Виноградівський районний суд Закарпатської області
___________________________________________________________________________________________________ Справа № 299/5372/21
19.11.2021 року м.Виноградів
Виноградівський районний суд Закарпатської області в особі: головуючого - судді Леньо В.В секретар судового засідання - Казимірська Н.В., розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду м. Виноградів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Державний нотаріус Виноградівської державної нотаріальної контори про визнання права власності на спадкове майно,
ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Державний нотаріус Виноградівської державної нотаріальної контори про визнання права власності на спадкове майно.
Вимоги позову мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у смт.Вилок, Виноградівського району Закарпатської області помер батько позивачки- ОСОБА_3 . Мати - ОСОБА_4 , померла ще ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Після смерті батька позивачки, відкрилась спадщина на спадкове майно, в тому числі, на житловий будинок, який розташований в АДРЕСА_1 .
У відповідності до ч.3 ст.1268 ЦК України, позивачка ОСОБА_1 спадщину після смерті батька прийняла, оскільки в межах визначеного законом строку звернулася до Виноградівської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті батька.
Спадкоємцями першої черги до майна померлого є його діти - сторони по справі, який до нотаріуса за прийняттям спадщини не звертався, та не заперечує проти визнання за позивачкою права власності на спадкове майно.
Інших спадкоємців, та спадкоємців як б мали право на обов'язкову частку, передбачених ст.1241 ЦК України немає.
Відповідно до ч.3 ст.1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
На випадок своєї смерті, мати позивача не залишала заповідального розпорядження.
У зв'язку з необхідністю отримання Свідоцтва про право на спадщину за законом, позивач звернулася до нотаріуса, для подачі документів на оформлення спадщини.
Після звернення до Виноградівської державної нотаріальної контори, щодо оформлення спадкових прав, нотаріусом позивачу було надано письмову відмову №27/01-16 від 23.01.2015 року у видачі свідоцтва про право на спадщину, у зв'язку із відсутністю правовстановлюючого документу щодо належності спадкового майна спадкодавцеві і їй було роз'яснено право на звернення до суду.
Позивач ОСОБА_1 про день, час і місце розгляду справи, будучи належним чином повідомленою в судове засідання не з'явилася, однак подала до суду письмову заяву про розгляд справи за її відсутності, та про те, що заявлені позовні вимоги підтримує повністю та просить суд такі задоволити (а.с.24).
Відповідач ОСОБА_2 про день, час та місце розгляду справи будучи належним чином повідомленим, в судове засідання не з'явився, однак до суду подав письмову заяву про розгляд справи без його участі та про те, що вимоги заявленого до нього позову визнає повністю (а.с.25)
Згідно ч. 3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.
Вивчивши матеріали справи, з'ясувавши її дійсні обставини, оцінивши докази в їх сукупності, оглянувши заяви сторін, суд прийшов до наступного висновку.
Відповідно до вимог ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до положень, викладених у ст.ст. 13, 81 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з вимогами ст.55 Конституції України та ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист судом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 6 Європейської Конвенції з прав людини встановлено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при вирішенні спору щодо його цивільних прав і обов'язків.
При здійсненні правосуддя (ст.5 ЦПК) суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Завданнями цивільного судочинства (ст.2 ЦПК) є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Так, оцінка зібраних по справі доказів має здійснюватися за правилами, передбаченими ст.89 ЦПК України з врахуванням положень ст.ст.76-88 ЦПК України. Відповідно до вимог ст.ст.12, 13, 78, 81, 82 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, кожна сторона зобов'язані довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, доказування не може ґрунтуватись на припущення. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
В судовому засіданні встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у смт.Вилок, Виноградівського району Закарпатської області помер батько позивачки- ОСОБА_3 (а.с.6). Мати - ОСОБА_4 , померла ще ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.7).
Після смерті батька позивачки, відкрилась спадщина на спадкове майно, в тому числі, на житловий будинок, який розташований в АДРЕСА_1 (а.с.11).
У відповідності до ч.3 ст.1268 ЦК України, позивачка ОСОБА_1 спадщину після смерті батька прийняла, оскільки в межах визначеного законом строку звернулася до Виноградівської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті батька (а.с.13)
Спадкоємцями першої черги до майна померлого є його діти - позивач та відповідач по справі, (а.с.5,8,9,30). Відповідач до нотаріуса за прийняттям спадщини не звертався, та не заперечує проти визнання за позивачкою права власності на спадкове майно.
Інших спадкоємців, та спадкоємців як б мали право на обов'язкову частку, передбачених ст.1241 ЦК України немає.
На випадок своєї смерті, мати позивачки не залишила заповідального розпорядження.
Інших спадкоємців, та спадкоємців як б мали право на обов'язкову частку, передбачених ст.1241 ЦК України немає.
Відповідно до ст.1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати Свідоцтво про право на спадщину. Статтею 1297 зазначеного Кодексу встановлено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Верховний суд України в п. 23 Постанови Пленуму «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року за № 7 роз'яснив, що Свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду з правилами позовного провадження.
Отже, в зв'язку з необхідністю отримання Свідоцтва про право на спадщину за законом, позивач ОСОБА_1 звернулася до нотаріуса, для подачі документів на оформлення спадщини.
Після звернення до Виноградівської державної нотаріальної контори, щодо оформлення спадкових прав, нотаріусом позивачу було надано письмову відмову №27/01-16 від 23.01.2015 року у видачі свідоцтва про право на спадщину, у зв'язку із відсутністю правовстановлюючого документу щодо належності спадкового майна спадкодавцеві і їй було роз'яснено право на звернення до суду.
