19 листопада 2021 року м. Кропивницький Справа №340/6383/21
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Момонт Г.М., розглянув у порядку спрощеного провадження (письмового провадження) в м. Кропивницькому адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1
до відповідача: Управління соціального захисту населення Світловодської міської ради Кіровоградської області
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Управління соціального захисту населення Світловодської міської ради Кіровоградської області про:
- визнання протиправною бездіяльності Управління соціального захисту населення Світловодської міської ради Кіровоградської області, щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі семи мінімальних пенсій за віком;
- зобов'язання Управління соціального захисту населення Світловодської міської ради Кіровоградської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі семи мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги;
- стягнення з Управління соціального захисту населення Світловодської міської ради Кіровоградської області на користь ОСОБА_1 моральної (немайнової) шкоди в розмірі 5 000 грн.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що позивач особою з інвалідністю внаслідок війни ІІІ групи та відповідно до ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» має право на отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня. Позивач вказує, що у 2021 році йому виплачено разову грошову допомогу у розмірі 1 769,00 грн. Позивач вважає, що відповідачем порушено його право на отримання допомоги у належному розмірі. В обґрунтування моральної шкоди представник позивача вказав, що відповідач не вперше порушив право позивача на повну виплату грошової допомоги до 5 травня, як особі з інвалідністю ІІІ групи внаслідок війни. У 2020 році відповідач також виплатив вищезазначену допомогу в неповному розмірі, внаслідок чого позивач був змушений звертатися до суду для захисту порушених прав. Окрім того, у 2021 році позивач розраховував, що відповідач в цьому році здійснить виплату належних йому сум у правильному та повному розмірі, однак відповідач знову своєю протиправною бездіяльністю створює таку ситуацію, яка вимагає від позивача додаткових зусиль для організації свого життя.
Відповідачем подано відзив на позовну заяві відповідно до якого позовні вимоги не визнаються у повному обсязі (а.с.35-42). Відповідач зауважує, що виплата разової грошової допомоги у сумі меншій, ніж визначено у зв'язку з дією державних органів, а не діями управління соціального захисту населення Світловодської міської ради. У 2021 році виплату разової грошової допомоги проведено в розмірах, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 08.04.2021 р. №325. Відповідач наголошує на тому, що управлінням соціального захисту населення виплата разової грошової допомоги до 5 травня виплачувалась у розмірах бюджетних призначень, розподілених Департаментом соціального захисту населення Кіровоградської обласної державної адміністрації. Відповідач вказує на те, що законодавством не передбачена презумпція наявності моральної шкоди. Право на відшкодування моральної шкоди за нормами чинного законодавства не є матеріальною гарантією, оскільки жоден закон не встановлює імперативний обов'язок компенсації. Зазначене право на відшкодування - це процесуальна вимога надати можливість довести наявність шкоди, визначити її розмір та оплатити через судовий розгляд цього питання відповідну компенсацію. Також відповідач вказує на відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також її розрахунку, що є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Ухвалою судді Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28.09.2021 р. відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (а.с.20).
13.10.2021 р. проведено перше судове засідання та розпочато розгляд справи по суті (а.с.21).
Інші процесуальні дії у справі не вчинялися.
Дослідивши подані позивачем документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, адміністративний суд,
ОСОБА_1 є особою з інвалідністю внаслідок війни ІІІ групи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 11.11.2015 р. (а.с.28).
Відповідачем у 2021 році здійснено виплату позивачу щорічної одноразової грошової допомоги до 05 травня, як учаснику бойових дій за 2021 рік у розмірі 3 391,00 грн (а.с.11, 33).
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача з нарахування та виплати щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2021 рік у розмірі меншому, ніж передбачено частиною 5 статтею 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», позивачем оскаржено її у судовому порядку.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відносини щодо соціального захисту ветеранів війни як окремої категорії громадян врегульовані Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 р. №3551-ХІІ (далі за текстом - Закон №3551).
Відповідно до ст.4 Закону №3551 ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Законом №3551 передбачено пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них (стаття 12), особам з інвалідністю внаслідок війни (стаття 13), учасникам війни (стаття 14), особам, на яких поширюється чинність цього Закону (стаття 15), особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною (стаття 16).
