Іменем України
19 листопада 2021 рокуСєвєродонецькСправа № 360/5949/21
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Басова Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області (далі - відповідач), в якому позивач просив суд:
-визнати протиправною бездіяльність Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 заборгованості зі щомісячних страхових виплат за період з 16.12.2015 по 31.10.2018;
-зобов'язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заборгованість зі щомісячних страхових виплат за період з 16.12.2015 по 31.10.2018 (а.с.1-2).
В обґрунтування позовних вимог зазначив наступне.
ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою та у період з 16.12.2015 по 31.10.2018 не отримував щомісячні страхові виплати. З 01.11.2018 позивач одержує щомісячні страхові виплати, однак сформована заборгованість не нарахована і не сплачена. Для з'ясування підстав невиплати заборгованості по щомісячних страхових виплатах до відповідача було направлено адвокатський запит, на який було надано відповідь №3895/02-1 від 08.09.2021, в якій останній повідомив про період протягом якого сформовано заборгованість. Позивач вважає протиправною бездіяльність Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 заборгованості зі щомісячних страхових виплат за період з 16.12.2015 по 31.10.2018, а тому звернувся до суду за захистом своїх прав.
Відповідач до відділу діловодства та обліку звернення громадян 09.11.2021 за вхідним реєстраційним номером 38609/2021 надав відзив на позовну заяву від 05.11.2021 №4790/10-1, в якому заперечував проти задоволення позову (а.с.21-23).
В обґрунтування зазначив, що ОСОБА_1 перебував на обліку та отримував страхові виплати у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Ровеньки Луганської області. В подальшому, позивач як внутрішньо переміщена особа перебував на обліку в Харківському міському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області, де йому було виплачено страхові виплати за період з 01.06.2014 то 15.12.2015 включно. З 16.12.2015 позивачу було припинено виплати, у зв'язку із закінченням терміну дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. 26.11.2018, як внутрішньо переміщена особа, ОСОБА_1 звернувся за продовженням страхових виплат до Біловодського відділення. На виконання пункту 14 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 Комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам до Біловодського відділення було надано рішення комісії з розгляду питань щодо призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Марківської РДА від 13.12.2018 № 83 про продовження ОСОБА_1 раніше призначеної щомісячної страхової виплати з місяця звернення, а саме з 01.11.2018. Відповідач вказав, що виплата нарахованих, але невиплачених страхових коштів ОСОБА_1 за період з 16.12.2015 по 31.10.2018 може бути здійснена позивачу лише у відповідності до вимоги п. 15 Порядку № 365, згідно якого суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. У зв'язку з тим, що окремий порядок на даний час не прийнятий Кабінетом Міністрів України, здійснити виплату страхових коштів на даний час не є можливим. Враховуючи викладене, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Відповідачем разом із відзивом на позовну заяву додано письмові пояснення щодо невиплати ОСОБА_1 страхових виплат, аналогічні викладеним у відзиві на позовну заяву (а.с.39).
Ухвалою суду від 21.10.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (а.с.14-16).
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов наступного.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 , є внутрішньо переміщеною особою (а.с.3,4).
Листом від 07.12.2018 №11.06-19/8012 Харківське міське відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області повідомило Біловодське відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області, що ОСОБА_1 виплачена доплата по перерахунку з 01.03.2014 (за період з 01.03.2014 по 31.12.2014) у повному обсязі. Також, ОСОБА_1 у квітні 2015 року проведено виплату боргів з червня по листопад 2014 року. Індексація щомісячних страхових виплат не провадилась. З 16 грудня 2015 року ОСОБА_1 щомісячні страхові виплати припинені (зворотній бік а.с.31).
Біловодським відділенням управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області надано до суду довідку від 25.10.2021 №2463/02-1, в якій зазначено, що ОСОБА_1 , як внутрішньо переміщена особа перебуває на обліку у Біловодському відділенні з 01 листопада 2018 року по теперішній час (а.с.38).
Постановою Біловодського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області від 20.12.2018 №1222/24664/6062 продовжено потерпілому ОСОБА_1 раніше призначену щомісячну грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку в розмірі 5295,88 грн з 01 листопада 2018 року (зворотній бік а.с.34).
На запит адвоката позивача Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області надано відповідь від 08.09.2021 №3895/02-1, в якій зазначив, що нарахування щомісячних страхових виплат ОСОБА_1 за період з 16.12.2015 по 31.10.2018 управлінням та його відділеннями, які розташовані на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі ОСОБА_1 не здійснювались. Заборгованість по страховим виплатам за період з 16.12.2015 по 31.10.2018 перед потерпілим ОСОБА_1 відсутня (а.с.6-7).
Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
В Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).
Зазначені конституційні положення розвинуті в розділі II Конституції України "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина". Тим самим право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Конституції України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Ні воєнний, ні надзвичайний стан в Україні в цілому, як і на окремих територіях Донецької та Луганської областей, не запроваджено.
Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі "Суханов та Ільченко проти України" (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: "перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою" (параграф 30).
Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
Статтею 173 Кодексу законів про працю України регламентовано, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Закон України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 1105-XIV в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) відповідно до Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я.
Розділом V Закону № 1105-XIV врегульовані питання загальнообов'язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.
Згідно з частиною першою статті 36 Закону № 1105-XIV страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
Відповідно до частини сьомої статті 36 Закону № 1105-XIV страхові виплати складаються із:
1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата);
2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого);
3) страхової виплати дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності;
4) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.
