номер провадження справи 27/163/14
15.11.2021 Справа № 908/6085/14
м. Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової С.С. при секретарі судового засідання Камаєвій О.М., розглянувши скаргу Акціонерного товариства “Державна продовольчо-зернова корпорація України” про визнання неправомірною бездіяльності державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС МЮ Савки Ліани Олегівни при примусовому виконанні виконавчого провадження № 65936434 та зобов'язання вчинити дії, та матеріали справи № 908/6085/14
за позовом: Публічного акціонерного товариства “Державна продовольчо-зернова корпорація України” (01033 м. Київ, вул. Саксаганського, 1)
до Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Гарант Престиж” (83048 м. Донецьк, вул. Челюскінців, 202-а)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державна фінансова інспекція України (04070 м. Київ, вул. П. Сагайдачного, 4)
за участю Прокуратури Запорізької області
про стягнення 162 317 896 грн. 27 коп.
орган виконання (суб'єкт оскарження): Державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністрерства юстиції Савка Ліана Олегівна (01001 м. Київ, вул. Городецького, 13)
за участю представників сторін та учасників судового процесу:
представник позивача: Уманець С.Г., дов. № 793 від 30.12.2020
представник відповідача: не прибув
представник третьої особи: не прибув
представник прокуратури: не прибув
представник органу виконання: Лісняк І.Ю., на підставі витягу
31.08.2021 до Господарського суду Запорізької області надійшла скарга Акціонерного товариства “Державна продовольчо-зернова корпорація України” про:
- визнання неправомірною бездіяльність державного виконавця державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції Савки Ліани Олегівни у виконавчому провадженні №5936434 з примусового виконання судового наказу Господарського суду Запорізької області від 17.03.2015 по справі № 908/6085/14;
- зобов'язання державного виконавця державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції Савки Ліани Олегівни вжити передбачених Законом України “Про виконавче провадження” заходів щодо своєчасного та повного примусового виконання судового наказу Господарського суду Запорізької області від 17.03.2015 по справі № 908/6085/14.
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду, скаргу передано на розгляд судді Дроздовій С.С.
Ухвалою суду від 03.09.2021 призначено засідання суду по розгляду скарги на 13.09.2021.
Ухвалою суду від 13.09.2021 продовжено строк розгляду скарги у справі відповідно до Конвенції про захист прав людини і основних свобод, відкладено розгляд скарги на 22.09.2021.
Ухвалою суду від 22.09.2021 розгляд скарги відкладався на 07.10.2021, у зв'язку з неявкою у судове засідання представників сторін.
Ухвалою суду від 07.10.2021 розгляд скарги відкладався на 25.10.2021.
Ухвалою суду від 25.10.2021 розгляд скарги відкладався на 15.11.2021.
У судовому засіданні 15.11.2021, відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України здійснювалося повне фіксування судового засідання з допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу “Акорд”.
Судове засідання 15.11.2021 здійснювалося з використанням системи для відеоконференції - комплекс технічних засобів та програмного забезпечення “ЕasyСоn”.
Представник заявника підтримав свої вимоги, викладені у скарзі та заяві про уточнення скарги. Просив суд визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції Савки Ліани Олегівни у виконавчому провадженні № 65936434 з примусового виконання судового наказу Господарського суду Запорізької області від 17.03.2015 по справі № 908/6085/14; визнати неправомірною (незаконною) постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції Савки Ліани Олегівни від 14.07.2021 ВП № 65936434 про повернення виконавчого документу стягувачу; зобов'язати державного виконавця державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції Савки Ліани Олегівни вжити передбачених Законом України “Про виконавче провадження” заходів щодо своєчасного та повного примусового виконання судового наказу Господарського суду Запорізької області від 17.03.2015 у справі № 908/6085/14.
15.11.2021 представники відповідача, третьої особи та прокуратури у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи були попереджені належним чином.
