ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
місто Київ
18 листопада 2021 року справа №640/5136/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 )
доГенерального штабу Збройних Сил України (далі по тексту - відповідач, Генштаб ЗС України)
про1) визнання протиправною відмови щодо перерахунку та виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку позивач отримував під час проходження військової служби; 2) зобов'язання відповідача провести перерахунок розміру одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку позивач отримував під час проходження військової служби, здійснити виплату суми перерахунку; 3) стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки з дати звільнення з військової служби - 02 березня 2016 року по дату фактичного розрахунку; 4) стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в розмірі 69 480,00 грн.
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, зазначаючи, що відповідач протиправно відмовив йому в перерахунку одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням щомісячної грошової винагороди, яку позивач отримував у складі щомісячного грошового забезпечення.
На думку позивача, щомісячна додаткова грошова винагорода військовослужбовцям Збройних Сил України, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій», підлягає включенню до складу грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога при звільненні.
Крім того, позивач вважає, що, оскільки у день звільнення виплата всіх належних йому сум відповідачем не проведена, відповідач, з огляду на положення статей 116, 117 Кодексу законів про працю України, повинен виплатити позивачу середній заробіток за затримку розрахунку за весь час затримки з дати звільнення по дату фактичного розрахунку, а також компенсувати моральну шкоду за несвоєчасну виплату належних йому сум.
Ухвалою від 09 березня 2021 року Окружний адміністративний суд міста Києва відкрив провадження в адміністративній справі №640/5136/21 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позовних вимог та просить залишити позовну заяву без розгляду.
Ухвалою від 18 листопада 2021 року Окружний адміністративний суд міста Києва відмовив представнику відповідача у задоволенні клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.
Дослідивши наявні у справі докази, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив такі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи.
ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Сил України у військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до витягу із наказу Міністра оборони України від 15 січня 2016 року №34 полковник ОСОБА_1 звільнений з військової служби у запас за підпунктом «б» (стан здоров'я) частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 02 березня 2016 року №56 полковник ОСОБА_1 із 02 березня 2016 року виключений зі списків особового складу НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення.
Згідно із наказом від 02 березня 2016 року №56 наказано виплатити позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393, у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, за 23 календарних роки.
Відповідно до грошового атестату позивача від 09 березня 2016 року серії ЗУ №225857, виданого Фінансовим управлінням Генштабу ЗС України позивачу виплачено:
1) оклад за військовим званням 135,00 грн., до 02 березня 2016 року в сумі 08,71 грн.; посадовий оклад 1 474,00 грн., до 02 березня 2016 року в сумі 95,10 грн.; надбавка за вислугу років 35%, до 02 березня 2016 року в сумі 36,33 грн.;
2) щомісячні додаткові види грошового забезпечення: ВОВЗ 50%, до 02 березня 2016 року в сумі 70,07 грн.; таємність 15%, до 02 березня 2016 року в сумі 14,26 грн., ЩДГВ 60%, до 02 березня 2016 року в сумі 351,50 грн.; премія 380%, до 02 березня 2016 року в сумі 361,37 грн.;
3) грошову допомогу на оздоровлення за 2016 рік в сумі 9 080,53 грн.;
4) одноразову грошову допомогу в разі звільненні з військової служби в сумі 104 426,10 грн.
Згідно довідки від 20 лютого 2017 року №305/121 позивачу виплачено щомісячну додаткову грошову винагороду за березень 2014 р. - лютий 2016 р. у розмірі 60% місячного грошового забезпечення.
За результатом розгляду заяви позивача щодо перерахунку одноразової грошової допомоги у разі звільненні з військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди відповідач листом від 08 лютого 2021 року №305/236 відмовив в здійсненні перерахунку зазначеної допомоги та повідомив, що до місячного грошового забезпечення військовослужбовців, з якого нараховується одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби за станом здоров'я, включаються: оклад за штатною посадою, оклад за військовим званням і щомісячні додаткові види грошового забезпечення, додаткові види грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України визначені постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб.
Відповідач також зазначив, що розрахунок при звільненні позивача з військової служби здійснено Фінансовим управлінням відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 02 березня 2016 року №56 в повному обсязі.
Окружний адміністративний суд міста Києва, вирішуючи спір по суті позовних вимог, керується такими мотивами.
Стаття 55 Конституції України гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
За змістом частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України та обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідно до частини четвертої статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Згідно із статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі по тексту - Постанова №1294) в редакції, чинній на час проходження позивачем військової служби, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Згідно з частиною другою статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» (далі по тексту - Постанова №889), в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлювалась щомісячна додаткова грошова винагорода, зокрема, військовослужбовцям Збройних Сил з 1 липня 2014 року - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.
Таким чином, Постановою №889 передбачено виплату військовослужбовцям Збройних Сил щомісячної додаткової грошової винагороди, яка має постійний щомісячний характер та, яка відповідно до положень пункту 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» включається до складу грошового забезпечення таких військовослужбовців.
