18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua
18 листопада 2021 року Справа № 925/991/21
Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді - Васяновича А.В.,
секретар судового засідання - Пріхно Л.А.,
за участі представників сторін:
від Звенигородської окружної прокуратури - Бутар В.С. - прокурор відділу Черкаської обласної прокуратури,
від першого позивача - представник не з'явився,
від другого позивача - представник не з'явився,
від першого відповідача - представник не з'явився,
від другого відповідача - Лисенко Ю.М. - адвокат,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом заступника керівника Звенигородської окружної прокуратури,
м. Звенигородка, в інтересах держави в особі:
1. Міністерства освіти і науки України, м. Київ,
2. Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області,
м. Черкаси
до 1. фізичної особи-підприємця Матвієнка Романа Миколайовича,
с. Козацьке, Звенигородського району, Черкаської області
2. Державного навчального закладу “Звенигородський центр
підготовки і перепідготовки робітничих кадрів”, м. Звенигородка,
Звенигородського району, Черкаської області
про визнання недійсним договору та зобов'язання вчинити дії,
До Господарського суду Черкаської області звернувся з позовом заступник керівника Звенигородської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України та Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області до фізичної особи-підприємця Матвієнка Романа Миколайовича та Державного навчального закладу “Звенигородський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів” про:
- визнання недійсним договору про надання послуг №1 від 15 квітня 2021 року, укладеного між Державним навчальним закладом “Звенигородський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів” та фізичною особою-підприємцем Матвієнком Романом Миколайовичем;
- зобов'язання фізичної особи-підприємця Матвієнка Романа Миколайовича звільнити земельну ділянку площею 63 га, що знаходиться в адміністративних межах Козацької сільської ради Звенигородського району Черкаської області, і яка на праві постійного користування належить Державному навчальному закладу “Звенигородський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів”.
Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 02 серпня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 21 вересня 2021 року.
В судовому засіданні, яке відбулося 21 вересня 2021 року суд відклав розгляд справи на 11 год. 00 хв. 21 жовтня 2021 року та продовжив строк підготовчого провадження на тридцять днів.
Ухвалою суду від 21 жовтня 2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Розгляд справи по суті призначено на 10 год. 10 хв. 18 листопада 2021 року.
Прокурор в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити повністю з підстав наведених у позові.
Представники позивачів та першого відповідача в судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили.
До початку розгляду справи по суті від відповідачів до суду надійшли письмові заяви про визнання позову.
В судовому засіданні, яке відбулося 18 листопада 2021 року згідно ч. 1 ст. 240 ГПК України було оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення зі справи №925/991/21.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, а також дослідивши докази, що містяться в матеріалах справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного:
Звертаючись з відповідним позовом прокурор в обґрунтування позовних вимог вказував, що виходячи з умов спірного договору надання послуг, вказаний договір за своєю правовою природою є договором оренди землі.
При укладенні договору волевиявлення учасників правочину (як зовнішній прояв волі) не відповідає їх внутрішній волі, спірний договір було укладено всупереч вимогам чинного законодавства та відповідно підлягає визнанню недійсним.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до наказу Міністерства освіти і науки України від 15 травня 2009 року №411 “Про припинення юридичної особи професійно - технічного училища №37 с. Козацького Звенигородського району Черкаської області” припинено юридичну особу професійно-технічного училища №37 шляхом приєднання до професійно - технічного училища №16 м. Звенигородки.
З 01 вересня 2009 року професійно-технічне училище №16 перейменовано в Державний навчальний заклад “Звенигородський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів”.
Державний навчальний заклад “Звенигородський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів” є правонаступником професійно-технічного училища №16 м. Звенигородки і в своїй освітній діяльності використовує раніше видані ліцензії до закінчення терміну їх дії.
Згідно державної статистичної звітності в межах Козацької сільської ради Звенигородського району за ПТУ № 37 рахується 161,5 га земель, в тому числі 69,1 га - ріллі.
15 квітня 2021 року між Державним навчальним закладом “Звенигородський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів” (замовник) та фізичною особою-підприємцем Матвієнком Романом Миколайовичем (виконавець) було укладено договір про надання послуг за №1.
