20 жовтня 2021 року 12:56Справа № 280/2413/21 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Бойченко Ю.П., за участю секретаря судового засідання Войтенко Д.В.,
представника позивача Яценка Д.В.
представника відповідача не з'явився
представника третьої особи Свистунова А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Державне бюро розслідувань
про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
26 березня 2021 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
визнати протиправним та скасувати наказ Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі від 26 лютого 2021 року № 25о/с про звільнення слідчого Першого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі Гедікова Антона Валерійовича, з 01 березня 2021 року, у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису з припиненням державної служби;
поновити ОСОБА_1 на посаді слідчого Першого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, або, у разі ліквідації її на день ухвалення судового рішення, на посаду слідчого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, з аналогічними функціональними обов'язками;
стягнути з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу;
стягнути з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі на користь на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 300 000 гривень;
допустити до негайного виконання до набрання законної сили рішення суду у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді слідчого Першого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, або, у разі ліквідації її на день ухвалення судового рішення, на посаду слідчого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, з аналогічними функціональними обов'язками та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за 1 місяць.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилається на те, що наказом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі від 26 лютого 2021 року №25о/с його звільнено з посади слідчого Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі з 01 березня 2021 року, у зв'язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису, з припиненням державної служби. Вказує, що при звільненні позивача відповідачем допущено низку порушень, зокрема, строків попередження про звільнення; підписання наказу т.в.о. директора ТУ ДБР у м. Мелітополі, який не є суб'єктом призначення та керівником державної служби. Крім того позивач вважає, що оскаржуваний наказ прийнято на підставі, не визначеній статтею 87 Закону України «Про державну службу» та всупереч прямій забороні, визначеній у Законі України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» від 03 грудня 2019 року №305-ІХ, відповідно до якого наступне звільненні працівників Державного бюро розслідувань після набрання чинності цим Законом може бути здійснено у порядку, передбаченому Законом України «Про Державне бюро розслідувань», а не у порядку, передбаченому Законом України «Про державну службу». Зауважує також, що фактично відбулася зміна категорії посади (а не її скорочення). Вказує, що звільнення позивача у зв'язку із зміною штатного розпису та необхідністю заміщення даних посад особами рядового та начальницького складу прямо суперечить підпункту 4 пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 305-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань». Крім того, не пропонування всіх рівнозначних посад та посади, яку обіймав позивач до початку здійснення відповідачем процедури звільнення не може вважатися належним виконанням відповідачем обов'язку щодо вжиття заходів до переведення позивача, як працівника, за його згодою на іншу посаду і є протиправним. Окремо зазначає, що внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» від 19 вересня 2019 року № 117-IX зміни та доповнення до Законів України «Про центральні органи виконавчої влади» та «Про державну службу» значно розширили повноваження суб'єктів призначення в частині звільнення державних службовців, поставивши під загрозу гарантовані конституційні права на працю відповідної категорії осіб. Невідповідність Конституції України вищезазначених змін до статті 87 Закону України «Про державну службу» підтверджується Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» від 23 лютого 2021 року № 1285-IX, який набув чинності 06 березня 2021 року. Зазначає, що незважаючи на високі досягнення у роботі позивача за час роботи на посаді слідчого, не зважаючи на переважне право на залишення на роботі, передбачене постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.1994 №414, та на гарантії залишення позивача на роботі, передбачені підпунктом 4 пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 305-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань», відповідачем безпідставно прийнято рішення про звільнення позивача. Вказує, що має право на стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 01 березня 2021 року по день винесення рішення суду, а також на відшкодування моральної шкоди, яку оцінює у розмірі 300 000 гривень. З урахуванням вищевикладеного просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою суду від 30 березня 2021 року відкрито провадження у справі №280/2413/21; призначено підготовче засідання на 21 квітня 2021 року; витребувано від Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі засвідчені належним чином копії: наказу ТУ ДБР у м. Мелітополі від 31.01.2020 № 03о/с про призначення позивача; наказу ТУ ДБР у м. Мелітополі від 26.02.2021 № 25о/с про звільнення позивача; документів, які слугували підставою для винесення попередження позивачу; висновку чи іншого документу про результати щорічного оцінювання державного службовця - слідчого Першого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління ТУ ДБР у м. Мелітополі ОСОБА_1 у 2020 році; наказу ТУ ДБР у м. Мелітополі, яким ОСОБА_1 надано доступ до інформації зі ступенем секретності цілком таємно та таємно; наказу ТУ ДБР у м. Мелітополі, яким ОСОБА_1 встановлено щомісячну доплату за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці; відомості про наявність вакансій по Територіальному управлінню Державного бюро розслідувань, розташованому у місті Мелітополі станом на 02.11.2020 та 01.03.2021; Положень про ТУ ДБР у м. Мелітополі, затверджені наказами Державного бюро розслідувань станом на 01.01.2020, на 02.11.2020 та на 01.03.2021; посадових обов'язків слідчого Першого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління ТУ ДБР у м. Мелітополі станом на 02.11.2020, станом на 26.02.2021; відомості про посади у штатному розписі ТУ ДБР у м. Мелітополі, обсяг та перелік функціональних завдань та обов'язків за якими є рівнозначними з посадою, яку займав позивач, його повноважень та відповідальності за відповідною посадою в Територіальному управлінні Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі; посадових обов'язків за посадами слідчих першого, другого та третього слідчих відділів ТУ ДБР у м. Мелітополі, які введені згідно змін до штатного розпису від 20.10.2020; усіх документів, які зберігаються в особовій справі слідчого Першого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління ТУ ДБР у м. Мелітополі ОСОБА_1 (з числа тих, які не містять відомостей про державну таємницю); інформації щодо розміру середньої заробітної плати за два попередніх звільненню місяця слідчого Першого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління ТУ ДБР у м. Мелітополі ОСОБА_1 .
Протокольною ухвалою суду від 21 квітня 2021 року відкладено підготовче засідання у справі до 27 травня 2021 року.
