18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua
16 листопада 2021 року м. Черкаси справа № 925/987/21
Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Спаських Н.М., із секретарем судового засідання Романенко Л.В., за участі представників сторін:
від позивача: Крат А.В. - адвокат за довіреністю;
від відповідача: Стойко А.Ю. - адвокат за довіреністю;
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом Акціонерного товариства "Полтаваобленерго" (м. Полтава) до товариства з обмеженою відповідальністю "Тот-Стайл" (м. Черкаси) про стягнення 490 620,00 грн.
Заявлено позов про стягнення з відповідача 490 620,00 грн. пені на підставі договору поставки № 3896 від 05.10.2020, укладеного між сторонами у справі.
Ухвалою від 05.10.2021 суд перейшов у розгляд справи за правилами загального позовного провадження, оскільки даною ухвалою суд прийняв до розгляду зустрічний позов відповідача про стягнення з позивача 312 553,71 грн. боргу за договором поставки № 3896 від 05.10.2020 року, яким обґрунтовано позовні вимоги.
В ході розгляду справи сторони свої позовні вимоги підтримували повністю, проти взаємних позовних вимог заперечують. Відповідач просить зменшити нарахований позивачем розмір неустойки до 10% від заявленої до стягнення суми пені.
У відповідності до ст. 2 ГПК України суд приєднав до справи всі документи/докази, на відсутність яких у справі звертав увагу суд та які були подані учасниками справи на всіх стадіях її розгляду. Даною нормою передбачено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
У відповідності до ст. 13,74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
По тексту рішення сторони називаються так, як вони є позивачем та відповідачем за первісним позовом.
Заслухавши доводи та заперечення сторін з приводу первісного та зустрічного позовів суд вважає, що первісний позов підлягає до часткового, а зустрічний до повного задоволення, виходячи з такого:
За первісним позовом.
Судом встановлено та учасниками справи не заперечується, що між сторонами по справі 05.10.2020 укладено договір поставки № 3896 (а.с. 8), за умовами якого відповідача повинен поставити, а позивач прийняти та оплатити устаткування бурильно-кранове марки БКУ-2МК-Т/ХТЗ-150К-09 загальною вартістю 3 834 000,00 грн. з ПДВ (п. 1.2 ; 3.3).
Додатковою угодою № 1 від 05.10.2020 сторони уточнили загальну суму договору з ПДВ -- 3 774 000,00 грн. (а.с. 14).
Строк поставки товару - 60 календарних днів з моменту підписання договору з правом дострокової поставки (п. 5.1.).
Дата отримання товару є датою підписання Акту приймання-передачі товару (п. 5.3), право власності на поставлений товар виникає з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі товару та видаткової накладної.
Оплата товару - протягом 30 календарних днів після прийняття покупцем замовленого товару згідно із наданим постачальником рахунком-фактурою.
Укладений сторонами договір відповідає положенням чинного законодавства, зокрема ст. 712 ЦК України, у відповідності до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2020 року (п. 10.1). До припинення дії договору сторони повинні виконати всі зобов'язання по ньому.
Сторонами не надано доказів, що до часу закінчення встановленого строку дії договору його було розірвано сторонами чи визнано недійсним за рішенням суду.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору відповідачем поставлено товар:
поставканакладнавартістьдата поставки по актуналежна дата поставкик-сть днів прострочення
142 від 09.12.201887000,0017.12.2020по 04.12.20
244 від 30.12.201887000,0030.12.2020по 04.12.20по обох поставках -----з 05.12.20 по 29.12.20 -- 25 днів
Згідно п. 6.1. Договору позивач за прострочення відповідачем поставки товару має право нарахувати пеню в розмірі 0,5% від ціни договору за кожен день прострочення.
У відповідності до ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
В даному випадку пеня не обмежується подвійною обліковою ставкою НБУ у відповідності до положень ст. 1,3 ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", бо нарахування пені позивачем проведено за прострочення виконання негрошового зобов'язання.
