номер провадження справи 18/146/21
15.11.2021 справа № 908/2123/21
м.Запоріжжя Запорізької області
Суддя Господарського суду Запорізької області Левкут Вікторія Вікторівна, розглянувши матеріали
за позовом фізичної особи-підприємця Максименко Олександра Володимировича ( АДРЕСА_1 )
до відповідача концерну “Міські теплові мережі” (69091, м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, буд. 137)
про визнання договору купівлі-продажу теплової енергії припиненим та визнання укладеною додаткової угоди до договору
Без виклику учасників справи
Фізичною особою-підприємцем Максименко Олександром Володимировичем заявлено позовні вимоги до концерну “Міські теплові мережі” про:
- визнання припиненим договору № 102272 купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді від 01.05.2011, укладеного Максименко Олександром Володимировичем та концерном “Міські теплові мережі”;
- визнання укладеною додаткової угоди від 11.06.2021 до договору № 102272 купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді від 01.05.2011 про припинення договору.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив про наявність укладеного сторонами договору купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді №102272 від 01.05.2011, дію якого визначено у договорі по 01.05.2012 та за умовами якого він вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо жодною із сторін не заявлено про його розірвання. За поясненнями позивача, він з 2016 року заявляв Теплопостачальній організації про розірвання договору з зв'язку з переходом на автономне опалення, однак відповідач ці звернення ігнорував. У відповідь на лист від 22.03.2021 відповідач листом від 08.04.2021, посилаючись на п. 10.2 договору, повідомив про відсутність підстав для розірвання договору. На думку позивача, пункт 10.2 договору в даному випадку не підлягає застосуванню в силу спливу строку дії договору. Направлена позивачем на адресу відповідача листом № 03/06-21 від 11.06.2021 пропозиція укласти додаткову угоду щодо припинення договору відхилена відповідачем листом № 3625/42-4510 від 08.07.2021. Також позивач позицію відповідача щодо відсутності істотних змін діючого договору спростовує тим, що з 29.03.2016 змінився власник нежитлових приміщень щодо яких укладений договір. За доводами позивача, відповідач не визнає право позивача на припинення договору купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді №102272 від 01.05.2011, тому порушене право позивача підлягає захисту у судовому порядку. Посилаючись на приписи ст.ст. 15, 16, 525, 526, 629, 631 Цивільного кодексу України, ст.ст. 20, 175, 193 ГК України, ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», позивач просив позов задовольнити.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.07.2021 справу № 908/2123/21 передано на розгляд судді Левкут В.В.
Ухвалою суду від 09.08.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 908/2123/21, присвоєно справі номер провадження 18/146/21, на підставі ст. 252 ГПК України ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення учасників справи. В даній ухвалі суду зазначалось, що розгляд справи по суті розпочнеться через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі №908/2123/21 та також, запропоновано відповідачу надати у строк, що не перевищує 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше 31.08.2021, відзив на позов із урахуванням вимог ст. 165 ГПК України; запропоновано позивачу у строк - протягом 5 днів з дня отримання відзиву (у разі його отримання) надати суду відповідь на відзив.
Сторони повідомлені про розгляд справи у визначеному ГПК України порядку, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштової кореспонденції повноважному представнику позивача 18.08.2021 та повноважному представнику відповідача 13.08.2021.
