Справа № 638/15165/20
Провадження №1-кп/638/904/21
19 листопада 2021 року Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:
Головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретарів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
прокурорів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
захисника адвоката ОСОБА_9 ,
потерпілого ОСОБА_10 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали судових засідань суду кримінальне провадження №1202022548000528 від 16.09.2020 року стосовно:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Запоріжжя, українця, громадянина України, із неповною вищою освітою, не одруженого, не працюючого, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , до затримання фактично проживав за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого:
13.05.2015 року Хортицьким районним судом м.Запоріжжя за ч.2 ст.15 ч.2 ст.185, ч.1 ст.70, ст.71 КК України до 4 років позбавлення волі;
05.02.2016 року Дергачівським районним судом Харківської області за ч.2 ст.309, ч.4 ст.70 КК України до 4 років 2 місяців позбавлення волі, звільнений 19.02.2018 року за відбуттям строку покарання;
26.06.2018 року Ленінським районним судом м.Харкова за ч.2 ст.15 ч.2 ст.185 КК України до 2 років обмеження волі, звільнений 14.08.2020 року за відбуттям строку покарання,
за обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень - злочинів, передбачених ч.2 ст. ст.185, ч.2 ст.186 КК України, -
встановив:
ОСОБА_8 , будучи раніше засудженою особою за вчинення корисливих злочинів, на шлях виправлення не став, та повторно скоїв умисний злочин за наступних обставин.
15 вересня 2020 року о 13 годині 35 хвилин ОСОБА_8 увійшов до будівлі адміністрації, яка розташована на території Центрального парку культури та відпочинку ім.М.Горького за адресою: м.Харків, вул.Сумська буд.81, де на першому поверсі побачив велосипед «Specialized EXPEDITION LOW ENTRY», належний ОСОБА_10 . Після чого, у ОСОБА_8 раптово виник злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна та обернення його на свою користь.
Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, ОСОБА_8 , діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, розуміючи протиправність своїх злочинних дій, скориставшись тим, що за його діями ніхто не спостерігає, шляхом вільного доступу, викрав велосипед «Specialized EXPEDITION LOW ENTRY» вартістю 6500,00 гривень згідно висновку судово-товарознавчої експертизи №157 від 20.10.2020 року. Після чого ОСОБА_8 з місця скоєння злочину зник, розпорядившись викраденим майном на свій розсуд, чим спричинив ОСОБА_10 матеріальну шкоду на суму 6500,00 гривень.
Крім того, 22 вересня 2020 року о 13 годині 57 хвилин ОСОБА_8 увійшов до будівлі адміністрації, яка розташована на території Центрального парку культури та відпочинку ім.М.Горького за адресою: м.Харків, вул.Сумська буд.81, де на першому поверсі побачив велосипед марки «Cannondale» модель «Bad Boy 7», серійний номер « НОМЕР_1 », належний ОСОБА_10 . Після чого у ОСОБА_8 раптово виник злочинний умисел, направлений на викрадення чужого майна та обернення його на свою користь.
Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_8 , діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, розуміючи протиправність своїх злочинних дій, скориставшись тим, що за його діями ніхто не спостерігає, шляхом вільного доступу, взяв вказаний велосипед, вартістю 11000,00 гривень згідно висновку судово-товарознавчої експертизи №157 від 20.10.2020 року та попрямував з ним до виходу з будівлі. Однак, протиправні дії ОСОБА_8 набули відкритого характеру, оскільки були помічені свідком ОСОБА_11 . Разом із цим, ОСОБА_8 , усвідомлюючи, що його дії стали помітні для інших осіб, маючи умисел на відкрите викрадення чужого майна, реалізуючи свій злочинний умисел, діючи повторно, з вищевказаним майном з місця злочину зник, обернувши викрадене майно на свою користь та розпорядившись ним на власний розсуд, спричинивши ОСОБА_10 матеріальну шкоду на суму 11000, 00 гривень.
