ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
18 листопада 2021 року м. Київ № 640/18243/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Добрянської Я.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 )
до Служби безпеки України (01601, м. Київ, вул. Володимирська, буд.33, код ЄДРПОУ 00034074)
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 з позовом до Служби безпеки України, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати Розпорядження Центрального управління Служби безпеки України від 05.05.2021 №98д про скасування допуску до державної таємниці за формою 2 керівнику Чернівецької обласної прокуратури Кравченко Ірини Миколаївни.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.07.2021 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення сторін.
Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначив про протиправність та безпідставність оскаржуваного розпорядження, прийнятого з порушенням процедури неуповноваженою особою. Просить суд задовольнити позовні вимоги.
Заперечення відповідача викладені у відзиві на позовну заяву. Відповідачем зауважено, що при проведенні позапланової перевірки стану охорони державної таємниці виявлено обставини невиконання керівником прокуратури Чернівецької обласної прокуратури Кравченко І.М. обов'язків щодо збереження державної таємниці, що стало підставою для винесення оскаржуваного розпорядження. З наведених підстав відповідач вважає, що позивачу правомірно скасовано допуск до державної таємниці, а заявлені позовні вимоги є безпідставними, такими, що не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та не підлягають задоволенню.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Наказом Офісу Генерального прокурора Венедиктової І. №266к від 10.09.2020 ОСОБА_1 призначена на посаду керівника Чернівецької обласної прокуратури строком на п'ять років з 11.09.2020 в порядку переведення з посади прокурора відділу роботи з кадрами управління роботи з кадрами Департаменту кадрової роботи та державної служби Офісу Генерального прокурора.
У період з 29.03.2021 по 02.04.2021 Департаментом охорони державної таємниці та ліцензування Служби безпеки України проведена комплексна перевірка стану охорони державної таємниці у Чернівецькій обласній прокуратурі.
08.04.2021 Департаментом охорони державної таємниці та ліцензування Служби безпеки України складено акт перевірки стану охорони державної таємниці у Чернівецькій області №26/5/1-2570 ДСК.
За висновками комісії за результатами перевірки у Чернівецькій обласній прокуратурі відсутні умови для провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею, не дотримано передбачених законодавством вимог режиму секретності під час проведення секретних робіт і здійснення заходів, пов'язаних із використанням секретної інформації.
Вказані висновки обумовлені виявленими під час перевірки численними порушеннями, що створюють загрозу витоку секретної інформації.
З цих підстав керівництво прокуратури зобов'язано у найкоротший строк (до 17.05.2021) вжити заходи щодо забезпечення охорони державної таємниці.
Згідно висновку від 30.04.2021 про скасування ОСОБА_1 допуску до державної таємниці, затвердженим заступником Голови Служби безпеки України полковником Володимиром Горбенком, позивачем не було вжито заходи щодо забезпечення охорони державної таємниці, не забезпечено контроль за охороною державної таємниці у Чернівецькій обласній прокуратурі, тобто не виконано обов'язки щодо збереження державної таємниці, яка їй довірена.
Витягом з розпорядження Центрального управління Служби безпеки України від 05.05.2021 №98д ОСОБА_1 скасовано допуску до державної таємниці відповідно до статей 23 і 26 Закону України «Про державну таємницю» та пункту 80 Порядку організації та забезпечення режиму секретності державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, установах і організаціях, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 18.12.2013 №939.
Не погодившись з розпорядження Центрального управління Служби безпеки України від 05.05.2021 №98д, позивач звернулась до суду з позовом про визнання його протиправним та скасування.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відносини у сфері охорони державної таємниці регулюються Конституцією України, законами України «Про державну таємницю», «Про інформацію», «Про доступ до публічної інформації» та «Порядком організації та забезпечення режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.2013 №939 (далі - Порядок № 939).
Стаття 1 Закону України «Про державну таємницю» зазначає, що допуск до державної таємниці - оформлення права громадянина на доступ до секретної інформації;
доступ до державної таємниці - надання повноважною посадовою особою дозволу громадянину на ознайомлення з конкретною секретною інформацією та провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею, або ознайомлення з конкретною секретною інформацією та провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею, цією посадовою особою відповідно до її службових повноважень;
охорона державної таємниці - комплекс організаційно-правових, інженерно-технічних, криптографічних та оперативно-розшукових заходів, спрямованих на запобігання розголошенню секретної інформації та втратам її матеріальних носіїв.
Стаття 3 Закону України «Про державну таємницю» регламентує, що дія цього Закону поширюється на органи законодавчої, виконавчої та судової влади, органи прокуратури України, інші державні органи, Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації усіх форм власності, об'єднання громадян (далі - державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації), що провадять діяльність, пов'язану з державною таємницею, громадян України, іноземців та осіб без громадянства, яким у встановленому порядку наданий доступ до державної таємниці.