Від відповідача 17.08.2021 до суду надійшов відзив на позов, в якому відповідач зазначив про безпідставність заявлених позовних вимог. Посилання позивача на перехід у 2016 році на автономне опалення та відмову від подальшого отримання послуг від Теплопостачальної організації, за доводами відповідача, є такими, що суперечать чинному законодавству, оскільки самовільне відключення від мереж центрального опалення та постачання гарячої води забороняється. Відповідач відзначив, що заяв від позивача щодо переобладнання системи опалення у належному йому приміщенні, як то передбачено умовами п. 3.2.7 Договору, не надходило. Також відповідач вказав, що відсутні такі належні докази в обґрунтування припинення теплопостачання, як затверджена органом місцевого самоврядування відповідно до Закону України "Про теплопостачання" схема теплопостачання, копія рішення загальних зборів всіх власників щодо відключення від централізованого опалення та гарячого водопостачання будинку № 8 в цілому по вул. Одеська та заяв про переобладнання системи опалення, тому на сьогодні взаємної згоди щодо розірвання договору не знайдено. Відносно доводів позивача про зміну власника частини приміщення відповідач відзначив, що Концерну про зміну власника частини приміщення стало відомо лише з тексту позовної заяви від 20.07.2021 року, чим порушено споживачем пункт 3.2.10 Договору та норми ст. 188 ГК України. Однак, споживач має право надіслати Теплопостачальній організації додаткову угоду до Договору про зміну власника частини приміщення, яку буде розглянуто у встановленому порядку. Посилаючись на викладене та позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 14.04.2020 у справі №908/1349/19, відповідач просив в позові відмовити.
Позивач у відповіді на відзив проти доводів відповідача заперечив та відзначив, що відповідач створює хибний взаємозв'язок положень п. 10.4 та п. 10.2 Договору, вказуючи на припинення договору виключно за згодою сторін. Положення п. 10.1 та п. 10.4. Договору регулюють таку його обов'язкову умову, як строк його дії, після спливу якого взаємовідносини між сторонами за цим Договором будуть припинені в незалежності від умов обумовлених в п. 10.2 Договору, який передбачає його дострокове припинення. Відповідач залишає поза увагою той факт, що припинення дії договору у зв'язку зі спливом строку його дії є окремою підставою, яка не залежить від обставин обумовлених в п. 10.2 Договору. За твердженням позивача, ним в порядку визначеному діючим законодавством та на підставі п. 10.4. Договору неодноразово направлялось відповідачу повідомлення про відмову від пролонгації Договору, однак відповідач, порушуючи права позивача, наполягає на необхідності його згоди для відмови позивача від пролонгації Договору. Крім того позивач зазначив, що договір №102272 купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді від 01.05.2011 укладався більше 10 років тому та є морально застарілим, його умови вже давно не відповідають реаліям та не виконуються з сторони самого відповідача. За поясненнями позивача, з 2016 року Концерн «Міські теплові мережі» припинив підігрів гарячої води, а надання послуг з теплопостачання погіршилось, що потягло за собою необхідність організації автономного опалення та, як наслідок, нульових показників лічильника.
Відповідач у запереченнях на відповідь на відзив свої доводи підтримав з підстав, викладених у відзиві на позов.
Щодо строку розгляду справи по суті суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з ч. 2 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Провадження у даній справі відкрито 09.08.2021. Отже, суд мав розпочати розгляд справи по суті після 09.09.2021 та закінчити 08.10.2021.
Постановою Кабінету Міністрів України від 02.04.2020 №255 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 №211” з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), установлено з 12 березня до 24 квітня 2020 року на всій території України карантин, дія якого неодноразово продовжувалася і наразі не припинена.
З 17.07.2020 набрав чинності Закон України від 18.06.2020 № 731-IX “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)”, яким внесено зміни до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" ГПК України, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином".
Оскільки карантинні заходи в Україні не скасовані, з метою недопущення безпідставного затягування строку розгляду справи, враховуючи те, що сторонам надана можливість подати свої процесуальні заяви, навести доводи та заперечення суду з урахуванням строку дії карантину, суд ухвалив розпочати розгляд справи по суті та прийняти рішення у справі 15.11.2021 за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті, без повідомлення (участі) у судовому засіданні представників позивача та відповідача.
При цьому суд зауважує, що з огляду на конкретні обставини справи, справа розглянута судом у розумний строк, який є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, правильного вирішення справи по суті та застосування норм матеріального права.
Розглянувши матеріали справи, суд
ОСОБА_1 (споживачем, позивачем у справі) та концерном “Міські теплові мережі” в особі директора філії Концерну “Міські теплові мережі” Ленінського району (енергопостачальною організацією, відповідачем у справі) 01.05.2011 укладений договір № 102272 купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді (надалі - Договір).