Допитаний в судовому засіданні ОСОБА_8 свою провину у вчиненні інкримінованих йому злочинів визнав частково, повідомивши, що крадіжку велосипеда 15.09.2020 року у парку ім.Горького визнає повністю, зазначає, що був на місці злочину, викрав велосипед та продав його. Щодо грабежу 22.09.2020 року не визнає, оскільки не погоджується з кваліфікацією вчиненого діяння, вважає, що це також була крадіжка. Зазначає, що скористався відсутністю охоронця та викрав велосипед, не чув як йому кричали, коли їхав на ньому. Коли впав з велосипеду через пробите колесо побачив, що його наздоганяють. Потім почав тікати. Вказує, що щиро покаявся у вчиненому в той момент, коли його затримали, просить вибачення у потерпілого за скоєне. Також повідомив, що вчинив злочини через брак коштів.
Допитаний в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_10 повідомив, що він працював у парку ім.Горького, біля приміщення адміністрації він та його дружина залишали свої велосипеди. Йому він потрібен по роботі, а дружина каталась у парку. Крім нього його велосипедом також користуються інші співробітники парку, якщо виникають невідкладні обставини. Тому коли перший велосипед зник, вони з дружиною не одразу почали його шукати, а коли через певний час його не знайшли, то звернулись до охорони і переглянули відео з камер спостереження, де побачили як стороння людина зайшла в приміщення адміністрації, взяв велосипед та поїхав. Після цього охоронець подав заявку до поліції і на цьому все затихло. Через деякий час тижня через два йому повідомили, що охоронець затримав особу, яка намагалась викрасти інший велосипед. Потім зайшли до приміщення і переглянули відео та з'ясувалось, що це та сама людина, яка викрала перший велосипед. Після чого викликали поліцію. Точної дати події не пам'ятає, зазначив лише, що це була осінь 2020 року. Просив суворо не карати обвинуваченого, матеріальних претензій не має до нього.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_11 надала покази, згідно яких зазначила, що вона працює сторожем в управлінні. Того дня, точної дати не пам'ятає, бачила у холі управління обвинуваченого, він якийсь час перебував там, ніби то ходив до відділу кадрів, направлявся туди, але там була перерва. В холі були відвідувачі. Також на вулиці були співробітники управління. Зазначає, що їй відомо чиї велосипеди стояли в управлінні та знала, що вони не належать обвинуваченому. Свідок в цей час спостерігала за шлагбаумом, щоб відкрити його вантажній машині, яка повинна була виїжджати з двору. Дивилась на табло та побачила як обвинувачений виводить велосипед. Вона вибігла зі своєї кімнати і стала голосно кричати, що забирають велосипед. Зазначає, що кричала настільки голосно, що співробітники почули на другому поверсі та прибігли, однак нічого не могли зрозуміти. При цьому зауважила, що не почути її було неможливо з боку обвинуваченого, оскільки відстань між нею та обвинуваченим була метрів 7-10. Крик був настільки сильним, що після цього вона охрипла. Однак обвинувачений не зупинився та продовжував їхати. Охоронець почув крики свідка та побіг на вулицю на перетин обвинуваченому, інший охоронець побіг йому на допомогу, а вона побігла за ним та продовжувала кричати: «Держите его. Велосипед угоняют. Стой». Вважає, що обвинувачений не міг її не чути, оскільки від'їхав недалеко. Коли свідок підбігла, обвинувачений вже лежав на землі та його співробітники парку вже затримали. Також вона бачила, що обвинувачений їхав нерівно, потім кинув велосипед біля шлагбаума та його затримали охоронець та співробітник, бачила як вони вже сиділи на ньому й заламували руки. Вважає, що обвинувачений не міг проїхати через шлагбаум, оскільки він був закритий. Також повідомила, що знає про те, що у потерпілого був ще один велосипед, який хтось викрав, однак особисто цього не бачила.