Представник органу виконання підтримав свої заперечення, просив суд відмовити у задоволенні скарги, обґрунтовуючи наступним. Державним виконавцем перевірено майновий стан боржника, зокрема перевірено наявність банківських рахунках та встановлено наявність рухомого та нерухомого майна. Зокрема в результаті перевірки виявлено два банківських рахунки, які не є дійсними. Оскільки, всі банки України повністю завершили перехід на міжнародний стандарт номера банківського рахунка ІВАN для зручної ідентифікації банківських рахунків і здійснення розрахунків між ними. Відповідно до постанови Національного банку України від 28.12.2018 № 162 Номери рахунків клієнтів банків в Україні містять 29 символів та відповідають вимогам стандарту IBAN. З метою перевірки наявності рухомого та нерухомого майна, 14.07.2021 державним виконавцем сформовано інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно згідно якої за боржником не зареєстровано рухомого або ж нерухомого майна. В результаті вжитих державним виконавцем заходів встановлено, що у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до Закону заходи щодо розшуку такого майна виявились безрезультатними. Враховуючи вищенаведене, державним виконавцем не порушено вимоги Закону, а підстави для визнання неправомірною бездіяльності державного виконавця в межах виконавчого провадження № 65936434.
Розглянувши матеріали заяви, встановивши всі наявні обставини, суд дійшов висновку про її задоволення, виходячи із наступного.
Згідно приписів ст. 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до абз. 1 ч. 1, ч. 3 ст. 327 ГПК України, виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Наказ, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами. Наказ, судовий наказ, ухвала суду мають відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом.
За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до ст. 339 ГПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду Запорізької області 04.03.2015 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства “Державна продовольчо-зернова корпорація України”, м. Київ до Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Гарант Престиж”, м. Донецьк задоволено. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Гарант Престиж” на користь Публічного акціонерного товариства “Державна продовольчо-зернова корпорація України” безпідставно набутих коштів у розмірі 162 317 896 грн. 27 коп., 73 080 грн. 00 коп. судового збору.
17.03.2015 на виконання рішення Господарського суду Запорізької області видано наказ № 7908/6085/14.
Відповідно до наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України № 502 від 29 серпня 2019 року стягувача перейменовано у Акціонерне товариство «Державна продовольчо-зернова корпорація України».
Постановою від 14.01.2021 ВП № 63075469 наказ Господарського суду Запорізької області від 17.03.2015 у справі № 908/6085/14 було повернуто стягувачу у зв'язку з відсутністю майна.
03.06.2021 Акціонерне товариство “Державна продовольчо-зернова корпорація України” звернулося із заявою № 130-2-19/2033 про примусове виконання рішення Господарського суду Запорізької області від 04.03.2015 у справі № 908/6085/14 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції.
До заяви стягувачем долучено оригінал наказу про примусове виконання рішення Господарського суду Запорізької області від 17.03.2015 у справі № 908/6085/14.
В заяві про примусове виконання рішення Господарського суду Запорізької області від 04.03.2015 у справі № 908/6085/14 стягувач просив:
1. Внести відомості про боржника до Єдиного реєстру боржників та відповідно
до ч. 2 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» винести постанову про арешт
майна (коштів) боржника під час відкриття виконавчого провадження.
2. Направити запити про виявлення майна у власності боржника та коштів на
його рахунках до усіх уповноважених органів та посадових осіб.
3. Перевірити наявність майна Боржника за допомогою реєстрів, користувачем
яких є державний виконавець (ДРОРМ, ДРРПНМ, ЄДРЮОФОП (щодо участі Боржника в
інших юридичних особах).
4. Здійснити заходи щодо виявлення дебіторської заборгованості за допомогою
АСВП, ЄДРСР.
5. Вжити всіх інших законодавчо передбачених заходів для повного виконання
судового рішення у справі № 908/6085/14.
05.07.2021 державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції Савкою Ліаною Олегівною (далі - виконавець) винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 65936434 з примусового виконання рішення Господарського суду Запорізької області від 04.03.2015 у справі №908/6085/14. Відповідно до інформації про виконавче провадження категорія стягнення - стягнення коштів.