Відповідно до ч.5 ст.13 Закону №3551, у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від25.12.1998 р. №367-ХIV, щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком.
Пунктом 20 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 р. №107-VI у статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» вказану норму викладено в такій редакції: «Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
У подальшому рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. №10-рп/2008 у справі №1-28/2008 визнано неконституційними, зокрема положення статті 67 розділу І, пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6, 8-12 пункту 35, пунктів 36-100 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» та пункту 3 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
Згідно з ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Отже, на момент нарахування і виплати у 2021 році позивачу одноразової грошової допомоги та на дату звернення останнього із заявою до відповідача про перерахунок даної допомоги, діяла ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 р., яка передбачала розмір допомоги до 5 травня для інвалідів війни ІІІ групи - сім мінімальних пенсій за віком.
З огляду на ч.ч.1, 4, 5, 6 ст.171 Закону №3551 щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12 - 16 цього Закону, здійснюють центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.
Особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.
Громадянам, які належать до кількох категорій осіб згідно з цим Законом, виплачується одна допомога - у більшому розмірі.
Разова грошова допомога не виплачується в разі смерті отримувача до 5 травня або набуття громадянином статусу згідно із статтями 6, 7, 9, 10, 11 цього Закону після 5 травня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.
Окрім того, з 01 січня 2015 року правовідносини щодо нарахування, виплати та розмірів одноразової грошової допомоги до 5 травня були врегульовані пунктом 26 розділу VI Бюджетного кодексу України.
Відповідно до п.26 розділу VI Бюджетного кодексу України, у редакції Закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28.12.2014 р. №79-VIII, який набрав чинності 01.01.2015 р., визначено, зокрема, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Тобто, Кабінету Міністрів України з 01.01.2015 р. делеговані повноваження щодо встановлення розміру разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
На виконання делегованих повноважень Кабінетом Міністрів України прийнято постанову «Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» від 08.04.2021 р. №325, яка набрала чинності 09.04.2021 р.
Приписами Порядку використання коштів державного бюджету, передбачених для виплати щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни і жертвам нацистських переслідувань, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.04.2021 р. №325 встановлено, що бюджетні кошти розподіляються Мінсоцполітики в межах бюджетних призначень і спрямовуються регіональним органам соціального захисту населення, які розподіляють їх між місцевими органами соціального захисту населення, центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, що перераховують кошти за місцем отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання через відділення організації, що здійснює виплату і доставку пенсій та грошової допомоги за місцем фактичного проживання, або на поточні рахунки уповноваженого банку (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання) у розмірах згідно з додатком до цього Порядку.
Отримувачам грошової допомоги із числа військовослужбовців, поліцейських, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, служби судової охорони, осіб начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби, які проходять службу (крім пенсіонерів), виплата грошової допомоги проводиться шляхом перерахування коштів місцевими органами соціального захисту населення, центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат на спеціальні рахунки військових частин, установ, організацій за місцем їх служби.
З огляду на розміри виплати у 2021 році разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», що є додатком до Порядку використання коштів державного бюджету, передбачених для виплати щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни і жертвам нацистських переслідувань, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.04.2021 р. №325 разова грошова допомога до 5 травня у 2021 році виплачується в таких розмірах: особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, визнаним особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин: I групи - 4421 гривня; II групи - 3906 гривень; III групи - 3391 гривня; учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1491 гривня; особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, - 4421 гривня; членам сімей загиблих і дружинам (чоловікам) померлих осіб з інвалідністю внаслідок війни, дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій, учасників війни та жертв нацистських переслідувань, визнаних за життя особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге, - 966 гривень; учасникам війни та колишнім в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, особам, яких було насильно вивезено на примусові роботи, дітям партизанів, підпільників, інших учасників боротьби з націонал-соціалістським режимом у тилу ворога - 612 гривень.
Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 р. №3-р/2020 у справі №1-247/2018 (3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. Окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
За правовою позицією Конституційного Суду України «встановлення пільг ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону №3551, є одним із засобів реалізації державою конституційного обов'язку щодо забезпечення соціального захисту осіб, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність, та членів їхніх сімей. Держава не може в односторонньому порядку відмовитися від зобов'язання щодо соціального захисту осіб, які вже виконали свій обов'язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності. Невиконання державою соціальних зобов'язань щодо ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону №3551, підриває довіру до держави… Соціальний захист ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону №3551, спрямований на забезпечення їм достатнього життєвого рівня. Обмеження або скасування пільг для ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону №3551, без рівноцінної їх заміни чи компенсації є порушенням зобов'язань держави щодо соціального захисту осіб, які захищали Вітчизну, та членів їхніх сімей. У разі зміни правового регулювання набуті вказаними особами пільги чи інші гарантії соціального захисту повинні бути збережені із забезпеченням можливості їх реалізації. Обмеження або скасування таких пільг, інших гарантій соціального захисту можливе лише у разі запровадження рівноцінних або більш сприятливих умов соціального захисту» (абзаци другий, третій пункту 5 мотивувальної частини рішення від 18.12.2018 р. №12-р/2018).
Конституційний Суд України дійшов висновку, що встановлення пунктом 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України іншого, ніж у статтях 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551, законодавчого регулювання відносин у сфері надання пільг ветеранам війни спричиняє юридичну невизначеність при застосуванні зазначених норм Кодексу та Закону №3551, що суперечить принципу верховенства права, встановленому статтею 8 Конституції України.
Окрім того, Конституційний Суд України у рішенні від 18.12.2018 р. №12-р/2018 наголошував на тому, що «забезпечення державою соціального захисту осіб, які відповідно до обов'язку, покладеного на них частиною першою статті 65 Конституції України, захищали Вітчизну, суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України, та членів їхніх сімей згідно з частиною п'ятою статті 17 Конституції України в поєднанні з частиною першою цієї статті означає, що надання пільг, інших гарантій соціального захисту ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону №3551, не має залежати від матеріального становища їхніх сімей та не повинне обумовлюватися відсутністю фінансових можливостей держави» (абзац дев'ятий пункту 6 мотивувальної частини).
Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також в тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано. Тобто, набуте право не може бути скасоване чи звужене (правові позиції Конституційного Суду України у рішеннях від 22.09.2005 р. №5-рп/2005, від 29.06.2010 р. №17-рп/2010, від 22.12.2010 р. №23-рп/2010, від 11.10.2011 р. №10-рп/2011).
Отже, рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 р. №3-р/2020 відновлено дію частини 5 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у редакції Закону від 25.12.1998 р. №367-XIV, згідно з якою щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком.
Така правова позиція викладена у рішенні Верховного Суду від 29.09.2020 р. у зразковій справі №440/2722/20. Беручи до уваги, що дана справа є типовою, суд відповідно до ч.3 ст.291 КАС України застосовує правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи №440/2722/20.
Таким чином, позивач, як особа з інвалідністю внаслідок війни третьої групи, на момент нарахування і виплати йому у 2021 році разової грошової допомоги до 5 травня та на дату звернення його із заявою до відповідача про перерахунок допомоги, мав право на отримання цієї допомоги у розмірі 7 мінімальних пенсій за віком.
При цьому суд наголошує на тому, що норми будь-яких підзаконних нормативно-правових актів, у тому числі і постанов Кабінету Міністрів України, на які посилається відповідач, не можуть змінювати приписів закону України.
У розумінні абз.11 ст.1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. №1058-IV (далі за текстом - Закон №1058) мінімальна пенсія - державна соціальна гарантія, розмір якої визначається цим Законом.
Згідно з ч.1 ст.28 Закону №1058 мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 р. №1082-ІХ установлено з 1 січня 2021 року для осіб, які втратили працездатність, прожитковий мінімум у розмірі 1769 гривень.
Отже, розмір щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік особам з інвалідністю внаслідок війни ІІІ групи повинен становити 12 383,00 грн (1 769,00 грн х 7).
