вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
19.11.2021м. ДніпроСправа № 904/7704/21
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Мельниченко І.Ф., розглянув спір
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Темп", м. Жовті Води, Дніпропетровська обл.
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бекет 2017", м. Жовті Води, Дніпропетровська обл.
про стягнення заборгованості у сумі 97 502,50 грн.
Без участі представників сторін.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Темп" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення заборгованості за договором №1 від 01.01.2019 у сумі 97 502,50 грн.
Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що відповідач в порушення умов договору не відшкодував витрати на ремонт автомобіля, який був повернутий останнім позивачу з порушеннями комплектності та непридатним для подальшої його експлуатації.
У відзиві на позов відповідач заперечує проти позовних вимог в повному обсязі та зазначає, що вартість автомобіля 2002 року випуску на момент передачі 01.01.2019 в оренду складала 20 000,00 грн., проте, не дивлячись на вартість автомобіля, позивач в односторонньому порядку вирішив вкласти в ремонт автомобіля кошти в розмірі майже в 5 разів більше за його вартість та безпідставно вимагати їх відшкодування.
Крім того, відповідач звертає увагу суду на те, що спірним договором не передбачено проведення капітального ремонту за рахунок наймача, таким чином капітальний ремонт автомобіля мав проводитися наймодавцем.
Умовами спірного договору передбачено, що позивач як наймодавець має право перевіряти технічний стан автомобіля, його майнове зберігання та використання відповідачем умов його експлуатації.
Проте, як стверджує відповідач, позивач свідомо не здійснював жодних дій щодо капітального ремонту автомобіля.
Крім того, відповідач наполягає на тому, що спірне майно було повернуто з погіршеннями які сталися внаслідок нормального зношення та упущень самого позивача як наймодавця.
Також, відповідач наголошує на тому, що з поданих актів неможливо встановити здійснення ремонтних робіт, саме до автомобіля, який є предметом розгляду в даній справі.
Надані позивачем докази не можуть підтвердити обставини проведення ремонтних робіт та оплату за відповідні роботи саме за автомобіль ВАЗ 21043.
Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, відповідач зазначає про те, що визначена сума у розмірі 30 000,00 грн. є надмірно завищеною та порушує принцип розумності, справедливості та добросовісності.
У відповіді на відзив позивач з доводами відповідача, викладеними у відзиві на позов, не погоджується, з огляду на таке.
Відповідачем не спростовано факту повернення автомобіля марки ВАЗ 21043 д.н. НОМЕР_1 в стані, непридатному для його подальшої експлуатації, а також не повністю укомплектованим.
Оскільки відповідачем повернутий автомобіль був з порушеннями комплектності та непридатним для подальшої експлуатації, що підтверджується приймально-здаточним актом від 04.01.2021, позивач був вимушений здійснити капітальний ремонт вказаного автомобіля в сумі, що перевищувала його вартість, зазначену в спірному договорі.
Крім того, позивач звертає увагу на те, що жодним нормативно-правовим актом не встановлено обмеження щодо вартості ремонту автомобіля, зокрема, що ремонтні роботи з відновлення його технічних характеристик, що дасть змогу продовжити його експлуатацію, не може перевищувати остаточну вартість автомобіля відповідно до даних бухгалтерського обліку.
Позивач наполягає на тому, що невиконання відповідачем умов спірного договору призвело до того, що автомобіль було повернуто позивачу з оренди в непридатному для подальшої експлуатації стані, а це в свою чергу викликало обов'язок у останнього згідно з пунктом 4.3 спірного договору, відшкодовувати вартість предметів, яких не вистачало, та витрат на ремонт.
Також, позивач зазначає про те, що в договорі на виконання робіт № 1/21 від 22.03.2021 зазначено, що ремонту підлягає автомобіль д.н. НОМЕР_1 .
Листом від 22.10.2021 ФОП Жлобінська Т.М. повідомила, що за результатом виконаних робіт автомобіля марки ВАЗ21043, д.н. НОМЕР_1 між ТОВ «Темп» та Виконавцем ФОП Жлобінська Т.М. були підписані акти прийому-передачі виконаних робіт № 15 від 23.07.2021 та № 48 від 23.07.2021. Акти ФОП Жлобінською Т.М. формуються за допомогою програмного забезпечення, яке не передбачає можливості внесення даних про номер та дату договору, а також інформації про об'єкт ремонту.