05.07.2021 виконавцем було винесено постанову про стягнення з боржника витрат на приведення виконавчих дій та постанову про стягнення виконавчого збору.
14.07.2021 виконавцем було винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачеві у зв'язку з відсутністю у боржника майна.
Постанову про повернення виконавчого документу стягувачеві було отримано стягувачем 19.08.2021.
Згідно з п. “а” ч. 1 ст. 341 ГПК України, скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права.
Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 342 ГПК України, скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються. Неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
Відповідно, строк на оскарження вказаної постанови триває до 30.08.2021.
20.08.2021 з автоматизованої системи виконавчого провадження, яка відповідно до Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року № 512/5, є основною інформаційною базою для здійснення виконавчого провадження, стягувачу стало відомо про те, що виконавцем було направлено запити № 107301167 від 05.07.2021 до Міністерства внутрішніх справ України щодо зареєстрованих за боржником транспортних засобів та № 107301169 від 05.07.2021 до Державної фіскальної служби України про наявні рахунки у боржників - юридичних осіб та/або фізичних осіб - підприємців, а також рахунки, відкриті боржником - юридичною особою через свої відокремлені підрозділи.
В подальшому заходи примусового виконання судового рішення виконавцем не вчинялися.
Статтею 124 Конституції України, з якою кореспондуються положення статті 115 Господарського процесуального кодексу України, встановлено імперативний припис, згідно якого судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і виконуються в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження".
Відповідно до ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (див. рішення Європейського суду з прав людини у справі Глоба проти України, no. 15729/07, від 05.07.2012).
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 N 18-рп/2012).
Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 N 11-рп/2012).
Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права, і згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення ЄСПЛ у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19.03.97р.).
Водночас, оскільки п. 1 ст. 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення ЄСПЛ у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Стгеесе), від 19.03.97 р.; у справі "Бурдов проти Росії" (Buurdov v. Russia) від 07.05.2002 р.; у справі "Ясюнієне проти Литви" (Jasiniene v. Lithuania) від 06.03.2003 р.).
У справі "Кайсин проти України" (Kaysin and Others v.Ukraine) Європейський Суд з прав людини наголосив, що правосуддя було б ілюзорним, як би внутрішній правопорядок держави дозволяв невиконання остаточного й обов'язкового рішення суду стосовно однієї з сторін.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".
У рішенні від 17.05.2005 у справі «Чіжов проти України» (заява № 6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої п. 1 ст. 6 Конвенції.
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що стадія виконання судового рішення є частиною правосуддя (рішення у справах «Півень проти України» (заява № 56849/00) від 29.06.2004, «Горнсбі проти Греції» від 19.03.1997).
Відповідно до змісту рішення Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі «Шмалько проти України» право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).
Європейський суд з прав людини також наголошував, що виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати.
У справі «Фуклєв проти України» (рішення від 07.06.2005) Європейський суд з прав людини вказав, що держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці.
Сукупний аналіз рішень Європейського суду з прав людини у справах «Алпатов та інші проти України», «Робота та інші проти України», «Варава та інші проти України», «ПМП «Фея» та інші проти України» достеменно засвідчує його однозначну позицію про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, та констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з Конституцією України.
Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012).
Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України "Про виконавче провадження".
Вказаний нормативний акт є спеціальним по відношенню до інших нормативних актів при вирішенні питання щодо оцінки дій виконавця.
Згідно ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Законодавцем передбачений чіткий порядок здійснення дій у виконавчому провадженні. Враховуючи те, що державний виконавець наділений владними повноваженнями, то він повинен дотримуватись цих вимог законодавства з метою забезпечення максимального дотримання засад, передбачених ст. 2 Закону України "Про виконавче провадження". Зокрема, такими засадами є - верховенство права, законність, справедливість, неупередженість та об'єктивність, гласність та відкритість виконавчого провадження. Разом з тим, порушення зазначених засад має наслідком порушення безпосередньо прав сторін виконавчого провадження.