Відповідач позов не визнав, у поданому відзиві (вх. від 22 квітня 2021 року №23056) посилається на те, що на підставі положень статей 12, 13 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», наказом Державного бюро розслідувань від 20 жовтня 2020 року №202 ДСК «Про затвердження змін до штатного розпису ТУ ДБР у м. Мелітополі», наказом Державного бюро розслідувань від 30 грудня 2020 року №303 ДСК «Про затвердження змін до наказів Державного бюро розслідувань» внесено зміни до штатного розпису ТУ ДБР у м. Мелітополі, які вводились в дію з 01 березня 2021 року. Вказує, що відповідачем дотримано процедуру вивільнення працівника з посади державної служби, зокрема, 26 січня 2021 року складено попередження №17-09/419/9-23/2021 про наступне вивільнення позивача у зв'язку із скороченням посади державної служби, на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», із яким позивач ознайомився 28 січня 2021 року. Наказ про звільнення вручений позивачу, з ним проведено повний розрахунок, зокрема, виплачено компенсацію за невикористану відпустку та вихідну допомогу у розмірі 2 середньомісячних заробітних плат. Наголошує, що оскаржуваний наказ підписано т.в.о. директора ТУ ДБР у м. Мелітополі у межах наданих статтею 13 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» повноважень директора ТУ ДБР у м. Мелітополі, на підставі статті 87 Закону України «Про державну службу». Також зазначає, що спірні правовідносини врегульовані виключно Законом України «Про державну службу», з аналізу положень якого вбачається, що при звільненні державного службовця на підставі пункту 1 чи пункту 1-1 статті 87 Закону України «Про державну службу», у суб'єкта призначення відсутній обов'язок переводити особу, посада якої скорочується на іншу рівнозначну або нижчу посаду, крім того не враховується і переважне право залишення на роботі, в т.ч., передбачене Кабінетом Міністрів України у постанові від 15 червня 1994 року №414 (для осіб, що мають доступ до державної таємниці), оскільки положення статей 40, 42, 49-2 Кодексу законів про працю України до спірних правовідносин не застосується. Зауважує, що стаття 87 Закону України «Про державну службу» на момент прийняття оскаржуваного рішення не містила імперативну норму, яка б зобов'язувала роботодавця пропонувати іншу вакантну посаду. У зв'язку з дотриманням процедури вивільнення державного службовця, оскаржуваний наказ про звільнення позивача вважає правомірним та таким, що не підлягає скасуванню, а тому просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
06 травня 2021 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив (вх. №25921), в якій він спростовує аргументи відповідача. Зокрема, вказує, що Директор Державного бюро розслідувань та директори територіальних управлінь Державного бюро розслідувань до 06 березня 2021 року не мали повноважень керівника державної служби у вказаному правоохоронному органі, і, як наслідок, не мали жодних повноважень керівника державної служби щодо державних службовців очолюваного ними правоохоронного органу. Також наполягає на дискримінаційності положень п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу». Крім того, на виконання вимог ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу» попередження про звільнення з посади позивача мало б відбутися не пізніше 27.01.2021, проте позивач був попереджений про скорочення посади та наступне звільнення 28.01.2021. У зв'язку з викладеним просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
14 травня 2021 року від представника відповідача надійшли заперечення (вх. №27410), в яких, зокрема зазначено, що Указом Президента України від 05.02.2020 № 41/2020 затверджено нову організаційну структуру Державного бюро розслідувань. Відповідно до вказаного Указу Президента України наказом Державного бюро розслідувань від 14.02.2020 № 42 затверджено нову структуру системи Державного бюро розслідувань, визнано таким, що втратив чинніссть, наказ Державного бюро розслідувань від 21.12.2017 № 1 «Про затвердження організаційної структури Державного бюро розслідувань» та прийнято накази Державного бюро розслідувань від 20 жовтня 2020 року № 202-ДСК «Про затвердження змін штатного розпису ТУ ДБР у м. Мелітополі», від 30 грудня 2021 року№ 303 ДСК «Про затвердження змін до наказів ДБР» та від 25 січня 2021 року № 43 ДСК «Про затвердження та введення в дію штатного розпису ТУ ДБР у м. Мелітополі 2021 рік». Ураховуючи вказане, у зв'язку зі зміною правового статусу Державного бюро розслідувань, в тому числі ТУ ДБР у м. Мелітополі, на підставі вищевказаних наказів Державного бюро розслідувань змінено організаційну структуру та штатний розпис ТУ ДБР у м. Мелітополі, а саме, замість 115 штатних одиниць в ТУ ДБР у м. Мелітополі затверджено 75 штатних одиниць (з урахуванням штатних одиниць осіб рядового та начальницького складу). Вказує, що даний факт нівелює доводи позивача про відсутність скорочення його посади. Також наполягає на тому, що директор ТУ ДБР у м. Мелітополі Гаврилюк І.Д., як і особа, яка тимчасово виконувала його обов'язки, є суб'єктом призначення державних службовців, а тому спірний наказ видано в межах наданих повноважень.
Ухвалою суду від 27 травня 2021 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмет спору, на стороні відповідача Державне бюро розслідувань; продовжено строк підготовчого провадження у справі №280/2413/21 на 30 днів до 30.06.2021; відкладено підготовче засідання в адміністративній справі №280/2413/21 до 09 червня 2021 року.
07 червня 2021 року від позивача надійшло клопотання про витребування доказів та долучення доказів (вх. №32395),
09 червня 2021 року від представника відповідача надійшло клопотання (вх. №33028) про залишення позовної заяви без руху.
У підготовчому засіданні 09 червня 2021 року оголошено перерву до 29 червня 2021 року.
