ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
09.11.2021Справа № 910/11756/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Картавцевої Ю.В., за участю секретаря судового засідання Негоди І.А., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Громадської спілки "Коаліція аудіовізуальних і музичних прав"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Віка-ТВ"
про укладення договору
Представники:
від позивача: Гур'єв А.А.
від відповідача: не з'явились
Громадська спілка "Коаліція аудіовізуальних і музичних творів" звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІКА-ТВ" про укладення договору.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач всупереч ч. 3 ст. 20 Закону України «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав» використовує в своїй господарській діяльності об'єкти авторського права і суміжних прав без укладання договору з акредитованою організацією, з огляду на що позивач просить суд укласти між ГС "Коаліція аудіовізуальних і музичних творів" та ТОВ "ВІКА-ТВ" Договір № 09-29/04/21 про надання дозволу на кабельну ретрансляцію об'єктів авторського права і суміжних прав, крім прав організацій мовлення на програми організацій мовлення, у редакції, викладеній в прохальній частині позову.
За змістом ст. 176 Господарського процесуального кодексу України, за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п'яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.07.2021 суд ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; справу розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 14.09.2021.
19.08.2021 до відділу діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позов.
26.08.2021 до відділу діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив.
09.09.2021 до відділу діловодства суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
13.09.2021 до суду від позивача надійшли пояснення щодо документів, доданих відповідачем разом із запереченнями на відповідь на відзив.
У підготовче засідання 14.09.2021 представники сторін не прибули.
Відповідно до ст. 177 Господарського процесуального кодексу України підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.
З метою належної підготовки справи для розгляду судом продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 05.10.2021.
05.10.2021 до суду від позивача надійшла заява про проведення судового засідання без участі представника позивача.
У підготовче засідання 05.10.2021 прибув представник відповідача, представник позивача в підготовче засідання не прибув.
У підготовчому засіданні 05.10.2021 судом з'ясовано, що в процесі підготовчого провадження у даній справі вчинені всі необхідні дії передбачені ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
Відповідно до п. 18 ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України у підготовчому засіданні суд призначає справу до розгляду по суті, визначає дату, час і місце проведення судового засідання (декількох судових засідань - у разі складності справи) для розгляду справи по суті.
За наслідками підготовчого засідання судом закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті на 09.11.2021.
11.10.2021 електронною поштою до суду від Громадської спілки «Коаліція аудіовізуальних і музичних прав» надійшла заява про участь у судовому засіданні, призначеному на 09.11.2021 о 14:30 год. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Ухвалою суду від 25.10.2021 заяву Громадської спілки «Коаліція аудіовізуальних і музичних прав» про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів задоволено, вирішено провести судове засідання з розгляду справи призначене на 09.11.2021 о 14:30 год. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням програмного забезпечення «EASYCON».
09.11.2021 до суду надійшло клопотання відповідача про відкладення розгляду справи у зв'язку з хворобою представника Левандовського Ч.Ч.
У судовому засіданні 09.11.2021 взяв участь представник позивача в режимі відеоконференції, представник відповідача в судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.
За наслідками розгляду клопотання відповідача про відкладення розгляду справи судом відмовлено в його задоволенні з підстав того, що відповідачем не доведено, що Левандовський Ч.Ч. є єдиним представником, з урахуванням тих обставин, що в підготовчому засіданні 05.10.2021 від відповідача брала участь представниця Усатова А.С.
У судовому засіданні 09.11.2021 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
З'ясувавши обставини справи, заслухавши пояснення позивача та дослідивши докази, суд
З матеріалів справи вбачається, що наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 10.09.2019 № 14 "Про акредитацію організації колективного управління" акредитовано організацію колективного управління Громадську спілку "Коаліція аудіовізуальних і музичних прав" у сфері обов'язкового колективного управління - кабельна ретрансляція об'єктів авторського права і (або) суміжних прав, крім прав організацій мовлення щодо їхніх власних програм (передач) мовлення, строком на три роки.
Отже, Громадська спілка "Коаліція аудіовізуальних і музичних прав" єдина в Україні акредитована організація колективного управління у сфері обов'язкового колективного управління - кабельна ретрансляція об'єктів авторського права і (або) суміжних прав, крім прав організацій мовлення щодо їхніх власних програм (передач) мовлення.
