 2 Порялку № 509, штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами третім - сьомим цього пункту), керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами четвертим - шостим цього пункту) (далі - уповноважені посадові особи).
Штрафи накладаються на підставі:
рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації;
акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю або зайнятість населення, здійсненого у зв'язку з невиконанням вимог припису;
акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю, у ході якого виявлено факти використання праці неоформлених працівників;
акта про неможливість проведення інспекційного відвідування/невиїзного інспектування;
акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю.
Згідно з п. 4, 10 Порядку № 509, під час розгляду справи досліджуються матеріали і вирішується питання щодо наявності підстав для накладення штрафу.
За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу.
Постанова про накладення штрафу складається у двох примірниках за формою, встановленою Мінсоцполітики, один з яких залишається в уповноваженої посадової особи, що розглядала справу, другий - надсилається протягом трьох днів з дня складення суб'єктові господарювання або роботодавцю, стосовно якого прийнято постанову, або вручається його представникові, про що на примірнику робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого суб'єкта господарювання або роботодавця чи їх представника. У разі надсилання примірника постанови засобами поштового зв'язку в матеріалах справи робиться відповідна позначка.
У разі відсутності підстав для складення постанови про накладення штрафу уповноважена посадова особа письмово повідомляє про це суб'єкту господарювання чи роботодавцю у строки, визначені абзацом першим пункту 3 цього Порядку.
Постанова про накладення штрафу може бути оскаржена у судовому порядку.
При цьому, за приписами ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 50 Закону України «Про зайнятість населення», роботодавцям забороняється застосовувати працю громадян без належного оформлення трудових відносин, вчиняти дії, спрямовані на приховування трудових відносин.
Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).
Згідно із ст. ст. 1, 2 Цивільного кодексу України, цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом. Учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Відповідно до норм Цивільного кодексу України діє принцип свободи договору.
За приписами ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Отже, відносини, що виникають з цивільно-правового договору про надання послуг, не є тотожними з трудовими правовідносинами, а укладання цивільно-правового договору про надання послуг не свідчить про наявність трудових відносин між замовником та наданими виконавцем фізичними особами і може обумовлюватися свободою договору, визначеною Цивільним кодексом України. При цьому, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного суду викладено в постанові від 28.01.2021р. у справі № 380/1116/20, провадження № К/9901/33731/20.
Водночас, суд вважає за необхідне зазначити таке.
З аналізу чинного законодавства вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва.
Характерними ознаками трудових відносин є:
- систематична виплата заробітної плати за процес праці (а не її результат);
- підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку;
- виконання роботи за професією (посадою), визначеною Національним класифікатором України ДК 003:2010 "Класифікатор професій", затвердженим наказом Держспоживстандарту від 28.07.2010 №327;
- обов'язок роботодавця надати робоче місце;
- дотримання правил охорони праці на підприємстві, в установі, організації тощо.
Взаємовідносини фізичної особи і суб'єкта господарювання можуть виникати як на підставі трудового, так і на підставі цивільно-правового договору. При цьому сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами ст. 208 Цивільного кодексу України.
Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у ст. 626 Цивільного кодексу України. Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
З аналізу наведених норм, суд зазначає, що основними ознаками трудового договору, є: праця юридично несамостійна, протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи); шляхом виконання в роботі вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу; праця має гарантовану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції); трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час; здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, в складі трудового колективу; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці; встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення роботодавцем соціальних гарантій.
Зокрема, відповідальність працівника за трудовим договором регулюється лише імперативними нормами (КЗпП України та інших актів трудового законодавства), що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця послуг у цивільно-правових відносинах визначається в договорі, а те, що ним не врегулюване - чинним законодавством України.
Зі співставлення трудового договору з цивільно-правовим договором, відмінним є те, що трудовим договором регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації діяльності залишається поза його межами, метою договору є отримання певного результату. Виконавець за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ним ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №820/1432/17, 06.03.2019 у справі №802/2066/16-а, 13.06.2019 у справі №815/954/18.
З матеріалів справи вбачається, що під час інспекційної перевірки відповідачем опитано працівників, які знаходились на об'єкті.