Така умова договору не суперечить чинному законодавству, зокрема, ч. 4 ст.231 ГК України.
Даною нормою передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій (неустойка, штраф, пеня) законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Суд погоджується із запереченнями відповідача і встановив, що нарахування пені позивачем проведено невірно, бо станом на 30.12.2020 відповідач повністю виконав зобов'язання з поставки товару, тому строк прострочення поставки слід обраховувати за період з 05.12.2020 по 29.12.2020 включно.
Таким чином розмір пені за належним розрахунком становить лише 471 750,00 грн. (3774000,00 Х 0,5% Х 25 днів).
Вимоги ч. 2 ст. 236 ГК України про обмеження нарахування пені 6місячним строком позивачем дотримані.
Розрахунок за пенею в ході розгляду справи відповідачем не проведено, право позивача на нарахування пені не заперечується.
З цих підстав до стягнення з відповідача на користь позивача належить лише 471 750,00 грн. пені. В решті стягнення розрахунок по пені зроблено невірно.
По зустрічному позову.
Відповідач на підставі укладеного між сторонами договору поставки № 3896 від 05.10.2020 просить стягнути з позивача 292 460,00 грн. залишку основного боргу, 14901,54 грн. інфляційних втрат та 5 192,17 грн. як 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України за прострочення розрахунків за поставлений товар.
За умовами п. 4.1. Договору розрахунки за товар проводяться позивачем із відповідачем протягом 30 календарних днів після прийняття покупцем замовленого товару згідно із наданим Постачальником рахунком-фактурою.
Згідно п. 5.3. Договору дата отримання товару є датою підписання Акту приймання-передачі товару.
Відповідач не подав суду заперечень проти неотримання товару, існування спору між сторонами з приводу його якості чи комплектності, що давало б право не проводити оплату товару.
Зобов'язання у відповідності з ст. 526 Цивільного Кодексу України та ст. 193 Господарського Кодексу України повинні виконуватись належним чином і в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Позивачем не заперечується отримання поставленого товару за наданими самим позивачем у справу видатковими накладними № 42 від 09.12.2020, № 44 від 30.12.2020 з Актами прийому-передачі до них від 17.12.2020 та від 30.12.2020 (а.с. 15-20) у повному складі товару, що повинен бути поставлений за Договором.
За умовами п. 4.1.та 5.3 Договору розрахуватися за товар позивач повинен протягом 30 календарних днів після прийняття товару, доказом чого є Акт приймання-передачі.
З матеріалів справи вбачається проведення позивачем наступних розрахунків за товар (а.с. 143-151):
дата сплатисуманалежна дата оплати
28.10.2020 аванс1 330 000,00
30.11.2020665 000,0029.01.21 -- 30 днів після останньої поставки (поставки всього товару)
24.12.2020557 000,00
24.12.2020108 000,00
20.01.2021821 540,00
Всього позивачем сплачено 3 481 540,00 грн. Залишок боргу - 292 460,00 грн. (3774000,00 - 3 481 540,00).
Позивач не надав суду доказів, що ним було проведено оплату за товар у більшому розмірі, ніж обліковує відповідач та вказано у Акті звірки розрахунків між сторонами від 20.01.2021 (а.с. 74), яким також підтверджено кінцеве сальдо на користь відповідача в сумі 292 460,00 грн.
Згідно частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відзиві на зустрічний позов (а.с. 110) позивач заперечує проти стягнення з нього на користь відповідача залишку коштів основного боргу та нарахованих коштів за прострочення розрахунків з підстав, що відповідач прострочив поставку товару, а у мови п. 10.1. Договору крім того вимагають від сторін виконання всіх зобов'язань до часу припинення дії договору. На думку позивача, після закінчення строку дії договору обов'язок провести повний розрахунок за товар у позивача автоматично припинився. При цьому позивач вказує, що неналежне виконання зобов'язання відповідачем з поставки товару завадило позивачу вчасно оплатити кошти за товар. Це виключає можливість застосування до позивача ст. 625 ЦК України, оскільки з боку позивача немає протиправного невиконання зобов'язання по оплаті товару.