В свою чергу, Товариство з обмеженою відповідальністю "Віка-ТВ" є провайдером програмної послуги відповідно до ліцензії Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення НР № 00322-п від 12.09.2014 та здійснює на території України ретрансляцію.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що оскільки Громадська спілка "Коаліція аудіовізуальних і музичних прав" є єдиною в Україні акредитованою організацією у сфері обов'язкового колективного управління - кабельна ретрансляція об'єктів авторського права і (або) суміжних прав, а відповідач в свою чергу, здійснює на території України діяльність провайдера програмної послуги, та в силу приписів ст. 20 Закону України «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права» він зобов'язаний укласти з організацією колективного управління відповідний договір.
З огляду на викладене, позивач просить суд укласти між Громадською спілкою "Коаліція аудіовізуальних і музичних творів" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВІКА-ТВ" договір про надання дозволу на кабельну ретрансляцію об'єктів авторського права і суміжних прав, крім прав організацій мовлення на програми організацій мовлення на умовах, викладених у прохальній частині позовної заяви.
Заперечуючи проти позову, відповідач зазначає, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту - у вигляді позовної вимоги -«укласти договір…»; позивач просить укласти договір з 10.04.2020, тобто ще задовго до надіслання такого договору відповідачеві; відповідач не погоджував остаточні розміри тарифів за кабельну ретрансляцію об'єктів авторського права і (або) суміжних прав; відсутні докази внесення позивача до Реєстру організацій колективного управління; відсутні підтвердження повноважень сторони договору; позивачем неправомірно визначено розмір тарифів тощо.
У відповіді на відзив позивач зокрема вказав на те, що стаття 187 Господарського кодексу України передбачає саме укладання господарських договорів за рішенням суду, таким чином позивач вказує, що ним вірно обрано спосіб захисту.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
У відповідності до норми 16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів судом, зокрема, є визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.
Відповідно до ч.1. ст. 179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 627 Цивільного кодексу передбачено, що відповідно до статті 6 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Закон України «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав» визначає правові та організаційні засади колективного управління майновими правами суб'єктів авторського і (або) суміжних прав в Україні.
За визначенням, наведеним в статті 1 Закону України «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав»:
колективне управління - діяльність зі збору, розподілу та виплати правовласникам доходу від прав, що здійснюються в інтересах більше ніж одного правовласника на умовах та з дотриманням принципів, передбачених цим Законом;
обов'язкове колективне управління - колективне управління майновими правами на об'єкти авторського права і (або) суміжних прав незалежно від їх наявності в каталозі організацій колективного управління, що здійснюється акредитованими Установою організаціями у визначених цим Законом сферах;
користувач - будь-яка юридична особа, фізична особа, фізична особа - підприємець, яка вчиняє дії, що відповідно до Закону України "Про авторське право і суміжні права" вимагають отримання згоди від суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав, або яка іншим чином повинна виплатити винагороду чи відрахування правовласникам.
Згідно з ч. 6 статті 12 Закону України «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав» обов'язкове колективне управління поширюється на всю територію України та здійснюється щодо майнових прав усіх правовласників за відповідною категорією у сферах, щодо яких акредитовано організацію, у тому числі тих, що не укладали договір про управління об'єктами авторського права і (або) суміжних прав з акредитованою організацією, незалежно від обраного такими правовласниками способу управління належними їм правами.
Обов'язкове колективне управління об'єктами авторського права і (або) суміжних прав здійснюється виключно у таких сферах:
1) право слідування щодо творів образотворчого мистецтва;
2) репрографічне відтворення творів та їх частин (уривків);
3) відтворення в домашніх умовах і в особистих цілях творів, виконань, зафіксованих у фонограмах, відеограмах, їх примірниках, а також аудіовізуальних творів та їх примірників;
4) кабельна ретрансляція об'єктів авторського права і (або) суміжних прав, крім прав організацій мовлення щодо їхніх власних програм (передач) мовлення.
Перелік сфер колективного управління, за якими здійснюється обов'язкове колективне управління, визначений цією частиною, є вичерпним.
За кожною сферою обов'язкового колективного управління визначається одна акредитована організація.
Обов'язкове колективне управління не передбачає вилучення правовласником, повністю або частково, належних йому майнових прав з управління акредитованою організацією.
