ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
17 листопада 2021 року м. Київ № 640/32702/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Каракашьяна С.К., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі-позивач/ ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі- відповідач/ГУ ПФУ у м. Києві), в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо відмови в зарахуванні до страхового стажу роботи ОСОБА_1 , що дає право на отримання пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" період роботи в СРНУ "Укрпромремналадка" з 06.01.1986 року по 13.10.1993 рік;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві зарахувати до страхового стажу роботи ОСОБА_1 , що дає право на отримання пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» період роботи в СРНУ "Укрпромремналадка" з 06.01.1986 року по 13.10.1993 рік і провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з урахуванням стажу роботи з 06.01.1986 року по 13.10.1993 рік з дати призначення пенсії - з 18.09.2020 року.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що відповідачем при розгляді заяви позивача про призначення пенсії за віком протиправно не включено періоди роботи з 06.01.1986 року по 13.10.1993.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав правомірності дій, вказавши, що до страхового стажу позивача не враховано період роботи з 06.01.1986 року по 13.10.1993, оскільки вбачається виправлення в наказі про прийняття на роботу.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва
ОСОБА_1 07 вересня 2020 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Листом від 16.09.2020 №2600-0314-8/130752 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило, що 18.09.2020 позивачу призначено пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з врахуванням страхового стажу 27 р. 3 м. 7 д., пенсію обчислено із врахуванням заробітної плати після 01.07.2000 по 31.07.2020.
Зазначено, не враховано до стажу період роботи з 06.01.1986 по 13.10.1993 (вбачається виправлення в наказі про прийняття на роботу) до надання уточнюючої довідки.
Вважаючи дії відповідача щодо не зарахування до стажу період роботи з 06.01.1986 по 13.10.1993 протиправними, а свої права та охоронювані інтереси порушеними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Умови і порядок призначення, перерахунку і виплати пенсій встановлюються законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі Закон №1058-IV).
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років.
До досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку:
55 років - які народилися по 30 вересня 1956 року включно;
55 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1956 року по 31 березня 1957 року;
56 років - які народилися з 1 квітня 1957 року по 30 вересня 1957 року;
56 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1957 року по 31 березня 1958 року;
57 років - які народилися з 1 квітня 1958 року по 30 вересня 1958 року;
57 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1958 року по 31 березня 1959 року;
58 років - які народилися з 1 квітня 1959 року по 30 вересня 1959 року;
58 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1959 року по 31 березня 1960 року;
59 років - які народилися з 1 квітня 1960 року по 30 вересня 1960 року;
59 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1960 року по 31 березня 1961 року;
60 років - які народилися з 1 квітня 1961 року по 31 грудня 1961 року.
Отже, передумовою застосування статті 26 Закону №1058-IV є наявність двох складових: віку особи та відповідного страхового стажу.
Згідно Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 - основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними документами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків. У тих випадках коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств або організацій.
З матеріалів справи вбачається, позивачу призначено пенсію за віком з 18.09.2020 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», проте до стажу позивача не зарахований період роботи з 06.01.1986 по 13.10.1993 з огляду на виправлення в наказі про прийняття на роботу.
Оцінюючи такі посилання відповідача, суд зазначає, що ані Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", ані Порядком №637 не встановлено критерію оцінки оформлення трудової книжки при вирішенні питання щодо призначення пенсії за віком.
За змістом 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637) передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договору і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Виходячи з приписів пункту 3 Порядку №637, підтвердження трудового стажу необхідне в разі відсутності трудової книжки, необхідних записів в трудовій книжці, а також якщо містяться неправильні й неточні записи про періоди роботи.
Спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція).
Відповідно до пункту 1.1 вказаної Інструкції трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 2.2 Інструкції передбачено, що заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем «кваліфікований робітник», «молодший спеціаліст», «бакалавр», «спеціаліст» та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування.
До трудової книжки вносяться:
відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження;
відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення;
відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіхи в роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України;
відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону (пункт 2.3 Інструкції).
Пунктом 2.4 Інструкції передбачено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Відтак, усі записи в трудові книжці здійснюються роботодавцем.
Разом з тим, з аналізу вказаних вище нормативно-правових актів слідує, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на роботодавця, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Пенсійний фонд не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічну позицію викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про трудові книжки працівників" від 27.04.1993, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17.
Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, відповідно наявність виправлення у трудовій книжці сталось з вини роботодавця, тому не може ставитись позивачу у вину і не повинно негативно впливати на його право на отримання пенсії.
Суд вважає, що не прийняття вказаних відповідачем обставин до уваги для зарахування стажу не може бути підставою для позбавлення конституційного права позивача на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на умовах відповідно до законодавства України.
Таким чином, судом встановлено, що трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу у спірний період, ці записи є належним та допустимим доказом підтвердження трудового стажу, а, отже, підлягають зарахуванню відповідачем при перерахунку пенсії позивача.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
В контексті наведеного суд зазначає, що під час розгляду справи відповідачем не доведено правомірність відмови у зарахуванні позивачу при призначенні пенсії за віком стажу роботи в СРНУ «Укрпромремналадка» з 06.01.1986 по 13.10.1993.
При цьому, суд критично ставиться до доводів відповідача щодо відсутності порушеного права позивача, оскільки під час розгляду справи підтверджено порушення прав позивача на належне призначення пенсії.
За таких обставин, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог, тому позов визнається таким, що підлягає задоволенню.
Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 139, 241-243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови зарахувати до страхового стажу роботи ОСОБА_1 , що дає право на отримання пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", період роботи в СРНУ «Укрпромремналадка» з 06.01.1986 по 13.10.1993.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити з 18.09.2020 перерахунок пенсії ОСОБА_1 із зарахуванням до страхового стажу роботу період роботи в СРНУ «Укрпромремналадка» з 06.01.1986 по 13.10.1993.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.
Суддя С.К. Каракашьян