Суд не погоджується з даними доводами, виходячи з такого:
- чинним законодавством не передбачено припинення невиконаного грошового зобов'язання по оплаті отриманого товару лише через закінчення строку дії Договору;
- позивачем не надано ніяких доказів причинно-наслідкового зв'язку між простроченням на 25 днів строку поставки товару відповідачем та неможливістю повної оплати позивачем вартості товару для застосування ч. 4 ст. 612 ЦК України, на яку посилається позивач.
- обов'язок оплати товару за Договором повністю покладений на позивача, який повинен забезпечити наявність у нього коштів для цього в строк, який визначений для оплати товару. Ніякої умови про залежність права на непроведення позивачем повного розрахунку за товар, від факту поставки його із простроченням, - Договір між сторонами не містить.
Повну поставку товару завершено відповідачем 30.12.2020, тому 30 денний строк на його оплату починається 31.12.2020 і завершується 29.01.2021.
З дати 30.01.2021 у позивача починається прострочення плати товару.
У відповідності до ст. 625 ЦК України, у випадку прострочення грошового зобов'язання боржник на вимогу кредитора повинен сплатити інфляційні втрати на суму боргу та 3% річних із простроченої суми, якщо більший розмір процентів не встановлено договором.
Оскільки така відповідальність за невиконання грошового зобов'язання встановлена законом, то не має значення, чи передбачена вона умовами договору між сторонами.
За розрахунками відповідача, за період з лютого по липень 2021 року загальна сума інфляційних втрат на суму залишку несплаченого боргу у позивача складає 14 901,54 грн. (розрахунок а.с. 60), а трьох процентів річних за період з 30.01.2021 року по 02.09.2021 року - 5 192,17 грн. ( а.с. 60).
Розрахунок інфляційних та процентів річних відповідачем зроблено вірно та у відповідності до умов договору і обставин взаємовідносин сторін.
Доказів проведення розрахунку за інфляційними та процентами річних позивач суду не надав, а тому до примусового стягнення з позивача на користь відповідача належить 14 901,54 грн. інфляційних та 5192,17 грн. як 3% проценти річних.
У відповідності до ст. 526 ЦК України, ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином та в установлений договором строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст. 525 ЦК України).
З приводу клопотання відповідача про зменшення пені до 10% від нарахованої позивачем до стягнення суми за первісним позовом, судом встановлено наступне:
Згідно із частиною 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Статтею 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
В рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 року №7-рп/2013 зазначено, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Відтак, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання, однак при врахуванні інтересів обох сторін та обставин, які мають вагоме значення.
Суд зазначає, що за своїм правовим змістом пеня є лише санкцією за невиконання зобов'язання, а не основним боргом, а тому при зменшенні її розміру позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі, бо не будує на цих коштах свої фінансові показники та очікувану дохідність від підприємницької діяльності.
У п. 3.17.4. постанови Пленуму ВГСУ від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" викладено правову позицію про те, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. У резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.
У взаємовідносинах сторін по даній справі суд враховує, що станом на час вирішення спору відповідач повністю поставив все обладнання за Договором з простроченням на 25 днів, яке суд вважає незначним і не погоджується із протилежними доводами позивача з цього приводу. Позивач не пояснив, за наявності яких особливих обставин ведення ним господарської діяльності, прострочення поставки товару у 25 днів для нього є значним строком порушенням зобов'язання і на що це впливає.
При цьому зі свого боку позивач прострочив проведення остаточного розрахунку з 30.01.2021 по сьогоднішній день і не пояснив наявність законних причин не сплачувати борг відповідачу за прийняте позивачем обладнання. Позивач не виявив наміру врегульовувати спір щодо проведення остаточного розрахунку за товар і в ході розгляду справи.
