справа № 361/9880/21
провадження № 2-з/361/273/21
15.11.2021
15 листопада 2021 року суддя Броварського міськрайонного суду Київської області Сердинський В.С., розглянувши заяву представника позивача ОСОБА_1 адвоката Рябчука Ігоря Валерійовича про забезпечення позову,
установив:
У листопаді 2021 року представник позивача ОСОБА_1 адвокат Рябчук І.В. звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа: служба у справах дітей Броварської міської ради Броварського району Київської області про визначення місця проживання дитини з батьком.
Одночасно представник позивача подав до суду заяву про забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_2 наближатися на відстань менше 500 метрів до місця проживання (перебування) ОСОБА_1 та малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , які проживають за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 .
Необхідність забезпечення позову заявник обґрунтовує тим, що його довіритель ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від шлюбу мають спільну дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказує на те, що відповідач постійно вчиняє відносно позивача та малолітнього сина домашнє насильство. Відповідач неодноразово була фігуранткою кримінальних проваджень щодо позивача, які були спрямовані на залякування, вимагання коштів та матеріальних цінностей, відомості про які були внесені до ЄРДР.
За правилами ч. 1 ст. 153 ЦПК України суд проводить розгляд заяви про забезпечення позову без повідомлення учасників справи.
Вивчивши матеріали цивільної справи, заяву про забезпечення позову разом із додатками, суд виходить з наступного.
Відповідно до положень статті 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутись до суду.
Пленум Верховного Суду України у пункті 4 Постанови «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» №9 від 22 грудня 2006 року роз'яснив, що, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвіднесення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони вчиняти певні дії.
Відповідно до статей 18, 27 Конвенції ООН «Про права дитини» від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789XІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни, несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У пункті 1 статті 9 Конвенції про права дитини, передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.
Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Згідно з пунктом 3 статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
У Параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року №31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Olsson v. Sweden» (№ 2) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини (рішення у справі «Johansenv. Norway» від 07 серпня 1996 року, § 78).
Відповідно до приписів статей 141,153 СК України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою; розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини; мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини (частини 1- 3статті 157 СК України).
Про необхідність та важливість контакту дитини з кожним із батьків під час тривання судового процесу та відсутності остаточного рішення щодо визначення місця проживання дітей неодноразово наголошував у своїх рішеннях ЄСПЛ.
Так, у рішенні від 04 вересня 2018 року «Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії» (заява №6221/14) ЄСПЛ вважав, що тривалий судовий процес, пов'язаний, у тому числі, зі встановленням графіку відвідування дитини, невиправдано позбавив батька можливості бачитися з сином протягом чотирьох років, а тому допустимим є встановлення такого графіку до закінчення розгляду справи по суті, що свідчить про порушення статті 8 Конвенції щодо права на повагу до його приватного i сімейного життя.
Жодних обставин або належних чи допустимих доказів, які б унеможливлювали право матері на спілкування із малолітнім сином, чи обставин, які б свідчили про спілкування матері з дитиною, яке перешкоджало б нормальному розвитку дитини, судом не встановлено.
Суд враховує, що у таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з її матір'ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей із матір'ю. А тому, з метою запобігання втрати емоційного контакту матері з малолітньою дитиною, погіршення між ними психоемоційного характеру відносин на період розгляду справи у суді, який може бути тривалим, та остаточного вирішення питання про визначення місця проживання дитини, суд вважає за необхідне відмовити в застосуванні вказаного заходу забезпечення позову у спірних правовідносинах, оскільки заборона матері наближатися на відстань менше 500 метрів проживання її малолітньої дитини, не є співмірною із заявленими позовними вимогами про визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком та суперечить всім нормам законодавства в сімейних правовідносинах.
Крім того, розгляд заяв щодо встановлення заборони кривднику наближатися до місця проживання потерпілого, розглядається судом за приписами глави 13 ЦПК України, а саме за заявою про видачу обмежувального припису, поданою особою, яка постраждала від домашнього насильства, відповідно до Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
З огляду на викладене, суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.
На підставі викладеного, керуючись Постановою Пленуму ВСУ №9 від 22.12.2006 р., ст.ст. 149, 153 ЦПК, ст.ст. 260, 261, 354 ЦПК України, суддя
ухвалив:
В задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 адвоката Рябчука Ігоря Валерійовича про забезпечення позову - відмовити.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Ухвала, що постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
Суддя В.С.Сердинський