Частиною 1 ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Діяльність органів державної виконавчої служби та приватних виконавців здійснюється з дотриманням принципів: верховенства права; законності; незалежності; справедливості, неупередженості та об'єктивності; обов'язковості виконання рішень; диспозитивності; гласності та відкритості виконавчого провадження та його фіксування технічними засобами; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями (ч. 1 статті 4 Закону України «Про виконавче провадження»).
За приписами статті 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Згідно частин 1, 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки; 6) невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після одержання відповідного звернення від Державного концерну "Укроборонпром", акціонерного товариства, cтвореного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну "Укроборонпром" або на момент припинення Державного концерну "Укроборонпром" було його учасником, господарського товариства в оборонно-промисловому комплексі, визначеного частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", вчинити дії щодо зняття арешту з майна, щодо якого було здійснено заходи із заміни майна, передбачені статтею 11 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності".
Частино 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право:
1) проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону;
2) проводити перевірку виконання юридичними особами незалежно від форми власності, фізичними особами, фізичними особами - підприємцями рішень стосовно працюючих у них боржників;
3) з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну;
4) за наявності вмотивованого рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння фізичної особи безперешкодно входити на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень боржника - фізичної особи, особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, проводити в них огляд, у разі потреби примусово відкривати їх в установленому порядку із залученням працівників поліції, опечатувати такі приміщення, арештовувати, опечатувати та вилучати належне боржникові майно, яке там перебуває та на яке згідно із законом можливо звернути стягнення. Примусове проникнення на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень у зв'язку з примусовим виконанням рішення суду про виселення боржника та вселення стягувача і рішення про усунення перешкод у користуванні приміщенням (житлом) здійснюється виключно на підставі такого рішення суду;
5) безперешкодно входити на земельні ділянки, до приміщень, сховищ, іншого володіння боржника - юридичної особи, проводити їх огляд, примусово відкривати та опечатувати їх;
6) накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку;
7) накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 351 Податкового кодексу України, коштів на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на електронних рахунках платників акцизного податку, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей;
Пункт 7 частини третьої статті 18 із змінами, внесеними згідно із Законом № 559-IX від 13.04.2020 - зміни набирають чинності з дня наступного за днем опублікування, в частині накладення арешту на кошти на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 351 Податкового кодексу з 01.01.2021}
8) здійснювати реєстрацію обтяжень майна в процесі та у зв'язку з виконавчим провадженням;
9) використовувати за згодою власника приміщення для тимчасового зберігання вилученого майна, а також транспортні засоби стягувача або боржника за їхньою згодою для перевезення майна;
10) звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз'яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення;
11) приймати рішення про відстрочку та розстрочку виконання рішення (крім судових рішень), за наявності письмової заяви стягувача;
12) звертатися до суду з поданням про розшук дитини, про постановлення вмотивованого рішення про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває дитина, стосовно якої складено виконавчий документ про її відібрання;
13) звертатися до суду з поданням про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, що належать боржникові від інших осіб;
14) викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні.
У разі якщо боржник без поважних причин не з'явився за викликом виконавця, виконавець має право звернутися до суду щодо застосування до нього приводу;
15) залучати в установленому порядку понятих, працівників поліції, інших осіб, а також експертів, спеціалістів, а для проведення оцінки майна - суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання;
16) накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом;
17) застосовувати під час примусового виконання рішень фото- і кінозйомку, відеозапис;
18) вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження;
19) у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів;
Пункт 19 частини третьої статті 18 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1798-VIII від 21.12.2016}
20) залучати в разі потреби до проведення чи організації виконавчих дій суб'єктів господарювання, у тому числі на платній основі, за рахунок авансового внеску стягувача;
21) отримувати від банківських та інших фінансових установ інформацію про наявність рахунків та/або стан рахунків боржника, рух коштів та операції за рахунками боржника, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком;
22) здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.
Згідно п. 6 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 №2832/5, під час здійснення виконавчого провадження виконавець приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складання актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей, (ч.ч. 1 та 5 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження»).