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_12 суду показав, що під час подій, що стались, працював охоронцем на посту в адміністрації парку Горького. Того дня влітку 2020 року, точної дати не пам'ятає, перебував на посту, це була післяобідня перерва. Обвинувачений ОСОБА_13 прийшов до адміністрації, спросив у нього де знаходиться відділ кадрів, свідок відповів та обвинувачений попрямував до відділу кадрів. Свідок бачив як обвинувачений постояв там деякий час, потім спитав його про можливість відвідати туалет. Свідок дозволив туди сходити, після чого обвинувачений вийшов та повідомив, що в туалеті біжить вода та не зупиняється. Свідок пішов подивитись, все було нормально з водою. Після повернення на пост вахтер ОСОБА_14 йому кричала голосно, емоційно, що вкрали велосипед. Пояснює, що на території будівлі адміністрації у тамбурі є скляний вхід та двоє дверей, між ними є проміжок метрів півтора, там стояли велосипеди. Ці велосипеди з приміщення адміністрації видно вахтеру. Свідок зрозумів, що ОСОБА_13 взяв той велосипед, оскільки в будівлі інших сторонніх осіб не було, лише працівники адміністрації, та побіг за ним на перетин, а жінка також побігла за ним. Одночасно свідок постійно голосно кричав, вважає, що обвинувачений його чув, оскільки між ними було приблизно метрів 7-10, а обвинувачений не реагував. При цьому один раз обвинувачений обернувся на крики, побачив його, однак продовжив рух на велосипеді, ще метрів 10 проїхав. Після чого Перелигін на велосипеді впав за шлагбаумом перед дорогою, потім встав, залишив велосипед та почав бігти, перебіг через переїжджу частину дороги, там впав, свідок його наздогнав, підняв та разом з іншим співробітником адміністрації затримали та відвели у чергову частину, де чекали на приїзд поліції, яку викликали. Обвинувачений ніяким чином не пояснював своєї поведінки, говорив що більше не буде такого робити та просив відпустити його, казав, щоб забирали велосипед.
Від допиту інших свідків прокурор в судовому засіданні відмовився.
Допитавши обвинуваченого, потерпілого, свідків, дослідивши докази, суд дійшов наступного висновку.
Крім визнання ОСОБА_8 своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.185 КК України, його винуватість у вчиненому злочині підтверджується сукупністю зібраних у кримінальному провадженні та досліджених безпосередньо в судовому засіданні доказів.
Окрім показів потерпілого, наданих в судовому засіданні, його винність у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.185 КК України також підтверджується відеозаписом з камер відеоспостереження, які розташовані на фасаді будівлі адміністрації Центрального парку культури та відпочинку ім.М.Горького за адресою: АДРЕСА_3 , на якому зафіксовано події 15.09.2020 року в період часу з 13.35.23 год. до 13.36.52 год. На відеозаписі зафіксовано як чоловік їде по території парковки та заходить до приміщення, після чого покидає зазначену території на велосипеді та прямує до проїжджої частини дороги. В судовому засіданні обвинувачений підтвердив, що чоловік, який їхав на велосипеді це саме він.
Згідно висновку експерта №157 від 20.10.2020 року вартість викраденого майна станом на 15.09.2020 року складає 6500,00 гривень.
Не зважаючи на невизнання своєї вини обвинуваченим ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч.2 ст.186 КК України, його винуватість у вчиненому повністю підтверджується сукупністю зібраних у кримінальному провадженні та досліджених безпосередньо в судовому засіданні доказів, як і спростовується цими ж доказами його захисна позиція.
Окрім показів потерпілого, свідків, наданих в судовому засіданні, винність ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.186 КК України також підтверджується відеозаписом з камер відеоспостереження, які розташовані на фасаді будівлі адміністрації Центрального парку культури та відпочинку ім.М.Горького за адресою: АДРЕСА_3 , на якому зафіксовано події 22.09.2020 року в період часу з 13.56.31 год. до 14.04.39 год.