Витратні матеріали та запчастини, що використовувалися підчас ремонтів вносяться до актів прийому-передачі виконаних робіт відповідно до номенклатури, визначено при їх закупівлі.
Ремонт будь-яких інших автомобілів, що належать ТОВ «Темп», в 2021 році ФОП Жлобінська Т.М. не здійснювала.
Крім того, позивач вказує про те, що відповідач у відзиві на позов не навів жодних аргументів в чому полягає неспівмірність витрат на правничу допомогу.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 20.09.2021 відкрито провадження у справі № 904/7704/21, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами
З метою повідомлення відповідача про його право подати відзив на позовну заяву, на адресу останнього, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, направлялась ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 31.08.2021.
До суду повернулося рекомендоване поштове повідомлення про вручення поштового відправлення, з якого вбачається що відповідач 01.10.2021 отримав ухвалу суду від 20.09.2021 про відкриття провадження у справі (а.с. 45).
З огляду на викладене та згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними у справі матеріалами, а рішення підписано без його проголошення.
За результатом дослідження матеріалів справи, оцінки доказів у їх сукупності господарський суд, -
Предметом доказування у справі є обставини щодо наявності/відсутності правових підстав для стягнення з відповідача витрат на ремонт орендованого автомобіля.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Темп" (далі - орендодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Бекет 2017" (далі - орендар, відповідач) укладено договір оренди автомобіля № 01 від 01.01.2019 (далі - договір).
За умовами пункту 1.1 договору орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове користування автомобіль марки ВАЗ 21043, державний номерний знак НОМЕР_1 , рік випуску 2002, № кузову НОМЕР_2 , № двигуна НОМЕР_3 .
Відповідно до пункту 1.2 договору технічний стан автомобіля засвідчено актом техогляду, підписаним представниками обох сторін, копія якого є невід'ємною частиною цього договору.
Пунктом 1.3 договору визначено, що вартість автомобіля на момент передачі становить 20 000,00 грн.
Вказаний у пункті 1.1 автомобіль має бути переданий орендарю протягом 3-х днів з дня підписання договору; передача автомобіля в оренду оформлюється актом (п. 1.4 договору).
Згідно з пунктом 1.5 договору оренди строк оренди становить з 01 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року. У випадку якщо за місяць до закінчення строку договору оренди автомобіля жодна із сторін не заявить про його припинення, строк дії цього договору продовжується на кожний наступний календарний рік на тих самих умовах.
Управління автомобілем здійснюється особою з числа працівників орендаря (п. 1.6 договору).
За змістом пунктів 2.1, 2.2 договору орендна плата встановлюється у розмірі 400,00 грн з ПДВ за 1 місяць та сплачується готівкою через касу орендаря або за заявою орендодавця у безготівковому порядку на особовий рахунок останнього не пізніше 5 числа кожного місяця.
Розділом 3 договору визначені права та обов'язки сторін.
Відповідно до пункту 3.3 договору орендар зобов'язується, зокрема:
- своєчасно здійснювати орендні платежі (п. 3.3.2);
- забезпечувати утримання автомобіля у справному стані, здійснювати за свій рахунок поточний ремонт, технічне обслуговування, технічний огляд та інші витрати на утримання автомобіля (п. 3.3.3);
- орендар вживає заходи з майнового зберігання автомобіля (у тому числі й запобігання угону) (п. 3.3.5);
- після закінчення строку договору орендар зобов'язаний повернути орендодавцю автомобіль у придатному для подальшої експлуатації стані; автомобіль повинен бути повністю укомплектованим; повернення автомобіля оформлюється актом (п. 3.3.8).
Пунктом 4.1 договору передбачено, що сторони несуть майнову відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору.