Частиною першою статті 47 Закону № 1105-XIV визначено, що страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду:
1) потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання;
2) особам, які мають право на виплати у зв'язку зі смертю годувальника, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати.
Страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв'язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них (частина п'ята статті 47 Закону № 1105-XIV).
Згідно з частинами четвертою, сьомою статті 47 Закону № 1105-XIV виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням. Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України "Про оплату праці".
Статтею 27 Закону України від 14 січня 1997 року № 16/98-ВР "Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" визначені підстави припинення виплат і надання соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням. Так, виплати та надання соціальних послуг, на які має право застрахована особа за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, може бути припинено:
а) якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості;
б) якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність;
в) якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи;
г) внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов'язків щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування;
д) в інших випадках, передбачених законами.
Частиною першою статті 46 Закону № 1105-XIV регламентовано, що страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються:
1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого;
3) якщо з'ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку;
4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми;
5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню;
6) в інших випадках, передбачених законодавством.
Як встановлено судом, Харківським міським відділенням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області з грудня 2015 року ОСОБА_1 припинені (зворотній бік а.с.31).
Суд зазначає, що положення статті 46 Закону № 1105-XIV не містять такої підстави для припинення страхових виплат як закінчення строку дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що припинення з 16.12.2015 виплати позивачу раніше призначеної щомісячної страхової виплати здійснено територіальним органом Фонду соціального страхування України за відсутності підстав, передбачених частиною першою статті 46 Закону № 1105-ХIV, та підстав, передбачених іншим законом.
Відповідно до частини сьомої статті 47 Закону України № 1105-XIV якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України «Про оплату праці».
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що невиплата суми страхових виплат позивачу за період з 16.12.2015 по 31.10.2018 сталася саме з вини Фонду, а тому ця сума повинна бути виплачена без обмеження протягом будь-якого строку.
Крім того, до спірних правовідносин суд вважає неможливим застосувати постанови Кабінету Міністрів України, якими встановлений порядок продовження та поновлення соціальних виплат, з огляду на таке.
Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України, до повноважень якого належить прийняття законів.
У свою чергу, Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.
Водночас, за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само, як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню. За загальним правилом "закон" - це нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, який приймається відповідно до особливої процедури парламентом та регулює найважливіші суспільні відносини. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін.
У свою чергу, нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Отже, право особи на отримання соціальних виплат (у тому числі і за минулий час) як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України, а тому обмеження такого права можливо лише на підставі законів, що приймаються Верховною Радою України.
Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України не є законом, тому не можуть звужувати чи скасовувати права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили, і у сфері спірних правовідносин, врегульованих Законом № 1105-XIV, не можуть застосовуватись.
Твердження відповідача щодо неможливості виплати позивачу щомісячних страхових виплат за минулий період через відсутність окремого визначеного Кабінетом Міністрів України порядку виплати соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, суд вважає необґрунтованими і зауважує, що такий підхід відповідача не враховує принципи верховенства права, законності та добросовісності у діяльності держави.
Так, внаслідок відсутності порядку та механізму виплати особі соціальних виплат за минулий період виникає правова невизначеність щодо змісту обов'язку держави по виплаті такої заборгованості. Така невизначеність створює умови для свавілля з боку держави, що є несумісним з принципом верховенства права.
Стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Припинення виплати страхових виплат здійснено не відповідачем, але відповідач взявши на облік та поновивши за заявою позивача виплату страхових виплат, повинен був виплатити заборгованість зі страхових виплат з 16.12.2015. Не вчинивши дій щодо виплати позивачу заборгованості по страховим виплатам з 16.12.2015 по 31.10.2018, відповідач допустив протиправну бездіяльність, яка триває до теперішнього часу, оскільки невиплата заборгованості страхових виплат суперечить Закону № 1105-XIV.
Вищенаведені висновки суду свідчать про наявність правових підстав для зобов'язання відповідача до вчинення необхідних дій з метою відновлення прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів у межах суми стягнення за один місяць.
За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк (частина перша статті 133 КАС України).
Згідно з частиною другою статті 133 КАС України якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Станом на 01 січня 2021 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 2270,00 грн. Тобто, за одну вимогу немайнового характеру фізична особа має сплатити судовий збір у розмірі 908,00 грн.
Ухвалою суду про відкриття провадження у справі від 21.10.2021 з метою дотримання права позивача на доступ до правосуддя, відстрочено позивачу сплату судового збору у розмірі 908,00 грн на підставі пункту 3 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» до ухвалення судового рішення у справі.
У зв'язку з тим, що позов підлягає задоволенню, судовий збір належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь державного бюджету.
Керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 19, 20, 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262, 296, 297, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області щодо не нарахування та не виплати заборгованості зі страхових виплат ОСОБА_1 за період з 16.12.2015 по 31.10.2018.
Зобов'язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області (код ЄДРПОУ: 41313100, місцезнаходження: 93411, Луганська область, м.Сєвєродонецьк, проспект Космонавтів, буд.16) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) щомісячні страхові виплати за період з 16.12.2015 по 31.10.2018.
Рішення суду звернути до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області (код ЄДРПОУ: 41313100, місцезнаходження: 93411, Луганська область, м.Сєвєродонецьк, проспект Космонавтів, буд.16) на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 908,00 грн (дев'ятсот вісім грн 00 коп.).
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Н.М. Басова