На відеозаписі видно як чоловік виводить велосипед з будівлі на територію парковки, сідає на нього та прямує до проїжджої частини дороги. За ним приблизно через 10 секунд на відстані 10-15 метрів біжить чоловік та переслідує. Слідом вибігає жінка. Чоловік на велосипеді падає перед дорогою, піднімається та біжить через дорогу без велосипеда, де падає знов та його затримують. Оглядом відеозапису також встановлено, що територія, з якої виїхав чоловік на велосипеді, знаходиться на відстані від проїжджої частини дороги, має парковку, де перебувають транспортні засоби. Біля того місця, звідки виїхав чоловік на велосипеді перебуває вантажна машина. Під час події на території парковки перебувають люди, які прямують вслід за особами, зазначеними вище, та реагують на подію, що сталась. Під час руху чоловіка на велосипеді до моменту падіння, транспортні засоби на проїжджій частині відсутні. На відеозапису звук відсутній. В судовому засіданні обвинувачений підтвердив, що чоловік, який їхав на велосипеді це саме він
Згідно висновку експерта №157 від 20.10.2020 року вартість викраденого майна станом на 22.09.2020 року складає 11 000,00 гривень.
Також судом досліджено ухвалу слідчого судді Дзержинського районного суду м.Харкова від 02.10.2020 року про арешт майна, ухвалу слідчого судді Дзержинського районного суду м.Харкова від 24.09.2020 року про застосування стосовно обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, розписку потерпілого про прийняття на відповідальне зберігання речового доказу - велосипед марки «Cannondale» модель «Bad Boy 7», серійний номер «HAOUG00785», постанову про визнання та долучення до матеріалів кримінального провадження речових доказів від 16.10.2020, згідно якої оглянуто CD-R -диск з відеозаписами камер відеоспостереження, які розташовані на фасаді будівлі адміністрації Центрального парку культури та відпочинку ім.М.Горького за адресою: м.Харків, вул.Сумська 81, на якому зафіксовано події 22.09.2020 року в період часу з 13.56.31 год. до 14.04.39 год., постанову про визнання та долучення до матеріалів кримінального провадження речових доказів від 22.09.2020 року, постанова про визнання та долучення до матеріалів кримінального провадження речових доказів від 16.10.2020, згідно якої оглянуто CD-R -диск з відеозаписами камер відеоспостереження, які розташовані на фасаді будівлі адміністрації Центрального парку культури та відпочинку ім.М.Горького за адресою: м.Харків, вул.Сумська 81, на якому зафіксовано події 15.09.2020 року в період часу з 13.35.23 год. до 13.36.52 год., постанови про зміну групи прокурорів
У матеріалах провадження містяться відомості про усі речові докази, які були долучені до провадження. Речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом.
Згідно ст.94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Докази повинні бути належними та допустимими в розумінні ст.ст. 85-86 КПК України.
Під час вирішення питання про допустимість доказів важливе значення має істотність порушення прав і свобод людини, а тому не усі порушення, допущені сторонами при збиранні доказів, є підставою для визнання доказів недопустимими, а відтак і вирішення питання про порушення права на справедливий суд. Даних обставин під час розгляду кримінального провадження та недопустимості доказів згідно вимог ст.ст. 85-89 КПК України судом не встановлено.
Суд дослідив у порядку ст.358 КПК України надані стороною обвинувачення зазначені документи, що містять у собі зафіксовані відомості, які, у свою чергу, можуть/не можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а також підтверджують порядок збирання доказів на стадії досудового розслідування.
Вищезазначені докази суд вважає належними та допустимими, оскільки прямо підтверджують існування обставин, які підлягають доказуванню та мають значення для даного кримінального провадження, отримані у порядку, передбаченому КПК України, показання свідків, потерпілого є логічними, послідовними, узгоджуються з іншими доказами, дослідженими судом.