Таким чином, незалежно від передання правовласниками в управління акредитованої організації, що здійснює діяльність у сфері обов'язкового колективного управління (зокрема в сфері кабельної ретрансляції об'єктів авторського права і (або) суміжних прав, крім прав організацій мовлення щодо їхніх власних програм (передач) мовлення), лише остання має право здійснювати колективне управління в даній сфері.
Отже, Громадська спілка "Коаліція аудіовізуальних і музичних прав", яка є єдиною в Україні акредитованою організацією в сфері обов'язкового колективного управління - кабельної ретрансляції об'єктів авторського і (або) суміжних прав (крім прав організацій мовлення щодо їхніх власних програм (передач) мовлення) (згідно з чинним на час вирішення спору наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України №14 від 10.09.2019) є належним позивачем у даній справі.
Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» провайдер програмної послуги - суб'єкт господарювання, який на підставі ліцензії, виданої Національною радою України з питань телебачення та радіомовлення, на договірних засадах надає абонентам можливість перегляду пакетів програм, використовуючи для передавання цих програм ресурси багатоканальних телемереж;
програмна послуга - формування пакетів програм та забезпечення абонентам можливості їх перегляду на договірних засадах.
Відповідно до ст. 42 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» ретрансляція телерадіопрограм та передач, зміст яких відповідає вимогам Європейської конвенції про транскордонне телебачення, на території України не обмежується. Порядок ретрансляції регулюється цим Законом.
Суб'єкт господарювання, який перебуває під юрисдикцією України, має на меті здійснювати ретрансляцію програм та передач і отримав на це дозвіл від правовласника (виробника), який не підпадає під юрисдикцію держави - члена Європейського Союзу або держави, яка ратифікувала Європейську конвенцію про транскордонне телебачення, має право здійснювати ретрансляцію програм та передач лише за умови відповідності їх змісту вимогам законодавства України, Європейської конвенції про транскордонне телебачення та у разі їх включення до переліку програм, що ретранслюються, за рішенням Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення.
Право на ретрансляцію теле- та/чи радіопрограм визначається ліцензією на мовлення або ліцензією провайдера програмної послуги.
Максимальні обсяги ретрансляції та орієнтовний перелік (за жанрами) передбачених до ретрансляції програм та передач визначаються програмною концепцією мовлення згідно з вимогами цього Закону.
Провайдери програмної послуги здійснюють ретрансляцію телерадіопрограм та передач у багатоканальних телемережах відповідно до переліку телерадіопрограм та передач, які передбачено надавати у складі програмної послуги.
Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» кабельна ретрансляція - прийом і одночасна передача телерадіоорганізаціями, провайдерами програмної послуги та іншими особами незалежно від використаних технічних засобів повних і незмінних передач (програм) організацій мовлення або їх істотних частин, а також творів, виконань, фонограм, відеограм, зокрема таких, що містяться в таких передачах (програмах) організацій мовлення, за умови що початкова трансляція такої передачі (програми) здійснена організацією мовлення, яка не підпадає під юрисдикцію України відповідно до закону або міжнародного договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Як встановлено судом, Товариство з обмеженою відповідальністю "Віка-ТВ" є провайдером програмної послуги відповідно до ліцензії Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення НР № 00322-п від 12.09.2014 та здійснює на території України ретрансляцію.
Частиною 3 статті 20 Закону України «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав» установлено, що користувачі зобов'язані до початку використання в своїй діяльності об'єктів авторського права і (або) суміжних прав, крім випадків, передбачених цим Законом та Законом України «Про авторське право і суміжні права» укласти з організацією колективного управління, яка здійснює управління майновими правами в відповідній сфері, договір про використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав.
У разі укладення користувачем договору з акредитованою організацією колективного управління та виконання ним передбачених таким договором зобов'язань користувач звільняється від будь-яких інших претензій щодо даної категорії прав, виду об'єкта авторського права і (або) суміжних прав і способу його використання згідно зі сферою акредитації організації колективного управління, з якою він уклав договір, крім тих об'єктів авторського права і (або) суміжних прав, щодо яких на загальнодоступному веб-сайті даної організації колективного управління зазначено, що вони не охоплюються договором. У разі надходження таких претензій вони вирішуються організаціями колективного управління.