Згідно з пунктом 4.3 договору орендар несе відповідальність за цим договором:
у випадку не повернення автомобіля орендар відшкодовує орендодавцю вартість автомобіля, вказану в пункті 1.3 цього договору та збитки, завдані орендодавцю у зв'язку із втратою автомобіля;
у випадку повернення автомобіля з порушенням комплектності або непридатним до подальшої експлуатації орендар відшкодовує вартість предметів, яких не вистачає та витрат на ремонт.
Відповідно до умов договору автомобіль ВАЗ 21043, двигун № НОМЕР_3 , кузов № НОМЕР_2 , державний номерний знак НОМЕР_1 (далі - об'єкт оренди, автомобіль), передано орендарю в платне користування за приймально-здавальним актом від 02.01.2019 (а.с. 9).
Щодо стану об'єкта оренди в акті від 02.01.2019 зазначено, що автомобіль був переданий в технічно справному стані, кузов не мав зовнішніх пошкоджень, лакофарбове покриття без відколів та подряпин, салон автомобіля в доброму стані, важелі керування та ручки в справному стані, тріщини і відколи на пластмасових панелях відсутні, чотири автопокришки та запасне колесо мають знос 5%, наявні інструменти та приналежності згідно опису заводу-виробника.
Позивач листом № 49 від 03.12.2020 повідомив відповідача про відсутність намірів продовжувати договір оренди на 2021 рік та необхідність повернути автомобіль з оренди до 01.01.2021.
Як зазначає позивач, відповідачем 04.01.2021 був повернутий Орендодавцю автомобіль в стані, непридатному для його подальшої експлуатації, а також не повністю укомплектованим.
Ці факти були відображені в приймально-здаточному акті, що був складний представниками сторін 04.01.2021. Зазначений акт отримав представник відповідача, проте, як зазначає позивач, вказаний акт не було повернуто останньому з підписом директора Орендаря.
19.01.2021 на адресу позивач надійшов проект додаткової угоди б/н від 12.01.2021 до Договору, умови якої передбачають, що Орендодавець не має претензій до Орендаря за договором № 01 оренди автомобіля від 01.01.2019.
Листом № 6 від 25.01.2021 позивач повідомив відповідача про те, що відсутні підстави для підписання наведеної вище додаткової угоди, оскільки ТОВ «Бекет 2017» станом на 25.01.2021 не відшкодувало вартість предметів, яких не вистачало в комплектності автомобіля при поверненні його з оренди, а також не відшкодувало витрати на ремонт автомобіля. До вказано листа позивачем було додано орієнтовні переліки запасних частин та ремонтних робіт по відновленню автомобіля марки ВАЗ 21043, д.н. НОМЕР_1 з вимогою відшкодувати їх вартість.
Позивач вказує, що вказаний лист відповідач отримав 29.01.2021, проте станом на день звернення з цією позовною заявою до суду, витрати на відновлення робочого стану автомобіля не відшкодував.
Крім того, позивач зазначає, що ремонт автомобіля, що був повернутий відповідачем у неналежному стані, було здійснено на підставі договору на виконання робіт № 1/21 від 22.03.2021. Загальні витрати позивача на ремонт автомобіля склали 97 502,50 грн., що підтверджується актами прийому-передачі виконаних робіт № 15 від 23.07.2021 на суму 22 464,00 грн. та № 48 від 23.07.2021 на суму 75 038,50 грн., а також платіжними дорученнями № 2 від 22.03.2021 та № 603 від 23.07.2021.
Звертаючись з даним позовом позивач вказує про те, що відповідач не виконав умови пункту 4.3 спірного договору, а саме не відшкодував вартість предметів, яких не вистачає та витрат на ремонт у загальній сумі 97 502,50 грн., у зв'язку з чим останній був вимушений звернутися до суду за захистом свої прав та законних інтересів.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частинами першою, другою, шостою статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності. За договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або єдиний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до частин першої, другої статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ) (ч. 1 ст. 760 Цивільного кодексу України).
За змістом частини першої статті 798 Цивільного кодексу України предметом договору найму транспортного засобу можуть бути, зокрема, наземні самохідні транспортні засоби тощо.
Згідно з частиною першою статті 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.
За приписом статті 764 цього Кодексу якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором (стаття).