22 червня 2021 року від ОСОБА_1 надійшов уточнений адмінстративний позов (вх. №35304), в якому позовні вимоги викладено в наступній редакції:
визнати протиправним та скасувати наказ Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі від 26.02.2021 № 25о/с про звільнення слідчого Першого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі ОСОБА_1 , з 01.03.2021, у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису з припиненням державної служби;
поновити ОСОБА_1 на посаді слідчого Першого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, або, у разі ліквідації її на день ухвалення судового рішення, на посаду слідчого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, з аналогічними функціональними обов'язками;
стягнути з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу;
допустити до негайного виконання до набрання законної сили рішення суду у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді слідчого Першого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, або, у разі ліквідації її на день ухвалення судового рішення, на посаду слідчого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, з аналогічними функціональними обов'язками та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за 1 місяць.
Ухвалою суду від 29 червня 2021 року прийнято до розгляду уточнений адміністративний позов ОСОБА_1 (вх. від 22.06.2021 №35304) та ухвалено розглядати справу з урахуванням зменшених позовних вимог.
Ухвалою суду від 29 червня 2021 року у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів відмовлено. Витребувано з власної ініціативи у Державного бюро розслідувань належним чином засвідчені копії наступних документів: 1) наказу Державного бюро розслідувань від 31.01.2020 №11дск «Про затвердження та введення в дію штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі на 2020 рік» із додатком до нього; 2) наказу Державного бюро розслідувань від 20.10.2020 №202дск «Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі» із додатками до нього; 3) наказу Державного бюро розслідувань від 30.12.2020 №303дск «Про затвердження змін до наказів Державного бюро розслідувань»; 4) наказу Державного бюро розслідувань від 25.01.2021 №43дск «Про затвердження та введення в дію штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі на 2021 рік» із додатком до нього; 5) наказу Державного бюро розслідувань від 15.10.2020 №581 «Про затвердження структури та штатної чисельності Територіальних управлінь Державного бюро розслідувань» із додатками, що стосуються ТУ ДБР у м. Мелітополі; 6) розпорядчого акту щодо призначення ОСОБА_2 на посаду директора територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі; 7) розпорядчого акту щодо покладання тимчасового виконання обов'язків директора територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, на заступника Директора територіального управління Лісойвана Я.М. на момент винесення наказу від від 26.02.2021 № 25о/с (за наявності).
У підготовчому засіданні 29 червня 2021 року судом оголошено перерву до 15 липня 2021 року.
01 липня 2021 року від відповідача надійшов відзив на уточнений адміністративний позов (вх. №37271), аналогічний за змістом раніше поданому відзиву (вх. від 22 квітня 2021 року №23056).
Від третьої особи надійшли пояснення на позовну заяву (вх. від 07 липня 2021 року №38206), в яких, зокрема, зазначено, що скорочення посади позивача відбулося внаслідок введення іншої категорії посад. При цьому, переведення працівників однієї категорії посад на іншу чинним законодавством не передбачено (тобто, із посади державної служби, без проведення конкурсу, на посаду рядового та начальницького складу), а отже особи, які займали такі посади, підлягали виключно звільненню. Вважає, що відповідачем дотримано вимоги діючого законодавства під час звільнення позивача, а тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Протокольною ухвалою суду від 15 липня 2021 року відкладено підготовче засідання у справі до 26 липня 2021 року.
21 липня 2021 року від третьої особи надійшли витребувані документи.
Ухвалою суду від 26 липня 2021 року, за клопотанням представників сторін, провадження у справі зупинено до 16 вересня 2021 року, для надання часу для примирення.
30 серпня 2021 року від представника відповідача надійшли додаткові пояснення (вх. №49531), відповідно до яких, зокрема, статтею 87 Закону України «Про державну службу» на суб'єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов'язок із працевлаштування працівників, що вивільняються; вирішення питання - пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб'єкта призначення.
Ухвалою суду від 16 вересня 2021 року поновлено провадження у справі.
Протокольною ухвалою суду від 16 вересня 2021 року закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті на 28 вересня 2021 року.
Протокольною ухвалою суду від 28 вересня 2021 року відкладено судове засідання до 20 жовтня 2021 року.
Розгляд справи здійснювався за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу «Акорд».
У судовому засіданні 20 жовтня 2021 року на підставі ст. 250 КАС України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності з'ясував наступне.
Наказом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі від 31 січня 2020 року №03 о/с ОСОБА_1 призначено на посаду слідчого Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі з 03 лютого 2020 року, як визначеного переможцем конкурсу, з випробувальним строком 6 місяців.
Вказаний наказ прийнято на підставі рекомендацій Внутрішньої конкурсної комісії (протокол засідання Внутрішньої конкурсної комісії від 18 листопада 2019 року №39).
03 лютого 2020 року позивачем відповідно до статті 36 Закону України «Про державну службу» складено Присягу державного службовця, що підтверджується відповідним записом у його трудовій книжці.
20 листопада 2020 року позивачу вручено попередження про наступне вивільнення (вих. від 18 листопада 2020 року №17-09/13627/9-23/2020), відповідно до якого у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок затвердження структури Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, відповідно до наказу Державного бюро розслідувань від 15 жовтня 2020 року №581 «Про затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань», затвердження змін до штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, відповідно до наказу Державного бюро розслідувань від 20 жовтня 2020 року №202дск «Про затвердження змін штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі» та відповідно до наказу Державного бюро розслідувань від 15 жовтня 2020 року №583 «Про внесення змін до Переліку посад у територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами», попереджено про наступне скорочення посади слідчого Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, з 01 лютого 2021 року та про звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».
В подальшому, у зв'язку із внесенням змін до наказу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі від 22 жовтня 2020 року №135 о/с «Про попередження працівників», 28 січня 2021 року позивачу вручено попередження від 26 січня 2021 року за вих. №17-09/419/9-23/2021, в якому зазначено, що відповідно до наказу Державного бюро розслідувань від 15 жовтня 2020 року №581 «Про затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань», затвердження змін до штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, відповідно до наказу Державного бюро розслідувань від 20 жовтня 2020 року №202дск «Про затвердження змін штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі» та відповідно до наказу Державного бюро розслідувань від 15 жовтня 2020 року №583 «Про внесення змін до Переліку посад у територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами», керуючись наказом Державного бюро розслідувань від 30 грудня 2020 року №303дск «Про затвердження змін до наказів Державного бюро розслідувань» та наказом Державного бюро розслідувань від 25 січня 2021 року №43дск «Про затвердження та введення в дію штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі на 2021 рік», ОСОБА_1 попереджено про наступне скорочення посади слідчого Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, з 01 березня 2021 року та про звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».