Відповідно до п. 1.1. вищевказаного договору на замовлення замовника та за його кошти виконавець зобов'язався надати послуги з обробітку ґрунту та вирощування сільськогосподарської продукції на землях, призначених для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що на законних підставах використовуються замовником.
Згідно п. 1.2. договору результатом надання даної послуги є обробіток гранту та виробництво насіння зернових культур та товарне зерно (далі - товар), що передається замовнику виконавцем у повному обсязі по закінченню виконання всіх робіт, який замовник зобов'язаний прийняти та оплатити відповідно до умов цього договору. Вид товару, що має бути вироблено виконавцем, вимоги щодо його якості, порядок прийняття товару та його перевірки визначаються у специфікаціях, що підписуються сторонами та є невід'ємною частиною договору.
Пунктом 3.1.1 договору визначено, що виконавець зобов'язується виконати роботи самостійно або із залученням субпідрядника відповідно до умов договору з дотриманням вимог щодо технологій вирощування товару, погоджених сторонами.
Ціна робіт визначається за домовленістю між сторонами та відповідає рівню звичайних цін на аналогічні послуги та зазначається у специфікаціях, що підписуються сторонами та є невід'ємною частиною договору. Ціна та/або обсяг робіт можуть бути змінені за домовленістю сторін у випадках суттєвих змін умов виконання робіт, шляхом укладення додаткової угоди. Оплата здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця на підставі актів передачі-приймання виконаних робіт в строк не пізніше ніж через 5 робочих днів з дати підписання відповідного акту передачі-приймання виконаних робіт (п.2.1. - 2.3. договору).
Відповідно до пункту 6.1. вказаний договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2021 року.
Адміністрація Державного навчального закладу “Звенигородський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів” в особі директора Рябоненко Ольги Володимирівни згідно повідомлення від 15 квітня 2021 року за №338 просила надати послуги по обробітку ґрунту, посіву вирощуванні та збиранні урожаю соняшника та пшениці, які ДНЗ “Звенигородський ЦППРК” планує засіяти в 2021 році, на землях, що знаходяться в селі Козацьке за межами населеного пункту: пшениця 34 га, соняшник 29 га (а.с. 32).
Із затверджених виконавцем та погоджених замовником технологічних карт на вирощування соняшника площею 29 га та вирощування ярої пшениці площею 34 га, вбачається, що проведення деяких польових робіт заплановано сторонами задовго до моменту укладення самого договору.
Зокрема, з технічної карти вирощування соняшника оранка запланована на ІІ-ІІІ декаду жовтня 2020 року, боронування - І декада березня 2020 року, культивація - ІІ декада квітня 2020 року.
Щодо вирощування ярої пшениці, то оранку було заплановано на ІІІ декаду березня 2021 року.
Відповідно до виданої довідки першим відповідачем на земельній ділянці, яка перебуває у постійному користуванні ДНЗ “Звенигородський ЦППРК” в 2021 році було посіяно 34 га пшениці та 29 га соняшника, загальною площею 63 га.
Основною ознакою договору є платне володіння та користування фізичною особою-підприємцем Матвієнком Романом Миколайовичем земельною ділянкою протягом певного строку та відсутність наміру пошуку іншого виконавця робіт з обробітку ґрунту та вирощування зернових культур.
Крім того, згідно наданої інформації ДНЗ “Звенигородським ЦППРК” відповідно до п. 2.1. договору сторони погоджують ціни на витрати пов'язані з вирощуванням товару та обробітком землі згідно цін на ринку, однак будь-яке документальне підтвердження з урегулювання вказаного питання відсутнє.
При цьому, згідно технологічної карти вирощування соняшника, на даний час, здійснено боронування, культивація, внесення КАС перед посівом, посів соняшника, коткування посіву соняшника, обробіток посівів для боротьби з бур'янами, підвезення води до оприскувача;
технологічної карти з вирощування ярої пшениці - оранка, культивація, підвезення міндобрива і посів матеріалу, внесення міндобрива перед посівом, посів ярої пшениці, обробіток посівів для боротьби з бур'янами, обробіток посівів для боротьби з хворобами, підвозиться вода до оприскувача, обробіток посівів для боротьби зі шкідниками.
Водночас акти виконаних робіт відсутні.