В матеріалах міститься грошовий атестат позивача, виданий Фінансовим управлінням Генерального штабу Збройних Сил України, відповідно до якого до складу щомісячних додаткових видів грошового забезпечення позивача включена щомісячна додаткова грошова винагорода в розмірі 60% місячного грошового забезпечення.
Крім того, довідкою Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України від 20 лютого 2017 року №305/121 підтверджується, що позивачу виплачено щомісячну додаткову грошову винагороду за березень 2014 р. - лютий 2016 р. у розмірі 60% місячного грошового забезпечення.
Оскільки зазначена щомісячна додаткова грошова винагорода була передбачена Постановою №889 та мала постійний характер, така винагорода в силу положень статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» повинна включатися до розрахунку грошової допомоги при звільненні.
Факт невключення до складу грошового забезпечення, з якого розраховано виплачену позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні, щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою №889, встановлений постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 липня 2016 року в адміністративній справі №826/7457/16 та відповідачем не заперечується.
Відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Щодо посилання відповідача в листі від 08 лютого 2021 року №305/236, як на підставу невключення до складу грошового забезпечення, з якого розраховано виплачену позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні, щомісячної додаткової грошової винагороди на Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджену наказом Міністра оборони України від 11 червня 2008 року №260 та на Постанову №1294, суд зазначає, що при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає саме Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» як акт вищої юридичної сили, а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам зазначеного Закону.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 24 березня 2020 року у справі №810/2734/17, від 09 липня 2020 року у справі №826/2807/18, від 07 вересня 2020 року у справі №620/720/20, від 23 грудня 2020 року у справі №826/8081/16, від 29 грудня 2020 у справі №240/1095/20, від 26 лютого 2021 року у справі №620/3346/19, від 28 квітня 2021 року по справі №810/488/18.
Також, суд зазначає, що питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі №522/2738/17.
У постанові від 06 лютого 2019 року у справі №522/2738/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.
Враховуючи викладене, оскільки перед звільненням позивача з військової служби додаткова грошова винагорода, передбачена Постановою №889, нараховувалась і виплачувалась позивачу щомісяця, підстави вважати таку виплату одноразовими видами грошового забезпечення відсутні.
Отже, враховуючи встановлені судом обставини справи, виходячи з правового регулювання спірних відносин та наявних у матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для визнання протиправною відмову щодо перерахунку та виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної грошової винагороди, яку позивач отримував під час проходження військової служби, викладену в листі від 08 лютого 2021 року №305/236, та зобов'язання відповідача провести перерахунок розміру одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку позивач отримував під час проходження військової служби та здійснити виплату суми перерахунку.
Щодо стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки з дати звільнення з військової служби - 02 березня 2016 року по дату фактичного розрахунку суд зазначає таке.
Відповідно до частин другої-четвертої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. До складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно із частиною другою статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Абзацом третім пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Наказом Міністерства оборони України від 11 червня 2008 року №260 затверджена Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі по тексту - Інструкція №260) в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби, відповідно до пункту 38.1 розділу ХХХVІІІ якої, особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Отже, спеціальним законодавством врегульований склад грошового забезпечення та порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям звільненим з військової служби, проте, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні з військової служби не врегульовані.
Верховний Суд України у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15 зазначив, що за загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Верховний Суд у постанові від 17 липня 2019 року у справі №823/615/16 зазначив, що з огляду на неврегулювання питання щодо порядку виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей при вирішенні вказаного питання підлягають застосуванню приписи Кодексу Законів про працю України, зокрема, його стаття 117, яка передбачає, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Предметом розгляду у цій справі є невиплата відповідачем середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу», Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та Порядком №260 питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб з військової служби не врегульовані, а тому, суд при вирішенні цього питання застосовує норми Кодексу законів про працю України.
Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Поряд із цим, статтею 117 Кодексу законів про працю України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Крім того, Верховний Суд України у постанові від 15 вересня 2015 року у справі №21-1765а15 дійшов висновку, що передбачений частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 Кодексу законів про працю України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, як зазначає Верховний Суд України, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку.
Разом з цим, Конституційний Суд України в рішенні №4-рп/2012 від 22 лютого 2012 року щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237 цього Кодексу роз'яснив, що згідно зі статтею 47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Тобто, передбачений частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 Кодексу законів про працю України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, суд враховує висновки Пленуму Верховного Суду України, викладені в його постанові від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», у якій, зокрема, зазначено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе, що в цьому немає його вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
У разі не проведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум, вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
З вказаного слідує, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Крім того, статтею 23 Загальної Декларації з прав людини встановлено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.
Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю. Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім'ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення.
Враховуючи викладене, в контексті приписів статей 116, 117 Кодексу законів про працю України суд дійшов висновку, що останні спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 08 лютого 2018 року по справі №805/977/16-а.