Так, дійсно у відповідності до п. п. 4.15, 4.18 Наказу Міністерства юстиції України «Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» від 22 лютого 2012 року за № 295/5, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, проводиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцеві та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна. Якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, що підлягає реєстрації (за винятком земельної ділянки), нотаріус вимагає, крім правовстановлюючого документа, Витяг з Реєстру прав власності з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз'яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.
Тому, у зв'язку із відсутністю правовстановлюючого документу щодо належності спадкового майна спадкодавцеві, нотаріусом позивачці було роз'яснено про необхідність звернутися з даним питанням до Виноградівського районного суду.
Суд констатує, що позивач після смерті свого батька відповідно до ч.3 ст.1268 ЦК України, як спадкоємець за законом спадщину прийняла, оскільки в межах строку визначеного ст.1270 ЦК України спадщину прийняла та звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття такої.
Інші спадкоємці до майна померлого до нотаріуса за прийняттям спадщини не зверталися, та не заперечують проти визнання за позивачкою права власності на спадкове майно.
Верховний Суд України в п. 23 Постанови Пленуму «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року за № 7 роз'яснив, що Свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду з правилами позовного провадження.
Відповідно до вимог п.1 ч. 2 ст. 16 ЦК України, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.
Відповідно до п.37 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» з урахуванням положень частини першої статті 15 та статті 392 ЦК власник майна має право пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб'єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється, а не в тому разі, коли цими особами не виконується відповідне рішення суду, ухвалене раніше.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, зокрема, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою (ст.382 ч.2, ст.392 ЦК України).
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1220 ЦК України, спадщина відкривається внаслідок смерті особи.
Згідно ч.1 ст.1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені після відкриття спадщини.
Згідно ст.1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Згідно ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, а частиною 3 статті 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Крім того, відповідно до норм ч. 5 ст. 1268 ЦК незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини та згідно із ч. 3 ст. 1296 ЦК відсутність Свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Відповідно до технічного паспорту на житловий будинок та довідки КП «Виноградівського РБТІ» № 288 від 18.04.2018 року, житловий будинок з надвірними будівлями в АДРЕСА_1 , будівництвом завершений (рік будівництва - 1988), правовстановлюючих документів на будинок не оформлено.(а.с. 13,16,17-19).
Згідно з витягу з рішення виконкому Виноградівської районної ради від 10.07.1985 року, покійному ОСОБА_3 , дозволено будівництво вказаного житлового будинку, що свідчить про те, що останній не самочинно збудованим (а.с.14-15).
Відповідно до ч.3 ст.3 Закону України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Відповідно до ч.4 ст.3 зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.
Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема такими, як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56, Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5 і зареєстроване в Мінюсті 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (з подальшими змінами).
Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК та Законом України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
При вирішенні питання щодо визнання права власності на житлові будинки, споруди у порядку спадкування, записи у по-господарських книгах оцінюються у сукупності з іншими доказами, наприклад, ухваленими органами місцевого самоврядування рішеннями про оформлення права власності громадян на будинки, технічним паспортом на будівлі, документами про відведення в установленому порядку земельних ділянок під забудову тощо.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Крім того, згідно з частиною першою та частиною другою статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.
Так, 5 серпня 1992 року вперше на законодавчому рівні було встановлено порядок та умови прийняття в експлуатацію об'єктів будівництва постановою Кабінету Міністрів України від 5 серпня 1992 року N 449 "Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів державного замовлення" (втратила чинність). Тобто до 5 серпня 1992 року не передбачалась процедура введення приватних житлових будинків в експлуатацію при оформленні права власності.
З аналізу положень Конституції України та Цивільного кодексу України вбачається, що не потребує введення в експлуатацію приватних житлових будинків, збудованих до 5 серпня 1992 року, при набутті права власності на такі об'єкти (Лист, Державної архітектурно-будівельної інспекції України, від 01.09.2011, № 40-12-2409 "Щодо прийняття в експлуатацію об'єктів, закінчених будівництвом до 5 серпня 1992 року").
Документом, який засвідчує відповідність закінчених будівництвом до 5 серпня 1992 року індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, які не підлягають прийняттю в експлуатацію, вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил, зокрема для потреб державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, є технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації (Лист, Державної архітектурно-будівельної інспекція України, від 30.07.2012, № 40-19-5376 "Щодо порядку прийняття в експлуатацію самовільно побудованого садового будинку і розмірів штрафів").
Відповідно до Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року № 703 (в редакції від 01.01.2013 року), рішення суду є правовстановлюючим документом, на основі якого може бути проведена реєстрація права власності на нерухоме майно.
За таких встановлених у судовому засіданні обставин, суд, розглядаючи вказану справу в межах заявлених позивачем та на підставі наданих сторонами доказів, які оцінені судом в їх сукупності, вважає, що позивачем на законних підставах набуто право власності на спадкове майно, тому позовні вимоги підлягають до задоволення в повному обсязі.
Керуючись ст.ст.10, 12, 13, 18, 81, 200, 223, 259, 263-265 ЦПК України, ст. ст. 16, 1216, 1220, 1222, 1268, 1270, 1274 ЦК України, суд -,
Позов задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (РНОКПП: НОМЕР_1 ), право власності в цілому на завершений будівництвом житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 (загальною корисною площею 221,2 кв. метрів в тому числі 55,4 кв. метрів житлової площі).
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги , відмови у відкритті чи закриттям апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
ГоловуючийВ. В. Леньо