Відповідно до п. 1.1 Договору Теплопостачальна організація зобов'язалась відпускати теплову енергію в гарячій воді Споживачу, а Споживач зобов'язався приймати та оплачувати її вартість за діючими тарифами (цінами) в терміни та порядку, встановленими умовами цього договору та додатками до договору, що є невід'ємними його частинами.
Відповідно до п. 10.1 Договору цей договір діє з 01 травня 2011 року до 01 травня 2012 року.
За визначенням п. 10.2 Договору договір припиняє свою дію у випадках:
- взаємної згоди сторін про його припинення,
- прийняття відповідного рішення судом,
- ліквідації однієї із сторін.
Пунктом 10.4 Договору передбачено, що договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо жодна із сторін за місяць до закінчення терміну дії даного договору, відповідно до вимог чинного законодавства, не заявила про його розірвання.
Позивачем 27.12.2019 направлено на адресу відповідача лист вих. № 01/12-19 з повідомленням про розірвання договору № 102272 купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді від 01.05.2011. Згідно відмітки канцелярії Концерну зазначений лист отриманий відповідачем 27.12.2019. Доказів надання відповідачем відповіді на звернення позивача суду не надано.
Листом № 02/03-21 від 22.03.2021 позивач звернувся до відповідача з повідомленням про розірвання (припинення) договірних взаємовідносин за договором № 102272 купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді від 01.05.2011.
Згідно наданої відповідачем відповіді листом № 1754/42-2195 від 08.04.2021, з огляду на умови пунктів 10.2, 10.4 договору та процедуру відключення споживачів від мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання, підстави для розірвання діючого договору відсутні.
Супровідним листом № 03-06-21 від 11.06.2021 позивач направив на адресу відповідача для підписання та повернення два примірники додаткової угоди від 11.06.2021 про припинення договору.
Відповідач листом № 3625/42-4510 від 08.07.2021 від підписання додаткової угоди відмовився посилаючись на відсутність істотних змін діючого договору.
Причиною виникнення спору у даній справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання припиненим договору № 102272 купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді від 01.05.2011 у судовому порядку.
Щодо розгляду даного спору господарським судом, слід зазначити наступне.
Підвідомчість господарських справ установлена статтею 20 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на момент подання позову), згідно з пунктом 1 частини першої якої господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.
Суд приймає до уваги, що договір укладений фізичною особою ОСОБА_1 .
Разом з тим, в преамбулі договору зазначено, що договір купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді укладений на викуплені нежитлові приміщення першого поверху і підвалу для розміщення магазину продовольчих товарів по вул. Одеська, 8; транзитні ізольовані трубопроводи системи опалення будинку по вул. Одеська, 8.
Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України як господарську діяльність у цьому Кодексі розуміють діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
У частині другій статті 3 цього Кодексу зазначено, що господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).
Згідно з частиною першою статті 128 Господарського кодексу України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
Судом встановлено, що позивач, як на момент укладення договору, так і на час подання позову зареєстрований як фізична особа-підприємець, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Крім того, предметом спору є припинення правовідносин щодо теплопостачання на нежитлові приміщення, які використовується для підприємницької діяльності позивачем (вид діяльності, зокрема: 47.11 - роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями, тютюновими виробами; 46.39 - неспеціалізована оптова торгівля продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; 46.90 - неспеціалізована оптова торгівля; 47.19 - інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах).
За таких обставин суд дійшов висновку про те, що спір у цій справі за характером правовідносин підлягає вирішенню в господарських судах.
Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши докази, суд визнав позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Приписами статей 3, 6, 203, 626, 627 Цивільного кодексу України визначені загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та сформовані загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).
Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За визначенням ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частина перша статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до змісту статей 6, 627 ЦК України свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.
Закріпивши принцип свободи договору, ЦК України разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абзацу другого частини третьої статті 6 та статті 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 187 ГК України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.
Позивач просить визнати припиненим договір № 102272 купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді від 01.05.2011, укладений ОСОБА_1 та концерном “Міські теплові мережі” та укладеною додаткову угоду щодо його припинення.