Як встановив суд, позивач звільнений з військової служби в Збройних Силах України з 02 березня 2016 року, виплата одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби здійснена відповідачем без урахування щомісячної грошової винагороди, яку позивач отримував під час проходження військової служби.
Разом із тим суд зазначає, що заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача середнього розміру заробітку за час затримки з дати звільнення з військової служби - 02 березня 2016 року по дату фактичного розрахунку є передчасними, оскільки стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є можливим за наявності двох умов, а саме: факту невиплати належних працівникові сум при звільненні та факту проведення з працівником остаточного розрахунку.
Як вбачається з матеріалів справи, станом на час звернення позивача до суду з цим позовом та станом на час розгляду справи, остаточний розрахунок із позивачем не проведений, тобто відповідач не провів перерахунок розміру грошової допомоги у разі звільнення з військової служби з урахуванням щомісячної грошової винагороди, яку позивач отримував під час проходження військової служби та не здійснив виплату суми перерахунку.
Як вище зазначив суд, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в статті 117 Кодексу законів про працю відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
В даному випадку має місце спір про право на належні звільненому працівнику суми, а саме право позивача на отримання грошової допомоги у разі звільнення з військової служби з урахуванням щомісячної грошової винагороди, яку позивач отримував під час проходження військової служби.
При цьому, частиною другою статті 117 Кодексу законів про працю покладено обов'язок на роботодавця сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.
Таким чином, підставою для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку буде рішення у цій справі, яким встановлено право позивача на отримання грошової допомоги у разі звільнення з військової служби з урахуванням щомісячної грошової винагороди, яку позивач отримував під час проходження військової служби.
Отже, на час розгляду справи відсутні підстави вважати, що відповідач при виплаті позивачу суми перерахунку грошової допомоги у разі звільнення з військової служби з урахуванням щомісячної грошової винагороди, яку позивач отримував під час проходження військової служби, за цим рішенням суду не виплатить середній заробіток за весь час затримки розрахунку, а тому права позивача в цій частині не є порушеними.
З огляду на викладене, позовні вимоги у цій частині спрямовані на майбутнє, тобто після виконання судового рішення про виплату вихідної допомоги при звільненні, а тому не підлягають задоволенню.
Стосовно позовної вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 69 480,00 грн. суд звертає увагу на таке.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно з положеннями статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Як зазначено в пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
В пункті 9 зазначеної постанови Верховний Суд України зазначив, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.
З аналізу наведених правових норм вбачається, що моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей, зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди.
Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров'я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.
Суд вважає, що встановлення судом протиправності відмови відповідача щодо перерахунку та виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку позивач отримував під час проходження військової служби, вже є достатнім доказом того, що позивачу завдано моральної шкоди.
У справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.
Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту.
Частиною третьою статті 23 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Що стосується заявленої моральної шкоди на рівні 69 480,00 грн., то позивачем не доведено, що саме така сума є співмірною із завданою шкодою, а тому є необґрунтованою.
З огляду на те, що «розумність» і «справедливість» є оціночними поняттями, враховуючи, що мало місце неврахування відповідачем при обчисленні грошової допомоги у разі звільнення з військової служби щомісячної грошової винагороди, яку позивач отримував під час проходження військової служби, що завдало позивачу моральної шкоди, виходячи з меж розумності, суд вважає, що достатнім буде стягнути з відповідача на користь позивача за заподіяну моральну шкоду суму в розмірі 2 000,00 грн., тому позовні вимоги у цій частині підлягають частковому задоволенню.
Правову позицію аналогічного змісту викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №464/3789/17, від 22 січня 2020 року у справі №560/798/16-а та від 24 березня 2020 року у справі №818/607/17.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також письмові доводи сторін стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправною відмови щодо перерахунку та виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та зобов'язання відповідача провести перерахунок розміру одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку позивач отримував під час проходження військової служби, здійснити виплату суми перерахунку та стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоди в розмірі 2 000,00 грн.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність своєї поведінки з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Згідно з частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати зі сплати судового збору відшкодуванню не підлягають.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 241-246, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Визнати протиправною відмову Генерального штабу Збройних Сил України ОСОБА_1 щодо перерахунку та виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної грошової винагороди, яку ОСОБА_1 отримував під час проходження військової служби.
3. Зобов'язати Генеральний штаб Збройних Сил України провести ОСОБА_1 перерахунок розміру одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку ОСОБА_1 отримував під час проходження військової служби, здійснити виплату ОСОБА_1 суми перерахунку з урахуванням раніше виплаченої суми.
4. Стягнути з Генерального штабу Збройних Сил України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 2 000,00 грн. (дві тисячі гривень нуль копійок).
5. Відмовити в іншій частині адміністративного позову.
Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 );
Генеральний штаб Збройних Сил України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, буд. 6; ідентифікаційний код 22990368).
Суддя В.А. Кузьменко