Згідно з частиною 3 статті 179 Господарського кодексу України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
Таким чином, з огляду на пряму вказівку в Законі України "Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав" щодо обов'язковості укладення відповідачем (як користувачем у розумінні статті 1 цього Закону) з єдиною акредитованою організацією колективного управління в сфері кабельної ретрансляції об'єктів авторського права і (або) суміжних прав, (крім прав організацій мовлення щодо їхніх власних програм (передач) мовлення) договору про використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
Відповідно до частин 1-3 статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами в передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані в будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
За приписами частини 4 статті 179 Господарського кодексу України, при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.
Згідно зі статтею 181 Господарського кодексу України господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до приписів ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. При цьому договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно зі ст. 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Пропозицією укласти договір є, зокрема, документи (інформація), розміщені у відкритому доступі в мережі Інтернет, які містять істотні умови договору і пропозицію укласти договір на зазначених умовах з кожним, хто звернеться, незалежно від наявності в таких документах (інформації) електронного підпису. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях. Пропозиція укласти договір може бути відкликана до моменту або в момент її одержання адресатом. Пропозиція укласти договір, одержана адресатом, не може бути відкликана протягом строку для відповіді, якщо інше не вказане у пропозиції або не випливає з її суті чи обставин, за яких вона була зроблена.
Згідно зі ст. 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції.
Згідно зі ст. 643 Цивільного кодексу України, якщо у пропозиції укласти договір вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь про прийняття пропозиції протягом цього строку.
Відповідь про згоду укласти договір на інших, ніж було запропоновано, умовах є відмовою від одержаної пропозиції і водночас новою пропозицією особі, яка зробила попередню пропозицію (ст. 646 Цивільного кодексу України).
З матеріалів справи вбачається, що 30.04.2021 позивач звернувся до відповідача з листом № 09-29/04/21, до якого зокрема додано два примірники проекту договору про надання дозволу на кабельну ретрансляцію об'єктів авторського і суміжних прав, крім прав організацій мовлення на програми організацій мовлення, підписаних Громадською спілкою "Коаліція аудіовізуальних і музичних творів" та скріплених його печаткою. У листі позивач зазначив про необхідність укладання договору про надання дозволу на кабельну ретрансляцію об'єктів авторського і суміжних прав, крім прав організацій мовлення на програми організацій мовлення та просив у 20-денний строк підписати обидва примірники договору та один примірник повернути. Наведене підтверджується описом вкладення у цінний лист, фіскальним чеком від 30.04.2021.
Проте, відповідач на вищезазначений лист відповіді не надав, запропонований позивачем проект не погодив та не підписав, зауваження або пропозиції відносно змісту запропонованого правочину не надав.
Тож позивач, не отримавши відповіді на пропозицію укласти договір, звернувся з позовом до суду про укладення договору про надання дозволу на кабельну ретрансляцію об'єктів авторського і суміжних прав (крім прав організацій мовлення на програми організацій мовлення).
З огляду на імперативну норму частини 3 статті 20 Закону України «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав», що встановлює обов'язок користувача до початку використання в своїй діяльності об'єктів авторського права і (або) суміжних прав (крім випадків, передбачених цим Законом та Законом України «Про авторське право і суміжні права») укласти з організацією колективного управління, яка здійснює управління майновими правами в відповідній сфері, договір про використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав, суд дійшов висновку, що акредитована організація обов'язкового колективного управління в відповідній сфері вправі звернутись до суду з позовом до ліцензованого провайдера програмної послуги щодо укладення договору на надання дозволу на кабельну ретрансляцію об'єктів авторського і суміжних прав (крім прав організації мовлення на програми організацій мовлення), тобто звернутись за захистом порушеного права через відсутність волевиявлення користувача на укладання відповідного договору.
В той же час, суд зазначає таке.
Позивач у прохальній частині позовної заяви просить суд укласти між Громадською спілкою "Коаліція аудіовізуальних і музичних творів" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВІКА-ТВ" договір про надання дозволу на кабельну ретрансляцію об'єктів авторського права і суміжних прав, крім прав організацій мовлення на програми організацій мовлення на умовах, викладених у прохальній частині позовної заяви.
Згідно з частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а у частині першій статті 16 цього Кодексу визначено, що кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Серед способів захисту, передбачених у статті 16 Цивільного кодексу України, не зазначено такого способу захисту як зобов'язання особи до укладення відповідних договорів.