Разом з тим, суд зауважує на тому, що надходження відповідачу як розпоряднику бюджетних коштів менших сум для виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік особам з інвалідністю внаслідок війни, ніж передбачено ч.5 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у редакції Закону від 25.12.1998 р. №367, не може розцінюватися як підстава для зменшення позивачу законодавчо встановлених виплат, що є складовою його соціального захисту.
Більш того, Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат, гарантованих державою (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 р. у справі №21-399во10, від 07.12.2012 р. у справі №21-977во10, від 03.12.2010 р. у справі № 21- 44а10).
Таким чином, відповідач, не здійснивши нарахування та виплату позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі, передбаченому статтею 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», допустив протиправну бездіяльність та порушив право позивача на отримання допомоги у законодавчо встановленому розмірі.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нарахування та виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі семи мінімальних пенсій за віком і зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу недоплачену щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі семи мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплаченої суми допомоги.
Стосовно позовної вимоги про стягнення з Управління соціального захисту населення Світловодської міської ради Кіровоградської області на користь ОСОБА_1 моральної (немайнової) шкоди в розмірі 5 000 грн, суд зазначає наступне.
Зазначена вимога про стягнення моральної шкоди заявлена одночасно з вимогою вирішити публічно-правовий спір, а тому відповідно до ч.5 ст.21 КАС України підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.
Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно зі ст.1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Суд враховує, що у справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. При цьому сам по собі факт протиправної поведінки відповідача не свідчить про завдання позивачу моральної шкоди.
Викладене узгоджується з висновками Верховного Суду наведеними у постанові від 25.04.2019 р. у справі №818/1429/17 (провадження №К/9901/1826/18) та постанові від 31.07.2019 р. у справі №804/6922/16 (провадження №К/9901/30090/18).
У позовній заяві позивач посилається на правові позицію Верховного Суду, викладені у справах №285/1864/16-а, №820/5044/18, №750/6330/17, №459/274/17.
У постанові від 27.11.2019 р. у справі №760/6330/17 (провадження №К/9901/37372/18) Верховний Суд вказав, що загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 р. у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п.49). Моральна школа полягає у стражданні або приниженні яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, її інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (п.56).
Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров'я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.
Психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникають внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров'я, можуть свідчити про заподіяння їй моральної шкоди.
Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб'єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов'язкам (ст.3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставини справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу ст.117 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача - органу державної влади чи місцевого самоврядування, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов'язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).
З огляду на характер правовідносин між людиною і державою ( в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб'єкта владних повноважень - відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння шкоди та доведення неадекватності (нерозумності, несправедливості) її розміру, визначеного позивачем.
Суд враховує, що відповідачем відносно позивача, який є учасником бойових дій та особою з інвалідністю внаслідок війни ІІІ групи допущено бездіяльність, яка зумовлена не належним фінансуванням державою відповідних програм та не перерахуванням коштів у повному обсязі головним розпорядником. При цьому позивачем у позовній заяві не зазначено про завдання йому страждання чи приниження, спричинення фізичних чи психологічних наслідків, що унеможливлює встановлення причинно-наслідкового зв'язку та визначення співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
На підставі викладеного суд дійшов висновку, що позовна вимога щодо стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягає.
Згідно з ч.ч.1, 3 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 р. №3674-VI позивач звільнений від сплати судового збору (а.с.10).
Представником позивача до позовної заяви додано заяву про те, що докази витрат на правничу допомогу будуть надані суду протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду (а.с.17).
Відповідачем також не надано суду доказів понесення судових витрат, які б підлягали розподілу за ст.139 КАС України.
Керуючись ст.ст.132, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Світловодської міської ради Кіровоградської області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі семи мінімальних пенсій за віком.
3. Зобов'язати Управління соціального захисту населення Світловодської міської ради Кіровоградської області (м. Світловодськ, Кіровоградська область, вул. Героїв України, 4, код ЄДРПОУ 23091198) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) недоплачену щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі семи мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплаченої суми допомоги.
4. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Дата складання повного рішення суду - 19 листопада 2021 року.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду Г.М. Момонт