Передані Україні відомості, що становлять таємницю іноземної держави чи міжнародної організації, охороняються в порядку, передбаченому цим Законом. У разі, якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, установлено інші, ніж передбачені цим Законом, правила охорони таємниці іноземної держави чи міжнародної організації, то застосовуються правила міжнародного договору України.
Статтями 5, 37 Закону України «Про державну таємницю» встановлено, що спеціально уповноваженим державним органом у сфері забезпечення охорони державної таємниці є Служба безпеки України. Служба безпеки України має право контролювати стан охорони державної таємниці в усіх державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, а також у зв'язку з виконанням цих повноважень одержувати безоплатно від них інформацію з питань забезпечення охорони державної таємниці.
Забезпечення охорони державної таємниці відповідно до вимог режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, діяльність яких пов'язана з державною таємницею, покладається на керівників зазначених органів, підприємств, установ і організацій.
Служба безпеки України має право контролювати стан охорони державної таємниці в усіх державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, а також у зв'язку з виконанням цих повноважень одержувати безоплатно від них інформацію з питань забезпечення охорони державної таємниці. Висновки Служби безпеки України, викладені в актах офіційних перевірок за результатами контролю стану охорони державної таємниці, є обов'язковими для виконання посадовими особами підприємств, установ та організацій незалежно від їх форм власності.
Пунктом 3 Порядку №939 передбачено, що керівник підприємства, установи, організації зобов'язаний бути обізнаним з вимогами законодавства у сфері державної таємниці, із станом справ у структурних підрозділах, своєчасно вживати заходів для забезпечення режиму секретності, здійснювати постійний контроль за охороною державної таємниці на підприємстві, в установі, організації.
Статтею 21 Закону України «Про державну таємницю» встановлено, що в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, що провадять діяльність, пов'язану з державною таємницею, з метою розроблення та здійснення заходів щодо забезпечення режиму секретності, постійного контролю за їх додержанням створюються на правах окремих структурних підрозділів режимно-секретні органи (далі - РСО), які підпорядковуються безпосередньо керівнику державного органу, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації. Основними завданнями РСО є:
а) недопущення необґрунтованого допуску та доступу осіб до секретної інформації; б) своєчасне розроблення та реалізація разом з іншими структурними підрозділами державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій заходів, що забезпечують охорону державної таємниці; в) запобігання розголошенню секретної інформації, випадкам втрат матеріальних носіїв цієї інформації, заволодінню секретною інформацією іноземними державами, іноземними юридичними особами, іноземцями, особами без громадянства та громадянами України, яким не надано допуску та доступу до неї; г) виявлення та закриття каналів просочення секретної інформації в процесі діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації; д) забезпечення запровадження заходів режиму секретності під час виконання всіх видів робіт, пов'язаних з державною таємницею, та під час здійснення зовнішніх відносин; є) організація та ведення секретного діловодства;" є) здійснення контролю за станом режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях та на підпорядкованих їм об'єктах.
Судом встановлено та не заперечується сторонами у справі, що обов'язки щодо збереження та охорони державної таємниці в Чернівецькій обласній прокуратурі було покладено на її керівника - ОСОБА_1 .
Однак, як було встановлено судом, актом перевірки стану охорони державної таємниці у Чернівецькій області від 08.04.2020 №26/5/1-2570 ДСК встановлено порушення, що створюють загрозу витоку секретної інформації.
Тобто, внаслідок неналежного виконання функціональних обов'язків позивачем, як особою яка зобов'язана виконувати функції покладенні на РСО, були допущені порушення вимог режиму секретності, що призвели до створення загроз витоку таємної інформації. Крім того, позивачем були допущенні і порушення зобов'язання щодо неухильного виконання вимог законодавства у сфері охорони державної таємниці, що визначені ст. 28 Закону України "Про державну таємницю", які позивач взяв на себе під час оформлення допуску до державної таємниці .
Так статтею 28 Закону України "Про державну таємницю" встановлено, що громадянин, якому надано допуск до державної таємниці, зобов'язаний: не допускати розголошення будь-яким способом державної таємниці, яка йому довірена або стала відомою у зв'язку з виконанням службових обов'язків; не брати участі в діяльності політичних партій та громадських організацій, діяльність яких заборонена в порядку, встановленому законом; не сприяти іноземним державам, іноземним організаціям чи їх представникам, а також окремим іноземцям та особам без громадянства у провадженні діяльності, що завдає шкоди інтересам національної безпеки України; виконувати вимоги режиму секретності; повідомляти посадових осіб, які надали йому допуск до державної таємниці, та відповідні режимно-секретні органи про виникнення обставин, передбачених статтею 23 цього Закону, або інших обставин, що перешкоджають збереженню довіреної йому державної таємниці, а також про свій виїзд з України; додержуватися інших вимог законодавства про державну таємницю.