З огляду на наведене, у ракурсі установлених фактичних обставин справи шляхом встановлення кримінально-правових, юридично значущих ознак та визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому Кримінальним кодексом України, суд кваліфікує дії обвинуваченого ОСОБА_8 за ч.2 ст.185 КК України як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена повторно, а також за ч.2 ст.186 КК України, як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинений повторно.
За змістом ст.62 Конституції України під час розгляду кримінальних проваджень суд має суворо додержуватись принципу презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Згідно з вимогами ст.91 КПК України доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення. Обов'язок доказування зазначених обставин під час судового розгляду покладається на прокурора.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують Європейську конвенцію з прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Частиною 5 ст.9 КПК України передбачено, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Європейський суд з прав людини у п.65 справи «Коробов проти України» (заява №39598/03, остаточне рішення від 21.10.2011) зазначив, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), n.161, Series А заява №25). Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.
Суд не бере до уваги доводи обвинуваченого ОСОБА_8 про те, що він не скоював інкримінованого злочину за ч.2 ст.186 КК України, оскільки він не навів жодного переконливого і аргументованого доводу, що ставить під сумнів обґрунтованість пред'явленого обвинувачення.
Суд приходить висновку, що до показань обвинуваченого необхідно відноситися критично та розцінює їх винятково, як позицію захисту з метою уникнення кримінальної відповідальності за вчинений злочин. Крім цього, його показання в частині характеру своїх дій як таємного, а не відкритого заволодіння майном потерпілого спростовуються комплексом зібраних у кримінальному провадженні чітких, логічних, послідовних, переконливих та узгоджених між собою доказів, які є належними і допустимими відповідно до ст.ст. 85,86 КПК України, так як підстави недопустимості доказів вказані в ст.87 КПК України суду не надані і не доведені.
Таким чином, у судовому засіданні були досліджені всі зібрані під час досудового та судового слідства докази, які мали значення для правильного вирішення справи, всім їм надана оцінка, при цьому доводи, обвинуваченого про його невинуватість у злочині, передбаченого ч.2 ст.186 КК України свого підтвердження не знайшли.
Вирішуючи питання про вид та розмір покарання суд враховує характер та ступінь суспільної небезпеки вчинених злочинів, які відповідно до ст.12 КК України - є тяжкими злочинами, відомості про особу винного, відсутність обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання.
Обставин, що пом'якшують покарання ОСОБА_8 , судом не встановлено.
Судом не приймаються до уваги посилання сторони обвинувачення у обвинувальному акті на наявність такої обставини, що пом'якшує покарання обвинуваченого, як щире каяття, оскільки щирим каяттям може бути визнане лише така поведінка особи, яка полягає в повному та безумовному визнанні своєї вини у вчиненні інкримінованого злочину та щирому розкаянні у вчиненому. Натомість, обвинувачений вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.186 КК України не визнав.
Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_8 , судом не встановлено.
При призначенні покарання суд враховує, що обвинувачений ОСОБА_8 раніше неодноразово судимий за вчинення умисних злочинів проти власності, останній раз вироком Ленінського районного суду м.Харкова від 26.06.2018 року за ч.2 ст.15 ч.2 ст.185 КК України до 2 років позбавлення волі, звільнений за відбуттям строку покарання 14.08.2020 року, вчинив злочини у короткий строк після звільнення, на диспансерному (профілактичному) обліку в КНП ХОР «Обласний наркологічний диспансер» не перебуває; впродовж останніх п'яти років за медичною допомогою до КНП «Харківський міський психоневрологічний диспансер №3» не звертався; відсутність обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання, особливості й обставини вчинення кримінальних правопорушень; поведінку обвинуваченого під час та після вчинення злочинних дій, думку потерпілого.
