1/2238
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
18 листопада 2021 року м. Київ № 640/24783/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві
про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач), адреса: АДРЕСА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (надалі - відповідач), адреса: 04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16, в якій позивач просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо обмеження розміру перерахованої ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей» від 23 грудня 2015 року № 900, статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб», з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» пенсії з 90 % до 70 % від грошового забезпечення та обмеження її максимального граничного рівня.
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві провести ОСОБА_1 перерахунок пенсії в розмірі 90 % від грошового забезпечення, без обмежень граничного розміру пенсії, та виплатити різницю між розміром виплаченої пенсії та розміром пенсії, яка повинна бути нарахована відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей» від 23 грудня 2015 року № 900, статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб» з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», за весь період, починаючи з 01 січня 2016 року, без урахування строків визначених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».
Підставою позову вказано порушення прав та інтересів позивача внаслідок неправомірних дій суб'єкта владних повноважень щодо неналежного перерахунку пенсії.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він після звільнення з військової служби перебуває на пенсійному обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в місті Києві та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-XII.
На дату виходу на пенсію позивачу було встановлено основний розмір пенсії за вислугу років на рівні 90 % від сум грошового забезпечення, однак з отриманих від пенсійного органу розрахунків пенсії, позивачем було встановлено, що пенсія останнього була розрахована починаючи з 01 січня 2016 року, лише у розмірі 70 % від суми грошового забезпечення, та відповідно до таких розрахунків було виключено зі складу грошового забезпечення певні його види.
Також, за твердженнями позивача, пенсійним органом було протиправно обмежено розмір нарахованої пенсії позивачу при її виплаті 10 прожитковими мінімумами.
Вказані обставини стали підставою для звернення до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.
Не погоджуючись з аргументами викладеними позивачем у позовній заяві, представником відповідача було подано відзив, в якому останній зазначає, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в міста Києві та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Щодо зменшення відсотка пенсійного забезпечення, представником пенсійного органу було зазначено, що під час застосування 70 % від суми грошового забезпечення при нарахуванні позивачу пенсії відповідач керувався статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», що свідчить про відсутність протиправних дій з боку відповідача в цій частин.
Також, представником відповідача було зазначено, що відповідно до пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України № 103 (у редакції на час здійснення перерахунку), перерахунок пенсії військовослужбовцям та деяким іншим особам здійснюється із урахуванням трьох складових оновленого грошового забезпечення, визначеного на 1 березня 2018 року окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням та надбавки за вислугу років.
При цьому, за твердженнями представника відповідача, врахування інших видів грошового забезпечення цією постановою не передбачено.
Відповідно до Закону України № 2262-ХІІ, Порядку № 45, постанови № 103 Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві здійснило перерахунок пенсії на підставі довідки, в якій визначено розмір грошового забезпечення для такого перерахунку. Форма довідки про розмір грошового забезпечення Позивача, в тому числі складові грошового забезпечення, передбачена додатком 2 Порядку № 45.
Щодо обмежень максимальної суми виплати пенсії, представник відповідача зазначає, що з системного аналізу правових норм Перехідних та прикінцевих положень Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» вбачається, що для осіб, яким призначено пенсію до моменту набрання цим Законом чинності, застосовуються особливі умови про обмеження максимального розміру пенсійної виплати. Отже, на дану категорія осіб розповсюджуються правові норми Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» про максимальний розмір пенсії.
З урахуванням вищевказаного, представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог позивача.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та проти чого не заперечували сторони, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в місті Києві та з 05 липня 2007 року отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Також, на підставі розрахунку пенсії позивача судом встановлено, що розмір пенсії позивача з моменту призначення було обчислено з розрахунку 90 % сум грошового забезпечення за 38 років вислуги.
Відповідно до наявних в матеріалах справи довідок вбачається, що починаючи з 01 січня 2016 року, відповідачем здійснено перерахунок пенсії позивача, відповідно до якого розмір пенсії позивача було зменшено при проведенні перерахунку пенсії з 01 червня 2018 року до 70 % грошового забезпечення.
Також, з наданих до суду розрахунків пенсії вбачається, що починаючи з 01 червня 2018 року при проведенні перерахунку пенсії позивача, останньому було обмежено розмір виплати пенсії 10 прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність.
У зв'язку з вищевикладеним та вважаючи дії пенсійного органу, які полягають у протиправному зменшенні розміру пенсії при проведені перерахунку, позивач звернувся до адміністративного суду з даною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закон України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-ХІІ). Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Відповідно до частини 2 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (в редакції чинній на момент призначення позивачу пенсії), максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 90 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43), а особам, які під час проходження служби брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і віднесені в установленому законом порядку до категорії 1, - 100 процентів, до категорії 2, - 95 процентів.
