Провадження № 22-ц/803/9249/21 Справа № 185/883/19 Суддя у 1-й інстанції - Зінченко А. С. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л.
16 листопада 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Демченко Е.Л.
суддів - Куценко Т.Р., Макарова М.О.
при секретарі - Кругман А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 серпня 2021 року по справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
У січні 2019 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі- АТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з, уточненим 28 квітня 2021 року, позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, мотивуючи тим, що 09 січня 2015 року між ними та ОСОБА_1 було укладено генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт, згідно якої останній отримав строковий кредит у розмірі 73 454,11 грн. на строк 36 місяців, з 09 січня 2015 року по 31 січня 2018 року шляхом встановлення кредитної лінії на платіжну картку на споживчі цілі зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.
Зазначали, що погашення заборгованості, згідно з умовами договору, здійснюється в наступному порядку: починаючи з "1" по "25" число кожного місяця відповідач надає банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за Кредитом.
Вказували, що банк свої зобов'язання по наданню кредиту виконав в повному обсязі.
Посилаючись на те, що ОСОБА_1 не виконав належним чином умови договору і станом на 07 квітня 2021 року допустив заборгованість, просили суд ухвалити рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у загальному розмірі 254 325,04 грн., яка складається з наступного: 66 615,56 грн. - заборгованість за кредитом; 49 291,57 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 127 332,28 грн. - заборгованість за пенею; 11 085,63 грн. - залишок заборгованості, відповідно до п.2.2 генеральної угоди.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 серпня 2021 року позовні вимоги АТ КБ “ПриватБанк” задоволені частково. Стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за кредитом №б/н від 09 січня 2015 у розмірі 55 631,75 грн., що становить тіло кредиту. Вирішено питання стосовно судових витрат.
В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 серпня 2021 року в частині відмови у задоволенні їх позову та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував, що генеральна угода підписана відповідачем; матеріалами справи підтверджено факт укладення сторонами кредитного договору (генеральної угоди), встановивши, що позивач надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, місцевий суд не мав підстав відмовляти у стягненні заборгованості по відсотками та пені. Відповідач не спростував факту наявності заборгованості.
Відповідач правом на надання відзиву не скористався. Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів не находить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду.
Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
Встановлено судом і це підтверджується матеріалами справи, що 09 січня 2015 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт, а тобто кредитний Договір б/н, на умовах та правилах надання банківських послуг (а.с.9,20-33).
Відповідно до умов якої банк надав відповідачу кредит у розмірі 73 454,11 грн. на строк 36 місяців, з 09 січня 2015 року по 31 січня 2018 року шляхом встановлення кредитної лінії на платіжну картку на споживчі цілі зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: починаючи з "1" по "25" число кожного місяця відповідач надає банку грошові кошти (щомісячний платіж) в розмірі 2 664,92 грн. для погашення заборгованості за кредитом.
На підставі п.2.1 договору, банк надає кредит позичальнику на строк 36 місяців, з 09 січня 2015 року по 31 січня 2018 року.
Судом першої інстанції, при дослідженні генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт №б/н від 09 січня 2015 року, встановлено, що послуги, які пропонував банк ОСОБА_1 , виражалися у наданні останньому банківських карток, що вбачається з п.2.1. генеральної угоди «Банк надає Позичальнику терміновий кредит в сумі 73 454,11 грн. на строк 36 місяців, шляхом встановлення кредитної лінії на платіжну картку на споживчі цілі», а видача карткових банківських продуктів громадянам підпадає під дію Закону України «Про захист прав споживачів» оскільки у даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг.
Згідно із розрахунком, наданого банком (а.с.163-164), відповідач останній раз належним чином виконав зобов'язання за договором 22 травня 2015 року, сплативши 2 700 грн.
Таким чином, з 26 червня 2015 року (31 день) вважається, що позичальник прострочив виконання зобов'язання, а з 27 червня 2015 року (32 день) сторони погодили, що позичальник зобов'язаний повернути кредит у повному обсязі відповідно до п.2.2 генеральної угоди. Вказаним пунктом договору сторони погодили відкладальну обставину, відповідно до якої банк змінює строк кредитування. Тому з 27 червня 2015 року банк не вправі нараховувати позичальнику відсотки, оскільки змінився строк кредитування, а відповідач зобов'язаний сплатити тіло кредиту, нараховані відсотки та штраф відповідно до п.2.2 генеральної угоди.