Відповідно до ч. 1 ст. 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Статтею 714 ЦК України встановлені особливості договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу, згідно з якою визначені сторони: постачальник, який зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Відповідно до ст. 3 Закону України “Про теплопостачання” відносини між суб'єктами діяльності у сфері теплопостачання регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про теплопостачання" теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу;
- постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов'язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору;
- споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору;
- теплопостачальна організація - суб'єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії;
- місцева (розподільча) теплова мережа - сукупність енергетичних установок, обладнання і трубопроводів, яка забезпечує транспортування теплоносія від джерела теплової енергії, центрального теплового пункту або магістральної теплової мережі до теплового вводу споживача.
Згідно зі ст. 4 названого Закону проектування, будівництво, реконструкція, ремонт, експлуатація об'єктів теплопостачання, виробництво, постачання теплової енергії регламентуються нормативно-правовими актами, які є обов'язковими для виконання всіма суб'єктами відносин у сфері теплопостачання.
Пунктами 4, 6 ст. 19 Закону передбачено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу теплової енергії. Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Частиною 2 ст. 275 Господарського кодексу України передбачено, що відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.
Постачання теплової енергії в гарячій воді здійснювалось на об'єкт споживання позивача - викуплені нежитлові приміщення першого поверху і підвалу для розміщення магазину продовольчих товарів по вул. Одеська, 8; транзитні ізольовані трубопроводи системи опалення будинку по вул. Одеська, 8, про що зазначено у преамбулі Договору.
Позивач вважає, що зазначене вище листування свідчить про недосягнення сторонами згоди на припинення договору, у зв'язку з чим просить суд визнати договір припиненим у судовому порядку.
Відповідачем додаткову угоду про припинення договору не підписано, тому, з огляду на умови п. 10.2 спірного договору, згідно з якими договір припиняє свою дію за наявністю взаємної згоди сторін про його припинення, прийняття відповідного рішення господарським судом або ліквідації однієї із сторін, договір є діючим.
Слід відзначити, що система опалення належних позивачу нежитлових приміщень є невід'ємною складовою централізованої системи теплопостачання будинку, в якому вони розташовані.
Для припинення правовідносин за згаданим договором купівлі-продажу теплової енергії наявність такої підстави, як волевиявлення споживача, недостатньо, оскільки умови спірного договору і норми законодавства вимагають дотримання також порядку припинення постачання теплової енергії, що визначений правилами користування тепловою енергією та іншими нормативними актами України.
Порядок припинення постачання теплової енергії до приміщень, що підключені до централізованої системи опалення, визначено ст. 19 Закону України "Про теплопостачання", п. п. 24, 25, 26 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630, та п. п. 2.1, 2.2, 2.5, 2.6 Порядку відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затвердженого Міністерством будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України № 4 від 22.11.2005.
Зокрема, відповідно п.п. 25, 26 Правил надання послуг № 630 від 21.07.2005 відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється. Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у разі, коли технічна можливість такого відключення передбачена затвердженою органом місцевого самоврядування відповідно до Закону України «Про теплопостачання» схемою теплопостачання, за умови забезпечення безперебійної роботи інженерного обладнання будинку та вжиття заходів щодо дотримання в суміжних приміщеннях вимог будівельних норм і правил з питань проектування житлових будинків, опалення, вентиляції, кондиціонування, будівельної теплотехніки; державних будівельних норм з питань складу, порядку розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва, а також норм проектування реконструкції та капітального ремонту в частині опалення.