23 лютого 2021 року позивач засобами поштового зв'язку направив відповідачу заяву від 22 лютого 2021 року про надання згоди на переведення, в якій, серед іншого, просив призначити йому військово-лікарську комісію для з'ясування придатності за станом здоров'я проходити службу в органах Державного бюро розслідувань иа призначити його шляхом переведення на посаду слідчого ТУ ДБР у м. Мелітополі з 01 березня 2021 року. Відповіді на вказану заяву матеріали справи не містять.
Наказом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі від 26 лютого 2021 року №25 о/с позивача, ОСОБА_1 , звільнено з посади слідчого Першого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, з 01 березня 2021 року, з формулюванням: «у зв'язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису, з припиненням державної служби».
Не погодившись із вказаним наказом, ОСОБА_1 звернувся до суду з даною позовною заявою.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступними мотивами.
Згідно частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Частиною 2 статті 38 Конституції України визначено, що громадянам гарантовано рівне право доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.
Судом встановлено, що спірним наказом позивача звільнено із займаної посади у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису, з припиненням державної служби відповідно до пункту 1 частини 1, частини 4 статті 87, статті 89 Закону України «Про державну службу».
Відповідно до статті 1 Закону України «Про державну службу» (далі - Закон №889-VIII; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.
Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Згідно з частиною 1 статті 3 Закону №889-VIII цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
Відповідно до частин 1-3 статті 5 Закону №889-VIII правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Пунктом четвертим частини першої статті 83 Закону №889-VIII визначено, що державна служба припиняється за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 цього Закону).
Пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону №889-VIII передбачено, що підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними в листі Міністерства праці та соціальної політики України від 07 квітня 2011 року №114/06/187-11, скорочення чисельності та скорочення штату - поняття не тотожні. Чисельність працівників - це списочний склад працюючих, і скорочення чисельності працівників передбачає зменшення їх кількості. Штат працівників - це сукупність посад, встановлених штатним розписом підприємства. Тому скорочення штату являє собою зміну штатного розпису за рахунок ліквідації певних посад або зменшення кількості штатних одиниць за певними посадами.
Відповідно до частини 3 статті 87 Закону №889-VIII (в редакції Закону від 14 січня 2020 року № 440-IX, чинній на момент попередження позивача про наступне вивільнення) суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов'язку суб'єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.
02 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 12 грудня 2019 року №378-IX «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України», яким внесені зміни до Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та викладено його у новій редакції.
Нормами зазначеного Закону змінено порядок скорочення державних службовців.
Так, згідно частини 6 статті 49-2 КЗпП України вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей:
про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів;
у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті;
не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.
Отже, після внесення Законом України від 14 січня 2020 року №440-IX змін у Закон України «Про державну службу» положення статті 49-2 КЗпП України в частині обов'язку власника або уповноваженого ним органу запропонувати працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації на державних службовців не поширюються.
Національне агентство України з питань державної служби відповідно до пункту 3 частини третьої статті 13 Закону України «Про державну службу» надало «Роз'яснення щодо процедури вивільнення державних службовців у зв'язку з припиненням державної служби за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 Закону України «Про державну службу») від 20 лютого 2020 року №86 р/з», згідно з якими при звільненні державних службовців у зв'язку з припиненням державної служби за ініціативою суб'єкта призначення, зокрема, відповідно до пункту 1 чи пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону, положення статті 49-2 Кодексу законів про працю України не застосовуються.
Суд зазначає, що трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини, або коли про це йдеться у спеціальному законі.
У Рішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/202 зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначено основні трудові права працівників.
Положеннями частини 3 статті 5 Закону №889-VIII визначено, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців в частині відносин, не врегульованих цим законом.
Оскільки положеннями спеціального законодавства, а саме нормами Закону №889-VIII на час прийняття оскаржуваного наказу було врегульовано процедуру звільнення державного службовця у зв'язку із скороченням чисельності або штату працівників, то в даному випадку підлягають застосуванню саме норми спеціального законодавства.
Вирішуючи спір, який пов'язаний зі звільненням на підставі пункту 1 частини 1 статті 87 Закону №889-VIII, суд зобов'язаний з'ясувати, чи дійсно у відповідача мало місце скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби.
Так, згідно статті 1 Закону України від 12 листопада 2015 року № 794-VIII «Про Державне бюро розслідувань» (далі - Закон №794-VIII), в редакції Закону України від 16 травня 2019 року № 2720-VIII, Державне бюро розслідувань (далі - ДБР) за своїм правовим статусом було центральним органом виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 29 лютого 2016 року № 127 утворено Державне бюро розслідувань.
Наказом Державного бюро розслідувань від 21 грудня 2017 року № 1 затверджено структуру Державного бюро розслідувань.
03 грудня 2019 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 305-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань», який набрав чинності 27 грудня 2019 року та яким внесено зміни до Закону України «Про Державне бюро розслідувань».
Згідно статті 1 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» (у редакції, чинній з 27 грудня 2019 року) Державне бюро розслідувань є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.
Тобто, відбулась зміна правового статусу Державного бюро розслідувань з центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган.
Отже, з 27 грудня 2019 року Державне бюро розслідувань є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.
Відповідно до пунктів 3, 4 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 305-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» директори територіальних управлінь та інші працівники Державного бюро розслідувань продовжують здійснювати свої повноваження до їх звільнення з посади або припинення їхніх повноважень на посаді відповідно до Закону України «Про Державне бюро розслідувань» з урахуванням внесених цим Законом змін.
