Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"19" листопада 2021 р.м. ХарківСправа № 922/3746/21
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Калантай М.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Астер-М", м.Харків
до Приватного акціонерного товариства "Куряжський домобудівельний комплекс", смт.Пісочин Харківської області
про стягнення 146 198,97грн.
без виклику учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю "Астер-М" (надалі - позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Куряжський домобудівельний комплекс" (надалі - відповідач) про стягнення 138097,16грн., з яких: 136720,32грн. заборгованості за поставлений товар, 966,41грн. 3% річних, 410,43грн. інфляційних витрат.
На підтвердження позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач прийняв, але не оплатив поставлений йому товар за видатковою накладною №690601002-21000257 від 29.01.2021.
Ухвалою від 20.09.2021 дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Відповідно до частини 1 статті 252 ГПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Зокрема, частиною 5 статті 252 ГПК України встановлено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
У даному випадку клопотань про розгляд справи з повідомленням учасників справи до суду не надходило.
В той же час, учасники справи скористалися своїм правом на подання наступних заяв по суті справи та заяв з процесуальних питань.
08 жовтня 2021 року позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог, відповідно до якої позивач змінив розмір заявлених до стягнення сум та просив стягнути з відповідача 136720,32грн. заборгованості за поставлений товар, 2505,91грн. 3% річних, 6972,74грн. інфляційних витрат.
Пунктом 2 частини 2 статті 46 ГПК України передбачено, що позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Частиною 5 статті 46 ГПК України встановлено, що у разі подання будь-якої заяви, передбаченої пунктом 2 частини другої, частиною третьою або четвертою цієї статті, до суду подаються докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи. У разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає в ухвалі.
Згідно з частиною 3 статті 163 ГПК України у разі збільшення розміру позовних вимог або зміни предмета позову несплачену суму судового збору належить сплатити до звернення в суд із відповідною заявою.
Враховуючи те, що вищевказана заява відповідає вимогам процесуального законодавства та позивачем надано докази направлення її копії на адресу відповідача, а також те, що збільшення позовних вимог не вимагає додаткової доплати судового збору, заява позивача визнана судом такою, що підлягає задоволенню.
У зв'язку з цим, у даній справі розглядаються позовні вимоги про стягнення з відповідача 146198,97грн.
18 жовтня 2021 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти вимог позивача заперечив та просив у задоволенні позову відмовити. При цьому, зазначив, що позивач намагається стягнути заборгованість на підставі неіснуючого договору поставки, укладеного у спрощеній формі. В той же час, між сторонами наявний діючий договір поставки №С-49/19. Розділом 8 даного договору передбачений досудовий порядок врегулювання спору, який позивачем не було дотримано.
У строк встановлений судом в ухвалі від 20.09.2021 відповідач не скористався правом на подання відповіді на відзив в порядку статті 166 ГПК України.
Згідно з частиною 2 статті 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі (частина 1 статті 248 ГПК України).
Відповідно до частини 4 статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно і повно дослідивши надані до матеріалів справи докази, суд встановив наступне.
27 грудня 2019 року між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як покупцем, укладено договір поставки №С-49/19 (надалі - Договір №С-49/19), за умовами якого постачальник зобов'язався поставити і передати у власність покупця сантехнічні матеріали (далі - товар), а покупець зобов'язався прийняти товар і сплатити його вартість в порядку і на умовах, встановлених цим договором.
Згідно з пунктом 1.5 Договору №С-49/19 загальна кількість товару, що підлягає поставці, його часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються в рахунках-фактурах, які є невід'ємною частиною даного договору.
Ціна конкретної одиниці товару вказується в рахунку-фактурі (пункт 2.1 Договору №С-49/19).
Оплата за товар проводиться в наступному порядку: 100% передплата (пункт 2.3 Договору №С-49/19).
Відповідно до пункту 5.1 Договору №С-49/19 передача товару здійснюється за видатковою накладною, в якій сторони зазначають найменування товару, кількість в одиницях виміру, узгоджену ціну товару та загальну вартість товару, що постачається.
За умовами пункту 7.1 Договору №С-49/19 він набуває чинності з моменту підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2021, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Відповідач у відзиві зазначив, що вказаний Договір №С-49/19 до даного часу є діючим. Позивач вказану обставину жодним чином не оспорив.
З наданих позивачем доказів вбачається, що 06 січня 2021 року позивачем було складено рахунок на оплату №690601002-1 від 06.01.2021. Даним рахунком передбачено оплату відповідачем товару (сантехнічних виробів) на загальну суму 136720,32грн.
29 січня 2021 року сторонами підписано видаткову накладну №21000257 від 29.01.2021, з якої вбачається, що представник позивача передав, а представник відповідача, яки діяв на підставі довіреності №16 від 29.01.2021, отримав обумовлені рахунком №690601002-1 від 06.01.2021 товари на загальну суму 136720,32грн.
Суд приймає до увагу, що у вказаних рахунку та видатковій накладній вказано, що вони складені на підставі договору, однак без зазначення реквізитів (номеру та дати) такого договору.
Між тим, оскільки рахунок та накладну було складено в період дії Договору №С-49/19 та ними передбачено здійснення поставки товарів, які охоплюються предметом Договору №С-49/19, а саме: сантехнічних виробів, суд погоджується з доводами відповідача, викладеними у відзиві, що вказана поставка товару відбувалася на виконання умов Договору №С-49/19, зокрема, пунктів 1.5, 2.1, 5.1.