Так, відповідачем встановлено, що в ТОВ «Червонозоряний-Сервіс» на посаді консьєржки працювала громадянка ОСОБА_1 , яка офіційно неоформлена, однак з правилами внутрішнього трудового розпорядку ознайомлена та їм підпорядковується.
При цьому, із заяви громадяни ОСОБА_1 , яка як зазначила остання працює на посаді консьєржки в ТОВ «Червонозоряний-Сервіс» з лютого 2015р., вбачається, що остання працювала без укладення трудового договору, а заробітну плату отримувала готівкою від директора підприємства.
На спростування вказаного позивачем надано копію цивільно-правового договору від 12.05.2019р. за умовами якого ТОВ «Червонозоряний-Сервіс» (замовник) доручає, а ОСОБА_1 (виконавець) бере на себе зобов'язання виконати такі роботи: прибирання та чергування в холі ж/ю площею 650 кв.м., пр.. Валерія Лобановського, 6-А. В строк з 12.05.2019р. до 18.06.2019р. За виконану роботу замовник сплачує виконавцеві винагороду за домовленістю сторін після завершення виконання робіт у розмірі 5 000, 00 грн. Оплата здійснюється не пізніше 10 днів календарних днівз дня прийняття замовником роботи.
Таким чином, з аналізу вищезазначеного договору вбачається, що в ньому не зазначається, який результат роботи повинен передати виконавець замовнику, не визначено переліку завдань роботи, її обсягу, часові межі тощо, а містить загальні неконкретні відомості щодо виду роботи «прибирання» та «чергування» в холі.
Більше того, в договорі вказаний фіксований розмір вартості послуг, які повинні бути надані виконавцем, без застереження щодо їх обсягу та змісту; надання таких послуг є систематичним, без урахування їх якості, кількості та кінцевого результату.
Водночас, відповідачем не надано до матеріалів справи акти здавання-приймання робіт, складені за вказаним договором із зазначенням інформації про виконання конкретних робіт на об'єкті, їх вартість, обсяг, час на виконання тощо.
З огляду на вказане, суд приходить до висновку про те, що предметом вказаного договору є процес праці, що є ознакою трудових відносин та суперечить природі договору цивільно-правового характеру, предметом якого є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.
Зважаючи на викладене, косуд, що предметом цих договорів є процес праці, що є ознакою трудових відносин та суперечить природі договору цивільно-правового характеру, предметом якого є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт. Натомість, уклавши цивільно-правові договори з ОСОБА_1 позивач фактично здійснив спробу підміни трудових відносин цивільно-правовими.
Суд зазначає, що попри підписання сторонами цивільно-правового договору, оскільки особа виконувала конкретні трудові функції, робота мала не індивідуально-визначений характер, а надавалася в процесі виконання трудової функції (тобто не мала кінцевого результату, а носила системний, постійний характер, відтак не була юридично самостійною). Зазначена вище угода, укладена позивачем з фізичною особою, не була спрямована на кінцевий результат, що характеризує цивільно-правові (договірні) відносини, а була пов'язана із самим процесом праці, мала триваючий характер, що є характерним для трудових функцій.
Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного суду викладено в постанові від 27.10.2021р. у справі № 2040/5412/18, адміністративне провадження № К/9901/13845/19.
При цьому, суд погоджується з доводами відповідача про те, що надані позивачем копії меморіальних ордерів про сплату ЄСВ по договорам ЦПХ не підтверджують факт сплати ЄСВ саме по договору укладеного між позивачем та ОСОБА_1 .
Крм того, судом враховується, що надана копія видаткового касового ордеру від 26.09.2019р. про оплату ОСОБА_1 4 025, 00 грн. не підтверджує факту оплати послігу по договору від 12.05.2019р., адже в підставах для видачі вказано: «оплата по Договору ЦПХ № 1 від 17.05.2019р.».
З оглядцу на вищевикладене суд приходить до висновку про відсутність піжстав для задоволення адміінстартивного позову.
Також, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 20.05.2019 (справа № 417/3668/17).
Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Доказів, які б спростовували доводи відповідача, позивач суду не надав.
Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Керуючись ст. 242, 243, 251, 255 КАС України, -
У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Червонозоряний-Сервіс» - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 255 КАС України та може бути оскаржено за правилами встановленими статтями 293, 295-297 КАС України.
Суддя Я.І. Добрянська