Працівники Державного бюро розслідувань, які перемогли у конкурсах для призначення на посади слідчих, оперуповноважених, продовжують здійснювати свої повноваження до їх звільнення з посади або припинення повноважень на посаді відповідно до Закону України «Про Державне бюро розслідувань» з урахуванням внесених цим Законом змін, у тому числі у разі визначення цих посад посадами рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань.
Відповідно до абзацу другого частини першої статті 9 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» (в редакції зі змінами, внесеними Законом № 305-ІХ) організаційна структура Державного бюро розслідувань визначається Президентом України.
На виконання зазначених положень закону Указом Президента України від 05 лютого 2020 року № 41/2020 затверджено нову організаційну структуру Державного бюро розслідувань.
Наказом Державного бюро розслідувань від 14 лютого 2020 року № 42 затверджено нову структуру системи Державного бюро розслідувань та визнано таким, що втратив чинність, наказ Державного бюро розслідувань від 21 грудня 2017 року № 1 «Про затвердження організаційної структури Державного бюро розслідувань».
Згідно змін до штатного розпису на 2020 рік № 6 Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, що вводиться в дію з 01 лютого 2021 року (додаток до наказу ДБР від 06 липня 2020 року № 315) кількість штатних посад змінена з 104 до 75.
Наказом Державного бюро розслідувань від 08 липня 2020 року № 323 (зі змінами згідно наказу від 15 жовтня 2020 року № 583) затверджено Перелік посад у територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами, зокрема, посада слідчого слідчого відділу заміщується посадою капітана Державного бюро розслідувань.
Наказом Державного бюро розслідувань від 15 жовтня 2020 року № 581 «Про затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань» затверджено структуру Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, штатною чисельністю 75 штатних одиниць.
Наказом Державного бюро розслідувань від 20 жовтня 2020 року № 202дск «Про затвердження змін до штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань у м. Мелітополі», яким відповідно до пунктів 4, 8 частини першої та частини другої статті 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», пункту 1 частини першої Закону України «Про державну службу», та Переліку посад у територіальних управліннях ДБР, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами, затвердженого наказом ДБР від 08 липня 2020 року № 323 (зі змінами), затверджено зміни до штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, на 2020 рік №3 (вводиться в дію з 01 грудня 2020 року), №4 (вводяться в дію з 23 грудня 2020 року), №5 (вводяться в дію з 04 січня 2021 року), №6 (вводяться в дію з 01 лютого 2021 року).
Наказом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі від 22 жовтня 2020 року №135-ос «Про попередження працівників» наказано сектору кадрової роботи та державної служби Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, персонально попередити працівників Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, посади яких скорочуються з 01 лютого 2021 року (додаток 4), про наступне вивільнення.
Наказом Державного бюро розслідувань від 30 грудня 2020 року № 303дск «Про затвердження змін до наказів Державного бюро розслідувань» затверджено зміни до наказів Державного бюро розслідувань, зокрема пунктом 7 якого наказано у пункті 4 наказу Державного бюро розслідувань від 20 жовтня 2020 року № 202дск словосполучення «з 01 лютого 2021 року» замінити на словосполучення «з 01 березня 2021 року».
Наказом Державного бюро розслідувань від 25 січня 2021 року № 43дск затверджено та введено в дію штатний розпис ТУ ДБР у м. Мелітополі штатною чисельністю 75 одиниць.
Наказом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі від 26 січня 2021 року №4-ос внесено зміни до наказу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі від 22 жовтня 2020 року №135-ос «Про попередження працівників» в частині попередження працівників ТУ ДБР у м. Мелітополі з 01 лютого 2021 року згідно додатка 4, виклавши його в новій редакції, а саме: відділу кадрової роботи та державної служби ТУ ДБР у м. Мелітополі персонально попередити про наступне вивільнення працівників ТУ ДБР у м. Мелітополі, посади яких з 01 березня 2021 року скорочуються.
Підставою вказаного наказу визначено наказ Державного бюро розслідувань від 30 грудня 2020 року № 303 дск «Про затвердження змін до наказів Державного бюро розслідувань».
Згідно службової записки начальника відділу кадрової роботи та державної служби Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, адресованої директорові Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, від 19 квітня 2021 року посади державних службовців, які відносяться до підкатегорії «В3» згідно штатного розпису відсутні.
На момент звільнення позивача Закон № 794-VIII діяв в редакції Закону України від 01 січня 2021 року № 1052-IX. Отже, при вирішенні спору між сторонами суд керується положеннями Закону № 794-VIII в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин.
Відповідно до частин 1-4 статті 14 Закону № 794-VIII до працівників Державного бюро розслідувань належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із Державним бюро розслідувань.
Служба в Державному бюро розслідувань є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України. Час проходження служби в Державному бюро розслідувань зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.
На службу до Державного бюро розслідувань приймаються на конкурсній основі в добровільному порядку (за контрактом) громадяни України, які спроможні за своїми особистими, діловими та моральними якостями, віком, освітнім і професійним рівнем та станом здоров'я ефективно виконувати відповідні службові обов'язки.
Прийняття громадян України на службу до Державного бюро розслідувань без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом.
Кваліфікаційні вимоги та критерії професійної придатності для зайняття посад у підрозділах Державного бюро розслідувань затверджуються Директором Державного бюро розслідувань.
Призначення на посади у Державному бюро розслідувань, крім посад Директора Державного бюро розслідувань, керівника підрозділу внутрішнього контролю центрального апарату Державного бюро розслідувань та керівників підрозділів внутрішнього контролю територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, здійснюється за результатами відкритих конкурсів, що проводяться конкурсними комісіями з проведення конкурсів на зайняття посад працівників Державного бюро розслідувань.
Відповідно до частини 5 статті 14 цього Закону трудові відносини працівників Державного бюро розслідувань регулюються цим Законом (у частині переведення працівників Державного бюро розслідувань на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу), законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами).
Статтею 14-3 Закону № 794-VIII передбачено, що державні службовці можуть бути переведені у системі Державного бюро розслідувань за їхньою згодою без обов'язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади, у порядку, визначеному Законом України «Про державну службу».