Як зазначалося вище, умовами пункту 2.3 Договору №С-49/19 було передбачено, що оплата товару має здійснюватися в порядку попередньої 100% оплати. Однак, у даному випадку товар було поставлено позивачем до отримання грошових коштів від відповідача, що не відповідає передбаченому договором порядку оплати. В той же час, відповідач отримав товар без будь-яких зауважень, тим самим погодившись з діями позивача.
В подальшому, позивач направив відповідачу вимогу №01/06-1 від 01.06.2021 про сплату вартості поставленого товару в розмірі 136720,32грн. в семиденний строк з дати її отримання.
Вказана вимога отримана відповідачем 07.06.2021, однак залишена ним без реагування.
Позивач також направив відповідачу претензію №09/08-1 від 09.08.2021, в якій просив сплатити суму заборгованості за поставлений товар в розмірі 136720,32грн.
13 вересня 2021 року відповідач направив позивачу відповідь на претензію №09/08-1 від 09.08.2021, в якій зазначив, що заперечує проти даної претензії з огляду на те, що між сторонами 27.12.2019 було укладено договір поставки №С-49/19, однак позивач у претензії посилається на укладення між сторонами договору поставки товару у спрощений спосіб шляхом надання рахунку на оплату №690601002-1 від 06.01.2021.
Оскільки, відповідач не погасив заборгованість за поставлений товар, позивач звернувся до господарського суду Харківської області з даним позовом, у якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просить стягнути з відповідача на свою користь 136720,32грн. заборгованості за поставлений товар, 2505,91грн. 3% річних, 6972,74грн. інфляційних витрат.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частин 1, 2 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Так, згідно з частиною 1 статті 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Частинами 1, 2 статті 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Судом встановлено, що позивач поставив відповідачу товар за Договором №С-49/19 на загальну суму 136720,32грн.
Оскільки товар було поставлено до отримання 100% попередньої оплати, проти чого відповідач не заперечував, погодившись отримати товар, позивач правомірно, виходячи з приписів ч.1 ст.692 ЦК України, зазначає у заяві про збільшення позовних вимог про виникнення у відповідача обов'язку оплатити товар з 29.01.2021.
Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно статей 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідачем не надано суду та в матеріалах справи відсутні докази оплати отриманого за Договором товару.
При цьому, відповідач вказує, що підстави для оплати товару відсутні через помилкову позицію позивача щодо того, що спірна поставка товару здійснена не на підставі укладеного сторонами Договору поставки №С-49/19, а на підставі договору укладеного в спрощений спосіб.
Суд не може визнати позицію відповідача правомірною, оскільки вказана обставина (помилкова кваліфікація позивачем спірних праовідносин) не звільняє відповідача від обов'язку належним чином виконати свої зобов'язання щодо оплати отриманого товару.
Доводи відповідача про те, що він не погоджується з вимогою позивача про сплату заборгованості лише на тій підставі, що позивач у своїй претензії не посилається на Договір №С-49/19 не відповідають принципам справедливості та добросовісності. До того ж, відповідачем не надано доказів укладення між сторонами у спірний період будь-яких інших договорів щодо поставки сантехнічних матеріалів, окрім Договору №С-49/19, а тому у нього не повинно було виникнути будь-яких перешкод щодо належної ідентифікації здійсненої поставки.
Також суд відхиляє посилання відповідача на розділ 8 Договору №С-49/19, яким сторони передбачили досудовий порядок розгляду суперечок шляхом направлення претензії.
Так, відповідно до частини 1 статті 222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.
А згідно з частиною 2 статті 222 ГК України учасник господарських відносин, чиї права або законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав або інтересів має право звернутися до нього з письмовою претензією, якщо інше не встановлено законом.
Отже, відповідач, який порушив майнові права позивача (ухилився від обов'язку оплатити товар), зобов'язаний поновити їх, не чекаючи пред'явлення йому претензії чи звернення до суду. У свою чергу, позивач має право, а не обов'язок звернутися до відповідача з письмовою претензією, оскільки відповідного обов'язку для нього законом не встановлено.
Крім того, згідно з пунктом 6 частини 5 статті 174 ГПК України визначено, що суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи також у разі, якщо до заяви не додано доказів вжиття заходів досудового врегулювання спору у випадку, коли такі заходи є обов'язковими згідно із законом.
Отже, перешкодою для відкриття провадження у справі може бути лише невиконання позивачем встановленого законом, а не договором досудового врегулювання спору.
Підсумовуючи викладене, суд доходить висновку, що відповідачем не наведено законних підстав для нездійснення оплати отриманого товару, що є порушенням умов Договору №С-49/19.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
У зв'язку з цим, суд вважає позовні вимоги про стягнення 136720,32грн. заборгованості за поставлений товар законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Частиною 2 статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
На підставі вищевказаних норм законодавства та умов Договору позивач здійснив нарахування відповідачу 2505,91грн. 3% річних та 6972,74грн. інфляційних витрат за період з 29.01.2021 по 09.09.2021.
Перевіривши розрахунки вищевказаних сум, суд визнав їх такими, що відповідають обставинам справи та вимогам чинного законодавства, а тому позовні вимоги про їх стягнення підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись статтями 129, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Куряжський домобудівельний комплекс" (62418, Харківська область, Харківський район, смт.Пісочин, вул.Кільцева, буд.41, код 04852585) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Астер-М" (61068, м.Харків, пр.Московський, буд.118, код 35590228) 136720,32грн. заборгованості за поставлений товар, 2505,91грн. 3% річних, 6972,74грн. інфляційних витрат, 2270,00грн. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено "19" листопада 2021 р.
Суддя М.В. Калантай