Згідно з ч. 2 ст. 36 Закону України «Про виконавче провадження», розшук боржника - юридичної особи, майна боржника організовує виконавець шляхом подання запитів до відповідних органів, установ або проведення перевірки інформації про майно чи доходи боржника, що міститься в базах даних і реєстрах, та перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) або його місцезнаходженням.
Згідно з ч. 1 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.
Відповідно до ч. 2 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження», стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.
Виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника (ч. 8 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження»).
Розшук боржника - юридичної особи, майна боржника організовує виконавець шляхом подання запитів до відповідних органів, установ або проведення перевірки інформації про майно чи доходи боржника, що міститься в базах даних і реєстрах, та перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) або його місцезнаходженням. У разі необхідності розшуку транспортного засобу боржника виконавець виносить постанову про такий розшук, яка є обов'язковою для виконання поліцією (ч. 2, 3 ст. 36 Закону України «Про виконавче провадження»).
Статтею 48 Закону України «Про виконавче провадження» визначений порядок звернення стягнення на кошти та інше майно боржника.
Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.
Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.
На кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, на рахунках" у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт не пізніше наступного робочого дня після їх виявлення. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення.
Виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.
Арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення (ч.ч. 1, 2, 4 статті 56 Закону України «Про виконавче провадження»).
Відповідно до ч. 5 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» закріплено, що у разі відсутності у боржника - юридичної особи коштів в обсязі, необхідному для покриття заборгованості, стягнення звертається на інше майно, належне такому боржникові або закріплене за ним, у тому числі на майно, що обліковується на окремому балансі філії, представництва та іншого відокремленого підрозділу боржника - юридичної особи (крім майна, вилученого з цивільного обороту, або обмежено оборотоздатного майна, майна, на яке не може бути звернено стягнення), незалежно від того, хто фактично використовує таке майно.
Частиною 1 ст. 53 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб.
Згідно ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець має право звернутися за інформацією про дебіторську заборгованість боржника до органів доходів і зборів.
Відповідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд звертає увагу, що чинне законодавство, зокрема, «Закон України «Про виконавче провадження» встановлює певний порядок вчинення виконавчих дій та не надає державному виконавцю права вільного розсуду визначати «доцільно» чи «недоцільно» вживати їх взагалі. А тому, він зобов'язаний вчиняти всіх необхідних заходів для повного та своєчасного виконання рішення суду відповідно до закону, а не крізь призму суб'єктивного сприйняття «доцільності» вирішувати питання: чи здійснювати виконання за виконавчим документом, чи ні.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2021 у справі № 905/2999/17.
Із наявних у матеріалах справи № 908/6085/14 копій матеріалів виконавчого провадження ВП № 659336434, судом встановлено наступне.
05.07.2021 приватним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження про примусове виконання наказу Господарського суду Запорізької області від 17.03.2015 № 908/6085/14.
У запереченнях на скаргу представник органу виконання зазначив, що державним виконавцем перевірено майновий стан боржника, зокрема перевірено наявність банківських рахунків та встановлено наявність рухомого та нерухомого майна. Зокрема в результаті перевірки виявлено два банківських рахунки, які не є дійсними. Оскільки, всі банки України повністю завершили перехід на міжнародний стандарт номера банківського рахунка ІВАN для зручної ідентифікації банківських рахунків і здійснення розрахунків між ними. Відповідно до постанови Національного банку України від 28.12.2018 № 162 Номери рахунків клієнтів банків в Україні містять 29 символів та відповідають вимогам стандарту IBAN. З метою перевірки наявності рухомого та нерухомого майна, 14.07.2021 державним виконавцем сформовано інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно згідно якої за боржником не зареєстровано рухомого або ж нерухомого майна. В результаті вжитих державним виконавцем заходів встановлено, що у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до Закону заходи щодо розшуку такого майна виявились безрезультатними.
Відповідно до частини восьмої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VІІІ, виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше, ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника; не рідше, ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.