Статтею 792 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
Згідно ст. 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Частиною ч. 3 ст. 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Основним юридичним фактом для визнання правочину удаваним є встановлення дійсної спрямованості волі сторін при укладенні договору, а також з'ясування питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший, зокрема оренди землі.
За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст. 901 ЦК України).
Відповідно до ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
У спірному договорі мова йде про фактичну передачу у користування суб'єкту господарювання земельної ділянки, що перебуває у володінні навчального закладу.
Зміст умов спірного договору свідчить, що передаючи в користування фізичній особі-підприємцю Матвієнку Роману Миколайовичу земельну ділянку, заклад освіти фактично усунувся від права самостійного господарювання на земельній ділянці без будь-якого обґрунтування про неможливість займатись господарською діяльністю та надав право приватному підприємцю на обробіток землі, збору врожаю та права першочергового викупу врожаю згідно п. 3.2.4 договору.
Будь-яке документальне підтвердження погодження ціни продажу товару між сторонами договору відсутнє.
За приписами ст. 13 Закону України “Про оренду землі” договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
На відміну від договору надання послуг, договір оренди землі передбачає користування земельною ділянкою та вилучення внаслідок такого користування корисних властивостей землі.
Правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане в користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки).
Так, згідно п. 2 3. договору, загальна вартість виконаних робіт (сума до сплати) обчислюється виходячи з актів передачі-приймання виконаних робіт, що підписані сторонами.
Суд погоджується з доводами прокурора, що за своєю правовою природою спірний договір є договором оренди землі і даних обставин відповідачі не спростували.
При укладенні вказаного правочину волевиявлення учасників правочину (як зовнішній прояв волі) не відповідає їх внутрішній волі.
Згідно приписів ч. 2 ст. 235 ЦК України якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Суд встановивши у ході розгляду справи, що певний правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), на підставі ч. 2 ст. 235 ЦК України має виходити з того, що сторонами вчинено саме той правочин, який вони мали на увазі, і розглянути справу по суті із застосуванням правил, що регулюють останній правочин. Якщо він суперечить закону, суд має прийняти рішення про визнання його недійсним із застосуванням, за необхідності, відповідних правових наслідків.
Також суд погоджується з доводами прокурора, що спірний правочин укладено всупереч вимогам чинного законодавства.
Пунктом 1 ст. 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5,6 ст. 203 цього Кодексу.
Згідно із вимогами п. п. 1, 4, 5 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Норми ч. 1 ст. 124 ЗК України визначають, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Проте відповідного рішення уповноваженого органу з цього питання не приймалося.
Частиною 1 ст. 92 ЗК України встановлено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Право володіння розуміється як належність об'єкта певному суб'єкту, фактичне панування суб'єкта над об'єктом; право користування - як процес виробничого застосування і споживання корисних властивостей об'єкта, а також створених за його допомогою благ.
Будучи специфічним речовим правом, право постійного користування характеризується обмеженим суб'єктно-об'єктним складом: об'єктом права власності можуть бути лише земельні ділянки державної або комунальної власності, суб'єктами можуть бути лише юридичні особи, визначені законом (ст. 92 ЗК України).
Право постійного користування є одним з двох можливих титулів, що надає право користування землею. Глава 15 ЗК України “Право користування землею” передбачає користування землею на праві постійного користування та на праві оренди землі.
Права землекористувачів визначені ст. 95 ЗК України. Відповідно до ч. 1 ст. 95 ЗК України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.
Таким чином, саме ДНЗ “Звенигородський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів”, як землекористувач, наділений передбаченими правами щодо земельної ділянки, належної йому на праві постійного користування. Закон не передбачає винятків щодо можливості реалізації прав землекористувача на праві постійного користування, зокрема, і в частині самостійного господарювання на землі. Договором щодо права постійного користування такі винятки не можуть бути передбачені, оскільки відповідне право (право постійного користування) не може виникати на договірних підставах.
Отже, договір про надання послуг від 15 квітня 2021 року не відповідає вимогам ст. ст. 92, 95 ЗК України.
Відповідно до п. “а” ч. 1 ст. 96 ЗК України землекористувачі зобов'язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням.
Крім того, ДНЗ “Звенигородський ЦППРК” є професійно - технічним навчальним закладом.