Особи рядового і начальницького складу можуть бути переведені у системі Державного бюро розслідувань, у тому числі з територіального управління до центрального апарату Державного бюро розслідувань, за їхньою згодою без обов'язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади.
Переведення осіб рядового і начальницького складу може здійснюватися за їхньою ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших закладів, установ системи Державного бюро розслідувань, які порушили питання про переведення.
Відповідно до частини 6 статті 9 Закону № 794-VIII територіальні управління Державного бюро розслідувань діють на підставі положень, що затверджуються Директором Державного бюро розслідувань.
Згідно з частиною 1 статті 10 Закону № 794-VIII керівництво діяльністю Державного бюро розслідувань здійснює його Директор, який має першого заступника та двох заступників. У разі відсутності Директора Державного бюро розслідувань його повноваження здійснює перший заступник Директора Державного бюро розслідувань, а в разі його відсутності - один із заступників Директора Державного бюро розслідувань згідно із розподілом обов'язків.
Відповідно до пунктів 4, 5 частини 1 статті 12 Закону №794-VIII Директор Державного бюро розслідувань: затверджує структуру та штатну чисельність центрального апарату та територіальних органів Державного бюро розслідувань; визначає відповідно до законодавства в межах граничної чисельності переліки посад у центральному апараті та територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами.
Згідно з частиною 2 статті 12 Закону №794-VIII повноваження, передбачені пунктами 4 і 5 частини першої цієї статті, щодо діяльності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань Директор Державного бюро розслідувань здійснює за поданням директорів відповідних територіальних управлінь.
Наказом Державного бюро розслідувань від 28 грудня 2019 року № 343 «Про організацію проведення заходів на виконання вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» (із змінами, внесеними наказами від 02 січня 2020 року № 1 та від 03 січня 2020 року № 2) затверджено Порядок зміни категорії посад працівників Державного бюро розслідувань, які заміщуються державними службовцями на посади, які підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу (далі - Порядок № 343).
Пунктом 1 Порядку № 343 визначено, що цей Порядок визначає процедуру зміни категорії посад працівників Державного бюро розслідувань, які підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу з урахуванням специфічних умов проходження служби.
Відповідно до пункту 6 Порядку № 343 зміна категорії посад працівників Державного бюро розслідувань, які заміщуються державними службовцями на посади, які підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу, здійснюється за рішенням Директора Державного бюро розслідувань або особи, яка виконує його повноваження.
Зміна категорії посад передбачає виведення із штатного розпису та скорочення посади державного службовця (відповідно до статті 87 Закону України «Про державну службу») та введення до штатного розпису посади рядового і начальницького складу.
З прийняттям рішення Директором Державного бюро розслідувань або особою, яка виконує його повноваження, про зміну категорії посади, Управління кадрової роботи та державної служби готує проекти наказів:
«Про затвердження Переліку посад у центральному апараті (територіальних управліннях) Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами» - щодо внесення відповідних змін до Переліку посад;
«Про внесення змін до штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань» та відповідні зміни, погоджує з заінтересованими самостійними структурними підрозділами та подає на підпис Директору Державного бюро розслідувань.
Згідно з абзацом шостим пункту 6 Порядку 343 після затвердження штатного розпису Державного бюро розслідувань (змін до штатного розпису) щодо працівників, посади яких скорочуються, видається наказ про їх персональне попередження про наступне звільнення на підставі Закону України «Про державну службу» у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.
З аналізу норм права, які регулюють спірні відносини, вбачається, що внаслідок реалізації приписів Закону 305-ІХ та Указу Президента України від 05 лютого 2020 року № 41/2020 фактично відбулась заміна структури Державного бюро розслідування шляхом віднесення до державного правоохоронного органу із створенням нової структури шляхом реорганізації державного органу.
З 27 грудня 2019 року в силу статті 14 Закону № 794-VIII до працівників Державного бюро розслідувань належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із Державним бюро розслідувань.
Прийняття громадян України на службу до Державного бюро розслідувань без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом.
Законодавчо визначення структури та штатної чисельності територіальних органів Державного бюро розслідувань, переліку посад у територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами, керівником Державного бюро розслідувань прямо передбачено пунктами 4, 5 частини 1 статті 12 та частиною 2 статті 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань».
Відповідно до вказаних змін до штатного розпису на 2020 рік № 6 Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, посади державної служби у слідчому управлінні ТУ ДБР у м. Мелітополі виведені зі штатного розпису та водночас введено нові посади (іншої категорії) старшого та середнього начальницького складу, а саме:
Перший слідчий відділ (з дислокацією у м. Мелітополі) зі штатом: начальник відділу - 1 штатна посада (старший начальницький склад, підполковник ДБР), старший слідчий - 1 штатна посада (старший начальницький склад, майор ДБР), слідчий - 2 штатні посади (середній начальницький склад, капітан ДБР), всього 4 посади начальницького та середнього складу;
Другий слідчий відділ (з дислокацією у м. Запоріжжі) зі штатом: начальник відділу - 1 штатна посада (старший начальницький склад, підполковник ДБР), заступник начальника відділу - 1 штатна посада (старший начальницький склад, підполковник ДБР), старший слідчий - 4 штатні посади (старший начальницький склад, майор ДБР), слідчий - 4 штатні посади (середній начальницький склад, капітан ДБР), всього 10 посад начальницького та середнього складу;
Третій слідчий відділ (з дислокацією у м. Херсоні) зі штатом: начальник відділу - 1 штатна посада (старший начальницький склад, підполковник ДБР), заступник начальника відділу - 1 штатна посада (старший начальницький склад, підполковник ДБР), старший слідчий - 4 штатні посади (старший начальницький склад, майор ДБР), слідчий - 4 штатні посади (середній начальницький склад, капітан ДБР), всього 10 посад начальницького та середнього складу.