Сукупність даних про обставини вчинення правопорушення та особу винного ОСОБА_8 дають суду підстави вважати, що виправлення та перевиховання останнього можливе лише при ізоляції від суспільства і йому необхідно призначити остаточне покарання за сукупністю злочинів у вигляді позбавлення волі.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Стівен Вілкокс та Скотт Херфорд проти Сполученого Королівства, заяви № 43759/10 та 43771/12», зазначає, що хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, Суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися, як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення.
Дане ж покарання, на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи «Бакланов проти Росії» від 09.06.2005 року, «Фрізен проти Росії» від 24.03.2005 року, «Ісмайлова проти Росії» від 29.11.2007 року).
Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається, як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так як Конституційний Суд України у Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема, права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».
Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його, як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають, як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності кримінального правопорушення і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх забезпечення.
Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад кримінального правопорушення та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.
При цьому також суд враховує, що відповідно до ст.50 КК України покарання є заходом примусу та полягає в передбаченому законом обмеженні прав та свобод засудженого та у відповідності до ч.2 ст.50 КК України має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.
При призначенні покарання ОСОБА_8 суд керується також положенням п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 23.10.2003 року, згідно якого суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст.65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Відповідно до ст.6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є складовою частиною загальнонаціонального законодавства України.
Оскільки судом призначається покарання, пов'язане з ізоляцією від суспільства, за відсутності виняткових обставин, передбачених ч.3 ст.377 КПК України, враховуючи встановлені та викладені раніше обставини, у тому числі визначені ст. 178 КПК України, які підтверджують ризики, передбачені п.п.1, 5 ч.1 ст. 177 КПК України, на переконання суду до набрання вироком законної сили запобіжний захід, обраний обвинуваченому ОСОБА_8 у виді тримання під вартою, необхідно залишити без змін.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не подавався.
Процесуальні витрати, які пов'язані із залученням експерта під час здійснення досудового розслідування відсутні.
Долю речових доказів суд вирішує на підставі ст. 100 КПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 100, 370, 371, 373, 374 КПК України, суд,-
ухвалив:
ОСОБА_8 визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень - злочинів, передбачених ч.2 ст.185, ч.2 ст.186 КК України та призначити йому покарання:
- за ч.2 ст.185 КК України - у виді 3 років позбавлення волі,
- за ч.2 ст.186 КК України - у виді 4 років позбавлення волі.
В силу ч.1 ст.70 КК України, шляхом поглинення більш суворим покаранням, менш суворого покарання остаточно призначити ОСОБА_8 покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі з відбуттям покарання у кримінально виконавчій установі закритого типу.
Строк відбування покарання обчислювати з моменту фактичного затримання - з 22.09.2020 року.
Зарахувати у строк відбування покарання строк попереднього ув'язнення ОСОБА_8 з 22.09.2020 року до набрання вироком законної сили із розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Запобіжний захід ОСОБА_8 у вигляді тримання під вартою залишити без змін до набрання вироком законної сили.
Речові докази - CD-R диск фірми «LPRO» з відеозаписом з камер відеоспостереження, які розташовані на фасаді будівлі адміністрації Центрального парку культури та відпочинку ім.М.Горького за адресою: м.Харків, вул.Сумська 81, на якому зафіксовано події 22.09.2020 року, CD-R диск фірми «LPRO» з відеозаписом з камер відеоспостереження, які розташовані на фасаді будівлі адміністрації Центрального парку культури та відпочинку ім.М.Горького за адресою: м.Харків, вул.Сумська 81, на якому зафіксовано події 15.09.2020 року = залишити в матеріалах провадження.
Речовий доказ - велосипед марки «Cannondale» модель «Bad Boy 7», серійний номер « НОМЕР_1 » - залишити у володінні потерпілого ОСОБА_10 .
Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Дзержинського районного суду м.Харкова від 02.10.2020 року.
Вирок може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення. Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити учасникам провадження.
Головуючий суддя: ОСОБА_1