Порядком відключення від 22.11.2005 № 4 визначено, що для вирішення питання відключення споживача від мережі централізованого опалення, він повинен звернутися до постійно діючої міжвідомчої комісії, створеної органом місцевого самоврядування або місцевим органом виконавчої влади, для розгляду питань щодо відключення споживачів від мережі з відповідною письмовою заявою. Комісія після вивчення наданих власником документів приймає відповідне рішення, яке оформляється протоколом. При позитивному рішенні заявнику надається перелік організацій, до яких слід звернутися для отримання технічних умов для розробки проекту індивідуального (автономного) теплопостачання і відокремлення від мережі централізованого опалення. Проект індивідуального (автономного) теплопостачання, і відокремлення від мережі централізованого опалення виконує проектна або проектно-монтажна організація на підставі договору із заявником. Проект узгоджується з усіма організаціями, які видали технічні умови на підключення будинку до зовнішніх мереж;. Відключення приміщень від внутрішньобудинкової мережі централізованого опалення виконується монтажною організацією, яка реалізує проект. По закінченні робіт складається акт про відключення від мережі централізованого опалення і подається заявником до комісії на затвердження. Після затвердження акта на черговому засіданні комісії сторони переглядають умови договору про надання послуг з централізованого теплопостачання. Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 06.11.2007 № 169 внесено зміни до Порядку відключення від 22.11.2005 № 4, які унеможливили відключення від мереж центрального опалення та гарячого водопостачання окремих квартир у багатоквартирному будинку і дозволяють відключення лише будинку в цілому.
Отже, відключення споживачів від мережі централізованого опалення відбувається тільки на підставі рішення постійно діючої міжвідомчої комісії, створеної органом місцевого самоврядування або місцевим органом виконавчої влади з вчиненням в подальшому дій споживачем з дотриманням визначеної Порядком відключення від 22.11.2005 № 4 процедури.
Доказів дотримання вказаних норм позивачем не надано.
Відповідач у відзиві на позов, в свою чергу, зазначав, що належні докази, як затверджена органом місцевого самоврядування відповідно до Закону України «Про теплопостачання» схема теплопостачання, копія рішення загальних зборів всіх власників щодо відключення від централізованого опалення та гарячого водопостачання будинку № 8 в цілому по вул. Одеська та заяв про переобладнання системи опалення на адресу Концерну «Міські теплові мережі» з 2016 року по сьогодні не надходили та до позовної заяви не додані, тому на теперішній час взаємної згоди щодо припинення/розірвання договору не досягнуто.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Статтями 599-609 ЦК України визначено підстави припинення зобов'язань сторін. Зокрема, зобов'язання припиняється за домовленістю сторін.
Статтею 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
У разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони. (стаття 652 ЦК України).
Норми чинного законодавства не визначають порядку визнання договору припиненим у судовому порядку.
Статтею 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Частина 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Статтею 20 Господарського кодексу України та статтею 16 Цивільного кодексу України визначені способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання.
Відповідно до статті 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.
Зазначеними правовими нормами не передбачено такого способу захисту права та інтересу, як визнання договору припиненим, а реалізація такого способу захисту, як зміна або припинення правовідношення може відбуватися шляхом розірвання договору.
Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17), а тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (висновки у пунктах 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється під час розгляду справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Враховуючи те, що відповідно до вимог господарського процесуального законодавства господарським судам не надано повноважень встановлювати юридичні факти, суд дійшов висновку, що позивач невірно обрав спосіб захисту порушеного права, у зв'язку з чим у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Відносно вимоги позивача про визнання укладеною додаткової угоди від 11.06.2021 до договору № 102272 купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді від 01.05.2011 про припинення договору зазначена вимога є похідною від вимоги про визнання Договору припиненим і, враховуючи не надання суду доказів дотримання позивачем встановленого законом Порядку відключення та відсутності підстав для задоволення основної вимоги позивача, у задоволенні вимоги про визнання укладеною додаткової угоди суд також відмовляє.
Відповідно до ст.ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За приписами ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Вказані докази повинні містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.
У справі «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99; від 27 вересня 2001, пункт 30). Разом з тим, у рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява серія A № 303-A; від 9 грудня 1994; пункт 29).
Позивачем наявності підстав для захисту його порушеного права у вибраний ним спосіб не доведено.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до пункту 2 частини 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 46, 74, 76-80, 129, 233, 236-242, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. В позові відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст.ст. 240, 241 ГПК України 19.11.2021.
Суддя В.В. Левкут