Згідно змін до штатного розпису на 2020 рік № 6 Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, що вводиться в дію з 01 лютого 2021 року (додаток до наказу ДБР від 06 липня 2020 року № 315) кількість штатних посад змінена з 104 до 75, всього введено 24 штатні посади старшого та середнього начальницького складу у слідчі відділи ТУ ДБР у м. Мелітополі.
Отже, внаслідок реалізації наказів ДБР від 20 лютого 2020 року №202дск та від 30 грудня 2020 року №303дск посади державної служби у слідчому управлінні Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, були повністю виведені зі штатного розпису територіального управління.
Посада державної служби «слідчого Першого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі» також виведена зі штатного розпису, що підтверджується матеріалами справи.
За викладених обставин, у зв'язку зі зміною правового статусу Державного бюро розслідувань (центральний орган виконавчої влади перетворений у державний правоохоронний орган) скорочена посада державної служби, яку обіймав позивач, внаслідок змін штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Мелітополі.
Судом враховано, що накази Державного бюро розслідувань від 20 жовтня 2020 року № 202дск та від 30 грудня 2020 року №303дск є чинними, відтак підстави для їх не врахування у спірних правовідносинах у суду відсутні.
З урахуванням викладеного, суд вважає доводи позивача про відсутність фактичного скорочення посади державної служби, яку обіймав позивач, внаслідок змін штатного розпису ТУ ДБР у м. Мелітополі помилковими.
Відповідно до абзацу першого пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці.
Відповідно до частини 3 статті 87 Закону України «Про державну службу», суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне вивільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої статті 87 у письмовім формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.
Так, 26 січня 2021 року складено попередження № 17-09/419/9-23/2021 про наступне вивільнення ОСОБА_1 у зв'язку із скороченням посади державної служби, на підставі пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу», із яким позивач ознайомився 28 січня 2021 року.
Таким чином, на підставі наказів ДБР від 20 жовтня 2020 року №202 дск, від 30 грудня 2020 року №303 дск та наказів ТУ ДБР у м. Мелітополі від 22 жовтня 2020 року №135-ос, від 26 січня 2021 року №4 ос, персонального попередження про наступне вивільнення від 26 січня 2020 року №17-09/419/9-23/2021, ТУ ДБР у м. Мелітополі видано наказ від 26 лютого 2021 року №25о/с, припинено державну службу та звільнено ОСОБА_1 з посади державної служби.
Щодо питання про переведення на рівнозначну посаду у ТУ ДБР у м. Мелітополі суд вказує, що відповідно до частини 1 статті 14-3 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» державні службовці можуть бути переведені у системі Державного бюро розслідувань за їхньою згодою без обов'язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади, у порядку, визначеному Законом України «Про державну службу».
Відповідно до матеріалів справи, судом встановлено, що у чинному штатному розписі ТУ ДБР у м. Мелітополі відсутні посади державної служби, обсяг та перелік функціональних завдань та обов'язків за якими є рівнозначними з посадою слідчого Третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, яку займав позивач.
Безпідставними суд вважає доводи позивача про те, що наказ про звільнення є протиправним, оскільки підписаний не уповноваженою особою - т.в.о. керівника, з огляду на таке.
Як вже зазначалося, відповідно до пункту 4 частини 1 статті 83 Закону №889-VIII державна служба припиняється за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 цього Закону).
Пунктом 7 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну службу» визначено, що суб'єкт призначення - державний орган або посадова особа, яким відповідно до законодавства надано повноваження від імені держави призначати на відповідну посаду державної служби в державному органі та звільняти з такої посади.
До повноважень Директора ТУ ДБР належить, зокрема, призначення на посади та звільнення з посад працівників відповідного територіального управління (пункт 2 частини 3 статті 13 Закону України «Про Державне бюро розслідувань»).
Відповідно до частини 3 статті 13 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» Директор територіального управління Державного бюро розслідувань:
1) організовує роботу відповідного територіального управління щодо виконання повноважень Державного бюро розслідувань, наказів і розпоряджень Директора Державного бюро розслідувань;
2) призначає на посади та звільняє з посад працівників відповідного територіального управління, крім тих, які призначаються Директором Державного бюро розслідувань відповідно до статті 12 цього Закону;
3) вносить Директору Державного бюро розслідувань подання про присвоєння у встановленому законодавством порядку спеціальних звань особам рядового і начальницького складу та рангів державних службовців працівникам відповідного територіального управління;
4) вносить Директору Державного бюро розслідувань пропозиції щодо структури та штатної чисельності відповідного територіального управління;
5) видає у межах своїх повноважень накази і розпорядження;
6) здійснює інші повноваження, передбачені цим та іншими законами, у тому числі має право в межах своєї компетенції особисто реалізовувати повноваження Державного бюро розслідувань, визначені цим Законом.
Згідно частини п'ятої статті 13 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», у разі відсутності керівника підрозділу центрального апарату (директора територіального управління) Державного бюро розслідувань або тимчасової неможливості здійснення ним своїх повноважень його обов'язки виконує заступник, а за наявності двох заступників - найстарший за віком заступник.
У разі відсутності заступника обов'язки керівника підрозділу центрального апарату (директора територіального управління) Державного бюро розслідувань виконує найстарший за віком керівник підрозділу (органу), що входить до складу цього підрозділу (органу), а за відсутності у структурі підрозділу (органу) інших підрозділів - найстарший за віком службовець підрозділу (органу).
Відповідно до абзацу 8 пункту 3 розділу III Положення про Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополі, затвердженого наказом ДБР від 29 грудня 2020 року № 875, Директор ТУ ДБР призначає на посади та звільняє з посад працівників ТУ ДБР, крім тих, яких призначає Директор ДБР.
З огляду на викладене, директор ТУ ДБР є найвищою посадовою особою у відповідному ТУ Державного бюро розслідувань, яка законом уповноважена призначати на посади і звільняти з посад працівників ТУ ДБР, крім тих, яких призначає Директор ДБР, та суб'єктом призначення в розумінні пункту 7 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну службу».
Спірний наказ територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, від 26 лютого 2021 року №25о/с підписаний т.в.о. ТУ ДБР у м. Мелітополі Лісойван Ярославом.