Таким чином, неналежне виконання обов'язків з організації режиму секретності покладених на РСО та порушення зобов'язання взятого громадянином у зв'язку з допуском до держаної таємниці є взаємозалежним і свідчать про порушення громадянином обов'язків щодо збереження державної таємниці.
Частини 5, 7, 8, 9 ст. 26 Закону України «Про державну таємницю» зазначають, що скасування раніше наданого допуску до державної таємниці здійснюється органами Служби безпеки України у разі виникнення або виявлення обставин, передбачених статтею 23 цього Закону, або після припинення громадянином діяльності, у зв'язку з якою йому було надано допуск, втрати ним громадянства або визнання його недієздатним на підставі інформації, здобутої органами Служби безпеки України або отриманої від державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій.
Частиною 2 статті 23 Закону України "Про державну таємницю" встановлено, що допуск до державної таємниці не надається в разі невиконання громадянином обов'язків щодо збереження державної таємниці, яка йому довірена або довірялася раніше.
Таким чином, порушення вимог режиму секретності, невиконання обов'язків щодо збереження державної таємниці та невжиття заходів щодо забезпечення охорони державної таємниці є підставою для скасування допуску до державної таємниці.
Згідно вимог статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Порядок застосування вказаних приписів відповідає висновкам Верховного Суду, що викладені в постановах від 23.12.2020 по справі № 420/7243/19, від 23.04.2020 у справі № 814/2850/17 згідно яких невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо збереження державної таємниці повинно мати наслідки, у першу чергу, вирішення питання про скасування особі, яка допустила такі дії чи бездіяльність, раніше наданого допуску до державної таємниці, та лише в другу чергу в залежності від тяжкості вчиненого - вирішення питання щодо притягнення до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності зазначеної особи.
Крім цього, Верховний Суд у постанові від 20.05.2021 по справі №460/3753/19 наголосив, що у випадку з позивачем вжиття організаційних заходів для забезпечення охорони державної таємниці (в межах, зокрема, державної установи) та дотримання режиму секретності перебувають у взаємозалежному прямому зв'язку, адже він як керівник зобов'язаний виконувати і те, і інше. За відсутності у військовій частині належних умов, організаційних заходів тощо, які є необхідними для забезпеченням охорони державної таємниці (постійний контроль за яким повинен здійснювати керівник відповідного органу) безальтернативно свідчить про відсутність належного виконання/дотримання вимог режиму секретності при роботі з документами з грифом секретності в той час як дотримання таких вимог є умовою/способом забезпечення збереження державної таємниці.
Наведене нівелює аргументи позивача про безпідставність висновків перевірки про створення загрози витоку секретної інформації, оскільки фактів самого витоку не виявлено.
З огляду на займану позивачем посаду, а також покладені на неї обов'язки з охорони державної таємниці в Чернівецькій обласній прокуратурі, також неприйнятними визнано доводи позивача про те, що випадки загрози витоку інформації, що становить державну таємницю виникли не з її вини, оскільки юридично значимі дії щодо можливого витоку інформації вчинені її підлеглими.
Також суд вважає необґрунтованими доводи позивача про відсутність виявлених порушень під час проведення попередньої комплексної перевірки стану охорони державної таємниці Чернівецької обласної прокуратури співробітниками УСБУ у Чернівецькій області, оскільки останні не мають відношення до спору, що розглядається.
Аргументи позивача про недостатню умотивованість оскарженого розпорядження в аспекті спірних правовідносин ґрунтуються на помилковому тлумаченні законодавчих норм та правозастосовної практики і не доводять протиправність спірного рішення. Такі доводи не заперечують фактичних обставин, які слугували підставою для прийняття спірного розпорядження про скасування позивачу допуску до державної таємниці.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у рішеннях, ухвалених за результатами касаційного перегляду справ №814/2938/17, № 420/7243/19.
Отже, встановивши факт неналежного виконання позивачем обов'язків щодо збереження державної таємниці відповідач, з огляду на обсяг його компетенції у сфері цих правовідносин, мав правові підстави для того, щоб скасувати допуск до державної таємниці.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Згідно частинами 1 та 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.
Питання розподілу судових витрат, відповідно до норм статті 139 КАС України, судом не вирішується з огляду на відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 .
Керуючись ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) до Служби безпеки України (01601, м. Київ, вул. Володимирська, буд.33, код ЄДРПОУ 00034074) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, - відмовити у повному обсязі.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 КАС України.
Суддя Я.І. Добрянська