Сума нарахування по пені є значною - 471750,00 грн.
Суд при цьому враховує, що за умовами п. 6.1. Договору між сторонами передбачено розрахунок пені за максимальним розміром - від ціни договору (3 774 000,00 грн.), а не від простроченого розміру зобов'язання, що математично значно збільшує суму нарахування, яке відповідачу слід сплатити реальними грошовими коштами.
При цьому Договір між сторонами взагалі не передбачає права на стягнення пені відповідачем з позивача за прострочення розрахунків за товар, що ставить відповідача у завідомо невигідне становище.
У порівнянні з нарахованою позивачем пенею (490 620,00 грн.), нарахування відповідачем інфляційних та 3% річних (14901,54 та 5192,17) відповідно, є мізерними сумами санкцій.
При цьому нарахування по ст. 625 ЦК України виконують лише функцію мінімальної компенсації знецінення грошових коштів.
З особливостей взаємовідносин сторін суд також вбачає, що скориставшись правом на нарахування пені в розмірі 471 750,00 грн. позивач фактично отримує можливість за рахунок її стягнення з відповідача, сплатити на користь відповідача залишок боргу за товар в сумі 292 460,00 грн., тобто, покрити свій борг за рахунок коштів самого ж відповідача, що є явно несправедливим.
Позивач не навів ніяких доказів, що внаслідок прострочення відповідачем поставки товару на 25 днів він тримав збитки, в якій сумі і з чим вони були пов'язані.
За наявності таких обставин, суд стягує із відповідача на користь позивача пеню лише в сумі 49 062,00 грн. за порушення договірного зобов'язання, як 10% від заявленої до стягнення суми пені, як просить відповідач. Такий розмір пені є співмірним із нарахованими позивачем інфляційними втратами та 3% річних.
Оскільки позовні вимоги за первісним та за зустрічним позовами не задовольняються обоє частково, суд не може застосувати положення ч. 11 ст. 238 ГПК про зарахування вимог. Даною нормою передбачено, що лише у разі часткового задоволення первісного і зустрічного позовів про стягнення грошових сум суд проводить зустрічне зарахування таких сум та стягує різницю між ними на користь сторони, якій присуджено більшу грошову суму.
Отже за результатами вирішення спору первісний позов слід задовольнити частково за рахунок зменшеної до стягнення пені, а зустрічний позов підлягає до повного задоволення.
На підставі ч. 9 ст. 129 ГПК України, оскільки спори виникли через неправильні дії протилежної сторони, зі сторін на користь іншої сторони слід повністю стягнути сплачені ними суми судових зборів за подання первісного та зустрічного позовів.
Керуючись ст. 238,240 ГПК України, суд -
1. Первісний позов задовольнити частково.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Тот-Стайл" (ідентифікаційний код 33978617, м. Черкаси, вул. Б. Вишневецького, 18 оф. 95) на користь Акціонерного товариства "Полтаваобленерго" (ідентифікаційний код 00131819, м. Полтава, вул. Старий Поділ, 5) -- 49 062,00 грн. зменшеної судом пені на підставі договору поставки № 3896 від 05.10.2020 та 7359,30 грн. на відшкодування сплаченого судового збору.
В решті вимог у первісному позові відмовити.
2. Зустрічний позов задовольнити повністю.
Стягнути з Акціонерного товариства "Полтаваобленерго" (ідентифікаційний код 00131819, м. Полтава, вул. Старий Поділ, 5) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Тот-Стайл" (ідентифікаційний код 33978617, м. Черкаси, вул. Б. Вишневецького, 18 оф. 95) -- 292 460,00 грн. залишку основного боргу, 14901,54 грн. інфляційних втрат, 5192,17 грн. як 3% річних на підставі договору поставки № 3896 від 05.10.2020 та 4688,32 грн. на відшкодування сплаченого судового збору.
Накази видати.
Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.
Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 днів.
Повне судове рішення складено 18 листопада 2021
Суддя Н.М. Спаських