При цьому сам факт здійснення окремих дії щодо виявлення майна та коштів боржника, без встановлення та дослідження обставин, що державним виконавцем проводилась перевірка майнового стану боржника з відповідною періодичністю, встановленою частиною восьмою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VІІІ, не свідчить про належне виконання державним виконавцем своїх обов'язків щодо розшуку майна боржника та здійснення заходів, необхідних для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення.
В свою чергу, відсутність обґрунтованого висновку стосовно належного та повного вчинення державним виконавцем визначених законом дій щодо розшуку майна боржника дає підстави вважати передчасним висновок про відсутність такого майна у боржника, та як результат - про передчасність наявності підстав для повернення виконавчого документу стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 915/1294/13. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VІІІ виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Висновок щодо безрезультатності або неможливості розшуку боржника, майна боржника може бути обґрунтованим лише тоді, коли державний виконавець, повністю реалізував надані йому права, застосував усі можливі (передбачені законом) заходи для досягнення необхідного позитивного результату. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07 серпня 2018 року у справі № 910/25970/14.
Сам факт здійснення окремих дії щодо виявлення майна та коштів боржника, без встановлення та дослідження обставин, що державним виконавцем проводилась перевірка майнового стану боржника з відповідною періодичністю, встановленою частиною восьмою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VІІІ, не свідчить про належне виконання державним виконавцем своїх обов'язків щодо розшуку майна боржника та здійснення заходів, необхідних для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення.
Вищезазначена позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду від 18 березня 2019 року у справі № 21/303-08.
В порушення вимог законодавства в сфері примусового виконання судових рішень державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції Савкою Ліаною Олегівною:
- у повній мірі не виявлено та не накладено арешт на грошові кошти, що знаходяться на поточних рахунках, що відкриті у банківських та фінансових установах на їм "я Боржника, а також знаходяться у володінні чи користуванні інших осіб;
- в порушення вимог частини восьмої статті 48 Закону № 1404-УШ виконавцем належним чином не здійснена перевірка майнового стану боржника в 10 денний строк з дня відкриття виконавчого провадження, а саме не виявлено нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника;
- не направлено запити до реєстраційних органів (територіальні сервісні центри МВС України, Реєстраційної служби, Департамент державної реєстрації та нотаріату, Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захист споживачів, Міністерства юстиції України) щодо наявності у власності Боржника належного йому майна: транспортних засобів, об'єктів нерухомого майна (споруди, будівлі);
- не винесено постанову, котрою із метою недопущення пошкодження вказаного майна необхідно попередити керівництво та/або відповідальних осіб Боржника про відповідальність за пошкодження (знищення) відповідного майна, передбачену чинним законодавством України;
- не проведено державної реєстрації публічних обтяжень рухомого майна боржника в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, чим порушено вимоги Порядку № 830;
- не направлено запити до ДП «Національні інформаційні системи» щодо встановлення факту видання Боржником довіреностей на ім'я третіх осіб на право користування належним рухомим майном, котре належить Боржнику;
- із врахуванням вимог статті 34 Закону України «Про загальнообов'язкове соціальне страхування» від 28.12.2014 року не направлено до територіального органу Фонду соціального страхування України страхувальників, котрі здійснюють фінансування страхувальників-роботодавців (в даному випадку Боржника) запит щодо встановлення факту та наявності здійснення фінансування страхувальника (Боржника), що в кінцевому випадку надало б змогу ДВС належним чином, об'єктивно та повноцінно здійснити виконавчі заходи щодо виявлення, арешту та списання грошових коштів, належних Боржнику, направлених на задоволення вимог стягувана;
- не направлено запити до органу доходів і зборів з метою отримання інформації про дебіторську заборгованість боржника;
- із метою встановлення та/або перевірки факту здійснення Боржником господарської діяльності, перевіркою та встановленням майнового стану Боржника, не направлено запити до Державної фіскальної служби України, її регіональних структурних підрозділів, про наявність та/або відсутність Боржника серед платників загальнодержавних та місцевих зборів;
- не вжито заходів щодо звернення до Міністерства юстиції України з метою встановлення факту перебування Боржника у ЄДРПОУ серед власників (засновників) суб'єктів господарювання;
- не застосовано та не вжито інших та можливих заходів у виконавчому провадженні.