Судом першої інстанції досліджено виписку за картковим рахунком відповідача ОСОБА_1 та розрахунок заборгованості.
Також, встановлено, що на виконанні перебуває виконавче провадження №63861163 від 09 грудня 2020 року з примусового виконання виконавчого листа №185/883/19 від 17 листопада 2020 року, виданого Павлоградським міськрайонним судом Дніпропетровської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» про стягнення заборгованості, за яким з заробітної плати ОСОБА_1 утримано на користь АТ КБ «Приватбанк» в рахунок погашення боргу грошові кошти у розмірі 10 851,06 грн.
Встановлено, що в генеральній угоді про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт №б/н від 09 січня 2015 року не зазначено одну із основних та конкретних умов та правил надання банківських послуг, а саме: такий вид неустойки як пеня за не виконання або не належне виконання зобов'язань за кредитним договором.
Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позов підлягає частковому задоволенню, а саме в частині чітко зазначених та врегульованих умов у генеральній угоді та обґрунтована позивачем заборгованість відповідача складає: 66 615,56 грн. - тіло кредиту, 2 716,19 грн. - проценти станом на 30 червня 2020 року та 11 085,63 грн. - штраф за генеральною угодою. Враховуючи суму сплачених коштів у розмірі 24 785,63 грн, сума заборгованості становить: 55 631,75 грн - тіло кредиту (66 615,56+ 2 716,19 + 11 085,63 - 24 785,63 = 55 631,75).
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції в оскаржуваній банком частині у зв'язку з наступним.
Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з ч.2 ст.1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
В силу ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Положеннями ч.1 ст.599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі ст.ст.610,611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (штрафу, пені).
Факт укладення між сторонами кредитного договору підтверджується доказами по справі, а саме копією Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт від 09 січня 2015 року, підписаної сторонами.
В той же час, Умови та правила надання банківських послуг, на які посилається позивач, як на умови кредитного договору, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки не підтверджено, що саме з такими Умовами був ознайомлений позичальник і погодився з ними, підписуючи генеральну угоду про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови щодо сплати комісії та пені.
Вказані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані (не визнаються позичальником), а також, якщо ці умови прямо не передбачені у основному договорі.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийнятої 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року №543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013, зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту й Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг - це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Враховуючи вищевикладене, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 позивач АТ КБ «ПриватБанк» дотрималося вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо повідомлення споживача про умови кредитування та їх погодження зі споживачем.
Такий висновок відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 (провадження №14-131цс19), у якій зазначено, що відповідно до принципу справедливості, добросовісності та розумності неможливе покладення на слабшу сторону договору - споживача невиправданого тягаря з'ясування змісту кредитного договору.
За приписами статті 534 ЦК України, у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.
Генеральною угодою від 09 січня 2015 року не передбачено порядок черговості погашення вимог кредитора.
За період дії кредитного договору відповідач сплатив банку 24 500 грн., з яких 10 800 грн. було зараховано на тіло та проценти, 13 700 грн., відповідно до розрахунку заборгованості, банк зараховував для погашення зобов'язань з пені. Також в порядку примусового виконання рішення з відповідача було стягнуто 10 851,06 грн.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в оскаржуваній банком частині.
Приведені в апеляційній скарзі інші доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону.
Відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
За таких обставин колегія суддів вважає, що розглядаючи вказану справу, суд першої інстанції повно та всебічно дослідивши обставини справи та надані сторонами докази, надавши їм належну оцінки, правильно застосувавши до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог кредитної спілки.
Оскаржуване рішення як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене без змін, а апеляційна скарга без задоволення.
В зв'язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення, відповідно до ст.141 ЦПК України, сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги поверненню не підлягає.
Керуючись ст.ст.367,374,375,381-383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 серпня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий: Демченко Е.Л.
Судді: Куценко Т.Р.
Макаров М.О.