Як вже було зазначено вище, позивачу, на час призначення пенсії а саме 05 липня 2007 року, пенсія була обчислена в розмірі 90 % грошового забезпечення.
Згідно Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року № 3668-VI, який набрав чинності 01 жовтня 2011 року, було внесено зміни до частини 2 статті 13 Закону України № 2262-XII, яким встановлено, що максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 80 % відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43), а особам, які під час проходження служби брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і віднесені в установленому законом порядку до категорії 1, - 100 %, до категорії 2, - 95 %.
Таким чином, суд звертає увагу, що з 01 жовтня 2011 року положення частини 2 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» щодо визначення граничного розміру пенсії за вислугу років у розмірі 90 % відповідних сум грошового забезпечення втратили чинність у зв'язку з внесенням змін Законом України № 3668-VІ до редакції цієї статті.
Надалі, Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року № 1166-VII внесено зміни у частину 2 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», згідно яких цифри « 80» замінено цифрами « 70».
Однак, суд зазначає, що зміна встановленого Законом максимального розміру пенсії відбулася вже після призначення позивачу пенсії.
Частиною 1 статті 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Аналізуючи встановлені у справі обставини та враховуючи положення процитованих норм у їх сукупності, суд приходить до висновку, що положення статті Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», якими встановлено розмір пенсії виходячи з 70 % від грошового забезпечення, можуть застосовуватись лише до правовідносин, які виникли після 01 квітня 2014 року, тобто набрання ними чинності, та стосуються питань саме призначення пенсії, а не її перерахунку. Адже до останнього застосовуються спеціальні норми, що регулюють умови та підстави встановлені саме щодо перерахунку пенсії.
Наведене в сукупності свідчить про те, що оскільки призначення та перерахунок пенсії є різними за змістом та механізмом процедурами їх проведення, внесені зміни до частини 2 статті 13 Закону щодо встановлення граничного розміру пенсії за вислугу років у розмірі 80 і згодом 70 процентів грошового забезпечення не стосуються до перерахунку вже призначеної пенсії, отже при перерахунку пенсії відповідним категоріям військовослужбовців має застосовуватись норма, що визначає розмір грошового забезпечення у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії.
Аналогічного висновку дійшла колегія Верховного суду у складі Касаційного адміністративного суду в постанові від 03 квітня 2018 року у справі № 175/1665/17, від 24 квітня 2018 року справа № 686/12623/17.
Згідно з частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Виходячи з аналізу вищевикладеного, суд зазначає, що при здійснені перерахунку пенсії позивача, відповідач безпідставно керувався положеннями Постанови Кабінету Міністрів України № 103, та застосував норми, які регулюють питання призначення пенсії, а не її перерахунку.
Так, відповідно до статті 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення (Рішення № 5-рп/2002).
Виходячи з висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства, а правовідносини щодо їхнього пенсійного забезпечення виникають на момент звернення за призначенням пенсії.
Аналогічна позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 10 грудня 2013 року у справі № 21-420а13.
Відповідно до частини 4 статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» умови, порядок та розміри вказаного перерахунку визначені Постановою Кабінету Міністрів України «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» від 21 лютого 2018 року № 103 (надалі Постанова № 103), якою постановлено здійснити перерахунок призначених до 01 березня 2018 року на підставі вказаного Закону пенсій з 01 січня 2018 року.
Стаття 13 Закону № 2262-ХІІ регулює порядок призначення пенсій, а стаття 63 визначає підстави, умови і порядок їх перерахунку.
Зміни до статті 63 Закону № 2262-ХІІ ні Законом № 3668-VI, ні Законом № 1166-VII у частині підстав, умов, розміру або порядку перерахунку пенсій не вносилися.
Постанова Кабінету Міністрів України № 45 і Постанова Кабінету Міністрів України № 103 також не містять жодних положень про зміну відсоткового значення розміру призначених пенсій при їх перерахунку.
Також, суд звертає увагу, що у рішенні від 04 лютого 2019 року по зразковій справі № 240/5401/18 Верховний Суд вказав: «Системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що внесені Законом № 3668-VІ та Законом № 1166-VII зміни до статті 13 Закону № 2262-ХІІ щодо розміру пенсії у відсотках стосуються порядку призначення пенсії за вислугу років військовослужбовцям та особам, які мають право на пенсію за цим Законом у разі реалізації ними права на пенсійне забезпечення, а не перерахунку вже призначеної пенсії. Процедури призначення та перерахунку пенсії є різними за змістом і механізмом їх проведення. Нормами, які визначають механізм здійснення перерахунку пенсії за вислугу років є норми статті 63 Закону № 2262-ХІІ, яка змін у зв'язку з прийняттям Закону № 3668-VІ та Закону № 1166-VII не зазнала».