Правовідносини сторін у цій справі виникли за договором найму транспортного засобу строком дії до 31.12.2019, який відповідно до положень статті 764 Цивільного кодексу України поновлювався на строк до 31.12.2020.
Позивач 03.12.2020, тобто ще до закінчення строку дії договору, повідомив відповідача про необхідність повернення йому майна з оренди до 01.01.2021 у зв'язку із закінченням строку дії договору.
Відповідно до частини другої статті 291 Господарського кодексу України договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу (приватизації) об'єкта оренди; ліквідації суб'єкта господарювання-орендаря; загибелі (знищення) об'єкта оренди. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України (ч. 4 ст. 291 ГК України).
Статтею 785 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Згідно з частиною другою статті 795 Цивільного кодексу України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.
Отже, виходячи зі змісту частини першої статті 759 та частини першої статті 785 Цивільного кодексу України, договір найму (оренди) зумовлює право наймача (орендаря) користуватися орендованим майном упродовж строку дії договору зі сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами договору оренди; припинення договору найму зумовлює обов'язок наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною у постанові від 24.10.2019 у справі № 904/3315/18, у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.12.2019 у справі № 910/20370/17.
При цьому, заява (повідомлення) орендодавця про припинення договору оренди за закінченням строку договору є одностороннім правочином, який відображає волевиявлення орендодавця у спірних правовідносинах, що не потребує узгодження з орендарем в силу прямої норми закону, і є підставою для припинення відповідних зобов'язальних правовідносин.
Повідомлення орендодавцем орендаря про припинення договору є юридично значимою дією, яка засвідчує наявність такого волевиявлення та забезпечує своєчасну обізнаність з ним іншої сторони, є передумовою для настання обумовлених таким одностороннім правочином наслідків також для іншої особи за правилами абзацу третього частини третьої статті 202 Цивільного кодексу України, згідно з якою односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.
Слід відзначити, що відповідно до умов договору та змісту наведених законодавчих приписів сторони не обмежені в праві заявити про припинення або зміну договору як протягом одного місяця після закінчення договору, так і в будь-який час протягом строку дії такого договору.
Викладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у його постанові від 26.12.2019 у справі № 904/342/19.
Відтак договір оренди автомобіля № 01 від 01.01.2019 припинився з 01.01.2021 за закінченням строку його дії.
Як вбачається з матеріалів справи 04.01.2021 Орендарем було повернуто Орендодавцю автомобіль марки ВАЗ 21043, державний номер НОМЕР_1 , що підтверджується приймально-здавальним актом від 04.01.2021 (а.с. 12).
Проте, як зазначає позивач вказаний автомобіль був повернутий відповідачем в стані, непридатному для його подальшої експлуатації, а також не повністю укомплектованим.
Автомобіль марки ВАЗ 21043, державний номер НОМЕР_1 потребував ремонту, у зв'язку з чим ТОВ «Темп» (Замовник) та ФОП Жлобінська Т.М. (Виконавець) уклади договір № 1/21 від 22.03.2021 (а.с. 20).
Відповідно до пункту 1.1 вказаного Договору Виконавець зобов'язується надати, а Замовник оплатити надані послуги: миття автомобіля, прокат дисків, полірування, балансування коліс, шино монтаж, комп'ютерний розвал-сходження, хімчистка, полірування, продаж автомобільних запчастин, поточний ремонт і технічне обслуговування автомобілів. Автомобілі такі як: ВАЗ 2104 д.н. НОМЕР_1 .
Як зазначає позивач, на виконання умов договору Виконавцем було здійснено ремонтні роботи автомобіля марки ВАЗ 2104 д.н. НОМЕР_1 , що підтверджується актами прийому-передачі виконаних робіт № 15 від 23.07.2021 на суму 22 464,00 грн. та № 48 від 23.07.2021 на суму 75 038,50 грн., а також платіжними дорученнями № 2 від 22.03.2021 та № 603 від 23.07.2021 (а.с. 21-25).
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У частині третьої статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
До того ж, господарський суд наголошує, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно зі статтею 77 вказаного кодексу обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша).
Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов'язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Шабельник проти України" (заява № 16404/03) від 19.02.2009 зазначається, що хоча стаття 6 (Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) гарантує право на справедливий судовий розгляд, вона не встановлює ніяких правил стосовно допустимості доказів як таких, бо це передусім питання, яке регулюється національним законодавством (див. рішення у справі "Шенк проти Швейцарії" від 12.07.1998 та у справі "Тейшейра ді Кастру проти Португалії" від 09.06.1998).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 ГПК України).
Принцип належності доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. суд відзначає, що правило належності доказів обов'язкове не лише для суду, а й для осіб, які є суб'єктами доказування (сторони, треті особи), і подають докази суду. Питання про належність доказів остаточно вирішується судом.
Згідно з пунктом 2.1 Договору № 1/21 від 22.03.2021 Виконавець протягом календарного місяця надіє послуги з записом в облікову книгу, за підсумками якої виписує відповідну фінансову документацію (рахунки і акти робіт).
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підтвердження виконання ремонтних робіт на загальну суму 97 502,50 грн. надано акти прийому-передачі виконаних робіт № 15 від 23.07.2021 на суму 22 464,00 грн. та № 48 від 23.07.2021 на суму 75 038,50 грн., а також платіжні доручення № 2 від 22.03.2021 та № 603 від 23.07.2021.
Дослідивши надані позивачем докази, господарський суд зазначає наступне.
В актах приймання-передачі № 15 від 23.07.2021 на суму 22 464,00 грн. та № 48 від 23.07.2021 на суму 75 038,50 грн. не вказано на виконання якого саме договору були виконані ремонтні роботи, як і не зазначено ремонт якого саме автомобілю було здійснено Виконавцем ФОП Жлобінською Т.М. на замовлення ТОВ «ТЕМП».
Крім того, дослідивши перелік вказаних робіт в спірних актах, господарський суд звертає увагу, що останні не співпадають з переліком робіт, який вказаний в приймально-здавальному акті від 04.01.2021 інженером по технічному нагляду - Фецяк М.Я.
Також, з наданого позивачем платіжного доручення № 2 від 22.03.2021 вбачається, що призначення платежу за виконані роботи рах. 22 від 16.03.2021, в той час як Договір на виконання робіт № 1/21 укладений між ФОП Жлобінською Т.М. та ТОВ «ТЕМП» лише 22.03.2021.
З платіжного доручення № 603 від 23.07.2021 вбачається, що призначення платежу за виконані роботи по рах. 51 від 23.07.2021, проте вказаного рахунку, позивачем до матеріалів справи не надано.
З огляду на викладене, слід прийти до висновку, про те, що позивачем не надано належних доказів, які б підтверджували факт виконання робіт з ремонту автомобіля марки ВАЗ 21043 д.н. НОМЕР_1 за договором № 1/21 від 22.03.2021 на загальну суму 97 502,50 грн., як і не надано доказів на підтвердження того, що автомобіль марки ВАЗ 21043 д.н. НОМЕР_1 потребував ремонт заявлену до стягнення суму.
Крім того, господарський суд зазначає, що лист Жлобінської Т.М. від 22.10.2021, на який посилається позивач не може буди доказом на підтвердження того, що роботи на суму 97 502,50 грн. були виконані саме з ремонту автомобіля марки ВАЗ 21043 д.н. НОМЕР_1 за договором № 1/21 від 22.03.2021, оскільки вказаний лист не є документом, який підтверджує здійснення господарської операції, в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".
З огляду на викладене, господарський суд не вбачає підстав для задоволення заявлених позовних вимог.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судових рішеннях у справі, питання вичерпності висновків судів, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Враховуючи викладене, суд зазначає, що інші доводи, міркування сторін, судом розглянуті, але до уваги та врахування при вирішенні даної справи не приймаються, оскільки на результат вирішення спору не впливають.
Розподіл судових витрат здійснюється судом відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України та покладається на позивача.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Темп" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бекет 2017" про стягнення заборгованості у сумі 97 502,50 грн. - відмовити.
Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.
Повне рішення складено 19.11.2021.
Суддя І.Ф. Мельниченко