Разом із тим, виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, меж здійснення особою цивільних прав і виконання цивільних обов'язків (статей 3, 6, 12-15, 20 Цивільного кодексу України, Господарського процесуального кодексу України) можна дійти висновку, що у разі відмови в укладенні договору, таке право підлягає захисту судом на підставі пункту 1 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України шляхом визнання договору укладеним на умовах, визначених стороною.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 10.10.2012 у справі № 6-110цс12.
Реалізуючи визначене у статті 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа наводить у позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Спосіб захисту повинен насамперед слугувати поновленню порушених прав позивача або захисту його охоронюваного законом інтересу.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Якщо предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, суд повинен відмовити у позові.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18.
Разом з тим, відповідно до частини другої статті 5 Господарського процесуального кодексу України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Отже, суд може визначити у своєму рішення спосіб захисту який не суперечить закону у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права.
Однак, виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, у разі відмови в укладенні договору, таке право підлягає захисту судом на підставі пункту 1 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України шляхом визнання договору укладеним на умовах, визначених стороною.
Враховуючи викладене, обраний стороною предмет позову не відповідає встановленим законом способам захисту прав, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 31.10.2019 у справі № 916/1134/18.
Суд крім того зазначає, що в даній справі суд не вважає за можливе застосувати на підставі ст. 5 ГПК України належний та ефективний спосіб захисту з огляду на те, що у відповіді на відзив позивач заперечував проти тверджень відповідача про неналежно обраний спосіб захисту та, власне, наполягав на тому, що ним обрано належний спосіб захисту із позовною вимогою «укласти договір…», посилаючись при цьому на норми ст. 187 Господарського кодексу України.
Тобто позивач фактично наполягав на розгляді спору саме із заявленою ним вимогою, сформульованою саме так, як її викладено у прохальній частині позову, та не зазначав про можливість застосування судом на власний розсуд ефективного способу захисту на підставі норм ст. 5 ГПК України, у разі необхідності.
При цьому, щодо доводів позивача, які він поклав в основу тверджень про правильно обраний спосіб захисту у вигляді позовної вимоги «укласти договір», стосовно того, що ст. 187 ГК України передбачає укладання господарських договорів за рішенням суду, суд зазначає, що вказана стаття має назву «Укладання господарських договорів за рішенням суду» та передбачає наступне: «Спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.
День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.».
Іншими словами, судове рішення саме про визнання укладеним договору є підставою для виникнення договірного зобов'язання між сторонами, однак суд самостійно не може «укласти» договір між позивачем та відповідачем, оскільки суд не є стороною договору, відтак не наділений правом «укладати договори» між сторонами спору.
Більше того, судом встановлено, що позивач вже неодноразово, до подання даного позову, звертався до суду у справах із схожими правовідносинами, із позовними вимогами (до інших осіб) вважати укладеним договір про надання дозволу на кабельну ретрансляцію об'єктів авторського права і суміжних прав, крім прав організацій мовлення на програми організацій мовлення. Суд зазначає, що за наслідками розгляду відповідних справ судовими рішеннями такі позовні вимоги були задоволені повністю або частково (справи №№ 910/17099/20, 910/1515/21). Відтак, позивачеві було достеменно відомо про те, який саме спосіб захисту порушеного права в даних правовідносинах є належним та ефективним.
Таким чином, наведене додатково підтверджує неможливість застосування судом на підставі ст. 5 ГПК України належного та ефективного способу захисту у даній справі, оскільки таке застосування в даному конкретному випадку суперечитиме принципу рівності та змагальності сторін, а також порушуватиме відповідний баланс інтересів сторін спору з урахуванням також того, що позивач таки наполягає на належності обраного ним способу захисту, який, за висновками суду, є неналежним.
За наведених обставин, суд не встановлює відповідність викладеної позивачем редакції договору нормам законодавства, як і не досліджує, відповідно, доводи відповідача, покладені в основу тверджень про невідповідність умов запропонованого договору вимогам законодавства.
З огляду на викладене, позов Громадської спілки "Коаліція аудіовізуальних і музичних творів" про укладення договору не підлягає задоволенню.
В той же час, позивач не позбавлений права звернутись до суду за захистом порушеного права, обравши належний та ефективний спосіб захисту шляхом визнання укладеним договору.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати позивача покладаються на позивача з огляду на відмову в позові.
Керуючись ст. 74, 76-80, 129, 236, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд
У позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 19.11.2021
Суддя Ю.В. Картавцева