18 листопада 2021 року
м. Київ
Справа № 910/12013/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Колос І.Б. - (головуючий), Бенедисюка І.М., Малашенкової Т.М.,
розглянувши матеріали касаційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Екофрост"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.09.2021
у справі № 910/12013/20
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Екофрост"
до товариства з обмеженою відповідальністю "Арітейл"
про стягнення 468 000,00 грн,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Екофрост" (далі - ТОВ "Екофрост") 28.10.2021 (відповідно до відмітки на поштовому конверті) звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.09.2021 у справі № 910/12013/20.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Арітейл" (далі - ТОВ "Арітейл") звернулось до Верховного Суду із запереченням проти відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Екофрост" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.09.2021 у справі № 910/12013/20. У вказаних запереченнях ТОВ "Арітейл" просить відмовити у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) з огляду на те, що ціна позову у справі становить менше, ніж п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому дана справа не підлягає розгляду у касаційному порядку; посилання скаржника на підстави касаційного оскарження в частині застосування судами норм статті 96 ГПК України під час подачі до суду сторонами справи електронних доказів не є фундаментальним значенням для формування єдиної правозастосовчої практики.
Дослідивши матеріали касаційної скарги ТОВ "Екофрост" та заперечення проти відкриття касаційного провадження ТОВ "Арітейл" у справі № 910/12013/20 в контексті оскаржуваних судових рішень, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Аналогічне положення закріплено у частині першій статті 17 ГПК України, яким передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Частиною сьомою статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" установлено у 2020 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2020 року - 2 102 гривні.
Позов у цій справі подано у 2020 році. Предметом позову є стягнення у сумі 468 000,00 грн, а отже, ціна позову у цій справі не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (500 х 2 102,00 грн = 1 051 000, 00 грн).
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
В силу зазначеної вище вимоги пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки відкриття касаційного провадження у справі з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, залежать виключно від обставин конкретної справи та значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики, при наявності підстав, передбачених підпунктами "а" - "г" цієї статті.
У поданій касаційній скарзі, обґрунтовуючи наявність підстави для відкриття касаційного провадження скаржник посилається на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, зазначає, наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах щодо застосування положень статті 96 ГПК України стосовно поняття "електронний доказ", а також те, що апеляційним господарським судом не враховано правові позиції Верховного Суду викладені у постановах від 27.11.2018 у справі № 914/2505/17, від 29.01.2021 у справі № 922/51/20; на думку скаржника, розгляд даної справи Верховним Судом має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики з огляду на те, що наразі не сформовано єдину правозастосовчу практику Верховним Судом щодо застосування положень статті 96 ГПК України під час подачі до суду сторонами у справі електронних доказів; також скаржник просить Суд прийняти до уваги вищенаведені аргументи, відкрити касаційне провадження у цій справі з огляду на фундаментальність і винятковість обставин справи (підпункти "а", "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України) та, посилаючись на практику Європейського суду з прав людини, не позбавляти його права на судовий захист.
Частинами першою - третьою статті 300 ГПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Суд, розглянувши доводи та твердження скаржника, дійшов висновку, що викладені у касаційній скарзі питання потребують дослідження та оцінки доказів у цій справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, а наведені підстави для відкриття касаційного провадження, у контексті прийнятих у цій справі судових рішень судом відхиляються, як необґрунтовані.
Суд зауважує, фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми. Водночас, формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права є метою вирішення виключної правової проблеми, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.
Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.
Скаржник, вказуючи на фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики не навів обґрунтованих доводів та не надав жодних доказів кількісного та якісного виміру наявності/відсутності питання, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Разом з тим власне твердження, що справа має виняткове значення для скаржника не обґрунтовано іншими доводами та не може бути визнано судом автоматичною підставою, на яку поширюються приписи підпункту "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, та сталу судову практику щодо застосування норм права. Подана касаційна скарга фактично зводиться до спроби переконати Суд у необхідності переглянути зміст рішень, ухвалених судами попередніх інстанцій.
Як визначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" (заява № 24402/02), право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг (пункт 27). Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу. Такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб" (рішення від 28 травня 1985 року у справі "Ешингдейн проти Сполученого Королівства" (пункт 57)).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява №21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З огляду на викладене, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Екофрост" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.09.2021 у справі № 910/12013/20, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 234, 287, 293 ГПК України, Касаційний господарський суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Екофрост" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.09.2021 у справі № 910/12013/20.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя І. Колос
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Т. Малашенкова