Згідно частини 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
За сукупністю наведених обставин, суд погоджується з доводами адміністративного позову про протиправність дій відповідача щодо перерахунку пенсії позивача зі зменшенням відсотку основного розміру пенсії з 90 % на 70 % при проведені перерахунку пенсії позивача.
У зв'язку з викладеним, та беручи до уваги обставину того, що відсоток основного розміру пенсії позивача, що було встановлено вище судом та як вбачається з матеріалів справи, був зменшений при перерахунку проведеному на підставі оновленої довідки з 01 червня 2018 року, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними дій пенсійного органу щодо зменшення відсотку основного розміру пенсії з 90 % на 70 % при проведені перерахунку пенсії позивача та зобов'язання здійснити перерахунок та виплату позивачу пенсії за вислугу років у відповідному розмірі з урахуванням висновків суду, починаючи з 01 червня 2018 року.
Щодо вимог позивача в частині обмеження максимальним розміром виплати пенсії позивачу, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Суд звертає увагу, що в ході судового розгляду даної справи було встановлено, що обмеження максимального розміру пенсії вперше були введені в дію Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року № 3668-VI (який набрав чинності 01 жовтня 2011 року) (надалі - Закон України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи»).
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» встановлено, що максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», «Про судоустрій і статус суддів», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Відповідно до абзацу 1 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.
Пенсіонерам, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом і в яких розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, виплата пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) здійснюється без індексації, без застосування положень частин другої та третьої статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та проведення інших перерахунків, передбачених законодавством, до того часу, коли розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) відповідатиме максимальному розміру пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановленому цим Законом.
В свою чергу, суд звертає увагу, що надаючи тлумачення наведеним нормам, Верховний Суд у складі палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в постанові від 24 червня 2020 року у справі № 580/234/19 висловив правову позицію, за якою за змістом пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» в контексті розмежування пенсіонерів на дві категорії: 1) яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) була встановлена до 01 жовтня 2011 року і розмір якої перевищував максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), передбаченим вказаним Законом, 2) яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) була встановлена до 01 жовтня 2011 року, але розмір якої не перевищував максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, може призвести до порушення принципів рівності й справедливості, спотворення розуміння сутності обов'язку держави щодо гарантування права застрахованих осіб на пенсію.
Виокремлення осіб другої вказаної групи, без застосування до них положень пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», може призвести до здійснення їм подальших перерахунків (підвищень, індексацій, тощо) пенсій з можливим перевищенням встановленого статтею 2 даного Закону обмеження максимального розміру пенсії, що ставить у нерівне становище з пенсіонерами першої виділеної вище групи.
Наведені норми є лише частиною вказаного нормативно-правового акта, не дублюються іншими актами, встановлюють межі застосування норм інституту «обмеження максимального розміру пенсії» за колом осіб в момент набуття чинності цим Законом та спрямовані на збереження соціальних прав і інтересів в сфері пенсійних відносин, реалізація яких мала місце до набуття вступу в силу даного Закону.
Разом з тим, з часу набрання чинності вказаним Законом він поширює свою дію на всю територію України і розповсюджується на всіх осіб, які отримують пенсії за законодавством України (зокрема, призначені (перераховані) відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи».
Відтак, з урахуванням викладеного вище, суд приходить до висновку, що на осіб, яким пенсія перерахована відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» та розмір якої перевищує максимальний розмір, встановлений даним Законом, поширюються приписи законодавства, чинні на час здійснення такого перерахунку.
Судом в свою чергу, під час розгляду даної справи було установлено, що позивачу починаючи лише з 01 червня 2018 року, внаслідок перерахунку пенсії, у зв'язку з надходженням нової довідки щодо грошового забезпечення позивача, було перераховано суму виплати пенсії, у зв'язку з чим її розмір перевищив десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Суд зауважує, що оскільки таке перевищення стало результатом перерахунку в період дії загальної норми частини першої статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», то до регулювання спірних правовідносин слід застосовувати положення вказаної статті, яка встановлює обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність. Зазначені положення Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» неконституційними не визнавалися, є чинними, а тому обов'язкові для застосування.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10 вересня 2020 року у справі №280/5154/19.
Як вже було зазначено судом вище, згідно з частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, з урахуванням викладених вище обставин, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в даній частині.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, покладений на нього обов'язок доказування не виконано та не доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваних дій з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Як вбачається з наявної у матеріалах справи копії квитанції, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 544,80 грн, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо зменшення відсотка пенсії з 90 % до 70 % від грошового забезпечення починаючи з 01 червня 2018 року.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (адреса: 04053, місто Київ, улиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368) провести ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) перерахунок пенсії в розмірі 90 % від грошового забезпечення починаючи з 01 червня 2018 року.
4. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 544,80 грн (п'ятсот сорок чотири гривні 80 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (адреса: 04053, місто Київ, улиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368).
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.
Суддя Н.В. Клочкова