Суд погоджується з доводами скаржника, що державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції Савкою Ліаною Олегівною були порушені засади виконавчого провадження обов'язковості виконання рішень, відповідно до якого виконавчі документи є обов'язковими і підлягають безумовному виконанню на всій території України; законності, який вимагає неухильного додержання вимог Конституції України, Закону № 1404-VIII, вимог інших актів законодавства. Виконавець не всебічно і не повно проводить виконавче провадження, не забезпечує прийняття законних і неупереджених рішень; диспозитивності, відповідно до якого учасники виконавчого провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених Законом № 1404-VIII. Виконавцем проігнороване прохання вжити заходів примусового виконання, викладене у заяві про примусове виконання рішення.
Суд звертає увагу, що рішення у справі № 908/6085/14 не виконується більше ніж шість років.
При цьому, суд бере до уваги, що рішенням суду, яке не виконується, присуджено до стягнення грошові кошти, а спір у справі, яка переглядається, не стосується майна, яке знаходиться на непідконтрольній території.
У частині третьої статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Отже, тягар доведення обставин, на які посилається сторона в обґрунтування своїх вимог та заперечень, лежить саме на неї.
Разом з цим, довести зазначені обставини сторона має доказами, наділеними такими обов'язковими ознаками, як: належність, допустимість, та достовірність.
Так, відповідно до статі 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини справи, які входять до предмету доказування.
Статтею 77 ГПК України визначене поняття допустимість доказів, яке полягає в тому, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Як вказано у статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд вважає, що не передбачивши чіткий законодавчий механізм та розумні строки погашення відповідної заборгованості, а також не переглянувши відповідні положення закону, коли стало зрозуміло, що відновлення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей не буде здійснено у короткі строки, держава порушила свої зобов'язання за статтею 6 Конвенції, оскільки виконання в повному обсязі рішення, винесеного на користь стягувача, не було здійснене в межах розумного строку.
В матеріалах виконавчого провадження відсутні будь-які звернення, постанови, подання, доручення, запити, заяви, повідомлення та інші процесуальні документи, які б свідчили про наміри державного виконавця вчинити заходи для забезпечення з примусового виконання рішення суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 343 ГПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Виходячи з викладеного, зважаючи на недоведеність державним виконавцем здійснення всіх, передбачених Законом, виконавчих дій, суд визнає доводи скарги обґрунтованими, а бездіяльність державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції Савки Ліани Олегівни у виконавчому провадженні № 65936434 з примусового виконання судового наказу Господарського суду Запорізької області від 17.03.2015 по справі № 908/6085/14 неправомірною.
Керуючись ст. ст. 232, 234, 339, 342, 343 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Скаргу Акціонерного товариства “Державна продовольчо-зернова корпорація України” (01033 м. Київ, вул. Саксаганського, 1) про визнання неправомірною бездіяльності державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС МЮ Савки Ліани Олегівни при примусовому виконанні виконавчого провадження № 65936434 та зобов'язання вчинити дії у справі № 908/6085/14 - задовольнити.
2. Визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції Савки Ліани Олегівни у виконавчому провадженні № 65936434 з примусового виконання судового наказу Господарського суду Запорізької області від 17.03.2015 по справі № 908/6085/14.
3. Визнати неправомірною (незаконною) постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції Савки Ліани Олегівни від 14.07.2021 ВП № 65936434 про повернення виконавчого документа.
4. Зобов'язати державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції Савки Ліани Олегівни вжити передбачених Законом України “Про виконавче провадження” заходів щодо своєчасного та повного примусового виконання судового наказу Господарського суду Запорізької області від 17.03.2015 у справі № 908/6085/14.
5. Копію даної ухвали направити сторонам та учасникам у справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 235 ГПК України ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та відповідно до підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI “Перехідні положення” ГПК України може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Повний текст ухвали буде складено та підписано 19.11.2021.
Повний текст ухвали буде розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.
Суддя С.С. Дроздова