Враховуючи особливість суб'єкта користування земельною ділянкою - як навчального закладу, спірне майно, як його складова, пов'язана із освітнім процесом, набуває властивості об'єкта освіти.
Згідно довідки Держгеокадастру у Звенигородському районі за відомостями форми “6-зем” ДНЗ “Звенигородський ЦППРК” на праві постійного користування належать 69,1 га ріллі в адміністративних межах Козацької сільської ради Звенигородського району (які раніше рахувалися за ПТУ № 37 с. Козацьке), із цільовим призначенням - для ведення дослідних і навчальних цілей. Отже, земельна ділянка повинна використовуватися виключно для вказаних цілей.
Вказане також підтверджується положеннями Статуту ДНЗ “Звенигородський ЦППРК”. Зокрема в п. 7.4. “Додаткові джерела фінансування” не передбачено фінансове забезпечення у вигляді передання у постійне користування земельних ділянок, що маються у віданні закладу освіти.
Крім того, п. 7.9. Статуту передбачено, що земельні ділянки, що закріплюються за Центром, не можуть бути предметом застави, а також не підлягають перепрофілюванню, використанню не за цільовим призначенням, вилученню або передачі у власність, оренду юридичним і фізичним особам без згоди Міністерства освіти і науки України, крім передбачених законодавством випадків.
З огляду на умови спірного договору, земельна ділянка площею 63 га. фактично використовується фізичною особою-підприємцем Матвієнком Романом Миколайовичем для вирощування сільськогосподарської продукції.
Відповідно, результатом господарювання на вказаній земельній ділянці є вироблена сільськогосподарська продукція, від продажу якої відповідачі отримують прибуток.
Отже, земельна ділянка використовується не за призначенням, а учні закладу позбавлені права практично підвищувати свої професійні навички.
Таким чином, у зв'язку з використанням земельної ділянки не за цільовим призначенням, спірний договір також суперечить положенням п. “а” ч. 1 ст. 96 ЗК України.
Статтею 15 Закону України “Про оренду землі” встановлено істотні умови договору оренди землі та зазначено, що відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, є підставою для визнання договору оренди недійсним відповідно до закону.
До істотних умов договору оренди відноситься визначення об'єкту оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки).
Водночас спірний договір не містить жодних даних щодо ідентифікації земельної ділянки, крім приналежності її замовнику.
Відтак, відсутність однієї з істотних умов договору оренди землі є підставою для визнання спірного договору недійсним.
Статтею 17 вказаного Закону встановлено, об'єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.
Проте, право оренди у встановленому законом порядку не зареєстровано.
Земельні ділянки, що за спірним договором передавалися у володіння та користування фізичній особі-підприємцю Матвієнку Роману Миколайовичу, розташовані на території Козацької сільської ради Звенигородського району (за межами населеного пункту), є державною власністю.
Отже, передача земельної ділянки в оренду повинна здійснюватись, відповідно до ч. 4 ст. 122 ЗК України, виключно за згодою територіального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин.
Таким чином, сторони при укладенні спірного правочину порушили норми Земельного кодексу України, Закону України “Про оренду землі” в тому числі щодо наявності повноважень на розпорядження земельною ділянкою у Державного навчального закладу “Звенигородський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів”
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі за № 908/546/17 та від 10 травня 2018 року у справі № 924/263/17.
У зв'язку з вищевикладеним, враховуючи, що нормами спеціального земельного законодавства визначений особливий порядок передачі в оренду земель, який у даному випадку дотриманий сторонами не був, та зважаючи на те, що зміст спірного правочину не відповідає вимогам статей 4, 16 Закону України “Про оренду землі”, нормам Земельного кодексу України, відповідно до ст. ст. 16, 203, 215 Цивільного кодексу України, ст. ст. 20, 207 Господарського кодексу України, укладений договір №1 від 15 квітня 2021 року підлягає визнанню недійсними.
Правовим наслідком визнання правочину недійсним, відповідно до ст. 216 ЦК України є подвійна реституція - кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Встановлені цією статтею наслідки недійсного правочину застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.
Оскільки правочин від 15 квітня 2021 року визнається судом недійним, то передана в оренду земельна ділянка першому відповідачу підлягає поверненню.
Крім того, як зазначалося вище, відповідачами позов визнано повністю.