На момент виникнення спірних правовідносин Лісойван Ярослав займав посаду заступника директора ТУ ДБР у м. Мелітополі.
Відтак, директор ТУ ДБР у м. Мелітополі, як і особа, яка тимчасово наділена законом виконувати його обов'язки у разі відсутності директора територіального управління Державного бюро розслідувань або тимчасової неможливості здійснення ним своїх повноважень, є тією особою, якій законом надано повноваження призначати та звільняти працівників відповідного територіального управління.
За вказаних обставин, наказ Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, від 26 лютого 2021 року №59о/с підписаний уповноваженою особою суб'єкта призначення.
Стосовно ж наданого позивачем доказу, а саме Висновку науково-правової експертизи щодо доктринального тлумачення нормативно-правовх актів Науково-дослідного інституту публічного права від 07 вересня 2020 року №5/1/6-511, відповідно до якого, зокрема, керівник правоохоронного органу, посада якого належить до посад офіцерського/начальницького складу, якшо інше не передбачено Законом (для прикладу, директор Державного бюро розслідуваь) не є керівником державної служби стосовно державних службовців очолюваного ним органу суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 113 Кодексу адміністративного судочинства України висновок експерта у галузі права не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов'язковим для суду.
Також суд критично оцінює посилання позивача на положення пунктів 3, 4 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 305-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» як обґрунтування протиправності наказу про звільнення, зважаючи на те, що означені норми права не містять жодних гарантій залишення на посадах, про які зазначає позивач у позові.
Разом з тим, матеріалами справи підтверджено, що позивач як працівник Державного бюро розслідувань після набранням чинності Законом №305-ІХ продовжував здійснювати свої повноваження до моменту звільнення.
Щодо тверджень позивача про обов'язок відповідача запропонувати йому іншу посаду слід зазначити наступне.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Принцип верховенства права вимагає визначеності, ясності і недвозначності правової норми, якою встановлений порядок і умови пропонування вакантної посади у випадку звільнення державного службовця за ініціативою суб'єкта призначення, якою є ст. 87 Закону України «Про державну службу».
У Рішенні Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року № 5-р(ІІ)/2020 вказано що одним зі складових елементів загального принципу юридичної визначеності є вимога (як принцип) передбачності приписів права. Європейський суд з прав людини виснував принцип передбачності юридичної норми, зазначивши: "Припис не може розглядатись як «право», якщо його не сформульовано з достатньою мірою чіткості, даючи громадянинові змогу регулювати свою поведінку: громадянин повинен мати змогу (отримавши при потребі відповідну пораду) передбачити - до тієї міри, що є допустимою за конкретних обставин, - наслідки, що їх може спричинити конкретна дія» [рішення Європейського суду з прав людини у справі «The Sunday Times v. The United Kingdom (No.1)»]. Як зазначено у спеціальному Дослідженні Європейської Комісії «За демократію через право» (Венеційська Комісія) «Мірило правовладдя», «передбачність означає не лише те, що приписи акта права мають бути <...> проголошеними ще до їх імплементації, а й що вони мають бути передбачними за своїми наслідками: їх має бути сформульовано з достатньою чіткістю та зрозумілістю, аби суб'єкти права мали змогу впорядкувати свою поведінку згідно з ними».
Суд підкреслює, що на момент виникнення спірних правовідносин приписи статті 87 Закону України «Про державну службу» були чинними, чіткими та передбачуваними.
Звідси, суд відхиляє доводи позивача щодо порушення відповідачем прав позивача у зв'язку із тим, що Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань, розташованим у місті Мелітополі не запропоновано ОСОБА_1 іншої посади, так як в силу вищенаведених нормативно-правових актів, чинних на час виникнення спірних правовідносин, у суб'єкта призначення був відсутній такий обов'язок.
З огляду на викладене, а також враховуючи усі наведені обставини, суд приходить до висновку, що спірний наказ є таким, що прийнятий у межах повноважень, у спосіб та у порядку, що визначені чинним законодавством, а тому підстави для його скасування відсутні.
Стосовно тверджень позивача про дискримінаційність вимог п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» слід зазначити, що за приписами ст. 1 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" від 06 вересня 2012 року № 5207-VI (далі - Закон №5207) дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
Згідно з положеннями частини 3 ст. 6 Закону № 5207 не вважаються дискримінацією дії, які не обмежують права та свободи інших осіб і не створюють перешкод для їх реалізації, а також не надають необґрунтованих переваг особам та/або групам осіб за їх певними ознаками, стосовно яких застосовуються позитивні дії, а саме: спеціальний захист з боку держави окремих категорій осіб, які потребують такого захисту; здійснення заходів, спрямованих на збереження ідентичності окремих груп осіб, якщо такі заходи є необхідними; надання пільг та компенсацій окремим категоріям осіб у випадках, передбачених законом; встановлення державних соціальних гарантій окремим категоріям громадян; особливі вимоги, передбачені законом, щодо реалізації окремих прав осіб.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що обов'язковою ознакою дискримінації є встановлення факту обмеження (зменшення, звуження, позбавлення) права.
Разом із тим, таких фактів у цій справі судом не встановлено.
З огляду на викладене, а також враховуючи усі наведені обставини, суд приходить до висновку, що спірний наказ є таким, що прийнятий у межах повноважень, у спосіб та у порядку, що визначені чинним законодавством, а тому позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування наказу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі від 26.02.2021 №25о/с про звільнення ОСОБА_1 з посади слідчого Першого слідчого відділу (відділ з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі з 26 лютого 2021 року, у зв'язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису, з припиненням державної служби задоволенню не підлягають.
Враховуючи, що вимоги про поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними, підстави для задоволення останніх також відсутні.
Також відсутні і підстави для звернення рішення суду до негайного виконання.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
У зв'язку із відмовою у задоволенні позову розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Державне бюро розслідувань про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення в повному обсязі складено та підписано 18.11.2021.
Суддя Ю.П. Бойченко