Згідно ч. 4 ст. 191 ГПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Підстав для відмови у прийнятті визнання відповідачами позову суд не вбачає.
Щодо питання представництва прокурором інтересів держави в суді слід зазначити, що стаття 23 Закону України “Про прокуратуру” визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина 1). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18 звернула увагу, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №587/430/16-ц зазначила, що системне тлумачення абзацу 1 частини 3 статті 23 Закону дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України “Про прокуратуру”, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
З матеріалів справи вбачається, що Головним управлінням Держгеокадастру в Черкаській області належним чином не забезпечено контроль за цільовим використанням земельних ділянок, наданих у користування ДНЗ “Звенигородський ЦППРК”, а відповідно не вжито заходів щодо поновлення інтересів держави.
Міністерство освіти і науки України також належним чином не здійснює захист порушених інтересів держави, оскільки не забезпечує дієвий контроль за цільовим використанням земельних ділянок, наданих у користування ДНЗ “Звенигородський ЦППРК”.
Отже, враховуючи нездійснення Міністерством освіти і науки України та Головним управлінням Держгеокадастру у Черкаській області в розумні строки заходів для звернення до суду з позовом стосовно захисту інтересів держави, враховуючи повноваження прокурора самостійно визначати, у чому полягає порушення інтересів держави і визначати орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, суд дійшов висновку, що прокурор в даному випадку належним чином обґрунтував та довів підстави для представництва інтересів держави в суді, а тому підстав для залишення позову без розгляду не вбачається.
Судові витрати підлягають розподілу між сторонами відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.
З урахуванням змісту позовних вимог щодо кожного з відповідачів суд дійшов висновку, що за розгляд позовних вимог про визнання недійсним договору, витрати прокурора зі сплати судового збору покладаються на обидві сторони недійсного правочину в рівних частинах, а щодо вимог про зобов'язання вчинити дії - на першого відповідача.
Згідно ч. 1 ст. 130 ГПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Аналогічна норма міститься в ч. 3 ст. 7 Закону України “Про судовий збір”.
В зв'язку з тим, що відповідачами було визнано позов до початку розгляду справи по суті, то прокурору підлягає поверненню з Державного бюджету України 50% судового збору, сплаченого при поданні позову.
Водночас, ч. 1 ст. 7 Закону України “Про судовий збір” встановлено, що судовий збір повертається лише за клопотанням особи.
На підставі викладеного, та керуючись ст. ст. 129, 237, 238, 240 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати недійсним договір про надання послуг №1 від 15 квітня 2021 року, укладений між Державним навчальним закладом “Звенигородський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів” та фізичною особою-підприємцем Матвієнком Романом Миколайовичем.
3.Зобов'язати фізичну особу-підприємця Матвієнка Романа Миколайовича (с. Козацьке, Звенигородського району, Черкаської області, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) звільнити земельну ділянку площею 63 га, що знаходиться в адміністративних межах Козацької сільської ради Звенигородського району Черкаської області, і яка на праві постійного користування належить Державному навчальному закладу “Звенигородський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів”.
4.Стягнути з фізичної особи-підприємця Матвієнка Романа Миколайовича, с. Козацьке, Звенигородського району, Черкаської області, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 на користь Черкаської обласної прокуратури, бул. Шевченка, 286, м. Черкаси, ідентифікаційний код 02911119, розрахунковий рахунок UА138201720343160001000003751, в ДКСУ у м. Київ (МФО 820172) - судовий збір у розмірі 1 702 гри. 50 коп.
5. Стягнути з Державного навчального закладу “Звенигородський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів”, вул. Олександра Кошиця, 38, м. Звенигородка, Черкаської області, ідентифікаційний код 00452713 на користь Черкаської обласної прокуратури, бул. Шевченка, 286, м. Черкаси, ідентифікаційний код 02911119, розрахунковий рахунок UА138201720343160001000003751, в ДКСУ у м. Київ (МФО 820172) - судовий збір у розмірі 567 гри. 50 коп.
Видати відповідні накази після набрання рішення законної сили
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строк визначені ст. 241 ГПК України.
Рішення суду може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV ГПК України.
Повне рішення складено 19 листопада 2021 року.
Суддя А.В.Васянович